Цвік М.В., Петришин О.В. Загальна теорія держави і права

Подождите немного. Документ загружается.

161

Розділ 9. Поняття права

людством у перебігу його розвитку. В такому значенні право розгляда-

ється як атрибут цивілізації, як втілення гуманістичних прагнень люд-

ства, як результат боротьби за свободу і справедливість.

Ці три аспекти цінності права проявляються у загальнолюдському,

загальносоціальному та особистісному вимірах.

Загальнолюдський (загальноцивілізаційний) вимір, тобто його цін-

ність для людства в цілому, полягає

в тому, що воно виступає найгу-

маннішим, єдиним прийнятним засобом розв’язання глобальних про-

блем сучасності (обмеженість ресурсів і боротьба за них, екологічна

криза, регіональні воєнні конфлікти, релігійні та етнічні конфлікти

тощо). Право як утвердження ідей гуманізму, соціальної свободи і спра-

ведливості, цінностей демократії виступає необхідною основою між-

народних відносин,

засобом, здатним забезпечити гармонійне співіс-

нування людства в цілому.

Загальносоціальний вимір, тобто цінність права для усього суспіль-

ства, проявляється в тому, що право: 1) сприяє формуванню суспільних

відносин, необхідних для нормального розвитку та існування суспіль-

ства; 2) гарантує безпеку, впорядкованість та гармонізацію суспільних

відносин, стабільність соціальної системи, цілісність, солідарність

соціуму; 3) забезпечує подальший розвиток

суспільних відносин. Таке

значення права для суспільства зумовлено тим, що воно, по-перше,

вносить універсальні загальні начала в життєдіяльність суспільства;

по-друге, забезпечує правильне поєднання інтересів окремих осіб

і суспільства в цілому; по-третє, здатне протистояти свавіллю, насиль-

ству, деструктивним соціальним явищам; по-четверте, його зміст

становлять правила поведінки, що

сформувалися на основі повторю-

ваних суспільних відносин, а відтак, є результатом соціального від-

бору. Правом стають лише ті норми, зміст яких відповідає інтересам

суспільства, які здатні забезпечити стабільність, прогресивний розви-

ток суспільства, адекватне історичним умовам поєднання індивідуаль-

ного і суспільного інтересів.

Особистісний вимір, тобто цінність права для окремого індивіда,

полягає в

тому, що воно здатне задовольняти потребу людини в свобо-

ді і встановлює певний порядок її використання. Аби забезпечити своє

існування і розвиток в суспільстві, стати особистістю, людина повинна

мати певні можливості для власних свідомих дій стосовно інших лю-

дей, їх організацій, спільнот, природи, можливості для активної жит-

тєдіяльності, самореалізації. Певна

сукупність таких можливостей

характеризує стан свободи, який виступає найбільш загальною, най-

162

Частина третя. Загальне вчення про право

важливішою передумовою задоволення будь-яких потреб людини,

є універсальною потребою особистості. Отже, особистісна цінність

права виражається в тому, що воно: а) тією чи іншою мірою наділяє

особистість свободою; б) встановлює певний порядок її використання

для оволодіння різними благами, що сприяють всебічному і повному

розвиткові особистості.

Контрольні запитання

1. Охарактеризуйте основні підходи до праворозуміння.

2. Охарактеризуйте право як багатоаспектне явище.

3. Виокремте істотні ознаки права.

4. Назвіть основні соціальні і юридичні функції права.

5. Виокремте основні аспекти цінності права.

163

Розділ 10

Право в системі соціального

регулювання

§ 1. Поняття, загальні риси і види

соціальних норм

У реальному житті багатоманітність суспільних відносин урегулю-

вати лише правом неможливо. Їх упорядкування здійснюється за до-

помогою соціальних норм — різних правил, які є еталоном, моделлю,

взірцем поведінки людей. До соціальних норм, крім правових, належать

також звичаї, моральні, групові (корпоративні), релігійні, а також де-

які інші норми. При цьому немає жодної галузі

соціального життя,

в якій діє тільки якась одна група соціальних норм.

Таким чином, соціальні норми — це існуючі в суспільстві правила

поведінки загального характеру, які виявляють волю певної часті на-

селення або всього суспільства і на випадок їх можливого порушення

мають гарантії виконання різними засобами соціального впливу.

До загальних рис соціальних

норм належать:

об’єктивна зумовленість правил поведінки, їх вольовий характер. –

За допомогою соціальних норм забезпечуються стабільність і порядок,

що виникають у процесі історичного розвитку суспільства;

соціальні норми видаються з метою регламентації взаємодії –

людей і розраховані на багаторазове застосування до невизначеного

кола осіб;

їх гарантованість, як правило, на випадок порушення

засобами –

державного або суспільного впливу;

164

Частина третя. Загальне вчення про право

соціальні норми відображають у к – ожному суспільстві особли-

вості його культурних традицій.

Класифікація соціальних норм здійснюється за такими критерія-

ми:

а) за змістом регульованих відносин (політичні, організаційні, ес-

тетичні норми тощо);

б) за способами встановлення і засобами забезпечення виконання

(норми права, норми моралі, звичаї, корпоративні норми);

в) за способами закріплення

і зовнішнього виразу (норми, які зна-

ходяться у свідомості людей або ж виражені в письмовій формі).

В юридичної літературі поряд з системою соціальних норм виді-

ляють так звані технічні норми, тобто правила поводження із знаряддя-

ми виробництва, технікою, зброєю, тваринним світом тощо.

§ 2. Право і мораль

У суспільстві право і мораль тісно пов’язані. Їх співвідношення

проявляється в стані єдності, відмінності та взаємодії. Для характерис-

тики кожного з означених станів необхідно передусім визначити, що

являє собою мораль як соціальне явище.

Мораль (лат. мoralis — моральний) — це система життєвих прин-

ципів, поглядів, суджень, оцінки людей, а також відповідних

їм норм по-

ведінки, що відображають погляди, які склалися в суспільстві, про добро

і зло, борг, справедливість, гідність і безчестя, похвальність і ганебність,

про те, що схвалюється, а що відкидається суспільством.

З цих позицій вирізняють усвідомлення людиною свого внутріш-

нього «я» (моральність), якого вона має неухильно додержуватись,

і конкретні форми,

межі зовнішнього прояву моральної поведінки осо-

би до інших людей, соціальної групи, суспільства, держави у вигляді

вимоги, веління, заборони (мораль).

Як самостійні нормативні регулятори право і мораль разом з тим

мають спільні риси. І право, і мораль:

виконують функцію соціального компромісу між індивідом, –

групою індивідів і суспільством, сприяють збереженню стабільності

і рівноваги в суспільстві;

мають нормативний характер, тобто формують правила поведін- –

ки людей;

165

Розділ 10. Право в системі соціального регулювання

є універсальними критеріями оцінки поведінки суб’єктів у різних –

сферах громадської діяльності;

сприяють прогресивному розвиткові суспільства. –

Розмежування права і моралі може бути проведене за такими кри-

теріями.

За походженням: норми моралі формуються поступово, в процесі

суспільного життя на основі уявлень про добро і зло, справедливість,

честь, безчестя, мають

неофіційний характер і можуть передаватися із

покоління в покоління; норми права складаються у процесі взаємодії

людей як певні норми, що закріплюють повторювальні відносини та

ідеї, які визнає і захищає держава, і мають офіційний загальнообо-

в’язковий для всіх осіб характер.

За сферою регулювання: моральне регулювання поширюється на

відносини, які не

піддаються зовнішньому контролю, на відносно

вузьку сферу міжособового спілкування — кохання, дружбу, взаємо-

допомогу тощо; норми права регулюють лише ті відносини, які мають

загальносуспільне значення.

За формою виразу: норми моралі не мають офіційно фіксованих

норм виразу і можуть міститися у релігійних заповідях, традиціях,

ритуалах, прислів’ях тощо (наприклад, «Той, хто робить

ганебне, по-

винен передусім соромитися самого себе»); право ж має ознаку інсти-

туціоналізованості, його норми набувають формального виразу в нор-

мативних актах та приписах, встановлених державою, — законах,

указах, постановах, наказах, інструкціях та ін.

За ступенем деталізації: норми моралі не містять точних, деталі-

зованих правил поведінки, вони виступають як принципи проголо-

шення безособової повинності формування бажаної поведінки (напри-

клад, поступатися місцем людям похилого віку, жінкам у громадсько-

му транспорті); норми права і законодавства, в якому право втілюєть-

ся, є деталізованими правилами про належну, бажану і заборонену

поведінку, яка реалізується через механізм правового регулювання

(наприклад, ст. 296 Кримінального кодексу України забороняється

хуліганство, тобто

грубе порушення громадського порядку з мотивів

явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухва-

лістю чи винятковим цинізмом).

За засобами забезпечення виконання та специфікою санкцій: до-

держання моралі забезпечується внутрішнім переконанням, громад-

ською думкою, громадським впливом, соціально-психологічними

стереотипами; право охороняється та гарантується примусовою силою

166

Частина третя. Загальне вчення про право

держави. Порушення правових норм тягне за собою юридичну відпо-

відальність — негативні наслідки майнового, особистого і організацій-

ного характеру, що застосовуються в певному порядку державним апа-

ратом. При цьому перелік санкцій має точно фіксований характер.

Взаємодія права і моралі полягає в тому, що право пройняте нормами

моралі, ґрунтується на них. Деякі дослідники

навіть вважають, що пра-

во — це юридично оформлена мораль, тобто майже всі правові норми

є водночас нормами моралі (наприклад, юридично закріплений обов’язок

батьків щодо виховання дітей в своїй основі містить моральні вимоги).

Регулятивна взаємодія моральності та права проявляється і в тому,

що без звернення до дослідження моральних понять не

можна вияви-

ти значення низки термінів, закріплених у праві, з оцінкою яких

пов’язані юридичні наслідки. До них належать оціночні поняття: «об-

раза особистої гідності», «дії, що відзначаються особливим цинізмом

чи особливою зухвалістю», «розумні строки», «неможливість спільно-

го проживання», «низькі мотиви» та ін.

І право, і мораль мають подібні, хоча і

не тотожні системи оцінки —

обидві нормативні системи засуджують протиправні вчинки.

Деякі колізії у взаємодії права і моралі виникають у питаннях тран-

сплантації органів та інших анатомічних матеріалів людини, проведен-

ня клінічних випробувань лікарських засобів на пацієнтах (доброволь-

цях), штучного запліднення, евтаназії — прискорення смерті невилі-

ковного хворого для припинення його страждань,

тощо.

Важливу роль відіграють моральні норми у правозастосовній ді-

яльності при вирішенні конкретних юридичних справ. Так, мотив

і мета деяких злочинів, інших правопорушень є обов’язковими або

додатковими (факультативними) ознаками, що мають бути встановле-

ні при кваліфікації, а в разі ухвалення судом рішення про позбавлення

батьківських прав моральний чинник часом є

вирішальним. Досить

складним не тільки з правового, а й з морального боку є питання три-

мання взятих під варту і засуджених осіб. До уваги беруться юридич-

ні, соціальні, економічні, географічні і, звісно, моральні чинники су-

місного перебування засуджених та їх охорони. Йдеться і про розмі-

щення засуджених за категоріями, умовами

тримання, обмеженнями,

видами і порядком покарань (покарання не повинні бути жорстокими

чи такими, що принижують людську гідність) та ін.

Водночас слід ураховувати, що у будь-якому суспільстві існують

прояви реакційної, застарілої, антисоціальної групової моралі, яка

суперечить загальносуспільній моралі.

167

Розділ 10. Право в системі соціального регулювання

Деякі норми права, здебільшого процесуальні, в моральному сенсі

є нейтральними (наприклад, норма ст. 38 Кримінально-процесуального

кодексу України, де йдеться про передачу справи з одного суду до ін-

шого, байдужа у моральному відношенні).

§ 3. Право і політичні норми

У процесі розвитку суспільних відносин політика є одним із чин-

ників формування права. Право закріплюється в законодавстві, яке

виражає державну політику. Законодавство встановлює правові форми

здійснення політики і у свою чергу сприяє проведенню певної полі-

тичної лінії. У перекладі з грецької слово «політика» (politika) означає

державну або громадську справу, сутністю якої є

визначення форм,

завдань, змісту діяльності держави. Термін «політика» має широкий

спектр значень: улаштування державної влади, вираз економіки, мис-

тецтво спільного життя, сукупність настанов та мета різних соціальних

груп і практичних дій у досягненні цієї мети, мистецтво досягнення

можливого і необхідного, участь у справах держави для досягнення

соціальної згоди та ін.

У найширшому значенні поняття «політика» — це відносини між

державними утвореннями, великими соціальними групами, етносами,

націями, верствами населення, класами, конфесіями, партіями, гро-

мадськими організаціями з приводу тих чи інших соціальних подій.

Названі соціальні суб’єкти реалізують власні інтереси як у політич-

них, так і в неполітичних формах. При цьому все, що

хоч якось пов’язане

з питаннями завоювання влади, її відмежування і взаємодії з державою,

несе в собі політичний зміст. Центральним елементом втілення тих чи

інших інтересів у життя є державна влада, тому політична боротьба

ведеться за вплив на державну владу або за її завоювання.

Держава прагне шляхом ухвалення відповідних правових рішень

впливати на перебіг політичних подій. Виконуючи політичні вимоги,

вона знижує тиск політичних рухів (наприклад, встановлює мінімаль-

ний розмір оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення,

соціальної допомоги, що забезпечують рівень життя не нижчий від

прожиткового мінімуму). За умов демократичної організації суспіль-

ства учасники політичних відносин поставлені в рівні рамки право-

вого

спілкування. Це дає змогу підтримувати баланс різних соціальних

сил у стані конструктивної взаємодії.

168

Частина третя. Загальне вчення про право

Історія людства, так само як і практика сучасного державно-

правового будівництва, демонструє чимало прикладів домінування

політики над правом, проведення її в позаправових формах. У деспо-

тичних державах Давнього Сходу (Єгипет, Вавилон), давніх державах

Індії і Китаю, монархіях періоду абсолютизму, теократичних монархі-

ях Азії і Північної Африки, радянському суспільстві пріоритет політи-

ки

над правом забезпечувався відповідно обожнюванням волі прави-

теля, свавіллям феодальної верхівки, спільними актами партійних

і державних органів. Політичне насильство ставало змістом законів,

звичаїв, прецедентів судових органів, законодавчі акти нерідко набу-

вали неправового змісту.

Співвідношення між політикою і правом істотно змінилося в період

буржуазних революцій і формування громадянського суспільства в Євро-

пі та Північній Америці, коли поряд із ідеями рівності, прав і свобод

людини сформувався принцип верховенства права, його пріоритету над

державою, обмеження свавілля політичної влади правами людини. Закони,

що ухвалюються парламентом, набувають правового змісту, обов’язкового

для виконавчої і судової гілок влади. Таким чином, співвідношення по-

літики, права та законодавства залежить

від ступеня розвитку громадян-

ського суспільства, його можливості впливати на формування політично-

го курсу держави та додержання прав і свобод людини.

З огляду на викладене можна визначити такі напрямки взаємодії

політики і права, що виражаються в єдності, розбіжності, взаємопід-

тримці, протиборстві, солідарності.

Право і політика мають єдине джерело розвитку і

функціонуван-

ня — суспільні відносини і передусім відносини власності, на підста-

ві яких виникають політико-правові зв’язки. Право виражає міру (межі)

свободи та рівності учасників суспільних відносин, включаючи полі-

тичні відносини між соціальними групами, партіями, націями, станами

з приводу здійснення політичної влади, що складаються об’єктивно

впродовж розвитку суспільних відносин.

Право

і політика мають нормативну природу. Вони формуються

у вигляді визначення напрямків діяльності (політика), прав і обов’язків

суб’єктів суспільних відносин (право). Проте на відміну від правових

політичні норми не завжди містять ознаку формальної визначеності

і можуть бути закладені в політичних поглядах, ідеях, уявленнях по-

літичних діячів. Усі політичні норми,

ідеї, програми знаходяться у спів-

відношенні конкуренції, в той час як у системі права всі норми підпо-

рядковуються тим, які мають найвищу або вищу юридичну силу.

169

Розділ 10. Право в системі соціального регулювання

Право і політика у своїй основі містять загальні принципи функці-

онування і цінності орієнтації, що відбивають інтереси і потреби со-

ціальних суб’єктів. Ця обставина робить законодавство як форму ви-

разу права засобом захисту інтересів суспільства. Шляхом прийняття

нормативних актів реалізується міжнародна, національна, культурна,

екологічна, економічна та інша державна політика.

При цьому кожна

держава існує в межах певних міждержавних політичних відносин.

У праві закріплюються політичний устрій суспільства, політичні пра-

ва і свободи громадян, механізм функціонування політичних інститутів,

причому, як правило, в нормативних актах, що мають вищу юридичну

силу в системі законодавства: конституціях або конституційних законах.

В умовах, коли панує принцип верховенства

права, будь-які дії суб’єктів

політики повинні підкорятися його вимогам. Отже, не право підпорядко-

вується політиці, а політика в особі держави і всіх інших суб’єктів полі-

тичної системи підпорядковується праву. Тільки на такій основі держава

може через законодавство впливати на політичний розвиток.

§ 4. Право і релігійні норми

Іноді розрізняють вторинні (змішані) нормативні структури, до

яких належать релігійні норми, що поєднують в собі риси і мораль-

них, і корпоративних норм. З початку існування людства відомо при-

близно 50 тис. різноманітних великих і малих релігій, в кожній з яких

виникали власні релігійні норми. Ці норми регулюють ставлення

віруючих до Бога, церкви

, віруючих між собою та до представників

інших конфесій.

Найбільш відомі світові релігії — християнство, іслам, іудаїзм,

буддизм — справили значний вплив як на духовну та моральну сфери

життя суспільства, так і на розвиток правових систем багатьох держав.

У більшості священних книг — Біблії, Талмуді, Корані — певні релі-

гійні положення мають ознаки правових норм:

не вбий, не вкради,

поважай своїх батьків, не заздри, не свідчи неправдиво тощо. Крім

того, в них формулюються правила поведінки, подібні на кримінально-

правові, цивільно-правові, процесуальні. На початкових етапах розви-

тку людства норми права не відокремлювались від релігійних і були

з ними тісно пов’язані — норми права являли собою водночас

і релі-

гійні закони. Пізніше, у процесі розвитку суспільства, правові норми

стали відокремлювати від «суто релігійних».

170

Частина третя. Загальне вчення про право

Розмежування між нормами права і релігійними нормами можна

здійснити за такими ознаками.

По-перше, релігійні норми базуються на внутрішньому авторите-

ті — голосі сумління, а правові — на зовнішньому, оскільки вони за-

хищені державою.

По-друге, за способом встановлення та закріплення: релігійні норми

виникають в процесі історичного розвитку суспільства протягом досить

тривалого

часу та фіксуються в усній або письмовій формі; норми пра-

ва встановлюються за спеціально створеною процедурою і набувають

формального виразу в нормативних актах та приписах, які походять від

держави, — законах, указах, постановах, наказах, інструкціях та ін.

По-третє, релігійні норми адресовані віруючим відповідної кон-

фесії, а правові — всім членам суспільства

і мають ознаку загально-

обов’язковості, незалежно від згоди або визнання їх з боку суб’єктів

права.

По-четверте, в релігійних нормах приписується внутрішня по-

ведінка, яка може виявлятися й у зовнішніх вчинках, а в праві — зо-

внішня, хоча і внутрішній духовний стан може мати велике значення.

По-п’яте

, виконання приписів релігійних норм забезпечується не

тільки загрозою застосування передбачених ними санкцій, а й захода-

ми морально впливу — правопорушник розглядається як «грішник»

перед Богом з погляду інших віруючих; правові норми містять точно

встановлені вичерпні види санкцій — штраф, позбавлення волі, арешт,

догану, звільнення, громадські чи виправні роботи тощо.

Особливості взаємодії правових

норм і норм релігійного права

можна розглядати тією мірою, якою релігійні норми визнаються

обов’язковими у тій чи іншій державі і забезпечуються з її боку при-

мусом щодо їх виконання.

Ступінь обов’язковості релігійних норм порівняно з правовими

можна визначити у такому співвідношенні:

релігійні норми є первинними, загальнообов’язковими для

всіх, –

а правові норми (норми позитивного права) не можуть їм суперечити

(Іран, Афганістан, Пакістан та ін.);

правові норми (норми позитивного права, захищені державою) — –

є первинними, а релігійні норми не мають переваги перед правовими

і є додатковими (субсидіарними) щодо регулювання суспільних від-

носин (наприклад Єгипет, Таїланд та ін.);

правові

норми (норми позитивного права, захищені державою) –

первинними, а релігійні норми існують лише для віруючих відповідної

конфесії (Індія, Україна, Росія, Ізраїль та ін.).