Климнюк С.І., Ситник І.О., Творко М.С., Широбоков В.П. Практична мікробіологія: Посібник

Подождите немного. Документ загружается.

401

Розділ 16. Лабораторна діагностика окремих мікозів

Уражуються спочатку слизова оболонка рото- і носоглотки, шкіра, особливо на-

вколоанальної зони. Пізніше процес переходить у лімфатичні вузли та внутрішні

органи (легені, печінка, шлунок, селезінка). Досліджують гній, харкотиння, гра-

нуляції, виділення нориць, біоптати тканин і органів.

Для лабораторної діагностики використовують ті самі методи, що й при

північноамериканському бластомікозі. В уражених тканинах гриби мають сфе-

ричну або овальну форму дріжджоподібних клітин діаметром 30-60 мкм, які ма-

ють двокамерну оболонку з великою кількістю дрібних бруньок на поверхні у

вигляді корони, що є важливою диференціальною ознакою збудника (рис. 101).

Рис. 101. Paracoccidioides brasiliensis: 1 – клітини; 2 – колонії; 3 – старі спори.

123

Чисті культури виділяють на кров’яному і сироватковому агарі з антибіоти-

ками. P. brasiliensis росте повільно. У дріжджоподібній фазі культивують при 37 °С

(гладенькі або гірозні колонії). Під мікроскопом видно крупні, овальні або круглі

клітини з бруньками або без них.

Міцелярні форми виростають при кімнатній температурі (колонії складчасті,

покриті білувато-сірим або жовтуватим пушком). При мікроскопії виявляють роз-

галужений міцелій і овальні конідії. З діагностичною метою досліджуваний мате-

ріал вводять у паренхіму яєчок лабораторних тварин, потім виділяють збудника з

уражених ділянок.

У пізні строки захворювання досліджують сироватку крові на наявність анти-

тіл у реакціях зв’язування комплементу та преципітації в гелі. Алергічну пробу

вважають специфічною. Для її постановки використовують алерген із тканинної

форми гриба.

Гістоплазмоз – широко розповсюджений хронічний системний мікоз. Збуд-

ник американського гістоплазмозу – Histoplasmа capsulatum, африканського –

H. duboisii. Гриби мають тканинну (дріжджову) і культуральну (міцелярну) фор-

ми. Тканинна форма розташовується всередині макрофагів, лейкоцитів, гігантсь-

ких клітин селезінки, печінки, лімфатичних вузлів.

Спочатку процес розвивається в носоглотці, гортані й легенях, пізніше ура-

жуються майже всі тканини і органи.

При лабораторній діагностиці досліджують гній, харкотиння, спинномозко-

ву рідину, сечу, пунктати лімфатичних вузлів і кісткового мозку, біоптати лімфа-

402

Частина V. Мікози

тичних вузлів і органів. Для серологічних реакцій беруть кров. Етіологію гісто-

плазмозу встановлюють шляхом мікроскопічного і мікологічного дослідження,

постановки біопроби та імунологічних реакцій.

Мікроскопія патологічного матеріалу дає змогу виявити гістоплазми – грам-

позитивні овальні або круглі клітини, що брунькуються, оточені капсулою. Ха-

рактерне їх внутрішньоклітинне розташування. H. duboisii можуть виявлятись і

позаклітинно. Препарати забарвлюють за методом Грама або Романовського-Гімзи.

Для гістологічного дослідження виготовляють препарати-зрізи з уражених тка-

нин і фарбують їх за Грамом-Вейгертом.

Мікологічні (культуральні) дослідження проводять в умовах суворого режи-

му, прийнятого для особливо небезпечних інфекцій. Клінічний матеріал сіють на

середовище Сабуро, сироватковий або кров’яний агар з антибіотиками, а також

заражують курячі ембріони. Посіви інкубують при 25-30 °С і 37 °С протягом 2-3-х

тижнів. При температурі 25 °С виростає міцелярна форма гриба, при 37 °С –

дріжджова.

Колонії міцелярної форми сірувато-білого або коричневого кольору, пухнасті,

вростають в агар. При мікроскопії міцелій розгалужений, септований, з боковими

мікроконідіями; макроконідії округлої або грушеподібної форми.

Колонії дріжджоподібної форми гладенькі, блискучі або матові, білувато-сірі,

м’якої консистенції, містять округлі клітини, що брунькуються, часто розташо-

вані ланцюжками.

Для серологічної діагностики найбільш ефективними вважають реакцію пре-

ципітації в гелі та РЗК. Хороші результати дає постановка біологічної проби на

білих мишах або золотистих хом’ячках. Патологічний матеріал вводять у черевну

порожнину і через місяць від тварин виділяють та ідентифікують чисті культури

грибів. Для виявлення алергічного стану ставлять внутрішньошкірну пробу з

гістоплазміном. Але останні методи мають лише допоміжне значення.

Кокцидіоїдоз – гострий або хронічний глибокий системний особливо небез-

печний мікоз людей і тварин, що викликається Coccidioides immitis. Хвороба ен-

демічна для США і Латинської Америки. Уражуються шкіра, підшкірна кліткови-

на, легені та інші внутрішні органи і кістки. Збудник знаходиться в грунті. Зара-

ження відбувається при вдиханні пилу. Від людини до людини цей мікоз не

передається. Досліджуваним матеріалом служить харкотиння, гній, ліквор, біоп-

сійний матеріал, взятий під час операції.

Лабораторна діагностика базується на проведенні мікроскопічного, культу-

рального, біологічного та імунологічного дослідження. Патологічний матеріал

мікроскопують в нативних препаратах або забарвлених за Грамом-Вейгертом і

Мак-Манусом. При цьому виявляють великі (до 200 мкм), округлі, товстостінні

сферули, наповнені дрібними спорами.

Виділення чистих культур і всі маніпуляції з ними проводять у лабораторі-

ях суворого режиму як із збудниками особливо небезпечних інфекцій. Для цьо-

го гриба характерний диморфізм: при 37 °С виростає дріжджоподібна форма

(гладенькі без повітряного міцелію колонії), а при 25 °С – міцелярна форма

403

Розділ 16. Лабораторна діагностика окремих мікозів

(плоскі, оксамитово-пухнасті, ніби припорошені борошном колонії, які мають

міцелій з великими боковими або кінцевими хламідоспорами). Мікроконідії

відсутні. Чисту культуру можна легко виділити і при зараженні хом’ячків або

самців гвінейських свинок. Патологічний матеріал вводять у паренхіму яєчок

або черевну порожнину. В осередках ураження мікроскопічно виявляють тка-

нинну форму гриба – великі сферули.

Для серологічної діагностики використовують реакції аглютинації, преципі-

тації, зв’язування комплементу, непрямої гемаглютинації. При значній дисемінації

патологічного процесу наростання титру комплементзв’язуючих антитіл свідчить

про несприятливий прогноз. Шкірні алергічні проби ставлять із кокцидіоїдним

алергеном у розведенні 1:1000. Результат враховують через 48 год. При пози-

тивному ефекті спостерігається гіперемія, припухлість і папула в місці введення

препарату.

Споротрихоз (хвороба Шенка) – хронічний глибокий мікоз, що уражує сли-

зові оболонки, мигдалики, шкіру, підшкірну клітковину, лімфовузли, рідше

внутрішні органи і кістки. Збудником хвороби є Sporotrichum schencкii. Зустрі-

чається в багатьох країнах світу. Хворіють переважно чоловіки у віці 25-40 років,

які контактують із рослинами і деревиною.

У лабораторії досліджують гній із виразок і нориць, пунктати з лімфовузлів,

кров, харкотиння, біоптати уражених тканин, кров для серологічних реакцій. Діаг-

ностика базується на виявленні грибів у патологічному матеріалі й виділенні чис-

тих культур.

Тканнина форма гриба під мікроскопом у забарвлених за Грамом препаратах

має вигляд овоїдних, сигароподібних або булавоподібних тілець, що брунькують-

ся. Вони, як правило, знаходяться в макрофагах.

Чисті культури виділяють посівом на агар Сабуро або рідкі середовища. В

культурах S. schencкii виростає в міцелярній формі (коричневі та чорні пухнасті

колонії), або в дріжджовій формі (гладенькі, м’які, жовтуваті колонії, які появля-

ються на 4-й день). Міцелій гіллястий, септований; конідії круглі, овальні, розта-

шовуються парами або у вигляді розетки (рис. 102).

Рис. 102. Sporotrichum. schencкii:

1 – клітини, що брунькуються; 2 – колонії; 3 – міцелій і розетки.

12 3

404

Частина V. Мікози

Для виділення чистих культур використовують також внутрішньоочеревин-

не або інтратестикулярне зараження гвінейських свинок, хом’ячків, білих мишей

і щурів. У тварин виникають гранульоматозні ураження, в яких виявляють типові

тільця дріжджоподібних форм.

Із серологічних методів найчастіше ставлять реакції аглютинації (особливо

латекс-аглютинації), преципітації і зв’язування комплементу. В усіх реакціях ан-

титіла виявляють у високих титрах. Досить ефективним методом діагностики є

постановка алергічних проб із споротрихіном.

Хромомікоз (тропічний бластомікоз) – хронічне захворювання шкіри,

підшкірної клітковини і внутрішніх органів, яке супроводжується утворенням

бородавчастих, папіломатозних розростань, дрібних і великих абсцесів та грану-

льоматозних вогнищ. Найчастіше хромомікоз викликає Phialophora verrucosa,

значно рідше – інші види дейтероміцетів. Даний мікоз зустрічається переважно в

країнах із тропічним і субтропічним кліматом; в Україні реєструється рідко.

Лабораторну діагностику хромомікозу проводять за допомогою мікроскопії

гною, зскрібків або біоптатів уражених тканин у краплі 10 % КОН або в розчині

спирту з гліцерином під покрівним скельцем. Досліджують і забарвлені за мето-

дом Романовського-Гімзи і Ціля-Нільсена препарати. Тканинні форми гриба ма-

ють вигляд великих (5-15 мкм) округлих клітин бурого, зеленуватого або янтарно-

жовтого кольору. Цей метод мікроскопічного дослідження дає найдостовірніші

результати.

Чисті культури грибів виділяють на середовищі Сабуро, інкубуючи посіви

при 25-28 °С. Колонії опуклі, оксамитово-пухнасті, сірувато-оливкового кольору.

Міцелій септований, хламідоспори інколи розділені на 2-4 клітини (рис. 103).

Ідентифікують виділені культури за морфологічними ознаками колоній і особ-

ливостями спороутворення. При потребі чисті культури можна виділити шляхом

інтратестикулярного зараження самців гвінейських свинок.

Часом проводять постановку реакцій преципітації та зв’язування комплементу,

а також алергічну пробу, але вони не мають суттєвого значення в діагностиці хро-

момікозу.

Рис. 103. Phialophora verrucosa: 1 – тканинна форма; 2 – колонії; 3 – міцелій.

12 3

405

Розділ 16. Лабораторна діагностика окремих мікозів

Плісняві (цвільові) мікози

До цієї групи мікозів належать різноманітні грибкові захворювання легень,

шкіри, нігтів, внутрішніх органів тощо. Залежно від збудника, їх називають ас-

пергільозами, пеніцилінозами, мукорозами та ін. Вони виникають, як правило, у

людей з імунодефіцитами або мають професійний характер (борошномели, пиво-

вари, робітники пеніцилінових заводів тощо).

Аспергільоз – мікоз, який викликають різні види грибів роду Aspergillus. Ос-

новним збудником є Aspergillus fumigatus, інші види – A. niger, A. flavus, A. nidulans –

зустрічаються рідше. У людей аспергіли уражують шкіру, легені, бронхи, приносові

пазухи, рогівку очей, нігті, зовнішні слухові проходи, внутрішні органи і тканини.

Досліджують харкотиння, гній, пунктати, випорожнення, лусочки шкіри і

нігтів, біопсійний матеріал. Використовують мікроскопічний, культуральний, біо-

логічний та імунологічний методи діагностики.

Виявлення аспергіл у закритих вогнищах ураження (інфільтрати, абсцеси), а

тим більше виділення з них чистих культур є важливою основою для встановлен-

ня діагнозу. Під мікроскопом спостерігають нитки міцелію з характерними орга-

нами плодоносіння у вигляді конідієносців із кінцевим здуттям, стерігмами і лан-

цюжками конідій.

Молоді колонії A. fumigatus на агарі Сабуро округлі, вовнисті, білого кольору.

При старінні вони стають порошкоподібними, сизо-зеленуватими або чорними.

Мікроскопічне дослідження колоній виявляє септований міцелій з характерними

органами плодоносіння (рис. 104).

Діагностика аспергільозу при відкритих ураженнях часто утруднена. Кліти-

ни грибів у харкотинні або промивних водах бронхів у більшості випадків

відсутні, або поодинокі. Виділення чистих культур, навіть таких як A. fumigatus,

не може бути доказом наявності асперільозу відкритих поверхонь. Адже всі види

аспергіл є сапрофітами. У вигляді спор вони розповсюджені в повітрі й люди

можуть вдихати їх. Окрім того, аспергіли вегетують на слизових оболонках здо-

рових людей як представники нормальної мікрофлори. Отже, в таких випадках

необхідно робити повторні дослідження з обов’язковим посівом для кількісного

123

Рис. 104. Aspergillus fumigatus: 1 – тканинна форма; 2 – колонії; 3 – міцелій.

406

Частина V. Мікози

визначення збудника в патологічному матеріалі. Ще краще діагностику аспергі-

льозу проводити виключно серологічними методами. Для цього використову-

ють реакції преципітації за Оухтерлоні та зв’язування комплементу. Позитивна

реакція на антитіла є специфічною для всіх видів аспергіл, що викликає не-

обхідність повторного тестування з антигенами різних видів грибів цього роду.

Діагностичне значення має також виявлення високого титру IgE в сироватці крові

хворих. Для уточнення діагнозу має значення постановка внутрішньошкірної

або інгаляційної алергічної проби.

Окремі представники аспергіл здатні продуктувати афлатоксини, які мають

високу отруйність і канцерогенну дію. Виділені культури грибів перевіряють на

токсигенність шляхом введення фільтратів бульйонних культур кроликам або

гвінейським свинкам.

Пеніциліноз – опортуністичний мікоз, при якому спостерігаються ураження

шкіри, нігтів, слизової оболонки ротоглотки, зовнішніх слухових проходів, легень

та інших внутрішніх органів, спричинених різними видами грибів роду Penicillium:

P. crustosum, P. notatum, P. glaucum та ін. Всі вони ще менш патогенні, ніж аспер-

гіли, і тому дуже рідко викликають захворювання, здебільшого у осіб із різними

імунодефіцитами.

Лабораторна діагностика пеніцилінозу має значні труднощі, оскільки вказа-

ні види грибів широко розповсюджені в бактеріологічних лабораторіях і є звичними

контамінантами живильних середовищ у процесі бактеріологічних досліджень.

Патологічним матеріалом служить гній, харкотиння, пунктат закритих вог-

нищ, лусочки шкіри і нігтів, зскрібки слизових оболонок, вушна сірка.

Беззаперечним для встановлення діагнозу є виділення чистої культури грибів

при посіві біопсійного або іншого матеріалу, взятого із закритого вогнища (абсцес,

закрита порожнина, уражена тканина), а також гістологічне дослідження забар-

влених зрізів уражених тканин.

Досліджуваний матеріал обробляють 10 % КОН або сумішшю спирту з гліце-

рином і виготовляють препарат надавленої краплі. Під мікроскопом видно короткі

розгалужені септовані гіфи та китички пеніцилу з ектоспорами-конідіями.

Культуральний метод діагностики проводять шляхом посіву матеріалу на агар

Сабуро з наступним вивченням характеру колоній та їх мікроскопічного дослі-

дження.

P. сrustosum утворює плоскі бархатні колонії, китички дво-, три- і багатому-

товчасті, конідії круглі або еліпсоподібні. P. glaucum має світло-голубі або зелені

колонії з радіальними борозенками, конідієносці одиничні, спори круглі й овальні

(рис. 105). P. notatum росте у вигляді синьо-зелених пластівчастих колоній, китич-

ки у них несиметричні, спори овальні.

Серологічні реакції преципітації та зв’язування комплементу з антигенами

відповідних видів грибів, а також алергічні проби не мають вирішального діагно-

стичного значення.

Мукороз (фікомікоз) – хронічний глибокий мікоз, що викликається різними

видами грибів родини Mucoraceae: Absidia corymbifera, Mucor mucedo, Rhisopus

407

Розділ 16. Лабораторна діагностика окремих мікозів

nigricans. Захворювання супроводжується ураженням шкіри, підшкірної клітко-

вини, органів дихання, вух, очей і центральної нервової системи.

Для лабораторного дослідження направляють харкотиння, слиз із носа, гній,

пунктати закритих вогнищ ураження, біопсійні й автопсійні матеріали, лусочки

шкіри, навколонігтьових валиків, виділення із слухових проходів.

Діагностика мукорозу вимагає ретельної оцінки отриманих результатів. У

харкотиння і на слизову оболонку носа спори грибів можуть потрапити з повітря

й вести себе як сапрофіти. Але можна й при явній клінічній картині не виділити

збудника. У таких випадках необхідно дослідити забарвлені гістологічні зрізи ура-

жених тканин.

Звичайно ж у патологічному матеріалі виявляють несептований розгалуже-

ний міцелій шириною 15-20 мкм. У харкотинні часто знаходять спорангії діамет-

ром до 60 мкм з овальними ендоспорами.

На середовищі Сабуро A. corymbifera росте у вигляді пухнастих, спочатку

білих, а потім темніших колоній. Розміри спорангіїв коливаються від 40 до 60 мкм.

Спори овальні, безбарвні, гладенькі, рідше шорсткі.

M. mucedo утворює субстратний міцелій. Спорангієносці закінчуються жов-

тувато-бурими спорангіями, що наповнені овальними спорами. Спорангії видимі

навіть неозброєним оком.

R. nigricans на поверхні агару має химерно переплетений міцелій, від якого

пучками відходять спорангії, які спочатку мають коричневий, а пізніше чорний

колір. Вони містять еліпсоподібні або неправильної форми шершаві спори.

Для визначення патогенності виділених культур часом проводять інтраназаль-

не або внутрішньоочеревинне зараження гвінейських свинок і курей спорами

грибів.

Серологічні та алергічні методи дотепер ще недостатньо розроблені і, як вва-

жають спеціалісти, вони можуть мати лише допоміжне значення.

Пневмоцистоз – класичний опортуністичний мікоз, що супроводжується

розвитком інтерстиціальної пневмонії. Збудник захворювання – Pneumocystis

carinii – донедавна відносили до найпростіших. Тепер встановлено, що він є

дріжджовим грибом класу Blastomycetes. Хвороба розвивається на фоні пригнічен-

ня імунологічної реактивності. Особливо часто вона виникає при ВІЛ-інфекції і є

Рис. 105. Penicillium glaucum: 1 – тканинна форма; 2 – колонія; 3 – органи плодоносіння.

12 3

408

Частина V. Мікози

однією з головних причин смерті захворілих. Пневмоцистоз розвивається при дов-

готривалому вживанні імунодепресантів, цитостатиків, кортикостероїдів і анти-

біотиків.

Основний метод діагностики – мікроскопічний. Збудник не росте на штуч-

них живильних середовищах, але є спроби отримати культури за допомогою леге-

невої моделі на білих мишах, яким попередньо вводили кортизон.

Найкращим матеріалом для дослідження є легенева тканина, взята при біопсії

на відкритих легенях або через бронхи, а також трансторакальні аспірати. Ос-

танні особливо рекомендують при діагностиці пневмоцистозу у дітей. Харкотин-

ня менш придатне для дослідження, за винятком ВІЛ-інфекції.

Проби тканин, взятих при відкритій легеневій біопсії, проглядають макро-

скопічно для виявлення уражених вогнищ. Із ущільнених ділянок відбирають ма-

ленькі шматочки й виготовляють “роздавлені мазки” та заморожені гістологічні

зрізи. Фрагменти тканин, отриманих при трансбронхіальній біопсії, дуже малі

для виготовлення вказаних препаратів. У таких випадках для “роздавлених мазків”

необхідно взяти 3-4 біоптати. Бронхоальвеолярний лаваж може бути корисним у

хворих на СНІД, у яких P. carinii значно більше.

Мазки і гістологічні зрізи найчастіше забарвлюють за методом Грама-Вей-

герта або Романовського-Гімзи. Найбільш ха-

рактерною структурою P. carinii в мазках є “ро-

зетки”, що складаються з 8 грушоподібних

структур, розміром 1-2 мкм. Вони об’єднані в

цистоподібну форму діаметром 7-10 мкм. Цис-

ти звичайно круглі, хоч зустрічаються і чашко-

подібні. Виявлення типових цист є патогномо-

нічною ознакою пневмоцистної інфекції

(рис. 106). Скупчення слизових цист утворю-

ють пінисті структури в легенях, оточені плаз-

матичними клітинами і еозинофілами.

Для виявлення антигенів P. carinii розроб-

лені варіанти реакцій імунофлуоресценції та схем імуноферментного аналізу, але

відповідні тест-системи практично недоступні для рутинних мікробіологічних

лабораторій. З метою серологічної діагностики запропоновані реакції зв’язуван-

ня комплементу, імунофлуоресценції та ензиммічених антитіл.

Рис. 106. Pneumocystis carinii:

цисти в “роздавленому мазку”.

Підцарство найпростіших (Protozoa) – досить численна й дуже різноманітна

група еукаріотичних одноклітинних мікроорганізмів. Тепер виділяють 4 класи

найпростіших: джгутикові (Zoomastigophora), саркодові (Rhisopoda), споровики

(Sporozoa) і війкові (Infusoria). У людей вони викликають амебіаз, малярію, ток-

соплазмоз, балантідіаз, лямбліоз, трипаносомоз, криптоспоридіоз, саркоспоридіоз,

ізоспороз і трихомоноз. Паразитарні інфекції через масове розповсюдження скла-

дають сьогодні проблему глобального значення. Вони завдають великої шкоди

здоров’ю людей і наносять значні економічні збитки в багатьох країнах світу.

Розділ 17

МЕТОДИ ЛАБОРАТОРНОЇ ДІАГНОСТИКИ

Лабораторні методи діагностики захворювань включають мікроскопічні, куль-

туральні, серологічні, алергічні й біологічні дослідження.

Матеріалом для дослідження може бути кров, харкотиння, випорожнення,

сеча, вагінальний вміст, пунктати абсцесів, лімфовузлів і кісткового мозку, зскрібки

з інфільтратів шкіри, шматочки тканин, взятих при біопсії й аутопсії тощо.

Мікроскопічний метод. Дослідження під мікроскопом направлено на вияв-

лення збудників у нативних і забарвлених препаратах. Окрім того, їх можна знай-

ти в гістологічних зрізах, виготовлених з уражених тканин. Для забарвлення най-

простіших найчастіше використовують метод Романовського-Гімзи.

При лабораторній діагностиці малярії, трипаносомозу і токсоплазмозу досліджу-

ють звичайні мазки крові й товсту краплю, яку виготовляють кількома способами:

1. Знежиреним предметним склом торкаються краплі крові, що виступає після

проколу м’якоті пальця, і, не відриваючи від неї скла, круговими рухами доводять

діаметр до 1-1,5 см.

2. На одному предметному склі готують комбінований препарат – звичайний

тонкий мазок і на деякій відстані від нього товсту краплю.

3. На звичайний, ще вологий мазок наносять краплю крові, яка розтікаючись,

утворює правильний диск, розмір якого визначає величина краплі, але товщина

практично не змінюється. В ній збудники і клітини крові розподіляються рівно-

мірніше, ніж у звичайній товстій краплі (рис. 107).

Звичайні тонкі мазки крові фіксують метанолом (3 хв), етанолом (10-15 хв)

або в суміші Никифорова (20 хв). Товсті краплі, незалежно від способу виготов-

Частина VІ

ПРОТОЗОЙНІ ІНФЕКЦІЇ

410

Частина VІ. Протозойні інфекції

лення, висушують поступово і не фіксують. Мазки за-

барвлюють 40-45 хв фарбою Романовського (1 крапля

робочого розчину фарби на 1 мл нейтральної (рН 7,0)

води, а товсту краплю – 4-5 % водним розчином фарби

протягом 20-25 хв. Препарати ретельно промивають

водою, висушують у вертикальному положені й мікрос-

копують під імерсійним об’єктивом.

Мазки з ліквора і пунктатів готують так само, як і

мазки крові, фіксують і забарвлюють за методом Рома-

новського-Гімзи.

Зскрібки з інфільтратів шкіри роблять так: ураже-

ну ділянку протирають спиртом, стискають між двома

пальцями і гострим скальпелем роблять поверхневий

надріз шкіри. Тим же скальпелем роблять зскрібок із

дна і країв надрізу, швидко наносять тонким шаром на

предметне скло, фіксують у суміші Никифорова й за-

барвлюють за Романовським-Гімзою. Забарвлення залізним гематоксиліном за

Гейденгайом використовують для виявлення тонкої структури ядра і цитоплазми

найпростіших.

Мазки із вагінального вмісту роблять при підозрі на трихомоноз. Нанесену на

предметне скло краплю матеріалу накривають покрівним скельцем і відразу мікро-

скопують. У такій надавленій краплі виявляють рухливі форми найпростіших. Ви-

сушені та фіксовані мазки забарвлюють за методом Грама або Романовського-Гімзи.

Останній має переваги, оскільки дає змогу легко ідентифікувати трихомонади.

Для виявлення найпростіших у кишечному тракті готують мазки із дуоденаль-

ного вмісту і випорожнень. При дуоденальному зондуванні беруть всі три порції (А,

В, С) так, щоб не було домішки шлункового соку. Отримані порції окремо вилива-

ють у чашки Петрі, відбирають слизові грудочки і готують препарат надавленої

краплі. Порції жовчі центрифугують, з осаду роблять мазки, які досліджують спо-

чатку під малим, а потім під великим збільшенням. У дуоденальному вмісті можна

виявити вегетативні форми лямблій. Рекомендують проглядати 10-20 препаратів на-

давленої краплі.

Нативні препарати з фекалій готують так: на предметне скло наносять краплю

ізотонічного розчину хлориду натрію і поряд таку ж кількість розчину Люголя. Де-

рев’яною або скляною паличкою беруть частинку випорожнень і розтирають окре-

мо в обох краплях, які потім накривають покрівними скельцями і розглядають при

малому і великому збільшенні мікроскопа. Дуже добрі результати отримують при

дослідженні живих найпростіших під фазово-контрастним або аноптральним мікро-

скопом.

Якщо неможливо негайно дослідити випороження, їх консервують і направ-

ляють до лабораторії. Для цього використовують консерванти Барроу або Сафар-

лієва, налиті у пеніцилінові флакони приблизно до половини. До них додають

свіжі фекалії в об’ємі, що складає третину консерванта. При цьому морфологічні

Рис. 107. Різні способи

виготовлення товстої

краплі.