Цвік М.В., Петришин О.В. Загальна теорія держави і права

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 3. Загальна теорія держави і права в системі суспільних і юридичних наук

правову політику, стратегічні напрямки політичного розвитку держа-

ви і права з урахуванням політико-правових поглядів усіх суб’єктів

політичної системи.

Розвиток загальної теорії держави і права тісно пов’язаний з досяг-

неннями економічної теорії, яка займається вивченням основних законо-

мірностей та принципів виробництва, нагромадження, обміну і розподілу

матеріальних та інших благ

, характеру виробничих сил та виробничих

відносин, різних способів і засобів виробництва, форм власності, методів

управління економікою, проблем праці та заробітної плати тощо.

За радянських часів теорія держави і права, спираючись на основні

висновки та положення економічної теорії (політичної економії),

виходила з методологічного твердження про те, що держава і право

виступають

невід’ємними складовими надбудови над економічним

базисом суспільства, який справляє визначальний вплив на їх форму-

вання та розвиток. Кожній соціально-економічній формації (рабовлас-

ницькій, феодальній, буржуазній, соціалістичній) відповідав свій тип

держави і права, історична зміна яких вела до зміни типу держави

і права. Таким чином, загальна теорія держави і права виходила

з еко-

номічної обумовленості, навіть економічної заданості державно-

правових явищ і процесів та активно використовувала здобутки полі-

тичної економії в своїх дослідженнях.

У наш час загальна теорія держави і права також спирається на

висновки економічної теорії при визначенні методів і режимів право-

вого регулювання суспільних відносин, особливостей співвідношення

права та

економіки тощо. Слід ураховувати і зворотний вплив загальної

теорії держави і права на економічну теорію та економіку як таку.

Стихійний, не опосередкований державно-правовим регулюванням

розвиток економічних процесів може призвести до розладу і занепаду

всієї системи матеріального виробництва. Світовий досвід свідчить

про те, що успішне проведення радикальних політично-правових

реформ неминуче

вимагає одночасного проведення відповідних еко-

номічних перетворень, і навпаки. Отже, вплив економічних відносин

на розвиток держави і права й зараз не викликає сумнівів, однак ступінь

та характер обумовленості держави і права економічною системою

суспільства вимагають якісного перегляду.

Нарешті, постійний і послідовний зв’язок загальної теорії держави

і права простежується з

соціальною психологією, яка являє собою на-

уку про закономірності поведінки людей, обумовлені їх належністю

до певних соціальних груп та верств населення, а також психологічні

Частина перша. Наукознавчий та історичний аспекти теорії держави і права

характеристики окремих людських співтовариств. Загальна теорія

держави і права не в змозі вирішувати свої завдання без урахування

соціально-психологічних особливостей окремих груп населення та

суспільства в цілому. Успішно визначити рівень правової свідомості

суспільства, ступінь розвитку правової культури населення, ефектив-

ність правотворчості та правозастосування в тій чи іншій країні мож-

на лише

за умови широкого використання досягнень соціальної пси-

хології.

§ 2. Загальна теорія держави і права

в системі юридичних наук

Загальна теорія держави і права входить до системи юридичних

наук. Як фундаментальна, методологічна, найбільш абстрактна, інте-

гративна наука загальна теорія держави і права посідає провідне місце

в системі вчення про державу і право. Всі інші юридичні науки ви-

вчають окремі складові, структурні елементи державно-правової дій-

сності, тобто мають прикладний характер

. У своїх дослідженнях за-

гальна теорія держави і права спирається на досягнення інших юри-

дичних дисциплін, синтезує та систематизує їх висновки з метою більш

глибоких загальнотеоретичних узагальнень. Таким чином, між загаль-

ною теорією держави і права та іншими юридичними науками існують

двосторонні зв’язки.

Загальна теорія держави і права входить

до групи теоретико-

історичних юридичних наук разом з історією держави і права України

та зарубіжних країн, історією вчень про державу і право та тісно вза-

ємодіє з ними. Взаємозв’язок загальної теорії держави і права та іс-

торичних юридичних наук проявляється, з одного боку, в тому, що

глибоке вивчення і узагальнення

історичного матеріалу є необхідним

для більш повного і всебічного дослідження загальнотеоретичних

державно-правових проблем та визначення закономірностей історич-

ного розвитку держави і права. З другого боку, історія держави і права

в процесі пізнання тих або інших глобальних за своїм характером іс-

торичних явищ та подій спирається на висновки й узагальнення,

зро-

блені в межах загальної теорії держави і права, зокрема на ті, що

стосуються форм правління та форм державного устрою, державного

режиму, апарату держави, системи права, джерел права, рецепції пра-

ва та ін.

Розділ 3. Загальна теорія держави і права в системі суспільних і юридичних наук

Загальна теорія держави і права та історико-юридичні науки мають

багато спільного. Вони аналізують всі історичні і сучасні типи та фор-

ми держави і права, акцентуючи увагу як на минулому в їх розвитку,

так і на сьогоденні. Загальна теорія держави і права та історико-

юридичні науки, приділяючи значну увагу причинам і

умовам заро-

дження держави і права, центральне місце в своїх дослідженнях від-

водять закономірностям їх розвитку та функціонування. Розглядаючи

процес виникнення, становлення та розвитку держави і права в цілому,

вони враховують особливості розвитку політичної та правової систем

окремих країн.

Відмінність загальної теорії держави і права від історико-юридичних

наук виявляється

в тому, що останні вивчають процес історичного роз-

витку державно-правової дійсності конкретних країн у хронологічно-

му порядку, спираючись переважно на історичний метод дослідження.

Загальна теорія держави і права досліджує свій предмет в узагальнено-

теоретичному вигляді та визначає закономірності виникнення, розви-

тку та функціонування державно-правових явищ і процесів через ви

користання передусім логічного методу, засобів та категорій формаль-

ної логіки.

Особливість співвідношення загальної теорії держави і права з іс-

торією вчень про державу і право полягає в тому, що остання відтво-

рює історично закономірний процес нагромадження людських знань

про державу і право. Загальна теорія держави і права вивчає результа-

ти

цих пошуків у вигляді теоретичних узагальнень та формулює су-

часні уявлення про основні державно-правові категорії і закономірнос-

ті (зокрема, про право, закон, правовідносини, державу та ін.). По суті,

історія вчень про державу і право виступає історичною складовою

загальної теорії держави і права.

Поряд з традиційними теоретико-історичними науками загальна

теорія

держави і права тісно пов’язана з дисциплінами, що тільки

формуються, наприклад, з юридичною конфліктологією, предметом

якої є вивчення конфліктів, що виникають, розвиваються та розв’язується

на підставі внутрішньодержавного (національного) або міжнародного

права. З одного боку, юридична конфліктологія використовує увесь

необхідний для її нормального функціонування арсенал теоретичних

і методологічних засобів,

вироблених загальною теорією держави

і права (зокрема, поняття інтересу в праві та механізмів його реалізації,

визначення принципу поділу влади та процедур розв’язання конфліктів

між різними гілками влади, визначення умов гармонізації та уніфікації

Частина перша. Наукознавчий та історичний аспекти теорії держави і права

законодавства і шляхів усунення законодавчих колізій тощо). З друго-

го боку, загальна теорія держави і права активно використовує висно-

вки та рекомендації, що формулюються юридичною конфліктологією,

оскільки оптимальне, безконфліктне розв’язання суперечностей

у державно-правовій сфері має важливе теоретико-прикладне зна-

чення.

Загальна теорія держави і права виступає теоретико-методологічною

базою

для групи галузевих юридичних наук (науки конституційного

права, адміністративного права, цивільного права, кримінального пра-

ва, трудового права та ін.). Відносно кожної з галузевих дисциплін

загальна теорія держави і права виконує роль узагальнюючої науки,

що синтезує конкретний юридичний матеріал. Вона забезпечує впо-

рядкування та систематизацію всіх знань про державу і

право, всієї

здобутої галузевими юридичними науками державно-правової інфор-

мації, сприяє виробленню єдиного підходу до аналізу державно-

правових явищ, інститутів та установ.

Інтеграційний та методологічний характер загальної теорії держа-

ви і права стосовно галузевих юридичних дисциплін проявляється

в такому.

По-перше, на відміну від галузевих юридичних наук, які докладно

вивчають лише

окремі складові частини, сторони правового і держав-

ного життя, загальна теорія держави і права має своїм предметом до-

слідження всю «синтезовану» державно-правову реальність.

По-друге, загальна теорія держави і права як методологічна основа

дослідження державно-правової дійсності виробляє загальні для всіх

галузевих юридичних дисциплін методи наукового пізнання. Її висновки

та узагальнення виступають основою для вирішення спеціальних пи-

тань галузевих наук у межах їх власного предмета, формування галу-

зевих правових теорій. Предмет галузевих наук, як і предмет право-

вого регулювання відповідних галузей права, окреслюється в межах

загальної теорії держави і права та розкривається у відповідних юри-

дичних дисциплінах. Загальнонаукові методи вивчення

державно-

правових феноменів, сформовані в межах загальної теорії держави

і права, конкретизуються в галузевих методах і методиках, які виро-

бляють кожні окремі галузеві науки.

По-третє, загальна теорія держави і права виробляє загальні для

всіх юридичних наук поняття та категорії, які виступають вихідною

базою для формування галузевими юридичними дисциплінами влас-

ного спеціального понятійного апарата. Наприклад, юридична катего-

Розділ 3. Загальна теорія держави і права в системі суспільних і юридичних наук

рія «правовідносини», вироблена загальною теорією держави і права,

конкретизується і деталізується відповідними галузевими юридичними

науками стосовно окремих галузей права, внаслідок чого формуються

спеціальні (спеціально-наукові) поняття кримінальних, цивільних,

адміністративних, трудових та інших правовідносин, а також уточню-

ються їх склад, підстави виникнення, зміни та припинення. Аналогічно

формуються й інші галузеві поняття, що

спираються на загальнотео-

ретичні категорії, такі як норма права, правопорушення, правозасто-

сування, юридична відповідальність, функції держави та ін. Крім того,

загальна теорія держави і права виробляє критерії оцінки рівня, стану

і перспектив розвитку галузевих юридичних дисциплін, наприклад,

критерії ефективності права.

Загальна теорія держави і права має з галузевими юридичними

науками

не тільки прямі, а й зворотні зв’язки. Вона не тільки впливає

на ці галузі знань, а й перебуває під певним впливом з їх боку. При

визначенні ключових юридичних понять та категорій, а також при

формуванні загальної методології наукових досліджень загальна теорія

держави і права спирається на величезний емпіричний матеріал, на

громаджений галузевими дисциплінами; узагальнює, оцінює та інтер-

претує дані галузевих юридичних наук. Крім того, загальна теорія

держави і права збагачується внаслідок перенесення досвіду однієї

юридичної науки на інші. Так, поняття юридичної особи було сформу-

льоване наукою цивільного права, потім перенесене в інші галузеві

науки і враховане при розробленні загальнотеоретичного вчення

про

суб’єктів права. Відтак, без опори на галузеві науки загальна теорія

держави і права може втратити свої академічні та методологічні по-

зиції і перетворитися на схоластичну, безпредметну дисципліну.

Незважаючи на загальний, абстрактний характер теорії держави

і права, вона невідривна від юридичної практики, різні форми та прояви

якої безпосередньо вивчаються спеціальними

юридичними науками. Це

зумовлює зв’язки теорії держави і права з дисциплінами, що належать

до групи спеціальних (прикладних) юридичних наук (криміналістикою,

кримінологією, судовою медициною, правовою статистикою та ін.). Од-

нак порівняно з галузевими юридичними дисциплінами ці зв’язки, як

правило, є менш інтенсивними та переважно не прямими, а опосеред-

кованими

. Це пояснюється насамперед тим, що спеціальні науки хоча

й належать до системи юридичних наук, але активно використовують

висновки й узагальнення широкого переліку природничих, технічних та

інших неюридичних наук і включають їх до свого змісту.

Частина перша. Наукознавчий та історичний аспекти теорії держави і права

Слід відзначити міцний взаємозв’язок загальної теорії держави

і права з порівняльним правознавством, яке відносять до групи наук, що

вивчають зарубіжні державу і право. До недавніх часів порівняльне

правознавство взагалі розглядалося як один з напрямків у складі загаль-

ної теорії держави і права. На сьогодні ці науки тісно взаємодіють одна

одною, мають багато в чому спільні цілі та предмет дослідження.

Вивчаючі правові системи різних країн світу, вчені-компаративісти

нагромаджують чималий теоретико-прикладний матеріал. Висновки

та узагальнення, сформульовані в межах порівняльного правознавства,

активно використовуються загальною теорією держави і права для

формування загальних закономірностей виникнення, розвитку та функ-

ціонування держави і права,

оскільки останні притаманні державно-

правовій дійсності незалежно від національних кордонів. У свою

чергу порівняльне правознавство використовує в своїх дослідженнях

досягнення загальної теорії держави і права, передусім її понятійний

апарат (йдеться про такі базові юридичні категорії, як «право», «право-

ва система», «система права», «норма права», «правові традиції», «на-

ступність у праві», «правова

культура», «правосвідомість» та ін.),

а також її методологічний інструментарій.

§ 3. Формування загальної теорії

держави і права як самостійної

науки

Система юридичних наук складалася поступово, відповідно до по-

треб практики. Хоча перші знання про державно-правову дійсність

розвиваються вже в стародавніх державах, проте юридична наука ви-

никає значно пізніше. Вона формується на базі перших європейських

юридичних університетів, які створюються у XI–XII ст. Історично

першими виникають галузеві юридичні науки. У Новий час

поряд зі

становленням галузевих наук думки про право розвиваються у двох

напрямках: з одного боку, формується філософія права як наука про

належне право, а з другого — енциклопедія права як узагальнення на-

громаджених юридичних знань.

XVII ст. знаменує собою початок нової епохи в історичному роз-

виткові юридичної на уки: під впливом нового напрямку

філософії

(раціоналізму) формується нова течія правової думки — школа при-

родного права, завдяки якій з’являється особлива філософська наука

Розділ 3. Загальна теорія держави і права в системі суспільних і юридичних наук

про право. Її представниками були Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Локк,

Ж.-Ж. Руссо, І. Кант та ін. Якщо в XVII–XVIIІ ст. пере важно вжи-

вається термін «природне право», то наприкінці XVIIІ — на початку

XІХ ст. у науковий обіг запроваджується термін «філософія права»,

який уперше був вжитий в роботах Г. Гуго

(1798) та Г. Гегеля (1820).

На той час філософія права відрізнялася від науки позитивного права

не тільки за методом, а й за предметом дослідження, яким виступало

не позитивне, мінливе право, а саме незмінне вічне природне право.

З другого боку, стрімкий розвиток галузевих наук веде до зростання

загального обсягу правового матеріалу, що зумовлює

потребу в узагаль-

неній системі юридичних знань, яка давала б мож ливість їх одночасно

оглядати і зіставляти. Це зумовлює виникнення енциклопедії права —

дисципліни, що містила стисле викладення змісту всіх юридичних наук

як початкових знань про право, його різні галузі та методи дослідження.

Першою книгою, що мала назву енци клопедії права, був твір

Г. Гунніу-

са «Encyclopaedia juris universi» (1638). У 1640 р. у Франкфурті-на-Майні

виходить відома енциклопедія права І. Форбурга «Encyclopaedia juris

publici, privatique, civilis, criminalis, feuderalis», яка складалася із юри-

дичного словника та зібрання юридичних правил.

Наприкінці XVIIІ — на початку XІХ ст. енциклопедія права ви-

кладається практично в усіх юридичних вищих закладах Європи і пре-

тендує на статус самостійної науки. У

той час її нерідко називали

«наукою наук» і вважали необхідним вступом до вивчення галузевих

юридичних дисциплін. У Російській імперії (у тому числі в Україні)

наприкінці XVIII ст. розпочинається викладання енциклопедії права,

а Університетським статутом 1835 р. запроваджується обов’язковий

курс «Енциклопедія законознавства та російських державних законів».

У 1839–1840 рр. видається відома «Енциклопедія законознавства

К. Неволіна, яка являє собою «огляд наук законознавства в їх загально-

му зв’язку як зі всім суспільствознавством, так і між собою»

. З’являються

роботи Н. Ренненкампфа «Нариси юридичної енциклопедії» (1868),

Є. Трубецького «Лекції з енциклопедії права» (1907) та ін.

Незважаючи на те що енциклопедії права в російських та західно-

європейських університетах спочатку приділялася значна увага, деякі

відомі у той період учені-юристи (Н. Коркунов, Г. Шершеневич та ін.)

ставили під сумнів її статус

як самостійної галузі знань та навчальної

дисципліни, оскільки вона не мала ні власного предмета, ні власного

методу дослідження. Незважаючи на свій достатньо активний розвиток,

Неволин К. А. Энциклопедия законоведения. – С.Пб., 1997. – С. 24.

Частина перша. Наукознавчий та історичний аспекти теорії держави і права

енциклопедія права наприкінці XIX ст. втрачає власні позиції і пере-

творюється на «пропедевтику правознавства», своєрідний «вступ

в юридичну спеціальність», оскільки її зміст становлять положення,

які більш докладно розкриваються в галузевих юридичних науках.

Компілятивний метод енциклопедії права також не відповідає вимогам

наукового дослідження.

Поступово відбувається процес зближення філософії права та ен-

циклопедії права

. Г. Шершеневич зазначав, що в енциклопедію права

увірвався «новий філософський дух». В її розвитку чітко окреслюють-

ся дві основні тенденції: з одного боку, помітно скорочується тради-

ційний для даної дисципліни «огляд різних частин позитивного права»,

а з другого — енциклопедія права зосереджується на аналізі вихідних

понять про право та державу в

їх єдності та системі, на засадах право-

вого та державного життя суспільства. Енциклопедія права поступово

охоплює «елементи юридичного, філософського та історичного», що

виходить за межі звичайного розуміння енциклопедії як такої.

Очевидна недостатність філософії права, яка виходила з умогляд-

них суджень і нехтувала конкретним юридичним матеріалом, та еклек-

тичної енциклопедії права, що

не знала меж через невизначеність

предмета дослідження, обумовила появу нової дисципліні — теорії

права, яка поступово складається на їх основі у другій половині

XIX ст. Термін «теорія права» був уведений німецьким вченим А. Мер-

келем у 70-х роках XIX ст. та стосувався аналізу чинної системи право-

вих норм, а не ідеальних засад

права.

У Росії загальна теорія права як наука сформувалася завдяки працям

Н. Коркунова, Б. Кистяківського, П. Новгородцева, І. Муромцева,

Л. Петражицького, В. Соловйова, Б. Чичерина, Г. Шершеневича та

деяких інших учених-правознавців. Н. Коркунов зазначав, що завдан-

ня загальної теорії права полягає у виведенні загальних засад права

з нагромадженого галузевими та

спеціальними юридичними науками

емпіричного матеріалу. Її місце «в загальній системі правової науки»

аналогічне місцю, яке в кожній спеціальній науці посідає її загальна

частина. Поступово загальна теорія права інкорпорує у вчення про

право державознавчу проблематику, звертається до аналізу взаємозв’язку

і взаємозалежності права і держави, внаслідок чого перетворюється на

загальну теорію

держави і права.

Поняття «теорія права», тим більше — «теорія держави і права»,

в основному характерні для країн континентальної Європи і Росії, у той

час, як англо-американська правова школа переважно оперує поняттям

Розділ 3. Загальна теорія держави і права в системі суспільних і юридичних наук

«юриспруденція». У розвитку загальної теорії держави і права визна-

чальну роль відіграла школа «аналітичної юриспруденції», що сфор-

мувалася в Англії в другій четверті XIX ст. Представники аналітичної

школи Дж. Остін та І. Бентам вважали її завданням аналіз основних

понять позитивного права з формально-логічної точки зору поза

зв’язком із законодавчою

політикою та моральними цінностями. В ре-

зультаті цього дослідники дійшли висновку про те, що звести воєдино

«виведений за дужки» різнорідний за своїми галузевими джерела ми

емпіричний юридичний матеріал та інтегрувати дані галузевих юри-

дична наук здатна тільки загальнотеоретична юри дична наука — за-

гальна теорія права.

Наприкінці XIX — на початку ХХ ст. загальна

теорія держави і пра-

ва інституціоналізується та стає базовою методологічною юридичною

дисципліною. Серйозні, навіть трагічні випробування чекали на те-

орію держави і права в радянській період. Після жовтневого пере-

вороту 1917 р. починає формуватися радянська теорія держави і права,

яка спирається на марксистсько-ленінську ідеологію. В 20-ті роки ХХ ст.

з’являються

цікаві роботи з теорії держави і права Є. Пашуканіса, І. Разу-

мовського, М. Рейснера, П. Стучки, що не втратили актуальності і по

сьогодні. Проте в 30-ті роки того ж століття ці оригінальні концепції

кваліфікуються як ідеологічно хибні та категорично заперечуються.

Перемагає вульгарний марксизм в інтерпретації А. Вишинського,

який на Першій

нараді науковців права в липні 1938 р. визначив право

як сукупність правил поведінки, що виражають волю пануючого класу

і забезпечуються примусовою силою держави. Таке розуміння права

відкривало широку можливість для свавілля можновладців. У 1931 р.

відбувся з’їзд марксистів-державників і правників, який, спираючись

на зв’язок права з політикою, затвердив в радянському

правознавстві

етатистське праворозуміння як єдино правильне та незаперечне. Пра-

во в межах офіційної концепції розглядалося як результат правотворчої

діяльності держави, що безпосередньо позначилося на юридичній на-

уці — у межах теорії держави і права проблеми теорії держави впев-

нено виходять на перший план і починають домінувати. Проте і за

таких умов

наука продовжувала розвиватись. Істотний внесок у розви-

ток теорії держави і права в радянський період здійснили відомі вчені

в галузі теорії держави і права С. Алєксєєв, В. Горшеньов, О. Лукашо-

ва, М. Матузов, А. Міцкевич, П. Недбайло, В. Нерсесянц та ін.

Із здобуттям Україною незалежності та відмовою від ідеологічної

одноманітності загальна

теорія держави і права переживає часи від-

Частина перша. Наукознавчий та історичний аспекти теорії держави і права

родження, активно розвивається на основі сучасних новітніх підходів

до вивчення державно-правової дійсності та інкорпорує здобутки пра-

вових шкіл різних країн світу. Завдяки зусиллям визнаних українських

вчених М. Козюбри, В. Копєйчикова, П. Рабіновича, В. Тація, М. Цвіка,

Ю. Шемшученка, формується сучасна вітчизняна школа теоретиків

держави і права. В системі НАН України

функціонує спеціалізована

наукова установа — Інститут держави і права ім. В. М. Корецького,

питаннями наукових досліджень в галузі держави і права опікується

галузева державна академія — Академія правових наук України.

§ 4. Загальна теорія держави і права

як навчальна дисципліна, її завдання

та система

Одночасно зі становленням загальної теорії держави і права як на-

уки відбувається її формування як навчальної дисципліни. Загальна

теорія держави і права входить до складу юридичних дисциплін, що

викладаються у вищих навчальних закладах, які здійснюють підготов-

ку фахівців за спеціальністю «Правознавство». Юристи-професіонали

задіяні у багатьох сферах суспільного життя, тому в

юридичних на-

вчальних закладах викладається широ кий перелік навчальних курсів.

Система юридичних навчальних дисциплін будується, як правило,

відповідно до системи юридичних наук, хоча в окремих випадках

з урахуванням спеціалізації майбутніх фахівців може від неї відступати.

Згідно з вимогами практики юридичні вищі навчальні заклади можуть

запроваджувати окремі юридичні дисципліни, навчальний матеріал

яких

становить частину конкретної юридичної науки (наприклад, ав-

торське право як частина цивільного права) або належить до різних

юридичних наук (торговельне пра во, транспортне право, військове

законодавство та ін.).

Таким чином, перелік юридичних дисциплін, обсяг та послідовність

їх вивчення істотно розрізняються в окремих вищих навчальних закладах

з урахуванням профілю підготовки майбутніх правників

та їх спеціалі-

зації. Проте загальна теорія держави і права викладається в обов’язковому

порядку в усіх юридичних вищих навчальних закладах і факультетах та

охоплює відносно однаковий обсяг навчального матеріалу, що зумовлю-

ється її особливим значенням у підготовці майбутніх правознавців. Ви-

ступаючи першою сходинкою на шляху здобуття юридичної освіти,