Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

відтворення товарів (надання послуг) з метою задоволення економічних, соціа-

льних і екологічних потреб суспільства (його членів) і одержання прибутку;

б) самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяль-

ність, здійснювана суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досяг-

нення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку;

в) процес реалізації особливих здібностей індивіда, що ви

ражається в раціона-

ль

ному поєднанні факторів виробництва на основі інноваційного ризикового під-

ходу для отримання виправданого підприємницького доходу;

г) це особливий вид діяльності, заснованої на самостійній ініціативі, відповіда-

льності й інноваційній підприємницькій ідеї для одержання прибутку;

д) особлива форма економічної активності, конкретна форма забезпечення са-

мозайнятості частини населення і створення нови

робочих місць;

е) засіб реалізації потреб особистості в незалежності, багатстві, престижній ро-

боті, положенні в суспільстві.

3. Що, на Вашу думку, лежить в основі ефекту підприємницької діяльності?

а) підприємницька ідея;

б) новаторська ініціативна діяльність;

в) бажання і можливості підприємця;

г) отримання прибутку як результату підприємницької діяльності.

4. Які з наведених ниж

че фа

кторів не належать до тих, що впливають на

ефективне формування внутрішнього підприємницького середовища?

а) соціокультурні фактори;

б) формулювання цільової мети підприємницької діяльності;

в) підбір працівників належного професійно-кваліфікаційного рівня;

г) обґрунтування вибору організаційної структури підприємства;

д) еколого-економічні фактори;

е) маркетингові ринкові дослідження;

є) політичні фактори;

ж) споживачі.

5. Які з наве

дених ниж

че факторів не належать до тих, що впливають на

ефективне формування зовнішнього підприємницького середовища?

а) соціокультурні фактори;

б) постановка мети підприємницької діяльності;

в) науково-технічні розробки;

г) постачальники;

д) ділова репутація (імідж) підприємства;

е) маркетингові ринкові дослідження;

є) політичні фактори;

ж) споживачі;

з) вибір технології виробництва.

6. Хто з провідни

х на

уковців-економістів вважав, що в основі підприємництва

лежить раціональна етика протестантизму, а світогляд, моральність вплива-

ють на діяльність підприємця?

а) Ж.-Б.Сей;

б) Й.Шумпетер;

в) М.Вебер;

г) Дж.М.Кейнс;

д) П.Друкер.

7. Хто з провідних науковців-економістів вважав, що в основі підприємництва

лежить інноваційна діяльність, а право власності на підприємство не є його істот-

ною ознакою?

а) Ж.-Б.Сей;

б) Й.Шумпетер;

в) М.Вебер;

г) Дж.М.Кейнс;

д) П.Друкер.

8. Що лежить в основі інтрапренерства?

а) створення сприятливих умов дл

підприємницької діяльності;

б) стимулювання і реалізація підприємницьких можливостей співробітників на ос-

нові використання ресурсів і організаційно-виробничого потенціалу підприємства;

в) всі зазначені вище передумови.

9. Що представляє собою підприємницьке середовище?

а) ринок, ринкову систему відносин, а також особисту волю підприємця, тобто

його особисту незалежність, що дозволяє прийняти конструктивне дійове підп-

риємницьке ріш

ння;

б) суспільна економічна ситуація, що включає ступінь економічного волевияв-

лення, наявність (чи можливість появи) підприємницького корпуса, домінування

ринкового типу економічних зв'язків, можливість формування підприємницького

капіталу і використання необхідних ресурсів;

в) обидві відповіді вірні.

10. Які з наведених нижче елементів є об'єктами підприємницької діяльності?

а) інноваційна діяльність (дослідження, ро

робки, технічні послуги);

б) виробнича діяльність (з виготовлення товарів і надання послуг);

в) торговельно-посередницька діяльність;

г) виготовлена продукція;

д) виконана робота (надана послуга);

е) все, що може задовольнити потреби і пропонується на ринку для придбання,

використання і споживання.

11. Яке з наведених визначень характеризує комерційного агента?

а) суб'єкт господарювання (г

ром

адянин або юридична особа), який за повнова-

женнями, основаними на агентському договорі, здійснює комерційне посеред-

ництво від власного імені, але за рахунок та в інтересах особи, яку представляє;

б) суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повнова-

женнями, основаними на агентському договорі, здійснює комерційне посеред-

ництво від імені та в інт

ересах

особи, яку представляє;

в) суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повнова-

женнями здійснює комерційне посередництво від власного імені та за власний

рахунок та для задоволення власних потреб й інтересів особи, яку представляє;

г) правильної відповіді немає.

12. Яке з наведених визначень товарної біржі найбільш повно розкри

ває її

зміст?

а) постійно діючий оптовий ринок чистої конкуренції, на якому за певними пра-

вилами укладаються угоди купівлі-продажу на якісно однорідні і взаємозамінні

товари;

б) особливий суб'єкт господарювання, який є юридичною особою, діє на засадах

самоврядування і господарської самостійності, має відокремлене майно, самос-

тійний баланс, рахунки в установах банку, печатку зі своїм найменуванням і на-

дає послуги в укладенні біржових угод, виявленні попиту і пропозиції на товари,

а також товарних цін, вивчає, упорядковує товарообіг і сприяє здійсненню пов'я-

заних з ним торговельних операцій;

в) обидві відповіді повні;

г) правильної відповіді немає.

13. Яке з на

ведених визна

чень фондової біржі найбільш повно розкриває її зміст?

а) організаційний, постійно діючий ринок, на якому укладаються угоди купівлі-

продажу цінних паперів;

б) акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів,

сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно

до ГКУ, інших законів, а також статуту і правил фондов

ої

біржі;

в) обидві відповіді повні;

г) правильної відповіді немає.

14. Що є передумовою припинення підприємницької діяльності відповідно до

Господарського Кодексу України?

а) власна ініціатива підприємця;

б) закінчення строку дії ліцензії;

в) припинення існування підприємця;

г) рішення суду у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами;

д) всі вказані вище ум

ови є

основою припинення підприємницької діяльності.

15. Які складові розкривають зміст операцій в посередницькій діяльності?

а) комерційно-торговельні операції;

б) агентська діяльність;

в) аукціонна діяльність;

г) торги;

д) інноваційна діяльність в сфері виробництва (надання послуг, здійснення робіт);

е) біржова діяльність;

є) консигнаційна діяльність;

ж) виставково-ярмаркова діяльність.

16. Хто з

провідних т

оретиків наукового світу визначив підприємництво як

раціональну комбінацію факторів виробництва в конкретному ринковому просторі,

а підприємця – як спеціаліста, що організує людей в межах виробничої одиниці, по-

стійно знаходиться в центрі процесу виробництва і розподілу, в основі діяльності

якого лежить здатність ефективно організувати виробництво і збут продукції?

а) Ж.-Б.Сей;

б) Й.Шумпетер;

в) М.Вебе

р;

) Дж.М.Кейнс;

д) П.Друкер.

17. Які з наведених нижче заходів належать до державної підтримки підприєм-

ництва з метою створення сприятливих організаційно-економічних умов для його

розвитку?

а) надання підприємцям земельних ділянок, передача державного майна, необ-

хідного для здійснення підприємницької діяльності;

б) сприяння пі

дприємцям в ор

ганізації матеріально-технічного забезпечення та

інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;

в) здійснення первісного облаштування неосвоєних територій об'єктами вироб-

ничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у

визначеному законом порядку;

г) стимулювання модернізації технології, інноваційної діяльності, освоєння підп-

риємцями нових видів продукції та послуг;

д) консалтингова підтримка і супровід започаткованих бізнес-процесів;

е) надання фінансової підтримки чи визначених пі

льг (заз

вичай в сфері оподат-

ковування) тільки-но створеній структурі;

є) надання технічної, науково-технічної чи технологічної допомоги малопотуж-

ним у фінансовому відношенні підприємницьким структурам;

ж) всі відповіді правильні.

18. Що є рушійною силою при започаткуванні внутрішньофірмового підприєм-

ництва (інтрапренерства)?

а) економічна криза підприємства;

б) необхідність отримання коштів для функціонування і вижив

ання підпр

иємства

в структурованому жорсткому конкурентному середовищі;

в) застаріла технологія виробництва продукції і низький показник активної час-

тини основних фондів підприємства;

г) потреба в оновленні техніко-технологічної бази виробництва;

д) бажання отримати додатковий прибуток як винагороду за докладені зусилля;

е) наявність у підприємства невикористаних резервів;

є) всі визначені передумови є ос

новою

для започаткування інтрапренерства.

19. В чому полягають переваги державного підприємництва перед приватним?

а) специфічні потенційні джерела прибутку, обумовлені відносно великими роз-

мірами державних підприємств, авторитетом і економічною міццю держави;

б) значні і стабільні обсяги закупівель сировини, комплектуючих матеріалів то-

що, які припускають пільгові умови оплати і знижки;

в) широкі мо

жливості зал

учення кредитних ресурсів на вигідних умовах;

г) значна економія на масштабах виробництва;

д) широкі можливості одержання нового обладнання, включаючи лізингові угоди;

е) стійка мережа ділових зв'язків, доступ до джерел вичерпної інформації про

потенційні ринки збуту, партнерів, у тому числі закордонних;

ж) все визначене вище відноситься до переваг державного підприємництва пе-

ред пр

ива

тним.

20. На основі чого укладається договір про здійснення будь-якої підприємниць-

кої діяльності?

а) примірного договору, рекомендованого органом управління;

б) вільного волевиявлення сторін;

в) типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках,

передбачених законом, іншим органом державної влади;

г) договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих

партнерів по бі

знесу;

д) д

осягнення згоди щодо усіх істотних умов щодо здійснення підприємницької

діяльності;

е) погодження предмету, ціни та строку дії договору про здійснення бізнес-

процесів;

ж) всі вказані вище аспекти є підставою для укладення договору про підприєм-

ницьку діяльність.

Перелік питань для розгляду і засвоєння:

3.1. Сутність процесу управління підприємством.

3.2. Функції управління, їх характеристика.

3.3. Методи і моделі управління підприємством.

3.4. Організаційні структури управління підприємст-

вами, їх види і детальна характеристика.

3.5. Принципи ефективної побудови організаційних

структур управління виробництвом.

3.6. Виробнича структура підприємства, її характе-

ристика.

3.7. Принципи формування ефективної виробничої

структури підприємства.

Як було відзначено в розділі 1, підпри-

ємство є складною відкритою, штучною еко-

номічною системою, відтак воно повинно

підпорядковуватися ряду властивостей, які

виділяють в чотири групи (рис. 3.1).

Згідно із ст.65 Господарського кодексу

України управління підприємством здійс-

нюється відповідно до його установчих до-

кументів на основі поєднання прав власника

щодо господарського використання свого

майна і уча

ті в управлінні трудовим колек-

тивом.

Власник реалізує свої права щодо управління підприємством безпосередньо

або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших

установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства

власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підп-

риємства. У разі найму керівника підприємства з ни

м укла

дається договір (контракт),

в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника,

умови його матеріального забезпечення, звільнення з посади, інші умови найму за

погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства,

представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самовря-

дування, інших організаціях, у відносин

х з юридичними особами та громадянами,

формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в ме-

жах та порядку, визначених установчими документами. Керівника підприємства може

бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрак-

том) відповідно до закону. На всіх підприємствах, які використовують найману працю,

між власником і тр

удовим ко

лективом повинен укладатися колективний договір,

яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з

адміністрацією підприємства.

Трудовий колектив підприємства складається з громадян, які беруть участь у

його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших домовле-

ностей, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження

трудового колективу щодо його участі в управлі

нні підпр

иємством встановлюються

статутом або іншими установчими документами відповідно до ГКУ, законодавства

про окремі види підприємств, закону про трудові колективи.

РОЗДІЛ 3. УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ

3.1. Сутність

процесу управління

підприємством

Рис. 3.1. Властивості підприємства як економічної системи

Рішення із соціально-економічних питань стосовно діяльності підприємства опра-

цьовуються і приймаються його органами управління за участю трудового колективу.

Таким чином, під управлінням підприємством слід розуміти цілеспрямовану

діяльність, яка представляє собою сукупність методів, засобів і форм ефективної ко-

ординації роботи

людей (трудо

их колективів) для досягнення поставлених завдань

або визначеної мети (підвищення результативності виробництва, зростання прибутку

тощо).

Система управління підприємством пе-

редбачає диференціацію та координацію

управлінської діяльності за виконуваними

функціями.

Під функцією управління слід розумі-

ти продукт поділу і спеціалізації управлінсь-

кої праці, відокремлений напрямок управлін-

ської діяльності, що дозволяє здійснювати

управлінський вплив.

За ознако

ю і

нваріантності розрізняють

загальні (ключові) функції, що розкривають

склад процесу управління, і специфічні (кон-

кретні) функції, що вказують напрямок цілеспрямованого впливу на той чи інший вид

виробничої діяльності.

Властивості, що характе-

ризують зв'язок системи

із зовнішнім середовищем

- принцип «чорної скриньки»;

- самостійність;

- відкритість;

- сумісність.

Властивості, що хара-

ктеризують сутність

та складність системи

- первинність єдиного цілого;

- неадитивність;

- розмірність;

- складність;

- жорсткість;

- вертикальна цілісність;

- горизонтальна відособле-

ність;

- ієрархічність;

- множинність.

Властивості, що хара-

ктеризують методоло-

гію цілепокладання

- цілеспрямованість;

- спадкоємність;

- пріоритет якості;

- пріоритет системи більш

високого рівня інтересів;

- надійність;

- оптимальність;

- невизначеність інформацій-

ного забезпечення системи;

- емерджентність;

- м

льтиплікативність.

Властивості, що харак-

теризують параметри

дії і розвитку системи

- безперервність;

- альтернативність шляхів

функціонування і розвитку;

- синергічність;

- інерційність;

- адаптивність;

- організованість;

- дотримання належного рів-

ня стандартизації;

- інноваційний характер роз-

витк

системи.

1 2

ПІДПРИЄМСТВО

як складна

економічна

система

3.2. Функції

управління, їх

характеристика

До основних функцій управління відносять:

- планування;

- організацію;

- мотивацію;

- контроль.

Планування – функція управління, що визначає перспективи розвитку економі-

чної системи та її майбутній стан, обумовлені темпами розвитку, джерелами, обра-

ними методами і формами виробництва для досягнення сформульованої мети у ви-

гляді конкретних планових моделей (розрахунків) завдань і показників з установлен-

ням терм

нів виконання.

Організація – функція управління, метою якої є формування керівної і керова-

ної систем, а також зв'язків і відносин між ними, що забезпечують кооперування лю-

дей і знарядь праці з максимальною ефективністю протікання їх спільної трудової ді-

яльності. Особливість функції організації стосовно інших полягає у тому, що вона є

єд

ною функцією, яка забезпечує взаємозв'язок і підвищує ефективність всіх інших

функцій управління. Результатом здійснення функції організації є створення на осно-

ві об'єктивних функцій управління відповідних органів управління; побудова чіткої

структури апарату управління; обґрунтоване формування управлінських підрозділів;

розробка положень про органи управління і посадових інструкцій; встановлення вза-

ємозв'язків мі

ж упр

авлінськими підрозділами; розстановка управлінських кадрів за

функціональною ознакою; розробка нормативів, методик, технологічних карт тощо.

Мотивація – функція управління, яка вказує на комплекс причин, які спонука-

ють членів трудового колективу до спільних впорядкованих і узгоджених дій для до-

сягнення поставленої перед суб'єктом господарювання мети.

Контроль – функція управляння, яка завершує будь-яку діял

ьність і представ-

ляє со

бою перевірку, а також постійне спостереження з метою перевірки чи нагляду.

Він найщільніше переплетений з іншими елементами системи управління, відтак за

його допомогою можна визначити, наскільки ефективно працює підприємство. Конт-

роль не є самоціллю, він лише коригує вироблену стратегію.

Процес контролю відбувається за такою послідовністю:

- встановлення контрольних пока

зників (чого

хоче досягти підприємство);

- заміри показників ринкової діяльності підприємства (що відбувається);

- аналіз діяльності підприємства (чому так відбувається);

- коригувальні дії (що необхідно зробити для поліпшення поточного стану).

Коригувати відхилення від нормальної ходи господарської діяльності підприємс-

тва можна за допомогою різних методів, а саме: шляхом перегляду планів або мо-

ди

фікац

ії цілей, перерозподілу або уточнення виробничих завдань, виділення додат-

кових коштів, шляхом залучення додаткового персоналу, кращим добором та на-

вчанням кадрів, удосконаленням самого процесу управління.

Отже, метою контролю є виявлення потенційних можливостей, проблем, надання

рекомендацій стосовно програми стратегічних і тактичних дій щодо комплексного удо-

сконалення господарської діяльності підприємства з орієнтацію на прийняту стра

тегію.

Специ

фічні функції управління підприємством вказують напрямок впливу на

будь-яку сферу виробничої діяльності, вони обумовлені багатосторонньою діяльніс-

тю підприємства та змістом його виробничих процесів. Тому під специфічними функ-

ціями управління розуміють результат поділу управлінської праці. Такі функції вклю-

чають види діяльності, які розрізняються призначенням і засобами реалізації.

Об'єктом упра

влінн

я є організаційно відокремлена ланка, яка забезпечує одну

із стадій або частину стадії виробничо-господарського процесу і є основою цілеспря-

мованого управлінського впливу. З огляду на особливості виробничо-господарських

процесів підприємства, до конкретних функцій управління виробництвом продукції

варто віднести:

- управління науково-технічною підготовкою виробництва;

- управління основним, допоміжним і обслуговуючим виробництвом;

- управління якістю продукції;

- управління персоналом підприємства;

- управління матеріально-технічним постачанням;

- управління фінансами;

- управління збутом продукції;

- управління маркетингом;

- управління розвитком і удосконаленням системи адміністрування тощо.

За змістом кожна конкретна функція управління на підприємстві є комплексною і

включає планув

ання, орга

нізацію, мотивацію і контроль організаційно відокремлених

об'єктів впливу, окремих аспектів виробництва.

Необхідно зазначити, що основний склад конкретних функцій управління підп-

риємством принципово не змінюється зі зміною масштабу і характеру виробництва.

Більш того, вони подібні навіть на підприємствах різних галузей народного господар-

ства. Різними залишаються лише обсяг і структура виконання фу

кцій управління.

Під методами управління розуміють

способи впливу на окремих працівників (чле-

нів трудового колективу) чи трудові колективи

в цілому, необхідні для досягнення поставле-

них цілей підприємства. При цьому слід чітко

усвідомлювати призначення делегування по-

вноважень і відповідальності, які несуть всі

члени трудового колективу підприємства.

Повноваження об'єднують вище керів-

ництво з нижч

ими рівнями пр

ацюючих і за-

безпечують можливість розподілу та коорди-

нування завдань.

Засобом, за допомогою якого керівництво встановлює стосунки між рівнями по-

вноважень, є делегування. Організаційний процес неможливо зрозуміти без попере-

днього розгляду делегування та пов'язаних з ним повноважень і відповідальності.

Делегування представляє собою передачу завдань і п

овноважень ос

обі, яка

бере на себе відповідальність за їх виконання. Делегування є засобом, за допомогою

якого керівництво розподіляє серед співробітників численні завдання. Якщо завдання

не делегується іншим працівникам, керівник змушений виконувати його самостійно.

Отже, делегування є дією, яка перетворює людину в керівника.

Відповідальність – це зобов'язання виконувати поставлені завдання та відпо-

ві

ати за їх наслідки. Відповідальність означає, що працівник приймає всі ризики за

неналежне виконання завдання перед тим, хто передає йому повноваження.

Делегування реалізується лише у випадку прийняття повноважень, проте відпо-

відальність не може бути делегована. Керівник не може розмежовувати відповідаль-

ність, передаючи її підлеглим. Хоча особа, на яку покладена ві

дповідальність за ви-

рішення пе

вного завдання, не обов'язково повинна виконувати його особисто, вона

залишається відповідальною за якісне завершення роботи.

Повноваження – це обмежене право щодо використання ресурсів організації та

спрямування зусиль підлеглих працівників на виконання певних завдань. Повнова-

ження делегуються посаді, а не особі, яка займає її в даний момент. На пі

дприємстві

меж

і повноважень визначаються політикою, процедурами, правилами та посадовими

інструкціями, викладеними письмово або переданими підлеглому усно. Межі повно-

важень поширюються в напрямку вищих рівнів управління і визначаються традиція-

3.3. Методи і

моделі управління

підприємством

ми, культурними стереотипами та звичаями. Ці фактори, з одного боку, обмежують

повноваження, а з іншого, – створюють їм міцне підґрунтя.

Повноваження та владу частково ототожнюють. Повноваження визначається як

делеговане, обмежене, притаманне даній посаді право на використання ресурсів пі-

дприємства. На відміну від цього, влада – це здатність діяти або можливість вплива-

ти на си

туацію (то

бто, можна мати владу, не маючи повноважень). Іншими словами,

повноваження засвідчують, що особа, яка обіймає певну посаду, має право робити

певні дії. Влада визначає, що вона дійсно може їх здійснити.

Розрізняють два типи повноважень: лінійні й апаратні.

Лінійні повноваження – це повноваження, які передаються безпосередньо від

керівника підлеглому і далі іншим підле

лим. Саме лінійні повноваження надають ке-

рівнику законну владу для спрямування підлеглих на досягнення поставленої мети.

Керівник, наділений лінійними повноваженнями, має також право приймати певні рі-

шення без узгодження з іншими керівниками у встановлених підприємством поряд-

ком або звичаями межах. Делегування лінійних повноважень створює ієрархію рівнів

управління. Однак в багатьох ситуаціях лі

нійні по

вноваження не можуть забезпечити

ефективне здійснення управління, що пояснюється численністю та розмаїтістю функ-

цій, виконуваних адміністративним апаратом. Враховуючи особливості цих функцій,

виділяють апаратні повноваження, основними з яких є:

1) рекомендаційні повноваження ґрунтуються на тому, що лінійне керівництво

при виникненні потреби може (але не зобов'язано) звернутися за консультацією до

спеціа

лі

зованого консультативного апарату;

2) обов'язкові узгодження потрібні в тому випадку, коли управлінський апарат

відчуває труднощі у спілкуванні з лінійним керівництвом; у цьому випадку підприємс-

тво розширює повноваження апарату до обов'язкового узгодження з ним певних рі-

шень, однак лінійні керівники не зобов'язані дотримуватися рекомендацій апарату;

3) паралельні повноваження мають за мет

у р

озширити обсяг повноважень

управлінського апарату вищим керівництвом шляхом надання йому права відхилення

рішень лінійного керівництва для урівноваження влади та попередження помилок;

4) функціональні повноваження полягають в тому, що управлінський апарат,

наділений функціональними повноваженнями, може запровадити чи заборонити пев-

ні дії в межах своєї компетенції, тим самим усуваючи різницю між лінійними та штаб-

ними обо

в'яз

ками для досягнення практичних цілей;

5) лінійні повноваження всередині управлінського апарату виникають в разі ро-

згалуженого адміністративного апарату управління підприємством, або у випадку

об'єднання підприємств.

Отже, керівництво повинно вирішити, лінійною чи апаратною буде управлінська

діяльність. Однак розгляд апаратної діяльності як несуттєвої для досягнення постав-

леної мети н

еприпустимий. Вс

і види здійснюваної діяльності повинні полегшувати

досягнення мети. Якщо певний вид діяльності цьому не сприяє, його слід усунути, а

не переводити до розряду апаратно-штабних.

Не останню роль в управлінні відіграє обраний ним стиль.

Найбільш раннім підходом до оцінки стилю управління був погляд, заснований

на оцінці особистих якостей. Відповідно до о

собистісної теор

ії лідерства (також ві-

домої як теорія великих людей), кращі з керівників мають визначений набір загаль-

них якостей (рівень інтелекту, знання, вражаюча зовнішність, чесність, здоровий

глузд, ініціативність, соціальна й економічна освіта і високий ступінь впевненості в

собі). Тому, якщо в людині виявляють ці якості, то, можливо, їхній розвиток, в ма

йбу-

тньому д

опоможе цій людині стати гарним керівником. Однак на практиці з'ясувало-

ся, що людина не стає керівником тільки завдяки тому, що має потрібний для цього

набір особистих властивостей, тому що структура особистих якостей керівника по-

винна співвідноситися з особистими якостями, діяльністю і метою діяльності його пі-

длеглих. Саме на цих підвалинах виник поведінковий підхід, який став основою для

більш точного визначення поняття «стиль управління», під яким слід розуміти стійку

систему способів, методів і форм практичної діяльності менеджера, звичну манеру

поведінки керівника стосовно підлеглих, націлену на вплив і спонукання їх до досяг-

нення поставлених цілей. Ступінь делегованих керівником п

вноважень, використо-

вувані ним типи влади, його турбота про людські відносини чи про виконання завдань

відбивають стиль керівництва, що характеризує його як лідера.

Але і цей підхід не є досконалим. Як показали подальші дослідження, для за-

безпечення ефективного керівництва слід ураховувати ситуаційні фактори, які

включають потреби й особисті якості підлеглих, хар

актер з

авдання, вимоги і вплив

мікросередовища, наявну інформацію. Це означає, що керівник-лідер повинен адек-

ватно поводитися в різних ситуаціях.

Кінцевою метою діяльності керівника є досягнення поставленої підприємством

мети. А звична манера поведінки керівника стосовно підлеглих, ступінь впливу на них

власне і є стилем управління.

За традиційною системою класифікації стиль може бути автокра

ичним і лібе-

ральним (це буде стиль, зосереджений на роботі чи на людині).

Автократичний лідер є авторитарним керівником. Автократичний керівник має

достатню владу, щоб нав'язати свою волю виконавцям. Автократ навмисно апелює

до потреб більш низького рівня своїх підлеглих, виходячи з припущення, що це той

самий рівень, на якому вони о

перують.

Тео

рії «Х» і «Y» Д.МакГрегора

Д.МакГрегор визначив передумови автократичного керівника, на основі чого

створив теорію «Х», засновану на таких положеннях:

1. Люди споконвічно не люблять працювати і при будь-якій можливості уникають

роботи.

2. У людей немає честолюбства, і вони намагаються позбутися відповідальнос-

ті, надаючи перевагу керівництву собою інш

ими

людьми.

3. Люди прагнуть до захищеності.

4. Для змушення людей працювати необхідно використовувати постійний конт-

роль і погрозу покарання.

На основі таких вихідних припущень, автократ зазвичай якнайбільше централі-

зує повноваження, структурує роботу підлеглих і майже не дає їм волі в прийнятті рі-

шень, прагне спростити мету, розбити її на дрібні з

авдання, ко

жному підлеглому пос-

тавити своє специфічне завдання, що дозволяє легко контролювати його виконання,

тобто пильно керує всією роботою в межах його компетенції і, щоб забезпечити ефе-

ктивне її виконання, може вдаватися до психологічного тиску, загрожувати тощо.

Коли автократ уникає примусу, а замість цього використовує систему винагород,

він є так званим прихи

ьним автократом. Продовжуючи залишатися авторитарним

керівником, він піклується про настрій і добробут підлеглих. Він може навіть вдатися

до заохочення їхньої участі у процесі планування завдань, зберігаючи право щодо

прийняття остаточних рішень.

Ставлення демократичного керівника до працівників відрізняється від ставлення

автократа, що стало приводом для Д.МакГрегора створити теорію «Y», яка базуєть-

ся на та

ких

положеннях:

1. Праця є природним процесом. Якщо умови праці сприятливі, люди не тільки

візьмуть на себе відповідальність, вони будуть прагнути до неї.

2. Якщо люди залучені до виконання організаційних цілей, вони будуть викорис-

товувати самоврядування і самоконтроль.

3. Залучення є функцією винагороди, пов'язаної з досягненням мети.