Бусенко О.Т. (ред.). Технологія виробництва продукції тваринництва

Подождите немного. Документ загружается.

200

У господарствах, де вирощують молодняк на м’ясо, застосовують

комбіновану систему утримання — у зимовий період на прив’язі, а в

літній безприв’язно у загонах чи на пасовищах. Загони споруджу-

ють із розрахунку 5 – 6 м

на одну голову й утримують молодняк

групами по 100 – 150 голів.

У цьому випадку корми роздають мобільним транспортом, а гній

прибирають за допомогою транспортера або бульдозера.

Молодняку згодовують значну кількість соковитих і зелених ко-

рмів, що сприяє швидкому росту тварин та запобігає передчасному

ожирінню. Норми годівлі визначають залежно від віку тварин, жи-

вої маси й середньодобових приростів (табл. 24).

24. Норми годівлі середнього за масою молодняку великої рогатої

худоби молочних і молочно-м’ясних порід при вирощуванні на м’ясо,

на одну голову за добу

Потреба

Вік,

міс

Жива

маса, кг

Середньодобо-

вий приріст, г

кормові

одиниці

обмінна енер-

гія, МДж

суха речови-

на, кг

перетравний

протеїн, г

сира клітко-

вина, г

сирий жир, г

кальцій, г

фосфор, г

кухонна

сіль, г

каротин, мг

0 – 1 37 – 55 600 2,2 18,0 0,9 275 — 220 11 6 — 20

1 – 2 55 – 75 650 2,5 21,0 1,4 310 — 210 17 10 5 35

2 – 3 75 – 100 700 2,8 25,0 2,0 350 — 180 23 13 10 45

3 – 4 100 – 120 750 3,3 28,0 2,8 395 390 190 24 15 10 65

4 – 5 120 – 140 700 3,8 31,0 3,4 455 510 215 29 18 15 85

5 – 6 140 – 160 650 4,5 33,0 3,9 540 625 240 31 21 20 100

6 – 9 160 – 215 600 4,9 38,0 5,0 540 990 190 36 22 25 125

9 – 12 215 – 270 600 5,3 46,0 6,1 550 1155 230 41 23 30 150

12 – 15 240 – 325 650 6,5 57,0 8,2 605 1560 270 45 24 35 180

15 – 18 325 – 400 800 8,5 70,0 10,0 765 1990 310 54 29 40 210

Основою раціону в зимовий період є силос, сінаж, концентровані

та грубі корми. Якщо господарство знаходиться в бурякосійних ра-

йонах, до раціону молодняку вводять 25 – 35 % жому за загальною

поживністю, а для балансування його за протеїном, мінеральними

речовинами і вітамінами до комбікорму чи зелених кормів додають

500 – 600 г амідоконцентратних добавок, а також диамонійфосфат і

мононатрійфосфат.

У літній період у раціоні молодняку зелені корми повинні стано-

вити 75 % за поживністю. Для забезпечення тварин протеїном кра-

ще згодовувати злаково-бобові суміші. Із концентрованих викорис-

товують комбікорми або високоенергетичні кормові суміші. Доціль-

но вирощувати молодняк на природних та культурних пасовищах.

За умов гарного травостою без згодовування концкормів середньо-

201

добові прирости тварин можуть досягати 1000 г. Потреба в енергії і

перетравному протеїні залежить від віку й живої маси молодняку

(табл. 25).

25. Потреба у перетравному протеїні та енергії,

на 1 кг приросту молодняку

Для великих за живою

масою тварин молочно-

м’ясних порід

Для середніх за живою

масою тварин молочно-

м’ясних і молочних порід

Вік, міс

Перетрав-

ний протеїн,

на 1 к. од., г

кормові

одиниці

обмінна

енергія,

МДж

кормові

одиниці

обмінна

енергія,

МДж

0 – 1 125 2,9 26 3,7 30

1 – 2 125 3,5 31 3,8 31

2 – 3 125 3,8 33 4,0 33

3 – 4 120 4,3 38 4,4 37

4 – 5 120 5,1 45 5,4 45

5 – 6 120 5,9 52 6,9 58

6 – 9 110 7,3 66 7,7 64

9 – 12 100 8,3 76 8,8 74

12 – 15 90 8,9 82 10,3 87

15 – 18 90 10,6 98 11,3 100

Відгодівля є заключним етапом у виробництві яловичини. Вона

передбачає годівлю тварин досхочу з метою збільшення маси й по-

ліпшення якості м’яса. Для запобігання ожирінню і здешевлення

відгодівлі спочатку тваринам згодовують переважно грубі й сокови-

ті корми. З підвищенням вгодованості в раціоні молодняку збіль-

шують частку концкормів.

Молодняк відгодовують три–чотири, а дорослу худобу два–три

місяці. У період відгодівлі середньодобові прирости повинні стано-

вити 800 – 1000 г. Максимально для відгодівлі використовують міс-

цеві корми. При цьому частка концентрованих має досягати 35 – 40 %,

а для одержання середньодобових приростів понад 1000 г — 50 %.

Залежно від співвідношення кормів у раціоні розрізняють такі

види відгодівлі: на зелених кормах, силосі, сінажі, жомі, барді.

Відгодівлю на зелених кормах застосовують у літній період із ви-

користанням трави луків та сіяних бобових і злакових культур. На

зелені корми тварин переводять поступово, оскільки зміна раціону

призводить до розладу травлення і, як наслідок, зниження прирос-

тів. У перший день їх згодовують не більше 10 – 15 кг і до норми

доводять протягом 7 – 10 днів.

 Дорослій худобі зелених кормів згодовують 50 – 70, а молодня-

ку — 30 – 50 кг. До раціону також вводять грубі, соковиті корми,

залишки технічного виробництва (жом, барда тощо) і концкорми.

Якщо у годівлі використовують силос, то можливе співвідношення

202

кормів у раціоні за загальною поживністю таке: трава — 50 – 60 %,

силос — 23 – 30, концентровані — 15 – 20 %. На завершальному

етапі відгодівлі частку останніх доводять до 40 – 50 %.

Відгодівлю тварин на природних або культурних пасовищах на-

зивають нагулом. Це найдешевший спосіб відгодівлі. З його засто-

суванням формують нагульні гурти по 100 – 150 голів або випаса-

ють тварин на ланцюгових прив’язях. Достатнє забезпечення зеле-

ними кормами і підгодівля невеликою кількістю концкормів дає

можливість одержувати середньодобові прирости 800 – 1000 г.

Відгодівля силосом найдоцільніша в осінньо-зимовий період. Ви-

користовують силос із різних культур, але найчастіше з кукурудзи.

 Дорослій худобі його згодовують 30 – 40, молодняку — 20 – 25 кг.

До раціону також вводять сіно, солому, буряки, картоплю, концент-

ровані та інші корми. З розрахунку на 100 кг живої маси худобі на

відгодівлі необхідно: силосу — 6 – 8 кг, грубих — 0,8 – 1, коренепло-

дів та картоплі — 1 – 1,2, концкормів — 2 – 3 кг, кухонної солі —

40 – 50 г на одну голову за добу. З метою забезпечення тварин про-

теїном можна згодовувати сечовину або амонійні солі (молодняку —

40 – 50, дорослій худобі — 80 г). Для нормалізації цукрово-

протеїнового відношення до силосних раціонів вводять 4,5 – 6 кг

цукрових буряків і 1,5 – 2 кг патоки.

Відгодівля на таких раціонах дає можливість одержувати 800 –

900 г приросту за добу.

Відгодівля сінажем. Її використання дає можливість застосову-

вати малокомпонентні раціони. Сінаж характеризується низькою

вологістю, дрібною структурою, сипучістю. Зважаючи на ці власти-

вості, годівля тварин на таких раціонах повністю механізована й

автоматизована.

 Молодняку 10 – 12-місячного віку згодовують 10 – 15, старше ро-

ку — 15 – 20 кг сінажу.

Використовують також сінажно-концентратний тип годівлі (30 –

40 % сінажу і 60 – 70 % комбікорму за поживністю), що забезпечує

високу інтенсивність росту тварин.

Відгодівлю жомом застосовують у бурякосійних районах. Жом

добре поїдається тваринами, але містить недостатню кількість біл-

ків, фосфору і дуже мало жиру. Тому в раціони додатково вводять

протеїнові корми, кісткове борошно, преципітат і кухонну сіль.

 Дорослій худобі згодовують 60 – 80, молодняку — 45 – 50 кг жо-

му, що за загальною поживністю становить 65 – 70 % раціону. До

поїдання великої кількості цього корму тварин привчають протягом

6 – 7 днів, поступово збільшуючи його кількість. У раціон тварин

вводять грубі корми з розрахунку 0,5 кг на 10 кг кислого жому, оскіль-

ки при меншій даванці порушується травлення. Концентрованих

кормів у перший період відгодівлі (30 – 40 днів) згодовують 1,5 – 2,

203

другий (40 – 60) — 2 – 3 кг, патоки відповідно 0,5 – 0,8 і 1 – 1,5 кг

для забезпечення організму легкоперетравними вуглеводами.

Необхідну кількість протеїну тварини одержують за рахунок

введення до раціону гороху, трав’яного борошна, бобового сіна, а

також сечовини та амонійних солей. Нестачу фосфору поповнюють

додаванням фосфорних мінеральних добавок.

Барду для відгодівлі використовують у районах спиртового вироб-

ництва. Це дешевий корм, який одержують від переробки зернових

злакових, картоплі, патоки та фруктів. Вона бідна на вуглеводи і

кальцій, тому в раціон вводять ячмінь, кукурудзу, овес, крейду,

трикальційфосфат та інші мінеральні речовини. Найцінніша зер-

нова барда, далі зерново-картопляна і картопляна. Спочатку тва-

рин привчають до її поїдання, а потім переводять на повну добову

норму.

 Молодняку від 6- до 12-місячного віку згодовують 15 – 30 кг, до

2-річного — 20 – 30, 2 – 3-річного віку — 30 – 40, дорослій худобі —

60 – 70 кг цього корму. У раціон також вводять грубі корми (сіно,

солома): дорослій худобі 7 – 8, молодняку 4 – 6 кг; концентровані —

1 – 2,5 кг; крейду 70 – 100 г на одну голову за добу.

Згодовують барду тільки свіжою, оскільки кисла спричинює

шлунково-кишкові захворювання. Щоб запобігти появі мокрецю,

тваринам дають на 10 л барди не менше 1 кг грубих кормів і

утримують їх у сухих приміщеннях із достатньою кількістю під-

стилки.

5.4. Особливості технології

виробництва яловичини

у м’ясному скотарстві

М’ясне скотарство в Україні розвивається як спеціалізована са-

мостійна галузь тваринництва, основним завданням якої є вироб-

ництво високоякісної яловичини. Найдоцільніша його організація в

районах із значними масивами природних кормових угідь.

Галузь м’ясного скотарства характеризується рядом особливос-

тей. Так, для виробництва яловичини застосовують іншу техноло-

гію з використанням м’ясних порід худоби, добре пристосованих до

різних кліматичних умов, невибагливих до кормів, стійких проти

захворювань, із консолідованою спадковістю, скороспілих, із висо-

кою оплатою корму продукцією, більшим виходом м’яса високої

якості.

Тварини м’ясних порід краще нарощують м’ясо, особливо на тих

ділянках тулуба, з яких одержують продукцію вищих сортів. При

цьому м’язова тканина рівномірно пронизана жиром, м’ясо сокови-

204

те і є біологічно повноцінним продуктом харчування з високими ку-

лінарними якостями.

У м’ясному скотарстві капітальні витрати на будівництво при-

міщень, засоби механізації, затрати праці на виробництво продукції

значно менші, оскільки підсисне вирощування телят до 7 – 8-місяч-

ного віку виключає процес догляду за молодняком у молочний період.

Технологічний цикл виробництва яловичини поділяється на три

періоди — відтворення й вирощування телят до відлучення, виро-

щування молодняку після відлучення від корів та інтенсивна його

відгодівля або нагул.

Рівень виробництва яловичини тісно пов’язаний з відтворен-

ням стада, бо чим вищий вихід телят, тим більше можна одержати

яловичини. За умови виходу телят 100 % на структурну голову одер-

жують 120 – 130 кг яловичини, а при 60 – 70 телятах від 100 корів

цей показник знижується до 60 – 70 кг. Структура стада, крім тем-

пів відтворення, визначається і віком при реалізації молодняку на

плем’я та м’ ясо, що тісно пов’язано з рівнем годівлі. Інтенсивна го-

дівля дає можливість скоротити строки вирощування молодняку, а

оптимальна структура стада забезпечує одержання максимального

виходу продукції з нижчою собівартістю.

У репродукторних господарствах, в яких організовано відтворен-

ня та вирощування молодняку до відлучення і реалізацію його в

інші господарства у 8-місячному віці, частка корів у стаді досягає

55, нетелей — 10 – 12 %. У господарствах із закінченим оборотом

стада, де відбувається відтворення, вирощування й відгодівля мо-

лодняку на м’ясо до 16 – 18-місячного віку, частка корів у стаді ста-

новить 40, нетелей — 8 – 10 %. Якщо молодняк вирощують менш

інтенсивно до 24-місячного віку й старше, то кількість корів у стаді

має бути 35, нетелей — 6 – 8 %. Для одержання високого виходу мо-

лодняку і збереження сезонності отелень із стада вибраковують

25 – 30 % корів.

У м’ясному скотарстві застосовують сезонні й цілорічні отелення.

Економічно вигідні сезонні отелення — лютий-квітень. При цьому

корів осіменяють у короткий період протягом червня-липня.

Тільним коровам згодовують грубі, соковиті та концентровані ко-

рми з розрахунку на 1 кг сухої речовини 8 МДж обмінної енергії та

на 1 к. од. 108 – 110 г перетравного протеїну.

Вирощування телят зимово-весняних отелень значно дешевше,

оскільки за пасовищний період вони підростають і здатні ефективно

використовувати зелені корми. Висока молочність корів, годівля

зеленими кормами позитивно впливають на ріст і розвиток телят.

У вересні-жовтні при відлученні від корів у 7 – 8-місячному віці во-

ни досягають живої маси 200 – 260 кг, а достатня кількість кормів

(в осінній період) сприяє одержанню високих середньодобових при-

205

ростів. Зимово-весняні отелення позитивно впливають на перебіг

лактації і дотримання оптимального сервіс-періоду. Найбільш ба-

жаний інтервал між отеленнями — 10 – 11 міс, бо більший міжоте-

леьний період не дає можливості одержувати від корови щорічно

теля.

У господарствах, де не вистачає приміщень, тільних корів взим-

ку утримують у корівниках легкого типу, тому отелення планують

на квітень-травень. Цілорічні отелення організовують у господарст-

вах із міцної кормовою базою, в яких тварини достатньо забезпечені

кормами.

Найдоцільніше м’ясних тварин утримувати безприв’язно на

глибокій незмінній підстилці з годівлею на вигульно-кормових

майданчиках і напуванням із групових напувалок з підігріванням

води (АГК-4). У випадку, коли підстилки недостатньо, застосову-

ють безприв’язно-боксовий спосіб утримання. Корови відпочива-

ють у боксах, а телята у спеціально відведених для них секціях на

підстилці.

Вирощування телят. Отелення корів відбувається в родових

відділеннях або безпосередньо в корівниках, обладнаних щитовими

клітками розміром 2 – 2,5 × 3 м, у які корів переводять за 3 – 5 днів

до отелення. Після народження перший раз теля годують не пізні-

ше як за 1 – 1,5 год.

Новотільних корів після утримання 7 – 10 днів із телятами у кліт-

ках формують у невеликі групи і через 2 – 3 тижні переводять у сек-

ції. Підгодовують телят в окремо відгороджених секціях приміщен-

ня, з яких вони мають вільний вихід до матерів. До поїдання рос-

линних кормів їх привчають із 15 – 20-денного віку.

Новотільних корів спочатку годують сіном, а на повний раціон

переводять через 10 – 15 днів. На 100 кг живої маси їх згодовують

1,7 – 2,1 к. од. та 2,2 – 2,5 кг сухої речовини і 95 – 100 г перетравного

протеїну на 1 к. од., знижуючи його норму під кінець лактації до

86 – 88 г.

 У стійловий період для лактуючої корови забезпечують таку

структуру кормів раціону: грубих — 35 – 45 %, соковитих — 35 – 40 і

концентрованих — 20 – 25 %. На 100 кг живої маси дають грубих —

1,8 – 2 кг, силосу — 3,6 – 3,8 і концкормів — 0,2 – 0,4 кг.

У м’ ясному скотарстві телят під коровами вирощують протягом

7 – 8 міс двома способами — без відлучення та регламентовано (ре-

жимно). Протягом перших 10 днів після народження їх утримують

із матерями, а пізніше — окремо і підпускають до корів 3 – 4, а з

другої половини лактації — 2 – 3 рази на добу.

Телят разом із коровами випасають на пасовищах, обладнаних

місцями для відпочинку, напування й підгодівлі зеленими корма-

206

ми, а за 2 – 3 тижні до відлучення їх привчають до поїдання концен-

трованих кормів.

У 6 – 7-місячному віці телят відлучають від корів і зважують. На

період відлучення вони повинні бути добре розвинуті, а їхня жива

маса досягати 180 – 220 кг і більше. На вирощування телят до 7 – 8-

місячного віку витрачається 900 – 1000 к. од., із яких 300 – 350 при-

падає на молоко матері.

Перші 3 – 4 дні відлучений молодняк утримують у приміщеннях

групами по 15 – 20 голів із необмеженим доступом до води і корму,

потім випускають у двір, а через 12 – 15 днів при наявності пасовищ

випасають. Молодняк розділяють за статтю і формують гурти кіль-

кістю 70 – 100 голів.

Протягом перших 1,5 – 2 міс у стійловий період молодняку згодо-

вують доброякісне сіно, силос і концкорми з розрахунку 2 – 3 кг на

одну голову за добу. Раціони повинні містити достатню кількість

перетравного протеїну, вітамінів та мінеральних речовин.

У раціонах ремонтних телиць віком до року має бути перетрав-

ного протеїну 100 – 102, а старше року — 94 – 96 г на 1 к. од., кон-

центрація енергії в сухій речовині в межах 8,5 – 9 МДж. У зимових

раціонах на грубі корми припадає 35 – 45 %, соковиті — 30 – 40 і

концентровані — 20 – 30 %. Влітку згодовують зелені й концентро-

вані корми.

До 12-місячного віку ремонтних телиць вирощують на високому

рівні годівлі, а від 12- до 18-місячного — на помірному. У 16 – 18-мі-

сячному віці жива маса телиць має досягати 320 – 400 кг.

Вирощування надремонтного молодняку м’ясних порід три-

ває до 12 – 14-місячного віку й закінчується три–чотиримісячною

відгодівлею, тому його рівень розраховують на одержання 500 –

600 кг живої маси у 18-місячному віці (табл. 26). Вирощувати моло-

дняк до старшого віку недоцільно, оскільки у нього знижується

приріст живої маси і значно збільшуються витрати кормів на 1 кг

приросту. Від забою тварин у ранньому віці не одержують повно-

цінної яловичини, зменшується вихід м’яса і підвищується його со-

бівартість.

При досягненні живої маси 400 кг синтез білка в організмі мо-

лодняку м’ясних порід із віком знижується, а інтенсивність від-

кладання жиру підвищується після досягнення живої маси 300 кг.

Тому в більш ранньому віці збільшення маси молодняку відбува-

ється за рахунок росту м’язової, а в пізньому — жирової тканин. Із

віком зі збільшенням відкладання жиру підвищується енергетич-

ність м’яса, а на утворення такого приросту витрачається більше

кормів.

207

26. Норми годівля молодняку м’ясних порід при вирощування на м’ясо

(середньодобовий приріст 900 – 1000 г), на одну голову за добу

Потреба

Вік,

міс

Жива

маса

в кінці

періоду,

кг

кормові

одиниці

обмінна енер-

гія, МДж

суха речови-

на, кг

перетравний

протеїн, г

сира клітко-

вина, г

сирий жир, г

кальцій, г

фосфор, г

кухонна

сіль, г

каротин, мг

9 – 10 267 6,0 68 7,2 652 1674 207 43 30 37 151

11 – 12 324 6,5 72 7,6 663 1753 225 46 33 40 160

13 – 14 381 7,2 78 8,3 720 2060 247 50 36 45 174

15 – 16 444 8,0 85 9,0 760 2220 275 55 40 50 189

17 – 18 507 9,0 93 10,0 846 2470 306 60 44 55 210

Молодняк на м’ясо вирощують інтенсивно, запобігаючи відста-

ванню в рості протягом перших 7 – 8 міс життя, оскільки при наступ-

ній відгодівлі вже у 15 – 16-місячному віці молодняк жиріє, знижує

прирости, а при досягненні живої маси 300 – 350 кг фактично за-

кінчує свій ріст.

При інтенсивному вирощуванні витрати кормів майже в 2 рази

нижчі, ніж при екстенсивному. Найвищу рентабельність одержують

у період вирощування молодняку до 15-місячного віку.

У раціоні молодняку до річного віку має бути 2,3 – 2,7 кг сухої

речовини і 20 – 26 МДж обмінної енергії на 100 кг живої маси, а у

віці старше року відповідно 1,9 – 2,2 кг і 17,2 – 20,8 МДж, перетрав-

ного протеїну 108 – 110 і 95 – 100 г, кальцію 7 – 8 г і фосфору 4,8 –

5,2 г із розрахунку на 1 к. од.

У стійловий період для відгодівлі використовують силос, сінаж,

сіно й концкорми, на які за загальною поживністю повинно припа-

дати: грубих — 20 – 25 %, соковитих — 35 – 40, концкормів —

38 – 50 %. Влітку основними є зелені корми.

Перед постановкою на відгодівлю молодняк зважують і в підго-

товчий період привчають до поїдання значної кількості дешевих

грубих кормів, а в заключний збільшують витрати концентрованих.

У м’ясному скотарстві ефективним є нагул. Він дає можливість

одержати яловичину з мінімальними витратами кормів, у 3 – 4 рази

підвищити продуктивність праці і в 5 – 8 разів зменшити собівар-

тість приросту, оскільки з виробничого циклу вилучаються операції

по заготівлі, транспортуванню кормів та видаленню гною.

Відгодівля вибракуваної худоби триває 2 – 3 міс. Протягом

цього періоду жива маса тварин збільшується на 80 – 90 кг. У спо-

лучній тканині невідгодованої дорослої худоби колагенові й еласти-

чні волокна жорсткіші та пружніші, що негативно впливає на ніж-

208

ність і кулінарні якості яловичини. Відгодівля сприяє відкладенню

на сполучній тканині, що пронизує м’якотну частину м’яса, жиро-

вих клітин, які розпушують сполучнотканинні волокна і яловичина

стає ніжною та мармуровою. У тушах збільшується частка м’якоті,

зменшується кількість неїстівних компонентів (кістки, хрящі, сухо-

жилки), підвищується якість шкір.

Вибракуваних корів формують у групи і в перший період відгодів-

лі використовують, в основному, грубі та соковиті корми, а концент-

ровані згодовують у заключний період із розрахунку 3 – 4 кг на го-

лову за добу.

Оплату праці обслуговуючому персоналу на вирощуванні і

відгодівлі здійснюють залежно від приросту та вдогованості тва-

рин. Щомісячне зважування — трудомісткий процес, який частко-

во призводить до втрати живої маси тваринами, тому деякі госпо-

дарства застосовують принцип авансової оплати по догляду за

тваринами з остаточним розрахунком при завершенні відгодівлі

чи нагулу.

5.5. Основи технології виробництва яловичини

на промисловій основі

Для спеціалізованих господарств із виробництва яловичини ха-

рактерні вищі середньодобові прирости і менші затрати праці й ви-

трати кормів на одиницю продукції. Розміри спеціалізованих госпо-

дарств за кількістю поголів’я коливаються від 1,5 до 15 тис. голів

молодняку великої рогатої худоби, а за обсягом виробництва м’яса

від 100 до 3500 т за рік.

До основних технологічних операцій по виробництву яловичини

на промисловій основі належать: комплектування молодняком, ор-

ганізація кормової бази, системи годівлі й утримання худоби, проек-

тні рішення будівель та обладнання, механізація виробничих про-

цесів, ветеринарні заходи щодо створення оптимальних зоогігієніч-

них умов і профілактика захворювань тварин, організація й оплата

праці.

Технологія виробництва яловичини на промисловій основі ґрун-

тується на концентрації поголів’я худоби, біологічно повноцінній

годівлі, високому рівні механізації та автоматизації виробничих

процесів, ритмічності. Остання є основною умовою, оскільки ритміч-

ність виражається в рівномірному періодичному надходженні моло-

дняку на вирощування й здавання його на м’ясопереробні підпри-

ємства.

Підприємства з повним циклом виробництва комплектують мо-

лодняком 10 – 12-денного віку живою масою 35 – 50 кг, по вирощу-

ванню й відгодівлі — віком 6 – 10 міс і живою масою 150 – 250 кг,

209

відгодівельні майданчики — 9 – 12-місячного і живою масою 220 –

300 кг.

Система кормозабезпечення у спеціалізованих господарствах по

виробництву яловичини в основному ґрунтується на кормах власно-

го виробництва. У господарствах із високим показником розорюва-

ності земель (60 % і більше) молодняк на м’ясо вирощують на влас-

них кормах. Зелені й грубі корми тут одержують за рахунок виро-

щування багаторічних культур, урожаї яких значно вищі, ніж одно-

річних. Залежно від природно-кліматичних умов для одержання

силосу вирощують кукурудзу, соняшник з однорічними бобовими і

злаковими травами. У структурі виробництва концентрованих кор-

мів значне місце повинні займати бобові культури (горох, соя, чина,

люпин), оскільки для зерна злаків характерний невисокий вміст

протеїну.

Протягом усього періоду вирощування годівля тварин має бути

безперебійною, повноцінною і диференційованою за фазами вироб-

ничого процесу та віковими періодами з метою одержання планових

приростів.

До 6-місячного віку телят утримують безприв’язно групами по

10 – 35 голів залежно від розміру станка, а пізніше застосовують

спосіб утримання згідно з прийнятою технологією (безприв’язний,

прив’язний і комбінований). У господарствах, які спеціалізуються

на відгодівлі, молодняк взимку утримують на прив’язі, а влітку — в

загонах без прив’язі. Комбінований спосіб утримання — до 10 – 12-

місячного віку групами без прив’язі, а потім на прив’язі дає можли-

вість повніше використати біологічні особливості молодого організ-

му й раціональніше витрачати корми.

Найбільшого застосування в умовах промислової технології на-

був безприв’язний спосіб утримання з різними його комбінаціями

(на щілинній підлозі, глибокій підстилці, у боксах із щілинною (рис.

22) і суцільною підлогою тощо). Групове утримання молодняку в

боксах порівняно з розміщенням його на щілинній підлозі забезпе-

чує кращий відпочинок, запобігає їхньому переохолодженню взим-

ку, сприяє одержанню вищих середньодобових приростів і знижен-

ню витрати кормів на одиницю продукції.

Значною мірою на вирощування тварин впливає режим годівлі,

тобто кратність роздавання кормів і черговість згодовування ком-

понентів раціону. У практиці вирощування молодняку на м’ясо

застосовують три- і дворазову годівлю. Спочатку тваринам згодову-

ють основні корми (силос, жом, барду, зелену масу), потім грубі (сі-

но, солому). Солому подрібнюють і здобрюють патокою чи концкор-

мами.

Будівництво тваринницьких приміщень здійснюють із ураху-

ванням біологічних особливостей худоби. Для групового безприв’яз-