Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія: наука про політику

Подождите немного. Документ загружается.

браження у багатьох соціально-політичних концепціях. Для кон-

цепцій характерне розуміння суспільства як суми ізольованих ін-

дивідів, що відображало індивідуалізм буржуазії. У нових тлума-

ченнях державної влади, як зовсім незалежної від релігійної

санкції та церковного авторитету, відображався факт становлення

і зміцнення національних держав. В епоху Відродження з’явля-

ються й утопічні вчення, в яких на основі «священного Письма»

висувалась вимога усуспільнення власності, робились перші

спроби намалювати картину комуністичного суспільного ладу,

що мала утопічний характер. Однією з заслуг мислителів епохи

Відродження є розчистка суспільно-політичної думки від теокра-

тичних теорій держави і права, схоластики та ін., підготовка ґру-

нту політико-правового світогляду.

Iдеї епохи Реформації

У кінці ХV — першій половині ХVI ст. важливим по-

штовхом у розвитку соціально-політичної думки стали ідеї про-

тестантизму: лютеранства, кальвінізму — ідеї епохи Реформа-

ції — періоду широкого антифеодального і антикатолицького

руху в Європі. Виникнення на початку ХVI ст. Реформації пояс-

нюється політичною обстановкою, що склалася в Німеччині. То-

ді, коли Англія, Франція, Iспанія та деякі інші країни Європи пе-

ретворені в централізовані держави, Німеччина залишилась

роздрібненою територіально і політично. За гучною назвою Свя-

щенна Римська імперія німецької нації приховувалося політично

нестійке об’єднання феодальних князівств з верховною владою

імператора з династії Габсбургів. Влада імператора над князями

базувалась на особистій залежності і по суті вважалась номіналь-

ною. Великі князівства перетворювались в централізовані монар-

хії. Посилювалось феодальне гноблення, створюючи вкрай не-

безпечну ситуацію. Загострювались суперечності між феодалами,

промисловцями і купцями, духовними і світськими, дворянством

і князями. Ріс рух селян проти феодальних землевласників. Деда-

лі ширше стають соціальні конфлікти, що часто набирає релігій-

ну забарвленість. Реформація — перша, ще незріла буржуазна

революція в історії людства; буржуазія в союзі з частиною дво-

рянства виступила проти панівної католицької церкви. Реформа-

ція почалась у Німеччині, охопила ряд європейських країн і при-

вела до розриву, відлучення від католицької системи Англії,

Шотландії, Данії, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії, частково Німе-

ччини, Чехії, Угорщини та ін.

Мислителі Реформації надавали значну увагу проблемам соці-

ально-політичного устрою держави. Мартін Лютер і його сучас-

ники не знали поняття держава у розумінні республіка тощо, і

користувались поняттям влада. Основу доктрин Мартіна Лютера

становило вчення про два світи — духовний і земний, де водно-

час живе і від влади яких залежить людина. Заперечувалась роль

церкви і духовенства як посередників між людиною і Богом. По-

рятунок людини залежить не від здійснення добрих справ: та-

їнств, обрядів, а від щирості її віри. Земна влада має на меті не

допустити коєння гріхів, протидіяти цьому за допомогою насилля

злим задумам. Мартін Лютер твердив: якби люди були доброчес-

ні, то не треба було б встановлювати владу і створювати державу.

Та цього немає і люди мають підкорятися владі. В протилежність

поміркованому реформаторству Томас Мюнцер рішуче виступав

не тільки проти католицизму, але й проти всього християнства

і феодалізму. Основне завдання Реформації Томас Мюнцер бачив

не стільки в оновленні церкви та її вчення, скільки в удоскона-

ленні соціально-економічного перевороту силами селян і міської

бідноти, встановленні такого соціального порядку, за якого жо-

ден християнин не мав би приватної власності, відсутнє насилля

тощо. Всі люди рівні перед Богом і всі мають бути рівними між

собою на Землі.

4. П

ОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В ХVI—ХVII СТ.

Вчення Нікколо Макіавеллі. Макіавеллізм

В епоху Відродження і Реформації та пізніше, в Європі

водночас з поширенням гуманізму і появою різних демократич-

них рухів, народжуються нові політичні вчення. ХVI ст. характе-

ризується глибокою кризою, початком кінця гуманізму Відро-

дження. Мрії гуманістів про швидке пришестя «золотого віку»

зімкнулись з реальністю постійних війн, контрреформацією, змі-

цненням централізованої феодальної влади, експансією інозем-

них нашесть. Процес розпаду феодалізму не припинився. Тоді

одним з видатних представників політичної думки виступає ідео-

лог буржуазії італійський філософ Нікколо ді Бернардо Макіавел-

лі (1469—1527 рр.). Народився Нікколо Макіавеллі в бідній арис-

тократичній сім’ї у Флоренції. Постійно і цілеспрямовано

займався самоосвітою і, за твердженнями сучасників, став блис-

куче освіченою людиною. Макіавеллі прекрасно знав праці Пла-

тона та Арістотеля, Фукідіда і Полібія, Ціцерона і Плінія, Плута-

рха. Оволодів основами юридичних і комерційних наук, навика-

ми ведення юридичних справ. Основні праці Макіавеллі «Цар»

(«Князь»), «Міркування про першу декаду Тіта Лівія» та ін.

Важливим вкладом Нікколо Макіавеллі в історію політичної

думки стало те, що теологічній теорії держави протиставляє кон-

цепцію світської держави, обґрунтовуючи закони держави Розу-

мом і досвідом, а не теологією. Політика є лише автономний бік

людської діяльності, є втіленням вільної людської волі в межах

необхідності. Політику визначає не Бог і мораль, а сама практика,

природні закони життя і людська психологія. Нікколо Макіавеллі

приходить до розуміння того, що врешті-решт в основі політичної

діяльності лежать реальні інтереси, користь, прагнення до збага-

чення. Головним у політичних поглядах Нікколо Макіавеллі є ви-

сунутий ним принцип політичного реалізму, який передбачає ура-

хування в політиці справжніх умов дійсності, реальності,

підкорення політичних дій практичним інтересам і байдуже став-

лення до того, що має бути відповідно апріорним схемам або пе-

редбаченням релігійної моралі. Одним з перших Нікколо Макіа-

веллі став розглядати і політику як автономну сферу людської

діяльності, в якій існують природні причини і корисні правила, що

дозволяють ураховувати свої можливості, щоб передбачати за-

здалегідь хід подій і вживати необхідні заходи. Раціонально-

практичні настанови у сфері політики, політичних відносин рішу-

че розривали з теологічним моралізаторством Середньовіччя. Нік-

коло Макіавеллі твердить, що суспільство розвивається не за во-

лею Бога, а в силу природних причин, підкреслює необхідність

вільної, могутньої держави для роздрібненої на князівства Iталії,

об’єднання з тим, щоб покласти край міжусобним війнам і чварам.

В основі розвитку історії лежить «матеріальний інтерес і си-

ла». Головний стимул поведінки людини — інтерес, що проявля-

ється в різноманітності, пов’язаний з бажанням людей зберегти

своє майно, що забезпечує прагнення до збільшення, прирощення

власності. Нікколо Макіавеллі писав, що люди швидше простять

смерть батька, аніж втрату майна. Власницький інтерес передує

людській турботі про честь, велич і гідність. Невикорінений его-

їзм людської природи з усією необхідністю вимагає створення

держави — вищої сили, здатної поставити людину в певні межі.

Тут випливають передумови диктатури суспільного договору.

Звідси і відносність оцінки державних організмів і відносність

оцінки діяльності влади. Нема ідеального ладу поза часом і прос-

тором, є тільки такий лад, що відповідає ситуації. Нема незмін-

них рис людського характеру, постійні лише елементи, що скла-

дають характер людини і проявляються по-різному в різних сус-

пільствах. I нема незмінно добрих і незмінно поганих методів

управління людьми, а є лише методи, що відповідають чи не від-

повідають ситуації. Протилежність інтересів народу і правлячих

верств суспільства приводить до загострення ситуації в державі.

Тим-то важливо створення сильної національної держави, вільної

від феодальних міжусобиць, здатної підняти народ на її захист та ін.

У політичному змаганні Нікколо Макіавеллі вважав допусти-

мим в ім’я великої мети та ідеї зневажати закони моралі і вико-

ристовувати будь-які засоби заради їх досягнення, виправдовував

навіть жорстокість і віроломство правителів у їх суперництві за

владу. Звідси і макіавеллізм — спосіб політичної діяльності, що

не зневажає будь-якими засобами заради досягнення поставленої

мети. Iсторична заслуга Нікколо Макіавеллі — погляд на держа-

ву як природне утворення, що досягається на основі домовленос-

ті людей в інтересах захисту і цілісності країни. Закони ж поро-

джені Розумом і досвідом історії, а не йдуть від самого Бога.

Політичні ідеї утопічного соціалізму

Починаючи з ХVI ст. у країнах Європи йшов бурхли-

вий розвиток капіталізму. У великих цивілізованих країнах —

Iталії, Англії, Франції, Iспанії, Німеччині та інших — тоді робили

висновок, що радикальна революція в суспільному устрої за ос-

нову має суспільну власність, соціальну справедливість і рівність

усіх людей праці стала невідверненою необхідністю. Прагнення

людей справедливості, гуманізму, рівності протягом багатьох ві-

ків природно практично не здійснювалось, залишались лише ма-

рними мріями. Саме мрія принижених і скривджених про світле

справедливе суспільство, мрія про «золотий вік», рай для всіх і не

на небесах, а тут, на грішній землі, ідея про справедливе суспіль-

ство виникла водночас з появою і поглибленням гострих соціаль-

но-економічних суперечностей. Розвиток політичних і соціаль-

них ідей при певній «подібності форм передбачення устрою

держави, суспільства», здійснювався з урахування особливостей

традицій тієї або іншої країни.

Звичайно ж, прогресивні мислителі бачили невдоволення ре-

місників, найманих робітників, селян вадами, породженими капі-

талістичними відносинами, невдоволення знайшло відображення

і в соціальних та політичних вченнях. Та незрілим на ранніх ста-

діях капіталізму виробничим і суспільним відносинам, незрілим

класовим відносинам відповідали і незрілі теорії, часто утопічні.

В епоху Відродження розробкою гуманістичної теорії зайнявся

Томас Мор, в епоху Просвітництва прагнуть здійснити на прак-

тиці соціальні і політичні вчення про суспільство справедливості

Мел’є, Морелі, Маблі та ін. Та велика заслуга Томаса Мора як

соціаліста в тому, що зумів тоді піднятися від комуністичної ор-

ганізації споживання до комуністичної організації виробництва,

поставив у центрі уваги питання про право власності та знаряддя

на засоби виробництва. В цьому-то і проявляється історична спе-

цифіка соціально-політичної та соціалістичної думки, що мала

певне коріння у соціальній структурі суспільних, соціально-

політичних відносин епохи Відродження і відображала, хоча іно-

ді ще в абстрактній формі, настрої передпролетаріату. Майбутнє

суспільство Томас Мор зв’язував з народовладдям, з найширшою

участю трудівників в управлінні суспільними справами. В ідеа-

льній державі, описаній Томасом Мором в книжці «Утопія» (міс-

це, якого не існує), всі посадові особи обираються народом, ді-

ють в інтересах народу і звітують перед народом. Палким,

жагучим пропагандистом гуманізму і соціальної справедливості

тоді виступає й італійський мислитель Томмазо Кампанелла

(1568—1639 рр.), до постриження в монахи — Джованні Доміні-

ко. Поділяючи натурфілософські погляди Бернадіко Телезіо, за-

кликав до дослідного вивчення природи, мріяв про єдність та

благоденство людства. На чолі Міста Сонця — ідеальної респуб-

ліки, сконструйованій Томмазо Кампанеллою в однойменній

книжці, стоїть мудріший і всезнаючий первосвященик Сонце

(Метафізик), якому підкорені три співправителі: Могутність, Му-

дрість, Любов, які вибирають нижчих посадових осіб, носіїв

справжнього знання. Традицію народовладдя, що йшла від Тома-

са Мора, продовжував Джерард Уінстенлі. Iдеалом суспільного

устрою Джерард Уінстенлі проголошував «вільну республіку», в

якій передбачалась виборність і змінюваність всіх посадових осіб.

Теорія суспільного договору

і природного права

У ХVI—ХVII ст. капіталістичний устрій дедалі ширше

розвивається в економіці країн Західної Європи. В економічно

найрозвинутіших країнах зміцніла буржуазія не мирилась з фео-

дальними порядками, вимагала забезпечення свободи і безпеки

особи та приватної власності, створення необхідних політичних

та юридичних гарантій. У ХVII ст. сталися перші буржуазні ре-

волюції в Голландії, Англії та ін. Наростання кризи феодального

ладу супроводжувалось становленням раціоналізму, тобто оцінки

суспільних відносин з позицій «здорового розуму» тощо. Місце

догм, божественного права займає право людини, місце церкви

зайняла держава. Антифеодальні лозунги зростаючої буржуазії

співпадали з насущними інтересами народних мас, які страждали

від безправ’я і свавілля. Вперше в багатовіковій історії людства

тоді висувається і широко обґрунтовується уявлення про загаль-

ність правової рівності людей незалежно від їх соціального похо-

дження і становища в суспільстві. Вимоги ліквідації станів, всіх

форм феодальної залежності, встановлення загальної рівності пе-

ред законом знаходять втілення у теорії природного права. Тео-

рія природного права ґрунтувалась на визнанні всіх людей рів-

ними від природи і наділених природою ж природними пристра-

стями, прагненнями, розумом тощо.

Одним з перших великих теоретиків школи природного права є

нідерландський юрист, історик, державний діяч Гуго Гроцій (1583—

1645 рр.). Теорія природного права і суспільного договору — ідеа-

лістичне вчення про виникнення держави і права в результаті сві-

домого укладення між людьми договору. Перші уявлення про дого-

вірне походження держави виникли уже в давнині (в V ст. до н. е.

китайський філософ Меті, пізніше в Стародавній Греції — софісти,

Сократ, Епікур та ін.). У ХVII ст. розгорнуту форму теорія суспіль-

ного договору одержує в творах філософів Томаса Гоббса, Баруха

Спінози, Джона Локка, Жан-Жака Руссо, П’єра Гассенді та ін. Дер-

жава, на думку Гуго Гроція, є «досконалий союз вільних людей,

який укладено заради додержання права і спільної користі». Тут ви-

дно вплив Арістотеля і Ціцерона. В державі, підкреслює Гуго Гро-

цій, панує громадянська влада, яка виступає верховною, якщо її дії

не підкорені іншій владі та не можуть бути чужою владою скасова-

но. Вперше Гуго Гроцій висловлює думку про справедливі війни. З

точки зору прихильників теорії суспільного договору, суспільству і

державі передує повна анархія і «війна всіх проти всіх» або, за де-

якими міркуваннями, ідилія свободи. Спільною рисою природного

становища, де тривалий період нібито перебували люди, виступає

необмежена особиста свобода. Її люди свідомо вирішили поступи-

тися на користь держави для забезпечення своєї безпеки, приватної

власності та інших особистих прав. Вчення Гуго Гроція відіграло

значну роль у вивільненні теорії держави і права від опіки теології,

середньовічної схоластики.

Бурхливі політичні зміни і перетворення у Західній Європі то-

ді виділяють центром політичного життя то Голландію, то Анг-

лію, то Сполучені Штати Америки, то Францію, Iспанію, Iталію,

то Німеччину. Одним з великих теоретиків походження держави і

права є і англійський філософ Томас Гоббс (1588—1679 рр.).

Державу Томас Гоббс розглядав як людське, а не божественне

утворення, що виникло на основі суспільного договору з природ-

ного додержавного становища, коли люди знаходились в стані

війни всіх проти всіх. В основу політичної теорії покладено певне

уявлення про природу індивіда, вважаючи, що спочатку всі люди

створені рівними фізично і розумово, кожний має однакове з ін-

шими право на все, і це стало причиною такої ж злості та пожад-

ливості, що існує у тваринному світі. Людина заздрить іншій, ра-

дується її горю, заради власного самозбереження, бачачи в іншій

людині ворога і конкурента на шляху задоволення своїх потреб.

В ученні про право і державу Томас Гоббс відкинув теорію боже-

ственного устрою суспільства і захищає теорію суспільного до-

говору. Держава створена з метою забезпечення загального миру.

За суспільним договором на володаря, царя, імператора поклада-

лись права окремих громадян, тим самим добровільно обмежив-

ших свою свободу. Та на володаря, царя покладено і функції охо-

рони миру і добробуту людей. Ефективною формою держави

вважалась абсолютна монархія, але в численних обмеженнях

і застереженнях тощо. Його ідея — не монархізм в повному ро-

зумінні, а необмежена державна влада. Вкладом у соціально-

економічну інтерпретацію виникнення держави стало встанов-

лення зв’язку між приватною власністю і формуванням держави.

Права державної влади у Томаса Гоббса сумісні з інтересами тих

соціальних спільностей, які привели в середині ХVII ст. в Англії

до буржуазної революції. Цікаво й те, що Томас Гоббс не відріз-

няє поняття: суспільство, держава, уряд та ін., ототожнюючи їх

як носіїв суверена, тому що народ передає їм свою суверенність і

вони виступають виразниками державної волі, а, отже, і волі сус-

пільства.

Одним з визначних теоретиків природного права є голландсь-

кий філософ-матеріаліст Бенедикт Спіноза (1632—1677 рр.)

Вчення Спінози сформувалось в умовах багатьох політичних

змін і, зокрема, після визволення Нідерландів від гніту іспанської

феодальної монархії та зробивши її розвинутою капіталістичною

країною. Метою вчення Бенедикт Спіноза вважав завоювання

панування над природою і удосконалення людини. Доповнюючи

теорії держави і права ученням про свободу людини, Бенедикт

Спіноза показує можливість у межах необхідності свободу лю-

дини. В ученні про суспільство продовжує ідеї Томаса Гоббса.

Вищою формою влади вважав не монархію, а демократичне пра-

вління, обмежував всевладдя держави вимогами повної свободи

людини, її дій в межах закону, вважав можливим вивести з само-

го устрою людської природи те, що найефективніше погоджуєть-

ся з практикою. Адже, захищає чужий інтерес лише тому, що ду-

має тим самим зміцнити свій добробут. Бенедикт Спіноза щиро

осуджує гонитву за наживою, ненаситну пожадливість як безумс-

тво, безрозсудство, яким вражений натовп, чернь. Та його полі-

тичні вчення будуються на уявленні, що користолюбство поряд з

іншими афектами є вічною і незмінною рисою людської природи.

Отже, люди мають об’єднуватися у цілісні спільності і в своїх

вчинках дотримуватись спільної волі. До спільного і упорядкова-

ного життя, до громадянства людей штовхає потреба подавати

один одному взаємну допомогу, необхідність в якій відбувається

в процесі поділу праці між людьми в суспільстві.

За всіх відмінностей, концепція суспільного договору стала

ядром політичних теорій Джона Локка (1632—1704 рр.) — відо-

мого філософа, економіста та політичного діяча Англії. Відмін-

ною рисою ідей Джона Локка є урахування політичного досвіду

Англії і тих компромісів між буржуазією і монархією, що приве-

ли до встановлення конституційного парламентаризму. Створю-

ючи систему політичної філософії, Джон Локк ґрунтовно розви-

ває ідею про перехід від природного до громадянського

становища, до форм державного управління. Доводить право

народу на революцію і разом з тим визначає межі права відпові-

дно до інтересів імущих соціальних спільностей верств. Мета

держави, на думку Локка, — збереження свободи і власності,

надбаних трудом. Тим-то, державна влада не може бути довіль-

ною, а поділяється на законодавчу, виконавчу і союзну, федера-

тивну. Погоджуючись з думкою Арістотеля про людину як істоту

суспільну, Джон Локк справедливо стверджує, що людське суспі-

льство не є суспільством політичним без таких визначальних

умов: територіальна спільність, спільне право і наявність влади,

здатної вирішувати суперечки і карати злочинців. Виникнення

політичного суспільства є результат угоди, що обмежує свободу

окремої людини, індивіда. Звідси збуджуючою причиною, що

схвалює і побажання людей встановити політичну владу, і готов-

ність їй підкорятися, виступає прагнення зберегти власність та

ін. Природно, соціальною основою держави стає приватна влас-

ність, що одержала розвиток з появою грошей як товару. Джон

Локк вважає важливим моментом і відокремлення держави від

влади, що ототожнювалось багатьма мислителями. Звідси, Джон

Локк підкреслює важливість двох угод: суспільний договір, що

створює державу, і урядовий договір, що встановлює владу. Ре-

волюція скидає владу, але не знищує державу, а порушення вла-

дою урядового договору дає людям право на революцію, що,

проте, не ліквідує державу. Тут є економічне тлумачення виник-

нення і розвитку держави, а також політичне обґрунтування по-

ділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову та її

змінність. Народ виступає сувереном — повним носієм влади.

Політичні і правові вчення в Росії в період

абсолютизму

На рубежі ХVII—ХVIII ст. феодальна держава Росія

остаточно оформляється як абсолютна монархія. Реформи Петра

I завершили ліквідацію старофеодальних установ, поклали поча-

ток подоланню промислового, військового, культурного відста-

вання. На початку ХVIII ст. з ідеями радикальних реформ росій-

ського суспільства виступають тоді відомі ідеологи просвітни-

цтва: Михайло Новіков, Олександр Радищев, Iван та Карл Герма-

ни, вчені Василь Татищев і Михайло Ломоносов, які займалися

розробкою проблем статистичних і демографічних досліджень та

ін. Тоді ж в Україні послідовниками просвітництва стали відомі

громадські та культурні діячі: Володимир Капніст, Iван Котля-

ревський, Василь Каразін, Григорій Вінський, Iван Орлай та ба-

гато інших. Дослідження ведуться у руслі відомого державознав-

ства: проблеми історії держави, економіки, географії, культури,

релігії, народонаселення та ін. Багато зроблено для дослідження

проблем держави і права Василем Татищевим і Михайлом Ломо-

носовим. Досліджуючи проблеми соціальних явищ, Василь Та-

тищев і Михайло Ломоносов у працях з історії підкреслювали,

що джерелом багатства і могутності держави є людська праця і

чисельність народу в країні. Тому держава має створювати відпо-

відні умови для забезпечення зростання населення та ін. Офіцій-

на доктрина абсолютизму включала традиційне теологічне об-

ґрунтування царської влади. Iдея спільного блага, навіть всена-

родної користі, властива багатьом абсолютним монархіям. Суть

її зводилась до того, що лише монархи знають, що саме необхід-

но їх підданим та країні.

На Заході та в Росії концепція просвітницького абсолютизму

основана на високомірному і презирливому ставленні до народу,

як неосвіченої, пасивної маси. Одним з перших теоретиків абсо-

лютизму в Росії став священик Феофан Прокопович (1681— 1736

рр.). У його працях поєднувались елементи теологічного і юри-

дичного світогляду на походження держави, права і влади. При-

хильником теорії природного права і суспільного договору ви-

ступав і Василь Татищев, особливо його цікавили проблеми

освіти народу, релігії, розвитку науки. Договір взагалі розгляда-

ється як основа всякої держави, в тому числі й монархічної.

Представницьку систему Василь Татищев вважав ознакою арис-

тократії. Захист і ґрунтовне пояснення самодержавства в концеп-

ції Василя Татищева поєднувалось з ідеєю про впровадження в

систему органів влади чогось на зразок представницьких дворян-

ських установ, щоб налагодити законодавство, компетентне ви-

рішення державних справ тощо. Та дворянська диктатура гарантії

інтересів класу знайшла не в конституціоналізмі та обмеженні

самодержавства, а в двірських переворотах, що змінювали мона-

рхів, неугодним верхам дворянства. Просвітники України і Росії

тоді виступали за здійснення ідеалів революційної думки Захід-

ної Європи, відстоювали свободу, рівність і братство народів. Та

ряд мислителів Росії тоді запозичували політико-правові вчення

Франції, Англії, Німеччини та ін., солідаризуючись з політични-

ми діячами і мислителями, піддавали гострій критиці властиве

просвітництву переконання у всесиллі розумного законодавства

та ін., зневажали роль і місце простої людини у суспільно-

політичному житті.

Політичні і правові вчення в період кризи

феодалізму на Заході

Iдейна боротьба у Франції, Англії, Iталії, Iспанії та ін-

ших країнах Західної Європи в ХVIII ст. служить класичним при-

кладом того, як в протиборстві з феодальним світоглядом форму-

валась політична свідомість буржуазії та найманих робітників.

Піднімаючи народ на боротьбу з абсолютистським режимом, ве-

лика буржуазія країн Заходу виступала на чолі третього стану

(дрібна міська та сільська буржуазія, селяни, робітники, міська

біднота та ін.). Просвітництво як ідейний рух становить законо-

мірну ступінь у розвитку буржуазної соціально-політичної дум-

ки. Просвітницькі вчення виражали інтереси тих верств великої

буржуазії, які сподівались здійснити назрілі перетворення з до-

помогою поширення знань і поступових реформ. У процесі наро-

стання кризи феодального ладу в просвітництві дедалі більше ви-

значався, окреслювався революційно-демократичний напрям.