Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України

Подождите немного. Документ загружается.

робництві, житлово'комунальній галузі, будівельній індустрії,

на транспорті.

Водні ресурси характеризує потужне господарське наван'

таження, яке в цілому значно перевищує екоємність водоре'

сурсних систем України. За розрахунками, загальний індекс

навантаження на водні ресурси досяг допустимої межі і скла'

дає 0,61. Значно погіршується стан підземних вод, що пов’яза'

не, перш за все, з порушенням природоохоронної діяльності у

сільськогосподарському виробництві, необґрунтованим вико'

ристанням пестицидів і мінеральних добрив, інтоксикацією

землі та водних ресурсів, перетворенням органічних добрив на

забруднювачів природного середовища.

Особливістю нинішньої ситуації щодо водних ресурсів у

державі є також мінералізація і підвищений вміст важких ме'

талів у воді, що значною мірою обумовлене існуванням трьох

тисяч накопичувачів стічних вод.

Разом з тим, проблеми водних ресурсів також мають еко'

лого'економічний характер і можуть вирішуватися шляхом

ліквідації причин, що їх породжують. До таких слід віднести:

• незбалансовану господарську діяльність;

• структурну незбалансованість між накопиченням

відходів виробництва та їх переробкою ;

• незбалансованість обсягів водних ресурсів і вироб'

ництва, що призводить до їх нераціонального використання;

• штучну зміну режиму водних об’єктів, яка не завжди

економічно доцільна;

• наявність високоурбанізованих і високоіндустріальних

територій, у структурі яких переважають галузі важкої про'

мисловості (металургія, нафтохімія) — потужних споживачів

води, на яких деградаційні процеси переважають процеси са'

мовідновлення і самоочищення водних ресурсів;

• нестачу інвестиційних коштів для оновлення основного

капіталу водозабезпечуючого та водоочисного призначення.

Заходами щодо вирішення цих проблем, крім зазначеного

вище, повинні передбачати реформацію структури економіки

кожного регіону. Чільне місце у такій реформації має займати

471

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

потреба в раціональному використанні наявного природно'ре'

сурсного і науково'виробничого потенціалу економічних рай'

онів та областей України.

Так, у Донецькій і Луганській областях реформування пе'

редбачає: структурну перебудову і техніко'технологічне переос'

нащення вугільної галузі, чорної та кольорової металургії,

хімічної промисловості, машинобудування і енергетики, при'

скорений розвиток таких наукоємних галузей, як середнє, точ'

не, транспортне машинобудування і електроніка; збільшення

потужностей і обсягу виробництва у легкій та харчовій промис'

ловості, збалансування виробництва в галузях спеціалізації з

потребами економіки в цілому; створення умов для швидкого

розвитку м’ясо'молочного тваринництва. Такі зрушення по'

винні здійснюватись на засадах екологізації, тобто передбачати

насамкінець покращення екологічної ситуації внаслідок запро'

вадження екологобезпечних і природоекономних технологій, а

також попередження і ліквідації наслідків шкідливого впливу

териконів, шлако' і хвостосховищ, відстойників тощо.

У Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській облас'

тях головними напрямами структурного реформування по'

винні бути: розвиток енергетики, вугле' і золотовидобутку,

екологізація металургії, залізорудної і хімічної промисловості;

подальший розвиток, реконструкція і технічне переоснащення

машинобудування, особливо сільськогосподарського та

космічного, вдосконалення структури АПК, формування

цілісних очисних комплексів.

Напрямами структурного реформування Полтавської,

Сумської та Харківської областей є: техніко'технологічне

оновлення таких галузей машинобудування, як тракторне і

сільськогосподарське, автомобільне, розвиток електронної та

електротехнічної промисловості; розвиток на принципово

новій технічній основі переробних галузей харчової промис'

ловості, формування екологічного сектора економіки на базі

комплексного використання корисних копалин, ресурсів лісу,

вторинної сировини, розбудови очисних комплексів у басей'

нах річок Дніпро та Сіверський Донець.

472

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

Для Київської, Черкаської областей та м. Києва головни'

ми у структурній перебудові повинні бути: посилення соціаль'

ної орієнтації, в тому числі екологізації виробництва; приско'

рений розвиток легкої та харчової галузей, наукоємних галу'

зей машинобудування (авіабудування, електроніки, точної ме'

ханіки та оптики); формування технопарку на базі науково'

виробничого потенціалу м. Києва; створення у столиці міжна'

родного інфраструктурного центру; вирішення проблем еко'

номічного і екологічного характеру, пов’язаних з катастрофою

на ЧАЕС та нинішнім впливом цього фактора.

У Волинській, Житомирській, Рівненській, Чернігівській

областях шлях вирішення структурно'екологічних проблем мо'

же бути наступним: реструктуризація промислового комплексу

на основі модернізації машинобудівної галузі, зокрема сільсько'

господарського машинобудування, техніки з видобутку і пере'

робки мінеральної сировини, яка враховувала б потреби охоро'

ни навколишнього середовища, приладобудування; створення

підвалин інноваційноємних галузей з виробництва споживчих

товарів (електропобутових); подальший розвиток сільського і

лісового господарства на основі їх науково обґрунтованої пере'

орієнтації в умовах радіаційного забруднення.

У Вінницькій, Тернопільській, Хмельницькій областях ре'

формування структури з урахуванням фактора екології поля'

гає: в екологізації сільськогосподарського виробництва та аг'

ропромислового комплексу; техніко'технологічному онов'

ленні таких важливих галузей регіонального господарського

комплексу і економіки в цілому як машинобудування та енер'

гетика; розвитку рекреаційної індустрії; створенні еко' і техно'

безпечних умов у зонах особливої уваги (Хмельницької АЕС,

Кам’янець'Подільського цементного комбінату, Вінницького

АО “Хімпром”).

Для півдня України — Автономної Республіки Крим, Ми'

колаївської, Одеської, Херсонської областей — важливе місце

посідають такі заходи вирішення структурно'екологічних

проблем: удосконалення структури економіки регіону в ціло'

му з пріоритетним розвитком морегосподарського комплексу,

473

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

474

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

індустрії туризму та відпочинку; створення екобезпечних і

природоекономних виробництв; запровадження ресурсо' та

водозберігаючих технологій в галузях суднобудування, легкій,

харчовій промисловості; розвиток і раціональне використання

біоресурсів Азово'Чорноморського басейну; поступове

технічне переоснащення усіх галузей народного господарства

областей.

В областях Карпатського регіону — Закарпатській, Івано'

Франківській, Львівській, Чернівецькій — необхідно здійсни'

ти реструктуризацію промисловості на базі впровадження

найновіших технологій у таких галузях машинобудування, як

електронне та електротехнічне, автомобільне, сільськогоспо'

дарське, а також у хімічній промисловості. Важливим є розви'

ток інших галузей по виробництву товарів і сфери послуг з

низьким рівнем екодиструктивного впливу: прикордонна

торгівля і співробітництво, рекреаційно'туристський ком'

плекс, лісове господарство, а також створення системи проти'

паводкових споруд на річках.

ÐÎÇÄ²Ë 14. ÏÐÎÃÍÎÇÓÂÀÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÓ ²

ÐÎÇÌ²ÙÅÍÍß ÏÐÎÄÓÊÒÈÂÍÈÕ ÑÈË

14. 1. Поняття, сутність і засоби прогнозування розвитку

і розміщення продуктивних сил.

14.2. Прогнозування економічних процесів на мак1

рорівні.

14.3. Галузеве й регіональне економічне прогнозування

14. 1. Ïîíÿòòÿ, ñóòí³ñòü ³ çàñîáè ïðîãíîçóâàííÿ

ðîçâèòêó ³ ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë.

Життя суспільства й ефективна організація виробництва є

неможливими без передбачення майбутнього, без прогнозу'

вання перспектив його розвитку. Економічні прогнози не'

обхідні для визначення можливих цілей розвитку суспільства

і необхідних для їх досягнення ресурсів, для виявлення

найбільш економічно ефективних варіантів планів, обґрунту'

вання основних напрямків економічної політики.

Державне прогнозування, індикативне планування, роз'

робка програм економічного і соціального розвитку країни в

цілому, окремих її регіонів та галузей народного господарства

є одним із ефективних засобів системного поліпшення ситу'

ації в Україні. Прийняття Верховною Радою України в 2000

році Закону “Про державне прогнозування та розроблення

програм економічного і соціального розвитку України” визна'

чає правові, економічні та організаційні засади прогнозних і

програмних документів економічного та соціального розвитку

України, окремих галузей економіки і регіонів як складових

частин загальної системи державного регулювання розвитком.

Прогноз розвитку і розміщення продуктивних сил являє

собою попередню науково'аналітичну стадію роботи. Межі

475

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

процесу прогнозування і розробки планів непостійні. Вони за'

лежать від стабільності процесів розвитку науки і техніки й від

досконалості застосовуваних методів і технічних засобів про'

гнозування.

За часом упередження вищий рівень ієрархії займає про'

гнозування, потім йде розробка планів. Прогнозування і скла'

дання планів є елементами єдиної системи планування.

Прогноз — це ймовірністне судження про стан якого'не'

будь об’єкту (процесу або явища) у визначений момент часу в

майбутньому й альтернативні шляхи досягнення яких'небудь

результатів.

Прогнозування — це процес формування прогнозів роз'

витку об’єкта на основі аналізу тенденцій його розвитку.

Прогностика — наука, що вивчає закономірності процесу

прогнозування.

Передбачення (наукове), як процес (рос. “предвидение”)–

це достовірне, засноване на логічній послідовності судження

про стан якого'небудь об’єкта (процесу, явища) у майбутньому.

Передбачення (рос. “предсказание)' випереджальне відоб'

раження дійсності, засноване на пізнанні законів розвитку

об’єкта (процесу, явища). Поняття “наукове передбачення” і

“прогнозування” відрізняються один від одного ступенем

вірогідності оцінок майбутнього. “Передбачення” — більш ши'

роке поняття, що включає в себе обидва попередніх. Спроще'

но, вказані поняття можна розшифрувати:

Прогнозування — ймовірно буде.

Наукове передбачення — буде.

Планування — повинно бути.

Закордонним аналогом поняття “прогнозування” є термін

“футурологія” — наука про майбутнє.

В залежності від ступеню конкретності і характеру впливу

на хід досліджуваних процесів розрізняють три форми перед'

бачення:

• гіпотезу (загальнонаукове передбачення),

• прогноз,

• план.

476

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

Гіпотеза характеризує наукове передбачення на рівні за'

гальної теорії. Це означає, що вихідну базу побудови гіпотези

складають теорія і відкриті на її основі закономірності й при'

чинно'наслідкові зв’язки функціонування і розвитку

досліджуваних об’єктів. На рівні гіпотези дається якісна ха'

рактеристика об’єктів, що виражає загальні закономірності їх

поводження.

Прогноз у порівнянні з гіпотезою має значно більшу виз'

наченість, тому що є заснованим не тільки на якісних, але й на

кількісних параметрах, і тому дозволяє характеризувати май'

бутній стан об’єкта також і кількісно. Прогноз виражає перед'

бачення на рівні конкретно'прикладної теорії. Таким чином,

прогноз відрізняється від гіпотези меншим ступенем невизна'

ченості і більшою вірогідністю. У той же час, зв’язки прогнозу

з досліджуваним об’єктом (явищем, процесом), не є твердими,

однозначними: прогноз носить ймовірнісний характер.

План являє собою постановку точно визначеної мети і пе'

редбачення конкретних, детальних подій досліджуваного

об’єкта. У плані відображаються шляхи і засоби розвитку

відповідно до поставлених задач. Головна відмітна ознака пла'

ну — визначеність і директивність завдань. Таким чином, у

плані передбачення одержує найбільшу визначеність і кон'

кретність.

План і прогноз являють собою взаємодоповнюючі одна од'

ну стадії планування. При цьому прогноз виступає як фактор,

що орієнтує існуючу практику на можливість розвитку в май'

бутньому, а прогнозування — як інструмент розробки планів.

Форми сполучення прогнозу і плану можуть бути різни'

ми: прогноз може передувати розробці плану (як правило),

випливати з нього (прогнозування наслідків прийнятого в

плані рішення), проводитися в процесі розробки плану.

Розходження між прогнозом і планом: план має директив'

ний, а прогноз — ймовірнісний характер. План — однозначне

рішення, у т.ч. і тоді, коли він розробляється на варіантній ос'

нові. Прогноз — по самій своїй суті має альтернативний,

варіантний зміст. Розробка прогнозів заснована на прогнос'

477

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

тичних методах, планування спирається на більш суворі й

точні методи балансових та інших розрахунків.

Мета прогнозування — створити наукові передумови для

прийняття управлінських рішень. Ці передумови включають:

• науковий аналіз тенденцій розвитку;

• варіантне передбачення майбутнього розвитку;

• оцінку можливих наслідків прийнятих рішень.

Задачі економічного прогнозування включають в себе на'

ступне:

• з’ясування перспектив найближчого або більш віддале'

ного майбутнього в досліджуваній області, керуючись

реальними процесами дійсності;

• сприяння виробленню оптимальних поточних і пер'

спективних планів, спираючись на складений прогноз і

оцінку прийнятого рішення з позицій його наслідків у

прогнозованому періоді.

Економічне прогнозування засноване на дослідженні най'

важливіших закономірностей економічних процесів. Його те'

оретичну основу складають засади економічної теорії, як на'

уки про об’єктивні закони розвитку суспільного виробництва.

Типологія прогнозів:

I. За масштабом прогнозування:

• макроекономічний (народногосподарський, системи

національних рахунків);

• структурний (міжгалузевий і міжрегіональний);

• прогнози розвитку народногосподарських комплексів

(транспортного комплексу, хімічного, машинобудівно'

го, металургійного, аграрно'промислового, морегоспо'

дарського та ін.);

• прогнози галузеві (розвитку кольорової металургії,

залізничного транспорту, соціально'культурної сфери,

сільськогосподарського виробництва тощо);

• прогнози регіональні (прогноз розвитку м. Києва,

Чернігівської області, Поліського економічного району

тощо);

• прогнози розвитку первинних ланок народногоспо'

дарської системи (підприємств, об’єднань, виробництва

478

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

окремої продукції, надання послуг. Сюди відносяться

прогнози перевезень окремих специфічних видів про'

дукції — зерна, нафтопродуктів тощо).

II. За часом охоплення:

• оперативні; до I місяця, припускає стабільність харак'

теристик прогнозованого періоду;

• короткострокові; від I місяця до I року, припускають

кількісні зміни;

• середньострокові; від I року до 5 років, припускають

домінування кількісних змін;

• довгострокові; від 5 до 15 — 20 років, припускають на'

явність якісних змін;

• далекострокові; понад 15'20 років, форма оцінки про'

гнозованих подій — якісна.

III. За характером досліджуваних об’єктів:

• розвитку виробничих відносин;

• наслідків НТП у галузі,

• динаміки народного господарства (темпів, факторів,

структури виробничих процесів);

• відтворення виробничого апарату, трудових ресурсів,

зайнятості і підготовки кадрів у даній галузі або сфері

господарства.

ІV. За функціональною ознакою:

• пошуковими, в основі лежить збереження сформова'

них тенденцій — принцип інерційності розвитку;

• нормативними, розробляється на базі заздалегідь виз'

начених цілей.

Розрізняють три джерела прогнозної інформації:

• накопичений досвід;

• екстраполяція існуючих тенденцій;

• побудова моделей прогнозованих об’єктів.

Розрізняють також три способи прогнозування:

• експертний (заснований на попередньому зборі інфор'

мації — анкетування, інтерв’ювання, опитування і на

судженнях експертів);

479

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

• екстраполяція — вивчення попереднього розвитку

об’єкта і перенесення закономірностей цього розвитку

в минулому і сьогоденні на майбутнє;

• моделювання — дослідження пошукових і нормативних

моделей прогнозованого об’єкта у світлі очікуваних або

намічуваних змін у його стані.

Економічне прогнозування здійснюється в єдності з інши'

ми видами прогнозування:

• соціальним,

• політичним,

• демографічним,

• науково'технічним та ін.

Прогнози соціального розвитку і підвищення рівня життя

народонаселення, як важлива складова, що визначає, зокрема,

обсяги споживання товарів широкого вжитку, соціальних по'

слуг, пасажирських перевезень, включають:

• споживання населенням продуктів харчування і непро'

довольчих товарів;

• прогнози обсягів роздрібного товарообігу;

• прогнози розвитку галузей соціальної інфраструктури;

• прогнози розвитку галузей ринкової інфраструктури;

• прогнози охоплення населення послугами міського,

приміського та міжміського пасажирського транспорту;

• прогнози розвитку торгового обслуговування, побуто'

вого обслуговування населення;

• прогнози розвитку загальної та спеціальної і вищої

освіти, культури, охорони здоров’я, мистецтва, розвит'

ку засобів масової інформації;

• прогнози розвитку фізкультури і спорту, відпочинку,

туризму;

• прогнози розвитку екологічного стану довкілля та охо'

рони навколишнього середовища.

Прогнози соціального розвитку являють собою складний

комплекс досліджень в області визначення соціально'еко'

номічних потреб населення, виявлення тенденцій змін спосо'

бу і якості життя.

480

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà