Гарасим П.М., Журавель Г.П., Хомин П.Я. Фінансовий, управлінський і податковий облік у господарських товариствах (ВАТ, ЗАТ, ТОВ, ПОП, ПАП)

Подождите немного. Документ загружается.

251

У звіті про рух матеріалів надходження запасів та їхнє вибуття

вказують на основі первинних документів, які додають до першого

примірника і разом з ним передають у бухгалтерію підприємства. Після

перевірки достовірності залишків на початок місяця за кожним

номенклатурним номером матеріалів, включених у звіт про рух матеріалів,

правильності відображення надходження і вибуття

за кожним документом

(допускається об’єднання даних кількох документів в одну цифру, якщо

матеріали надійшли від того самого постачальника чи списані на один центр

відповідальності), підрахунку кінцевого залишку звіт приймається, про що

бухгалтер матеріального відділу розписується у примірнику, котрий

зберігається у завскладом.

Далі залишки на кінець місяця зі звіту про рух матеріалів переносять у

сальдові відомості, які можуть бути двох варіантів: щодо матеріально

відповідальних осіб або щодо синтетичних рахунків, а всередині – за

матеріально відповідальними особами.

За тими запасами, де залишки протягом місяця не змінювались, вони

записуються на основі даних сальдових відомостей шляхом переносу

початкових залишків.

Одночасно на основі звітів про рух матеріалів проводять записи у

відомості 5.1 аналітичного обліку запасів за рахунком №__ та журналі 5 (5А),

але відображають у ньому лише обіги за рахунками з обліку

запасів. Загальний

кредитовий обіг із журналу № 5 (5А) переносять у Головну книгу. В ній потім

підраховують дебетовий обіг за кожним синтетичним рахунком

обліку

запасів і з урахуванням перенесеного кредитового обігу з журналу № 5 (5А),

визначають сальдо запасів за кожним синтетичним рахунком. Таким чином,

взаємозв’язок фінансового й управлінського обліку запасів забезпечується і за

допомогою звіту про рух матеріалів.

252

6.3. Особливості податкового обліку виробничих запасів

У податковому обліку, як відомо, вартість придбаних виробничих запасів

відносять до валових витрат, а суму сплаченого податку на додану вартість – до

податкового кредиту. Крім цього, підприємства коригують валові витрати на

приріст (збитку) балансової вартості запасів (куплених матеріалів, сировини,

комплектуючих виробів, напівфабрикатів на складах, незавершеному

виробництві та залишках готової продукції) на початок

звітного кварталу над їх

балансовою вартістю на кінець того самого кварталу. Це записують

кореспонденцією дебет рахунка “Валові витрати” і кредит цього рахунка

додатковою проводкою на суму збитку чи дебет “Валові доходи”, кредит

“Валові доходи” на суму приросту. Оскільки сума цього приросту чи збитку –

це розрахункова величина, зумовлена зміною залишків товарно

-матеріальних

цінностей у результаті операцій з їх оприбуткування чи витрачання, що були

відображені за відповідною кореспонденцією рахунків, повторно відображати

це у кореспонденції з матеріальними рахунками чи з рахунками обліку

розрахунків у фінансовому обліку немає підстав.

Запис такої операції здійснюють на підставі додатка К до декларації про

прибуток підприємства про облік

балансової вартості товарно-матеріальних

цінностей, які складають, у свою чергу, на основі сальдових відомостей за

матеріальними рахунками, звітів про рух матеріалів, інвентаризаційних описів

та розрахунку вартості куплених матеріалів, сировини, комплектуючих виробів,

напівфабрикатів у незавершеному виробництві та в готовій продукції, що не

реалізована і знаходиться на підприємстві. Оскільки при оподаткуванні

прибутку підприємства

враховують збиток чи приріст лише придбаних, а не

отриманих від власного виробництва виробничих запасів, то на підприємствах

потрібно організувати їх роздільний (окремий) облік. Тому аналітичні рахунки

до відповідних субрахунків синтетичного рахунка 20 “Виробничі запаси” слід

розділити на окремі за кожним найменуванням, за котрим на підприємстві є

одночасно власні та куплені виробничі

запаси. Наприклад, цеглу власного

253

виробництва і куплену, тверде паливо власне і куплене та ін. потрібно

обліковувати на окремих аналітичних рахунках. При цьому може статися, що

загалом виробничі запаси збільшилися, а наявність куплених матеріалів

зменшилася чи навпаки. Виявити це можна лише за умови роздільного обліку

власних і придбаних матеріальних цінностей.

У господарських товариствах, що здійснюють

торговельну чи

постачальницьку діяльність, чи одночасно з виробничою торговельну

діяльність, відображають приріст (збиток) за вартістю придбаних товарів у

цьому ж порядку, що й матеріалів для виробничої діяльності, але окремо від

виробничих запасів.

У той же час при визначенні приросту (збитку) придбаних виробничих

запасів не враховують закуплені будівельні матеріали і запасні частини

; їх не

відносять і до валових витрат. Це зумовлено тим, що в майбутньому їх

використають на капітальні вкладення для створення об’єктів, що

амортизуються, або ж витратять на ремонти, реконструкцію, модернізацію

основних засобів і частково віднесуть на валові витрати (до 10% балансової

вартості основних засобів), а за рештою витрат на ремонти

та інші види їх

поліпшення – приєднають до балансової вартості, а отже, амортизують. Таким

чином, вартість придбаних запасних частин і будівельних матеріалів вплине на

зменшення оподатковуваного прибутку шляхом коригування на суму

нарахованої амортизації основних засобів.

Іншою особливістю є те, що до валових витрат включають 50% вартості

пально-мастильних матеріалів, витрачених на роботу легкових

автомобілів.

Сплачений за ними податок на додану вартість не відносять до податкового

кредиту. В той же час, як правило, при купівлі пального і мастил неможливо

визначити кількість, що буде витрачена на роботу легкового автотранспорту

підприємства. Це зумовлює певні ускладнення в обліку виробничих запасів, що

можна вирішити подвійно, якщо на підприємстві,

крім легкового

автотранспорту, є вантажні автомобілі.

254

Перший варіант можливий тоді, коли для легкового автотранспорту

використовують бензин інших марок, ніж для вантажного. У цьому випадку

оприбуткування бензину здійснюється за повною вартістю (з ПДВ) на дебет

рахунка 20 “Виробничі запаси” і за нею ж включається у відомість про облік

балансової вартості матеріальних активів.

Коли ж заздалегідь не відомо, скільки

бензину буде витрачено на легкові

автомобілі, такий варіант неможливий. Як правило, особливо за попередньої

оплати за пальне його вартість відносять до валових витрат, а суму ПДВ – до

податкового кредиту. Тому в цьому випадку в кінці місяця треба визначити на

підставі звіту про рух пального його вартість, витрачену на роботу легкового

автотранспорту

, і скоригувати валові витрати, податковий кредит і первинну

вартість запасів. Наприклад, на легковий автотранспорт було витрачено пально-

мастильних матеріалів на суму 1000 грн. Таким чином, методом “червоне

сторно” треба відобразити коригування валових витрат – дебет 841, кредит 841

– 500 грн.; податкового кредиту – дебет 6411, кредит 631 – 100 грн. і записати

суму ПДВ додатковою проводкою дебет 203, кредит 631 – 100 грн.

Варто

зазначити, що визначення приросту (убутку) виробничих запасів

здійснюється лише за фактично оприбуткованими товарно-матеріальними

цінностями, а вартість оплачених постачальником, але не отриманих, до уваги

не беруть. У той же час, якщо покупці перерахували попередню оплату, але

оплачена ними продукція (товари) ще не відвантажена, її не включають до

розрахунку збитків запасів.

На сільськогосподарських підприємствах приріст (убуток) запасів

визначають не щоквартально, а загалом за рік.

255

Розділ 7. Облік витрат виробництва та валових витрат.

Калькуляція собівартості продукції (робіт, послуг)

7.1. Фінансовий облік витрат виробництва, браку та напівфабрикатів

7.1.1. Облік витрат основного і допоміжного виробництва

Облік витрат виробництва регулює Положення (стандарт) бухгалтерського

обліку 16 “Витрати”, згідно з яким ними визнають або зменшення активів, або

збільшення зобов’язань підприємства, якщо вони можуть бути достовірно

оцінені.

Для обліку витрат основного виробництва, як і допоміжних виробництв,

призначений один синтетичний рахунок 23 “Виробництво”, на якому

обліковують витрати на продукцію, роботи чи послуги

, задля котрих воно

створювалося. Тут обліковують прямі витрати виробництва таких підприємств,

як промислові, ремонтно-технічні, транспортні, підрядні будівельні,

сільськогосподарські, громадського харчування та інші на відповідних

субрахунках за галузями виробництва. За даними про нагромаджені витрати за

дебетом аналітичних рахунків, що відкривають до таких субрахунків,

визначають собівартість виробленої (випущеної) продукції (робіт, послуг).

Для

цього на дебет цих аналітичних рахунків попередньо відносять належну частину

витрат на обслуговування виробництва та управління, втрат від браку, витрат

майбутніх періодів, які розподіляють з інших рахунків за встановленою

методикою.

За кредитом рахунка 23 “Виробництво”, субрахунок “Основне

виробництво”, обліковують кількість і вартість виробленої (випущеної)

продукції, виконаних робіт чи наданих послуг.

Аналітичні

рахунки з обліку витрат і виходу продукції (робіт, послуг)

відкривають окремо на кожний вид продукції (робіт, послуг) або й на

структурні підрозділи (центри витрат і відповідальності), що їх виробляють

(виконують) відповідно до чинних вимог планування, обліку та калькулювання

256

собівартості продукції (робіт, послуг) і вимог звітності в реєстрах обліку

(відомостях, виробничих звітах). Витрати основного виробництва відображають

за встановленими видами.

Згідно з П(С)БО 16 “Витрати”, до виробничої собівартості продукції

(робіт, послуг) належать: прямі матеріальні затрати; прямі витрати на оплату

праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати.

Схема обліку за

цим рахунком така. На основі первинних документів з

обліку оплати праці, витрат матеріальних цінностей, інших витрат (розрахунку

амортизації, картки-розрахунку страхових платежів чи актів про виконані

роботи та ін.) відображають витрати за дебетом відповідних аналітичних

рахунків. За кредитом цих рахунків оприбутковують продукцію (роботи,

послуги).

Для обліку витрат у таких виробництвах, що

не мають самостійного

значення, а обслуговують основне виробництво, призначений той самий

синтетичний рахунок 23 “Виробництво”. Тому треба відкрити субрахунок

“Допоміжні виробництва”. Зокрема, до них належать цехи і майстерні, де

ремонтують основні засоби, виготовляють запасні частини та інструмент,

транспортні підрозділи, підрозділи з виготовлення і ремонту тари, цехи

торговельних підприємств, де засолюють, сушать

і консервують

сільськогосподарську продукцію, підрозділи з виробництва різних видів енергії

(електро-, водо-, тепло-, газо-, холодо-, киснепостачання тощо.). Якщо ж таку

діяльність здійснюють спеціалізовані самостійні підприємства (ремонтні,

транспортні, тарні чи тароремонтні та ін.), для них таке виробництво – основне,

і свої витрати вони обліковують на субрахунку “Основне виробництво”.

За дебетом відповідних аналітичних

рахунків, що відкривають у розвиток

субрахунка “Допоміжні виробництва”, відображають як прямі витрати, так і

розподілені витрати на організацію та управління. За кредитом записують

вартість виконаних допоміжними виробництвами робіт, наданих послуг,

виробів чи продукції для основного виробництва. При цьому треба мати на

257

увазі, що за кредитом відображають також ту частину робіт і послуг

допоміжних виробництв, котру реалізують для покупців і замовників.

Залежно від особливостей технологічного процесу та однорідності

продукції, робіт і послуг допоміжних виробництв їх поділяють на прості та

складні. До простих допоміжних виробництв належать електростанції, котельні,

компресорні та кисневі станції, автомобільний

транспорт, оскільки продукція,

роботи і послуги, що вони виробляють, однорідні. Тут, як правило, немає

незавершеного виробництва, тому облік витрат і калькуляцію собівартості в них

здійснюють за однопередільним (попроцесним або простим) методом, оскільки

немає потреби розподіляти витрати між незавершеними і завершеними

виробами (продукцією, роботами чи послугами) та між окремими з них.

До

складних допоміжних виробництв належать інструментальні, модельні,

ремонтні цехи і майстерні, оскільки продукція, яку вони виробляють,

неоднорідна і зумовлює необхідність обліку витрат щодо окремих найменувань

виробів, видів продукції, робіт і послуг. У них часто є незавершене

виробництво, тому облік витрат і калькуляцію собівартості в них здійснюють за

позамовним чи позамовно-нормативним

методом. Вартість незавершеного

виробництва складних допоміжних виробництв визначають за фактичною

собівартістю або розрахунковим шляхом. Якщо незавершене виробництво

оцінюють за фактичною собівартістю, прямі витрати визначають за даними

аналітичного обліку, а загальновиробничі (загальноцехові) витрати – шляхом

розподілу. Вартість незавершеного виробництва визначають розрахунковим

шляхом за даними інвентаризації з урахуванням ступеня його готовності в

нормо-годинах

. Помноживши кількість нормо-годин за конкретними видами

незавершеного виробництва на їх розцінку, визначають суму оплати праці, а на

основі нормативних калькуляцій – вартість матеріалів. До них додають суму

загальноцехових витрат, розподілених пропорційно до прямої оплати праці.

Фактичну собівартість окремих виробів (продукції, робіт, послуг) у

складних допоміжних виробництвах визначають з урахуванням зміни

вартості

258

незавершеного виробництва за місяць (залишок на початок місяця плюс витрати

за місяць, мінус залишок на кінець місяця).

Кожного місяця фактичні витрати допоміжних виробництв відносять на

аналітичні рахунки основного виробництва чи інших споживачів. Обліковують

витрати допоміжних виробництв за встановленими статтями. Це, зокрема,

витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, сировина

та

матеріали, роботи та послуги, витрати на утримання основних засобів, інші

витрати, непродуктивні витрати, витрати на управління та обслуговування

виробництва. Відповідно до цих статей за кожним із допоміжних виробництв

ведуть облік витрат. Розподіл витрат при віднесенні їх на основне виробництво

здійснюють, виходячи з обсягу виконання робіт чи наданих послуг: кількості

ремонтів

, тонно-кілометрів, коне-днів, кіловат-годин електроенергії, кубометрів

води чи газу, калорій тепла тощо.

Схема обліку аналогічна попередній. Дані первинних документів (нарядів

на відрядну роботу, подорожніх листів вантажного автомобіля, облікових листів

праці, відомостей дефектів, актів на списання виробничого і господарського

інвентарю, малоцінних і швидкозношуваних предметів, рахунків-фактур на

відпуск електроенергії,

газу, актів про виконані роботи підприємствами сервісу,

розрахунків амортизації, карток-розрахунків страхових платежів та ін.)

відображають за дебетом відповідних аналітичних рахунків.

За кредитом цих рахунків на підставі актів приймання-здачі

відремонтованих (реконструйованих) об’єктів, нагромаджувальних відомостей

обліку роботи вантажного автотранспорту, звітів про використання

електроенергії, відомостей закриття рахунків проводять розподіл витрат

допоміжних

виробництв і їх списання на основне виробництво.

Типові операції за рахунком 23 “Виробництво”

Зміст господарської операції Дебет Кредит

Нарахування зносу (амортизації) об’єктів основних засобів, інших

необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, які

23 13

259

використовують у виробництві

Списано виробничі запаси у виробництво на підприємствах, що не

використовують рахунків 8 класу

23 20

Забиття молодняку тварин у господарстві 23 21

Списано МШП для виробництва 23 22

Витрачено корми, згодовані шляхом випасання 23 23

Списано на виробництво невідшкодовані втрати від браку 23 24

Списано на виробництво напівфабрикати 23 25

Списано на виробництво готову продукцію 23 26

Списано продукцію сільського господарства на виробництво 23 27

Списано товари на виробництво 23 28

Нараховано за відрядження підзвітній особі 23 37

Списано на виробництво частину витрат майбутніх періодів 23 39

Здійснено відрахування для забезпечення оплати відпусток працівникам

основного виробництва

Списання послуг сторонніх організацій на виробництво 23 63

Нараховано податки і платежі 23 64

Проведено відрахування на соціальні заходи 23 65

Нараховано заробітну плату працівникам основного виробництва 23 66

Нараховано відсотки 23 68

Доходи від операцій з тарою 23 71

Списано матеріальні витрати на виробництво на підприємствах, що не

використовують рахунків 8 класу

Списано витрати на оплату праці 23 81

Списано відрахування на соціальні заходи 23 82

Списано амортизацію виробничих необоротних активів 23 83

Списано нараховані податки, збори і платежі 23 84

Списано загальновиробничі витрати на виробництво 23 91

Оприбуткування інших необоротних матеріальних активів від власного

виробництва

Віднесення на капітальні інвестиції робіт і послуг допоміжних виробництв

(автотранспорту, водопостачання тощо)

15 23

Оприбутковано приплід молодняку продуктивної та робочої худоби 21 23

Оприбутковано МШП, виготовлені власними силами 22 23

Віднесено вартість остаточного браку 24 23

Виготовлені та передані на склад напівфабрикати 25 23

Виготовлена і передана на склад готова продукція 26 23

Передано на склад продукцію, одержану від сільськогосподарського

виробництва

Пред’явлено претензію за неякісно виконані роботи 37 23

Перенесено частину виробничих витрат на забезпечення майбутніх витрат 47 23

Списано витрати за посівами, що загинули 79 23

Відображено використання органічних добрив 80 23

Відображення виявленого у виробництві псування сировини 84 23

Списання збитків від загибелі посівів на малих підприємствах 85 23

Списана фактична собівартість реалізованих робіт і послуг 90 23

Собівартість реалізованих органічних добрив 94 23

Втрати від загибелі посівів 99 23

7.1.2. Облік браку у виробництві

Браком у виробництві вважають продукцію, напівфабрикати, вузли, деталі

й роботи, що не відповідають за якістю встановленим стандартам, технічним

260

умовам, будівельним нормам (проектам), і не можуть бути використані за

прямим призначенням без додаткових затрат на їх виправлення. Не вважають

браком продукти, вироби, напівфабрикати, виготовлені за особливими

підвищеними технічними вимогами, якщо вони не відповідають цим вимогам,

але відповідають стандартам чи технічним умовам на аналогічні продукти або

вироби широкого вжитку. Не

належать до браку втрати від сортності, тобто від

переведення продукції в нижчий сорт за якістю.

Залежно від характеру дефектів, виявлених під час технічного приймання,

брак поділяють на поправний і непоправний (остаточний).

Поправним браком вважають вироби, напівфабрикати, деталі та вузли, які

після усунення недоліків можна використовувати за прямим призначенням і

виправлення котрих

технічно можливе й економічно доцільне.

Остаточним браком вважають вироби, напівфабрикати, деталі та вузли, що

не можуть використовуватися за прямим призначенням і виправлення яких

технічно неможливе й економічно недоцільне.

За місцем виявлення брак поділяють на внутрішній (виявлений на

підприємстві до відправлення продукції споживачам) і зовнішній (виявлений

споживачем у процесі складання, монтажу

або під час експлуатації виробу).

Собівартість внутрішнього остаточного браку складається з основних

витрат, включаючи частину витрат на утримання та експлуатацію устаткування,

і загальновиробничих витрат.

Собівартість внутрішнього поправного браку включає:

а) витрати на сировину, матеріали і напівфабрикати, витрачені на

усунення дефектів продукції;

б) витрати на заробітну плату робітників, нараховану за операції з

виправлення браку;

в) відрахування на соціальне страхування;

г) частину витрат на утримання та експлуатацію устаткування і

загальновиробничих витрат.