Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України

Подождите немного. Документ загружается.

вий буряк, льон, хміль, зернобобові тощо) — Поліський,

Східний, Подільський економічні райони;

• подолання кризового стану в галузі тваринництва, на'

рощування поголів’я худоби та птиці, виробництва м’яса, мо'

лока, яєць — Полтавська, Рівненська, Хмельницька,

Чернігівська, Житомирська, Донецька, Чернівецька області;

• відновлення втрачених експортних позицій на міжна'

родних аграрних ринках, суттєве збільшення частки експорту

продукції переробки сільськогосподарської сировини (олія,

цукор, зерно, овочеконсервна та виноробна продукція тощо) —

АРК, Херсонська, Кіровоградська, Одеська, Миколаївська,

Черкаська, Київська, Полтавська, Вінницька області.

У галузі екологічної політики та забезпечення сталого

розвитку пріоритетами є:

• структурна перебудова економіки регіонів в напрямах

зменшення ресурсомісткості виробництва, зменшення антро'

погенного й техногенного навантаження на довкілля і враху'

вання вимог екологічної безпеки — Придніпровський, Донець'

кий, Східний економічні райони;

• сприяння формуванню якісної структури господарсько'

го споживання, в основі якої лежать принципи раціональності й

безвідходності — в усіх регіонах, особливо — у промислово'роз'

винутих територіях та в крупних міських агломераціях — Дон'

бас, Придніпров’я, Київський регіон, Харківщина;

• подальше формування ефективного правового і еко'

номічного механізму регулювання взаємодії органів влади

різних рівнів та природокористувачів, включення екологічних

вимог в процедуру оцінки соціально'економічної ефектив'

ності управлінських рішень на регіональному й загально'

національному рівнях — для всіх регіонів, з особливим наголо'

сом на екологічно проблемних — Київщина, Житомирщина,

Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька області,

Південний район;

• реструктуризація екологічного законодавства у зв’язку

із прогнозованою зміною умов життєдіяльності населення і

структури виробництва, розширення системи екологічних по'

131

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

датків і зборів — для всіх регіонів, з пріоритетним розвитком

місцевого екологічного оподаткування в регіонах з курортно'

рекраційною спеціалізацією (Карпатський, Південний райо'

ни), у крупних міських агломераціях — Київській, Одеській,

Харківській, Львівській тощо;

• подальша мінімізація наслідків аварії на ЧАЕС — Цен'

тральний, Поліський райони;

• суттєве розширення мережі заповідних і охоронних те'

риторій за рахунок невикористаних резервів унікальних ланд'

шафтних об’єктів (Східний район, Придніпров’я, Полісся,

Донбас), історико'архітектурних та історичних пам’яток

(Поділля, Центральний район), територій з рекреаційними

властивостями (Карпатський та Південний райони);

• впровадження економічних методів регулювання при'

родокористування на місцях і децентралізація управління

охороною навколишнього природного середовища, розширен'

ня повноважень місцевих органів управління — для всіх

регіонів країни;

• розвиток міжрегіонального та транскордонного

співробітництва в охороні природи та екологічних програмах

збереження біорозмаїття (Південний (Причорномор’я), Кар'

патський, Поліський економічні райони);

• забезпечення найбільш економічно ефективного

вирішення природоохоронних проблем за рахунок викорис'

тання фінансових ресурсів суб’єктів господарювання в ринко'

во'орієнтованих сферах природокористування з високим

рівнем окупності — курортно'туристичній галузі (Карпатсь'

кий, Південний райони); видобуванні окремих видів мінераль'

ної сировини тощо.

Пріоритетами соціальної політики в регіональному

розрізі є:

• подолання невиправданих розбіжностей в рівнях

соціально'економічного розвитку аграрно'промислово'інфра'

структурних (Південний, Карпатський, Подільський,

Поліський) та індустріально'інфраструкутурно'аграрних

(Центральний, Придніпровський, Донецький, Східний) рай'

онів, центру та периферії;

132

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

• призупинення депопуляції населення через цілеспря'

мовану міграційну політику, підтримку народжуваності,

інституту сім’ї, молоді тощо (пріоритетні регіони —

Чернігівщина, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Лугансь'

ка, Донецька області);

• оптимізація соціальної диференціації населення в ме'

жах регіональних соціумів, формування “середнього класу” —

м. Київ, крупні міські агломерації, інноваційно'інвестиційні

центри зростання в межах регіональних систем розселення,

ВЕЗ та ТПР;

• подолання бідності (Миколаївська, Вінницька, Лу'

ганська, Волинська, Чернівецька обл.), підвищення рівня

людського розвитку (Луганська, Рівненська, Сумська, До'

нецька, Миколаївська, Херсонська обл.);

• оптимізація використання робочої сили та мак'

симізація віддачі трудоресурсного потенціалу Львівській, Іва'

но'Франківській, Харківській, Полтавська, Одеська та Авто'

номна Республіка Крим, забезпечення продуктивної зайня'

тості і мінімізація безробіття в Донецькій і Луганській облас'

тях, на Волині, в Закарпатті та Чернівецькі області, у

Подільському економічному районі;

• удосконалення політики соціального захисту з викори'

станням ринкових методів організації пенсійного забезпечен'

ня (розвиток недержавних пенсійних фондів, всіх форм

соціального недержавного страхування) — в усіх регіонах;

• прискорений розвиток мережі соціальної інфраструк'

тури (території й регіони з аграрною спеціалізацією, малі й се'

редні міста);

• удосконалення національної політики з урахуванням

прав національних меншин на доступ до послуг соціально'

культурної сфери з урахуванням національно'мовної та куль'

турної специфіки (АРК, Південний, Придніпровський, До'

нецький, Східний економічні райони).

На основі вказаних пріоритетних напрямів розвитку у

перспективному періоді очікуються суттєві позитивні зрушен'

ня як в територіальній організації господарських регіональних

133

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

комплексів, так і в економічних процесах регіональної еко'

номіки й народного господарства в цілому.

5.3. Îñîáëèâîñò³ êîìïëåêñíîãî ðîçâèòêó ïðîäóêòèâíèõ

ñèë â ðèíêîâîìó ñåðåäîâèù³ ãîñïîäàðþâàííÿ

З’ясувавши основні ознаки, переваги й недоліки форму'

вання й функціонування територіального господарства на за'

садах комплексного розвитку в адміністративно'плановій еко'

номіці, необхідно визначити сутність, поняття та особливі оз'

наки комплексного розвитку господарства в умовах ринку,

точніше — соціально орієнтованої ринкової економіки.

Перш за все в даному випадку треба зазначити, що явище

комплексного розвитку продуктивних сил нерозривно пов’яза'

не з територіальною організацією виробництва, яка є первин'

ним по відношенню до комплексного розвитку соціально'еко'

номічним явищем. При цьому не зовсім правомірно ототожню'

вати ці два поняття. Територіальну організацію можна розгля'

дати з двох боків — як цілеспрямовану та керовану систему те'

риторіального поділу праці в народному господарстві країни й у

кожному її регіоні, а також як відповідний цій системі процес

розміщення й розвитку продуктивних сил. За своїм фізичним

змістом територіальна організація господарства являє собою

цілеспрямоване та впорядковане у часі просторове розміщення

компонентів продуктивних сил суспільства. Комплексний роз'

виток, у свою чергу, є наслідком цілеспрямованої територіаль'

ної організації господарства регіону.

У свій час радянською школою економістів, які висунули

й розвинули теорію комплексного розвитку продуктивних

сил, заперечувалася органічна притаманність явища тери'

торіальної організації господарства ринковій системі господа'

рювання, а цілеспрямована, планова територіальна ор'

ганізація господарства декларувалася явищем, внутрішньо

притаманним лише соціалістичному способу виробництва з

найвищим рівнем усуспільнення праці. Капіталістичному ж

ладу приписувалася або відсутність чіткої цілеспрямованої те'

134

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

риторіальної організації господарства, або лише її стихійна

“самоорганізація”, як віддзеркалення боротьби інтересів моно'

польних виробників (в т.з. “імперіалістичній” фазі розвитку).

Такі твердження у цілому знаходилися в прямому зв’язку з по'

глядами класиків марксизму'ленінізму, які, однак, достатньо

вірно для свого часу відображали соціально'економічне стано'

вище країн епохи класичного та монополістичного

капіталізму та (другої половини ХІХ — першої половини ХХ

сторіччя). Економічною історією цього періоду дійсно

підтверджується теза про незначний рівень розвитку уп'

равління територіальною організацією господарства на рівні

держав, що призвело до ряду кризових явищ в економіці,

політичному житті, соціальному бутті суспільства тощо. В

числі інших причиною Великої кризи 30'х років стали саме

некеровані процеси територіальної “самоорганізації”

суспільного виробництва. У багатьох країнах, що розвивають'

ся й зараз процеси територіальної організації господарства

знаходяться на стадії початкових спроб державного регулю'

вання, навіть без ознак програмованого розвитку. Особливо

характерний для країн африканського континенту некерова'

ний розвиток територіальної організації суспільного вироб'

ництва є першорядним чинником появи найзначніших у світі

територіально'господарських диспропорцій розвитку продук'

тивних сил і економічної й соціально'політичної проблем'

ності цього регіону загалом.

Проте, починаючи з 30'х років минулого сторіччя, активне

втручання державних органів влади в процеси економічного

розвитку регіонів, у т.ч. й у територіальну організацію господар'

ства, спостерігалося у більшості розвинутих країн світу. Загост'

рені Другою світовою війною, ресурсною кризою індустріаль'

ного суспільства, руйнуванням світової колоніальної системи

та біполярним політичним протистоянням соціалістичного та'

бору й країн з ринковою структурою економіки проблеми тери'

торіального розвитку в усіх розвинутих країнах на протязі ос'

танніх 40'50 років вже прямо вирішувалися методами держав'

ного регулювання, цільового програмування, активних ор'

135

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

ганізаційно'економічних механізмів розвитку (створенням

спеціальних економічних зон тощо). Достатньо вдалі спроби

державного регулювання регіонального розвитку в розвинутих

капіталістичних країнах мали під собою об’єктивне підґрунтя,

яким був саме більш високий у порівнянні із класично'

капіталістичною фазою розвитку рівень усуспільнення праці.

Дискретне зростання останнього з початку ХХ сторіччя

пов’язано із появою нового провідного фактора виробництва —

національної безпеки. Завдяки дії цього фактору не тільки

сформувалась найбільш прибуткова з легалізованих сфер світо'

вого господарства — військове виробництво, але й, поглиблені

двома світовими війнами, “холодною” війною, а в останній час

— терористичною загрозою, прискорилися процеси третьої

хвилі європейської й світової інтеграції, які внаслідок всеоохоп'

люючих структурних ознак отримали назву глобалізації.

Однією з сторін процесів глобалізації є підвищення рівня

комплексності як наднаціональних, так і внутрішньодержав'

них територіально'господарських систем, яке проявляється у

бурхливому розвитку тісних структурних зв’язків еко'

номічного, соціального, культурного спрямування тощо, нама'

ганні забезпечити якнайбільш повне й ефективне залучення

ресурсів розвитку у єдину світову господарську систему, пев'

ним чином уніфікація господарського законодавства, регулю'

вання валютних відносин, а потім і об’єднання валютних сис'

тем тощо. Одним з основних завдань національних урядів, а

потім і міждержавних структур стали забезпечення ефектив'

ного регулювання розвитку регіонів та відповідні аспекти уп'

равління територіальною організацією господарства.

Цей процес супроводжувався створенням відповідних

суб’єктів регулювання розвитку територій та розробкою на'

уково обґрунтованих документів, обумовлюючих процеси те'

риторіального розвитку. Такими документами, зокрема у

Німеччині є “Федеральна програма організації простору”, у

Франції — “Регіональний план соціально'економічного роз'

витку і устрою територій”, а в Японії — “План всебічного роз'

витку території країни”. Цільовими функціями регіонального

136

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

розвитку у ринкових умовах господарювання прямо проголо'

шується прискорення розвитку відсталих територій, врегулю'

вання (пропорційне збалансування) територіально'госпо'

дарських пропорцій та соціальна орієнтація (пом’якшення

соціальних проблем). Таким чином, територіальна організація

господарства, з одного боку, стає невід’ємною функцією влади

як керована на всіх її рівнях (від загальнодержавного до місце'

вого) діяльність з оптимального облаштування (для даних

регіональних передумов) територіального простору існування

суспільства. З іншої сторони, об’єктами територіальної ор'

ганізації господарства у ринковому середовищі господарюван'

ня у сфері виробництва була й залишається сукупність са'

мостійних підприємств, керування котрими не залежить в за'

гальному випадку від владних рішень. Отож, основним інстру'

ментом територіальної організації виробництва, як керованого

процесу, в ринковому середовищі господарювання зали'

шається економічно'правовий механізм регулювання, що

включає в себе в себе як системи пільг та субсидіарних фінан'

сових засобів розвитку, так і набір регламентацій та заходів,

орієнтованих на обмеження шкідливих для суспільства

наслідків виробничої діяльності людини. Основними пробле'

мами, які вирішуються регулюванням територіальної ор'

ганізації виробництва в умовах розвинутих ринкових відно'

син, є саме завдання комплексного регіонального розвитку:

• оптимальне використання територій і пропорційне

розміщення виробництв;

• оптимізація розселенських структур урбанізованих те'

риторій та розвантаження надмірної концентрації ант'

ропогенної діяльності;

• піднесення територій з депресивним типом розвитку

• охорона довкілля та збереження й примноження ком'

понентів природного середовища;

• вирівнювання територіальної диференціації якості

життя населення;

• пом’якшання соціальних (у т.ч. етнічних) конфліктів та

негараздів;

137

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

• забезпечення продуктивної зайнятості та формування

оптимальних міграційних потоків;

• розбудова регіональної та міжрегіональної інфраструк'

тури.

При цьому постає питання про кінцеву мету — цільову

функцію територіальної організації господарства в ринкових

передумовах господарювання. У даному випадку необхідно

виходити з того, що, являючи собою єдиний економічний

цикл, виробництво, обмін, розподіл і споживання (накопичен'

ня) матеріальних благ та послуг орієнтується за будь'якої

форми організації виробничих відносин на отримання макси'

мального ефекту — співвідношення результатів та витрат еко'

номічної діяльності.

Отож, цільова функція територіальної організації госпо'

дарства має за мету отримання максимального ефекту від пев'

ного оптимального сполучення в часі та просторі учасників

економічного циклу. Таким чином, за умов ринку пріоритети

комплексного розвитку районної економіки акцентуються в

сторону забезпечення збалансування в часовому й тери'

торіальному вимірах потоків ресурсів та новостворених варто'

стей, у той час, коли проблеми забезпечення оптимуму та ши'

роти спеціалізації, а також економічної її ефективності

вирішуються переважно через економічно ефективні за своєю

природою ринкові відносини господарювання.

Тому виключно важливою є при цьому роль виробничих

відносин, через які й організується (тобто впорядковується та

спрямовується в бажане русло) економічний цикл. Ці відноси'

ни створюють так зване “поле” економічної діяльності,

градієнт якого значним чином визначає для кожного учасника

економічного циклу можливості й ступінь участі у суспільно'

економічних відносинах. Штучне відривання територіальної

організації господарства від організації відповідних конкрет'

но'регіональним передумовам виробничих відносин є не

тільки недоцільним, але й прямо шкідливим. Тобто одним з

основних компонентів територіальної організації господарст'

ва є й організація відповідних певному моменту й спе'

138

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

цифічним територіальним передумовам господарювання ви'

робничих відносин. Звісно, вони мають відповідати загально'

економічним передумовам господарювання в країні, визначе'

ним державною внутрішньою політикою й сучасними світови'

ми загальноекономічними передумовами ведення господарю'

вання.

Звідси, можна зробити висновок про особливе місце ком'

плексного розвитку продуктивних сил в територіальній ор'

ганізації господарства. Він є її рушійною, системоутворюючою

й багато в чому самоорганізуючою силою, який і забезпечує

через властивості системності, всеохоплення, збалансованості

й пропорційності й ефективні ринкові механізми функціону'

вання продуктивних сил максимізацію всіх складових

соціально'економічного ефекту суспільно'економічної діяль'

ності — економічної, соціальної й екологічної з піднесенням

могутності держави у цілому.

139

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

Ðîçä³ë 6. ÎÑÍÎÂÍ² ÇÀÑÀÄÈ

ÒÅÐÈÒÎÐ²ÀËÜÍÎ¯ ÎÐÃÀÍ²ÇÀÖ²¯

ÏÐÎÄÓÊÒÈÂÍÈÕ ÑÈË ÐÅÃ²ÎÍ²Â ÓÊÐÀ¯ÍÈ

6.1. Територіальна організація продуктивних сил, як

цілеспрямований процес регіонального розвитку

6.2. Особливості територіальної організації продуктив1

них сил регіонів України у трансформаційному

періоді

6.3. Проблеми, пріоритети та перспективи територіаль1

ної організації економіки районів України

6.1. Òåðèòîð³àëüíà îðãàí³çàö³ÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë

ÿê ö³ëåñïðÿìîâàíèé ïðîöåñ ðåã³îíàëüíîãî ðîçâèòêó

Стабільність розвитку суспільства значною мірою зале'

жить від дотримання балансу загальнодержавних і регіональ'

них інтересів. Збалансованість соціально'економічного роз'

витку регіонів, врахування їх історичних, економічних, еко'

логічних, географічних і демографічних особливостей,

етнічних та культурних традицій населення досягається шля'

хом розробки і дотримання державної регіональної політики.

Одним із дієвих засобів її реалізації є розробка та виконання

державних програм і проектів щодо підтримки місцевого са'

моврядування, комплексного соціально'економічного розвит'

ку регіонів. Завдяки цьому можна більш ефективно викорис'

тати природно'ресурсний та соціально'економічний по'

тенціал територій, швидше досягнути загальнодержавних

соціальних стандартів незалежно від економічних можливос'

тей регіонів, ефективно забезпечити вплив регіонів на

здійснення загальнонаціональної політики держави, а також

досягти оптимального узгодження загальнодержавних інте'

ресів з потребами і особливостями розвитку регіонів.

140

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà