Кацинська Л.Л. Години спілкування: педагогічні технологи та досвід. Класному керівнику 5-6 класів
Подождите немного. Документ загружается.
"Пісня про село" - батьки
"Наша хата" — діти
Ведуча:
Отак з покоління в покоління передавали батьки дітям оці
хороші традиції та любов до рідної землі. Земля. Вона прославлялась
під перший наш крок, піднесла нас з діда-прадіда, свою кровинку на
висоту Людини. Голублена золотими руками дідів, окроплена солоним
потом батьків, прикрашена трудом всіх людей ця земля українська
повинна бути дорога і нам.
Я землі цієї наросток зелений
Я цієї висі крапля дощова.
Заплелись у мене, прирости до мене
Жито і дерева, квіти і трава.
Чи вітер, чи літня злива
Усе мені рідне миле.
Нема такої сили
Нема такого дива,
Щоб сонце зуміла взяти
Та й понести з собою
Щоб в ссрні моїм здолати
Любов до землі Святої.
Я чую твій голос
Пшеничний твій колос.
І душу мені засіває зерно.
Моя Україно, білявко хатино
Пізнати тебе мені щастя дано.
"Пісня про Україну" — батьки.
Ведуча: Хліб символізує - гостинність, доброту, щирість. Хлібом-
сіллю зустрічають дорогих гостей, рідних та близьких. Жодне весілля не
обходиться без короваю. Готування короваю та частування гостей
належить до найбільш поетичних дійств народного весілля. Пекти його
запрошували жінок, у сім'ях яких була злагода. Верх короваю
прикрашали шишками, птахами з тіста. В найбільшу шишку вставляли
свічку і саджали коровай у піч. При цьому співали:
(Пісня про коровай - куп. - діти).
А на весіллі в урочистій обстановці дружки вирізали верх короваю
і давали молодим, та роздавали гостям.
110
(Пісня про коровай) — 3 куп.
(Двое дружків перев'язані рушниками роздають коровай).
Батьки співають "Пісню про коровай".
Ведуча: Наближаються новорічно-різдвяні свята. При свягкуванні
цих свят мали обов'язково бути Дідух (сніп),
і
кугя з пшениці. Дідух стояв
на столі протягом всіх свят, а кутю варили окремо, на кожне свято і
називалась вона (на Різдво
—
багата, щедра на Новий рік, голодна — на
Водохрещя. Коли були в хаті хлопці перед першою кутею один з них
вносив сніп, другий сіно, а третій — кугю.
— Добрий вечір вам.
— Чи ви раді нам.
—
А вареники готові? Дітей запрошували до господи, застеляли стіл,
ставили сніп і подавали різні страви і кутю.
Господар брав в руки миску з кутею, кланявся до 4
кут ів і
передавав
страву дружині. Перед тим як почати їсти господар зачерпував ложкою
куп і підкидав до стелі "на приплід". Скільки зернин прилипне до стелі,
то стільки й з'явиться в новому році ягняток і іншої живності. Друга
ложка призначалась врожаєві зернових, а третя завбачувала кількість
років. Лише після цього починали вечеряти.
Закінчивши вечерю, діти розносили їжу своїм дідусям і бабусям
хрещеним, дядькам і дядинам. За це їх щедро віддячували гостинцями.
На Новий рік удосвіта йшли посівати зерном односельців. Починали з
хрещених батьків, дідусів та ;іядьків.
(Хлопці посівають).
Сію, вію, посіваю,
З Новим роком вас вітаю
Сійся, родися, жито-пшениця,
всяка пашниця.
На щастя, на здоров'я, на Новий рік.
Щоб краще родило, ніж торік.
З Новим роком, вас.
Ще й приказували
Я маленький сівачок
Дайте гроші в кулачок
Не давайте копійки бо в кишені с дірки
Будьте дядьку гонорові
Дайте гроші паперові.
111
Щоб було у вас в стіжку
І в стодолі, і в мішку
І в коморі, і в оборі.
В
ложці, в мисці і в колисці.
Сію, вію, засіваю
Що дасте, то заховаю
Що не дасте самі з'їсте.
Зерном зібраним з посівання підгодовували курей, щоб добре
неслися, а частину тримали до нового засіву. А посівальників садовили
на лаву приказуючи "Сядь же та посиди, щоб усе добре садилося, кури,
гуси, качки, рої, га старости".
Перед Водохрещами ставили кутю
і
узвар (голодна кутя). Закликали
на кутю мороз, "Морозе, морозе, йди до нас куті їсти". Задобрювали
мороз, щоб не морозив, бо саме на водохрешені свята були самі більші
морози.
З хлібом-сіллю на вишитому рушнику йшли навесні оглядати поля,
сіяти, жати. Випікали маленькі хлібини, які давали худобі та клали у
засіки з зерном, щоб був добрий урожай.
9 березня - в день повернення птахів із теплих країв випікали сорок
жайворонків
і
давали дітям, які виходили на околицю села кликати весну.
Ну ось і згадали ми короткі народні звичаї пов'язані з хлібом. В
народі багато пісень складено про хліб, є й жартівливі.
"Чи не той то Омелько" - діти.
"А мій милий вареничків хоче" - батьки.
Хліб! У пошані до нього
Схилимо низько чоло!
Хліб! Це святіше святого
Сонце, життя і тепло
Хліб! Він у кожному домі
Хліб на гостиннім столі
Гуркіт гарматного грому
Більш не тривожить землі
Скільки гарячої крові
Пролито в грізнії дні!
Плакали зерна вагомі
На обгорілій стерні.
112
25. ОДА ВЕРЫ.
(Вчитель Яціок Л.О.)
(Свято проходить
у
світлиці. Гості за столами, на яких у кераміч-них
вазах гілочки верби; плетені з верболозу вази).
Діти в українських національних костюмах. В кожного в рухах
бутафорії гілочок верби.
У
дівчаток на голівках віночки
—
гілочки верби.
Добрий вечір, люди добрі,
Ми зібрались у господі.
Землю нашу величати,
Бо без верби і калини
Нема України.
Верба на Вкраїні в пошані здавна. Ще у давніх слов'ян вона
вважалась деревом священним, символом безперервності і постійності
життя. Саме верба символізує язичеського бога сонця Ярила, який
подарував людям вогонь. До наших днів зберігся звичай: у Вербну неділю
освячувати і роздавати лозу.
Після відправи в церкві "били" тих, хто проспав службу і
при-казувалн:
"Не я б'ю, верба б'є.
Не бійся не заб'є
Віднині за тиждень
Буде Великдень".
Легенько били лозою дітей, примовляючи:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
Здавна на Україні вірили, що верба володіє здатністю відганяти
всяку нечисть з людей і тварин.
Після освячення, як правило, вербу кладуть за ікону, де вона
зберігається цілий рік. Нею благословляють худобу, виганяючи перший
раз на пасовисько — "щоб нечисть не чіплялася".
Ось
і
цю освячену вербу ми покладемо за ікону, щоб
і
в нашій світлиці
не було зла.
(Дитина гілочку освяченої верби кладе за ікону).
Ой, вербо, вербо, вербиченько,
Гнучка та висока,
Де вродилась і зросла ти,
Сестро милоока?
113
На Вкраїні народилась,
З Дніпра воду пила,
Людям нашим полюбилась,
Шану заслужила.
Чим же прислужилась нашому народові верба?
Навіть важко уявити українське село без цих одвічних супутників.
Вербником обсаджували дороги, ставки, піщані пагорби і береш річок,
верболозом густо заліснювали на волинському Поліссі плавні і болота.
Не випадково навіть у піснях йдеться про звичай висаджувати верби
на городі та в кінці греблі.
(Діти виконують пісню "В кінці греблі шумлять верби").
В кінці греблі шумлять верби,
Що я посадила.
Нема того козаченька.
Що я полюбила.
Ой немає козаченька -
Поїхав за Десну.
Сказав: "Рости дівчинонько,
На другую весну?
Росла, росла дівчинонька
Та й на порі стала.
Ждала, ждала козаченька
Та й плакати стала.
Ой не плачте, карі очі, —
Така ваша доля.
Полюбила козаченька,
При місяці стоя.
Верба кущувалася всюди, хоч на ній інколи, як це мудро підмічено в
прислів'ї, не росли груші.
З п'ятисот видів верб, які ростуть на нашій планеті, тридцять
припадає на Україну. Серед найпоширеніших це такі сорти, як біла верба,
ламка, гостролиста, або шелюга, білоліз, попеляста, або вушката. Серед
пісків найбільш полюбляє рости пурпурова верба, у лісах та болотах —
верболіз, на узлісках здебільшого зустрічається козяча; чи не тому, що
ранньої провесни, густі кущі цього дерева були смаковитим їством для
домашніх тварин, і народилося прислів'я: "їж, козо, лозу, коли сіна
немає!"
Чуєш річка берег точить,
Щось вода говорить нам.
Що ж вона сказати хоче
Вербам, нам і берегам?
114
А Синявка — річка в'ється.
Де зупиниться вона?
То сумує, то сміється,
То вирує глибина.
А над нею — сонце й грози,
Хмар невпинна череда.
Тільки знають верболози.
Що говорить їм вода.
("Пісня нашої ріки", М.Сингаївський)
Найбільше верби прислужились річкам та ставкам. Важко знайти
ріку, над якою б не росло це дерево. Міцно пустивши коріння в землі,
верби стримують зсуви, не допускають підточування грунту водою.
Коріння проникає в землю на 2.5-3 м і розростається в боки до 70 см за
рік. Верба стає справжньою помпою для відкачування води піт час повені,
вона є природним фільтром усіляких домішок, що містяться у водах річок
та озер. Недаремно люди завжди брали воду для пиття під вербою. А в
селах, де копають колодязі на куток, тобто на
10-15
дворів, люди у відра
з водою кладуть невелику дощечку: це дезінфікус воду, поліпшує її
смакові властивості. Літньої пори пі,т вербою прохолодніше, ніж під будь-
яким іншим деревом. Це пояснює гься тим, що вона містить багато води.
Верба очищає не лише воду, а й повітря — кожне дерево на метрів десять
оточене непомітною аурою, де немає жодної хвороботворної бактерії.
А чи знаєте ви про "лозошукачів"?
З давніх-давен люди за допомогою лози визначали
місцезнаходження джерел, де можна копати колодязі. Прихиливши до
землі гілку, вербові листочки тягне долу, наче їх притягує невидимий
магніт у місцях де є джерело.
(Діти виконують пісню "Ой вербо, вербо").
Ой вербо, вербо, де ти росла?
Що твоє листячко вода знесла?
Ой знесла, знесла тиха вода.
А я молода, як ягода.
В вишневім саду ночувала
Різних пташечок наслухала.
Соловей каже: тьох-тьох, тьох-тьох.
Котяться сльози, як той горох.
А зозуленька: ку-ку, ку-ку.
За шо ж я терплю таку муку?
115
Про вербу, скромну нашу вербу, написано чимало. їй, "гнучкій та
тонкоталій", присвячені прислів'я й приказки, пісні та вірші.
"Де верба, там і вода, де вода, так і верба".
"Будь високий як верба, а багатий, як земля".
"У сухій вербі сидить чорт у корі. От і заховався, як чорт у суху вербу".
"Якшо листя верби довго не опадає, то цс ознака холодної зими".
"Якщо по вербових гілках стікає сік, за день чекай дощу"
"Якщо взимку стояла холодна погода, а на вербі розпустилися бруньки
і вилізли "котики", то через тиждень буде тепло".
"Верба зацвіла, коли погода стояла ясна й тепла - літо буде тепле
і
щедре
на мед".
Вербова гілка зацвіла
У мене на столі.
Як символ сонця і тепла.
Що схований в імлі.
Як знак зеленої весни,
Котра ще вдалині,
Як знак, що щастя сад рясний
Даровано мені.
Вербова гілка на столі
У мене розцвіла...
Прилинуть, серце, журавлі, —
А в них на кожному крилі
Дар сонця і тепла!
Хто з нас не відчував радості від чи не найперших весняних квітів?
Букетик з вербових котиків - що може бути кращим подарунком дівчині?
Пухнасті, як маленькі курчата, котики з блискучо білявим усміхом
випромінюють не тільки тепло і ласку, а й запах весни.
Зацвіла верба, кажуть у народі, прийшла весна.
Як тільки луки покривалися травицею, сільська молодь
влаштовувала традиційні весняні ігри.
Обрядова пісня "Довга лоза"
(Затикаємо в землю кільканадцять палиць, утворюючи "лабіринт",
а потім, узявшись за руки й співаючи, ходимо між тими палицями).
У довгої лози
Пасли хлопці кози,
А дівчата козенята
Та й померзли в ноженята.
116
Ой дівоньки гожі,
Кидаймо ті кози,
В кривім танцю походжаймо
Та ніженьки зогріємо.
Ой кривого танця
Не виведу кінця.
Треба його виводити
Кінець йому знаходити.
(Хлопці закликають весну змайстрованими з верби свистульками).
Вийди, Грицю, на вулицю,
Винось кобзу під полою,
Заграй дівкам під вербою.
Молодицям під другою,
Парубочкам - під дубочком!
Верба зайняла почесне місце у фольклорі.
То вона-красуня - дівиця, то - норадниця-рятівниця. Послухайте
укр. народну казку "Золотий черевичок".
(Учениця розповідає казку "Золотий черевичок", збірка "З твого
джерела", к., "Радянська школа", 1990 р.).
Вийшла верба у князенковому саду, а там кругом так гарно! Цвітугь
квіті!
(Стилізовані квіти: барвінок, фіалка, будяк, квасоля, нагідки
виконують танок навколо верби. Всі інші діти співають пісню "У
вишневому садочку".
У вишневому садочку
Під вербою в холодочку,
Щоб лихо прогнать (2 р.).
Щоб усіх розвеселити,
Заходились наші квіти
Грать і танцювать (2 р.).
Не було б таких новинок,
Та хрсіцатснький барвінок
Усіх здивував (2 р.)
Він фіалочку блакитну
Ніжну квіточку тендітну
До танцю узяв (2 р.).
117
Посередині в таночку
У зеленому садочку
Танцює будяк (2 р.)
Тут подружки і сусідки,
І квасоля, і нагідки,
А між ними мак,
Гей, а між ними мак.
— Ой, вербо! Красуєшся, коли ростеш,
А зрізана добра не принесеш!
Іноді вважають, шо лоза, як будівельний матеріал не заслужила
особливої пошани,
і
покликаються на відоме прислів'я: "Козячий кожух,
а вербові дрова — біда готова". Чи його різновид: "Вербові дрова й
козиний кожух, то вилізе пара і дух". Справді, традиційно вербу
використовували для палива, оскільки, здається, сама природа подбала,
аби лозова деревина "не йшла на глум". У народі з цього приводу міцно
утвердилася думка: сичить, як верба в печі../
У цьому, звичайно, є істина. Проте інше прислів'я
—
з верби хати не
поставиш — аж ніяк не стосується якості деревини. Справа в тім, що
гінких вербових стовбурів майже не буває, а отже в будівництві осель
використовували дуба, вільху чи осику. Але, як стверджують старожили,
іноді хати
всс-
гакн були й з верби. І вони вважалися досить практичними
— теплими й ніколи, не сиріли,
А ось на півдні України більшість осель зведено завдяки лозі.
Каркасне переплетіння, так звану лісу, робили з верби, а вже потім стінки
обмащували глиною. Подібно й у нас будували господарські споруди,
зокрема шопи.
Особливо широко використовували лозу для огорож. Ось такі тини
плели поліщуки (показує тин). Незамінною була вона при виготовленні
ясел для худоби, кошар, кліток для дрібної домашньої живності. З міцних
окоренків виходили добротні човни, олійниці, корита для водопою.
З чистої деревини видовбували музичні інструменти. З верболозу
народні майстри плели кошики, декоративні прикраси, меблі, хлібнички,
інші ужиткові речі. Ось і у нас на столах стоять плетені вази.
Дідусь Сергія Власюка теж у вільну хвилину полюбляє зайнятись
плетивом.
Покажіть, будь ласка, Миколо Григоровичу, як ви це робите.
(Дідусь плете кошичка, а на кінець свята дарує дітям).
— Плели з лози й колиски, в яких гойдали дітей і наспівували
колискові:
118
Повішу я колисочку
Та я на калиночку.
Буде вітер колисати
Мою дитиночку.
Буде вітер колисати,
Пташечка - співати.
Буде моя дитиночка
В колисочці спати.
Повішу я колисочку
На вербу, на вербу, —
Ой, чи вітер поколишс,
Поки я ся верну?
(Учень читає вірш "Верба").
Верба, стара і таємнича,
стоїть самітньо над водою,
і небу дивиться в обличчя.
Повз неї тихою ходою.
Проходить час, неначе тінь,
І різьбить зморшки на корі
Летять над нею чорні круки
1 крячуть їй пісні тужливі.
Тривожні їх похмурі звуки
Стару вербу заворожили.
І сниться їй, що круки ті -
Прожиті роки золоті,
Вони до мене прилетіли,
У безвість кличуть стоголосо.
Верба в струмочок задивилась,
У воду впали сиві коси.
То не струмок пливе - життя
Тече, спішить у майбуття.
( Срібна чайка").