Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія: наука про політику

Подождите немного. Документ загружается.

Основною політичною причиною загострення ідейної бороть-

би напередодні революції у Франції стала розстановка класових

політичних і станових сил, що склалася тоді в суспільстві. Бур-

жуазії, що піднімалась і зростала, протистояла абсолютна монар-

хія. Для завоювання політичної влади буржуазія об’єднується з

народом. Тоді ж загальновизнаним лідером Просвітництва у

Франції стає письменник і філософ Вольтер (псевдонім, справж-

нє ім’я — Франсуа Аруз, 1694—1778 рр.). В історію суспільної

думки Вольтер увійшов як палкий викривач католицької церкви,

релігійного фанатизму і мракобісся. Його світогляд остаточно

сформувався в Англії, де він певний період провів у вигнанні.

Повернувшись на батьківщину, написав «Філософські листи», де

пропагує передові вчення про природничо-правову державу

Джона Локка та ін., а також буржуазно-ліберальні порядки і дер-

жавний устрій Англії. Не-примиримий ворог християнства, зок-

рема православ’я, Вольтер все ж виступає прихильником деізму,

допускає існування Бога — першопричини світу, але заперечує

втручання бога в життя природи, людини і суспільства. Критику

феодальних порядків Вольтер вів з позицій раціоналізму. На його

думку, на зміну деспотичному правлінню прийде царство Розуму

та Свободи, де кожній людині надаються природні права — пра-

во на особисту недоторканість, право приватної власності, свобо-

ди слова, преси, совісті та ін. Під свободою Вольтер розумів усу-

нення феодальних пережитків, що сковували творчу ініціативу

людини, її приватнопідприємницьку діяльність. Вольтер зводив

свободу до залежності громадян від свавілля: «Свобода полягає

в тому, щоб залежати тільки від законів». Зв’язуючи благополуч-

чя і спокій нації з розвитком торгівлі та нагромадженням ба-

гатств, Вольтер, як представник ліберальної буржуазії, підкрес-

лював значення розкоші в забезпеченні соціального прогресу.

Накреслена ним програма ліквідації кріпосного права передбача-

ла визволення селян, які належали церкві та державі. Що ж сто-

сується поміщицьких селян, то їх належало визволяти лише за

згодою власника і до того ж за викуп. Тут проявилось прагнення

Вольтера до компромісу з дворянством. Зосередивши увагу на

пропаганді ідей законності ліберальних методів здійснення вла-

ди, Вольтер надає іншим просвітителям можливість розробки

проектів ідеального устрою держави. Управляти державою ма-

ють тільки власники. Визнаючи природну рівність людей, Воль-

тер рішуче відкидав соціальну і політичну рівність, що в «світі не

може бути, щоб люди, живучи в суспільстві, не поділялись би на

два класи: один клас багатих, які наказують, владарюють, дру-

гий — бідних, що служать». Теоретично Вольтер віддавав пере-

вагу республіканському устрою суспільства, але вважав, що рес-

публіканський устрій можна застосувати практично. Зразком

державної організації Вольтер вважав парламентські установи в

Англії. Політичний ідеал наближався до ідеї поділу властей: за-

конодавча, виконавча, судова.

Вчення Шарля Монтеск’є про державу і право

Серед представників Просвітництва у Франції значне

місце належить історику, правознавцю Шарлю Луї Монтеск’є

(1689—1755 рр.). Свої суспільно-політичні погляди він виклав у

романі «Персидські листи». Шарль Монтеск’є створив першу

розгорнуту політичну доктрину Просвітництва, прагнув розши-

рити фактичну базу соціально-політичної теорії, описати причи-

ни, що викликають зміни в законодавстві та правах, і, узагальни-

вши нагромаджені факти і дані, виявити закони історії.

Запозичуючи ідею природного становища, Шарль Монтеск’є від-

кидає раціоналізаторські конструкції, в яких утворення держави

випливало з вимог природного права. Не сприйняв Шарль Мон-

теск’є і саме поняття суспільного договору. Виникнення політич-

но організованого суспільства розглядалось як історичний про-

цес. Держава і закони виникають в ході війни. Не маючи

достатніх фактів і даних, щоб сформулювати загальну теорію по-

ходження держави, Шарль Монтеск’є намагається пояснити про-

цес утворення держави, аналізуючи те, як зароджувались конкре-

тні соціальні та правові інститути.

Шарль Монтеск’є — один з ініціаторів історико-порівняль-

ного вивчення суспільства і держави. Закономірності суспільного

життя розкриває через поняття спільного духу нації. Закони —

суть необхідні відносини, що випливають з природи речей, все,

що існує, має свої закони. Закономірність панує і в сфері суспі-

льних відносин. Як філософ, правознавець, активний сподвижник

Дідро і д’Аламбера, Шарль Монтеск’є виступає проти релігійно-

го фанатизму, критикує теологічне розуміння історії Августіна і

Фоми Аквінського, обґрунтовує закономірності розвитку приро-

ди і людської історії, підкреслює взаємозв’язок між природним і

соціальним, вірить у майбутнє: настане епоха надій і сподівань,

віра в торжество свободи, рівності, братерства тощо. Політичні

погляди Шарля Монтеск’є сповнені суперечностей і компромісів.

Але він завжди нещадно викривав феодалізм і проголошував

принципи соціальної справедливості, рівності, свободи, гуманності.

Обґрунтовування ідеалу свободи Шарль Монтеск’є поєднував

з існуючими формами держави: республіка (демократія і аристо-

кратія), монархія і деспотія. Кожний тип правління держави має

власний принцип, що характеризує державну владу. Республі-

ка — держава, де влада належить або народу (демократія) або йо-

го частині (аристократія). Монархія — це одноосібне правління,

що спирається на закон; її принципом є честь. Деспотія, на відмі-

ну від монархії, — одноособове правління, основане на беззакон-

ні та свавіллі, тримається на страсі. Шарль Монтеск’є виділяє в

державі законодавчу, виконавчу і судову владу. Зосередження

всієї повноти влади в руках однієї особи, установи або соціальної

спільності людей неминуче веде до зловживання і свавілля. Роз-

межування компетенції поділу влади передбачає надання різним

гілкам влади спеціальних повноважень з тим, щоб вони обмежу-

вали і стримували одна одну, встановлюється такий порядок, що

«одна влада зупиняє другу», реалізація принципу поділу влади

раціональна в Англії, де законодавча влада належить парламенту,

виконавча — королю, а судова — присяжним. Вчення Шарля

Монтеск’є про поділ влади мало значну новизну у порівнянні з

попередніми концепціями. По-перше, поєднувалось ліберальне

розуміння свободи з ідеєю конституційного закріплення механіз-

му поділу влади. Свобода встановлюється лише законами і навіть

законами основними. По-друге, у склад влади, що належить роз-

межуванню включались судові органи. Обґрунтування парламен-

таризму, як системи управління, основане на розмежуванні зако-

нодавчих і виконавчих повноважень, доповнене принципом

незалежності суддів. Розподіл влади на законодавчу, виконавчу

і судову — класична формула буржуазного конституціоналізму.

Політико-правові погляди французьких

матеріалістів

Напередодні Французької революції широке розпо-

всюдження знаходять прогресивні політичні ідеї матеріалістів

Дені Дідро, Поль Анрі Гольбаха, Андріана Гельвеція, Жульєна

Ламетрі та ін. Критикуючи феодальні державні устрої, францу-

зькі матеріалісти пропонували створювати такі управлінські ін-

ститути, що відображали б інтереси всього суспільства. Політич-

ні вчення французьких матеріалістів стали кроком у порівнянні з

ідеями Монтеск’є. Проголошена ними ідея інтересу обумовлено-

сті характеру людини суспільними і соціальними умовами і, на-

самперед, політикою, а також рівність людини, її вроджене праг-

нення до добра та ін. мали прогресивне значення.

Дені Дідро — один з відомих французьких матеріалістів, філо-

соф, керівник енциклопедії, письменник, разом з Вольтером мав

великий вплив на сучасників і розвиток суспільної думки. В ос-

нові соціально політичного вчення Дені Дідро лежить ряд поло-

жень теорії природного права. Основне в теорії — поняття при-

роди людини. Спочатку люди жили в природному додержавному

становищі, були рівні між собою і керувались повною незалежні-

стю. В інтерпретації природне становище виступало не стільки як

період ізольованого існування індивідів, скільки епохою первіс-

них колективів з суспільною власністю на засоби праці. З появою

приватної власності та духу наживи — джерела всіх «вад» —

«природна рівність зникла» і люди поділились на багатих і бід-

них. Державна влада виникає як продукт суспільного договору,

що люди укладають між собою, щоб забезпечити своє щастя, що

дає суспільству можливість створення організованої політичної

форми. Суспільний договір не позбавляє людей їх природної сво-

боди і рівності. Людина лише частково передає державі свою

природну незалежність з метою забезпечення інтересів і

об’єднання волі та сили всіх. Державна влада базується на волі

народу-суверена, тоді як правителі та царі всього лише її трима-

ють. Знищення феодальних порядків цілком можливо мирним

шляхом з допомогою законодавчих реформ і морального вихо-

вання народу. Критикуючи дух корисливості, зажерливості і ви-

хваляючи звичаї стародавніх народів, які не знали власності, Дені

Дідро не закликав до усуспільнення майна, а виступав прихиль-

ником приватної власності в невеликих розмірах. Головна мета

держави — забезпечення прав громадян, їх свободи і щастя.

В ученні Поля Анрі Гольбаха — прихильника конституційної

монархії, а в ряді випадків — освіченого абсолютизму, знаходи-

мо багато інших думок про устрій держави і суспільства. У сус-

пільстві всі виступають як предмет обміну. Саме те, що люди не

одинакові, і спонукає, навіть змушує їх звертатися один до одно-

го і надавати взаємну допомогу. Вирішальна роль в історії відво-

дилась діяльності законодавств. Шлях визволення людей лежить

через освіту. Незнання власної природи привело рід людський до

того, що він опинився поневоленим і став жертвою урядів. Ство-

рювати державу і закони людей змушують інтереси особистої

користі. Суспільство сприймалось як царство розуму. I природні

закони ті, що випливають з природи людини, складаючи найваж-

ливіші принципи суспільних відносин. Природні права вічні і не-

віддільні. Основні природні права: свобода, власність та безпека

людини. У суспільстві діють основні закони, обумовлені суспіль-

ним договором, і визначають взаємовідносини між носіями влади

(сувереном) і народом. Завдання законів обмежувати владу воло-

даря і правити в інтересах суспільства.

Один з представників французьких матеріалістів ХVIII ст.

Клод Андріан Гельвецій виступав за політичні свободи, рівність

всіх перед законом, висував гасла свободи слова, друку, думки і

совісті. Відкидаючи географічні фактори, що визначають суспі-

льне життя, Клод Гельвецій визначає, що відмінності у законах і

звичаях обумовлені винятково соціальним середовищем. Люди

всюди народжуються з рівними здібностями і нахилами, а відріз-

няються один від одного лише під впливом сім’ї, виховання і

найближчого оточення. Висловлюється немало глибоких догадок

про матеріальну обумовленість свідомості, її історичний розви-

ток, соціальну природу моралі та політичних установ. Суспільні

інтереси є однією з основ виникнення держави і законів, утвер-

дження «розумного суспільного ладу».

Радикалізм Жан-Жака Руссо

Політичні вчення французького просвітництва стали

ідейною зброєю Великої Французької революції (1789 р.), сприя-

ли виникненню і розвитку прогресивних політичних і соціально-

економічних ідей в країнах Європи та ін. Один з визначних фра-

нцузьких просвітителів, філософ, Жан-Жак Руссо в працях «Бесі-

ди про походження і основи нерівності між людьми» та ін. ви-

кладає радикальний характер політичних поглядів, піддає різкій

критиці феодально-станові відносини, вказує причини нерівності,

появи і розвитку приватної власності. Разом з тим ідеалізується

первіснообщинний лад, відкидаючи учення Томаса Гоббса про

те, що в первісному суспільстві йде «війна всіх проти всіх».

Оперуючи наявністю різних політичних вчень, Жан-Жак Рус-

со пише: спочатку люди жили, як звірі. У них не було нічого спі-

льного, навіть мови, не кажучи вже про власність або мораль.

Люди були рівні між собою і вільні. Та в міру удосконалення на-

виків, знань людини, знарядь її праці міцніли суспільні зв’язки,

поступово зароджувались соціальні формування: сім’я, плем’я,

народність. Період виходу з дикості, коли людина стає суспіль-

ною, залишається вільною — найщасливіша епоха. Далі розвиток

цивілізації зв’язаний з появою і зростанням суспільної нерівнос-

ті, з регресом свободи. Спочатку виникає майнова нерівність, що

стала основою для приватної власності землі. На зміну природ-

ному стану приходить громадянське суспільство. З виникненням

приватної власності відбувається поділ суспільства на багатих і

бідних, між ними розпалюються жорстокі суперечності, непри-

миренність. Нерівність соціальна, економічна веде і до нерівності

політичної. Прийняті ж закони безповоротно знищили природну

свободу, остаточно закріпили власність, перетворили хитру узур-

пацію в непорушне право і заради вигоди небагатьох прирекли

відтоді весь людський рід на працю, рабство і злидні. З переро-

дженням держави в деспотію настає беззаконня, відсутність уся-

ких владних структур, а панує тільки тиранія. У природному ж

становищі все тримається на силі, на законі сильнішого. Повс-

тання проти тиранії є правомірним актом, як і розпорядження, що

їх давав підлеглим деспот, управляючи державою.

У протилежність Гоббсу, який в теорії суспільного договору

виправдовував абсолютистську монархічну державу, Жан-Жак

Руссо висловлювався за утворення такої держави, що забезпечує

демократичні права. Величезні переваги Жан-Жака Руссо і поля-

гають у відстоюванні демократичних прав і свобод. При всій від-

носній прогресивності політичних поглядів Жан-Жака Руссо во-

ни ж ідеалістичні, як і погляди інших просвітителів ХVIII ст.

Його вплив на сучасників особливо в період буржуазних револю-

цій заслонив вплив Вольтера і Монтеск’є. Якобінці використову-

вали вчення Руссо про закони як відображення спільної волі та

необмеженого суверенітету народу для забезпечення і утвер-

дження революційної диктатури.

Соціальні, політично-правові

вчення утопічного соціалізму

У ХVIII ст. поряд з демократичними, соціальними,

політичними концепціями розвитку держави і управління суспі-

льством розвивались соціальні та політико-правові вчення уто-

пічного соціалізму. Один з представників утопічного соціалізму

сільський священник Жан Мел’є (1664—1729 рр.) своєрідно ро-

зуміє природне право, співзвучно уявленням про справжню

справедливість, що складалися в середовищі народу, підкрес-

лює, що нема справедливості в тому, що одні несуть всі тягарі

праці та незручності життя, а інші, не знаючи турбот, насоло-

джуються всіма благами і зручностями життя. Різко засуджу-

ються вищі стани феодального суспільства, які живуть за раху-

нок народної праці, пригноблюють, кривдять, грабують народ.

Різко засуджуються монархія і церква. Вся купа релігій і полі-

тичних законів становить лише таємні системи несправедливос-

ті, з їх допомогою багаті гноблять бідних, руйнують і тиранять

народ та ін. Засудження феодалізму і приватновласницького ла-

ду з позицій інтересів трудівників у вченні Жана Мел’є органіч-

но поєднано з програмою народної революції, з побудовою

справедливого суспільства без приватної власності, що поро-

джує збагачення найсильнішіх, хитрих і спритних, злих і негід-

них, породжує зубожіння народу. Народна революція має при-

вести до ліквідації не тільки феодалізму, а й приватновласни-

цького ладу взагалі.

Тоді ж у Франції виникли уже прямо комуністичні теорії

Мореллі, Лєже-Марі Дешан та ін. Доктрина Мореллі ґрунтуєть-

ся на деяких положеннях теорії природного права. На відміну

від буржуазних теоретиків, природне становище зображується

як золотий вік, коли люди підкорялись тільки законам природи,

що передбачали спільність майна і загальну обов’язковість пра-

ці. У концепції Мореллі нема місця суспільному договору. Ви-

никнення і утвердження приватної власності перевернуло дого-

ри дном усі закони природи, спотворило пристрасті людей,

породило жадобу тощо, виник приватний інтерес — виснажлива

хвороба всякого суспільства. Мореллі підкреслював зв’язок

держави, політики, моралі з відносинами власності, заперечував

Монтеск’є, який критикував принципи демократії, аристократії,

монархії та деспотизму. При збереженні приватної власності

концентрація багатств неминуче веде до того, що демократія

перетворюється в аристократію, аристократія — в монархію, а

монархія — в деспотію, тиранію. Тому нема сенсу шукати най-

кращу форму управління, поки не знищена приватна власність і

народжені нею приватні інтереси. Iдеї утопічного соціалізму

знайшли відображення і в працях інших мислителів. Особливе

місце займав бенедиктинський монах Лєже-Марі Дешан, який

ділив історію людства на три етапи: дикість, коли люди не зна-

ли власності, влади, законів; потім люди перейшли до стану за-

конів, виникла нерівність, власність, закони, суспільство діли-

лось на соціальні спільності, а потім настає царство «безумства

звичаїв», обману і насилля. Та в «стані звичаїв» не буде релігій,

війн, судів, торгівлі, банкрутства, спекуляції та ін. Життя людей

стане простим і близьким до природи. Свідомість моральної єд-

ності людей і простота життя приведе до відмирання примусу та

управління суспільством.

5. РОЗВИТОК ПОЛIТИЧНОЇ ДУМКИ В ХVIII СТ.

Х VIII ст. увійшло в історію Європи і Америки як сто-

ліття просвітництва. Блискуча плеяда філософів проголосила

всесилля людського розуму і завдала смертельного удару марно-

вірству і мракобіссю — темній спадщині Середньовіччя. Вільно-

думство входило в моду. Вивільнення розуму від пут обскуран-

тизму сприяло швидкому прогресу наук і мистецтва. На початку

століття в лоні філософії формуються і розвиваються політичні

вчення, що ставили метою вивчення історії суспільства. Систе-

мою філософських та історичних методів аналізу соціальних

процесів залишаться політичні ідеї в концепціях Ніцше, Канта,

Гегеля. Iсторики тоді аналізували джерела демократичних рево-

люцій в Європі, Америці та ін. У працях відомих представників

соціально-політичної думки Франсуа Гізо, Огюста Т’єррі, Луї

П’єра, Жюля Мішеля, Томаса Пейпа, Томаса Джефферсона,

Олександра Гамільтона та ін. розглядаються важливі ідеї, фор-

муються теорії держави, права, суспільства: по-перше, історія

твориться людьми, по-друге, революція є результат суспільних

суперечностей, загострення яких вибуховонебезпечне, по-третє,

походження соціальних спільностей і станів державної влади ся-

гають своїм корінням до завоювань одних племен іншими. Полі-

тико-правові концепції ставили метою дослідити процес виник-

нення людства, розкрити рушійні сили історії та її законів на базі

емпіричних і узагальнених фактів і даних, подій та явищ в історії,

культурі народів.

Потреба в економічних і політико-правових знаннях виникла з

розвитком капіталістичних відносин розширеного виробництва,

торгівлі та ін. Бурхливий розвиток соціально-політичних і право-

вих учень спостерігається в Сполучених Штатах Америки в пері-

од боротьби за незалежність. У полум’ї визвольної війни (1775—

1783 рр.) англійських колоністів проти метрополії народжується

незалежна держава — Сполучені Штати Америки. Колоністи об-

межувались тоді вимогами зрівнялівки політично-правового ре-

жиму в колоніях з режимом, що існував в Англії. Вимоги теоре-

тично обґрунтовувались принципами англійського загального

права та конституційності та ін. З 70-х років ХVIII ст. вимоги ко-

лоністів радикалізуються і для обґрунтування їх беруться приро-

дно-правові доктрини, що розроблялися тоді у Західній Європі.

Тоді ж найвизначнішими представниками соціальної, політико-

правової теорії в США виступали активні учасники визвольного

руху в колоніях Томас Пейн, Томас Джефферсон, Олександр Га-

мільтон та ін. Під впливом ідей визвольного руху, природно-

правових теорій у трактуваннях Гоббса, Мільтона, Локка, Воль-

тера, Монтеск’є, Руссо формуються політичні та правові погляди

Томаса Пейна, який розрізняє природні та громадянські права

людини (право на щастя, свободу совісті, свободу слова тощо).

З утворенням суспільства та держави люди передають частину

природних прав у «загальний фонд». Виникають громадянські

права, що належать людині як члену суспільства. Це ті права, які

людина не здатна захищати своєю владою (право власності то-

що). Раніше не існувало приватної власності на землю та ін. З пе-

реходом до землеробства виникає і приватна власність на землю,

виникає і поділ людей на багатих та бідних. Адже, за природою

усі люди рівні в правах, а поділ на багатих і бідних є наслідком

появи приватної власності. Держава ж виникає слідом за об’є-

днанням людей в суспільство, бо об’єднавшись люди не здатні

оберігати справедливість між собою. I держава створюється лю-

дьми за суспільним договором — єдино можливому способу

утворення держави. Тому верховна влада в державі має належати

самому народу. Iдея народного суверенітету приводить Пейна до

висновку про право народу знищувати або засновувати будь-яку

форму правління, право народу на революцію, і обґрунтовує до-

пустимість і необхідність відділення колоній від Англії та утво-

рення власної незалежної держави. Республіканське правління

має ґрунтуватися на принципі народного представництва. Таке

правління засновано в інтересах суспільства і здійснюється в ін-

тересах людей — індивіда і спільності. Соціально-політичні по-

гляди Томаса Джефферсона близькі до політичних поглядів То-

маса Пейна. Радикальне демократичне трактування природно-

правової концепції проявилась в уявленні Джефферсона про сус-

пільний договір як основу устрою суспільства, що давав усім йо-

го учасникам право конструювати державну владу, а звідси логі-

чно випливала ідея народного суверенітету і рівності громадян в

політичних і соціальних правах. Його ідеал — демократична рес-

публіка вільних і рівноправних фермерів. Джефферсон — автор

Декларації незалежності Сполучених Штатів. Одним з відомих

політичних діячів періоду утворення США є і Олександр Гаміль-

тон, теоретичні концепції та практична діяльність якого відіграли

важливу роль у створенні Конституції США. Оцінюючи політич-

ні та правові погляди американських мислителів, варто підкрес-

лити, що вперше в історії ідеї природно-правової доктрини конк-

ретизовані в конституційних та правових актах.

Iдеї консерватизму та лібералізму

Просвітництво ХVIII ст. у Західній Європі стимулюва-

ло процес революційного зламу старого суспільного ладу. Про-

гресивні мислителі прагнули в тій або іншій формі осмислити ре-

зультати буржуазних революцій і оцінити суспільний лад, що

йшов на зміну феодалізму. Проблеми революційної демократії,

індустріалізації виступають ключовими. Тоді один з напрямів со-

ціально-політичної думки об’єднував тих, хто позитивно сприй-

мав суспільну реальність, що створювалась у процесі революцій-

них перетворень. Це позиція представників ліберальної

соціальної політичної думки, зокрема позитивістів, які виступили

з аналізом подій. I напрям соціально-політичної думки, що виб-

рав концепції, які в тій або інший формі відстоювали колишні

порядки, прагнули критикувати з позицій минулого, ідеалізували

феодалізм та ін. Такий напрям соціально-політичної думки на-

звано консерватизмом. Формально представників консерватизму

об’єднувало негативне ставлення до революції, як насилля до

розриву з традиціями і основами народного життя. Найвпливові-

ші з ідеологів консерватизму Едмунд Бьорк, Леон де Бональд,

Жозеф де Месир та ін. вихідці зі знатних аристократичних сімей,

які зазнавали переслідування якобінського терору, відстоювали

принципи монархії, станової ієрархії, католицької віри.

У процесі розвитку консерватизм оформився як політична те-

чія, що орієнтується на збереження, спадкування, урахування на-

ціональних традицій в процесі суспільного розвитку. Так, Ед-

мунд Бьорк вважав, що в ім’я стабільності суспільства варто

критикувати і навіть висміювати революційні ідеї, протистояти

революційним перетворенням. Це означало заперечення ідей

просвітництва, тобто ідей свободи особи і демократичних форм

організації влади. Такі ж думки висловлювали й інші консервато-

ри, відстоювали абсолютну монархію.

Дещо іншу позицію у ставленні до устрою суспільства, що

прийшло на зміну феодалізму, займає лібералізм. Патріархом лі-

бералізму вважався англійський економіст Адам Сміт. Програмні

основи лібералізму з урахуванням досвіду Французької революції

сформулювали Iєремія Бентам, Джон Мілль, Бенджамін Конс-

тан. Iдеї лібералізму обґрунтовував з позицій політико-правових

знань Герберт Спенсер, який підкреслював, що держава за суттю

є акціонерна співдіяльність для захисту інтересів громадян, що

людське суспільство — унікальна форма порядку (організація),

вища в порівнянні з органічною в біології. Аналогія з організмом,