Дяченко Ю.П. Видавнича справа: законодавчі засади

Подождите немного. Документ загружается.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

"КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ'

ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Ю. П. Дяченио

ВИДАВНИЧА

СПРАВА:

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ,

НОРМАТИВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Посібник

для студентів спеціальності

"Видавнича справа та редагування"

•

Парламентське видавництво

Київ 2006

4. Організаційно-правове забезпечення

видавничої діяльності 78

4.1. Видавництво як організаційна форма видав-

ничої діяльності. Права та обов'язки видавця 78

4.2. Види та організаційні форми видавництв 81

4.3. Порядок створення видавництва 84

4.4. Видавництво і автор: правове регулювання

відносин 88

Тлумачний словник термінів законодавства про

видавничу справу 97

Покажчик законодавчих актів 105

Предметний покажчик 106

Додатки 109

Закон України "Про видавничу справу" 111

Закон України "Про державну підтримку

книговидавничої справи в Україні" 125

Закон України "Про авторське право

і суміжні права" 129

Постанова Кабінету Міністрів України

"Про затвердження мінімальних ставок винагороди

(роялті) за використання об'єктів авторського

права і суміжних прав" 143

Постанова Кабінету Міністрів України

"Про державний реєстр видавців, виготівників і

розповсюджувачів видавничої продукції" 155

ВСТУП

ожен фахівець у своїй професійній діяльності

користується безліччю різного роду доку-

ментів, що регулюють ті або інші сфери суспільних

відносин. Це — загальнодержавні закони, укази, пос-

танови, розпорядження, стандарти, відомчі накази,

рішення.

Будь-яка сфера суспільних відносин потребує вста-

новлення певних "правил гри", або правового, організа-

ційного, економічного, адміністративного регулюван-

ня, що здійснюється відповідним законодавством.

Правове регулювання — це здійснюваний держа-

вою за допомогою всіх юридичних засобів владний

вплив на суспільні відносини з метою їх упорядку-

вання, закріплення, охорони і розвитку шляхом вста-

новлення певних дозволів і заборон, затвердження

певних нормативно-правових актів.

Нормативно-правовий акт — це письмовий до-

кумент правотворчого органу, який містить правові

норми.

Законодавство — це сукупність чинних норматив-

но-правових актів, що регулюють правовідносини в

державі. Законодавство охоплює закони України, чинні

міжнародні договори України, згода на обов'язковість

яких надана Верховною Радою України, а також пос-

танови Верховної Ради України, укази Президента

України, декрети і постанови Кабінету Міністрів Ук-

раїни, прийняті в межах їх повноважень та відповідно

до Конституції України і законів України

Всебічний і гармонійний розвиток суспільства, зок-

рема забезпечення рівноваги між технічним прогресом

та інтелектуальним розвитком і моральним вдоскона-

ленням людства потребують регулятивного державно-

го впливу в галузі культури, освіти, науки й засобів ма-

сової комунікації, в тому числі видавничої справи.

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СІІРАВУ-

Видавнича справа — сфера суспільних відносин, що

поєднує в собі організаційно-творчу та виробничо-господарсь-

ку діяльність юридичних і фізичних осіб, зайнятих створен-

ням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції.

Засвоєння основних документів, які регулюють видавничу

справу, закладає підґрунтя для вивчення наступних тем^і дає

конкретне уявлення про основоположні засади та ключові по-

няття у сфері видавничої діяльності. Це не тільки сприятиме

професійній підготовці спеціаліста, а й допоможе компетент-

но вирішувати складні практичні проблеми редакційно-видав-

пичої діяльності в ринкових умовах.

Для кращого запам'ятовування основні правові норми,

найважливіші поняття І терміни у тексті виділено жирним

шрифтом. Окремі слова й словосполучення, на які слід звер-

нути увагу для глибшого розуміння смислу, виділено курси-

вом. Деякий матеріал, що не є обов'язковим для вивчення, але

містить додаткові відомості, подано шрифтом меншого кегля.

Із законодавчими актами України можна ознайомитися в

офіційному щотижневому бюлетені "Відомості Верховної Ра-

ди України" та додатках до нього — "Бібліотека офіційних ви-

дань" І серія "Закони України", які видаються Парламентсь-

ким видавництвом. Офіційну публікацію законів та підзакон-

них нормативно-правових актів здійснюють також газета

Верховної Ради України "Голос України", газета органів вико-

папчої влади "Урядовий кур'єр", бюлетень Міністерства юс-

тиції України "Офіційний вісник".

ОСНОВНІ ЗАСАДИ

ЗАКОНОДАВСТВА

ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ

Формування законодавства про

видавничу справу

Конституційні норми правового

регулювання видавничої справи

ФОРМУВАННЯ

ЗАКОНОДАВСТВА

ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ

талии поступальний розвиток видавничої

справи, проведення ефективної державної

політики у цій сфері неможливі без досконалої зако-

нодавчої бази, сформованої на гуманістичних і де-

мократичних ідеях і принципах міжнародного права з

врахуванням власного історичного досвіду, націо-

нально-культурних традицій, соціально-економічних

умов і специфіки галузевої практики.

Процес формування законодавства про видавничу

справу в загальній системі законодавчої бази України

фактично розпочався після проголошення її незалеж-

ності 24 серпня 1991 року. До цього впродовж багать-

ох десятиліть власної правової бази щодо видавничої

справи в Україні не існувало.

За часів царської Росії політика уряду спрямову-

валася на поліційно-репресивні обмеження і заборо-

ни української видавничої справи. Досить згадати

історію: законодавець

1622 р. — наказ царя Михайла з подання московсь-

кого патріарха Філарета спалити в державі всі

примірники надрукованого в Україні "Учительного

Євангілія" К. Ставровецького.

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ-

.ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ

1690 р. — засудження й анафема Собору РПЦ на "Кіевскія

иовьія книги" П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького,

Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших.

1720 р. — указ Петра І про заборону книгодрукування ук-

раїнською мовою І вилучення українських текстів з церков-

них книг.

1729 р. — указ Петра III переписати з української на російсь-

ку мову всі державні постанови і розпорядження.

1769 р. — заборона Синоду РПЦ друкувати та використо-

вувати український буквар.

1847 р. — розгром Кирило-Мефодіївського товариства й по-

силення жорстокого переслідування української мови та

культури, заборона поширення найкращих творів Т. Шевчен-

ка, П. Куліша, М. Костомарова та інших.

Балуєвський циркуляр (1863 р.) заборонив друкувати

україномовну духовну та популярну освітню літературу. Спочат-

ку влада встановила, "аби твори на малоросійському наріччі,

писані власне для поширення їх між простим народом, друку-

валися не інакше, як російськими буквами", а згодом взагалі

вирішила "їх пропуск... призупинити". Емським указом (1876 р.)

імператор повелів "не допускати ввезення в межі Імперії...

будь-яких книг і брошур, що видаються за кордоном на мало-

російському наріччі", а також заборонити друкування й видан-

ня "оригінальних творів і перекладів на тому ж наріччі".

Застосування цензурного законодавства Росії до українсь-

кого друкарства було головним чинником заборони мови,

літератури й культури українського народу.

Після Лютневої революції у 1917 році, за часів урядів

Центральної Ради, Гетьманату та Директорії, в Україні розпо-

чався процес створення власної законодавчої бази. Було прий-

нято "Закон про державну українську мову в УНР" (1919 р.),

який відкрив шлях до розвитку національної освіти і культу-

ри. Початок унормуванню видавничої справи поклали закони

Директорії про створення Головної книжкової палати та про

обов'язкові примірники всіх видань. Проте цей процес перер-

вався із вступом до Києва у січні 1919 року російських військ

генерала Муравйова і встановленням радянської влади.

Нормативне регулювання видавничої справи в радянські

часи спрямовувалося на забезпечення ідеологічного контролю

насамперед шляхом централізації управління видавничо-

поліграфічним комплексом. Першим радянським законодав-

чим актом щодо видавничої справи був "Декрет про державне

видавництво" (1918 р.), дія якого поширилася і на Україну.

У 1925 році прийнято декрет Ради народних комісарів СРСР

про заходи щодо впливу на формування книговидавничої

політики в радянській державі. Цей документ основним зав-

данням видавничої діяльності висунув сприяння комуністич-

ному вихованню та пропаганду марксизму.

У наступні роки загальні засади видавничої справи в Ра-

дянському Союзі, як і всієї комунікативної сфери, визначали-

ся відповідно до ідеологічних завдань директивними докумен-

тами найвищих компартійних інстанцій. Виключною компе-

тенцією партійних органів було створення, реорганізація та

припинення діяльності видавництв, надання видавничих прав,

розгляд і погодження тематичних планів випуску літератури,

встановлення лімітів виділення паперу для забезпечення ви-

пуску видавничої продукції тощо. Крім того, видавнича спра-

ва регулювалася галузевими документами уповноважених ор-

ганів виконавчої влади — державних комітетів СРСР і УРСР

у справах видавництв, поліграфії та книжкової торгівлі.

У радянській державі вся видавнича сфера організаційно

була чітко розділена на "партійну" та "державну" системи.

Перша організаційно підпорядковувалася управлінню справа-

ми ЦК КПРС, друга — союзному і республіканському держав-

ним комітетам у справах видавництв, поліграфії та книжкової

торгівлі. Відповідно й регулювання видавничої діяльності у

цих системах було різним. Зокрема, будь-яке втручання дер-

жавних органів влади у діяльність "партійних" видавництв і

поліграфічних підприємств виключалося.

Як зазначається в матеріалах моніторингу змін у законо-

давствах щодо видавничої справи в країнах Східної Європи,

проведеного у 2000 році Центром розвитку друкарської спра-

ви при Інституті "Відкрите суспільство" (м. Будапешт), у

колишніх соціалістичних державах ця галузь була сильно

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ-

.ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЗАКОНОДАВСТВА ПЮ ВИДАВНИЧУ СПРАВУ

заідеологізованою і заполітизованою. Таке становище визна-

чало її правовий, фінансовий та політичний статус. Видавни-

ча справа вважалася справою державного рівня, пов'язаного з

безпекою країни, що обумовлювало не тільки її жорсткий

контроль, а й різноманітну фінансову та податкову підтримку.

З переходом до ринкової демократії книжковий сектор

цих країн втратив свої характерні риси. Змінилося поняття

видавничої справи та книгорозповсюдження. Книги стали од-

ним з товарів на ринку, зберігши, безумовно, своє естетичне,

моральне та філософське значення. Ці докорінні зміни викли-

кали необхідність відповідного законодавчого регулювання

видавничої справи.

В Україні після здобуття незалежності чинне законодав-

ство про видавничу справу фактично розроблено і запровад-

жено вперше. Воно стало правовою основою становлення,

утвердження і розвитку видавничої справи на принципово

нових засадах політичної, економічної та ідеологічної багато-

манітності, свободи вибору напрямів діяльності.

Формування законодавства про видавничу справу в мо-

лодій незалежній державі відбувалося досить суперечливо, не

завжди своєчасно. Деякі нормативні акти не тільки не сприяли,

а подеколи й перешкоджали розвитку галузі. Так, Указ Прези-

дента України від 5 березня 1992 року "Про ліквідацію облас-

них книготорговельних об'єднань і об'єднання "Укркнига" та

комерціалізацію державного книгорозповсюдження" фактично

зруйнував налагоджену єдину систему книжкової торгівлі й

багато в чому зумовив загальну кризу книговидання.

Поглиблила цю кризу й відсутність законодавчого визна-

чення податкової політики й державної підтримки у сфері

видавничої справи. Відсутність протягом тривалого часу по-

даткових пільг поставила видавничу продукцію в один ряд з

будь-якими творами масового вжитку. Ще й зараз державною

класифікацію структури економіки, не зрозуміло за яким прин-

ципом, визначено розділ "Целюлозно-паперова промисловість,

поліграфічна промисловість; видавнича справа". І поставлено

цей розділ між "Виробництвом деревини та виробів з дереви-

ни" і "Виробництвом гумових і пластмасових виробів".

Основні законодавчі акти в галузі видавничої справи прий-

малися з великим запізненням. Так, проект Закону "Про ви-

давничу справу" було розроблено і подано на розгляд Верхов-

ної Ради України у березні 1994 року, а прийнято його аж че-

рез три роки — у червні 1997 року. З 2001 по 2004 рік проходив

процедуру розгляду, затвердження і введення в дію Закон

"Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні".

Попри всі труднощі законодавство України про видавничу

справу в основному сформувалося й відіграє свою позитивну

роль у переході до ринкових відносин. У квітні 1996 року в

Києві відбулася Міжнародна конференція "Законодавство в

світі книги: шляхи реалізації в Україні рекомендацій Ради

Європи". Висновки конференції сприяли формуванню й по-

дальшому вдосконаленню нормативно-правової бази видав-

ничої справи на основі загальновизнаних європейських прин-

ципів демократичного суспільства.

Основу чинного законодавства України про видавничу

справу становлять Конституція України, закони України

"Про видавничу справу", "Про інформацію", "Про авторське

право і суміжні права", Господарський кодекс України та інші

законодавчі акти.

Законодавство України про видавничу справу визначає

загальні засади, порядок організації та умови функціонуван-

ня суб'єктів видавничої справи, їх взаємовідносини, права,

обов'язки та відповідальність. Воно покликане забезпечити

правове регулювання видавничої діяльності, виготовлення

і розповсюдження видавничої продукції.

Водночас законодавство про видавничу справу створює

юридичні засади для застосування уповноваженими органа-

ми державної влади регулятивних і в разі необхідності при-

мусових засобів впливу до юридичних і фізичних осіб при

здійсненні ними діяльності у сфері видавничої справи.

Законодавство складається з нормативно-правових актів,

які за рівнем і значенням можна поділити на такі види:

Конституція України — Основний Закон, який має най-

вищу юридичну силу і встановлює конституційні засади пра-

вового порядку в усіх сферах суспільних відносин.

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ-

Закони і кодекси України — законодавчі акти вищої щодо

підзакошшх актів юридичної сили, які приймаються Верхов-

ною Радою України, регулюють найважливіші суспільні відно-

сини і повинні відповідати КонстщуїШ України.

Підзаконні нормативно-правові акти — постанови Вер-

ховної Ради України, укази Президента України, постанови

Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повнова-

жень та відповідно до Конституції України і законів України.

Міжнародні договори та конвенції, ратифіковані Вер-

ховною Радою України.

Крім того, для регулювання відносин у сфері видавничої

справи застосовуються різноманітні засоби і механізми дер-

жавного впливу, зокрема:

/ стандартизація — обов'язкове дотримання державних

стандартів України, класифікаторів, технічних умов;

</ державне замовлення — поставка продукції для держав-

них потреб, що забезпечується за рахунок коштів Державного

бюджету України та інших джерел фінансування, які залуча-

ються для цього у визначеному законом порядку;

/ державна реєстрація — надання документа державного

зразка, який засвідчує право займатися певним видом діяль-

ності за умови виконання визначених обов'язків;

/ падання податкових та інших пільг;

/ надання дотацій, компенсацій, субсидій тощо.

Отже, стабільне функціонування і розвиток видавничої

справи, як і будь-якої іншої сфери суспільних відносин, потре-

бує компетентного державного регулювання на основі сучас-

ного законодавства. Таке законодавство має враховувати де-

мократичні принципи міжнародного права і власні національні

традиції та соціально-економічні умови.

Запам'ятайте:

Законодавство України про видавничу справу — це сукупність

чинних нормативно-правових актів; законів і кодексів України,

указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України,

що регулюють суспільні відносини у сфері видавничої діяльності,

виготовлення та розповсюдження видавничої продукції.

Чинне українське законодавство про видавничу справу вперше

сформоване лише після здобуття незалежності України.

.ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ

1 О КОНСТИТУЦІЙНІ НОРМИ

€

ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ

егулювання основних засад видавничої справи

здійснюється передусім через конституційні норми.

Конституція України є Основним Законом прямої дії. Па ос-

нові її положень, що стосуються насамперед прав і свобод лю-

дини, приймаються всі інші закони, які мають відповідати

змісту цих положень.

У Конституції України знайшли відображення загально-

визнані міжнародним співтовариством права людини і грома-

дянина на інформацію, свободу слова і творчості, з якими без-

посередньо пов'язані основоположні засади і принципи ви-

давничої справи.

Так, у статті 15 Конституції України визначено, що суспіль-

не життя в Україні грунтується на засадах політичної, еко-

номічної та ідеологічної багатоманітності. Це конституційне

положення є визначальним для видавничої справи.

Політична багатоманітність полягає у праві громадян

створювати різні партії, рухи, союзи та інші добровільні

об'єднання громадян з метою вираження політичної волі гро-

мадян, участі у виборах, захисту своїх прав і свобод, задово-

лення соціальних, економічних, національно-культурних та

інших інтересів.

Довідково: В Україні зареєстровано і діє понад 120 політичних партій,

зокрема Комуністична партія України, Народний рух України, Народний со-

юз "Наша Україна", Партія зелених, Партія підприємців і промисловців, Партія

регіонів, Соціалістична партія України, Українська народна партія, Українсь-

ка республіканська партія, Християнсько-демократична партія та інші.

Чимало є й громадських організацій, серед яких Спілка ветеранів Аф-

ганістану, Спілка "Чорнобиль", Товариство "Меморіал", Товариство "Просвіта",

Український фонд культури, Українська екологічна асоціація "Зелений світ",

дитяча організація "Пласт" тощо.

Більшість політичних партій і громадських організацій здійснюють видав-

ничу діяльність, мають власні засобі масової інформації.

ОСНОВНІ ЗА САДИ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СЇІРАВУ-

Економічна багатоманітність — це правова рівність усіх

форм власності (державної, комунальної, приватної), а також

рівні умови для здійснення підприємницької діяльності

фізичними та юридичними особами.

Ідеологічна багатоманітність — це забезпечення реально-

го права людини безперешкодно сповідувати будь-які погля-

ди, ідеї, теорії щодо суспільного розвитку. Цей принцип кон-

ституційно гарантований тим, що жодну ідеологію держава не

може визнавати як обов'язкову.

Водночас стаття 15 Конституції України визначає, що в

суспільному житті цензура заборонена. Тим самим держава

гарантує рівні можливості для вільної діяльності всіх суб'єк-

тів видавничої справи незалежно від їх ідеологічних уподо-

бань чи політичних поглядів.

Довідково: Цензура — це державний нагляд за друком і засобами масо-

вої інформакії< то здійснюється владними органами шляхом контрольного

перегляду творів, призначених для оприлюднення, з мстою надання дозволу

або заборони на друкування і розповсюдження.

У Радянській Україні цензорські функції здійснював створений у 1922 році

державний орган — Головне управління у справах літератури і видавництв

(скорочено Головліт).

У 1966 році воно було перейменоване па Головне управління з охорони

державних таємниць у пресі при Раді Міністрів УРСР, а в 1989 році — па Дер-

жанпий комітет з охорони державних таємниць у пресі УРСР. Ґолонліт конт-

ролював усі видавничі верстки І давав дозвіл "до друку".

Конституційна заборона цензури для видавництв і видав-

ничих організацій, засобів масової інформації означає, що

будь-які обмежувальні заходи щодо здійснення свободи дру-

ку суперечать Конституції України і є протизаконними.

Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забо-

роненої Конституцією і законами України. Водночас стаття 37

Конституції України забороняє таку діяльність, якщо вона

спрямована на ліквідацію незалежності України, зміну конс-

титуційного ладу насильницьким шляхом, порушення суве-

ренітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпе-

ки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни,

насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної

ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я на-

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ

селення. Ці заборони відповідно стосуються також діяльності

у сфері видавничої справи.

Принцип багатоманітності суспільного життя пов'язаний

із закріпленими в Конституції України іншими правами і сво-

бодами людини та громадянина, зокрема правом на свободу

думки і слова, правом на свободу творчості та ін.

Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх

поглядів і переконань гарантує стаття 34 Конституції України.

Кожен також має право вільно збирати, зберігати, використо-

вувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший

спосіб. Із цього випливає основоположний принцип дотри-

мання свободи у видавничій справі, зокрема у підготовці, ви-

готовленні й розповсюдженні видавничої продукції.

Однак названі права і свободи згідно зазначеної статті мо-

жуть бути обмежені в таких випадках:

/ в інтересах національної безпеки, територіальної

цілісності або громадського порядку з метою запобігання за-

ворушенням чи злочинам;

/ для охорони здоров'я населення, для захисту репутації

або прав інших людей;

/ для запобігання розголошенню інформації, одержаної

конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупере-

дженості правосуддя.

Довідково: 4 грудня 2002 року у Верховній Раді України відбулися пар-

ламентські слухання на тему "Суспільство, засоби масової інформації, влада:

свобода слова та цензура в Україні". У прийнятій за підсумками слухань пос-

танові Верховної Ради України зазначалося:

"В Україні склалася загрозлива ситуація із забезпеченням основних прав

та свобод людини і громадянина на отримання повної, иеупередженої інфор-

мації, необхідної для прийняття иеупереджених рішень. Значного поширен-

ня набув тиск на журналістів під час виконання ними своїх професійних

обов'язків, що є фактично запровадженням політичної цензури".

Водночас було відзначено відсутність умов для економічної незалежності

засобів масової інформації, що є основною передумовою обмеження консти-

туційних прав громадян на свободу думки і слова, на вільне вираження пог-

лядів і переконань.

Усупереч конституційній забороні цензури, як свідчать численні прикла-

ли, в Україні за часів президентства Л. Кучми застосовувалися засоби еко-

номічного, податкового та іншого тиску па засоби масової інформації, їх влас-

ників, журналісті!). Поширилася практика подання посадовими особами не-

обгрунтованих судових позовів до засобів масової інформації, які критикували

ОСНОВИ! ЗА САДИ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ^

.ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ

їхню діяльність. Ці позови спрямовувалися не па спростування необ'єктивної

інформації, а на закриття газети шляхом висунення непомірної суми за

відшкодування моральних збитків. Багато засобів масової інформації, як пра-

вило, опозиційних і незалежних від влади, пережили судові процеси, коли до

них виставлялися суми відшкодування, які в кільканадцять разів перевищу-

вали фінансові можливості редакції. Наприклад, до газети "Вечірні вісті" було

подано 15 позовів на суму 15 мли доларів за критику діяльності президента і

органів влади. Подібні заходи вживалися проти газет "Сільські вісті", "Ук-

раїна молода". Саме таким шляхом за позовом керівництва футбольного клу-

бу "Динамо" було припинено діяльність газети "Вссукраинские ведомости",

яка подала Інформацію про суму контракту за можливий продаж відомого

футболіста Андрія Шевченка.

Отже, гарантовані Конституцією України права громадян на свободу сло-

ва на практиці обмежувалися дією негативних чинників політичного, еко-

номічного та правового (юридичного) характеру.

По-перше, — це можливість тиску на друковані та електронні засоби ма-

сової Інформації, прояви політичного екстремізму стосовно журналістів, не-

достатня відкритість органів державної влади.

По-друге, наявність фактів фізичної розправи над журналістами та їх за-

гибелі, що посилює самоцензуру, обмежує професійні можливості.

По-третє, тяжкий податковий тиск на засоби масової інформації; високі

ціни на папір, оренду приміщень, комунальні послуги; монополізація систе-

ми розповсюдження преси; обмеженість рекламного ринку та інвестицій;

низька платоспроможність населення зумовлюють економічну залежність

переважної більшості засобів масової інформації.

По-четверте, наявність великої кількості засобів масової інформації, зас-

новниками яких є органи державної влади, а також належність практично

всіх телерадіоканалів та переважної частини газет окремим олігархам чи

фінансово-промисловим групам спричиняє орієнтацію інформації в інтере-

сах засновників і власників.

По-п'яте, недосконалою є правова база, що регулює інформаційну сферу

та забезпечує її безпеку.

Новобраний Президент України Віктор Ющенко у своєму виступі на

Майдані Незалежності в м. Києві проголосив: "Усім буде гарантовано право

па власну думку. Ми будемо чути один одного, бо у нас буде свобода слова

і незалежна преса" (газета "Урядовий кур'єр", 25 січня 2005 року).

Стаття 54 Конституції України гарантує громадянам сво-

боду літературної, художньої, наукової і технічної творчості,

захист інтелектуальної власності, авторських прав. Це поло-

ження захищає автора і видавця від втручання держави у

творчий процес.

Визначальною для видавничої справи є стаття 10 Консти-

туції України щодо застосування мов, де записано, що дер-

жавною мовою в Україні є українська мова, всебічний розвиток

і функціонування якої в усіх сферах суспільного життя забез-

печується державою. Водночас конституційно гарантується

вільний розвиток, використання і захист російської, інших

мов національних меншин України.

Конституційний Суд України 14 грудня 1999 року дав

офіційне тлумачення статті 10 Конституції України, наголо-

сивши, що "українська мова як державна є обов'язковим засо-

бом спілкування на всій території України при здійсненні

повноважень органами державної влади та органами місцево-

го самоврядування (мовою актів, роботи, діловодства, доку-

ментації тощо), а також в інших сферах суспільного життя,

які визначаються законодавством".

Довідково: 12 березня 2003 року у Верховній Раді України відбулися

парламентські слухання на тему "Про функціонування української мови в

Україні". Учасниками слухань відзначалося, що українська мова як державна

мова в Україні не набула належного поширення в усіх сферах суспільного

життя. Незважаючи на законодавче закріплення за українською мовою стату-

су державної, відбувається процес звуження сфери ЇЇ застосування. За дани-

ми Інституту соціології, лише 37 відсотків українців спілкуються українсь-

кою мовою. Частка загального накладу газет, друкованих в Україні українсь-

кою мовою, знизилася з 68 відсотків у 1990 році до 35 відсотків у 2000 році

(знижується й далі), журналів відповідно з 90 до 12 відсотків. Випуск книг

за тиражами порівняно з 1989 роком зменшився загалом у 4-4,5 раза,

зокрема українською мовою майже на 50 мільйонів примірників або ж на

третину.

Постановою Верховної Ради України від 22 травня 2003 року схвалено

Рекомендації парламентських слухань щодо здійснення державної мовної

політики. Кабінету Міністрів, зокрема, рекомендовано:

Розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проекти законів

України про внесення змін до відповідних законів України з метою:

а) заборони заснування в Україні засобів масової інформації іноземними

юридичними і фізичними особами та особами без громадянства;

б) забезпечення україномовній продукції не менш як 70 відсотків часу

трансляції та місця на шпальтах друкованих засобів масової інформації;

в) відмовити телеорганізаціям, які порушують закони, що регулюють пи-

тання використання державної мови, в отриманні чи продовженні ліцензії на

право користування каналами мовлення;

г) запровадження пільгового оподаткування та іншої фінансової

ідтримки україномовної друкованої продукції, періодичних видань, кіно- та

аудюпродукції;

л) сприяти збільшенню кількості та накладів видань художніх творів

жальної і евтіової класики, науково-популярної, технічної, довідкової

ітератури українською мовою для різних вікових груп населення;

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВ}

є) розробити заходи щодо підтримки випуску національної кіно-, відер-,

аудіолродукції, тиражування кращих українських фільмів, а також дублю-

вання і озвучення українською мовою творів світового кіномистецтва;

є) сприяти забезпеченню фінансування державних програм із створення

національної словникової бази, зокрема програми "Словники України", а та-

кож підготовки до друку багатотомних енциклопедичних видань та створен-

ня їх електронних варіантів;

ж) сприяти виданню двомовних видань (українською та іноземною мова-

ми: російською, англійською, французькою, німецькою, іспанською тощо)

творів Т. Г. Шевченка та інших видатних українських письменників для по-

пуляризації літературної спадщини українського народу за кордоном.

Запам'ятайте:

Основні засади та принципи видавничої справи грунтуються

на нормах Конституції України.

Суспільне життя в Україні, а отже і видивнича справа як сфе-

ра суспільних відносин грунтується на засадах політичної, еко-

номічної та ідеологічної багатоманітності.

Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на

вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати

і поширювати інформацію.

Цензура заборонена.

КОРОТКІ ВИСНОВКИ

і, Стабільне функціонування і розвиток видавничої спра-

ви, як і будь-якої іншої сфери суспільних відносин, потребує

компетентного державного регулювання на основі сучасного

законодавства. Таке законодавство враховує демократичні

принципи міжнародного права і власні національні традиції

та соціально-економічні умови.

2. Законодавство України про видавничу справу вперше

сформовано лише після здобуття незалежності України.

3. Відносини у сфері видавничої справи регулюються зако-

нодавчими актами — Конституцією України, законами України

"Про видавничу справу", "Про інформацію", "Про авторське

право і суміжні права", "Про державну таємницю", Господарсь-

ким кодексом України, указами Президента України, постано-

вами Кабінету Міністрів України, а також нормативними до-

кументами відповідних органів виконавчої влади.

.ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ

4. Конституція України визначає основні засади видавни-

чої справи, пов'язані з правами людини і громадянина на

інформацію, свободу думки, слова й творчості, вільне вира-

ження своїх поглядів і переконань. Конституційні норми на-

дають видавничій справі правову гарантію вільного демокра-

тичного розвитку на принципах політичної, економічної та

ідеологічної багатоманітності суспільного життя.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Для чого потрібне й чи потрібне взагалі державне регулювання

видавничої справи?

2. Дайте визначення поняття законодавство. З чого складається

законодавство про видавничу спарву?

3. В яких виданнях можна ознайомитися з офіційною публіка-

цією законів та інших нормативно-правових актів?

4. Охарактеризуйте основні етапи формування законодавчої бази

видавничої справи в Україні.

5. Назвіть основні законодавчі акти, що регулюють видавничу

справу в Україні.

6. На яких конституційних засадах і принципах грунтується за-

конодавство України про видавничу справу?

7. Визначте засоби і механізми державного регулювання видав-

ничої справи.

ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України. — К.: Парламентське вид-во, 2002. — 88 с.

2. Законодавство в світі книги: шляхи реалізації в Україні реко-

мендацій Ради Європи // Матеріали міжнар. конф. — К.,

1998. - 120 с.

3. Законотворча діяльність: Словник термінів і понять / За ред.

акад. НАН України В. М. Литвина. — К.: Парламентське вид-

во, 2004. - 344 с.

4. Книжкове законодавство в країнах Східної Європи // Друкар-

ство. - 2001. - № 1. - С. 12-13.

5. Кучина Наталія. Правові аспекти книговидання в Україні //

Вісн. Книжкової палати. — 2006. — № 1. — С. 6-8.

6. Обережно мова: Матеріали парламентських слухань у Вер-

ховній Раді України 12 березня 2003 року / Верховна Рада Ук-

раїни. Комітет з питань культури і духовності. — К.: Парла-

ментське вид-во, 2003. — 136 с.

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВ

НИЧУ СПРАВУ^

7. Приступеико Тетяна. Правові зас

вої інфо

С. 12-15.

, засади діяльності засобів масо-

вої інформаціїв Україні // Друкарство. — 2003. — № 2. —

С. 12-15.

8. Суспільство, засоби масової інформації, влада: Свобода слова

та цензура в Україні: Матеріали парламентських слухань у

Верховній Раді України 4 грудня 2002 року / Верховна Рада

''' '' - України. Комітет з питань свободи слова та інформації. — К.:

Парламентське вид-во, 2003. — 96 с.

9. Тимошик М. С. Історія видавничої справи в Україні: Підруч-

ник. — К.: Наша культура і наука, 2003. — С. 240-257.

•

ОГЛЯД ЗАКОНОДАВСТВА

ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ

Загальні базові закони, які регулюють

відносини у сфері видавничої справи

Галузеві (інституційні) закони,

які регулюють окремі питання

здійснення видавничої справи

Підзаконні нормативно-правові акти

в галузі видавничої справи

Міжнародні правові акти

та інші документи

О 1 ЗАГАЛЬНІ БАЗОВІ ЗАКОНИ,

ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ ВІДНОСИНИ У

СФЕРІ ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ

Оакон України "Про видавничу справу" від

»~/ 5 квітня 1997 року є основним правовим докумен-

том, що визначає загальні засади видавничої справи, ре-

гулює порядок організації видавничої діяльності, виго-

товлення та розповсюдження видавничої продукції,

умови взаємовідносин учасників цього процесу. Крім

того, цей Закон спрямований на захист прав та інтересів

авторів, видавців, поліграфістів, розповсюджувачів

і споживачів видавничої продукції. Отже, без досконало-

го знання названого Закону неможливо на практиці

здійснювати діяльність у галузі видавничої справи.

У першому розділі Закону (статті 1 і 2) визначено

основні терміни, які вживаються у сфері видавничої

справи, зокрема автор, видавець, видавництво, замов-

ник, тираж тощо. Необхідно запам'ятати суть таких

понять, як видавнича справа і видавнича діяльність,

видавнича продукція, видання.

У статті 3 Закону сформульовано мету видавничої

справи, в основі якої — задоволення потреб особи