Цвік М.В., Петришин О.В. Загальна теорія держави і права

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 4. Походження держави і права

1. Держава має свою територію, окреслену кордонами. На єдино-

му територіальному просторі здійснюється господарське і політичне

життя. Населення об’єднується і поділяється за територіальним прин-

ципом (територіальні общини, волості, графства, інші адміністративно-

територіальні одиниці). Постійне населення даної території підтримує

стійкий зв’язок з державою у вигляді підданства чи громадянства

і користується

її захистом як усередині, так і за межами країни. Орга-

ни держави мають територіальні межі здійснення своїх повноважень,

управляють певними територіями.

Первіснообщинний лад мав у своїй основі сукупність сімейних

общин, об’єднаних кровнородинними зв’язками.

2. Держава характеризується наявністю публічної політичної влади,

яка не збігається з суспільством. У суспільстві виокремлюється верства

населення, яка не виробляє матеріальних чи духовних благ, а тільки за-

ймається управлінськими справами і наділяється для цього владними

повноваженнями. З ускладненням суспільних функцій відбувається кіль-

кісне зростання професійних управлінців, влада набуває інституціоналі-

зованого характеру, тобто здійснюється за допомогою окремих органів

і установ (інститут монарха, намісника, канцелярія, відомство громадських

робіт,

контролюючі органи тощо). Як самостійні виокремлюються органи

примусу (військо, дружина, поліція, суд). Необхідність захисту і охорони

кордонів потребувала формування армії. Складається нова ієрархічна

структура — апарат держави, первинна бюрократія. Публічна влада

концентрується в містах, де проживають всі члени бюрократичного апа-

рату, і розширює сферу своєї діяльності (нові інформаційні функції, орга-

нізація будівельних

робіт, управління іригаційними спорудами, та ін.).

Управління в родовій общині ще не відокремлювалося від суспіль-

ства, рішення приймалися і виконувалися членами роду добровільно,

не було спеціальних засобів і апарату примусу.

3. Для утримання державних чиновників, армії, поліції, фінансу-

вання загальносоціальних функцій держави необхідні матеріальні

засоби. Спочатку це був додатковий продукт, у

подальшому суспільство

перейшло до регулярного збирання данини, а ще пізніше — до введен-

ня і сплати податків. Податки — це безоплатні, постійні платежі на

користь держави (казни). Платежі існували як у натуральній, так і в

грошовій формі. Для збирання податків утворюється розгалужена

система державних органів.

При первіснообщинному ладі подібних матеріальних засобів не

було.

Частина перша. Наукознавчий та історичний аспекти теорії держави і права

§ 5. Ознаки права, що відрізняють його

від соціальних норм первісної

общини

Виникнення права стало закономірним результатом розвитку сус-

пільства та його нормативної системи. Зароджуючись ще в надрах

первісної общини (на етапі утворення вождівств або протодержав),

воно майже не відрізнялося від звичаїв первісної общини. І тільки

з часом, заявивши свої претензії на роль основного регулятора суспіль-

них відносин, право набуло специфічних для нього

властивостей, форм

виразу і стало сприйматися як певна соціальна цінність.

Відмінності права від соціальних норм первісної общини по-

лягають у такому.

1. Право формувалося шляхом визнання і захисту державою усклад-

нених суспільних відносин, що постійно повторюються. Згодом виникли

правові приписи, які встановлювалися або санкціонувалися компетент-

ними державними органами (у тому

числі судовими). В структурі права

разом з нормами, прийнятими державою, стали вирізняти природні

права, принципи права, корпоративні і договірні норми, що свідчить про

наявність декількох автономних суб’єктів правоутворення.

Соціальні норми первісної общини складалися внаслідок багато-

разового повторення найдоцільніших варіантів поведінки, єдиним

суб’єктом їх утворення була вся община.

2. На

перших етапах свого розвитку право сприяло вирішенню

всезагальних справ у галузі виробництва, розподілу та перерозподілу

продуктів, нормувало індивідуальні витрати праці на суспільні потре-

би (архаїчне право). У процесі станового розшарування населення

воно почало слугувати інтересам окремих соціальних верств: феодалів

(феодальне право), духовенства (канонічне право), мешканців міст

(міське, торгове, цехове право

) і використовуватися для регулювання

відносин усередині станів. У класових суспільствах право закріплю-

вало економічну і соціальну нерівність, привілеї панівного класу. По-

ступово намітилася тенденція повернення права на більш високому

рівні до забезпечення реалізації загальносоціальних функцій.

Соціальні норми первісної общини виражали загальну волю всіх її

членів і сприяли соціалізації життя общини.

3. Право спочатку існувало у вигляді схвалених державою фактич-

них, повторюваних суспільних відносин, які набували правового ха-

Розділ 4. Походження держави і права

рактеру. З часом воно закріплюється і виражається в письмових, офі-

ційних джерелах — законах, судових прецедентах, нормативних до-

говорах тощо.

Соціальні норми первісної общини виражалися в обрядах, ритуа-

лах, міфах, табу, звичаях, тобто існували переважно в усній формі,

передавалися із покоління в покоління і втілювалися в фактичній по-

ведінці людей.

4. Право

встановлює загальні дозволи, веління, заборони, його нор-

ми чітко закріплюють критерії правомірності поведінки. Завдяки такій

визначеності суб’єкти права знають про свої права і свободи, способи

їх захисту, покладені на них обов’язки, заходи відповідальності, перед-

бачені санкціями правових норм.

Соціальні норми первісної общини не знали поділу на права

і обов

’язки, не містили санкцій.

5. У державно організованому суспільстві реалізація права хоч

і розрахована на добровільне, свідоме виконання його приписів, але

в разі їх порушення передбачає можливість застосування державного

примусу. Для цього існує спеціальний апарат контролю і нагляду,

розв’язання спорів, поновлення правопорядку.

Реалізація соціальних норм первісної общини забезпечувалася

переважно силою

авторитету, звички, внутрішнього переконання,

громадського осуду.

Отже, за своїми основними характеристиками — змістом, спосо-

бами регулювання, формами виразу, засобами забезпечення право іс-

тотно відрізняється від усіх попередніх нормативних регуляторів,

притаманних додержавним суспільствам.

Контрольні запитання

1. Розкрийте зміст і позитивне значення основних теорій по-

ходження держави і права.

2. Як були організовані влада і нормативне регулювання в пер-

вісній общині?

3. Які загальні закономірності притаманні процесу виникнен-

ня держави і права?

4. Якими шляхами утворювалося право і чим воно відрізняло-

ся від соціальних норм первісної общини?

5. Які ознаки відрізняють державу від самоврядування первіс-

ної общини?

Частина

друга

ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ

ПРО ДЕРЖАВУ

Розділ 5

Поняття держави

§ 1. Поняття та ознаки держави

Характеризуючи державу, переважнна більшість філософів і юрис-

тів сходиться на тому, що вона є необхідною формою організації роз-

винутого суспільства, без якої неможливе виконання завдань, що сто-

ять перед ним. Погляди на державу, характеристику її сутності, голо-

вних рис і призначення у представників того чи іншого наукового на-

прямку досить різні

Велика група науковців при визначенні поняття «держава» вихо-

дила з формально-логічних позицій. Л. Дюгі вважав державою будь-

яке суспільство, де існує диференціація між тими, хто править, і тими,

ким правлять, у вигляді політичної влади. Г. Шершеневич визначав

її як єднання людей у межах однієї території під загальною владою.

Ф.

Хайєк характеризував державу як організацію, яку свідомо створюють

люди, що проживають разом з метою однакового управління. Б. Баді

і П. Бірнбаум розглядали державу як добре організовану машину влади

разом з чиновниками і збройними силами, що її обслуговують.

Як похідне від права явище оцінювали державу Г. Кельзен, І. Кант,

Г. Еллінек. Г

. Кельзен характеризував її як персоніфікацію правопоряд-

ку, І. Кант — як об’єднання великої кількості людей, що підпорядко-

вуються правовим законам, Г. Еллінек — як суб’єкта права, територі-

альну корпорацію, що наділена первинною владою.

Ф. Гегель розглядав державу як вищу і найдосконалішу форму

суспільного життя. Підкреслюючи її моральну спрямованість, він ха-

рактеризував її як дійсність моральної ідеї. Н. Коркунов визначав

державу як об’єднання вільних людей, де мирний порядок забезпечу-

Розділ 5. Поняття держави

ється встановленням монополії державних органів на здійснення при-

мусу, чим наголошував на її примусовому характері. На ту саму об-

ставину вказував Дж. Ролз, який вважав, що держава має здійснювати

остаточну владу і примус на певній території.

У найбільш концентрованій формі вказівку на примусовий характер

держави сформульовано у вченні марксизму-ленінізму. Цю

рису дер-

жави воно розглядає як похідну від її класової природи, хоча К. Маркс,

Ф. Енгельс та В. Ленін визнавали також необхідність захисту державою

і певних загальносуспільних інтересів. Характерними для цієї теорії,

в основі якої лежала ідея класової диктатури, було визначення держави як

машини для підтримання панування одного класу над

іншим (В. Ленін)

або машини для придушення одного класу іншим (Ф. Енгельс).

Незважаючи на різноманітність підходів до визначення держави,

в науковій літературі традиційно склався погляд на неї як на суспільне

явище, до структури якої входять декілька побічних і декілька головних

елементів: на перше місце серед них висуваються територія, населен-

ня і

публічна влада. Саме їх характер за класичними юридичними

поглядами відрізняє державу від додержавних та інших існуючих на-

рівні з нею суспільних утворень. У відомому на Заході правовому

словнику Фішера держава характеризується як така спільнота, в осно-

ві якої лежать територія, народ і державна влада.

Отже, держава є територіальним утворенням. Вона

здійснює

управління на обмеженій державними кордонами території, яка відіграє

об’єднуючу щодо населення роль. Цією ознакою позначається відмін-

ність держави як від організації родового суспільства, що формувало-

ся на основі об’єднання за кровнорідними ознаками, так і від ідеоло-

гічних, виховних, етнічних та інших формувань, кожне з яких утворю-

ється

за спеціальними ознаками.

Як територіальне утворення, що склалося шляхом адміністративно-

територіального поділу на окремі територіальні одиниці — області,

губернії, краї, кантони, штати, округи, провінції тощо, держава є само-

організованою спільнотою.

Більшість населення пов’язана з державою стійкими відносинами

громадянства. На відміну від іноземних громадян або осіб без грома-

дянства, які теж можуть

проживати на території держави, громадянин

держави має найширший правовий статус і найбільш стійкі правові

зв’язки з нею. Він також має права і мусить виконувати всі обов’язки,

передбачені законодавством держави, тоді як інші мешканці позбавля-

ються деяких з них (права обирати і бути обраним, обов’язку нести

військову службу

та ін.).

Частина друга. Загальне вчення про державу

Основною ознакою держави є політична влада (зміст політичної

влади докладніше буде розкрито в наступному підрозділі).

Інші ознаки держави здебільшого пов’язані з тими чи іншими про-

явами державної влади. Так, найважливішою з інших ознак є здатність

держави видавати закони та інші правові акти, що являють собою

прояв безумовної загальнообов’язковості

державної волі. Ця здатність

водночас виступає засобом самообмеження держави і забезпечення її

невтручання в здійснення людиною своїх прав і свобод, впливу на по-

ведінку, а через неї — на суспільні відносини.

Ознакою держави є наявність в ній чиновництва і формування

військових контингентів — армії та поліції. Держава має у своїй влас-

ності

певні необхідні для технічного забезпечення своєї діяльності

засоби (транспорт, озброєння, будівлі, в’язниці та ін.). Для фінансово-

го забезпечення своєї діяльності вона встановлює бюджет, систему

податків, здійснює у разі необхідності внутрішні та зовнішні позики.

Кожна держава має свої символи, якими є державні герб і прапор.

Окремо слід наголосити на тому, що

в умовах демократичного

суспільства держава завжди є правовою організацією. Це означає, що

державна влада за цих умов формується і здійснюється в межах права,

яке внаслідок цього має пріоритет над державою. У ХІХ ст. режим

панування права над державною владою в континентальній Європі

одержав назву «правова держава» (нім. Rechtstaat), а в країнах

англо-

саксонської традиції — «верховенство права» (англ. rule of law).

Держава є багатоаспектним явищем. Саме це відбиває і наведені

вище різноманітні підходи до визначення держави. Держава виступає

в трьох головних аспектах: 1) як організація всього суспільства; 2) як

організація певних класів або прошарків чи інших груп людей; 3) як

апарат влади.

Як організація всього суспільства держава виступає у

внутрішніх

та зовнішніх відносинах в інтересах всього населення країни, яке вона

повинна репрезентувати і обслуговувати. Саме від імені держави ухва-

люються ті рішення, які, маючи загальнообов’язковий характер, спря-

мовані на реалізацію і захист прав усіх громадян, проведення соціаль-

ної політики як загальносуспільної політики. Як загальносуспільна

організація держава сприяє роботі

засобів зв’язку, боротьбі з право-

порушниками, зі злочинністю, охороні громадського порядку. Як така

держава є організатором усіх загальних справ — громадських робіт,

охорони природи, пам’ятників культури, історичних цінностей, здій-

снює оборону країни від можливих зовнішніх нападів. Як представник

Розділ 5. Поняття держави

всього суспільства держава здатна виступати в ролі арбітра між воро-

гуючими угрупованнями, пом’якшувати та узгоджувати різні соціаль-

ні, національні, мовні конфлікти, сприяти досягненню соціальних

компромісів. Цей аспект діяльності держави є основним і найзначущі-

шим.

Разом з цим держава, що діє в умовах суспільства, яке є соціально

диференційованим, спирається на

ті чи інші соціальні сили, на певну

соціальну базу. Це можуть бути певні класи, прошарки, державна або

партійна бюрократія, номенклатура. У зв’язку з цим держава здатна

поєднувати захист інтересів всього суспільства з діями на їх користь.

Інтереси суспільства можуть у певних випадках набувати пріоритету

при вирішенні загальнонаціональних справ. Соціальна база

держави

може бути менш або більш широкою. Вона може бути провідником

інтересів одного або декількох класів, меншості чи більшості населен-

ня. Це завжди позначається на змісті її діяльності, політиці, спрямова-

ній на захист певних соціальних інтересів. У сучасній науці йдеться

і про можливість фактичної належності влади в державі елітам — еко-

номічній, політичній, науково-технічній. Залежно від того, кому саме

належить влада, держава може забезпечувати пріоритетну роль дер-

жавної, приватної, суспільної власності або ж визнавати рівноправність

усіх їх форм, може створювати всенародну або цензову демократію,

забезпечувати пільги тим чи іншим прошаркам населення тощо.

Взята в механізменному аспекті держава організована як певний

апарат

влади, що має складну структуру. Цей апарат являє собою роз-

винуту систему відокремлених від суспільства державних органів, які

здійснюють владу переважно через професійних службовців. Апарат

влади виступає як основний важіль управління суспільством, його ре-

формування. Різні структури цього механізму мають різне функціональ-

не призначення, взаємодіють між собою. У демократичній державі

саме

державний апарат повинен бути каналом здійснення народовладдя.

В його складі існують органи первинного і вторинного народного пред-

ставництва. Органи первинного народного представництва утворюють-

ся безпосередньо шляхом народного голосування, потім вони обирають

органи вторинного представництва. В Україні органами первинного

представництва населення є Верховна Рада і Президент України, а вто-

ринного —

Кабінет Міністрів, Верховний Суд, Конституційний Суд,

Вищий господарський суд, Генеральний прокурор та ін..

Наведені три аспекти держави та їх головні ознаки повинні стати

основою для її розгорнутого визначення. Отже, держава є територі-

Частина друга. Загальне вчення про державу

альною організацією політичної влади, що існує на певній соціальній

базі, виступає як офіційний представник усього суспільства і забез-

печує з допомогою спеціального апарату реалізацію своєї політики.

§ 2. Державна влада: поняття і елементи

Центральним у характеристиці поняття держави є погляд на неї як

на організацію політичної влади. В усіх аспектах своєї діяльності дер-

жава невідривна від такого універсального поняття, як влада.

Відомо, що влада здійснюється не тільки в державі, а й у всіх осе-

редках суспільства — суспільних утвореннях, політичних партіях,

установах тощо. Влада притаманна

всім суспільним відносинам —

економічним, політичним, соціальним, ідеологічним. І хоча є різні

підходи до поняття влади, найбільш практичним для її характеристики

є погляд на неї як на прояв організованої сили, заснованої на здатнос-

ті одних суб’єктів нав’язувати свою волю іншим, тобто керувати ними.

Отже, в основі державної влади лежать

відносини залежності між

людьми. Ці відносини мають вольовий, а іноді і силовий характер

і створюють можливість різними засобами нав’язувати державну волю

громадянам та іншим суб’єктам суспільних відносин.

Державна влада має публічний характер і здійснюється стосовно

як своїх громадян, так і інших суб’єктів, що перебувають у межах

державної території

. Вона проявляється через освячену законом їх

економічну, політичну, психологічну залежність. На цій основі скла-

даються відносини управління та підпорядкування. Персоніфікація

влади відбувається через апарат, що управляє суспільством.

Суб’єктами державної влади в межах своєї компетенції є державні

органи, від імені яких виступають посадові особи. Такими суб’єктами

можуть бути колегіальні

множини людей (Верховна Рада, Кабінет

Міністрів, органи, що входять до судової системи, тощо) або окремі

особи — державні службовці (президент, міністр, голова місцевої

державної адміністрації, начальник райвідділу тощо).

Ухвалюючи обов’язкові для підвладних структур рішення, держав-

на влада визначає лінію їх поведінки. Владні відносини при цьому

можуть бути побудовані на добровільних і

примусових засадах. Мето-

ди здійснення державної влади різноманітні. Це можуть бути пануван-

ня, управління, заохочення, психологічний вплив. При максимальній

централізації і концентрації влади можливе здійснення необмеженої

Розділ 5. Поняття держави

законами і такої, що призводить до свавілля, групової або ж особистої

диктатури. Відповідно підпорядкування велінням державної влади

може бути засноване на звичці, переконанні в їх корисності, побою-

ванні невигідних, у тому числі матеріальних, наслідків, сподіванні

матеріального чи морального заохочення або ж побоюванні застосу-

вання державного примусу.

Сила авторитету влади держави значно

ефективніша за авторитет її

сили. Саме тому головним для забезпечення ефективності діяльності

держави є легітимність державної влади, тобто наявність у суспільстві

переконання в природності, доцільності та необхідності її велінь.

Найважливішою ознакою державної влади є її політичний харак-

тер. Будь-яка політична діяльність і боротьба так чи інакше пов’язані

державою. Державна влада здійснюється над різноманітними су-

спільними групами і окремими особами при їх взаємодії одне з одним

у процесі реалізації політики (групами можуть бути класи, прошарки,

соціальні, етнічні та релігійні групи, що об’єднуються в певні громад-

ські утворення). Політика завжди пов’язана з діяльністю держави,

участю в її справах

. Інші організації, що існують у суспільстві, хоча

і беруть участь у політиці, але їх влада поширюється тільки на членів

тієї чи іншої організації і має характер звичайної громадської, а не по-

літичної влади. Держава є стрижневим елементом політичної системи

суспільства, до якої входять всі існуючі в суспільстві утворення полі-

тичного

спрямування.

Взаємодіючи з різними ланками політичної системи — партіями,

рухами, групами населення, об’єднаними за соціальними, національ-

ними, професійними, іншими ознаками, держава являє собою про-

відний суб’єкт політичного життя, що взаємодіє з іншими ланками

політичної системи. Вона реєструє або анулює реєстрацію окремих

недержавних утворень, встановлює правовий режим їх діяльності,

стежить за

його додержанням. Недержавні формування хоча безпо-

середньо і не здійснюють політичну владу, але беруть участь у бо-

ротьбі за ухвалення тих чи інших державних рішень, їх реалізацію

або контроль за їх здійсненням, зміну державної політики. Отже, за-

вжди йдеться про участь у вирішенні державних справ, боротьбу за

державну владу, вплив

на її діяльність. Через законодавство держава

офіційно визначає правове становище інших елементів політичної

системи. Оскільки будь-які політична боротьба і діяльність так чи

інакше пов’язані з державою, все це обумовлює її виключну моно-

полію на політичну владу.

Частина друга. Загальне вчення про державу

Джерелом державної влади в демократичній державі є її народ.

Легітимація цієї влади відбувається на основі делегування її народом

шляхом вільних виборів відповідним державним органам за встанов-

леною конституцією процедурою. Згідно з Декларацією про державний

суверенітет України виборним державним органом, що може виступа-

ти від імені усього народу України, є Верховна Рада

. Другим всенарод-

но обраним органом первинного представництва народу за ст. 103

Конституції України є Президент України. Всі інші державні органи

є похідними від перших двох.

§ 3. Державний суверенітет

Крім таких своїх конститутивних ознак, як власна сила, що на неї

спирається державна влада і що її вона в разі необхідності застосовує,

і власна воля, що її вона може робити обов’язковою і нав’язувати всім

суб’єктам суспільного життя, є ще одна, найважливіша ознака держав-

ної влади — її суверенітет. Суверенітет

характеризує відносини

державної влади з іншими її суб’єктами як усередині країни, так і за

межами державних кордонів.

Суверенітет державної влади існує фактично з часу виникнення

держави. Однак теоретичне обґрунтування суверенітету з’явилося значно

пізніше. Першим теоретиком суверенітету в ХVІ ст. був французький

прихильник сильної королівської влади Жан Боден.

Поява теорії суве-

ренітету пов’язана з конкретними історичними обставинами — бороть-

бою королів проти зазіхань великих феодалів на самостійність у межах

однієї держави (феодали діяли за принципом «кожен барон суверен

у своїй баронії») та спроб Папи Римського та імператора Священої Рим-

ської імперії встати «над королями» і управляти ними. Саме тоді

і скла-

лося вчення про суверенітет як суверенітет внутрішній і зовнішній.

Отже, суверенітетом є верховенство державної влади щодо будь-якої

іншої влади усередині країни та її незалежність від будь-якої іншої влади

за її межами. З цього визначення випливає, що суверенітет поділяється

на внутрішній і зовнішній. У сучасних умовах внутрішній

суверенітет

регулюється нормами конституційного права, а зовнішній, що стосується

характеру відносин між різними країнами, — ще й нормами міжнародно-

го права. У Конституції України закріплено: Україна є суверенною і неза-

лежною державою (ст. 1), що її суверенітет поширюється на всю її тери-

торію (ст. 2), вона визнає чинні міжнародні договори і вважає їх частиною