Гончарук П.С. Історія України з найдавніших часів до початку ХХ століття

Подождите немного. Документ загружается.

Українські землі у складі Литви та Польщі 151

у містах набули спеціалізації пекарів, м’ясників, різьбярів, пивова-

рів, ткачів, кравців, ковалів, кушнірів та інших, які об’єднувалися в

цехи та інші виробничі колективи. Більш детально про це розказано

у “Курсі української історії” В. Й. Борисенка (с. 123–126).

Отже фільваркове господарство на кріпосній праці, елементи

мануфактурного виробництва прискорювали розвиток економічного

потенціалу України. За рахунок українського народу збагачувалося

панство, особливо іноземного походження, яке поступово усувало від

національних достатків українську політичну та економічну еліту.

VI. Запитання та завдання

?

1. Що ви знаєте про діяльність М. Глинського? Як ви оцінюєте

його спробу у 1508 році підняти Україну на боротьбу за національ-

ну незалежність?

2. Які причини обумовили створення Люблінської унії 1569 р.

3. Як ви оцінюєте значення Люблінської унії для історичної

долі України?

4. Що ви знаєте про взаємовідносини українських князівств з

Кримським ханством?

5. Що таке “Литовські статути”? Яка їх роль в історії України?

6. Що таке “Устава на волоки”? Як ви оцінюєте цей документ?

7. Підготуйте реферат на тему: “Станові взаємовідносини в

Україні в XVI – першій половині XVII ст.”

VII. Джерела та література

1. Коваленко П.А. Історіографія історії Української РСР. Від найдавні-

ших часів до Великої жовтневої соціалістичної революції. – К., 1983. – С. 18.

2. Літопис опублікований у виданнях Археографічної комісії (див:

ПСРЛ. – Т. 16. – СПб.,1889. – Т. 18. – СПБ., 1907).

3. Коваленко П.А. Названа праця. – С. 21–27.

4. Марченко М.І. Українська історіографія (з найдавніших часів до

середини XIX ст.). – К.: 1989. – С. 33–36.

5. Коваленко П.А. Названа праця. – C. 27–33.

6. Баранович. А.І. Украина накануне освободительной войны се-

редины XVII в. – М.,1959; Голобуцький В.О. Економічна історія Україн-

Розділ ІІ. 152

ської РСР. Дожовтневий період. – К.,1970; Дзюба Є.Н. Просвещение на

Украине и его роль в укреплении связей украинского народа с русским

и белорусским. Вторая половина XVI – первая половина XVII в. –

К.,1987; Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культу-

ри XVI–XVIII ст. – К.,1966; Котляр М.Ф. Нариси історії й лічби монет

на Україні XV–XVIII ст. – К.,1981; Михайлина П.В. Визвольна боротьба

трудового населення міст України (1569–1654). – К.,1975; Мишко Д.І.

Соціально-економічні умови формування української народності. –

К.,1963; Сас П.М . Феодальные города Украины в конце XV – 60-х го-

дах XVI в. – К.,1983; Хижняк З.І. Київсько-Могилянська академія. – К.,

1981; Яковенко Н.М. Українська шляхта. – К., 1993.

7. Борисенко В.Й. Курс української історії. З найдавніших часів до

XX ст. – К.,1998. – С. 109.

8. Історія України. Навчальний посібник під загальною редакцією

В.А.Смолія – К., 1997. – С. 70.

9. Грушевський М. Ілюстрована Історія України. – К.: Львів, 1913. –

С. 190–191.

10. Русина О.В. Українські землі у складі Литви та Польщі // Історія

України. – К., 1997. – С. 71.

11. Дневник Люблинского сейма. – СПб., 1869. – С. 68,69; 24. Історія

України. Хрестоматія: У 2 ч. – К., 1996. – Ч. 1. – С. 104–105.

12. Історія України. – К.. 1997. – С. 71.

13. Борисенко В.Й. Названа праця. – С. 112–113.

14. Історія Української РСР. У двох томах. Том перший. – К., 1967. –

С. 153; Рибалка І.К. Історія Української РСР. Дорадянський період. – К.,

1978. – С. 84.

15. Бойко О.Д. Історія України. Посібник для студентів вищих на-

вчальних закладів. К.: Академія, 1999. – С. 89–90.

16. Рибалка І.К. Історія Української РСР. Дорадянський період. –

К., 1978. – С. 63.

17. Українські народні думи та історичні пісні. – К., 1955. – С. 8.

18. Там само. – С. 11.

19. Борисенко В.Й. Названа праця. – С. 116.

20. Хрестоматія з історії Української РСР. Том 1. – К., 1959. – С. 122–123.

21. Борисенко В.Й. Названа праця. – С. 121.

22. Хрестоматія з Історії Української РСР. Том 1. – К., 1959. – С. 132.

23. Там само. – С. 137–138.

24. Історія України. Хрестоматія: У 2 ч. – К., 1996. Ч. 1. – С. 103–104.

25. Детальніше про це: Борисенко В.Й. Названа праця. – С. 123.

Українські землі у складі Литви та Польщі 153

Лекція № 9. Консолідація та національно-духовні

процеси у формуванні української народності

у XV – першій пол. XVІІ ст.

ПЛАН ВИКЛАДУ:

1. Загальні зауваження.

2. Формування центру української народності. Розвиток та

уніфікація її матеріальної культури.

3. Еволюція та розвиток нової національної свідомості.

Удосконалення мовного процесу.

4. Проникнення гуманістичних ідей та нових тенденцій у

розвиток української культури.

5. Реформаційний рух та міжконфесійна боротьба як один

із проявів визвольного руху.

6. Запитання та завдання.

7. Джерела та література.

I. Загальні зауваження

Для трактовки – це одна із самих складних лекційних проблем.

Бо тут потрібно простежити процеси, які лежали в основі виникнен-

ня територіального центру української народності, уніфікації її ма-

теріальної культури, змін в національній свідомості українського

народу, мовного формування, реформаційного руху, діяльності

братств, міжконфесійної боротьби тощо.

Цей період насичений різними консолідаційними факторами,

які визначили подальшу історичну долю існування українського ет-

носу, його боротьби за право на існування власної матеріальної та

духовної культури, внесення своєї дещиці у світову цивілізацію.

Сказане вище визначило план лекції та добір відповідних історич-

них матеріалів і фактів.

В одній із попередніх лекцій ми відзначали, що на українських

землях літописання починає відроджуватися десь з XIV ст. Зокрема

Розділ ІІ. 154

в нашому краї поширюються варіанти творів про перемоги російсь-

кого народу над кочівниками у 1380 р. – “Мамаєве побоїще”. Укра-

їнський народ давав високу оцінку перемозі росіян над золотоорди-

нцями, розглядаючи її як запоруку і свого визволення.

Як уже було сказано у попередній лекції, у XV – першій поло-

вині XVI ст. в Україні створено два літописи: “Західноруський

(Литовський) літопис” та “Короткий Київський літопис”.

У Західноруському літописі у апологічному дусі змальовуєть-

ся діяльність литовського князя Вітовта, зібрано чимало матеріалу з

історії України та Білорусії. У Короткому Київському літописі ви-

кладені симпатія до діяльності литовських князів, захоплення Во-

линським магнатом Костянтином Острозьким, відомості про погра-

бування ордами Києва тощо. Згадані літописи – це твори про діяння

феодалів, панегірики Великому князівству Литовському.

В джерелах другої половини XVI – першої половини XVII ст.

відображені історичні події, процеси і явища більш нового часу. Зо-

крема у працях “Ключ царства” Герасима Смотрицького, “Плачі”

Мелетія Смотрицького, “Апокрисисі” Христофора Філарета,

“Палінодії” Захарія Копестинського дискутувалися деталі догма-

тів християнства.

Одначе, згадані твори стимулювали розвиток історичної нау-

ки. У зв'язку з цим варто нагадати про появу Баркулабівського, Гу-

стинського, Львівського та Острозького літописів. У них дослід-

ники знайдуть відомості про Брестський собор 1596 р., події, що ві-

дбувалися в українських землях у XVI–XVII ст., обставини понево-

лення України литовськими та польськими феодалами, побут украї-

нського народу, проникнення католицизму на православні землі то-

що.

Цікавим історичним джерелом цього часу є мемуари Михало-

на Литвина, Федора Євлашевського, Гійома Левассера де Бопла-

на, Еріха Лясоти, Якова Собеського, які, посуті, належать до фео-

дальної історіографії.

Але в цей час знайшли своє місце як джерело й твори полеміч-

ної літератури І. Вишенського та народні історичні пісні і думи. Зо-

крема, Іван Вишенський у своїх знаменитих “посланнях” (“Посланіє

Львовському братству” та ін.) критикує Брестську унію 1596 р.,

змальовує важке становище України, критикує своє (національне)

панство, закликає селян до боротьби.

Українські землі у складі Литви та Польщі 155

У думах та піснях того часу оспівана боротьба проти інозем-

них загарбників – турок та татар, кочових орд, польської шляхти

показаний народний побут, стосунки між людьми тощо

Джерельну основу цієї лекції складають також такі документи,

як: “Опис книг Супрогуського монастиря на Поліссі” (1557),

“Лист брацлавської шляхти королю Стефану Баторію” (1576),

“Статут Львівського братства” (1586), “З послання Івана Ви-

шенського до вищого українського духовенства, прийнявшого

Унію” (кінець XVI ст.), “Еріх Лясота про зовнішній вигляд Киє-

ва” (1594), “Статут Луцької братської школи” (1624), “Лист

гетьмана Івана Петрижицького і Війська Запрозького про доці-

льність об'єднання Лаврської школи з Братською школою в Ко-

легіум” (1632), “Про архітектурні пам'ятки Києва (перша поло-

вина XVII ст.)” Г.Боплана та ін.

Порушеній проблематиці присвятили свої наукові пошуки такі

вчені-історики, як: Л.Гумільов, Я.Дашкевич, Є.Дзюба, Я.Ісаєвич,

О.Курочкін, К.Матейко, С.Плохій, З.Хижняк, та ін.

. У працях на-

званих дослідників викладачі та студенти відшукають цікаві відо-

мості про розселення українського етносу, деформацію кордонів

України в XV – першій половині XVII ст., формування центру укра-

їнства (Л.Н.Гумільов); знаряддя праці тогочасних українських се-

лян, житло та одяг українців (К.Матейко “Українська минувшина”),

процеси, які були в основі формування нової національної свідомо-

сті (Я.Дашкевич, О.Дзюба, Я.Ісаєвич); зміни в мові та аспекти наці-

онально-духовного піднесення (Є.Дзюба, Я.Ісаєвич, С.Плохій,

З.Хижняк), реформаційний рух, діяльність братств та міжконфесій-

ну боротьбу, (З.Хижняк, Я.Ісаєвич) та інші цікаві проблеми тогочас-

ної історії України.

Історичні події того часу покладені в основу таких художньо-

історичних творів, як: “Гальшка Острозька княжна” І.Гушалеви-

ча, “Гулевичівна” Ю.Колісниченка та С.Плачинди, “Свіччине ве-

сілля” І.Кочерги, “Кужіль і меч” А.Лотоцького, “Гальшка Остро-

зька” О.Огоновського, “Первые коршуны” М.Старицького, “Іван

Вишенський” І.Франка, “Гальшка княжна Острозька” І.Ша-

раневича та ін.

У згаданих творах викладачі та студенти знайдуть цікавий ху-

дожньо осмислений матеріал про пробудження нової національної

свідомості на українських землях в XV – XVII ст., духовне підне-

Розділ ІІ. 156

сення українського народу, його боротьбу за православну віру, за

соціальне та національне визволення.

II. Формування центру української народності.

Розвиток та уніфікація її матеріальної культури

Висвітлюючи це питання, варто підкреслити, що татаро-

монгольське поневолення українських земель не могло не позначи-

тися на їх етнічному розвитку. Передусім зменшилася кількість

українського народу, дещо послабився процес розвитку національ-

ної свідомості тощо.

Входження українських земель до складу Великого Князівства

Литовського, сприятливе ставлення нової князівської влади до укра-

їнської мови, релігії, культури надихнули український етнос на по-

дальше самовдосконалення.

Перш за все це позначилося на зростанні кількості населення

на українських землях. Так, наприклад, у 1400 р. в Україні прожи-

вало 3,7; 1500 р. – 4,4, 1550 р. – 5,2, 1600 р. – 5,3 млн. осіб

, пере-

важна більшість яких були українці. Одночасно потрібно підкрес-

лити, що в цей час в Україні проживало також чимало поляків, уго-

рців, волохів, словаків, білорусів, литовців, росіян, татар, половців,

печенігів та інших тюркомовних народів.

Характерною особливістю формування українського етносу в

ці часи було послідовне проникнення в середовище корінного насе-

лення поляків та євреїв.

У зв'язку з витісненням з українських земель золотоординсь-

ких поневолювачів межі української народності стали розширюва-

тися на південь та схід. Це давало можливість населенню Галичини,

Волині, Поділля з різних причин переселятися в степи Правобереж-

ної України та лівий берег Дніпра.

Отже, на Середньому Подніпров'ї поступово став формуватися

територіальний центр української народності та центр етнополітич-

ного життя України.

Дослідники вважають, що саме етнічна консолідація українсь-

кого народу породила уніфікацію його матеріальної культури.

По-перше, вона проявилася у формі знарядь праці. Орне зна-

ряддя – плуг став витісняти з ужитку стародавні сохи та рала. Поряд

з короткою косою-горбушею населення, особливо степової частини

Українські землі у складі Литви та Польщі 157

України, стало вживати довгу косу, яка у пізніші часи стала назива-

тися литовкою.

Відповідних змін зазнали серпи, ціпи, жорна та інші знаряддя.

По-друге, зазнав змін транспорт. Зокрема, більш удосконале-

ним став віз та його вантажний варіант – мажа, їх колеса з ободом,

спицями та буксами були більш міцними та пристосованими до пе-

ревезення вантажів на далекі відстані.

Люди пристосувалися до перевезення по воді, використовуючи

для цього струги, дубаси, байдаки (чайки) та інші засоби.

По-третє, зазнало конструктивної еволюції житло для людей.

Для зведення помешкань застосовувалися зрубний, стовповий та

каркасний методи будівництва. Багаті господарі до своїх будинків

прилаштовували сараї, комори, кухні, пекарні, шопи та інші примі-

щення.

Один із перших чужинців, що у 1594 р. побував на Запорізькій Січі,

німецький посол Еріх Лясота у своєму щоденнику про Київ зазначав так:

„Він великий і дуже укріплений, був колись прикрашений

пишними церквами і будівлями як громадськими, так і при-

ватними… а сучасне місто збудоване внизу, в долині, на пра-

вому березі Дніпра, воно займає досить великий простір, бо

майже при кожному будинку є сад. В ньому багато правосла-

вних церков, вони майже всі дерев'яні, одна лише кам'яна,

стоїть на площі”.

Із спогадами Лясоти перегукується згадка про Київ французь-

кого інженера Г.Боплана:

“Місто є значним торговим центром країни… будинки тут

збудовані на московський зразок, усі на один поверх…, насе-

лення користується свічками, зробленими з трісок: вони ко-

штують так дешево, що за подвійний динар можна освітлю-

вати найдовшу зимову ніч”

По-четверте, чимало художніх новинок та вдосконалень за-

знав одяг українців. На його пошиття добирали тканини домашньо-

го та зарубіжного виробництва – полотно, сукно, сатин, атлас, ок-

самит тощо. Серед жіночого одягу була поширена плахта, серед чо-

ловіків – шаровари. Верхній одяг – кожухи, кунтуші, жупани, кеп-

тарі – довершувало взуття та головні убори (баранячі та оксамитові

шапки, довгі жіночі платки тощо).

Розділ ІІ. 158

Певної уніфікації зазнала і їжа українських людей: борщ, сви-

нина, сало, пшоняна каша, житній хліб та інші продукти.

ІІІ. Еволюція та розвиток нової національної

свідомості. Удосконалення мовного процесу

Еволюцію та розвиток національної свідомості у XV – першій

половини XVII ст. простежимо у трьох площинах: топонімічній, ет-

нонімічній та мовній.

Відомо, що після розпаду Київської Русі продовження її істори-

чних традицій взяло на себе Галицько-Волинське князівство. Посуті,

воно називало себе “Малою Руссю”, а його князь Болеслав (1340–

1342) навіть присвоїв титул “природженого князя Малої Русі”

За висловом професора В.Й.Борисенка, “центральна Україна

спочатку дала Галицько-Волинській державі назву “Русь”, а та, в

свою чергу, Україні – “Мала Русь”

За північно-східними землями колишньої Київської Русі, як ві-

домо, закріпилася назва “Велика Русь”. Про виникнення цих двох

термінів “потурбувалися” церковники-греки: боялися переплутати

церковні установи на українських землях з такими ж закладами на

території Росії. Назви були вжиті на патріаршому соборі в 1354 р.

Спочатку згадані вище назви не мали відтінку національної

зневаги. Але пізніше, у XVIII–XIX ст., термін “Мала Русь” набув

гіркого присмаку у шовіністичній політиці російського царизму.

Поступово почав приживатися та входити у практику і термін

“Україна”. Спочатку, десь починаючи з XIV ст., цю назву прищеп-

лювали окремим українським регіонам: Галицьким землям, Поділ-

лю, Лівобережжю, Подніпров'ю. Поступово цей топонім став поши-

рюватися на землі по обох сторонах Дніпра, що ввійшли до складу

Речі Посполитої. Так, наприклад, Стефан Баторій у своїх грамотах

землі придніпровські та подільські називає “українськими”.

В.Й.Борисенко стверджує, що автор Львівського літопису з 12

згадок про Україну в 9 випадках застосовував термін “Україна”, а в

решті “Військо Запорізьке”. У “Хроніці з літописів стародавніх”

Феодосія Софоновича про події в етнічних українських землях з кі-

нця XVI ст. по 60-ті роки XVII ст. згадується 20 різних географіч-

них назв. З них 15 – “Україна”, три – “Руська земля”, два – “Русь”.

На карті французького інженера Боплана першої половини XVII ст.

Українські землі у складі Литви та Польщі 159

“Україною” названі землі від “Московії” до границь Трансільванії”,

хоч у самому тексті цей термін сусідить з назвами окремих україн-

ських земель.

Словом, поступово термін “Україна” набрав етнічного консо-

лідуючого значення. Українська інтелігенція в цей термін вже тоді

вкладала зміст свого краю, країни, держави, окремішньої руської

землі, в той час як офіційна Польща вбачала в цьому терміні пери-

ферійну частину своєї держави, а Росія – окраїну Московських зе-

мель.

Важливо розібратися з еволюцією назви населення українсь-

ких земель. Оскільки Україна є одним із спадкоємців Київської Ру-

сі, її земель, культури, а, отже, топонімів і етнонімів, то її населення

тривалий час іменувалося “руссю”, “русинами”. З часом, особливо

після появи козацтва, в Європі воно стало називатися козаками, че-

ркесами (адигейське “черекес” – люди-зброї), або хохлами.

Одночасно щодо українського народу вживався етнонім – “ма-

лороси”, який поступово переріс в загальну назву – “українці”. По-

ряд з цим терміном в окремих землях України були свої етноніми:

бойки, лемки, гуцули, крайники, волиняни, подоляни, слобожани,

поліщуки, тавричани та інші. Як правило, в їх основі лежала назва

землі, яку вони населяли.

Уважний аналіз згаданих етнонімів свідчив про зміни, що від-

бувалися у національній свідомості українського народу. Жителі

українського краю стали помітно виділятися із загальнослов'янсько-

го етнічного масиву. За цим краєм міцно закріпився топонім “Укра-

їна”, а його жителями – етнонім “українці”. Етноніми ж “козаки”,

“рутени”, “черкаси” мали тимчасовий перехідний характер

Позитивно вплинула на розвиток української самосвідомос-

ті поява козацтва. З його внутрішньою структурою, волелюбиви-

ми акціями з'явився ідеал прагнення до соціальної та національ-

ної волі. Козацтво перебрало на себе державотворчі функції й

народ побачив у ньому свого захисника, реальну силу у боротьбі

за своє визволення.

У зв'язку з цим в середовищі українського етносу все помітні-

шим стало засудження всіляких відступів від своєї рідної мови, зви-

чаїв, обрядів, традицій тощо.

Розділ ІІ. 160

Яскравим прикладом цього може бути “Лист брацлавської

шляхти королю Стефану Баторію” про те, щоб королівські укази

писалися їм не польською, а українською мовою (1576)”:

“Видані листи через дворянина вашої королівської милості

пана Оршевського братії нашій…письмом польським писа-

ні…За ухвалою унії листи з канцелярії вашої королівської

милості не іншим, а тільки руським (тобто українським –

П.С.) письмом мають бути видані…

Просимо, щоб ваша королівська милість при привілею і

свободах наших нас залишити і до нас листи з канцелярії ва-

шої королівської милості руським письмом видавати наказа-

ти благоволив…”

Представник тогочасної української культурної еліти, один із

найвизначніших українських письменників-полемістів кінця XVI –

початку XVII ст. Іван Вишенський у своєму посланні до вищого

українського духовенства висміював зрадників свого народу, лю-

дей, які відірвалися від інтересів своєї Батьківщини, стали допома-

гати польській шляхті утверджувати в Україні соціальний і націона-

льний гніт, стали проявляти непомірний потяг до власного збага-

чення і зневаги простолюдинів.

Зокрема, критикуючи уніатське духовенство, він писав:

“Не мирского жерело похотий в собе распустили и наси-

титься никакож не можете и еще болшею алчбою и жаждою,

свецких достатков прагнучи, оболели есте?… Покажите ж

ми… где который з вас, в мирском житии будучи, оных шест

заповедей, от Христа узаконеных, сам собою исполнил, то

ест алчных прекормил, жаждных напоил, странных упокоил,

нагих одеял, болных послужил, в темницах навежал?… Где

есте нагих одевали? Не ваши милости ли сами обнажаете из

оборы коне, волы, вовцы у бедных подданых волочите, дани

пеняжные, дани пота и труда, от них вытягаете, от них живо

лупите, обнажаете, мучите, томите …

Где есте больных послужили? Не ваши милости ли полных

еще самих от здоровых чините, биете, мучите и убиваете?…

Ксенже бискупе луцкий, колко еси за своего священства жи-

вых мертво ко Богу послал…?”

Подібного роду обуреннями і звинуваченнями просякнутий

весь лист. Він є яскравим свідченням формування нової демократи-

чної національної самосвідомості кращих представників українсь-