Кармазіна М. Президентство: український варіант

Подождите немного. Документ загружается.

301

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

Р. Зварич заявив, що на засіданнях комісії проект закону не

обговорювався. Про непосвяченість у справу представників

пропрезидентських фракцій свідчили слова члена фракції НДП

Л.Супрун, яка констатувала, що з фракцією ніхто не обговорював

новації, запропоновані Президентом.

Парламентські слухання з довгою назвою „Шляхи і напрями

здійснення політичної реформи, глибина, межі, цілі та можливі

наслідки змін у системі органів державної влади і місцевого

самоврядування у змісті та обсязі їхніх повноважень, прав і

обов’язків” повною мірою віддзеркалили певну розгубленість

депутатського корпусу. Гра за чужими правилами та з кількома

невідомими викликала у народних обранців явний дискомфорт. Що

й висвітлили слухання, на яких стало зрозуміло, що противників

реформи у парламенті значно більше, ніж прихильників. Втім, ці,

останні, поводилися нерішуче. Відтак дискусії на слуханнях не

вийшло: окремі виступаючі, як відзначав О. Мороз, намагалися

„якимось чином застерегтися від гніву влади” і тільки. Сам же

О.Мороз був переконаний, що президентський „текст змін” був

виписаний з умислом, адже відтворив бажання авторів „сказати

людям одне, а мати в результаті протилежне”

105

. Це – принципове

зауваження. Воно свідчило, що Президенту не вірили, не вірили у

його прагнення демократизувати, поліпшити чи удосконалити

систему влади в державі. Висловлювалися припущення, що всі

заходи, здійснювані владою, мають на меті… антиконституційний

переворот, кардинальне посилення самого Президента. До цього

висновку політиків та аналітиків підводив аналіз використовуваних

технологій та пропагандистського супроводу процесу

„обговорення” президентських ініціатив. Зокрема – критика в бік

парламенту, який ніби?то може бути „не в змозі врахувати точку зору

народу”, а відтак, як застерігали прибічники Л. Кучми, „можливі

альтернативні форми” для проведення політичної реформи. Правда,

ці „альтернативні форми” не конкретизувалися.

4. Наслідки економічних реформ

Наприкінці грудня 1999 р. Верховна Рада затвердила новим

керівником уряду подану Президентом кандидатуру Голови

правління Національного банку України В. Ющенка. Діяльність

302

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

уряду В. Ющенка виявилася чи не найбільш плідною серед усіх

українських урядів, що працювали починаючи з моменту

унезалежнення України. (Інакше б Президент Л. Кучма, виступаючи

22 лютого 2000 р. у Верховній Раді, не сказав би, що „Урядові

довелося починати за винятково складних умов”, що „втрата

Україною за останнє десятиріччя половини свого економічного

потенціалу – це плата не лише за гріхи комунізму”, але й плата, „і

немала, за непослідовність, суперечливість політики та слабкість

влади, за антисистемність і контрпродуктивність політичного

процесу”

106

.) Прикметно, що в Україні не всі були згодні визнати

цей факт. Але, що показово, з цим погоджувалися незаангажовані

російські аналітики, які, аналізуючи умови висування В. Ющенка

на пост прем’єра, відзначали, що в Україні „практично не було

серйозних політичних діячів, які б правдиво претендували на це

місце”, адже країна стояла на порозі дефолта і мала колосальний

внутрішній і зовнішній борг, економіка „знаходилася в стані кризи,

без всяких надій виходу із неї”, а „злиденне населення” роками не

бачило ні пенсій, ні зарплат. У таких умовах „Ющенко успішно здав

прем’єрський екзамен”

107

Найперше як позитив відзначалося те, що жоден з попередніх

українських урядів не досягав затвердження програми своєї

діяльності в стінах законодавчого органу республіки, але

ющенківським амбіційним „Реформам заради добробуту” це таки

вдалося. На ділі ж плани уряду обернулися тим, що 2000 рік став

„першим в історії України, коли офіційно було зафіксовано

зростання реального валового внутрішнього продукту”. Крім того,

в Україні вперше було відмічено зростання промислового

виробництва – відразу на 12,9%. При цьому, що важливо, найвищі

темпи зростання обсягів виробництва були досягнуті у галузях, які

працювали на внутрішній ринок і зорієнтовані на споживача –

харчовій, деревообробній, легкій, целюлозно?паперовій. Вперше

було зафіксовано зростання у машинобудуванні та металообробці.

Уряд В. Ющенка, на думку російського експерта, забезпечив

прозорість процесу виконання державного бюджету і, передовсім,

його соціальну спрямованість. Зокрема, номінальні грошові доходи

населення за 12 місяців 2000 р. в порівнянні з аналогічним періодом

1999 р. зросли на 40,2%, а реальні – на 6,3%. У повному обсязі були

виконані зобов’язання по виплаті пенсій. Мала чітку позитивну

303

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

тенденцію й динаміка всіх інших показників заборгованості по

соціальних виплатах, що накопичилася за попередні роки. Так,

заборгованість по заробітній платні у 2000 р. скоротилася до 165,3

млн. гривень, або на 63,6%. Заборгованість по інших соціальних

виплатах скоротилася на 1,6 млрд. грн., або на 52,5%. Зрештою,

вперше за стільки років бюджет був урядом виконаний.

Позитивним був вклад уряду В. Ющенка й у розвиток фінансової

сфери і банківського сектора економіки України. Прогресивним

було реформування комунального господарства, системи

ціноутворення й топливно?енергетичного комплексу країни.

Урядова політика сприяла позитивним змінам в аграрно?

промисловому комплексі. Збитковість сільського господарства

скоротилася в більше ніж 10 разів. У 2000 р. обсяг виробленої

сільгосппродукції зріс на 7,6%.

Надзвичайно цікавими є оцінки політики уряду В. Ющенка

щодо Росії (особливо з урахуванням того, що опоненти части

звинувачували його у антиросійських настроях). Зокрема,

російським експертом відзначено, що позиція глави уряду стосовно

Росії впродовж багатьох років зоставалася стабільною і зводилася

до того, що „для України Росія – партнер номер один, з точки зору

стратегічного партнерства, з точки зору економічних відносин”. А

між тим з 1996 р. (з часу, коли Росія

й Україна налагодили більш?менш

адекватну систему зовнішньо?

торгової статистики) у двосторонніх

торгових відносинах намітилась

стійка тенденція до стрімкого

скорочення їхніх обсягів. У 1997 р.

падіння торгового обороту склало

19,7% в порівнянні з попереднім

роком, у 1998 р. – 13,8%, у 1999 р. –

19,9%. І тільки у 2000 р. з приходом

В. Ющенка почало спостерігатися,

як стверджував дослідник, суттєвий

прогрес і потепління торгово?

економічного клімату у відносинах

двох країн. Політика В. Ющенка

стала прикладом „здорового

прагматизму, а не сліпого

Argumentum ad rem

У мене є солідний досвід

участі в різних переговорах із

Москвою. Ви не уявляєте,

який неймовірний тиск

здатні організувати росіяни.

Йдеться передусім не про

самого президента, а про

його команду. Вона, як

правило, поводиться вкрай

напористо, навіть агресивно.

На їхньому боці (будемо

відверті) більше знань, уміння

й досвіду. Вони пресингують

українську команду, яка, у

свою чергу, впливає на

позицію лідера.

Л. Кравчук

304

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

підпорядкування вказівкам Заходу”. Свідченням цього було, з?

поміж іншого, й те, що уряд В. Ющенка повністю відмовився від

фінансової допомоги з боку МВФ і Світового Банку.

У 2000 р. товарообіг між Росією й Україною вперше за кілька

років почав зростати і склав 17%. У його структурі були не тільки

сировинні компоненти, але й інвестиційні товари – продукція

машинобудування, електротехніка, машини, прилади, текстиль,

продукти харчування та ін. Крім того, 2000 р. став роком залучення

в Україну великого російського капіталу. Почався процес

налагодження співробітництва двох країн і в газовій сфері. Однак

після відставки уряду В. Ющенка процес урегулювання боргових

зобов’язань НАК „Нафтогаз України” перед РАО „Газпром” знову

зайшов у глухий кут.

Зрештою, автор дослідження зауважив, що недивлячись на те,

що роком Росії в Україні офіційно був оголошений 2003 рік,

економічні ж показники співробітництва дають усі підстави

говорити про те, що таким роком насправді був якраз 2000 рік. А В.

Ющенко „до цього часу залишається єдиним українським

політиком, котрий зумів наповнити фразу про стратегічне

партнерство Росії й України реальним економічним змістом”.

На користь об’єктивності оцінок, даних російським дослідником

діяльності уряду В. Ющенка, свідчить аналіз даних Держкомстату

України. Відповідно до цих, останніх, 2000 р. для української

економіки був справді набагато вдалішим від попередніх років і хоча

б тому, що вперше за останні п’ять років було перевищено рівень

промислового виробництва 1995 р. – приріст становив 10%.

108

Загалом у 2000 р. промисловістю було вироблено продукції на 144,4

млрд. грн., або на 12,9% більше, ніж у 1999 р. Якщо ж порівняти

показник ВВП 2000 р. з попереднім, 1999?м роком, то цифри

свідчать, що у 2000 р. реальний валовий внутрішній продукт

становив 106,0%. Пожвавлення виробництва у промисловості,

сільському господарстві, торгівлі та громадському харчуванні

сприяло приросту валової доданої вартості у провідних галузях

економіки. Знизилася сума заборгованості з виплати заробітної

плати (порівняно з 10 грудня 1999 р. – на 1,2 млрд. грн., або на 19%)

і на 10 грудня 2000 р. становила 5,3 млрд. грн. Заборгованості із

фінансування виплати пенсій та грошової допомоги по установах

Мінфіну та Пенсійного Фонду України (після повної ліквідації

305

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

протягом вересня 2000 р.) не виникало

109

. Рівень зареєстрованого

безробіття в цілому по країні, починаючи з травня, мав тенденцію

до скорочення і на 1 січня 2001 р. становив 4,2% населення

працездатного віку.

Слід відзначити, що пожвавлення економічного життя в країні

та відповідно покращення соціально?економічної ситуації було,

безумовно, не тільки наслідком діяльності уряду В. Ющенка:

поступово почали заявляти про себе й заходи, спрямовані на

проведення в Україні ринкових реформ. Зокрема свою позитивну

роль відіграла поява ряду президентських указів та відповідно

заходи, спрямовані на їхню реалізацію в наступний час. Серед них

президентський Указ від 3 грудня 1999 р. „Про невідкладні заходи

щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки”,

реалізація якого врешті?решт посприяла остаточній ліквідації

колгоспно?радгоспного ладу, а також інші укази, які зачіпали ті чи

інші конкретні питання економічного розвитку, як, наприклад, Указ

від 6 лютого 2001 р. „Про заходи щодо використання космічних

технологій для інноваційного розвитку економіки держави”. На

початку 2000 р. Президентом була затверджена стратегія соціально?

економічної політики („Україна: поступ

у XXI століття. Стратегія

економічної та соціальної політики на 2000 – 2004 рр.”).

Існувала й інша точка зору на поступове економічне зростання

країни, відповідно до якої перші зрушення в українській економіці

стали помітними ще до прем’єрства В. Ющенка – у 1999 р. Як вважав

В. Пустовойтенко (один із небагатьох прем’єрів, котрому вдалося

довше, ніж іншим, утримуватися на посаді), фундамент

економічного зростання було закладено саме під час його

прем’єрства і конкретніше – у 1997–1999 рр.

„Тоді вдалося багато зробити в галузі енергетики. Ми

зупинили падіння видобутку вугілля й відновили його 1999

року…”

110

– твердив екс?прем’єр?міністр.

Попри економічні успіхи, Україна все далі відставала від

цивілізованих країн світу, опинившись у 2002 р. за індексом

людського розвитку між Таїландом і Казахстаном; за рівнем життя

– в одній групі з Гватемалою й Суринамом; за тривалістю життя – з

306

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

Алжиром, Гондурасом, Єменом, Таджикистаном, Туреччиною і

Перу; за рівнем свободи – із Мозамбіком, Парагваєм, Шрі?Ланкою

та Росією; за рівнем економічної свободи Україна обігнала тільки

Конго, Гвінею?Бісау, Алжир, Зімбабве та М’янму

111

. У 2002 р. у

порівнянні з попереднім роком Україна у рейтингу перспектив

зростання серед обстежених 80 країн світу посіла 77 місце, а за рівнем

мікроекономічної конкурентоспроможності – 69?те

112

. Такий стан

справ не завадив Л. Кравчуку – натхненному провіднику і

коментатору лінії чинного Президента – резюмувати, що в країні

„економічну кризу повністю подолано”

113

. Правда, він визнавав, що

усі реформи, які проводилися в Україні, багато в чому залежали від

інтересів конкретних осіб, а їхня мета полягала тільки в тому, щоб

„розширити або звузити обсяг

повноважень тих чи інших людей”

114

Цими людьми були представники

київської, донецької, дніпро?

петровської „команд”, які під час

другого президентського терміну Л.

Кучми накопичили серйозний

фінансовий та організаційний

потенціал, яким не володіли „ще п’ять

років тому”

115

. Їхній вплив на ситуацію

в країні, на представників політикуму

був дуже потужним. Напевно саме це

й зумовило висловлювання першого

Президента України про те, що, на

його думку, самостійних політичних

фігур в Україні загалом немає

116

Попри деклароване економічне

зростання велика кількість питань

залишалася нерозв’язаними. Серед

них – проблема тінізації економіки.

Але на неї Кучмині урядовці дивилися

спокійно, відзначаючи навіть „плюси”

тінізації, і зокрема такий її наслідок, як

незаконна роздрібна торгівля, яка „дає

Ad notanda

Президентство Леоніда

Кучми я б оцінив так: це було

десятиріччя головним чином

розчарувань і несправджених

надій. Надій на те, що,

отримавши незалежність,

український народ стане

жити так, як живуть нині

наші сусіди в Польщі та

Угорщині, як живуть люди в

Латвії, Литві, Естонії, з

якими ми нещодавно були

практично на одному рівні.

Але вина в цьому багатьох:

ті захопилися ідеєю

незалежності як такою, не

досить уваги приділяючи

наповненню її

демократичним змістом,

інші попросту активно

взялися за розкрадання

країни, а основна маса

дозволила всьому цьому

відбуватися.

В. Ющенко

307

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

мільйонам наших громадян заробити на життя”

117

. Іншою

проблемою ставав нерівномірний розвиток країни. Президент,

намагаючись впливати на ситуацію, своїм указом затвердив

Концепцію державної регіональної політики (2001 р.). У ній уперше

відкрито було сказано про існування в країні „депресивних

регіонів”, до яких віднесено переважно західні області держави.

Попри констатацію наявності цього деструктивного явища, влада

не вдавалася до здійснення практичних кроків, які були б спрямовані

на його подолання. Диспропорції у розвитку накопичувалися і

зростали. Так, якщо у 1990 р. міжрегіональні відмінності були значно

меншими: співвідношення максимального з них до мінімального

дорівнювало 159%, то у 1996 р. ця різниця зросла до 268% (тобто у

1,7 разу), a у 2004 р. – до 658% (у 2,5 разу більше ніж у 1996 р.)

118

. Не

дав позитивних результатів Закон „Про транскордонне

співробітництво”, оскільки був лише формальністю. Не працювали

належним чином спеціальні економічні зони. По деяких з них рівень

залучення інвестицій коливався у межах 0,2–1,2%, а організація

робочих місць – у межах 0,3–3,2%.

До українських громадян не зажди своєчасно потрапляли (а

відтак і не підлягали широкому аналізу/обговоренню в засобах

масової інформації) деякі інші дані, що були промовистими

«зрізами» українського життя. Так, за даними Стокгольмського

інституту дослідження проблем миру, Україна у 2002 р. отримала від

експорту зброї 270 млн.дол., а до бюджету надійшла тільки п’ята

частина (у 1999 р. – 1/15)

119

. Досить стрімкими темпами зростав

зовнішній борг України. В Україну дуже в обмежених кількостях

надходили прямі інвестиції: за всі роки незалежності (за даними на

жовтень 2005 р.) вони сягнули всього 9,5 млрд.дол. (для порівняння:

у Казахстан, який перший на пострадянських теренах отримав статус

країни з ринковою економікою, за період з 1991 р. надійшло

інвестицій у розмірі 40 млрд.дол.)

120

Та й позитивна динаміка

економічних показників на зламі століть була все ж досить

відносною, адже, попри зростання, українській економіці не

вдавалося вийти на показники початку 90?х років. Зокрема – по

ВВП, який у 1992 р. становив більше 80 млрд.дол., а у 2002 р.

зменшився до 42 млрд.дол.

121

308

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

Проблемою ставало й те, що Україна так і не визначила свого

місця у світових системах поділу ресурсів, продуктів та праці. Влада

часто заявляла про свої наміри щодо вступу до СОТ, але, як зазначали

її опоненти, тема СОТ використовувалася „для корекції свого

негативного іміджу на Заході”, брала на себе міжнародні

зобов’язання, не особливо турбуючись, коли і хто їх виконуватиме

122

Загалом, обіцяти й не робити було характерною рисою українського

Президента. Як твердив Т. Ілвес (заступник голови Комітету із

закордонних справ Європейського парламенту), з Україною було

важко мати справу, бо президент Леонід Кучма показав себе дуже

ненадійним партнером.

„Можу поділитися власним досвідом, – вказував Т.

Ілвес. – Коли впродовж п’яти років я був міністром

закордонних справ Естонії, ми постійно намагалися

залучити Україну в якісь проекти, і пан Кучма завжди

погоджувався, але з того нічого не виходило”

123

На українських теренах звучали ще більш різкі оцінки, однак

інколи їх адресували не Президенту, а загалом системі, що склалася

в результаті його владарювання:

„Феномен не в одній персоні, а в тому, що в нас існує

абсолютно хвора, прогнила адміністративна система, яка

за своєю структурою, функціями, компетенцією не

відповідає завданням сучасної держави. Хвора система

породжує хворих (у сенсі бачення ситуації) людей”

124

У таких висновках була своя правда: найкращі починання часто

зводилися нанівець або приносили негативні результати. Так попри

те, що у 2001–2004 рр. (під час діяльності урядів А. Кінаха та В.

Януковича ) зростав ВВП (у 2001 р. у порівнянні з 2000 р. він

становив 109%

125

, у 2002 р. у порівнянні з 2001 р. – 104,1%

126

, у 2003

р. у порівнянні з 2002 р. – 108,5%

127

, у 2004 р. у порівнянні з 2003 р. –

112,0%

128

), економічна ситуація у країні була складною. Ринковий

підхід стикався з ідеологією адміністративної економіки, яку

309

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

проповідував, як вважав дехто з?поміж сучасників, М. Азаров

129

З’явився навіть термін „азаровщина”. І. Богословська, яка свого часу

покинула уряд, заявляла:

„Я не можу пристати на його правила гри, але віддаю

належне його організаторському таланту, вмінню

маніпулювати (а це вміння). Але ж це людина, яка сповідує

тоталітарні методи жорстко>адміністративної

системи”.

Впровадженням реформ серйозно ніхто не займався: їхнє

проведення вимагало б від уряду відходу від задоволення інтересів

великого бізнесу й регіональних еліт, представлених у правлячій

коаліції. Але уряд В. Януковича не міг собі цього дозволити –

перспектива бути відправленим у відставку його, зрозуміло, не

приваблювала.

Одним із наслідків Кучминого десятиліття було те, що стосовно

України так і не було скасовано поправку Джексона?Веніка

(застосовану ще в радянські часи за антисемітську політику на

державному рівні), що гальмувало розвиток торгівлі зі США.

Держава так і не отримала статус країни з ринковою економікою,

не вступила до СОТ.

5. Захід чи Москва?

У період першого терміну президентства Л. Кучми Українська

держава, складалося враження, рухалася у напрямі, окресленому на

початку 1990?х років. Як зазначалося вище, посилювалися контакти

з ЄС, зі США та з НАТО. На той час український Президент був

бажаним гостем у державах, які входили до першого шерегу гравців

на міжнародній арені. Логічним, здавалося б, було те, що у 2002 р.

Україна розпочала процес, кінцевою метою якого мав стати вступ

до НАТО, а Президент подав до Верховної Ради послання з

промовистою назвою „Європейський вибір”, означивши тим самим

вектор руху нації.

310

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

У Європу Л. Кучмі хотілося. Виступаючи (під час першого

президентського терміну) у Гельсінкі, він розмірковував про „єдину

Європу”, яка б об’єднувала „європейські нації у трьох вимірах –

стабільності, добробуту і безпеці” та згодом дозволяла говорити про

співтовариство націй як про „співтовариство єдиних цінностей”

130

Але чи не дуже хотілося, чи Президент збагнув, що європейські

цінності не підходящі для нього, але Європа і загалом Захід, як

зовсім скоро з’ясувалося, у цілому ним сприймалася важко. І не

дивно, адже ця Європа стільки десятиліть була за „залізним

занавісом”. А от тепер вона, приваблива і по?справжньому

незнайома, відкрилася. З упевненістю можна сказати, український

Президент не розумів тієї мови, якою розмовляла Європа,

відстоюючи права і свободи своїх громадян, захищаючи інтереси

громадянського суспільства, оберігаючи прозорість прийняття

політичних рішень, відстоюючи демократичні процедури на всіх

рівнях життя європейських соціумів та постійно заохочуючи

конкуренцію. Президенту напевно не вистачало елементарної

кваліфікації, щоб збагнути ту європейську специфіку та справитись

із тим усім у себе вдома. До того ж був нюанс: європейський вектор

в українських зовнішньополітичних пріоритетах окреслився тільки

після того, як погіршилися відносини зі США. Це не в останню чергу

зумовлювалося тим, що Л. Кучма на другий президентський термін

був обраний, як зазначали західні експерти, з грубими

порушеннями. Попсували імідж українського Президента й події,

пов’язані із зникненням Г. Гонгадзе, із наступом на свободу слова в

державі, із „кольчужним скандалом”.

До Європи підштовхувала й поведінка Росії. Прихід до влади у

2000 р. нового російського президента – В. Путіна – призвів до того,

що її політика стосовно України стала значно агресивнішою. Це

пояснювалося, з?поміж іншого, й тим, що президент сусідньої

держави (як зазначали не лише українські, але й російські аналітики)

все більш почав послуговуватися у здійсненні як внутрішньої, так і

зовнішньої політики підтримкою націоналістично налаштованих

кіл Російської Федерації, зокрема їхніх крайньо?правих сегментів.

За таких обставин європейська направленість України виявилася

досить тривожним чинником для Росії, переобтяженої трагічною