Дяченко Ю.П. Видавнича справа: законодавчі засади

Подождите немного. Документ загружается.

ОГЛЯД ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ,

і суспільства у видавничій продукції, створення можливостей

для самовиявлення громадян як авторів, забезпечення права

на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Закон встановлює, що державна політика у видавничій

справі визначається Верховною Радою України і ґрунтується

на принципах дотримання свободи у видавничій справі, про-

тидії її монополізації, зміцнення матеріально-технічних, ор-

ганізаційних, правових і наукових засад видавничої справи, га-

рантії соціального і правового захисту її працівників (стаття 5).

Державна політика у видавничій справі спрямовується на

підтримку розвитку національного книговидання, наповнен-

ня україномовними виданнями ринку, фондів бібліотек, за-

безпечення потреб навчальних і наукових закладів, Збройних

Сил та інших військових формувань, правоохоронних ор-

ганів, підприємств, установ і організацій необхідними видан-

нями державною мовою.

Державна політика підтримки культур національних мен-

шин у видавничій справі здійснюється через відповідні орга-

ни виконавчої влади із залученням національно-культурних

товариств.

Проведення політики у видавничій справі, координування

роботи міністерств та інших органів виконавчої влади у цій

сфері Законом покладено на Кабінет Міністрів України.

Стаття 8 Закону присвячена дотриманню мовної політики

у видавничій справі. Зокрема, уся друкована продукція приз-

начена для службового та ужиткового користування (бланки,

форми, квитанції, квитки, посвідчення, дипломи тощо), що

розповсюджується через державні підприємства, установи

і організації, видається державною мовою.

Законом також передбачено, що держава надає підтримку

видавництвам, видавничим організаціям, поліграфічним та

книготорговельним підприємствам, що випускають або розпов-

сюджують не менше 50 відсотків продукції державною мовою

та малотиражні (до 5 тисяч примірників) видання мовами не-

численних національних меншин, шляхом надання пільг щодо

сплати податків і зборів.

Другий розділ Закону регулює питання організації та

здійснення видавничої справи. Статті 9 і 10 закріплюють

.ОГЛЯД ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ

організаційно-правові форми видавничої справи та визнача-

ють її суб'єктів, якими є видавці, виготовлювачі та розпов-

сюджувачі видавничої продукції. Зокрема, зазначено, що

суб'єкти видавничої справи водночас можуть бути суб'єктами

підприємницької діяльності.

У статтях 17-26 сформульовано права та обов'язки видав-

ця, замовника, виготовлювача, розповсюджувача та спожива-

ча видавничої продукції, визначено статус, гарантії прав ви-

давництв і видавничих організацій, а також дано перелік ос-

новних видів видавничої продукції та обов'язкових даних, які

характеризують видання.

З метою обліку суб'єктів видавничої справи Законом пе-

редбачено ведення Державного реєстру України видавців, ви-

готовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції, виз-

начено їх права та обов'язки, а також організаційні засади та

гарантії діяльності (статті 12-16).

У Законі (стаття 27) визначено статус і функції Книжко-

вої палати України як державної наукової установи у сфері

видавничої справи та інформаційної діяльності.

Стаття 28 Закону встановлює обмеження права у видав-

ничій діяльності, зокрема, діяльність у видавничій справі не

може бути використана для закликів, спрямованих на лікві-

дацію незалежності України, зміну конституційного ладу

насильницьким шляхом, порушення суверенітету і тери-

торіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне

захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства,

розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі,

посягання на права і свободи людини, здоров'я населення.

У видавничій справі забороняється:

/ виготовляти чи розповсюджувати продукцію, яка міс-

тить інформацію, віднесену до недобросовісної реклами, рек-

ламу з використанням шаржування державних символів Ук-

раїни (Державного Герба, Державного Прапора, Державного

Гімну) у будь-якому вигляді;

/ оприлюднювати інформацію, дані, відомості, рекламува-

ти товари, послуги, які можуть завдати шкоди громадянам,

підприємствам, установам, організаціям або державі;

ОГЛЯД ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ^

/ виготовляти або розповсюджувати видавничу про-

дукцію порнографічного характеру і таку, що пропагує культ

насильства і жорстокості;

/ виготовляти чи розповсюджувати продукцію, що про-

повідує релігійні віровчення, які загрожують життю, здо-

ров'ю, моралі громадян, порушують їх права і свободи або зак-

ликають до порушення громадського порядку;

/ реалізувати видавничу продукцію без дозволу її власника

(співвласників), крім випадків, передбачених законодавством.

Розділ третій Закону присвячений міжнародному співро-

бітництву у видавничій справі (статті 30-31). Воно здійсню-

ється на основі міжнародних договорів, ратифікованих Ук-

раїною, та законодавства України.

Метою цього співробітництва є:

У зміцнення матеріально-технічної бази видавничо-полі-

графічного комплексу шляхом впровадження нових техно-

логій, залучення для цього іноземних інвестицій;

/ інтенсифікацію культурного і наукового обміну з інши-

ми державами, розширення участі у міжнародних виставках,

ярмарках тощо;

/ забезпечення культурних, наукових, освітніх потреб ук-

раїнців, які проживають за кордоном.

У четвертому розділі Закону (статті 32-33) визначено по-

рядок припинення видавничої справи, а також передбачено

відповідальність за порушення цього Закону. Зокрема,

діяльність у видавничій справі може бути припинена лише в

таких випадках: з ініціативи засновника; на підставі рішення

суду; з інших підстав, передбачених законодавством України.

Суб'єкт видавничої справи вважається таким, що припи-

нив свою діяльність, з моменту виключення його з Державно-

го реєстру.

Згідно Закону, особи, винні в його порушенні, несуть дис-

циплінарну, адміністративну, цивільно-правову або криміналь-

ну відповідальність згідно із законодавством України.

Закон України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року

закріплює право громадян на інформацію, визначає правові

засади інформаційної діяльності. Інформація — це докумен-

.ОГЛЯД ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ

товані або публічно оголошені відомості про події та явища,

що відбуваються у суспільстві, державі чи навколишньому

природному середовищі.

Основні принципи інформаційних відносин відповідно до

цього Закону такі:

/ гарантованість права на інформацію;

/ відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;

/ об'єктивність, вірогідність інформації;

/ повнота і точність інформації;

/ законність одержання, використання, поширення та

зберігання інформації.

Основними галузями інформації є: політична, економічна,

духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна.

Закон визначає основні види інформації:

/ статистична інформація;

/ адміністративна інформація (дані);

/ масова інформація;

/ інформація про діяльність державних органів влади та

органів місцевого І регіонального самоврядування;

У правова інформація;

/ інформація про особу;

У інформація довідково-енциклопедичного характеру;

/ соціологічна інформація.

Доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом

систематичної публікації її в офіційних друкованих видан-

нях, поширення її засобами масової комунікації, безпосе-

реднього її надання заінтересованим громадянам, державним

органам та юридичним особам.

Закон визначає права та обов'язки учасників інформаційних

відносин, встановлює відповідальність за порушення законодав-

ства про інформацію. Як зазначено в Законі, інформація не може

бути використана для закликів до повалення конституцій-

ного ладу, порушення територіальної цілісності України, про-

паганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання расової,

національної, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи

людини. Не підлягають розголошенню відомості, що становлять

Державну або іншу передбачену законодавством таємницю.

ОГЛЯД ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ-

Забороняється вилучення друкованих видань, документів

з архівних, бібліотечних, музейних фондів та їх знищення з

ідеологічних чи політичних міркувань.

Закон "Про інформацію" конкретизує таке важливе конс-

титуційне положення, як заборона цензури. Цензура як вимо-

га, спрямована до засобу масової інформації, журналіста, го-

ловного редактора, видавця, розповсюджувача попередньо

узгоджувати поширювану інформацію — заборонена.

Забороняється також створення будь-яких органів дер-

жавної влади, установ, введення посад, на які покладаються

повноваження щодо здійснення контролю за змістом інфор-

мації, що поширюється засобами масової Інформації. Органи

державної влади, органи місцевого самоврядування, їх поса-

дові особи не мають права перешкоджати в будь-якій формі

тиражуванню або поширенню інформації.

Закон України "Про друковані засоби масової інфор-

мації (пресу) в Україні", прийнятий 16 листопада 1992 року,

визначає поняття, правові основи заснування та діяльності

друкованих засобів масової інформації, встановлює державні

гарантії їх свободи.

Друковані засоби масової інформації (ЗМІ) або преса —

це періодичні й такі, що продовжуються, видання, які вихо-

дять під постійною назвою, з періодичністю один і більше но-

мерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про дер-

жавну реєстрацію

Закон утверджує свободу слова і вільне вираження у дру-

кованій формі поглядів і переконань, які гарантуються Конс-

титуцією України і означають право кожного громадянина

вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати,

використовувати та поширювати будь-яку інформацію за до-

помогою друкованих ЗМІ. Це підтверджується забороною

створювати і фінансувати державні органи, установи, ор-

ганізації або посади для цензури масової інформації. Не до-

пускається також вимога попереднього погодження повідом-

лень і матеріалів, які поширюються друкованими ЗМІ, а

також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку

посадових осіб.

.ОГЛЯД ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ

Закон встановлює неприпустимість зловживання свобо-

дою діяльності друкованих ЗМІ, які не можуть бути викорис-

тані з метою:

/ закликів до захоплення влади, насильницької зміни кон-

ституційного ладу або територіальної цілісності України;

/ пропаганди війни, насильства та жорстокості;

/ розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі;

/ розповсюдження порнографії, а також з метою вчинення

інших кримінально караних діянь.

Забороняється використання друкованих ЗМІ для втручан-

ня в особисте життя громадян, посягання на їх честь і гідність.

Діяльність друкованих ЗМІ — це збирання, творення, ре-

дагування, підготовка інформації до друку та видання друко-

ваних засобів масової інформації з метою її поширення серед

читачів. Така діяльність, спрямована на отримання прибутку,

є підприємницькою діяльністю у цій сфері.

Закон містить норми щодо організації діяльності друкова-

них ЗМІ, зокрема визначає:

/ суб'єктів діяльності друкованих ЗМІ, до яких належать

засновники (співзасновники), редактор (головний редактор),

редакційна колегія, редакція, трудовий колектив редакції,

журналістський колектив, журналіст, автор, видавець, роз-

повсюджувач;

У право на заснування друкованого засобу масової інфор-

мації, яке мають громадяни України, громадяни інших держав та

особи без фомадянства, не обмежені у цивільній правоздатності

та цивільній дієздатності; юридичні особи України та інших дер-

жав; трудові колективи підприємств, установ І організацій;

/ порядок відносин між співзасновниками друкованого засо-

бу масової інформації, який регулюється установчим договором;

</ гарантії від монополізації друкованих ЗМІ;

И механізми державної реєстрації, перереєстрації та при-

пинення випуску друкованого ЗМІ;

/ статус редакції, редактора (головного редактора), ре-

дакційної колегії друкованого ЗМІ, права та обов'язки жур-

наліста редакції.

У Законі визначено також, що виробничі, майнові та фінан-

сові відносини засновника (співзасновників), редакції, видавця,

ОГЛЯД ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ.

розповсюджувача друкованого засобу масової інформації ба-

зуються на основі чинного законодавства і договору.

Згідно закону редакції, засновники, видавці, розповсюд-

жувачі, державні органи, організації та об'єднання громадян

несуть відповідальність за порушення свободи діяльності дру-

кованих ЗМІ, яке тягне за собою дисциплінарну, цивільно-

правову; адміністративну або кримінальну відповідальність.

Порушеннями цього Закону є:

/ незаконне вилучення або знищення тиражу чи його

чистини;

/ порушення права журналіста вільно одержувати, викорис-

товувати, поширювати (публікувати) та зберігати інформацію,"

відвідувати державні органи влади, органи місцевого і державно-

го самоврядування, а також підприємства, установи і організації;

/ зловживання правами журналіста;

/ одержання свідоцтва про державну реєстрацію шляхом

обману;

У незаконне виготовлення і розповсюдження продукції

друкованого ЗМІ без його реєстрації або після припинення

його діяльності та ін.

Закон України "Про державну підтримку книговидавни-

чої справи в Україні" від 6 березня 2003 року визначає засади

державної підтримки книговидавничої справи в Україні і спря-

мований на подолання кризи у вітчизняному книговиданні та

створення сприятливих умов для його розвитку.

Згідно цього Закону книговидавнича справа як складова

частина видавничої справи — це сфера суспільних відносин,

що поєднує в собі організаційно-творчу та виробничо-госпо-

дарську діяльність юридичних і фізичних осіб, які займають-

ся створенням, виготовленням і розповсюдженням книжкової

продукції.

Метою державної підтримки книговидавничої справи в

Україні є:

/ визнання духовної функції книги в суспільстві;

/ задоволення духовних, освітніх і культурних потреб ук-

раїнського народу за допомогою книг;

/ забезпечення державних інтересів щодо захисту націо

пального інформаційного простору;

.ОГЛЯД ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ

/ сприяння збільшенню випуску книжкової продукції в

Україні, зниженню її собівартості та підвищенню конкуренто-

спроможності як на вітчизняному книжковому ринку, так і за

межами України;

/ оновлення і переоснащення видавничо-поліграфічної

бази суб'єктів видавничої справи та створення сприятливих

умов їх розвитку.

Відповідно до поставленої мети у Законі визначено, що

державна політика у книговидавничій справі:

/ ґрунтується на визнанні духовної, науково-освітньої і

культурно-творчої функції книги в суспільстві та на принци-

пах дотримання свободи у книговидавничій справі, протидії її

монополізації, зміцнення матеріально-технічних, організацій-

них, правових і наукових засад книговидавничої справи, гаран-

тії соціального і правового захисту її працівників;

/ спрямовується на підтримку розвитку національного

книговидання, задоволення духовних, освітніх і культурних

потреб українського народу за допомогою книг;

/ здійснюється шляхом податкового, митного, валютного

та інших видів регулювання, а також шляхом державного за-

мовлення на видання книжкової продукції.

Закон тимчасово до 1 січня 2009 року звільнив від оподат-

кування прибуток видавництв, видавничих організацій, під-

приємств поліграфії та розповсюджувачів книжкової продук-

ції, отриманий від видавничої діяльності, діяльності з виготов-

лення і розповсюдження книжкової продукції, виробленої в

Україні, крім видань рекламного та еротичного характеру.

На цей же термін звільнено від сплати податку на додану

вартість оподаткування операцій з виконання робіт та надання

послуг у видавничій діяльності, діяльності з виготовлення та

розповсюдження видавництвами, видавничими організаціями,

підприємствами поліграфії, розповсюджувачами книжкової

продукції, виробленої в Україні, а також операції з продажу

книжкової продукції, виробленої в Україні, та паперу і картону,

вироблених в Україні для виготовлення книжкової продукції, в

порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, крім пос-

луг реклами, розміщення матеріалів рекламного та еротичного

характеру і видань рекламного та еротичного характеру.

ОГЛЯД ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРА

Суми коштів, вивільнених у зв'язку з наданням податкових

пільг, спрямовуються платником податків на переоснащення ви-

давничо-поліграфічної бази, розроблення і запровадження новіт-

ніх технологій, розширення виробництва книжкової продукції.

Закон України "Про авторське право і суміжні права" від

28 грудня 1989 року охороняє особисті немайнові і майнові

права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням

та використанням творів науки, літератури і мистецтва — ав

торське право, і права виконавців, виробників фонограм і ві

деограм та організацій мовлення — суміжні права.

У Законі дано визначення основних понять у сфері ав

горського права, зокрема: автор, виключне право, відтворен'

ня, опублікування, похідний твір, репрографічне відтворення,

службовий твір тощо

Охороні за цим Законом підлягають об'єкти авторського

права — твори у галузі науки, літератури і мистецтва, як опри-

люднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завер-

шені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (осві-

та, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо). Ця охо-

рона поширюється на форму вираження твору і не поши-

рюється на ідеї, теорії, принципи, методи, процеси, системи,

способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені,

описані, пояснені, проілюстровані у творі.

Закон визначає суб'єктів авторського права — авторів, їх

спадкоємців та інших осіб, яким передано авторські права.

Авторське право на твір, створений у співавторстві, нале-

жить всім авторам незалежно від того, чи утворює такий твір

одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких

має самостійне значення. Відносини між співавторами визна-

чаються угодою, укладеною між ними

Законом врегульовано майнові і немайнові права автора,

авторське право і право власності на матеріальний об'єкт в

якому втілено твір. Захищено права перекладачів І авторів

похідних творів, визначено межі вільного використання та

відтворення примірників твору репрографічним способом.

Закон визначає, що розмір і порядок виплати авторської

винагороди за створення і використання твору встановлю-

ються в авторському договорі.

ЗО

.ОГЛЯД ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ

Згідно Закону авторське право на твір виникає внаслідок

факту його створення, починає діяти від дня створення твору

і діє протягом усього життя автора і 70 років після його

смерті. Майнові права авторів та інших осіб, які мають вик-

лючне авторське право, переходять у спадщину. Не перехо-

дять у спадщину особисті немайнові права автора. Закінчення

строку дії авторського права на твори означає перехід їх у

суспільне надбання. Такі твори можуть вільно використову-

ватися будь-якою особою без виплати авторської винагороди.

Крім авторського права, Закон захищає суміжні права,

об'єктами яких є:

/ виконання літературних, драматичних, музичних, музич-

но-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;

/ фонограми, відеограми;

/ передачі (програми) організацій мовлення.

Порушеннями авторського права і суміжних прав, що да-

ють підстави для судового захисту, Закон визнає:

/ піратство у сфері авторського права і суміжних прав —

опублікування, відтворення, ввезення на митну територію

України, вивезення з митної території України і розповсюд-

ження контрафактних примірників творів (у тому числі ком-

п'ютерних програм І баз даних), фонограм, відеограм і програм

організацій мовлення;

/ плагіат — оприлюднення (опублікування) повністю або

частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього

твору;

/ ввезення на митну територію України без дозволу осіб,

які мають авторське право і суміжні права, примірників творів

(у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм,

відеограм, програм мовлення;

У вчинення дій, що створюють загрозу порушення автор-

ського права і суміжних прав;

^ підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в

електронній формі, про управління правами без дозволу

суб'єктів авторського права і суміжних прав та інше.

Захист прав суб'єктів авторського права і суміжних прав

здійснюється в порядку, встановленому адміністративним,

Цивільним і кримінальним законодавством.

ЗІ

ОГЛЯД ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ

Важливим є положення про те, що правила, встановлені

міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких на-

дана Верховною Радою України, мають верховенство над ти-

ми, які містяться в законодавстві України.

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року вста-

новлює відповідно до Конституції України правові основи гос-

подарської діяльності та визначає основні засади господарюван-

ня в Україні. Оскільки видавнича справа поєднує організаційно-

творчу діяльність з виробничо-господарською, то відносини у

процесі організації і здійснення останньої регулюються цим Ко-

дексом. Учасниками таких відносин є суб'єкти господарювання,

споживачі, органи державної влади та місцевого самоврядуван-

ня, а також громадяни, громадські та інші організації.

Кодекс визначає основні напрями та форми участі держа-

ви і місцевого самоврядування у сфері господарської діяль-

ності. Основними засобами регулювання впливу держави на

діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення,

ліцензування, стандартизація, застосування нормативів та

лімітів, регулювання цін І тарифів, надання податкових та

інших пільг, дотацій, компенсацій, субсидій тощо.

Незаконне втручання та перешкоджання господарській

діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної

влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного

контролю та нагляду забороняється.

Водночас відповідно до Господарського кодексу держава

підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господа-

рювання, захищає їх від недобросовісної конкуренції та злов-

живання монопольним становищем на ринку.

Кодекс утверджує свободу підприємницької діяльності. Під-

приємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-

яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Кодексом визначено порядок створення, державної реєст-

рації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів підпри-

ємництва.

Кодекс регулює також майнові засади господарювання,

зокрема:

/ правовий режим майна суб'єктів господарювання;

/ повноваження і права власника;

.ОГЛЯД ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ

/ джерела формування майна суб'єктів господарювання;

/ порядок приватизації державних та комунальних під-

приємств.

Кодекс визначає правовий режим використання природ-

них ресурсів у сфері господарювання; використання у госпо-

дарській діяльності прав інтелектуальної власності; виникнен-

ня, виконання і припинення господарських зобов'язань; виз-

нання суб'єкта підприємництва банкрутом та відповідальність

за правопорушення у сфері господарювання.

Згідно Господарського кодексу — сукупність усіх виробничих

одиниць, які здійснюють переважно однакові або подібні види

виробничої діяльності, складає галузь.

Усі галузі поділяють на виробничі й невиробничі. До сфери

матеріального виробнищпва належать галузі, які визначаються

видами діяльності, що створюють, відновлюють або знаходять

матеріальні блага (продукцію, енергію, природні ресурси). Усі

інші види діяльності становлять сферу нематеріального вироб-

ництва (невиробничу сферу).

Отже, за цими визначеннями, видавництва та поліграфічні

підприємства, які здійснюють підготовку, виготовлення і ви-

пуск друкованої продукції, становлять видавничо-поліграфіч-

ну галузь (видавничо-поліграфічний комплекс — ВПК), що

належить до сфери матеріального виробництва.

Окремі положення Кодексу регулюють зовнішньоеко-

номічну діяльність, зокрема форми та гарантії здійснення іно-

земних інвестицій, а також спеціальні режими господарюван-

ня на окремих територіях або в окремих галузях.

З прийняттям Господарського кодексу України втратили

чинність Закони України "Про підприємництво" та "Про під-

приємства в Україні".

Запам'ятайте:

Основними законодавчими актами у сфері видавничої справи

є закони України "Про видавничу справу", "Про інформацію",

Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні",

Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні",

Про авторське право і суміжні права", а також Господарський

кодекс України".

ОГЛЯД ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ^

О О ГАЛУЗЕВІ (ШСТИТУЦІЙНІ)

ЗАКОНИ, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ

ОКРЕМІ ПИТАННЯ ЗДІЙСНЕННЯ

ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ

идавнича справа в силу багатоманітності та комплекс-

ності своєї специфіки пов'язана з багатьма іншими

сферами суспільних відносин. Книга, інші види друкованої про-

дукції є реальним активним чинником соціального та економіч-

ного розвитку суспільства. Отже, діяльність видавничо-полігра-

фічного комплексу, його взаємодія з іншими галузями регу-

люється не тільки законодавством про видавничу справу, а й

враховує вимоги досить широкої групи суміжних законодавчих

актів, які за предметом регулювання стосуються різноманітних

правовідносин, що виникають у процесі здійснення видавничої

справи.

"Основи законодавства України про культуру" від 14 лю-

того 1992 року регулюють суспільні відносини у сфері ство-

рення, поширення, збереження та використання культурних

цінностей.

Закон визначає основні принципи культурної політики

в Україні, які поширюються і на видавничу справу, зокрема:

*/ утвердження гуманістичних ідей, високих моральних

засад у суспільному житті, орієнтація як на національні, так

і на загальнолюдські цінності, визнання їх пріоритетності над

політичними і класовими інтересами;

/ гарантування свободи творчої діяльності, невтручання

у творчий процес з боку держави, політичних партій та інших

громадських об'єднань;

/ рівність прав і можливостей громадян України незалеж-

но від соціального стану та національної приналежності у

створенні, використанні та поширенні культурних цінностей;

/ забезпечення умов для творчого розвитку особистості,

підвищення культурного рівня та естетичного виховання гро-

мадян;

/ всебічне міжнародне культурне співробітництво.

.ОГЛЯД ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ

Діяльністю у сфері культури згідно Закону є:

/ створення, розповсюдження і популяризація творів літе-

ратури та мистецтва;

/ збереження та використання культурних цінностей;

/ естетичне виховання.

Держава гарантує свободу творчості, вільний вибір видів

культурної діяльності. Втручання у творчий процес, цензура

у сфері творчої діяльності не допускаються.

Закон встановлює, що працівником культури є особа, яка

працює в закладах, підприємствах, організаціях і установах

культури, засобах масової інформації, видавництвах, товари-

ствах, фондах та інших культурно-освітніх громадських

об'єднаннях і пройшла відповідну атестацію.

В Україні гарантується розвиток мережі різних за видами

діяльності та формами власності закладів, підприємств та ор-

ганізацій культури: театрів, філармоній, професійних творчих

колективів, кіностудій, організацій телебачення, радіомовлен-

ня, коновідеопрокату, видавництв, редакцій, музеїв, художніх

галерей (виставок), бібліотек, архівів, клубних закладів, кіноте-

атрів, цирків, парків культури та відпочинку, навчальних зак-

ладів і наукових установ, позашкільних закладів естетичного

виховання і дозвілля дітей та юнацтва, дизайнерських, рестав-

раційних центрів І майстерень, історико-культурних, архітек-

турних заповідників, заповідних територій тощо.

До повноважень державних органів у сфері культури За-

кон відносить, зокрема, встановлення державних замовлень на

випуск літератури, творів мистецтва.

Закон "Про мови в Українській РСР" від 28 жовтня 1989 ро-

ку визначає, що державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування ук-

раїнської мови в усіх сферах суспільного життя.

Згідно Закону акти найвищих органів державної влади та

управління в Україні приймаються українською мовою і

публікуються українською і російською мовами; мовою

офіційних засобів масової інформації є українська мова.

Офіційні назви державних і громадських органів, підпри-

ємств, установ і організацій утворюються і подаються українсь-

кою мовою. Назви населених пунктів, річок, інші топоніми

ОГЛЯД ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СЛРАВУ_

утворюються та подаються українською мовою. Відтворення

українських топонімів іншими мовами здійснюється у транскрип-

ції. Картографічні видання, призначені для використання в

Україні, готуються і публікуються українською мовою.

Водночас держава створює необхідні умови для розвитку

і використання мов інших національностей, забезпечує вільне

користування російською мовою. З метою широкого оз-

найомлення громадян з досягненнями світової культури дер-

жава забезпечує переклади українською мовою та іншими

національними мовами і видання художньої, політичної, нау-

кової та іншої літератури.

Закон України "Про обов'язковий примірник документів"

від 9 квітня 1999 року визначає загальні принципи державної

політики у сфері поповнення національного інформаційного

фонду України обов'язковим примірником документів; регу-

лює інформаційні відносини, пов'язані із функціонуванням

системи обов'язкового примірника документів; встановлює

обов'язки і права виробників та одержувачів документів.

До обов'язкового примірника документів належать такі їх

види:

/ видання текстові, нотні, картографічні, образотворчі;

/ видання електронні;

/ видання, аудіопродукція та інші документи для сліпих;

/ аудіо-, візуальна, аудіовізуальна продукція (кіно-, відео-,

фото-, фонодокументи);

/ нормативно-правові акти у сфері стандартизації, метро-

логії та сертифікації;

/ патентні документи.

Одержувачами обов'язкового безоплатного примірника

документів є: Книжкова палата України, національні, у тому

числі спеціалізовані, всеукраїнські, універсальні та галузеві

бібліотеки, Верховна Рада України, Президент України,

Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади у галузі

інформації, на які покладена функція державної реєстрації

засобів масової інформації та ведення Державного реєстру

видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої про-

дукції, та деякі інші установи.

.ОГЛЯД ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ

Виробники документів мають право на безоплатне:

/ опублікування одержувачами документів бібліографіч-

ної Інформації про виготовлені виробниками документи у ви-

даннях державної бібліографії і централізованої каталогізації

сигнальної та реферативної інформації;

</ занесення бібліографічної інформації до автоматизова-

них банків даних;

/ отримання фактографічних даних щодо документів, які

зберігаються одержувачами документів, та їх тимчасове вико-

ристання з виробничою метою.

Закон передбачає відповідальність за порушення законо-

давства про обов'язковий примірник документів.

Закон України "Про освіту" від 23 травня 1991 року виз-

начає повноваження Міністерства освіти України як цент-

рального органу державної виконавчої влади, що забезпечує

випуск підручників, посібників, методичної літератури.

Закон України "Про свободу совісті та релігійні органі-

зації" від 23 квітня 1991 року надає релігійним організаціям у

порядку, визначеному чинним законодавством, право для ви-

конання своїх статутних завдань засновувати видавництва,

поліграфічні, виробничі та інші підприємства.

Закон України "Про об'єднання громадян" від 16 червня

1992 року встановлює, що для здійснення цілей і завдань, виз-

начених у статутних документах, зареєстровані об'єднання

громадян користуються правом:

/ розповсюджувати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі;

/ засновувати засоби масової інформації.

Політичні партії, створювані ними установи і організації не

мають права засновувати підприємства, крім засобів масової

інформації, та займатись господарською та іншою комерційною

діяльністю, за винятком продажу суспільно-політичної літе-

ратури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів.

Закон України "Про захист суспільної моралі" від 20 листо-

пада 2003 року встановлює правові основи захисту суспільства

від розповсюдження продукції, що негативно впливає на сус-

пільну мораль.

Закон забороняє у будь-якій формі виробництво та обіг

Україні продукції порнографічного характеру. Критерії

ОГЛЯД ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ^

.ОГЛЯД ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ

уповноваженим органом виконавчо"

аН0ВЛЮЮТЬСЯ

спеціально У засобах масової інформації забороняється використову-

мистецтв. лади у сфері культури та вати в рекламі текстову, візуальну чи звукову інформацію, що

Виробництво та обіг у будь

к'

гЬ • здатна спричинити шкоду моральному здоров'ю населення,

ного характеру та продукції; що міста °

РМ

ПР

ДУКЦІ1 е

Р°™ч- Закон України "Про рекламу" від 3 липня 1996 року виз-

та жорстокості, дозволяються вик ^^

ЄЛЄМенти наси

льства пачає основні засади рекламної діяльності в Україні. У Законі

обмежень, встановленим чя™«

ЧН

За умови

Дотримання сформульовано загальні принципи реклами, а саме: законність,

9„/г„ -^конодавством . х, є-

_ _ Забороняється виробництво т точність, достовірність, використання форм і засобів, які не

Ції, яка: Р

ЗЛ0в

сюдження продук- завдають споживачеві реклами шкоди.

^ пропагує війну націонал •• Реклама не повинна підривати довіру суспільства до реклами

зміну шляхом насильства кон ^релігійну ворожнечу, та має відповідати принципам добросовісної конкуренції. Інши-

торіальної цілісності України- иного ладу або тери- ми словами, реклама не повинна суперечити правилам, торговим

/ про ф

пропаде фашизм та неофашизм;

6 б

V принижує особистість, є проявом

фізичних вад (каліцтва), з,

/ пропагує невігластво,

у -

на

чи світовим мистецтвом, на обіг н **'

ЯШ ВИЗнані

класичним

публіцистичних іі

0ВИХ

на

КОВ(

пуб

освітніх

Закон визначає умови продажу і розповсюдження друко-

ваної продукції сексуального чи еротичного характеру. Зокре-

ма, забороняється:

/ розповсюдження друкованої продукції еротичного чи

сексуального характеру без належних вихідних даних, а та-

кож індивідуальними розповсюджувачами;

/ реклама такої продукції у вікнах, вітринах та інших

місцях загального огляду;

/ залучення до продажу друкованої продукції еротичного

чи сексуального характеру неповнолітніх.

та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. У рек-

ламі не можна використовувати чужі позначення та назви то-

ть за націо- варів, дискредитувати інших підприємців, поширювати неправ-

диві відомості, які можуть завдати шкоди їх діловій репутації.

До націо- Важливим є положення про те, що реклама не повинна

містити інформації або зображень, які порушують етичні, гу-

знущання з приводу маністичні, моральні норми, нехтують правилами пристой-

ності. Реклама повинна враховувати особливу чутливість

дітей і не завдавати їм шкоди.

Згідно Закону в рекламі забороняється, зокрема:

/ поширювати інформацію щодо товарів, виробництво

яких заборонено законом;

і/ вміщувати твердження, які є дискримінаційними за оз-

наками походження людини, її соціального і майнового стану,

расової та національної належності, статі, освіти, політичних

поглядів, ставлення до релігії, за мовними ознаками, родом

і характером заняття, місцем проживання, а також такі, що

дискредитують товари інших осіб;

>ґ подавати відомості або закликати до дій, які можуть зав-

дати шкоди здоров'ю або життю людей чи довкіллю;

і/ використовувати засоби і технології, які діють на

ПІДСВІДОМІСТЬ споживачів реклами;

/ використовувати або імітувати зображення Державно-

го Герба України, Державного Прапора України, звучання

Державного Гімну України, зображення державних символів

інших держав та міжнародних організацій, а також офіційні

назви органів державної влади України;

ОГЛЯД ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ.

/ вміщувати зображення фізичної особи або використову.

вати її ім'я без згоди цієї особи;

/ імітувати або копіювати текст, зображення, музичні чи

звукові ефекти, що застосовуються в рекламі інших товарів;

/ рекламувати послуги, пов'язані з концертною, гастроль-

ною, гастрольно-концертною, конкурсною, фестивальною

діяльністю, без інформації про використання чи не викорис-

тання фонограм виконавцями музичних творів.

/ розповсюджувати рекламу (включаючи анонси кіно-

і телефільмів), яка містить елементи жорстокості, насильства,

порнографії, цинізму, приниження людської честі та гідності,

Законом передбачена відповідальність за порушення зако-

нодавства про рекламу.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої

влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні

органи можуть вимагати від рекламодавців публікації відо-

мостей, що уточнюють, доповнюють рекламу, та звертатися

з позовом до суду щодо протиправних дій рекламодавців, ви-

робників та розповсюджувачів реклами.

Антимонопольний комітет України накладає стягнення на

рекламодавців за порушення законодавства про захист від не-

добросовісної конкуренції.

Закон України "Про державну таємницю" від 21 січня

1994 року регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесен-

ням інформації до державної таємниці, засекречуванням, роз-

секречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної

таємниці з метою захисту національної безпеки України.

Цей Закон встановлює компетенцію органів державної

влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб

у сфері охорони державної таємниці та визначає, що спеціаль-

но уповноваженим органом державної влади у сфері забезпе-

чення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.

До державної таємниці у порядку, встановленому цим За-

коном, відноситься інформація у сферах: 1) оборони; 2) еко-

номіки, науки і техніки; 3) зовнішніх відносин; 4) державної

безпеки та охорони правопорядку.

Закон визначає порядок віднесення інформації до держав-

ної таємниці; механізм засекречування та розсекречування

ОГЛЯД ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ

матеріальних носіїв інформації; обов'язки громадянина щодо

збереження державної таємниці; обмеження на оприлюднен-

ня секретної інформації тощо.

Віднесення інформації до державної таємниці здійснюєть-

ся мотивованим рішенням державного експерта з питань таєм-

ниць за його власною ініціативою, за зверненням керівників

відповідних органів державної влади, органів місцевого само-

врядування, підприємств, установ, організацій чи громадян.

Забороняється віднесення до державної таємниці будь-

яких відомостей, якщо цим будуть звужуватися зміст і обсяг

конституційних прав та свобод людини і громадянина, завда-

ватиметься шкода здоров'ю та безпеці населення.

Не відноситься до державної таємниці інформація:

/ про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів

побуту;

/ про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та

інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і за-

грожують безпеці громадян;

/ про стан здорв'я населення, його життєвий рівень, вклю-

чаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та

соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні

показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;

</ про факти порушення прав і свобод людини і громадянина;

/ про незаконні дії органів державної влади, органів місце-

вого самоврядування та їх посадових осіб.

Закон встановлює форми контролю за забезпеченням охо-

рони державної таємниці та відповідальність за порушення

законодавства про державну таємницю.

Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб

та фізичних осіб-підприємців" від 15 травня 2003 року ви-

магає державної реєстрації всіх юридичних осіб незалежно

від організаційно-правової форми, форми власності та підпо-

рядкування, а також фізичних осіб-підприємців. Така реєстрація

проводиться державним реєстратором виключно у виконав-

чому комітеті міської ради міста обласного значення або в

районній державній адміністрації за місцезнаходженням

юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-

підприємця.