Климнюк С.І., Ситник І.О., Творко М.С., Широбоков В.П. Практична мікробіологія: Посібник

Подождите немного. Документ загружается.

391

Розділ 15. Методи лабораторної діагностики мікозів

комплементу, гемаглютинації та постановки алергічних проб. Імунологічні реакції

мають особливо важливе значення у випадках ураження пацієнтів двома і більше

видами мікозів. Окрім того, серологічне дослідження виявляється цінним при кан-

дидозах і аспергільозах, коли мікологічний метод може лише виявити кандиди і

аспергіли, але неспроможний доказати їх етіологічну роль. Адже ці гриби часто

виділяють і у здорових людей. Однак слід пам’ятати, що результати імунологіч-

них реакцій часто можуть бути сумнівними внаслідок перехресного реагування

антитіл з антигенами різних видів грибів. У зв’язку з цим жодна із серологічних

реакцій не має вирішального значення при діагностиці відповідних мікозів. Вияв-

лення високих титрів антитіл в сироватці крові, особливо методом парних сирова-

ток, дозволяє раніше поставити діагноз, ще до отримання результатів культиву-

вання грибів.

Найчастіше використовують реакції латекс-аглютинації, імунофлуоресценції,

преципітації (за методом Оухтерлоні або зустрічного імуноелектрофорезу), зв’я-

зування комплементу, непрямої гемаглютинації та імуноферментний аналіз. Ме-

тодика постановки цих реакцій така сама, як і при діагностиці бактеріальних

інфекцій.

Для виявлення мікотичної алергії проводять постановку епікутанних, скари-

фікаційних і внутрішньошкірних проб з відповідними алергенами (убиті культу-

ри грибів, їх фільтрати, білкові або полісахаридні фракції з клітин чи оболонок

відповідних збудників). Результати проб враховують через 20 хв (негайні) і через

24-48 год (уповільнені). Вони проявляються у вигляді почервоніння, набряку,

рідше – некротизації у місці введення алергену. У окремих осіб можуть виникати

нездужання, незначне підвищення температури, зміни з боку крові. Позитивна

проба на кокцидіоїдин і гістоплазмін у регіонах, ендемічних відносно кокцидіої-

домікозу, вказує на давно минулу або недавню інфекцію. Однак у країнах, де такі

мікози зустрічаються дуже рідко, позитивна алергічна реакція має певну діагнос-

тичну цінність.

Алергізацію організму негайного типу до грибів можна виявити і за допомо-

гою імунологічних тестів in vitro: реакції дегрануляції тканинних базофілів, базо-

фільний тест Шеллі та ін. Для виявлення гіперчутливості уповільненого типу став-

лять реакції бласттрансформації лімфоцитів і гальмування міграції фагоцитів.

Біологічний метод використовується при глибоких і особливо небезпечних

мікозах для виділення культури збудника, визначення його патогенності, іденти-

фікації тканинних форм грибів. При зараженні тварин використовують як патоло-

гічний матеріал від хворого, так і виділену культуру. Найбільш придатними тва-

ринами є лінійні білі миші та золотисті хом’ячки. Окрім них, біопроби можна

ставити на гвінейських свинках, щурах, кроликах, собаках і котах. Досліджуваний

матеріал вводять нашкірно, внутрішньошкірно, підшкірно, внутрішньом’язово,

внутрішньоочеревинно, інтраназально, інтратрахеально, інтрацеребрально, через

рот. Внутрішньошкірне зараження найчастіше проводять дерматофітами, інтра-

назальне і внутрішньоочеревинне – особливо небезпечними грибами, інтрацереб-

ральне – при криптококозах, кладоспоріозах, кандидозах. Розроблені також спе-

392

Частина V. Мікози

ціальні експериментальні моделі при легеневих, кишкових, ниркових, септичних

ураженнях, оніхімікозах тощо. Результати перебігу мікозів у лабораторних тварин

враховують за характером утворення тканинних форм грибів, властивостями виді-

леної культури, даними гістологічних та серологічних досліджень.

Біологічний метод використовують також для виявлення зараженості різних

об’єктів зовнішнього середовища грибами та їх спорами.

Гістологічні дослідження дають можливість не тільки виявити збудників

мікозів у тканинах, вивчити особливості їх будови, а й оцінити особливості та

інтенсивність патологічного процесу. Матеріал для таких досліджень беруть під

час оперативних втручань, при біопсіях і автопсіях. Шматочки об’ємом 2-3 см

фіксують формаліном, заливають у парафін або целоїдин. Гістологічні зрізи за-

барвлюють генціановим крезиловим фіолетовим, за методом Грама-Вейгерта,

Гоморі-Грокотта та ін. Послідовність етапів такого дослідження і особливості струк-

тури грибів викладені при описанні лабораторної діагностики окремих мікозів.

Розділ 16

ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА ОКРЕМИХ МІКОЗІВ

Кандидоз

Кандидоз (кандидомікоз) – опортуністична інфекційна хвороба шкіри, сли-

зових оболонок і внутрішніх органів, яку викликають дріжджоподібні гриби роду

Candida родини Cryptococcaceaе класу дейтероміцетів. Основним збудником є

Candida albicans, значно рідше – C. tropicales, C. krusei, C. guillermondii,

C. lusitaniae. Від інших грибів вони відрізняються відсутністю справжнього міце-

лію. Часом утворюють псевдоміцелій – подовжені клітини, що об’єднуються в

ланцюжки, які можуть мати термінальні хламідоспори.

Кандидоз зустрічається повсюдно, найчастіше як ускладнення після багатьох

інфекційних захворювань, при довготривалому нераціональному лікуванні анти-

біотиками і антисептиками, які пригнічують нормальну мікрофлору організму,

при первинних і вторинних імунодефіцитах. Виділяють чотири основні форми

кандидозів:

1. Локальні – ураження шкіри, нігтів, нігтьових валиків, слизових оболонок

рота, глотки, вагіни, вульви.

2. Системні – ураження дихальних шляхів, кишечника, сечостатевої та цент-

ральної нервової систем.

3. Генералізовані – хронічний гранульоматозний кандидоз, септикопіємія.

4. Вторинні (алергічні) кандидози – на фоні сенсибілізації організму виника-

ють нові вогнища запалення, в яких збудник відсутній.

393

Розділ 16. Лабораторна діагностика окремих мікозів

Мікробіологічна діагностика кандидозів включає мікроскопію патологічно-

го матеріалу, виділення чистих культур грибів, проведення серологічних реакцій і

постановку алергічних проб. При локальних і системних формах захворювання

матеріал для дослідження беруть з уражених ділянок – лусочки шкіри, зскрібки з

нігтів, слиз, гній, харкотиння, сечу, жовч, ліквор, випорожнення; при генералізо-

ваних – кров, пунктати абсцесів, біопсійний матеріал; від трупів – кров із серця,

шматочки паренхіматозних органів.

Мікроскопічне дослідження. Під звичайним світловим, фазово-контрастним

або аноптральним мікроскопом вивчають нативні (незабарвлені) препарати чи

мазки. Щільний патологічний матеріал (шкірні лусочки, зскрібки з нігтів, некро-

тизовані тканини тощо) вносять у краплю 10 % розчину гідроксиду калію або

натрію на предметному склі, обережно підігрівають над полум’ям газового паль-

ника протягом 1 хв і накривають покривним скельцем. Матеріал рідкої консис-

тенції досліджують у суміші спирту з гліцерином і водою у співвідношені 2:1:2,

або в розчині Люголю подвійної концентрації в препаратах надавленої краплі без

підігрівання. Мікроскопування проводять спочатку за допомогою об’єктиву 8×, а

потім 40х. При наявності в досліджуваному матеріалі кандид у нативних препара-

тах виявляють круглі або овальні дріжджові клітини, що брунькуються, і псевдо-

міцелій (рис. 96).

12 3

Рис. 96. C. albicans: 1 – мазок із матеріалу; 2 – колонії; 3 – псевдоміцелій і хламідоспори

(за П.Н. Кашкіним і В.В. Лісіним, 1983).

Гриби кандиди зустрічаються на шкірі, слизових оболонках і у здорових лю-

дей, але, як правило, в невеликій кількості. Том у для більш достовірної діагности-

ки кандидозу важливе кількісне визначення кандид у досліджуваному матеріалі.

Виявлення великої їх кількості в патологічних виділеннях (особливо при значних

розведеннях) вказує на можливість кандидозу.

Кращі результати дає дослідження забарвлених препаратів. Висушений тонкий

мазок на предметному склі фіксують метиловим спиртом або в суміші Никифоро-

ва й забарвлюють метиленовим синім (1-3 хв), генціановим фіолетовим (2-3 хв),

фуксином Пфейфера (1-2 хв). Ще краще фарбувати мазки складними методами.

При забарвленні за Грамом кандиди мають темно-фіолетовий колір, за Цілем-

394

Частина V. Мікози

Нільсеном – синій із рожево-жовтуватими включеннями ліпідів, за Романовським-

Гімзою – рожево-жовтий із фіолетовими включеннями волютину.

Кандиди можна виявити й при гістологічному дослідженні зрізів із ураже-

них тканин, забарвлених за методом Грама-Вейгерта або Шабадаша. При ранніх

строках ураження можна застосувати прямий метод флуоресценції при обробці

мазків ізотіоціанатом флуоресцеїну, який дає яскраве золотаво-зелене світіння.

Більш надійно діагноз кандидозу встановлюють за допомогою виділення

чистої культури C. albicans.

Мікологічне дослідження. Будь-який патологічний матеріал сіють кількісним

методом на щільне середовище Сабуро або сусло-агар, а також у глюкозний МПБ.

До стерильних середовищ перед посівом добавляють пеніцилін і стрептоміцин

для пригнічення росту супутньої бактеріальної флори. Посіви вирощують при

температурі 30 °С. При рості більше 1000 типових колоній з розрахунку на 1 г

досліджуваного матеріалу роблять висновок, що кандиди є етіологічним агентом

захворювання.

Ізольовані колонії C. albicans на агарі Сабуро круглі, білувато-кремові, блис-

кучі, гладенькі, з рівними краями, нагадують краплі майонезу. Вони глибоко вро-

стають у середовище. Для виявлення псевдоміцелію колонії відсівають у одне з

рідких середовищ – глюкозний МПБ, картопляну воду або моркв’яно-рисовий

відвар. Спочатку з’являється каламуть або осад, рідше – плівка на поверхні сере-

довища. Псевдоміцелій виявляють на 3-5 день або пізніше при мікроскопічному

дослідженні надавленої краплі, користуючись об’єктивом 8×.

Диференціально-діагностичні ознаки C. albicans мають важливе значення для

ідентифікації, оскільки цей вид є основним збудником кандидозу. На терміналь-

них нитках псевдоміцелію C. albicans утворюються хламідоспори – двоконтурні

круглі структури діаметром 10-20 мкм, бластоспори з’являються в результаті брунь-

кування, розташовуються нерегулярно з обох боків псевдоміцелію.

При культивуванні в сироватці або яєчному білкові при 37 °С через 2-4 год бла-

стоспори утворюють характерні “ростові трубки” або RB – фактор. Ті штами, які

за такий короткий строк не набувають “ростових трубок”, як правило, не вірулентні.

Для ідентифікації видів грибів роду Candіda використовують також їх фермен-

тативну активність. C. albicans розкладає глюкозу, мальтозу і галактозу до кисло-

ти й газу, С. tropicales – розкладає ті ж вуглеводи і додаткову сахарозу, а C. krusei –

лише лактозу.

Серологічна діагностика проводиться здебільшого при вісцеральних фор-

мах кандидозів. При цьому використовують реакції аглютинації, зв’язування ком-

плементу, преципітації, непрямої гемаглютинації, зустрічного імуноелектрофо-

резу та метод ІФА з парними сироватками з використанням загальноприйнятих

методик. Результати вважають позитивними при наростанні титру відповідних

антитіл у 4 і більше разів. Для постановки реакції аглютинації, преципітації та

зв’язування комплементу краще використовувати антигени з культур, виділених

від даного хворого (автоштами). Для більш надійної серологічної діагностики

кандидозу краще використовувати не одну з названих реакцій, а дві-три.

395

Розділ 16. Лабораторна діагностика окремих мікозів

Біологічна проба використовується при необхідності визначити патогенність

і вірулентність C. albicans. Виділену від хворого культуру вводять внутрішньо-

венно білим мишам або кроликам. Патогенними визнають ті культури, які в дозі

1 млн клітин викликають загибель мишей протягом п’яти діб, а кроликів – через

дев’ять діб.

Шкірні алергічні проби проводять шляхом внутрішньошкірного введення

кандида-алергену. В якості алергену можна використовувати полівалентну вакци-

ну, що містить 200 млн клітин в 1 мл. Після нагрівання вакцини при 80 °С протя-

гом 2-х год її вводять в об’ємі 0,1 мл внутрішньошкірно. Позитивну реакцію (гіпе-

ремія, набряк, папула) враховують через 24-48 год. Алергічна проба при кандидо-

зах малоспецифічна, оскільки сенсибілізація до грибкових антигенів зустрічається

дуже часто й повсюдно.

Дерматомікози

Грибкові захворювання шкіри, її придатків і підшкірної клітковини мають

загальну назву дерматомікози (дерматофітії). Залежно від роду і виду збудників та

реакції організму на їх проникнення розрізняють такі види дерматомікозів: епі-

дермофітія, руброфітія, трихофітія, мікроспорія і фавус (парша).

Епідермофітія. За клінічною картиною і найчастішою локалізацією патоло-

гічного процесу виділяють дві форми цього захворювання: пахвинна епідермофі-

тія і епідермофітія стопи. Пахвинну форму викликає Epidermophyton floccosum

(син. E. inguinalе). Збудником епідермофітії стоп є Epidermophyton interdigitalе

(син. Trychophyton mentagotophytes). Обидві форми захворювання зустрічаються

лише у людей і поширені в усіх країнах світу.

При пахвинній епідермофітії уражається шкіра пахвинних, міжсідничних і

пахвових складок, ділянки шкіри під молочними залозами, інколи й нігтьові пла-

стинки. При епідермофітії стоп у міжпальцевих проміжках злущується епітелій,

часто приєднується ураження нігтів.

Лабораторна діагностика обох форм епідермофітії подібна. Залежно від ло-

калізації патологічного процесу для дослідження беруть шкірні лусочки, клапті

мацерованого епідермісу, кришечки пухирців, зскрібки з нігтьових пластинок.

Для мікроскопічного дослідження патологічний матеріал подрібнюють, вно-

сять у краплю 10 % розчину КОН або NaOH на предметному склі, підігрівають до

появи парів і залишають на 15 хв, а зскрібки з нігтів – на 1-2 год. При мікроскопії

надавленої краплі виявляють короткий (2-4 мкм) переплетений розгалужений

міцелій і артроспори прямокутної форми, які розташовані у вигляді ланцюжків.

Мікологічне дослідження дає можливість виділити чисту культуру і визначи-

ти рід та вид збудників. Для цього подрібнений патологічний матеріал сіють на

щільне середовище Сабуро з антибіотиками в пробірках. На поверхню агару на-

носять 4-5 шматочків матеріалу в кожну пробірку. Оптимальна температура для

культивування становить 27 °С, але хороший, хоч і повільний ріст грибів можли-

вий і при кімнатній температурі.

396

Частина V. Мікози

Колонії E. floccosum мають округлу форму, трохи вдавлені в центрі, часто з

радіальними складками. Поверхня їх пухнаста, ніби густо припорошена борош-

ном, колір білувато-сірий або жовтувато-зелений. При мікроскопії таких колоній

видно септований міцелій з 4-5 – кінцевими веретоподібними структурами, що

нагадують грона бананів (рис. 97

Колонії E. interdigitale ростуть швидше, центр їх куполоподібний, складчас-

тий або бугристий, білого кольору, рідше – жовтуватого, рожевого, коричневого;

поверхня їх ніби припорошена борошном. При мікроскопії колоній виявляють дов-

гий, розгалужений, септова-

тий міцелій, на кінцях якого

є завитки та спіралі. Кінцеві

розгалуження можуть мати

гроноподібні структури.

Вид збудників епідер-

мофітії визначають на основі

структури колоній і даних їх

мікроскопії.

Серологічні, біологічні і

алергологічні дослідження

при поверхневих епідермофі-

тіях не проводять.

Руброфітія (рубромікоз) – хронічне грибкове захворювання з переважним

ураженням шкіри стоп і кистей, нігтів, великих складок, пушкових волосків,

рідше – шкіри кінцівок і всього тулуба. Збудник – Trichophyton rubrum. Уражені

ділянки шкіри лущаться, борозняться, розвивається гіперкератоз стоп і долонь,

нігті товстішають, кришаться. Хронічний процес загострюється в теплі пори року

і може перейти в генералізовану форму.

Для постановки діагнозу важливе значення мають результати мікроскопічно-

го і мікологічного дослідженння патологічного матеріалу – шкірних лусочок, пуш-

кових волосків, зскрібків нігтьових пластинок.

На агарі Сабуро виростають спочатку білі пухнасті колонії. Через 1-2 тижні

їх основа і пушок забарвлюються у вишнево-червоний колір; пігмент забарвлює і

середовище. При мікроскопії колоній видно тонкий білий септований міцелій із

грушоподібними, овальними або паличкоподібними мікроконідіями. У старих

культурах зустрічаються хламідоспори.

Трихофітія (стригучий лишай) – дерматомікоз, що спричиняється грибами

роду Trichophyton. Найважливішими з них є антропофіли Trichophyton tonsurans і

T. violaceum. При поверхневій трихофітії уражується шкіра і волосиста частина

голови. Волосся при цьому стає коротким (1-2 мм), білуватим, ломким, сухим,

інколи виглядає як чорні цяточки. Такі зміни є головною ознакою стригучого ли-

Цей і наступні рисунки запозичені з посібника П.Н. Кашкина і В.В. Лисина Практическое

руководство по медицинской микологии.– М.: Медицина, 1983.

Рис. 97. Epidermophyton floccosum:

1 – колонія, 2 – схема мікроморфології.

397

Розділ 16. Лабораторна діагностика окремих мікозів

шая. Хронічні форми трихофітії супроводжуються ураженням нігтів, глибоких

шарів шкіри і навіть внутрішніх органів.

У лусочках шкіри і нігтьових пластинках збудник знаходиться у вигляді гілля-

стого міцелію, у волоссі розташовується за типом “ендотрикс”. Спори однакові,

крупні, овальні, рідко квадратні, знаходяться всередині волосини у вигляді довга-

стих ланцюжків.

При посіві на агар Сабуро T. violaceum починає рости на 4-5 день у вигляді

білого або ледь жовтуватого горбика. Дозріла колонія щільна, суха, порошкопо-

дібна зі складками і тріщи-

нами. У препараті надавле-

ної краплі, виготовленої з

колонії, видно прямий тон-

кий міцелій із багатьма

мікроконідіями овальної

та паличкоподібної форми,

які часто нагадують гілоч-

ки листяних дерев. У ста-

рих культурах можуть ут-

ворюватись хламідоспори

(рис. 98).

T. violaceum у патоло-

гічному матеріалі виглядає

під мікроскопом як і попередній вид. При посіві на середовище Сабуро зрілі колонії

появляються через 25-30 днів. Поверхня їх складчаста, матова або масляниста, з

чітко окресленими краями блідо-бузкового або фіолетового кольору, рідко безбарв-

ні. При мікроскопії колонії методом надавленої краплі виявляють тонкий, малосеп-

тований міцелій з боковими розгалуженнями. Видно також малі й крупні кінцеві та

вільні хламідоспори.

Мікроспорія – хронічне захворювання шкіри і волосся, яке викликають дер-

матофіти роду Microsporum. Дуже рідко уражуються нігті. Найчастішими збудни-

ками є антропофільні гриби Microsporum audouinii, M. ferrugineum і зоофільний –

M. canis. Всі вони характеризуються високою контагіозністю і викликають захво-

рювання переважно у дітей ясельного та дитсадкового віку, а також у школярів. У

місці проникнення збудника на шкірі появляються чітко окреслені запальні плями

округлої або овальної форми з характерним висівкоподібним злущуванням. При

ураженні волосистої частини голови виникають 1-2 осередки ушкодження, де во-

лосини обламані до 5-8 мм над шкірою і вкриті білим чохлом із спор грибів.

Для лабораторної діагностики мікроспорії використовують мікроскопічні й

мікологічні дослідження. При вивчені шкірних лусочок із ураженої ділянки шкіри

під мікроскопом гриби мають вигляд тонких розгалужених гіфів з невелекою

кількістю чітко окреслених перетинок (септ). Можна зустріти ланцюжки міцелію,

що розпадаються на спори. При мікроскопії ураженого волосся видно велику

кількість круглих спор, які оточують волосину суцільним шаром. У фолікулярній

Рис. 98. Trichophyton tonsurans:

1-колонії, 2 - схе ма мікроморфології.

1 2

398

Частина V. Мікози

частині волосини можна виявити септоватий міцелій. Уражені пушкові волоски

мають спори лише всередині.

При посіві патологічного матеріалу (лусочки, волосся) на агар Сабуро спос-

терігають повільний ріст круглих, плоских, пухнастих, сіруватих або кремуватих

колоній з радіальними бо-

розенками. При мікроско-

пії колоній міцелій тонкий,

світлий, довгий, розгалу-

жений, септований. Мікро-

конідії овальні і грушопо-

дібні; хламідоспори, як

правило, кінцеві (рис. 99).

Характерною ознакою

мікроспорії є голубувато-

зелене світіння уражених

волосин при люмінесцен-

тному їх освітленні (лампа

Вуда) у темній кімнаті.

Фавус (парша) – хронічне грибкове захворювання шкіри, волосся і нігтів.

Зустрічається в усіх країнах світу, в Україні останнім часом реєструється дуже

рідко. У переважній більшості випадків збудником є антропофіл Trichophyton

schonleini (Achorion schonleini). Найхарактернішою ознакою фавуса є утворення

скутул (фавозних щитків) – круглих, плоских або блюдцеподібних структур діа-

метром 2-3 см, спаяних зі шкірою. Вони мають жовтий колір, крихку консистен-

цію, складаються з уражених епітеліальних клітин і елементів грибів. Уражені

волосини міцно з’єднані в товщі скутули, але залишаються довгими і сухими, на-

бувають сірого кольору.

При мікроскопії лусочок з уражених ділянок шкіри видно розгалужений сеп-

тований міцелій, часто з артроспорами. Елементи грибів у волоссі розміщені все-

редені. Це поліморфний (тонкий і більш широкий) септований міцелій із заокруг-

леними або загостреними кінцями. Тут же зустрічаються ланцюжки і купки круг-

лих і багатогранних спор, бульки повітря, крапельки жиру.

Виділення чистих культур грибів проводять шляхом посіву на щільне сере-

довище Сабуро. Колонії починають рости з 3-4 дня у вигляді сіруватого горбика.

На 10-й день вони досягають розмірів 1-2 см, ще пізніше стають зморшкуваті,

ніздрюваті, сухі, подібні на гриб сморж або губку, мають різноманітний колір:

білий, жовтий, кремовий, коричневий.

При мікроскопічному дослідженні молодих колоній у препараті надавленої

краплі виявляють тонкий, ніжний, чітко сегментований міцелій; пізніше він стає

грубшим, на ньому появляються бокові веретеноподібні здуття і розгалуження на

кінцях, що нагадують канделябри, роги північних оленів тощо. У великій кількості

видно інтеркаларні й кінцеві хламідоспори. Макроконідії множинні (по 5-8 штук),

тонкосептовані, їх розміри коливаються від 6-10 мкм до 30-80 мкм.

Рис. 99. Microsporum audouinii:

1 – колонії, 2 – схема мікроморфології.

1 2

399

Розділ 16. Лабораторна діагностика окремих мікозів

Глибокі (вісцеральні) мікози

Збудниками глибоких мікозів є гриби, що знаходяться в грунті та органічних

субстратах лише у певних географічних зонах, де значна частина людей інфікова-

на ними. Початок хвороби має безсимптомний перебіг і лише у небагатьох осіб

вона може призвести до розвитку тяжких форм або смерті.

Криптококоз (європейський бластомікоз) – один із мікозів, що має гострий,

підгострий або хронічний перебіг, поширений повсюдно, але зустрічається порів-

няно рідко, переважно в європейських країнах. Збудник – Cryptococcus neoformans.

Патологічний процес спочатку локалізується в легенях, пізніше проходить

дисемінація збудника в мозок, шкіру, слизові оболонки. Матеріалом для дослі-

дження служить харкотиння, гній із нориць, осад сечі і спинномозкової рідини,

шматочки уражених тканин, взятих при біопсії або автопсії. Для серологічних

реакцій беруть кров.

Під мікроскопом краще розглядати незабарвлені тушові препарати. При цьо-

му видно елементи гриба, оточені слизовою жовтуватою капсулою. Вони мають

округлу або яйцеподібну форму розміром від 3-5 до 10-15 мкм з однією малень-

кою брунькою. Інколи видно короткий відросток міцелію (рис. 100).

Для забарвлення гістологічних зрізів найчастіше використовують муцикармін

або гематоксилін-еозин, за допомогою яких особливо чітко виявляють капсули.

Виділення чистих культур проводять шляхом посіву на агар Сабуро або сус-

ло-агар з антибіотиками. Культивують при температурі 37 °С. Колонії на щільних

середовищах мають округлу форму, гладенькі, блискучі, куполоподібні, інколи

ледь зморшкуваті, дрібнозернисті, сметаноподібної консистенції, тягнуться за

петлею. Вони забарвлені в різний колір – від білувато-жовтуватого до бурувато-

коричневого. При мікроскопічному їх дослідженні клітини з культур і з патологіч-

ного матеріалу виглядають однаково. Найхарактернішою ознакою криптококів є

дріжджоподібна форма з наявністю товстої слизової капсули, яка за своїми розмі-

рами в декілька разів перебільшує величину клітин (до 50 мкм).

У ряді випадків для визначення патогенності збудника ставлять біологічні

проби на мишах і гвінейських свинках. Тварин заражують інтрацеребрально

Рис. 100. Cryptococcus neoformans:

1 – колонії; 2 – клітини в незабарвленому мазку; 3 – схема мікроформології.

1 23

400

Частина V. Мікози

(0,05 мл) або в черевну порожнину (0,5 мл). Двох із заражених мишей досліджують

через 2 тижні, а двох інших – через 1-2 місяці. Гомогенізовані шматочки печінки,

селезінки і мозку висівають на середовища й ідентифікують виділені культури.

При підозрі на криптококоз проводять також серологічні дослідження, спря-

мовані як на визначення антигенів збудника, так і антитіл у сироватці крові. Для

виявлення антигенів використовують реакцію латекс-аглютинації, імуноелектро-

форез та імуноферментний аналіз. Антитіла визначають за допомогою реакції аглю-

тинації, преципітації, непрямої гемаглютинації та зв’язування комплементу. Рідко

проводять внутрішньошкірні проби. Серологічні й алергічні реакції мають не ви-

рішальне, а лише допоміжне значення.

Північноамериканський бластомікоз – антропозоофільний мікоз з уражен-

ням шкіри, слизових оболонок, внутрішніх органів і кісток, ендемічний для Кана-

ди і США. Збудник – Blastomyces dermatitides. Для лабораторної діагностики ви-

користовують гній, харкотиння, сечу, спинномозкову рідину, пунктат лімфовузлів,

кров для серологічних реакцій. Проводять мікроскопічні, культуральні та імуно-

логічні дослідження.

Доставлений матеріал обробляють 10 % розчином гідроксиду калію, прогля-

дають у нативних препаратах методом надавленої краплі в суміші спирту з гліце-

рином. Використовують сухі об’єктиви (20×, 40×). Бластоміцети виглядають як

крупні (до 20 мкм) дріжджоподібні клітини круглої чи овальної форми з двокон-

турною стінкою та однією брунькою, яка зв’язана материнською клітиною широ-

кою основою. Псевдоміцелій відсутній. Це так звана дріжджова фаза гриба. До-

сліджують також мазки, забарвлені за методом Грама або Романовського-Гімзи.

Для виділення чистої культури патологічний матеріал сіють на щільне сере-

довище Сабуро, сусло-агар і глюкозний МПА. Культивують при кімнатній темпера-

турі. При цьому гриби можуть виростати у дріжджовій або міцелярній фазі.

Дріжджові колонії мають округлу форму, білуватий колір, сметаноподібну конси-

стенцію. У мазках із таких колоній видно круглі або овальні клітини розміром

8-12 мкм із бруньками.

Колонії з міцелярної форми гриба мають округлу форму, пухнасту поверхню

сіруватого кольору. При мікроскопії таких колоній видно клітини з капсулами,

розгалужений септований міцелій з товстими стінками та великою кількістю бо-

кових конідій круглої, овальної, рідше грушоподібної форми. У старих культур

появляється велика кількість хламідоспор діаметром 10-18 мкм.

Виділити чисту культуру з одночасним визначенням її патогенності можна

також шляхом зараження білих мишей з наступним висівом матеріалу з тканин і

органів на живильні середовища.

Для досить ефективного серологічного дослідження в пізні періоди захво-

рювання використовують реакції аглютинації, зв’язування комплементу, ІФА.

Високої оцінки заслуговує і алергічна проба з алергеном бластоміцином.

Паракокцидіоїдоз (південноамериканський бластомікоз) – хронічний гли-

бокий мікоз, розповсюджений в країнах Південної Америки. Частіше хворіють

люди від 30 до 50 років. Збудником є двофазний гриб Paracoccidioides brasiliensis.