Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

Ст.47 ГКУ визначає загальні гарантії прав підприємців, які полягають в такому:

- держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організа-

ційних форм підприємницької діяльності, рівні права та можливості для залучення і

використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природ-

них та інших ресурсів;

- забезпечення підприємця матеріально-технічними та іншими ресурсами, що

централ

зовано розподіляються державою, здійснюється з метою виконання підпри-

ємцем поставок, робіт чи послуг для державних потреб;

- держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав

підприємця. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підпри-

ємця основних і оборотних фондів, іншого майна допускається відповідно до ст.41

Конституції України на підставах і в пор

ядку, п

ередбачених законом;

- збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридични-

ми особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його

майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до чинного законодавства;

- підприємець або громадянин, який працює у підприємця за наймом, у передба-

чених законом випадках може бути залучений до виконання в ро

бочий ча

с державних

або громадських обов'язків, з відшкодуванням підприємцю відповідних збитків органом,

який приймає таке рішення. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом.

Підприємництво як процес організації

виробництва товарів і надання послуг для

задоволення постійно відновлюваного попи-

ту й одержання прибутку, а також як функція

управління цим процесом має свою і

сторію і

ди

наміку розвитку.

Термінологічна сутність і зміст поняття

«підприємництво» змінювалися й упорядко-

вувалися в процесі розвитку економічної те-

орії. За часів римського права під «підприєм-

ництвом» розуміли заняття, діяльність, зде-

більшого комерційну.

Досить ємне і разом з тим просте визначення підприємництва дав В.І.Даль, ро-

зуміючи його як «за

тію, бажання викона

ти будь-яку нову справу, здійснити щось зна-

чне». Звідси власне і поняття: «підприємець», тобто людина, яка започаткувала

якийсь новий вид діяльності.

Вважається, що одним з перших науковців, хто серйозно зацікавився підприєм-

ництвом, був А.Сміт. Однак до нього цей «феномен» досліджував Р.Кантильйон,

який сформулював тезу, відповідно до як

ої розбіжнос

ті між попитом та пропозицією

на ринку дають можливість окремим суб'єктам ринкових відносин купувати товари

дешевше і продавати їх дорожче. Саме він визнав цих суб'єктів ринку підприємцями

(в перекладі з франц. – посередник).

У сучасній економічній ненормативній літературі чіткого визначення підприєм-

ництва немає. Сутність цього явища здебільшого визначаєт

ся метою підприємниць-

кої діяльності. Наприклад, А.Н.Азріллян у своєму «Великому економічному словнику»

дає таке визначення: «Підприємництвом є ініціативна самостійна діяльність грома-

дян, спрямована на одержання прибутку чи особистого доходу, здійснювана від свого

імені, під свою майнову відповідальність чи від імені і під юридичну відповідальність

юридичної особи». Майже такий підхід па

нує с

ьогодні в Україні, оскільки він закріпле-

ний законодавчо, зокрема, у Господарському Кодексі України, інших нормативних до-

кументах, якими керуються в разі здійснення підприємницької діяльності.

2.2. Історія розвит-

ку підприємницької

діяльності

Однак, підприємництво можна розглядати з різних позицій, зокрема як:

- діяльність, спрямовану на максимізацію прибутку;

- ініціативну діяльність громадян, спрямовану на одержання прибутку, що по-

лягає у виробленні товарів і наданні послуг;

- пряму функцію реалізації власності;

- основну виробничу функцію;

- процес організаційної новації з метою одержання прибутку;

- дії, спрямовані на зростання ка

піталу, ро

звиток виробництва і одержання

прибутку;

- специфічний вид діяльності, спрямований на безупинний пошук змін в існую-

чих формах життя підприємств і суспільства, постійна реалізація цих змін.

В більшості випадків наголос ставиться на одержанні прибутку, розглядаючи йо-

го як кінцеву мету підприємницької діяльності. Однак підприємництво має своєю кін-

цевою метою не стільки при

уток, скільки безперервність відтворювального проце-

су, пов'язаного з формуванням платоспроможного попиту і задоволенням мінливих і

постійно зростаючих в напрямку вибагливості потреб індивідуума (соціальної групи,

суспільства в цілому). Тому зміст підприємництва слід визначати через призму відно-

син «дослідження потреб споживачів → організація виробництва → задоволення по-

треб споживачів», причому для ефек

тивного задовол

ення потреб споживачів слід ви-

користовувати найсучасніші методи і способи організації збуту, маркетингу, логістики,

менеджменту, орієнтованих на інноваційні розробки.

Отже, за сучасних умов господарювання акцент робиться не на максимізації

прибутку, а на споживачеві, на його потребах, задоволення яких завдяки високому

рівню організації підприємництва і може принести максимальний прибуток.

Часто в пр

актиці г

осподарських відносин підприємництво ототожнюють з бізне-

сом, але ці поняття слід відокремлювати одне від одного, адже, як слідує з наведено-

го в Господарському Кодексі визначення, підприємництво – це стиль господарюван-

ня, якому властиві принципи новаторства, антибюрократизму, постійної ініціативи,

орієнтації на нововведення в процеси організації виробництва, маркетингу, товаро-

руху тощо. Тоді як бізнес – це р

продуктивна діяльність у сфері організації виробни-

цтва, товароруху без обов'язкового використання елементів новаторства, без ініціа-

тиви в розвитку інноваційних процесів. Іншими словами, бізнес – це здійснення чи ор-

ганізація одного й того самого виробництва, збуту, товароруху чи іншої діяльності із

застосуванням апробованих технологій, норм і правил для задово

лення сформо

ва-

них потреб.

Еволюція термінологічної і змістовної сутності понять «підприємець» і «підприє-

мницька діяльність» тісно пов'язана з історією становлення відтворювальних відно-

син (в тому числі з його складовими елементами: виробництвом, обміном, розподі-

лом і споживанням), а також з рівнем розвитку науково-технічного прогресу. Най-

більш вагомі визначення цих категорій навед

ні в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Еволюція понять «підприємець» і «підприємництво»

Дата Автор визначення Зміст визначення

1723

Загальний словник

комерції, Париж

Підприємець – людина, що бере на себе зобов’язання

щодо виробництва чи будівництва об’єкта

1725 Р.Кантильйон

Підприємець – людина, що приймає рішення і задо-

вольняє свої потреби за умов невизначеності. Дохід

підприємця – це плата за ризик

1770 А.Тюрго

Підприємець – людина, яка повинна володіти не тіль-

ки визначеною інформацією, але і капіталом

Продовження табл. 2.1

1776 А.Сміт

Підприємець – власник підприємства і втілювач ризи-

кованих комерційних ідей. Його основна функція – ор-

ганізація й управління виробництвом у рамках зви-

чайної господарської діяльності

1797 К.Бодо

Підприємець – особа, що несе відповідальність за за-

початковану справу, планує, контролює, організує і

володіє підприємством. Він повинен володіти певним

інтелектом, інформацією і відповідними знаннями

1830 Ж.-Б.Сей

Підприємництво – це раціональна комбінація факто-

рів виробництва в конкретному ринковому просторі.

Підприємець – людина, що організує людей в межах

виробничої одиниці, постійно знаходиться в центрі

процесу виробництва і розподілу, а в основі його дія-

льності лежить здатність організувати виробництво і

збут продукції

1876 Ф.Уокер

Підприємець – це той, хто отримує прибуток завдяки

своїм організаторським здібностям

1890 А.Маршалл

Не кожен бажаючий може бути підприємцем. «При-

родний» відбір підприємців відбувається в природі ві-

дповідно до закону, відкритому Ч.Дарвіном

1910 М.Вебер

Підприємницька діяльність – це втілення раціональ-

ності (під раціональністю тут розуміється функціона-

льна ефективність, одержання максимальної вигоди

від використання вкладених коштів і зусиль тощо). В

основі підприємництва лежить раціональна етика

протестантизму, а світогляд, моральність впливають

на діяльність підприємця

1911 Й.Шумпетер

Головне в підприємництві – інноваційна діяльність, а

право власності на підприємство не є його істотною

ознакою. Підприємцем може бути будь-хто, здійсню-

ючий нові комбінації факторів виробництва: службо-

вець акціонерного товариства, державний чиновник і

менеджер підприємства будь-якої форми власності.

Головне «...робити не те, що інші» і «...не так, як роб-

лять інші».

Підприємницький статус непостійний, тому

що суб'єкт ринкової економіки є підприємцем тільки

тоді, коли здійснює функції новатора, і втрачає цей

статус, як тільки переводить свій бізнес на рейки ру-

тинного процесу

– //– І. фон Тюнен

Підприємець – власник особливих якостей (особа, що

вміє ризикувати, приймати нестандартні рішення і ві-

дповідати за свої дії) і тому претендує на незаплано-

ваний (непередбачений) дохід. Підприємець повинен

одержувати дохід як за ризик, так і за підприємницьке

мистецтво, при цьому він не обов'язково повинен бу-

ти новатором

1921 Ф.Найт

Менеджер стає підприємцем тоді, коли його дії ста-

ють самостійними, і він готовий до особистої відпові-

дальності. Підприємницький дохід – це різниця між

очікуваною (прогнозної) грошовою виручкою фірми і

реальною її величиною. Незважаючи на невизначе-

ність майбутнього, підприємець може «вгадати» ос-

новні параметри розвитку виробництва й обміну, за

що одержати до

атковий комерційний ефект

Продовження табл. 2.1

1936 Дж.М.Кейнс

Підприємець – своєрідний соціально-психологічний

тип господаря, для якого головне «... не стільки раці-

ональна калькуляція Вебера чи новаторство Шумпе-

тера, скільки набір визначених психологічних якос-

тей». Його основні підприємницькі якості: уміння спів-

віднести споживання і заощадження, здатність до ри-

зику, дух активності, впевненість у перспективах то-

що. Осн

овні мотиви підприємни

цької діяльності: пра-

гнення до кращого, до незалежності, бажання зали-

шити спадкоємцям набуті блага

1961 Д.Макклелланд

Підприємець – енергійна людина, що діє в умовах

помірного ризику

1964 П.Друкер

Підприємець – людина, що використовує будь-яку

можливість з максимальною вигодою

1975 А.Шапіро

Підприємець – людина, що виявляє ініціативу, органі-

зує соціально-економічні механізми, діючи в умовах ри-

зику, і несе повну відповідальність за можливу невдачу

1980 К.Веспер

Підприємець по-різному виглядає в очах економіста,

психолога, інших підприємців і політиків

1983 Г.Піншо

Інтрапренерство – внутрішньофірмове підприємницт-

во. Інтрапренер діє в умовах існуючого підприємства,

на відміну від антрепренера, що створює нове підп-

риємство

1985 Р.Хізрич

Підприємництво – процес створення чогось нового,

що має вартість, а підприємець – людина, що витра-

чає на це весь необхідний час і сили, бере на себе

весь фінансовий, психологічний і соціальний ризик,

одержуючи в нагороду гроші і задоволення досягну-

тими результатами

1988 М.Аллє

Підприємець – особа, що відіграє провідну роль у ри-

нковій організації господарства

Аналізуючи різні точки зору щодо визна-

чення сутності підприємництва, можна зроби-

ти висновок, що як соціально-економічний

феномен підприємницька діяльність пред-

ставляє собою реалізацію особливих здібно-

стей індивіда, що виражається в раціональ-

ному поєднанні факторів виробництва на ос-

нові інноваційного ризикового підходу для

отримання виправданого підприємницького

доходу. Під підприємницьким доходом тут ва-

рт

о ро

зуміти додатковий дохід від управління,

одержуваний підприємцем завдяки його природним якостям чи особливому вмінню ана-

лізувати і по-новому комбінувати фактори виробництва в залежності від зовнішніх умов.

З огляду на те, що підприємницька діяльність пов'язана зі здійсненням визначе-

них функцій, таку діяльність можна охарактеризувати як процес планування, орга

ні-

зації і зд

ійснення безперервного, постійно відновлюваного відтворення товарів (на-

дання послуг) з метою задоволення економічних, соціальних і екологічних потреб су-

спільства (його членів) і одержання прибутку.

Підприємницька діяльність може здійснюватися в таких формах:

2.3. Форми здійснен-

ня підприємницької

діяльності

- безпосереднє виробництво будь-якого товару (продукту, послуги);

- виконання посередницьких функцій з товароруху від виробника до споживача.

У рамках такого поділу праці сформувалася типологія підприємницької діяль-

ності, яка представлена на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Типологія підприємницької діяльності

Підприємництво є особливим видом економічної активності через обов'язкову

наявність етапу, пов'язаного з

підприємницькою ід

єю – результатом розумової дія-

льності, яка згодом набуває матеріалізованої форми. Відтак схематично здійснення

виробничої підприємницької діяльності можна зобразити таким чином (рис. 2.2):

Рис. 2.2. Загальна схема підприємницької діяльності

Що стосується підприємництва в сфері посередництва, тут потрібні деякі пояс-

нення, зокрема щодо його складових елементів.

Відповідно до ст.295 ГКУ агентська

діяльність є пі

дп

риємницькою діяльніс-

тю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при

здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інте-

ресах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє.

Агентські відносини виникають у разі:

- надання підприємством на підставі договору повноважень комерційному аген-

ту на вчин

ення

відповідних дій;

- ухвалення підприємством укладеної в його інтересах угоди агентом без пов-

новаження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження.

ПІ

ПРИЄМНИ

ЬКА

ІЯЛЬНІСТЬ

ВИРОБНИЧА ПОСЕРЕ

НИ

ЬКА

Інноваційна діяльність в сфері

виробництва (надання послуг,

здійснення робіт)

Торговельно-комерційна

гентська

укціонна

Біржова

Зародження підп-

риємницької ідеї

Попередня експе-

ртна оцінка ідеї

Маркетингові дослідження

ринку (виявлення співвідно-

шення між попитом та пропо-

зицією, формування ціни)

Розрахунок витрат

на здійснення ідеї

Складення

бізнес-плану

Прийняття підприємницького

рішення, підготовка до

практичної реалізації

новаторської ідеї

Комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юри-

дична особа), який за повноваженнями, основаними на агентському договорі, здійс-

нює комерційне посередництво. Підприємці, які діють від власного імені, але в інте-

ресах особи, яку вони представляють, не є комерційними агентами.

Важливе місце в організації підприємницької діяльності займають біржі, аукціо-

ни, торги, вис

авки, ярмарки.

У ринковій інфраструктурі біржова торгівля дає змогу концентрувати попит і

пропозицію на товарну продукцію в межах певної території без ввезення туди цих то-

варів. Відповідно до ст.278 ГКУ здійснення торговельно-біржової діяльності має

за мету організацію та регулювання торгівлі шляхом надання послуг суб'єктам госпо-

дарювання у здійсненні ним

и т

орговельних операцій спеціально утвореною госпо-

дарською організацією – товарною біржею.

Товарна біржа є особливим суб'єктом господарювання, який надає послуги в

укладенні біржових угод, виявленні попиту і пропозиції на товари, товарних цін, ви-

вчає, упорядковує товарообіг і сприяє пов'язаним з ним торговельним операціям. Во-

на є юридичною особою, діє на за

садах самовряд

ування і господарської самостійно-

сті, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банку, печат-

ку зі своїм найменуванням. Товарна біржа створюється на основі добровільного об'є-

днання заінтересованих суб'єктів господарювання. Засновниками і членами товарної

біржі не можуть бути органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а

також державн

і і к

омунальні підприємства, установи та організації, що повністю або

частково утримуються за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюдже-

тів. Заснування товарної біржі здійснюється шляхом укладення засновниками угоди,

яка визначає:

- порядок її створення;

- склад засновників, їх обов'язки;

- розмір і строки сплати пайових, вступних та періодичних внесків.

Товарна бір

а діє на підставі статуту, який затверджується засновниками біржі.

Державна реєстрація товарної біржі здійснюється так, як і для будь-якого суб'єкта го-

сподарювання. Товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має

на меті одержання прибутку. Вона здійснює свою діяльність за принципами рівнопра-

вності учасників біржових торгів, публічного проведення біржови

х то

ргів, застосуван-

ня вільних (ринкових) цін.

Ст.280 ГКУ визначає такі права та обов'язки товарної біржі:

- встановлювати відповідно до законодавства власні обов'язкові для всіх учас-

ників торгів правила біржової торгівлі та біржового арбітражу;

- встановлювати вступні та періодичні внески для членів біржі, розмір плати за

послуги, що надаються біржею;

- встано

влюв

ати і стягувати відповідно до статуту біржі плату за реєстрацію

угод на біржі, а також санкції за порушення статуту біржі та біржових правил;

- створювати підрозділи біржі та затверджувати положення про них;

- засновувати арбітражні комісії для вирішення спорів за торговельними угодами;

- розробляти з урахуванням державних стандартів власні стандарти і типо

ві

контра

кти;

- укладати угоди з іншими біржами, мати своїх представників на біржах, у тому

числі розташованих за межами України;

- видавати біржові бюлетені, довідники та інші інформаційні і рекламні видання;

- вирішувати інші питання, передбачені законом.

Товарна біржа зобов'язана:

- створювати умови для проведення біржової торгівлі;

- регулювати біржові операції;

- регулювати ціни на товари, що до

пуска

ються до обігу на біржі;

- надавати членам і відвідувачам біржі організаційні, інформаційні, інші послуги;

- забезпечувати збір, обробку і розповсюдження інформації, що стосується

кон'юнктури ринку.

Правила біржової торгівлі розробляються відповідно до законодавства і є осно-

вним документом, що регламентує порядок здійснення біржових операцій, ведення

біржової торгівлі та розв'язання спорів з цих питань.

Біржовими торгами є торги, що пуб

ічно і гласно проводяться в торговельних

залах біржі за участі членів біржі по товарах, допущених до реалізації на біржі в по-

рядку, встановленому правилами біржової торгівлі.

Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам-

громадянам, зареєстрованим на біржі відповідно до її статуту для виконання дору-

чень членів бір

жі,

яких вони представляють, щодо здійснення біржових операцій.

Припинення діяльності товарної біржі відбувається за рішенням загальних

зборів членів біржі, а також за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Для забезпечення організації функціонування ринку цінних паперів утворюється

фондова біржа – акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних

паперів, сприяє формуванню їх бі

ржового курсу та зд

ійснює свою діяльність відпові-

дно до ГКУ, інших законів, а також статуту і правил фондової біржі.

Фондова біржа створюється засновниками – торговцями цінними паперами в

порядку, встановленому законом. Торговці цінними паперами мають право здійсню-

вати такі види посередницької діяльності:

- виконання за дорученням, від імені та за рахунок емітента обов'язк

ів з

органі-

зації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом;

- купівлю-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними папера-

ми від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи;

- купівлю-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними папера-

ми від свого імені та за свій рах

унок.

орговець цінними паперами, який має ліцензію на здійснення будь-якого виду

посередницької діяльності у сфері випуску та обігу цінних паперів, не може безпосе-

редньо або побічно володіти майном іншого торговця цінними паперами, вартість

якого перевищує розмір, встановлений законом. Торговець цінними паперами не мо-

же здійснювати торгівлю:

- цінними паперами власного випуску;

- акці

ми того емітента, у якого він безпосередньо або побічно володіє майном

у розмірі понад 5% статутного фонду.

Діяльність фондової біржі спрямовується виключно на організацію укладання

угод купівлі-продажу цінних паперів та їх похідних. Фондова біржа не може здійсню-

вати операції з цінними паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а та-

кож виконува

и функції депозитарію. Фондова біржа набуває статусу юридичної осо-

би з дня її державної реєстрації відповідно до закону.

Діяльність фондової біржі припиняється за умови, якщо кількість її членів протя-

гом встановленого законом строку залишається меншою, ніж мінімальна кількість,

визначена законом, а також в порядку, встановленому для припинення діял

ьності го-

спо

дарських товариств, якщо інше не передбачено законом.

У ряді країн деякі сировинні і продовольчі товари продаються і закуповуються

на товарних аукціонах – спеціально організованих, періодично діючих у певних міс-

цях ринках, де угоди купівлі-продажу укладаються шляхом цінового змагання між по-

купцями. На аукціоні здійснюється торгівля товарами, які мають індивідуальні вл

с-

тивості. Аукціони також мають деякі особливості. Так, зокрема, під час підготовки

аукціону володар товару доставляє його на склад аукціону і активно готує до реалі-

зації (друкує каталоги, проводить рекламні акції, групує лоти з партій товарів з подіб-

ними властивостями). Під час огляду покупці мають всебічно ознайомитися з това-

рами, перевірити їх якість та інші властивості за запропонованим каталогом. Голов-

ною стадією аукціону є торг, під час якого власне і здійснюється купівля-продаж то-

варів. По закінченні торгів оформляється аукціонна угода у вигляді контракту. Пере-

вага аукціонної торгівлі полягає в тому, що вона зручна і для постачальників, і для

покупців завдяки зосе

редже

нню великої кількості різних товарів і залученню великої

кількості покупців. В Україні аукціони мають національний характер.

У міжнародній практиці торги (публічні і закриті) посідають особливе місце і но-

сять змагальний характер купівлі-продажу товару або одержання підрядів (розміщення

замовлень) на виконання певних робіт. Застосування торгів дає змогу ефективніше

здійснювати закупки т

оварів (над

ання послуг) порівняно з традиційними засобами,

отримувати додаткові гарантії, економити кошти та час. Форма торгів є прийнятною ще

й тому, що вона дає змогу залучити стійкі у фінансовому відношенні підприємства, що

суттєво зменшує для покупців ризик невиконання постачальником своїх зобов'язань.

Сучасна практика здійснення торгів характеризується рядом особливостей:

- зростанням кі

ькості учасників торгів;

- зростанням кількості торгів на нові види обладнання, технології, послуги тощо;

- переорієнтацією торгів з цінових факторів на пільгові умови фінансування;

- участю у торгах невеликих фірм, що сприяє розширенню подібної діяльності;

- розвитком методів кількісного аналізу тендерної діяльності.

В Україні торги більш відомі як тендери, але пріоритетного значення для ві

тчи-

зняних

підприємств вони поки що не набули.

Великого значення в підприємницькій діяльності набуває така форма посеред-

ництва як участь у виставках-ярмарках. Якщо раніше виставка була лише публічною

демонстрацією досягнень будь-якої галузі господарства, а ярмарки проводились ли-

ше з метою купівлі-продажу, то нині вони набули багато споріднених рис і дію

ь як

періодичні ринки, де зустрічаються покупець і продавець.

За територіальним поділом сфера виставково-ярмаркової діяльності включає:

- всесвітні, або «глобальні» виставки-ярмарки;

- континентальні виставки-ярмарки;

- регіональні виставки-ярмарки;

- місцеві виставки-ярмарки.

За сучасних умов функціонування вітчизняних підприємств однією з найважли-

віших проблем підприємців виступає якнайтриваліше забезпечення сво

го пе

ребу-

вання у «підприємницькому середовищі», а також створення та укріплення позитив-

ного іміджу. У цьому напрямку система торговельних виставок-ярмарок опрацювала

високоякісні засоби, забезпечуючи розповсюдження й одержання широкого спектра

економічних, технічних, комерційних повідомлень. Крім того, реклама, зв'язки із гро-

мадськістю надають значні переваги для просування товарів і послуг, що ро

бить ви-

ставки-яр

марки незмінним помічником кожного підприємця. Так, промислові галузі,

здатні експонувати інвестиційні товари і технології, виявляють виставкову активність

з метою поширення інформації, тоді як галузі, зосереджені на виробництві товарів

широкого вжитку, навпаки, прагнуть брати участь в ярмарках-виставках, які можуть

обіцяти комерційний успіх безпосередньо.

У підприємництві доцільно розглядати

дв

основних елементи:

- інноваційну діяльність як підприєм-

ницьку функцію;

- дії підприємця як носія і втілювача

даної функції.

Результатом кожного типу підприємни-

цької діяльності є досягнення сформульова-

них цілей.

2.4. Характеристика

цілей, завдань,

суб'єктів і об'єктів

підприємництва

Основними цілями підприємницької діяльності є:

- одержання прибутку від вкладеного в той чи інший об'єкт підприємництва ка-

піталу, фінансових, ресурсних, матеріальних і нематеріальних засобів;

- задоволення попиту суспільства щодо конкретних потреб його членів.

У процесі виробництва чи посередницької діяльності цілі можуть носити більш

глобальний характер, зокрема, це може бути:

- нагромадження коштів дл

завоювання нових ринків і розвитку виробництва;

- поліпшення соціальних умов співробітників підприємства;

- формування та оптимізація платоспроможного попиту споживачів продукції

підприємства;

- формування етичних і високоморальних норм в суспільстві, поліпшення куль-

тури споживання тощо.

Завдання, що формулюються для виконання в підприємницькій діяльності і

сприяють досягненню поставлених цілей, можна розділити на два напрями:

1) комп

лекс

завдань, виконання яких забезпечує успіх інноваційної діяльності

підприємця;

2) комплекс завдань, виконання яких формує ефективність сталих чи наново

здійснюваних процесів виробництва чи посередницької діяльності.

З огляду на сформульовані завдання, економічна сутність підприємництва по-

лягає в пошуку і реалізації нових комбінацій факторів виробництва (відновлення про-

дукції, технології, організаційних підходів) з мет

ю задоволення виявленого попиту.

Основним суб'єктом підприємницької діяльності виступає підприємець, який

взаємодіє зі споживачем, державою, найманими працівниками, партнерами по бізне-

су. Взаємодія підприємця із зовнішніми організаціями, партнерами, конкурентами,

окремими групами споживачів, постачальниками, місцевими і центральними органа-

ми влади, податковими органами, митницею й іншими учасниками підприємницької

діяльності вимагає дотримання установ

лених фор

м, норм і правил співробітництва,

про які вже йшлося в цьому підрозділі.

Об'єктами підприємництва є, по-перше, інноваційна (дослідження, розробки,

технічні послуги), по-друге, виробнича (з виготовлення товарів і надання послуг), по-

третє, торговельно-посередницька діяльність. Об'єктами власне підприємницької ді-

яльності є виготовлена продукція, виконана робота чи надана послу

а, – все, що

може задовольнити потреби і пропонується на ринку для придбання, використання і

споживання.

Здійснення ефективного підприємницт-

ва можливо лише за умов визначеної суспі-

льної ситуації – підприємницького середо-

вища, під яким зазвичай розуміють ринок,

ринкову систему відносин, а також особисту

волю підприємця, тобто його особисту неза-

лежність, що дозволяє прий

няти ко

нструкти-

вне дійове підприємницьке рішення.

Відтак, підприємницьке середовище –

суспільна економічна ситуація, що включає

ступінь економічного волевиявлення, наяв-

ність (чи можливість появи) підприємницького

корпуса, домінування ринкового типу економічних зв'язків, можливість формування

підприємницького капіталу і використання необхідних ресурсів.

До внутрішнього підприємницького середовища відносяться такі етапи, як здійс-

нення маркетингових досліджень, форм

улювання мети пі

дприємництва, вибір техно-

логії виробництва та організаційної структури, добір персоналу та прогнозування ре-

зультатів діяльності. Зовнішнє підприємницьке середовище формується під впливом

2.5. Формування

ефективного

підприємницького

середовища

державних органів влади і силових структур, конкурентів, споживачів і ділових парт-

нерів, що визначає культуру підприємництва та ділову репутацію (імідж) будь-якого

підприємства. Також на формування зовнішнього підприємницького середовища

впливають еколого-економічні, політичні, соціальні, науково-технічні фактори, взає-

мозв'язок яких представлений на рис. 2.3.

– межа факторів формування внутрішнього підприємницького середовища;

– межа факторів формування зовнішнього підприємницького середовища.

Рис. 2.3. Формування внутрішнього і зовнішнього підприємницького середовищ

Як показав чотирнадцятирічний досвід

функціонування підприємств в нових, транс-

формованих умовах, методом випробувань і

помилок досягнуто досить значних результа-

тів на ниві вітчизняного підприємництва. Це

проявляється у включенні в підприємницьку

діяльність найбільш ініціативних людей, що

володіють значним діловим і комерційним

досвідом, придбаним як у резу

льтаті їх ми-

нул

ої професійної діяльності, так і в тіньовій

економіці.

Останнім часом увага приділяється підприємництву не тільки як способу веден-

ня справ на самостійній і незалежній основі, але і внутрішньофірмовому підприєм-

ництву, чи інтрапренерству. Виявлення інтрапренерства насамперед пов'язане з

переходом багатьох великих виробничих структур на підприємницьку форму ор

гані-

зації

виробництва.

Під інтрапренерством розуміється розвиток духу підприємництва усередині

існуючого підприємства, яке полягає в створенні відповідних передумов для розвитку

новаторських підприємницьких ідей, зокрема:

СУБ'ЄКТ

ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ

ЛЬНОСТІ

Дослідження

ринку

Формулювання

мети

Вибір технології

виробництва

Вибір організа-

ційної структури

Підбір

працівників

Результат

виробництва

Державні

органи влади

Ділові партнери

і споживачі

Силові

структури

Конкуренти

і профспілки

Соціокультурні

фактори

Економіко-еко-

логічні фактори

Науково-техніч-

ні досягнення

Культура

підприємництва

Політичні

акто

ілова

еп

та

ія

2.6. Поняття і

зміст інтрапре-

нерства