Цвік М.В., Петришин О.В. Загальна теорія держави і права

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 4. Походження держави і права

структурі суспільства. Саме спосіб виробництва матеріальних благ

детермінує загальний характер політичного, правового, соціального,

духовного життя людини. Оцінюючи цю теорію, слід наголосити на

тому, що економічні чинники дійсно відіграли значну роль у виник-

ненні права, але вони не є єдиною причиною, яка породила правові

явища в історії людства. Крім того, у праві

часто-густо виражена не

тільки воля панівного класу, а й загальна воля людей, які живуть

у суспільстві.

Кожній з теорій походження держави і права притаманні як певні

недоліки, так і позитивні моменти, але всі вони мають право на існу-

вання, є відображенням рівня економічного, політичного, культурного

розвитку суспільства і свідомості

людства, сприяють кращому розу-

мінню передумов і причин походження держави і права.

§ 2. Публічна влада і нормативне

регулювання в первісній

общині

Первісне суспільство охоплює період від виникнення на землі

людини (два мільйони років тому) до утворення держави (п’ять тисяч

років тому). Воно проходить у своєму розвитку три етапи: 1) ранній

етап — праобщина (стадія становлення); 2) середній етап — родова

община (стадія зрілості); 3) пізній етап — протоселянська община

(стадія розкладання).

Залежно від способів господарювання вирізняють

два головні пе-

ріоди в розвитку первісного суспільства: 1) період збиральної (при-

своювальної) економіки, коли люди одержували готові продукти від

природи шляхом полювання, збирання плодів, рибної ловлі; 2) період

виробничої економіки, коли людство переходить до землеробства, тва-

ринництва, металооброблення, керамічного виробництва тощо.

Первісне суспільство (як і будь-яке суспільство) було певним чином

організоване. Його структуру становили сім’ї, роди (20–30 чоловік),

фратрії (декілька родів), племена, союзи племен. Родова община — це

колектив людей, об’єднаних кровнородинними зв’язками, спільністю

майна і праці. Спільна праця породжувала спільну власність. У спіль-

ній власності первісної общини були певна територія, знаряддя праці,

житло, а вироблені продукти розподілялися порівну

між її членами.

Відсутність додаткового продукту унеможливлювала використання

Частина перша. Наукознавчий та історичний аспекти теорії держави і права

чужої праці. Рівність соціального становища зумовлювала єдність

інтересів і згуртованість членів роду.

Первісній общині були притаманні і владні інститути, органи управ-

ління. Соціальна влада при первіснообщинному ладі існувала у формі

потестарної влади (лат. potestus — влада, могутність) і не знала май-

нових, кастових, станових, класових відмінностей та державно-

політичних форм. Її джерелом і

носієм була вся община, а способом

реалізації — первісне самоврядування.

Управління в первісній общині здійснювалося: загальними зборами

дорослих членів роду (воїнів), які вирішували питання життєдіяльнос-

ті роду і водночас виступали своєрідною судовою інстанцією, розгля-

дали справи про релігійні злочини, вбивства серед членів роду, спори

між окремими особами; старійшинами (радами старійшин), влада

яких ґрунтувалась на їх авторитеті, шануванні, досвіді, мудрості; во-

єнними вождями (радами воєнних вождів), жрецями. Залежно від

стану суспільства використовував більш доцільний інститут прийнят-

тя рішень. Так, під час стоянок (осілого способу життя) значну части-

ну управлінських функцій брали на себе загальні збори; рухомий стан

суспільства потребував оперативного вирішення питань

радами ста-

рійшин, а воєнно-похідний стан основним суб’єктом управління робив

воєнного вождя. Потестарна влада не мала спеціальних примусових

установ, але була здатна до ефективного примушування за порушення

існуючого порядку і правил поведінки. Рід забезпечував захист своїх

членів від зовнішніх ворогів за допомогою воєнної сили і звичаю кров-

ної помсти

. Крім воєнної, потестарна влада виконувала функцію пере-

розподілу суспільного продукту, організуючу функцію (поступове

введення ієрархічної системи управління), контрольну (контроль за

ресурсами, обміном, торгівлею) тощо.

Життя первісної общини, незважаючи на його примітивний харак-

тер, потребувало впорядкування. Воно здійснювалося за допомогою

певних соціальних норм, на основі яких люди організовували спільну

працю, розподіл

продуктів, встановлювали процедури вирішення спо-

рів, правила ведення міжплемінних війн, засади функціонування по-

тестарних органів та ін. Єдині, загальні для всіх правила поведінки

того періоду в літературі іноді називають мононормами (від грец.

monos — єдиний, лат. norma — правило)

. Найчастіше вони мали фор-

Див.: Першиц А. И. Проблемы нормативной этнографии. Исследование по общей

этнографии. – М., 1979; Думанов Х. М., Першиц А. И. Мононорматика и начальное

право // Государство и право. – 2001. – № 9. – С. 85–91.

Розділ 4. Походження держави і права

му табу (заборон)

— обов’язкових і незаперечних приписів надпри-

родного походження, які супроводжувалися магічними санкціями

і виступали важливим способом виховання людей, стандартизації їх

поведінки. Мононорми виражалися у ритуалах, обрядах, міфах, звича-

ях тощо.

Історично першими видами соціальних норм були ритуали і об-

ряди — правила поведінки, в яких акцент робився на зовнішній формі

їх

виконання, і ця форма була суворо канонізованою. Ритуали і обряди

(наприклад, обряд ініціації) мали масовий характер і виконували регу-

лятивну та виховну функції.

З виникненням мови з’являються міфи; вони передавали інформа-

цію про те, як слід діяти в тих чи інших ситуаціях. Міфи — це пере-

кази, розповіді про духів

, богів, обожнюваних героїв, предків, у яких

поєднувалися знання, художні образи, моральні приписи, релігійні

уявлення. Міфологія виконувала пізнавальну (явища природи і сус-

пільного життя виражалися в споглядально-образній формі), регуля-

тивну (міфи мали нормативну, приписуючу частину, яка концентрува-

ла досвід людства і доводила його до кожного члена суспільства),

ідеологічну (міфи були

керівництвом до дій, якого слід додержуватися

у стосунках з природою і людьми) функції.

Поступово основним засобом регулювання поведінки людей в умо-

вах родового ладу стали звичаї — правила поведінки, які склалися

історично, протягом життя декількох поколінь і набули всезагального

характеру внаслідок їх багаторазового повторення. Звичаї як вид со-

ціальних норм первісної общини

відрізнялися тим, що:

регулювали найбільш стійкі суспільні відносини, які склалися –

протягом тривалого періоду;

виражали життєві закономірності, порушення яких загрожувало –

серйозними наслідками для людського роду;

втілювали авторитет всього суспільства; –

були частиною людської свідомості, передавалися з покоління –

в покоління, ставали стереотипом поведінки;

не знали поділу на права і

обов’язки. –

Неспроможність первісних людей раціонально пояснити деякі

явища природи, безсилля перед ними призвели до того, що вони стали

пояснювати їх раціонально, через існування чогось фантастичного,

Розрізняють такі види заборон, як заборони на кровозмішення, заборони на дії,

заборони на слова, табу на людей, табу на предмети (див.: Фрезер Дж. Дж. Золотая

ветвь: исследование магии и религии. – М., 1980).

Частина перша. Наукознавчий та історичний аспекти теорії держави і права

божественного, надприродного. Люди вигадують собі божества і по-

чинають їм поклонятися, відправляти релігійні культи (в тому числі

жертвопринесення). Таким чином, формуються правила поведінки, які

регулюють відносини між людьми на основі їх релігійних уявлень

(релігійні норми). З розвитком первісних вірувань відбувається перша

в історії спеціалізація роду діяльності: з’являються шамани, жреці

знахарі, священнослужителі. Язичеська релігія виконувала компенса-

торну функцію, тобто намагалася пояснити людям незрозумілі для них

явища. У подальшому вона набуває регулятивного значення.

Пізніше, коли люди навчилися оцінювати власні вчинки і вчинки

інших людей, виникають норми первісної моралі — уявлення і відпо-

відні правила, які визначають, що є добро, а що є

зло. Вони не

нав’язувалися ззовні, а були засновані на власному, вільному переко-

нанні. Єдиним авторитетом був голос сумління. Зміст моральних норм,

їх додержання пов’язувалися передусім з поділом усіх людей на «сво-

їх» і «чужих». Людина не відчувала докорів сумління, якщо з її вини

страждала людина, яка належала до «чужого

» племені. Грубість і жор-

стокість, властиві людині первісного суспільства, зумовили незначне

поширення у ньому норм моралі.

Отже, нормативна система первісної общини була спрямована

на підтримання добувної економіки, гармонійного існування і від-

творення людей у природному середовищі. Ритуали, обряди і звичаї,

що існували тоді були обов’язковими для всіх, виконувалися людь-

ми свідомо і добровільно, сприймалися як природна необхідність

і не потребували для свого забезпечення жорстких санкцій і осо-

бливого апарату управління і примусу, відокремлених від суспіль-

ства.

§ 3. Загальні закономірності виникнення

держави і права

Держава виникає внаслідок розкладання первісної общини, по-

ступового виокремлення вождів та наближених до них, зосередження

в них управлінських функцій, ресурсів влади і соціальних привілеїв.

Як свідчить історична наука, перші держави утворилися наприкінці

ІV — на початку ІІІ тис. до н. е. на берегах Нілу, в долині Тигру і Євф-

рату, пізніше — в

Індії, Китаї, у VШ–VІ ст. ст. сформувалися давньо-

грецькі міста-держави (поліси).

Розділ 4. Походження держави і права

Важливою економічною передумовою формування держави став пере-

хід людства від добувної економіки до нового способу господарювання —

виробничої економіки. Цей перехід в літературі називають «неолітичною

революцією» (період пізнього неоліту). Вдосконалення знарядь праці

сприяло розвиткові нових форм землеробства, виникненню окремого

роду занять — кочового скотарства (перший суспільний розподіл праці).

В перебігу подальшого розвитку

суспільства були відкриті метали, що

стимулювало промислову, ремісничу діяльність (другий суспільний розпо-

діл праці). Спеціалізація видів трудової діяльності привела до зростання

її ефективності і продуктивності. Виробництво додаткового продукту

створило сприятливі умови для регулярного товарообміну, яким спочатку

займалися самі виробники, а з часом з’явилися професійні торгівці (тре-

тій суспільний розподіл

праці). З цього моменту об’єктивно стає можливим

утримання групи людей, які виконують суспільно значущі функції і не

беруть участі в матеріальному виробництві (організатори виробництва,

працівники інформаційних систем, систем контролю тощо). Управлінська

праця поступово набуває самостійного значення.

Ускладнення економічних відносин обумовило соціальну диферен-

ціацію, майнове розшарування населення.

Родова община роздрібнюється на

патріархальні сім’ї, які висту-

пають вже власниками знарядь і продуктів праці. Колективна власність

трансформується в групову, а потім — у сімейну.

Внаслідок введення заборони кровозмішення (інцесту) впорядко-

вуються шлюбні стосунки між родами, зростають кількість і щільність

населення.

Відбувається перехід від кочового до осілого способу життя. Кров-

нородинні зв’язки замінюються

сусідськими. Виникають округи, во-

лості, які не збігаються з родоплемінними одиницями. Однією з пер-

ших форм територіального об’єднання людей стає місто-держава.

Перехід від родового ладу до держави прискорювався і завоюван-

нями одних народів іншими. Воєнна організація племен, яка спочатку

захищала їх інтереси, починає шукати і завойовувати кращі території,

вести

загарбницькі війни. Це привело до зміцнення влади воєнних

вождів. Тип соціальної влади, який існував на пізньому етапі розвитку

первісної общини, дістав назву «вождівство»

(від лат. chiefdom,

Див.: Крадин Н. Н. Вождество:современное состояние и проблемы изучения //

Ранние формы политической организации: от первобытности к государственности. –

М., 1995; Першиц А. И. Вождество // Свод этнографических понятий и терминов. – М.,

1986. – Вып. 1 та ін.

Частина перша. Наукознавчий та історичний аспекти теорії держави і права

chief — керівник, dom — панування, володіння). Вождівство склада-

лося з групи общинних поселень, підпорядкованих центральному,

найбільшому, в якому жив правитель (вождь)

. Він організовував конт-

роль за перерозподілом власності, таких важливих ресурсів, як земля

і вода, здійснював релігійні, воєнні, судові і нормотворчі функції. Для

реалізації функцій вождя створюється підпорядкований йому «апарат

управління» з поділом аристократії на управлінську, воєнну, жрецьку.

Простежується тенденція до сакралізації персони верховного прави-

теля, а рядові общинники все більше

відчужуються від управління.

Затвердження єдиноначальності вождя суперечило суверенітету колек-

тиву. Виникає конфлікт громадських і особистих інтересів: ще збері-

гаються органи общинного самоврядування (загальні збори, ради

старійшин), які спираються на кровнородинні зв’язки і мононорми

(«общинне право»), і водночас виокремлюються вожді, які намагають-

ся створити воєнну, корпоративну організацію і підтримувати дисци-

пліну з допомогою воєнних наказів («командне право»). Така

вождистсько-корпоративна організація влади мала більш ефективні

засоби примушування і насильства і була здатна за умов збільшення

спільностей (союзи племен, етнічні групи, народності) і ускладнення

соціальних відносин забезпечити єдиний порядок у суспільстві, його

нормальне функціонування.

Вождівство стало першим кроком у напрямку формування нової

організації влади — держави з особливим, відокремленим від суспіль-

ства апаратом управління і примусу, побудованому в основному на

єдиноначальних засадах.

Розкриваючи загальні закономірності і причини походження дер-

жави, слід ураховувати, що у різних народів світу цей процес проходив

неоднаково і мав істотні особливості.

Так, в Єгипті, Вавилоні, деяких країнах Африки, Південної

Амери-

ки, Океанії виникнення держави значною мірою було пов’язане

з природно-кліматичними умовами. Поливне землеробство, яким за-

ймалося населення цих країн, потребувало проведення значних сус-

пільних робіт (будівництво, експлуатація, захист іригаційних систем

і т. ін.) і зумовлювало необхідність існування самостійної публічної

влади, групи посадових осіб, які виконували адміністративні функції

(«

общинні чиновники»). Апарат держави формувався з органів управ-

Вождівства класифікують за видами діяльності на теократичні, воєнні, тропіко-

лісові (докл. про це див.: Кашанина Т. В. Происхождение государства и права. – М.,

1999).

Розділ 4. Походження держави і права

ління родоплемінних об’єднань, а політичне панування засновувалося

на відправленні громадської функції, громадської посади. Тут зберіга-

лись основні економічні і соціальні структури первісного ладу (земель-

на община, колективна власність, відсутність класів як груп людей, що

розрізняються за засобами виробництва). Основними чинниками ви-

никнення держав, заснованих на так званому «азіатському» способі

виробництва, були необхідність забезпечення земельними угіддями,

водою, іригаційними спорудами тощо вільних хліборобів-общинників,

об’єднання для того значної кількості людей і територій, здійснення

єдиного, централізованого управління суспільством.

Основними державотворними чинниками у Стародавній Греції

і Стародавньому Римі були послідовний розклад родової організації

влади, перехід від колективної до приватної власності на землю,

засо-

би виробництва, рабів, класовий розподіл населення. Саме так виникла

держава Афіни. Це відбулося внаслідок двох політичних революцій —

реформи Солона 594 р. до н. е. (введені цензова конституція, майновий

принцип доступу до управління суспільними справами) та реформи

Клісфена 509 р. до н. е. (введені територіальні філи замість родових,

урядова колегія з 10 стратегів). Формуються

законодавчі та виконавчі

органи, поліція, юстиція, військові контингенти, тобто складний дер-

жавний апарат рабовласницької держави. У Стародавньому Римі про-

цес виникнення держави ускладнювався боротьбою плебеїв (прийшло-

го насенення) з римською родовою аристократією проти патриціанської

винятковості та привілеїв. На певний час у Римі були встановлені само-

врядні порядки: рівноправність вільних громадян,

можливість бути

кожному водночас воїном і землевласником та ін. Але наприкінці

ІІ тис. до н. е. загострюються внутрішні суперечності, які стимулюють

розклад родоплемінного ладу і утворення держави.

У перебігу розкладу первісних відносин у більшості народів Захід-

ної і Східної Європи одразу виникає ранньофеодальна держава, яка

характеризується феодальним землеволодінням, васальною службою,

становою

організацією суспільства, роздрібненістю суверенної влади.

Так, історія Польщі свідчить про те, що виникнення кріпосництва

і феодальних відносин відбувалося тут суто економічним шляхом, без

проміжних ланок. Аналогічні процеси мали місце в Київській Русі.

Головною формою державного впорядкування у східно-слов’янських

племен були князівства: спочатку — племінні угруповання, на чолі

яких стояли

військові вожді — князі, що об’єднувалися у військові

союзи, пізніше поряд з племінними утворювалися і територіальні

Частина перша. Наукознавчий та історичний аспекти теорії держави і права

князівства — «землі». Виникнення Франкської держави було приско-

рене завоюваннями варварами значних територій Римської імперії, що

одразу показало неспроможність органів влади первісної общини за-

безпечити панування і управління на нових територіях і привело до

формування держави ранньофеодального типу. Політична специфіка

даної форми державності була наслідком поєднання структур влади,

успадкованих від Римської імперії

, з християнством і укладом життя

германських племен.

Виникнення права значною мірою зумовлене тими самими при-

чинами, що і виникнення держави. З розкладом родового ладу заго-

стрюються соціальні конфлікти, втрачається єдність членів суспільства

і існуючі мононорми перестають забезпечувати порядок та стабіль-

ність. Певна частина найбільш значущих соціальних норм первісної

общини потребує

спеціального захисту. Право виникає об’єктивно на

етапі становлення державно організованого суспільства як норматив-

ний спосіб регулювання відносин між хліборобами-общинниками,

скотарями, ремісниками. На наступному етапі відбувається закріплен-

ня норм у письмових джерелах. Перші письмові джерела права

з’явилися приблизно в ІІІ–II тис. до н. е. в Месопотамії, Єгипті, Індії

формі агрокалендарів та інших спеціальних правил організації про-

цесу праці та поділу її результатів. Водночас зароджується система

переддержавних органів, які інформували членів суспільства про іс-

нування таких правил і контролювали їх виконання.

Серед основних чинників, що вплинули на процес виникнення

права, можна назвати такі:

1) економічні — в умовах розвитку економічних відносин

, спеціалі-

зації праці, приватної власності, товарного виробництва і обігу соціаль-

ні норми первісної общини стали неспроможними встановити стабільні

економічні зв’язки, обов’язкові для всіх передумови господарської ді-

яльності, закріпити економічний статус товаровласників;

2) політичні — формування і ускладнення політичного життя сус-

пільства, розшарування його на протилежні соціальні верстви (касти,

стани, класи

) з нерівним майновим і соціальним становищем посилю-

вали численні суперечності і конфлікти, розв’язати які за допомогою

звичаїв родової общини було неможливо;

3) розвиток особистості приводить до перетворення людини на

самостійного індивіда зі своїми автономними потребами та інтересами.

Для задоволення власних потреб та інтересів людина була змушена

свідомо обмежувати свою поведінку

, жертвуючи на користь суспільства

Розділ 4. Походження держави і права

частину своєї свободи. Внаслідок цього всі члени суспільних відносин

наділялися новими за змістом взаємними правами і обов’язками, які

спочатку мали казуально-особистий характер. З часом у міру повто-

рюваності типових життєвих ситуацій, що виникали, і контролю за їх

розвитком з боку владних структур вони набували нормативного зна-

чення і визнавалися

загальнообов’язковими;

4) необхідність обмеження і пом’якшення в період розкладу родо-

вого ладу військового протистояння окремих племен, які потребували

постійного обміну і сусідських стосунків, захисту своїх інтересів мир-

ними засобами;

5) необхідність підтримання єдиного порядку у відносинах усере-

дині спільності людей — населення, що заселяє певну територію.

Виникнення права — тривалий історичний

процес. Провісниками

юридичного регулювання були звичаї і табу — система безперечних

заборон біологічного, природного, морального, релігійного характеру.

Існували певні «контури» правосудної діяльності — на основі норм-

звичаїв загальні збори і старійшини приймали відповідні індивідуаль-

ні рішення. В умовах переходу від первісної общини до державно

організованого суспільства значення права спочатку надавалося інди-

відуальним, фактичним

, повторюваним стосункам.

Важливим етапом у формуванні права було перетворення звичаїв, що

склалися в первісному суспільстві, на правові звичаї. Правовим звичай стає

тоді, коли він набуває мовчазного або офіційного схвалення держави і за-

хищається нею, в тому числі за допомогою примусу. Держава неоднаково

ставиться до різних звичаїв: вона санкціонує тільки ті

з них, які узгоджу-

ються з її політикою, загальними засадами життєдіяльності суспільства.

Водночас з’являються такі звичаї, які закріплювали кастові привілеї вищих

станів, обов’язки нижчих, правила купівлі-продажу землі, спадкове сімей-

не володіння землею та ін. Більшість правових звичаїв втілюються в пи-

сані тексти, на які можна було посилатися в

обґрунтування своїх прав.

Якщо раніше збереження звичаїв було привілеєм жреців, то тепер вони

одержують підтримку державної влади. На основі правових звичаїв скла-

дається так зване звичаєве право.

Значну роль у становленні правових норм відіграли суди. Судові

функції спочатку здійснювали жреці у формі релігійного ритуалу або

верховні правителі і призначені ними

судові органи. Вони закріплю-

вали у своїх рішеннях ті звичаї, які відповідали новим порядкам. Су-

дові органи формулювали правові прецеденти — рішення з конкретних

справ, які в майбутньому набували нормативного характеру, ставали

Частина перша. Наукознавчий та історичний аспекти теорії держави і права

загальнообов’язковими при вирішенні аналогічних справ. Так, рішен-

ня преторів та інших магістратів у Стародавньому Римі вважалися

обов’язковими зразками для вирішення аналогічних справ, унаслідок

чого склалася ціла система преторського права.

З часом основною формою права стають державні нормативні акти.

Це відбувається внаслідок динаміки суспільних відносин. Потреби пра-

вового регулювання вимагали

вироблення і знання спеціальних понять,

появи особливих механізмів, інститутів, таких як власність, позов, юри-

дична особа, юридична відповідальність і т. ін., які були невідомі родо-

вим звичаям. Поступово ці акти в деяких країнах витісняють звичаєве

право, посідають домінуюче місце серед форм права. Класова диферен-

ціація суспільства, боротьба різних соціальних груп

за панівне станови-

ще сприяє політизації нормативних актів, на цій основі право стає спо-

собом управління суспільством. Нормативні акти збігаються з уявлен-

нями влади про належну поведінку. Єдині правила, які б виражали

інте реси всіх членів суспільства, зникають. Норми права, захищені на

випадок порушення силою державного апарату, закріплюють можливість

майнової нерівності,

привілеїв для окремих груп населення, поділ на

касти. Але водночас вони необхідні і для встановлення певного порядку

суспільних відносин. Нормативні акти держави урізноманітнюються,

поділяються на окремі види, оперативно реагують на потреби соціальної

практики, чітко формулюють зміст прав і обов’язків.

Розглянуті тенденції виникнення права наглядно проявилися в таких

стародавніх юридичних пам

’ятках, як Закони царя Хаммурапі у Вавілоні,

закони Солона у Стародавній Греції (594–593 роки до н. е.), Закони ХІІ

таблиць у Римі (451–450 роки до н. е.), Салічеська Правда 496 р., Закони

Етельберта 600 р. в англосаксонській правовій системі. Для Руської Прав-

ди Ярослава Мудрого 1016 р. було характерним поєднання норм звичає-

вого права, викладених

в узагальненому вигляді судових прецедентів та

деяких законодавчих положень.

§ 4. Ознаки держави, що відрізняють

її від самоврядування первісної

общини

Держава виникає як особлива політична, територіальна і структур-

на організація суспільства. Вона відрізняється від самоврядування

первісної общини за такими ознаками.