Кармазіна М. Президентство: український варіант

Подождите немного. Документ загружается.

311

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

свідомістю своєї колишньої (російсько?імперської і радянсько?

імперської) величі, в якій до того ж активно почали культивуватися

ідеї відродження (для одних) чи формування (для інших)

„ліберальної імперії”. „Ліберальна імперія” стала по суті

евфемізмом, котрий був покликаний дещо пом’якшити сприйняття

старої і добре відомої сутності – власне російської імперії.

Але не тільки у бажанні облаштувати нову імперію почало

звинувачувати Росію міжнародне співтовариство. З. Бжезінський у

вересні 2004 р. у The Wall Street Journal опублікував статтю під

заголовком „Московський Муссоліні”, в якій зауважив, що

путінський режим „багато в чому нагадує фашизм Муссоліні”. І для

цього режиму незалежність України, або Грузії, або Узбекистану –

„історична образа”, а автономія 20 мільйонів громадян, які не є

росіянами, – „виклик її власним привілеям”. Прогноз

З.Бжезинського щодо російських перспектив виявився невтішним:

„Прийдешнє покоління не задовольниться життям у

фашистській нафтодержаві...”

Захід констатував, що зовнішню політику президента Путіна все

більше характеризував „загрозливий тон стосовно сусідів Росії і з

приводу енергетичної безпеки Європи, повернення мілітаристської

й імперіалістичної риторики та відмова виконувати міжнародні

договірні зобов’язання, які взяла на себе Росія”. Про це, зокрема,

йшлося восени 2004 р. у листі до глав держав і урядів країн?членів

НАТО та ЄС 115 його підписантів?західних політиків і експертів

(серед яких були такі особи, як колишній чеський президент В.

Гавел, екс?прем’єр?міністр Швеції К. Білдт, американський сенатор

Дж. Маккейн та ін.).

Антиукраїнська спрямованість дій В. Путіна стала підгрунтям,

на якому почали підживлюватися й ті українські громадяни

(фактичні таємні чи відверті противники існування незалежної

української державності), яким ідея відродження могутньої Росії чи

ідея України як сфери пріоритетних впливів саме сусідньої держави

(а не Європи, приміром) і т. п. залишалася надзвичайно

привабливою, і більше того – видавалася реальною для втілення.

312

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

Існування своєрідної нерозривної „пуповини” між цими

проросійськими співвітчизниками і Росією й зумовлювало той факт,

що на парламентські вибори 2002 р. представники певних

політичних кіл в Україні йшли під гаслом „В Європу разом з

Росією!”, що, зрозуміло, для кожного українського громадянина,

який мислив власні інтереси й інтереси своєї держави не в

„російському контексті”, але як інтереси осібного політичного

гравця на міжнародній арені, така пропонована співдія, прив’язка

до сусіди виглядала аномалією. Будь?який більш?менш тісніший

зв’язок з авторитарною Росією з обережністю сприймався, по?

перше, через те, що цей зв’язок насправді ставав би суттєвою

перешкодою, гальмом на шляху до справжнього руху України до

Європи, європейської цивілізації, а по?друге, сама його можливість

збурювала думки про те, що зближення згодом обернеться черговим

поглинанням Росією України. Відтак, пропозиція Росії щодо вступу

України до Євроазіатського союзу (ідея створення котрого виринула

ще 1994 р. завдяки ініціативі казахського президента Н. Назарбаєва,

і яка стала реальністю в Астані у жовтні 2000 р.) для багатьох

українців також була неприйнятною.

„Коли кажуть, – зауважував з цього приводу перший

Президент Л. Кравчук, – що ми в системі стратегічних

інтересів Росії, що Росія не допустить, щоб Україна пішла в

НАТО, то всі ці формули й тези мають одне походження —

Україна повинна стати послушницею, і тоді все буде по>

іншому. На перших порах, принаймні. Але платити

доведеться й тоді і за газ, і за нафту — безплатно нічого не

буде. Коли я чую ейфорійні заяви про те, що як тільки ми

міцно обіймемося з Росією, нам стане легше й дешевше

жити, я думаю: а чому тоді в Росії такі проблеми? Це

проблеми ринку, економічних відносин, і вони не будуть

вирішені так швидко. У нас є єдиний шлях — партнерство,

добросусідство з Росією, нормальні відносини. Є підписаний

договір і ним треба керуватися”

131

313

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

А невдовзі Україна відчула „подих імперії”: у 2002 р. виник

конфлікт, який був частиною існуючої проблеми, пов’язаної із

демаркацією кордонів між Україною й Росією (зокрема в районі

Азовського моря) – Росія здійснила спробу захопити український

острів Коса Тузла, спробувавши довести, що острів – частина Тамані

(оскільки колись існував перешийок). Тож з 18 вересня 2002 р.

росіяни розпочали насипати дамбу до Тузли.

Поведінка українського Президента в ті тижні відверто дивувала:

преса констатувала, що Л. Кучма самоусунувся від розв’язання

проблеми, і пригадала абсолютно протилежну поведінку Л.

Кравчука в період 1992–1993 рр.: тоді український Президент задля

збереження територіальної цілісності держави негайно задіяв

міжнародно?правові механізми. Л. Кучма ж подав голос тільки

згодом:

„Не можу не розцінити ці дії як недоброзичливі стосовно

України, – проронив Президент. – Хороший сусід так не

чинить”. У той же час висловив переконання, що „ніякого

механічного порушення кордону з Україною не буде”

132

А між тим 82% росіян?слухачів радіо „Эхо Москвы” на запитання

радіостанції: „Що для вас важливіше – острів Тузла чи

добросусідські відносини з Україною?” відповіли, що Тузла

133

. У той

же час були серед сусідів ті, хто схильний віднести українсько?

російський інцидент просто „до політики”, тільки до вічної

суперечки, як висловився М. Горбачов, царів і гетьманів

134

„Лише політичний замисел” побачив у подіях Голова Ради

міністрів Криму С. Куніцин

135

. Він відзначив, що росіяни такими

діями – територіальними претензіями – прагнули натиснути на

Україну в переговорах по Азову (зокрема щодо питання вартості

проходу своїх суден Керченською протокою: російська сторона

твердила, що для них плата становить „сотні мільйонів” доларів,

насправді ж – тільки 1,2 – 1,4 млн.дол.

136

) і зробити українців більш

поступливими. Росіяни потрапляли „ніби у свою стихію”, –

зауважував С. Куніцин: тиск, тиск, конфлікт – „це їхній стиль, так

було вирішено багато проблем. Авантюра з дамбою цілком

314

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

відповідала політичним стереотипам політиків типу Рогозіна,

Затуліна, Жириновського”

137

. Але Росія допустилася стратегічної

помилки: її недобросусідська політика змушувала переважну

частину українців насторожено сприймати запрошення, що

надходили від Росії, Білорусі, Казахстану щодо створення єдиного

економічного простору (ЄЕП).

Ідея ЄЕП виникла не випадково: на початку ХХІ ст. усім на

пострадянських теренах, як й у світі загалом, було зрозуміло, що

перспективи СНД, за влучним журналістським висловом,

„організації забальзамованої пострадянськості”, були досить

туманними. Простір CНД став простором жорсткого економічного

протистояння, де відбувалися перманентні торгові війни,

використовувався далеко не інтеграційний принцип „око за око,

зуб за зуб”

138

. Росія виявилася чи то незацікавленою, чи ж

неспроможною постати в ролі його інтегратора. Для представників

російської інтелектуальної еліти принадною виявлялася ідея

трансформації CНД (міжнаціонального чиновницького болота,

бутафорії, потьомкінського села, як охарактеризував Співдружність

депутат Держдуми Росії О. Лебедєв

139

) у конфедеративне утворення,

а не, приміром, у ЕСНД (Економічну Співдружність Незалежних

Держав), як пропонував дехто з

українців

140

. Росія, торуючи шлях для

ЄЕП, виставляла недвозначні

орієнтири: зона вільної торгівлі,

валютний союз, митний союз, Єдиний

простір безпеки і т. п.

Президент Л. Кучма врешті?решт

віддав перевагу Росії. Сталося це після

того, як у лютому 2003 р. він з’їздив до

Москви, де поспілкувався не тільки з

російським, але й білоруським та

казахським президентами. Повер?

нувшись додому, з екранів телевізора

Президент зачитав співвітчизникам

заяву чільників чотирьох держав про

початок формування ЄЕП – українці

Argumentum ad rem

...В ЄС існують різні

політичні системи. Коли

увійдемо в ЄС, ми дійсно

поступимось елементами

своєї суверенності. Але,

незважаючи на це, Італія

залишається Італією,

сицилійці – сицилійцями, а не

норвежцями. І ми в об’єднаній

Європі залишимось

українцями, ніхто не буде

заважати нам зберегти

національну ідентичність,

чого ми не мали протягом

століть.

Б. Гаврилишин

315

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

довідалися про свої перспективи, таємно народжені в Москві.

Багатьма в українському суспільстві ЄЕП сприймався як

„постмодерністська версія казки про поле чудес в країні дурнів”,

що рекомендувалася „для глибокого вивчення дурням, котрі вірують

у політичні чудеса і довіряють політичним казкарям”

141

Перспектива втрапити до ЄЕП розцінювалася не як можливість

створення невинної зони вільної торгівлі, але як СРСР?2

142

Зверталась увага на те, що Л. Кучма, підписавши документи щодо

ЄЕП, може увійти в історію тим, що позбавить Україну сутнісних

атрибутів незалежності. Представники української наукової

інтелігенції застерігали, що союз з Росією, Білоруссю та Казахстаном

автоматично знищує євроатлантичну перспективу України. А далі

все може бути так, як уже було після 1654 року, тільки у

прискореному темпі

143

. Такі оцінки були зумовлені не в останню

чергу тим, що надалі все, що стосувалося створення ЄЕП,

відбувалося кулуарно і непрозоро, в закритому режимі. Тексти

документів були утаємничені від громадськості. Втім, українська

влада устами, приміром, Л. Кравчука запевняла, що „з погляду

форми організації, у ЄЕП немає нічого ні надприродного, ні

страшного”

144

. Суголосні ідеї звучали й у російському середовищі.

Зокрема, М. Горбачов вважав ЄЕП „відмінною ідеєю”

145

. Російський

політик А. Чубайс, заявляючи про створення Росією в перспективі

на пострадянському просторі „ліберальної імперії”, відзначав, що

ЄЕП стане на цьому шляху першим кроком.

Група високого рівня (представником від України був перший

віце?прем’єр М. Азаров, який, як пам’ятали зацікавлені українці,

був свого часу неформальним лідером депутатської групи

„Європейський вибір”, котра проявила себе, зокрема тим, що у

грудні 2002 р. виступила в парламенті разом із опозицією та

позафракційними

146

) підготувала угоду про формування ЄЕП,

розробила концепцію. У державі відразу заговорили про

перевищення М. Азаровим своїх повноважень. Про це, приміром,

відкрито заявляв міністр економіки В. Хорошковський та екс?посол

України у США та Румунії А. Бутейко. Останній, зокрема, звернув

увагу на те, що при підготовці Угоди українською стороною були

порушені вимоги ст. 3 – 6 закону про міждержавні договори України

316

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

та інші норми законодавства: М. Азаров, не маючи на те права

(письмової згоди уряду і, вочевидь, і Президента), своїм підписом у

Астані дав згоду на текст Угоди до того, як цей документ був

розглянутий українським Кабміном

147

. Кабмін же, спочатку

опираючись постанню ЄЕП, все ж підкорився і рекомендував

Президенту підписати Угоду.

Ні порушення законодавства, ні протести профільних міністрів,

ні зауваження експертів, ні навіть дебати в парламенті 19 вересня

2003 р. не зупинили Президента, який був переконаний, що

більшість громадян його держави підтримали б ідею створення

єдиного економічного простору. У повітрі знову почав витати „дух

референдуму” – цього разу щодо вступу України до ЄЕП.

У тому, що референдум був би

успішним, тобто українці б у своїй

більшості сказали „так” ЄЕП, сумнівів

не було: Президент замовляв в Україні

референдуми – і отримував бажаний

результат. Це стало аксіомою. Втім,

представники опозиційно налашто?

ваної інтелектуальної еліти,

виступаючи проти проведення

референдуму, звертали увагу на те, що

народ, зваблюючись думками про

єдиний економічний простір чи зону

вільної торгівлі (тобто новими

робочими місцями, сприятливими

умовами для просування на ринки

українських товарів, можливістю праці

за кордоном і т. п.), не знає дуже багато

з того, що знає Президент і його команда. Зокрема, люди не знали,

що зони вільної торгівлі (без вилучень і обмежень) не буде, бо це не

вигідно самій Росії. Вони не знали, що позиція Росії гальмувала

створення зони вільної торгівлі в рамках СНД чи в рамках

Євразійського економічного співтовариства. Як не знали, що

створювана в рамках ЄЕП наддержавна структура ухвалюватиме

виключно важливі для економіки України рішення, не враховуючи

Argumentum ad rem

Не дуже вигідне і не дуже

заохочуване порівняння з

Африкою дає нам

можливість поглянути на

бідність у країнах CНД у

світовому контексті.

Приміром, ПАР, яка не

асоціюється з величезним

багатством, має ВВП на

душу населення на 45%

більший, аніж Росія, і

вчетверо більший, аніж

Україна. Навіть у Сенегалі й

Намібії ситуація з ВВП на

душу населення краща.

К. Міжей

317

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

думки власне України, оскільки рішення прийматимуться не за

принципом згоди всіх партнерів, а з урахуванням їхнього

економічного потенціалу (за Росією – близько 80% голосів)

148

Громадянам України ніхто не пояснював, що усі рішення

наддержавного органу будуть обов’язковими для України. А

включення держави в Митний союз у рамках ЄЕП виключить

можливість створення зони вільної торгівлі з ЄС, що було б значно

більшою втратою, ніж вільна торгівля з Росією, хоча б тому, що ВВП

Росії не набагато більший від ВВП маленької Бельгії, а загальний

ринок ЄС (навіть без 10 нових членів) у 20 разів більший від

російського разом з білоруським та казахським

149

. Відтак аргументи

прихильників ЄЕП щодо того, що налагодження інтенсивного

взаємного економічного обміну і солідарна політика нарощування

конкурентоспроможності у рамках ЄЕП може стати формулою, яка

допоможе ключовим державам пострадянського простору

забезпечити потрібні ресурси для подальшого повного входження

до світових інтеграційних і конкурентних процесів

150

, були не

переконливими. Знову й знову противники ЄЕП наголошували, що

створення ЄЕП загальмує вступ України до СОТ, а без членства у

СОТ вільний доступ українських товарів на ринок ЄС

неможливий

151

. З врахуванням такого, сказати б, глобального

нерозуміння суті процесу українськими громадянами, висновок міг

бути тільки один – референдум по ЄЕП просто недоцільний.

Показово, що ще в жовтні 2003 р. Я. М. Вірсма, глава делегації

Європарламенту (депутат від Нідерландів, лідер партії європейських

соціалістів, член комітету із закордонних справ, прав людини,

загальної політики безпеки та оборони), що відвідала Україну,

звертав увагу на те, що, на жаль, Україна не може вважатися

незалежною державою в повному розумінні цього слова, оскільки

її правляча верхівка не в змозі нічого зробити для незалежності нашої

країни і неспроможна опиратися тиску Росії. І додавав, що якщо

країна стане частиною об’єднання, котре перебуває під домінуючим

впливом Росії, то, за його уявленнями, відбудеться реалізація так

званого „чорного сценарію»

152

. Україна зможе залишитися

„незалежною державою в рамках ЄС” – або „не незалежною

державою”, що перебуває під повним домінуючим впливом Росії

153

318

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

Такі зауваження Я. М. Вірсма лежали цілком у площині заяв

Євросоюзу, котрий у вересні 2003 р., реагуючи на проект Угоди про

формування ЄЕП, вказав Україні на можливі наслідки її участі в

ЄЕП. У документі Євросоюзу підкреслювалося, що участь у зоні

вільної торгівлі, утвореній із Росією, Білоруссю, Казахстаном, не

створить труднощів для України як у питанні приєднання до СОТ,

так і в питанні поглиблення двосторонніх торгових відносин з

Євросоюзом. У разі ж участі в митному, економічному і валютному

союзі в рамках ЄЕП для України виникнуть суттєві проблеми, які

стануть перепоною до вступу і в СОТ, і на шляху до створення зони

вільної торгівлі ЄС – Україна. А це в свою чергу назавжди перекриє

вільний доступ українським товарам на масштабні ринки Європи,

не кажучи вже про інтеграцію до Євросоюзу.

У такій ситуації влада діяла рішучо, змінюючи на місцях

керівників, які не висловлювалися на підтримку ЄЕП. Приміром,

на Львівщині було звільнено голів районних адміністрацій?

противників зближення з Росією. Голова Львівської облради М.

Сендак заявив, що це сталося через те, що вони як депутати обласної

ради підняли руки проти вступу України до ЄЕП

154

Л. Кучма мав свої плани щодо Росії. Він не бачив того, чого,

здавалося б, не бачити не можна. На це звернув увагу Л. Кравчук,

зауваживши, що „не можу зрозуміти, чому російські військові в

Криму проводять навчання на території незалежної суверенної

держави, і влада каже, що вона цього не знає?”

155

Л. Кучма проголошував, що 2002 р. увійде в історію як рік

проголошення наміру України вступити до НАТО. Однак такі заяви

Президента залишалися тільки заявами. А Президент тим часом

відвідував Празький самміт НАТО.

Відвідини Самміту були непростими. Перед тим Україну

звинуватили у продажу радарних установок „Кольчуг” Іраку (в обхід

санкцій і, можливо, через треті країни). Попри проведену в Україні

експертизу (14–20 жовтня 2002 р.), США не отримали доказів факту

продажу „Кольчуги”, але й не спростували своїх підозр. Напруження

у відносинах наростало. Імідж Л. Кучми був попсутий. Відтак ніхто

на Самміті його не чекав: Рада НАТО вирішила знизити рівень участі

України до міністерського. Постало питання: їхати Президенту чи

319

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

ні до Праги. Глава Адміністрації Президента В. Медведчук вважав,

що Україна повинна брати участь у Самміті лише після того, як

будуть зняті всі обвинувачення

156

. Але Л. Кучма вирішив їхати.

Особливістю моменту, так би мовити, стало те, що через

українського Президента організатори змінили робочу мову

Самміту – англійську на французьку. Справа була у тому, що

відповідно до англійського алфавіту глави делегацій України, США

та Великій Британії мали сидіти поряд. Але щоб уникнути цього, у

Празі організатори Самміту зі згоди глав держав – членів НАТО

замінили англійську другою робочою

мовою НАТО – французькою. І

розсадили учасників уже за

французьким алфавітом. Це було

принизливим не тільки для Л. Кучми,

але й, як твердив міністр оборони

України (Є. Марчук), і для України.

Дж. Буш, Т. Блер, Шредер і Ширак

робили вигляд, що вони „фізично не

бачать Кучму”

157

. Єдина зустріч, що

відбулася у Л. Кучми, була зустріч із

прем’єр?міністром Італії С. Бер?

лусконі.

На початок 2003 р. – 6 лютого –

парламент створив спеціальну

комісію з моніторингу виконання

рекомендацій парламентських

слухань і Цільового плану Україна –

НАТО на 2003 р. Разом з тим 21

листопада 2002 р. український парламент ухвалив постанову про

рекомендації парламентських слухань „Про взаємовідносини та

співробітництво України з НАТО” (яку підтримали 263 депутати),

записавши в ній про необхідність підтримати курс України на

євроатлантичну інтеграцію, кінцевою метою якої є здобуття

повноправного членства України в НАТО, і законодавчо закріпити

відповідне положення. 19 червня 2003 р. Верховна Рада прийняла

закон про основи національної безпеки, акцентувавши у ст. 8, що

Argumentum ad rem

...Проблема України

полягає в тому, що в

політичної еліти немає

спільного бачення

майбутнього. Всередині цієї

еліти є група, яка бажає

привести Україну в НАТО

та ЄС і котра готова на

необхідні жорсткі рішення.

Але таких людей меншість.

У мене складається

враження, що більшість

еліти хотіла б мати Україну

для себе як приватну

імперію, у якій можна

робити що завгодно.

С. Калніете

320

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

нацбезпека вимагає „забезпечення повноправної участі України в

загальноєвропейській й регіональних системах колективної

безпеки, набуття членства у Європейському Союзі та Організації

Північноатлантичного договору”. Президент звертався до Верховної

Ради з посланням під заголовком „Європейський вибір”. РНБО

України (під головуванням Президента) 23 травня 2003 р. прийняла

рішення про початок процесу, „кінцевою метою якого є вступ країни

в НАТО”, оскільки, як заявляв Л. Кучма, „немає жодної країни, яка

не розуміє, що НАТО є структурою, яка забезпечує європейську

безпеку”

158

. Прем’єр?міністр В. Янукович, виступаючи у Брюсселі

(під час візиту до штаб?квартири

НАТО) на спільній з генсеком альянсу

Дж. Робертсоном прес?конференції,

заявляв, що Україна має намір

послідовно домагатися членства в

Північно?атлантичному альянсі, і

сподівався, що виконання Цільового

плану на 2003 р. дозволить Україні

перейти до наступного етапу відносин

з НАТО – інтенсифікованого діалогу

та плану дій щодо членства в

альянсі

159

. 19 лютого 2004 р.

Верховною Радою було прийнято

постанову, якою парламент схвалив

рекомендації парламентських слухань

„Зовнішня політика як інструмент

забезпечення національних інтересів

держави: досягнення, реалії та

перспективи”, в якій вказувалося, що

„поглиблення євроатлантичної

інтеграції вимагає подальшого

розвитку положень Хартії про

особливе партнерство, реалізації Плану дій Україна – НАТО,

відповідного поглиблення двосторонніх відносин із державами –

членами НАТО з метою вступу до цієї організації”. 17 березня 2004

р. парламент 237?ма голосами ратифікував Меморандум про

порозуміння між Кабміном України і штабом Верховного

Ad notanda

За роки незалежності

багато разів приїжджав в

Україну, оскільки ваша

країна завжди мене

цікавила. Відповідно, я

багато спілкувався з

українськими лідерами.

Інколи я виступав від імені

Сполучених Штатів і уряду.

Українські лідери завжди

погоджувалися зі мною.

Запевняли в тому, що все

робитимуть і розуміють

необхідність і корисність

запропонованих кроків. Але

вони ніколи не робили того,

що обіцяли! У цьому полягає

особливість поведінки

української влади.

З. Бжезинський