Дяченко Ю.П. Видавнича справа: законодавчі засади

Подождите немного. Документ загружается.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИДАВНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ,

основі об'єднання майна, спільного управління та розподіл

доходів. Корпоративними є кооперативні видавництва, а т^

кож видавництва, створені у формі господарського товарне^

ва або засновані на приватній власності двох чи більше осіб,]

За кількістю працюючих та обсягом доходу від реалізм

продукції за рік видавництва можуть бути віднесені до малім

середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форм власності) визнають^!

підприємства з кількістю працюючих не більше п'ятдесяти

осіб і з річним доходом, що не перевищує суми, еквівалентна

п'ятистам тисячам євро.

Великими видавництвами визнаються ті, в яких чи-

сельність працюючих перевищує тисячу осіб, а дохід — суми

еквівалентну п'яти мільйонам євро.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

За спільністю інтересів видавництва на добровільних за-|

садах мають право входити в об'єднання з метою координації!

виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спіль-І

них економічних та соціальних завдань.

Організаційно-правовими формами об'єднань згідно Із за-І

конодавством є асоціації, корпорації, консорціуми, концерни. І

Асоціація — це договірне об'єднання, створене з метоюі

постійної координації господарської діяльності шляхом ценш

ралІзації однієї або кількох управлінських функцій. Асоціація!

може бути уповноважена представляти інтереси учасників уі

відносинах з органами влади, іншими підприємствами та од

ганізаціями.

Корпорація — це договірне об'єднання, створене на основі

поєднання виробничих, комерційних та інших інтересів

підприємств, з делегуванням ними окремих повноважень ор

гану управління корпорації.

Концерн — це статутне об'єднання підприємств, а також

інших організацій на основі їх фінансової залежності від од-

ного або групи учасників об'єднання, з централізацією окре-

мих управлінських функцій.

За формою об'єднання майна та участі в підприємниць'

кій діяльності існують господарські товариства, до яких нале-

.ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИДАВНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ять акціонерні товариства, товариства з обмеженою відпові-

пальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні

'товариства, командитні товариства.

Акціонерне товариство (АТ) є господарським товарист-

вом яке має статутний фонд, поділений на визначену кіль-

кість акцій однакової номінальної вартості. Воно несе відпо-

відальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а

окремі акціонери несуть ризик збитків у межах вартості на-

лежних їм акцій.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) — це гос-

подарське товариство, що має статутний фонд, поділений на

частки, розмір яких визначається установчими документами,

І несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм

майном. Учасники товариства несуть ризик збитків у межах

своїх вкладів.

Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) — це гос-

подарське товариство, статутний фонд якого поділений на

частки згідно установчим документам, і яке несе відпові-

дальність за своїми зобов'язаннями власним майном. У разі

його недостатності учасники цього товариства несуть додат-

кову солідарну відповідальність у визначеному установчими

документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з

учасників.

Повним товариством є господарське товариство, всі учас-

ники якого відповідно до укладеного між ними договору

здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і

несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язання-

ми товариства усім своїм майном.

Командитпим товариством є господарське товариство, в

якому один або декілька учасників здійснюють від імені това-

риства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язан-

нями додаткову солідарну відповідальність усім своїм май-

ном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні

Учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства

лише своїми вкладами (вкладники).

За метою господарської діяльності розрізняють видавни-

ча комерційні та некомерційні.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИДАВНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

Комерційні видавництва свою самостійну, на власний р

зик господарську діяльність спрямовують не тільки на досягі

неппя соціальних результатів, а й на одержання прибутку. І

Некомерційні видавництва свою господарську діяльніст]

спрямовують виключно на досягнення соціальних резульї

татів, без мети одержання прибутку.

За адресністю та харектером тематики своєї продукці

багаторічна практика дозволяє визначити три види видавництві

спеціалізовані, зі специфічною тематикою та широкого профіщ]

Спеціалізовані видавництва працюють на певну категорій

читачів, яка, зокрема, за професійним інтересом зорієнтована

на конкретний вид фахової літератури (наукову, навчальнії

технічну, медичну тощо).

Видавництва зі специфічною тематикою працюють зазви-І

чай на досить стабільну групу читачів, яких об'єднує спільний!

інтерс — спорт, туризм, мистецтво, заповнення дозвілля, різ-|

номанітні захоплення, аматорство тощо.

Видавництва широкого профілю (універсальні) спрямову-

ють свою продукцію на різні групи читачів, пропонуючи літе-]

ратуру найширшого профілю — від художньої до науково-по-

пулярної. Така література однаковою мірою може бути ціка-

вою для читачів незалежно від професійних інтересів, вікових,

освітніх, демографічних та інших характеристик.

Запам'ятайте:

Види видавництв розрізняють за такими ознаками: формами

власності, способом формування статутного капіталу, обсягом

продукції, метою господарської діяльності, за характером тема

тики видань.

ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ

ВИДАВНИЦТВА

.ерш ніж створювати видавництво необхідно згадати, хто

може бути засновником (співзасновником) у видавничій справі

в Україні. Згідно чинного законодавства ними можуть бути: гро-

мадяни України, іноземці та особи без фомадянства, що перебу-

вають в Україні на законних підставах, юридичні особи України

та інших держав.

РГАШЗАЩЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИДАВНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Засновник видавництва насамперед повинен для себе чітко

вирішити, яку саме продукцію випускатиме майбутнє видав-

ництво, в яких обсягах І за рахунок яких матеріальних і фінан-

сових джерел. Залежно від цього можна визначити найбільш

прийнятний вид видавництва та його організаційно-правову

форму. Після цього треба розробити і затвердити визначені за-

конодавством установчі документи: рішення про утворення

або засновницький договір, статут.

Рішення про утворення видавництва приймає засновник —

власник майна або уповноважений ним орган. Наприклад,

рішення про заснування об'єктів державної власності приймає

Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, цент-

ральні та місцеві органи виконавчої влади. Рішення про ство-

рення видавництва колективної форми власності приймає

відповідний керівний орган громадської, релігійної організації,

кооператива, колективного підприємства тощо.

Засновницький договір укладається між засновниками

при створенні акціонерного товариства та в інших випадках,

коли треба визначити порядок спільної діяльності, умови пе-

редачі майна або внеску в статутний фонд, порядок розподілу

прибутків і збитків, участі в управлінні, а також інші умови

діяльності створюваного суб'єкта господарювання.

Власник майна (засновник) або його представник (упов-

новажений), з'ясувавши всі організаційні питання, повинен

розробити і затвердити найважливіший документ — статут

видавництва, що створюється.

Статут видавництва має містити відомості про його повне

найменування і місцезнаходження, вид і організаційно-право-

У форму, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворен-

ня статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і

збитків, про органи управління та контролю, їх компетенцію,

про умови реорганізації та ліквідації тощо. Статут може місти-

ти й інші відомості, пов'язані з особливостями форми господа-

рювання та специфікою виробленої продукції.

Форма статуту може бути довільною, але він обов'язково

**ає містити такі розділи:

1. Загальні положення.

2. Мета діяльності. Основні завдання та функції.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИДАВНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

3. Майно та фінансово-господарська діяльність.

4. Управління видавництвом.

5. Права та обов'язки видавництва.

6. Припинення діяльності та реорганізація.

Наступним кроком на шляху створення видавництва л

його державна реєстрація згідно з чинним законодавством

(див. п. 3.3), Ця реєстрація проводиться у виконавчому комі*

тетІ міської, районної у місті ради або в районній державній]

адміністрації за місцезнаходженням видавництва. Для реєст-

рації заповнюється реєстраційна картка встановленого зразка

і подаються такі документи:

/ рішення власника майна про утворення або засновниць-

кий договір;

/ статут, затверджений засновником (засновниками);

/ документ, що засвідчує сплату засновником внеску до

статутного фонду створеного видавництва;

/ квитанція про сплату коштів за державну реєстрацію. <

Згідно встановленого порядку державна реєстрація суб'єкта

господарювання повинна здійснюватися у строк не більше де-

сяти днів. Про державну реєстрацію видається відповідне

свідоцтво, Відомості щодо державної реєстрації створеного

видавництва включаються до Єдиного державного реєстру

підприємств і організацій України (ЄДРПОУ) і видавництву

надається постійний ідентифікаційний код.

Після одержання Свідоцтва про державну реєстрацію не-

обхідно також зареєструватися в державній податковій

адміністрації за місцезнаходженням (юридичною адресою)

видавництва, районному відділенні Пенсійного фонду, центрі

зайнятості населення. Наступним організаційним етапом

створення видавництва є відкриття банківського рахунку з

установі банку (на вибір видавця) і виготовлення печатки за

відповідним дозволом районного органу внутрішніх справ.

Крім державної реєстрації видавництва як суб'єкта госпо-

дарювання, обов'язковим є його внесення до Державного

реєстру України видавців, виготовлювачів і розповсюджу"

вачів видавничої продукції (див. п. 3.3). Внесення здійснюєть-

ся на підставі відповідної заяви, в якій мають бути зазначені:

.0РГАНІЗАЦІЙН0-ЛРАВ0ВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИДАВНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

/ повні дані про засновника (прізвище фізичної особи або

назва юридичної, місцезнаходження, номери засобів зв'язку

а банківських рахунків тощо);

/ дані про видавництво (видавця), вид діяльності, мови,

якими планується випускати чи розповсюджувати видавничу

продукцію, джерела фінансового та матеріально-технічного

забезпечення.

До заяви про внесення видавництва до Державного

реєстру додаються:

/ копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта госпо-

дарської діяльності;

/ копії установчих документів (статут, установчий договір);

/ передбачувані дані про річний обсяг випуску видавничої

продукції.

Після прийняття рішення про внесення видавництва (суб'єк-

та видавничої діяльності) до Державного реєстру України

видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої

продукції йому видається Свідоцтво встановленого зразка.

У разі зміни назви видавництва, його основних статутних

положень, засновника, зміни (розширення) виду діяльності у

видавничій справі до Державного реєстру вносяться відповід-

ні зміни і видається нове свідоцтво.

Здійснення зазначених реєстрацій і одержання відповід-

них свідоцтв та інших документів засвідчує юридичний факт

створення видавництва. Це дозволяє розпочати наступний

етап — організацію формування видавничої структури і поча-

ток видавничої діяльності.

Запам'ятайте:

Рішення про утворення видавництва приймає власник майна

або уповноважений ним орган. Для початку діяльності видавни-

цтва необхідно зареєструвати його в установленому законом по-

Рядку. Крім державної реєстрації видавництва як суб'єкта госпо-

дарювання, обов'язковим є його внесення до Державного реєстру

видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої про-

Дукції.

ОРГАНІЗАЩЯНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИДАВНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

.ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИДАВНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

А Д ВИДАВНИЦТВО І АВТОР:

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ВІДНОСИН

оняття авторське право вживають у двох значеннях

По-перше, — це визначення особистих немайновщ

І майнових прав, власником яких є автор певного твору. По-

друге, — це сукупність правових норм, які регулюють відно-

сини, що виникають під час використання творів науки, літеч

ратури, мистецтва. У другому випадку ці відносини виника-

ють насамперед між автором і видавництвом.

Права авторів та їх правонаступників охороняються держа-

вою на основі приватного права, зокрема Законом України "Про

авторське право і суміжні права". Авторське право поширюєть-

ся на твори науки, літератури та мистецтва, незалежно від фор-

ми, призначення, позитивної якості та способу їх відтворення.

Згідно статті 8 Закону є об'єктами авторського права і охо-

роняються:

/ літературні письмові твори белетристичного, наукового,

технічного або прикладного характеру (книги, брошури, статті,

комп'ютерні програми тощо);

/ музичні твори з текстом і без тексту;

/ скульптури, картини, малюнки, гравюри, літографії та

інші твори образотворчого мистецтва;

/ фотографії;

/ ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні твори, що сто-

суються географії, геології, топографії, архітектури та інших

галузей науки;

/ похідні твори;

/ збірники творів, збірники обробок фольклору, енцикло-

педії та антології, збірники звичайних даних, включаючи бази

даних, інші складені твори, за умови, що вони є результатом

творчої праці по добору, координації або впорядкуванню змісту

без заподіяння шкоди охороні творів, що входять до них;

/ тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтит-

рування українською та іншими мовами іноземних аудіовізу-

альних творів кінематографії;

/ інші твори.

Підлягають охороні як обнародувані, так і необнародувані

твори, незалежно від їх призначення, жанру, достоїнства, об-

сягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги

тощо), а також способу відтворення, виражені в усній, пись-

мовій чи будь-якій іншій формі.

Обнародуваними творами вважаються такі, що видані,

публічно виконані або показані, передані по радіо чи телеба-

ченню або іншим способом повідомлені необмеженому колу

осіб. Твори, які не підпадають під цю категорію, вважаються

необнародуваними. Виданими вважаються твори, що розмно-

жені друкарським способом з подальшим розповсюдженням

виготовлених примірників.

Згідно статті 10 Закону не є об'єктами авторського права і

не підлягають охороні:

/ повідомлення про новини дня або поточні події, що ма-

ють характер звичайної прес-інформації;

/ твори народної творчості (фольклор);

/ видані органами державної влади у межах їх повнова-

жень офіційні документи політичного, законодавчого, адміні-

стративного характеру (закони, укази, постанови, судові рі-

шення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;

/ державні символи України, символи і знаки органів дер-

жавної влади, Збройних Сил України, символіка територіальних

громад, символи та знаки підприємств, установ та організацій;

/ грошові знаки;

^ розклади руху транспортних засобів, розклади теле-

радіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази

Даних.

Суб'єктом авторського права вважається особа, якій нале-

жить право на твір, — автор твору, тобто фізична особа, твор-

чою працею якої створено твір. Суб'єктами авторського права

можуть бути також співавтори, нащадки автора, які можуть

Успадкувати це право за законом або заповітом.

Важливим є положення статті 11 Закону про те, що ав-

торське право на твір виникає внаслідок факту його створен-

Ня

- Для виникнення і здійснення авторського права не вима-

ється реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИДАВНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

.ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИДАВНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

оформлення (наприклад, укладення договору), а також вико-

нання будь-яких інших формальностей.

Авторське право діє протягом усього життя автора і протд.

гом 70 років після його смерті. Майнові права авторів перехо-

дять у спадщину. Особисті не переходять.

Закон захищає як особисті — немайнові права, так і май-

нові права автора. Законодавство не дає конкретного визна-

чення немайнових прав, а встановлює лише їх загальні ознаки,

а саме:

/ відсутність економічного змісту, неможливість визначи-

ти їх вартість у грошовому еквіваленті;

/ нерозривний зв'язок з особою (автором), неможливість

відчуження — позбавлення їх або передачі іншій особі.

Згідно статті 14 Закону авторові належать такі особисті

немайнові права:

1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення

належним чином імені автора на творі і його примірниках і за

будь-якого публічного використання твору, якщо це практич-

но можливо;

2) забороняти під час публічного використання твору зга-

дування свого імені, якщо він як автор твору бажає залиши-

тись анонімом;

3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псев-

доніма замість справжнього імені автора на творі і його

примірниках і під час будь-якого його публічного використання;

4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти

будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору

або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкоди-

ти честі і репутації автора.

Іншими словами, до особистих немайнових прав автора

належать: а) право на ім'я і б) право на недоторканність твору

Згідно статті 15 Закону автор має такі майнові права-

а) виключне право на використання твору і б) виключне право

на дозвіл або заборону використання твору іншими особами-

Тобто майнові права можуть бути передані (відчужені) іншій

особі повністю або частково на підставі відповідно оформле-

ного авторського договору.

Виключне право на використання твору автором означає,

що він може використовувати власний твір у будь-якій формі

і будь-яким способом.

Виключне право на дозвіл чи заборону використання

твору іншими способами дає авторові право дозволяти або за-

бороняти:

1) відтворення творів;

2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;

3) публічну демонстрацію і публічний показ;

4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно

здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила пер-

ше оприлюднення;

5) переклади творів;

6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни

творів;

7) включення творів як складових частин до збірників, ан-

тологій, енциклопедій тощо;

8) розповсюдження творів шляхом першого продажу,

відчуження іншим способом або шляхом здавання в майно-

вий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого

продажу примірників твору;

9) подання своїх творів до загального відома публіки таким

чином, що ЇЇ представники можуть здійснити доступ до творів

з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат

після першого продажу, відчуження іншим способом оригіна-

лу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних

програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також

творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі,

яку зчитує комп'ютер;

11) імпорт примірників творів.

Отже, майнові права на відміну від немайнових мають еко-

номічний зміст і можуть бути виражені в матеріальному, грошо-

вому еквіваленті. Автор може повністю або частково передати

СВ(

>Ї майнові права будь-якій іншій особі. Лише автору нале-

жить право надавати іншим особам дозвіл на використання тво-

РУ в будь-який спосіб, визначений в авторському договорі.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИДАВНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ -

Передача виключного права означає, що автор за укладе-

ним у письмовій формі договором передає право використану,

вати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній

особі та надає їй право дозволяти або забороняти подібне вико-

ристання твору іншим особам. При цьому за автором зали^

шається право на використання переданого твору лише в час-

тині тих прав, що за договором не передані іншій особі.

Передача невиключного права означає, що автор передає

іншій особі право на використання твору певним способом і у

встановлених межах, але при цьому за ним зберігається право

також використовувати твір або передати це право іншим

(третім) особам.

У будь-якому разі автор має право на винагороду, розмір

якої обов'язково визначається в авторському договорі у виг-

ляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору,

або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому

ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за

мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України

(див. додаток №4).

Без згоди автора, але з обов'язковим зазначенням його імені

та джерела запозичення, Законом допускається:

/ використання цитат (коротких уривків) з опублікова-

них творів в обсязі, виправданому доставленою метою, в тому

числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів пре-

си, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим

або інформаційним характером твору, до якого цитати вклю-

чаються; вільне використання цитат у формі коротких

уривків з виступів і творів, включених до фонограми (відеог-

рами) або прграми мовлення;

/ використання літературних і художніх творів в обсязі,

виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях,

передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчаль-

ного характеру;

/ відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне

сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журна-

лах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та

соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж

• ОРРАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИДАВНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення,

публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціаль-

н0

не заборонено автором;

/ відтворення з метою висвітлення поточних подій засоба-

ми фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або

інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих

під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інфор-

маційною метою;

/ відтворення у каталогах творів, виставлених на доступ-

них публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях

для висвітлення зазначених заходів, без використання цих ка-

талогів у комерційних цілях;

/ відтворення з інформаційною метою у газетах та інших

періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне

сповіщення публічно виголошених промов, звернень, до-

повідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому пос-

тавленою метою.

Допускається без згоди автора репрографічне відтворення

одного примірника твору бібліотеками та архівами, якщо таке

відтворення не має систематичного характеру і не спрямова-

не на одержання прибутку. Так само допускається відтворен-

ня уривків з опублікованих письмових творів як ілюстрацій

для навчання, а також репрографічне відтворення навчальни-

ми закладами для аудиторних занять опублікованих статей та

інших невеликих за обсягом творів.

Отже, весь зміст Закону спрямований на охорону прав ав-

торів та їх правонаступників, пов'язаних із створенням та ви-

користанням творів науки, літератури і мистецтва.

Найпоширенішими порушеннями авторського права, що

тягнуть за собою встановлену законодавством відповідальність,

згідно статті 50 Закону є:

/ піратство у сфері авторського права і (або) суміжних

прав — опублікування, відтворення, ввезення на митну тери-

торію України, вивезення з митної території України і розпов-

сюдження контрафактних примірників творів (у тому числі

комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм

і програм організації мовлення;

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИДАВНИЧО! ДІЯЛЬНОСТІ.

/ плагіат — оприлюднення (опублікування), повністю або

частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором

цього твору;

/ ввезення на митну територію України без дозволу осіб,

які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників

творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фо-

нограм, відеограм, програм мовлення тощо.

Крім того, досить поширеними порушеннями авторського

права є недотримання видавництвами умов підписаних дого-

ворів, несвоєчасна виплата гонорару, скорочення або зміна

твору без згоди автора, несанкціоноване автором додруку-

вання визначеного тиражу та ін. Бувають порушення і з боку

авторів, зокрема подання у видавництво творів із запізнен-

ням, не в тому обсязі, як зазначено в договорі, передання тво-

ру іншому видавництву всупереч домовленості тощо.

Порушення авторського права передбачають відпові-

дальність згідно Кодексу України про адміністративні право-

порушення (стаття 51

). Зокрема, незаконне використання

об'єкта права інтелектуальної власності (літературного чи ху-

дожнього твору, їх виконання тощо), привласнення авторства

на такий об'єкт або інше умисне порушення прав на об'єкт

права Інтелектуальної власності, що охороняється законом, —

тягне за собою накладення штрафу від десяти до двохсот нео-

податкованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією не-

законно виготовленої продукції.

Запам'ятайте:

- ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИДАВНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Законодавство України відповідно до міднародного права га

рантує громадянам захист інтелектуальної власності, їхніх ав-

торських прав. Особисті немайнові права і майнові права авторів

охороняє Закон України "Про авторське право і суміжні права".

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його ство-

рення, починає діяти від дня створення твору і діє протягом

усього життя автора і 70 років після його смерті.

Немайнові права автора нерозривно пов'язані з ним, не мо-

жуть бути відчужені, не мають економічного виміру. Майнові

права можуть бути передані іншій особі, мають грошовий еквіва

лент, переходять у спадщину.

КОРОТКІ ВИСНОВКИ

1. Основною структурною ланкою у видавничій справі є

видавництва і видавничі організації.

2. Права видавництв і видавничих організацій визначені

чинним законодавством, зокрема Законом України "Про ви-

давничу справу" і Господарським кодексом України.

3. За формами власності в Україні можуть діяти приватні,

колективні, комунальні, державні видавництва.

4. За кількістю працюючих та обсягом доходу видавницт-

ва відносять до малих, середніх або великих.

5. За метою господарської діяльності розрізняють ко-

мерційні та некомерційні видавництва.

6. За тематикою визначають видавництва спеціалізовані,

зі специфічною тематикою та широкого профілю (універ-

сальні).

7. Рішення про утворення видавництва приймає засновник —

власник майна або уповноважений ним орган. Діяльність видав-

ництва розпочинається після його Державної реєстрації.

8. Видавнича діяльність безпосередньо пов'язана з об'єкта-

ми авторського права — насамперед літературними творами

белетристичного, наукового, технічного або прикладного ха-

рактеру, більшість з яких охороняється Законом.

9. Виключне право на використання твору і на дозвіл або

заборону його використання належить авторові.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Чим відрізняється видавництво від видавничої ораганізації?

2. Які права та обов'язки має видавництво згідно чинного законо-

давства?

З- За якими основними ознаками визначають види видавництв?

4. Які є видавництва за формами власності?

5- НазовІть перелік установчих документів, необхідних для ство-

ння видавництва, та охарактеризуйте їх.

6. Як здійснюється Державна реєстрація видавництв і видавни-

Чи

* організацій?

'• Назовіть об'єкти авторського права, які охороняються за-

коном.

8- Які об'єкти авторського права не підлягають охороні?

0РГАН13АЦІЙН0-ПРАВ0ВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИДАВНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ -

9. Дайте визначення немайнових і майнових прав автора.

10. Що таке виключне право автора'}

11. Які порушення авторського права ви знаєте? ' ' ''

ЛІТЕРАТУРА -'М

' •

•ТІ

1. Господарський кодекс України. — К.: Парламентське вид-во

2003. ~ С. 27-74.

2. Закон України про видавничу справу // Законодавство про

видавничу справу / Упоряд. Ю. П. Дяченко. — К.: Парламентсь-

- "І '

ке вид-во, 2005. - С. 5-20,

3. Закон України про авторське право і суміжні права // Там

само. - С. 32-47.

4. Видавець майбутнього: Маркетинг і менеджмент у видав-

ництві / Гольгер Бем та ін. — К.: Основи, 1994. — 176 с.

5. Гаврилов 5. П. Издательство и автор: Ответьі по авторскому

праву — М.: Книга, 1991.

6. Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практич-

ний посібник. — К; Наша культура і наука, 2005. — С. 45-68.

.•'.' •

/тон;;.;

.'-;•

•

(І

;

(:•••

••<•'

о~

І;!Г:)І-

•

і.

•'

•

••6М^ІІ7','І;

.::•'>:•••>,.

.^О.. ^-;КГ. . • Х-АЯі-

.-і :-:ЛІ.-г;-.іГ- ,Щ

.<Ї--Г['-ІЇИ:

--.•Ь

-к'.:'-/.т-

;-:'••:(;;;

; •;•

.;.;.-,

•:/ У'

':ГК''

•-'І, -.''.<іА£ А' •-;,!КАП::і'-.'.

••.Лічшяш^и

'';чг;.

')•

ги

ЛЦ^.->-У

:-.І.^

••

•-..•'

и и 'щ-.ц • ' І

•ІІНЙСЇ'!,л І КТ^І}-:-.-„.і'-і '•:.,•.;}•:•:• -І . г-. •ма-.-. ;-•.-;..О: < І:ГІ

. Д.д

. . . У'іг;^,':^.^;

гч;

ЛПУМАЧНИЙ СЛОВНИК ТЕРМІНІВ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ

ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ

СПРАВУ*

Автор — фізична особа, творчою працею якої створенно твір (до-

кумент).

Акт — письмовий документ, який видається державним органом,

органом місцевого самоврядування, посадовою особою або громадсь-

кою організацією в межах її компетенціїї: закон, указ, постанова, на-

каз, розпорядження і т. п., а також протоколи й інші документи, що

засвідчують юридичні факти.

Акт правовий (юридичний) — письмовий документ, прийнятий

(виданий) органом державної влади, органом місцевого самовряду-

вання, інститутами прямої демократій, що має офіційний характер і

обов'язкову силу, висловлює владні веління і спрямований на регу-

лювання суспільних відносин. А. п. Можуть бути нормотивно-право-

вими та індивідуально-конкретними.

Акт нормативно-правовий — правовий акт, який приймається

уповноваженим органом держави^ органом місцевого самоврядуван-

ня, безпосередньо народом і встановлює, змінює, конкретизує чи при-

пиняє певну норму права. А. н.-п. знаходяться між собою в

ієрархічній підпорядкованості, яка І визначає їх юридичну силу. До

А. н.-п. належать закони і підзаконні акти (нормативно-правові акти

Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів

України, центральних і місцевих самоврядувань тощо). А. н.-п. відоб-

ражає волю уповноваженого суб'єкта права, є обов'язковим до вико-

нання, яке забезпечується державною, у т. ч. примусовими засобами,

має письмову форму закріплення. Виокремлюють специфічні пра-

вові акти, які набувають нормативно-правового значення (напр.,

рішення Конституційного Суду України).

Акт пІдзаконний — нормативно-правовий акт, який приймається

"компетентними органами на основі законів, відповідно до законів та

на їх виконання. А. п. не повинні суперечити законам. До А. п. нале-

жать укази і розповсюдження Президента України, постанови і роз-

порядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти

міністерств та відомств, розпорядження місцевих державних

адміністрацій, рішення органів місцевого самоврядування тощо. А. п.

повинні відповідати Конституції України та законам України.

Виготовлення видавничої продукції — виробничо-технологіч-

ний процес відтворення визначеним тиражем видавничого оригіна-

лу поліграфічними чи Іншими технічними засобами.

Укладено за відповідними законодавчими актами.

ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК ТЕРМІНІВ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ І

Виготовлювач видавничої продукції — фізична чи юридична

особа, іцо здійснює виготовлення замовлснного тиражу видання.

Видавець — фізична чи юридична особа, яка здійснює підготов-

ку і випуск видання.

Видання — тпір (документ), який пройшов редакційно-видавни-

че опрацювання, виготовленний друкуванням, тисненням або іншим

способом, містить інформацію, призначену для поширення, і

відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативно-право-

вих актів щодо видавничого оформлення, поліграфічного і технічно-

го виконання.

Видавництво — спеціалізоване підприємство, основним видом

діяльності якого є підготовка І випуск у світ видавничої продукції.

Видавнича діяльність — сукупність організаційних, творчих, ви-

робничих заходів, спрямованих на підготовку і випуск у світ видав-

ничої продукції.

Видавнича організація — підприємство, установа або ор-

ганізація, статутом якої поряд з іншими видами діяльності передба-

чено підготовку і випуск у світ видавничої продукції.

Видавнича продукція — сукупність видань, призначених до ви-

пуску або випущених видавцем (видавцями).

Видавнича справа — сфера суспільних відносин, що поєднує в собі

організацій по-творчу та виробничо-господарську діяльність юридич-

них І фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і розпов-

сюдженням видавничої продукції.

Виключне право — майнове право особи, яка має щодо твору ав-

торське право, на використання цього об'єкта авторського права

лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону його

використання іншим особам у межах строку, встановленного Зако-

ном України від 23.12.1993 №3792-ХІІ "Про авторське право і

суміжні права".

Виробник документів — юридична особа незалежно від форми

власності або фізична особа, яка виготовляє (в тому числі публікує)

різні види тиражованих документів.

Віднесення інформації до державної таємниці — процедура

прийняття (державним експертом з питань таємниць) рішення про

віднесення категорії відомостей або окремих відомостей до держав-

ної таємниці з установленням ступеня їх секретності шляхом

обґрунтування та визначення можливої шкоди національній безпеці

України у разі розголошення цих відомостей, включенням цієї

інформації до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю,

та з опублікуванням цього Зводу, змін до нього.

^_^_ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК ТЕРМІНІВ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ

Відтворення — виготовлення одного або більше примірників

твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а та-

кож їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в елект-

ронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може

зчитувати комп'ютер.

Галузь інформації — сукупність документованих або публічно

оголошених відомостей про відносно самостійну сферу життя і

діяльність суспільства та держави.

Державна інформаційна політика — сукупність основних нап-

рямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню,

поширенню та зберіганню інформації.

Державна мова — 1) мова офіційного спілкування громадян пев-

ної держави; 2) офіційна мова діяльності органів державної влади та

місцевого самоврядування; 3) мова, обов'язкова для вивчення у зак-

ладах освіти, що існують на території певної держави; 4) мова дер-

жавних ЗМІ; 5) основна мова в діяльності політичних партій та інших

громадських об'єднань; 6) офіційна мова політичних, освітніх, науко-

вих та інших форумів (зборів, зібрань, з'їздів, конференцій тощо).

Статус української мови як державної закріплено Конституцією

України і Законом України "Про мови в Українській РСР" (1989).

Відповідно до цього Закону українська мова є мовою діловодства і

документації державних установ та громадських організацій, законів

та інщих актів державної влади, провадження судочинства тощо.

Відповідно до ст. 92 Конституції України: "Виключно законами Ук-

раїни визначаються: (...) порядок застосування мов (...)".

Державна таємниця — вид таємної інформації, що охоплює відо-

мості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відно-

син, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких

може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у

порядку, встановленому Законом України від 21.01.1994 № 3855-ХН

'Про державну таємницю", державною таємницею і підлягають охо-

роні державою.

Державна тематична програма (комплексна, цільова) — схвале-

на в установленому порядку програма випуску суспільно необхідних

видань з визначенням тиражу, обсягу, терміну випуску, джерел

фінансування.

Державне регулювання — здійснення державою комплексних за-

ходів (організаційних, правових тощо) у сфері соціальних, еко-

номічних, політичних, духовних та інших суспільних процесів з ме-

тою їх упорядкування та запобігання негативним явищам у

суспільстві. Пріоритетами Д. р. в Україні є вплив на розвиток суспіль-

ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК ТЕРМІНІВ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ

ного виробництва всіх форм власності та вирішення соціальних проб-

лем. В процесі Д. р. активно використовуються прогнозування, плану-

вання на макроекономічному рівні, облік, контроль та інші функції

управління.

Діяльність друкованих засобів масової інформації — збирання,

творення, редагування, підготовка інформації до друку та видання дру-

кованих засобів масової інформації з метою її поширення серед читачів.

Документ — матеріальна форма одержання, зберігання, викорис-

тання і поширення інформації, зафіксованої на папері, магнітній,

кіно-, фотоплівці, оптичному диску або іншому носієві.

Друковані засоби масової інформації (преса) в Україні —

періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під

постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків)

протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію.

Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України —

автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання да-

них про всіх юридичних осіб, їх філії, відділення, представництва та

інші відособлені структурні підрозділи, що знаходяться на території

України, а також про юридичних осіб, їх філії, відділення, представ-

ництва та інші відособлені структурні підрозділи, що знаходяться за

межами України і створені за участю юридичних осіб України.

Журналіст редакції друкованого засобу масової інформації —

творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і зай-

мається підготовкою інформації для друкованого засобу масової

Інформації та діє на підставі трудових чи інших договірних відносин

з редакцією або займається такою діяльністю за її уповноваженням.

Закон — нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який

регулює найважливіші суспільні відносини, приймається органом

законодавчої влади або безпосередньо громадянами держави в по-

рядку референдуму.

Законодавець — узагальнена назва державних органів (органу),

уповноважених приймати закони. Здебільшого цей термін вживаєть-

ся щодо парламентів, а вУкраїні — щодо Верховної Ради України.

Законодавство — сукупність, система законів, що діють в країні.

В Україні даний термін вживається у кількох значеннях: у більш

вузькому значенні — система законів України. Формується Верхов-

ною Радою України як єдиним органом законодавчої влади; у більш

широкому значенні — система законів, чинних міжнародних дого-

ворів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Ра-

дою України та інших нормативно-правових актів (постанови Вер-

ховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабіне-

100

,^__^.ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК ТЕРМІНІВ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ

тУ Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та

відповідно до Конституції України і законів України). Ці акти розви-

вають, конкретизують відповідні закони і не повинні їм суперечити.

Юридична сила нормативно-правових актів визначається компе-

тенцією державного органу, який приймає відповідний акт.

Інструкція — (лат. іп5г,гисг,іо — введення, настанова; побудова,

спорудження) — правовий акт, який видається або затверджується

органом державного управління для встановлення певних правил,

які регулюють організаційні, науково-технічні, фінансові, техно-

логічні та інші спеціальні сторони діяльності установ, організацій,

підприємств та їх підрозділів і служб, посадових осіб, громадян (нап-

риклад, інструкція з діловодства).

Інформація довідково-енциклопедичного характеру — система-

тизовані, документовані або публічно оголошені відомості про

суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище.

Основними джерелами цієї інформації є; енциклопедії, словники,

довідники, рекламні повідомлення та оголошення, путівники, кар-

тографічні матеріали тощо.

Інформація — документовані або публічно оголошені відомості

про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навко-

лишньому природному середовищі.

Інформаційна діяльність — сукупність дій, спрямованих на задо-

волення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

Інформаційна продукція — матеріалізований результат інфор-

маційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних пот-

реб громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій.

Інформаційний ринок — система економічних, організаційних і

правових відносин щодо продажу і купівлі інформаційних ресурсів,

технологій, продукції та послуг.

Кодекс (лат. сосіех — книга) — єдиний законодавчий акт,

У якому систематизовано норми, що належать до певної галузі права

(наприклад, цивільного, кримінального) чи законодавства.

Конституція (лат. сошШиІЇо — устрій) — основний закон держави,

який визначає її суспільний і державний устрій, принципи організації

та діяльності органів державної влади й управління, виборчу систему,

основні права й обов'язки громадян.

Книговидавнича справа — складова частина видавничої справи,

сфера суспільних відносин, що поєднує в собі оргаиізаційно-творчу та

виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб, які

. займаються створенням, виготовленням і розповсюдженням книжко-

вої продукції.

101