Гурч Л.М. Логістика

Подождите немного. Документ загружается.

341

Найбільшою мірою розвиток здібностей майбутніх спе-

ціалістів, їх духовних потреб та моральних принципів досягається

завдяки ефективній самостійній роботі над теоретичним матеріа-

лом при високому ступені скерованості та індивідуалізації цієї

роботи. Самостійна робота включає пошук і добір літературних

джерел (у тому числі інноваційних технологій), їх опрацювання,

написання контрольних робіт, рефератів, доповідей, наукових

статей, роботу з електронними інформаційними ресурсами тощо.

Пошук, добір і опрацювання літературних джерел

Самостійна робота студентів при підготовці до практичних за-

нять передбачає опрацювання великої кількості наукових літера-

турних джерел. Вивчаючи їх, необхідно не просто запозичувати

поданий у них матеріал, а обмірковувати вишукану інформацію

для висловлення власних думок, що становитимуть базу для здо-

буття нових знань.

Разом з тим слід враховувати, що з часом інформаційні та тео-

ретичні матеріали застарівають, хоча й можуть автоматично пе-

реходити в історію, яку так само потрібно вивчати. Наприклад,

це стосується тлумачення поняття “логістика” видатними вче-

ними світу: військовим теоретиком ХІХ ст. А. А. Жоміні (1779–

1869), німецьким математиком Г. Лейбніцем (1646–1716) та ін.

З метою написання статті, контрольної роботи чи реферату

здійснюють відповідний пошук наукових літературних джерел

за певним напрямком. Після цього попередньо оглядають їх

зміст, виявляючи розділи, пункти чи параграфи, що становлять

інтерес для вибраної теми дослідження.

При безпосередньому перегляді зібраного матеріалу необхід-

но розробити методику подальшого його використання, а саме

скласти план прочитаного, зробити тези або конспект, відповідні

виписки.

План як найкоротша форма запису прочитаного має вигляд

переліку питань, розглянутих у джерелі. Планом, особливо роз-

горнутим, зручно користуватися при підготовці тексту виступу

чи статті з вибраної теми. Кожний пункт плану розкриває один з

аспектів вибраної теми, а всі його пункти охоплюють її загалом.

Складнішою формою записів є тези — стислий виклад основ-

них положень тексту у формі тверджень чи заперечень. Тези

342

складаються після попереднього ознайомлення з текстом при

повторному його прочитанні, призначені для збереження інфор-

мації в пам’яті і є основою для дискусії.

Найпоширенішою формою записів є конспект. Бажано розпочи-

нати конспектувати після того, як прочитано весь матеріал і скла-

дено його план. Основну частину конспекту становлять тези, допов-

нені міркуваннями і доказами. Конспект може бути текстуальний,

вільний чи тематичний. Текстуальний конспект створюється

з уривків оригіналу — цитат зі збереженням логіки і структури

тексту. Вільний конспект — це виклад матеріалу у зручному для

читача порядку. У тематичному конспекті за основу береться тема

або проблема; він може складатися за кількома джерелами.

Зекономити час при конспектуванні можна шляхом вико-

ристання скорочень, абревіатур тощо.

Написання контрольної роботи

Мета виконання контрольної роботи з курсу “Логістика” по-

лягає в поглибленому вивченні та творчому підході до одного з

теоретичних питань курсу та вивчення особливостей його вико-

ристання у практичній діяльності.

Студент повинен вміти самостійно формувати проблему до-

слідження; здійснювати пошук необхідної інформації; аналізу-

вати реальні факти, пов’язані з діяльністю різних підприємств

та їх керівників; викладати та аргументувати власні думки, про-

позиції і правильно оформлювати науково-довідковий матеріал.

Виконувати контрольну роботу доцільно на прикладі з вико-

ристанням даних підприємства (фірми) за місцем роботи студен-

та. Рекомендується використовувати інструктивні та методичні

документи відповідних служб підприємства для розв’язання виб-

раного завдання.

При визначенні напрямків використання або можливості ви-

користання логістики потрібно звернутись до прикладу вибраної

фірми і простежити, де і як на ній може бути застосована концеп-

ція логістики.

Для написання контрольної роботи необхідно:

• навести найоб’єктивніше визначення логістики як науки і

практичної діяльності;

343

• визначити завдання і напрямки застосування логістики в

Україні загалом та на конкретному підприємстві (фірмі);

• вибрати тему контрольної роботи з відповідного списку;

• виписати терміни, що розкривають сутність вибраної теми;

• навести визначення основних термінів;

• написати за вибраною темою реферат;

• застосувати реферативні знання на прикладі;

• розв’язати завдання.

Структура і обсяг контрольної роботи такі:

1. Вступ — одна сторінка.

2. Теоретична частина — 7–10 сторінок.

3. Практична частина — 3–10 сторінок.

4. Висновки — одна сторінка.

5. Список використаної літератури — 5–10 назв.

6. Додатки.

У вступі необхідно визначити актуальність вибраної теми в

сучасних умовах.

Теоретична частина повинна мати форму реферату з вибраної

тематики, що базується на узагальненні матеріалу кількох дже-

рел. Слід висвітлити їх сутність, основні поняття та положення.

У практичній частині наводиться приклад застосування теоре-

тичних аспектів у господарській діяльності підприємств України.

У висновках необхідно узагальнити наведений матеріал, вис-

ловити власне ставлення до розглянутої проблеми.

Загальний обсяг контрольної роботи — до 25 аркушів формату

А4 друкованого або рукописного тексту. Контрольну роботу не-

обхідно оформити згідно з Методичними рекомендаціями з під-

готовки і оформлення контрольних завдань та випускних робіт.

Тему контрольної роботи студенти вибирають з відповідного

переліку тем і обов’язково узгоджують з викладачем. Студент

може вибрати й іншу тему, яка стане у пригоді в його подальшій

трудовій діяльності і відповідає програмі курсу.

Підготовка реферату

Реферат (від лат. referee — доповідати, повідомляти) —

це короткий виклад змісту одного або кількох документів,

наприклад наукових статей з певної теми. Це один з видів

344

науково-навчальних робіт, які студенти виконують у вищому

навчальному закладі.

Реферат повинен мати чітко окреслений план і професійно

розкривати вибрану тему. Разом з тим мати дослідницький ха-

рактер, що дасть змогу проаналізувати різні літературні джерела

з вибраної теми і зробити відповідні висновки.

Завершується реферат практичним прикладом розв’язання

досліджуваної проблеми на конкретному підприємстві (фірмі).

Обсяг реферату визначається специфікою теми і змістом доку-

ментів, обсягом наведеної в них інформації, її науковою цінністю

або практичним значенням.

Існує багато видів рефератів. Науковці найчастіше складають

інформативні та розширені, або зведені, реферати.

Інформативний реферат якнайповніше розкриває зміст

документа, містить основні фактичні та теоретичні відомості. У

такому рефераті має бути зазначено предмет і мету дослідження,

основні результати, дані про метод і умови дослідження, пропо-

зиції автора щодо застосування результатів тощо.

Розширений, або зведений (багатоджерельний, оглядовий),

реферат містить відомості про певну кількість опублікованих і

неопублікованих документів, наприклад архівних, з певної теми,

які викладено у вигляді пов’язаного тексту. Структура реферату

може бути приблизно такою:

1. Вступ (1 с.).

2. Теоретична частина (7–10 с.).

3. Практична частина (3–10 с.).

4. Висновки (1 с.).

5. Список використаної літератури (5–10 назв).

6. Додатки.

У вступі обґрунтовуються актуальність теми, її особливості,

значущість щодо соціальних потреб суспільства і розвитку конк-

ретної галузі філософії, політології, релігієзнавства.

У теоретичній частині викладається зміст основних теоретич-

них та експериментальних досліджень з теми, наводяться вчені

минулого, які вивчали досліджувану проблему, їхні ідеї. Виз-

начаються сутність (основний зміст) проблеми, основні факто-

ри (умови), що зумовлюють розвиток досліджуваного явища або

процесу. Наводиться перелік основних змістових аспектів про-

345

блеми, які розглядалися вченими. Визначаються недостатньою

мірою досліджені питання проблеми.

У практичній частині наводиться приклад застосування тео-

ретичних аспектів у господарській діяльності підприємств Ук-

раїни. Важливо висловити власну думку щодо перспектив роз-

витку проблеми.

У висновках подаються узагальнені умовиводи, ідеї, думки,

оцінки, пропозиції дослідника.

Список літератури складається з публікацій переважно остан-

ніх п’яти–десяти років.

У додатках наводиться ілюстративний матеріал (таблиці, схеми,

діаграми), що значно полегшує сприйняття змісту викладеного.

Вибрану тему реферату слід узгоджувати з науковим керівни-

ком. Тема покликана допомогти дипломнику або аспіранту виз-

начити методологію свого дослідження.

У рефераті потрібно використовувати стандартизовану термі-

нологію, уникати незвичних термінів і символів або пояснювати

їх при першому згадуванні в тексті. Терміни, окремі слова і сло-

восполучення можна замінювати абревіатурами та прийнятими

текстовими скороченнями, зміст яких зрозумілий з контексту.

Реферат рецензується й оцінюється. У разі позитивного відгу-

ку студент (здобувач) допускається до іспиту. Рецензія (відгук)

на реферат повинна об’єктивно оцінювати позитивні й негативні

його аспекти. У рецензії оцінюються вміння автора реферату ста-

вити проблему, обґрунтовувати її соціальне значення; розумін-

ня ним співвідношення реальної проблеми та рівня її концепту-

альності; повнота висвітлення літературних джерел, глибина їх

аналізу, володіння методами збирання, аналізу та інтерпретації

емпіричної інформації; самостійність роботи, оригінальність в ос-

мисленні матеріалу; обґрунтування висновків та рекомендацій.

Підготовка наукової статті

Наукова стаття — один з основних видів публікацій, що

містить виклад проміжних або кінцевих результатів наукового

дослідження, висвітлює конкретне питання з теми дисертації,

фіксує науковий пріоритет автора, робить матеріал надбанням

фахівців.

346

Наукову статтю відсилають до редакції в довершеному виг-

ляді відповідно до вимог, які публікуються в окремих номерах

журналів або збірниках у вигляді пам’ятки авторам. Оптималь-

ний обсяг наукової статті — 0,5 авторського аркуша (до 12 дру-

кованих сторінок через два інтервали).

Рукопис статті крім основного тексту повинен містити повну

назву праці, прізвище та ініціали автора чи авторів, анотацію (на

окремій сторінці), список використаної літератури.

План статті має бути такий:

1. Вступ. Постановка проблеми в загальному вигляді та її

зв’язок із важливими практичними завданнями (5–10 рядків).

2. Останні дослідження і публікації, на які спирається ав-

тор, виокремлення нерозв’язаних питань загальної проблеми,

якій присвячено статтю (третина сторінки).

3. Формування цілей статті (постановка завдання). Мета

статті випливає з постановки загальної проблеми і огляду раніше

виконаних досліджень, тобто має на меті ліквідувати “білі пля-

ми” у загальній проблемі (5–10 рядків).

4. Власне матеріал дослідження (5–6 сторінок). Невеликий

обсяг потребує виокремлення головного у матеріалах досліджен-

ня. Висвітлюються основні положення і результати наукового

дослідження, власні ідеї та думки автора, отримані наукові фак-

ти, виявлені закономірності, зв’язки, тенденції, програма екс-

перименту, методика отримання і аналіз фактичного матеріалу,

особистий внесок автора в досягнення і реалізацію основних вис-

новків тощо. Іноді можна обмежитись формуванням мети дослід-

ження, коротким згадуванням про метод розв’язання завдання і

викладом отриманих результатів. Якщо до обсягу статті не ви-

сунуто сурових обмежень, то доцільно описати методику дослід-

ження повніше.

5. Висновки дослідження. Коротко подаються перспективи

подальших розвідок у цьому напрямку (третина сторінки).

При написанні наукової статті дотримуються таких правил:

у правому верхньому куті першої сторінки розміщують ініціа-

ли та прізвище автора; за потреби вказують відомості, які допов-

нюють дані про автора (студент, аспірант, викладач, місце робо-

ти або навчання);

• назва статті стисло відбиває її основну ідею, думку (5–7

слів);

347

• не застосовують стиль наукового звіту чи науково-популяр-

ної статті;

• не висувають риторичних запитань; переважають розповід-

ні речення;

• не виокремлюють постійно в тексті цифрами 1, 2, 3,… думки

та положення; перелік елементів, позицій починають з но-

вого рядка, відокремлюючи їх крапкою з комою;

• у тексті прийнято використовувати різні види переліку: спо-

чатку, на початку, насамперед, потім, далі, нарешті; по-пер-

ше, по-друге, по-третє; на першому етапі, на другому етапі

тощо;

• цитати у статті використовують дуже рідко; зазначають ос-

новну ідею, а після неї в дужках вказують прізвище автора,

який вперше висунув її;

• посилання на авторів подають на початку статті, основний

же її обсяг присвячують викладу власних думок; не наво-

дять для підтвердження достовірності власних висновків і

рекомендацій висловлювання інших вчених, оскільки це

свідчить, що ідея дослідника не нова, а відома і не підлягає

сумніву;

• завершують статтю конкретними висновками і пропози-

ціями.

Рукопис статті повинен бути підписаний автором (авторами)

і надісланий до редакції у двох примірниках. За необхідності до

нього додають дискету.

Підготовка наукової доповіді та її тез

Доповідь — це документ, у якому викладаються певні питан-

ня з відповідними висновками та пропозиціями. Призначена для

усного (публічного) читання та обговорення.

Наукова доповідь — це публічне повідомлення, розгорнутий

виклад певної наукової проблеми (теми, питання).

Структура тексту доповіді практично аналогічна плану статті

й може складатися зі вступу, основної та підсумкової частин. До-

повідь на 4–6 сторінок називається повідомленням.

Існують два методи написання доповіді. Перший полягає в

тому, що дослідник спочатку готує тези свого виступу, на їх ос-

нові готує доповідь на семінар або конференцію, редагує її і готує

до публікації в науковому збірнику у вигляді доповіді чи статті.

Другий метод, навпаки, передбачає спочатку повне написання

348

доповіді, а потім у скороченому вигляді для ознайомлення з нею

аудиторії. Вибір способу підготовки доповіді залежить від змісту

матеріалу та індивідуальних особливостей науковця.

Тези доповіді — це опубліковані до початку наукової конфе-

ренції (з’їзду, симпозіуму, семінару) матеріали, в яких викла-

дено основні аспекти наукової доповіді, що фіксують науковий

пріоритет автора і вміщують матеріали, яких немає в інших пуб-

лікаціях.

Рекомендований обсяг тез наукової доповіді — 2–3 сторінки

друкованого тексту через 1,5–2 інтервали. Можливий виклад од-

нієї тези.

Схематично структура тез наукової доповіді така: теза —

обґрунтування — доказ — аргумент — результат — перспективи.

При підготовці тез наукової доповіді дотримуються таких пра-

вил:

• у правому верхньому куті першої сторінки розміщують

ініціали та прізвище автора; за необхідності вказують інші

дані, які доповнюють відомості про автора (студент, ас-

пірант, викладач, місце роботи або навчання);

• назва тез доповіді стисло відбиває основну ідею, думку, по-

ложення (5–7 слів).

Зміст доповіді доцільно подавати в такій послідовності: ак-

туальність проблеми; стан розробки проблеми (перелічуються

вчені, які розробляли цю проблему); наявність проблемної си-

туації: необхідність її вивчення, удосконалення, сучасний стан

розробки та втілення; основна ідея, положення, висновки дослід-

ження, методи його досягнення; основні результати досліджен-

ня, їх значення для розвитку теорії та(або) практики.

Посилання на джерела, цитати в тезах доповіді наводять рід-

ко. Дозволяється елімінувати цифровий, фактичний матеріал.

Формулювання кожної тези починається з нового рядка. Кож-

на теза містить самостійну думку, що висловлюється в одному

або кількох реченнях. Виклад суті ідеї чи положення здійснюєть-

ся без наведення конкретних прикладів.

Виступаючи на науковій конференції (з’їзді, симпозіумі),

можна посилатися на опубліковані тези доповіді й розглянути

одну з основних (дискусійних) тез. Тези засвідчують апробацію

результатів наукового дослідження.

349

Бібліографічне оформлення самостійної роботи

Кожна наукова праця — монографія, наукова стаття, дисер-

тація, реферат, курсова, дипломна, кваліфікаційна робота —

обов’язково повинні містити бібліографічні списки використа-

них літературних джерел.

Акумулюючи, як правило, найціннішу бібліографічну ін-

формацію з теми дослідження, бібліографічні списки набувають

тим самим суттєвого значення для функціонування і подальшо-

го розвитку наукових комунікацій. Інформація, що міститься в

бібліографічних списках, дедалі активніше використовується в

інформаційно-пошукових системах.

Існують такі види бібліографічних списків:

• прикнижкові, що вміщуються у виданні після основного

тексту (якщо є додатки, то після них) перед допоміжними

покажчиками;

• до окремих розділів подаються, як правило, після основного

тексту під рубриками “До розділу...”, “До частини...”;

• пристатейні, що розміщуються після тексту статті або якщо

стаття супроводжується рефератом (резюме), то після нього.

Правила складання бібліографічного опису для списків літе-

ратури

Основним структурним елементом кожного списку літератури

є бібліографічний опис, що становить сукупність бібліографіч-

них відомостей про документ, його складові чи групу докумен-

тів, які наведені за певними правилами і достатні для загальної

характеристики та ідентифікації видання. Правила складання

бібліографічного опису регламентовані міждержавним стандар-

том ГОСТ 71-84 “Библиографическое описание документа”.

Бібліографічний опис надає можливість отримати уявлення

про автора документа, зміст документа та його читацьке призна-

чення, місце видання, обсяг видання тощо.

Приклади бібліографічного опису

Якщо авторів книги не більше трьох, застосовують такий ал-

горитм бібліографічного опису: прізвище, ініціали автора (авто-

рів); назва книги; місце видання (місто); назва видавництва; рік

видання; кількість сторінок. Наприклад:

350

Гаджинский А. М. Основы логистики: Учеб. пособие. — М.:

ИБЦ “Маркетинг”, 1995. — 124 с.

Крикавський Є. В., Гринів Н. Т., Таранський І. П. Логістика і

розвиток організацій. — Л.: Вид-во держ. ун-ту “Львівська полі-

техніка”, 1999. — 160 с.

Якщо авторів книги чотири і більше, спочатку записують на-

зву книги, потім через одну вертикальну риску авторів, місце ви-

дання, назву видавництва, рік і кількість сторінок. Наприклад:

Контроллинг в бизнесе. Методологические и практические ос-

новы построения контроллинга в организациях / А. М. Кармин-

ский, Н. И. Оленев, А. Г. Примак, С. Г. Фалько. — М.: Финансы

и статистика, 1998. — 256 с.

В окремих книгах автор не зазначається. Наприклад:

Пріоритети стабілізації економіки / За ред. Єв. Крикавсько-

го. — Л.: Місіонер, 1995. — 190 с.

При виокремленні статті зі збірника наукових конференцій

бібліографічний опис такий:

Крикавський Є. В. Маркетинг, логістика: погляд в майбутнє:

Матер. міжнар. наук.-практ. конф. “Маркетинг та логістика в

системі менеджменту”. — Л., 24–25 жовтня, 1996. — 52 с.

Опис багатотомного видання (або окремого тому) такий:

Словник логістичних термінів: У 4 т. / За ред. А. М. Івано-

ва. — К.: Вид-во АН УРСР, 1990.

Гордон М. П. Функции и развитие логистики в сфере товарооб-

ращения // Собр. соч.: В 2 т. — К.: Наук. думка, 1986.— Т. 2. —

С. 35–41.

Статті з наукових збірників (журналів, газет) подають так:

спочатку прізвище та ініціали автора, потім назва статті, че-

рез дві вертикальні риски назву наукового збірника (журналу),

рік видання, номер збірника чи журналу (якщо газета — дату),

сторінки статті. Наприклад:

Крикавський Є. В. Глобальна інфраструктура і розвиток ре-

гіонів // Національні інтереси: Зб. наук. пр. — Л.: Українські

технології, 2003. — Вип. 8. — С. 65–73.

Окландер М. Концепція промислової логістики // Економіка

України. — 1992. — № 10. — С. 10–12.

Опис тез доповідей такий:

Патора Р. Маркетинг и логистика в стратегии национально-

го рынка образования // Маркетинг і логістика менеджменту: