Бусенко О.Т. (ред.). Технологія виробництва продукції тваринництва

Подождите немного. Документ загружается.

100

Об’єм корму в траншеях визначають за формулою

,В

ШШ

ДД

2121

де Д

— довжина траншеї по верху, м; Д

— довжина траншеї по

низу, м; Ш

— ширина маси у траншеї зверху, м; Ш

— ширина ма-

си у траншеї по дну, м; В — висота засилосованої маси, м.

Об’єм силосованого корму в круглих спорудах обчислюють за фор-

мулою

× 3,14 × В,

де П — діаметр споруди, м; В — висота споруди, м.

Маса 1 м

кукурудзяного силосу у фазі молочної стиглості куку-

рудзи становить 700 кг, молочно-воскової стиглості — 700, а сінажу

злакових трав — 450, бобових — 500 кг.

² Коренебульбоплоди і баштанні корми

Коренебульбоплоди займають важливе місце в годівлі сіль-

ськогосподарських тварин. Вони позитивно впливають на фізіологіч-

ний стан, молочну та м’ясну продуктивність, ріст і розвиток молод-

няку всіх видів. Це пояснюється їхніми особливими якостями. Вони

містять багато легкорозчинних вуглеводів, які активують мікробіо-

логічні процеси у передшлунках жуйних, завдяки чому кормова ма-

са збагачується біологічно цінним білком мікробного походження і

вітамінами групи В; стимулюють виділення травних соків, що сприяє

прискоренню перетравності поживних речовин; мають дієтичні вла-

стивості завдяки наявності в них пектинових речовин, особливо гід-

ропектинів. Пектинові речовини сприяють виведенню з організму

шкідливих продуктів обміну речовин, різних токсичних речовин, які

утворюються в процесі гниття білків у кишках (індол, скатол, мер-

каптан та ін.). Позитивно впливає на організм тварин і підвищення

продуктивності, особливо молочної, внутрішньоклітинна вода.

Маючи цінні кормові властивості, коренебульбоплоди забезпечу-

ють при відповідній агротехніці високий вихід кормових одиниць з

1 га (60 – 100 ц і більше). Але стримуючим фактором широкого ви-

користання їх у годівлі тварин є висока трудомісткість вирощування

й створення надійних умов зберігання.

У коренебульбоплодах багато води (70 – 90 %) і мало протеїну

(1 – 2 %), жиру (0,1 – 0,2 %) та клітковини (1 – 1,5 %). Основну масу

поживних речовин їх становлять безазотисті екстрактивні речовини,

переважно цукор і крохмаль (9 – 19 %). Більшість із них містять ві-

таміни групи В, багато вітаміну С, а морква — каротину. Пожив-

101

ність 1 кг коренебульбоплодів коливається від 0,1 до 0,3 к. од. Слід

зазначити, що енергетична поживність 1 кг сухої речовини їх дорів-

нює 1 к. од., а моркви та картоплі — 1,1 й 1,3 к. од. Через високий

вміст води коренебульбоплоди легко псуються. Згодовування зіпсо-

ваних кормів може призвести до отруєння тварин, тому такі корене-

бульбоплоди перед згодовуванням необхідно ретельно очищати і

пропарювати. Мерзлі слід розморожувати й зразу ж використовува-

ти. Перед згодовуванням їх краще пропарювати.

Зберігають коренебульбоплоди в спеціальних сховищах, кагатах

і траншеях. Природні втрати при цьому становлять 6 – 7 %. Зберіга-

ти коренебульбоплоди можна й у силосованому вигляді. Через висо-

ку вологість їх у чистому вигляді не силосують, а додають менш во-

логі компоненти (подрібнені стрижні кукурудзи, отаву бобових, со-

лому, полову та ін.). Варена картопля добре силосується і в чистому

вигляді.

У годівлі тварин найширше використовують кормові буряки. Во-

ни містять 12 % сухої речовини, 9 — безазотистих екстрактивних

речовин, близько 1 % клітковини. Їх охоче поїдають тварини. Згодо-

вують кормові буряки переважно сирими (цілими або подрібнени-

ми) в чистому вигляді чи здобрюють ними грубі корми або змішують

з концкормами для свиней та птиці.

Цукрові буряки містять 25 % сухої речовини, у тому числі 17 – 18 %

цукру. В них близько 0,14 – 0,16 % гликозиду-сапоніну, який подраз-

нює слизову оболонку шлунка, а після всмоктування у кров викли-

кає гемоліз еритроцитів. Цукрові буряки тверді, тому їх згодовують

переважно подрібненими.

Поживність 1 кг кормових буряків становить 0,12 к. од. і 9 г пере-

травного протеїну, цукрових — відповідно 0,24 і 7.

 Дійним коровам на добу кормових буряків згодовують 20 – 30 кг,

цукрових — 10 – 15, але останніх не більше 5 – 6 кг за одну даванку;

сухостійним — у два рази менше, вівцям — 2 – 3 кг, робочим ко-

ням — 10 – 15, свиням — 5 – 6 кг на 100 кг живої маси.

Морква — дієтичний корм для всіх видів тварин. Поживна цін-

ність 1 кг її — 0,14 к. од. Вона є багатим джерелом каротину — до

85 мг/кг. Дають її сирою, оскільки каротин при варінні руйнується.

Бруква і турнепс мають низьку поживність — відповідно 0,13 і

0,10 к. од. Згодовують їх коровам 15 – 20 кг. При великих даванках

молоку передається специфічний запах редьки. Таку саму пожив-

ність та властивості має й куузику — гібрид брукви і капусти.

Картопля характеризується високими поживними та смаковими

якостями, багата на крохмаль, вітаміни В

, В

і С. У ній до 25 % су-

хої речовини, 18 – 20 % крохмалю, мало протеїну, клітковини й жи-

ру. Білок картоплі — туберін — відзначається високою біологічною

цінністю. Поживність 1 кг картоплі — 0,30 к. од. і 14 г перетравного

протеїну.

102

У картоплі міститься отруйний глюкозид — соланін. Його багато

у паростках та позеленілих бульбах. Перед згодовуванням карто-

плю необхідно очищати від паростків. При варінні соланін розчиня-

ється, переходить у воду, яку потрібно зливати. З організму тварин

цей глюкозид погано виводиться і, нагромаджуючись (кумулятивна

дія), призводить до отруєння тварин.

 Дійним коровам картоплю згодовують сирою — 15 – 20 кг на до-

бу, сухостійним — 5 – 10 кг. Свиням і птиці її краще запарювати або

заварювати. Свиням дають 4 – 6 кг на 100 кг маси, вівцям —

1 – 2 кг, куркам-несучкам — 30 – 40 г, індикам — 50 – 60, качкам —

100, гусям — 300 г на голову.

Топінамбур (земляна груша) має поживність 0,24 к. од. Безазо-

тисті екстрактивні речовини представлені інуліном. Це полісаха-

рид, подібний до крохмалю (при дії йоду червоніє). Бульби добре

зберігаються в землі протягом зими і на посівах весною можна ви-

пасати свиней. Стебла й листя використовують для силосування.

До баштанних культур належать гарбузи, кормові кавуни і

кабачки. Вони характеризуються високим вмістом води — 85 – 90 %,

суха речовина багата на вуглеводи, вітамін С. Це молокогінні кор-

ми. Поживність їх становить 0,07 – 0,12 к. од. на 1 кг корму. Дають

їх тваринам у свіжому вигляді в осінній період. Подрібнені баштан-

ні плоди можна силосувати з сухими кормами або отавою бобових.

При згодовуванні коренебульбоплодів у свіжому вигляді, особли-

во жуйним, їх потрібно мити. Використання ж немитими через пев-

ний час призводить до порушення травлення, зниження молочної

продуктивності внаслідок нагромадження в передшлунках землі та

піску. Від забруднених коренеплодів у тварин швидко стираються

зуби.

Запаси цих кормів обліковують зважуванням при заготівлі.

² Зернові корми

Усі зернові корми, які використовують у годівлі сільськогоспо-

дарських тварин, належать до концентрованих із вмістом великої

кількості легкоперетравних поживних речовин. За їхньою допомо-

гою балансують раціони за вмістом енергії, протеїну, амінокислот.

Зернові корми залежно від вмісту і складу поживних речовин

поділяють на три групи: злакові (ячмінь, овес, кукурудза, пшениця,

жито, просо та ін.), бобові (горох, люпин, соя, кормові боби, вика, со-

чевиця тощо) й олійні (насіння соняшнику, льону, ріпаку, арахісу,

рицини, кунжуту та ін.).

Зерно злакових культур — це переважно енергетичний корм.

У ньому міститься 84 – 88 % сухої речовини, 10 – 14 — протеїну,

2 – 3 — жиру (овес і кукурудза 4 – 6 %), 60 – 70 — безазотистих екс-

трактивних речовин, представлених переважно крохмалем, і 2 – 4 %

103

золи. Рівень клітковини у голозерних коливається в межах 2 – 3 %,

а у плівчастих (ячмінь, просо, овес) — 5 – 9 %. Поживність 1 кг зер-

на злаків становить 1 – 1,3 к. од. із вмістом 67 – 106 г перетравного

протеїну. Протеїни злакових мають невисоку біологічну цінність,

тому що бідні на лізин, метіонін, триптофан та інші незамінні амі-

нокислоти. Жир зосереджений переважно в зародку й представле-

ний ненасиченими жирними кислотами (олеїнова, лінолева), і зерно

при тривалому зберіганні, особливо у розмеленому вигляді, схильне

до згіркнення внаслідок окислення жиру. З мінеральних речовин у

зерні переважає вміст фосфору над кальцієм. У ньому є вітаміни

групи В (крім В

), С і Е, але відсутні вітамін D і каротин.

Серед зернових злаків найвищою поживністю відзначається зер-

но кукурудзи. У ньому багато вуглеводів, переважно крохмалю (до

70 % і більше), жиру (до 6 % і більше), проте найменша для злаків

кількість протеїну (9 – 12 %). Поживність 1 кг зерна — 1,33 к. од. і

67 – 73 г перетравного протеїну. Білок — зеїн — має невисоку біоло-

гічну цінність через дефіцит лізину та триптофану. Зерно кукуру-

дзи охоче поїдають тварини. Для нього характерна висока перетра-

вність органічної речовини (до 90 %). Але внаслідок неповноцінності

білка, низького вмісту протеїну і мінеральних елементів у чистому

вигляді воно мало придатне для згодовування молодняку, дійним

коровам та вагітним маткам. При годівлі свиней за раціоном із ви-

соким вмістом кукурудзи сало стає м’яким. Зерно кукурудзи як ви-

сокоенергетичний корм використовують у суміші з бобовими та ін-

шими високопротеїновими кормами. Через високий вміст жиру

створювати запаси розмеленого зерна кукурудзи більш як на п’ять

днів недоцільно.

Ячмінь — один із кращих зернових кормів для всіх видів сіль-

ськогосподарських тварин. Поживність 1 кг його становить близько

1,2 к. од. і 80 – 85 г перетравного протеїну. При згодовуванні коро-

вам він позитивно впливає на якість молока, а свиням — на якість

сала. Ячмінь широко використовують для виробництва комбікормів,

а зерно без плівок — при виготовленні кормосумішей для молодня-

ку раннього віку.

Овес — цінний дієтичний корм і найважливіший компонент ком-

бікормів. Розмелене зерно без плівок (вівсянка) є основним із конц-

кормів у годівлі телят, його також вводять у суміші з іншими легко-

перетравними компонентами для молодняку інших тварин. Овес

проявляє збуджувальну дію, тому його згодовують плідникам цілим,

подрібненим або плющеним до 30 % за масою концкормів, а для ко-

ней — це традиційний зерновий корм.

Поживність 1 кг вівса — 1 к. од. і 79 г перетравного протеїну.

У ньому багато жиру — 4 – 5 % і клітковини — 9 – 10 %. Безазотисті

екстрактивні речовини представлені дрібнозернистим крохмалем,

який легко перетравлюється, а в жирі виявлено незамінні жирні

104

кислоти і гормоноподібні речовини, що й зумовлює його дієтичні

властивості.

На кормові цілі використовують непродовольче зерно пшениці.

Воно містить 13 – 15 % протеїну, представленого білками проламі-

ном та глютеліном, суміш яких називають пшеничною клейкови-

ною. Поживність 1 кг зерна пшениці — 1,28 к. од. і 106 – 140 г пере-

травного протеїну. Згодовують його у вигляді грубого розмелу. Якщо

дають дерть тонкого розмелу або борошно, в процесі розжовування

утворюється клейка маса, що призводить до порушення травлення.

Тому для рогатої худоби та коней пшеницю краще плющити, а для

свиней і птиці — екструдувати. Вводять її до складу комбікормів

усім видам тварин.

Жито. На корм використовують нестандартне зерно. За пожив-

ністю воно близьке до ячменю, але дещо багатше на протеїн. Має

терпкий смак. При великих даванках жита у коней внаслідок силь-

ного його розбухання у травному каналі спостерігаються кольки, а у

корів погіршується якість молока. Жито згодовують подрібненим з

іншими зерновими кормами.

У годівлі тварин використовують зерно тритикале (гібрид пше-

ниці та жита). За поживністю воно подібне до зерна пшениці, проса,

сорго та інших культур, яке непридатне за якістю як продовольче.

Зерно бобових культур є протеїновим кормом. Воно містить

84 – 85 % сухої речовини, 22 – 40 — протеїну, 1,2 – 1,9 — жиру і

30 – 35 % безазотистих екстрактивних речовин. Кількість кліткови-

ни коливається в межах 4 – 7 %, і вона має високу перетравність —

60 – 85 %. Поживність 1 кг зернобобових становить 1,1 – 1,4 к. од. і

195 – 290 г перетравного протеїну. Для протеїну бобових характерна

висока біологічна цінність за вмістом незамінних амінокислот

(табл. 11).

11. Вміст деяких амінокислот у зерні, г/кг

Культура Лізин Метіонін Триптофан Аргінін

Кукурудза 2,9 1,9 0,8 4,1

Овес 3,6 1,6 1,4 6,6

Ячмінь 4,4 1,8 1,6 5,2

Горох 14,8 3,2 1,8 15,9

Люпин 18,9 4,2 3,8 40,0

Соя 21,9 4,6 4,3 25,6

При згодовуванні значної кількості зерна бобових у тварин поси-

люється газоутворення в травному каналі, спостерігаються запори.

Це пояснюється наявністю в зерні специфічних речовин, інгібуючих

перетравлення білків.

105

Зерно бобових порівняно із злаками має більше вітамінів групи

В та мікроелементів.

Горох — основний зернобобовий корм для тварин. Поживність

1 кг його — 1,18 к. од. і 192 – 195 г перетравного протеїну. Протеїн

гороху легкорозчинний, добре перетравлюється. Містить антитрип-

син, тому перед використанням горох слід піддавати температурній

обробці. Він є добрим компонентом при виробництві комбікормів.

Соя — найцінніший протеїновий корм, у якому 32 – 45 % протеї-

ну, 16 – 20 % жиру і мало вуглеводів. Її білок за біологічною цінніс-

тю наближається до білків тваринного походження, але внаслідок

великої кількості антипоживних речовин (антитрипсин, гемаглюти-

ни, уреаза, соланін та ін.) згодовувати зерно сої без попередньої те-

мпературної обробки недоцільно. Перед даванкою його необхідно

нагрівати до температури 100 – 105 °С. Використовують сою також

для виготовлення комбікормів.

Люпин багатий на протеїн. Поживність 1 кг його становить

1,07 – 1,16 к. од. і 230 – 280 г перетравного протеїну. Зерно люпину,

особливо алкалоїдних сортів, містить алкалоїди — люпинін та спар-

теїн, які надають йому гіркуватого смаку. При використанні на

корм алкалоїдних сортів видаляють гіркоту. Для цього зерно замо-

чують, пропарюють і промивають у холодній воді. Зерно безалкало-

їдних сортів (жовтий люпин) згодовують тваринам сухим у вигляді

дерті, плющеним або екструдованим. До складу комбікормів його

вводять 15 – 20 %.

З інших бобових на кормові цілі використовують кормові боби,

вику, чину, сочевицю тощо.

Із насіння олійних тваринам дають льон як дієтичний корм. Він

має високу поживність: в 1 кг його міститься 1,90 к. од. і 194 г пере-

травного протеїну, а жиру в ньому 34 %. Насіння льону багате на

пектинові речовини, що зумовлює його дієтичні властивості. Згодо-

вують при захворюваннях органів травної системи у вигляді відвару

(1 кг розмеленого зерна в 10 л води) або бовтанки з іншими конц-

кормами. У гарячій воді дерть бубнявіє, утворюючи слизистий роз-

чин, який оповиває слизові оболонки травного каналу, захищаючи

їх від подразнення.

З інших олійних культур заслуговує на увагу використання в го-

дівлі тварин у натуральному вигляді насіння ріпаку низькоглюко-

зинолатних безерукових, так званих канолових сортів. З основної ж

маси насіння олійних культур після його переробки — видалення

олії — одержують макуху або шрот, які вводять у раціони.

Зберігають фуражне зерно в зерносховищах або пристосованих і

відповідно обладнаних приміщеннях. Якість його визначають за

хімічним складом і зовнішніми ознаками — кольором, блиском, пов-

нотою, натурою, чистотою, смаком, кислотністю, вологістю, ступенем

ураження комірними шкідниками тощо. За стандартом воно має

106

бути цілим, із нормальним запахом та смаком, вологістю 15 – 16 %.

Допускається засміченість насінням бур’янів не більше ніж 5 % (для

ячменю і пшениці не більше ніж 8 %).

Зерно вважається недоброякісним при засміченості понад допус-

тимі норми, якщо містить шкідливого та отруйного насіння бур’янів

більше ніж 2 % і пророслого понад 15 %. Великої шкоди при його

зберіганні завдають комірні шкідники: кліщі, комірний довгоносик,

зернова міль, борошняний хрущак та інші, а також гризуни. Ушко-

джене зерно погано зберігається, в ньому підвищується вологість,

розвиваються мікроорганізми, що спричиняє самозігрівання й пліс-

нявіння.

Згодовують зерно після спеціальної підготовки. Його подрібню-

ють на дерть. Ступінь подрібнення буває грубим, середнім і тон-

ким. При цьому основна маса частинок має розміри відповідно 2 – 4,

1 – 2, 0,2 – 1 мм. Зерно й дерть бобових, а також зерно, ушкоджене

плісенню чи грибами, варять і запарюють. Поросятам-сисунам яч-

мінь, кукурудзу, пшеницю підсмажують. З цією метою зерно замо-

чують водою до набубнявіння, потім насипають тонким шаром на

жаровні й підсмажують до світло-коричневого кольору. Це надає

корму приємного смаку та підвищує засвоєння крохмалю. Для птиці

зерно пророщують. При цьому осолоджується крохмаль і зростає

вміст вітамінів групи В. Для свиней і птиці його дріжджують.

У ході цього процесу збільшується кількість білка в кормі, підвищу-

ються його повноцінність і перетравність. Кормова маса збагачуєть-

ся вітамінами групи В та ферментами (амілаза, мальтоза тощо).

Найпрогресивнішими способами підготовки зернових кормів до

згодовування є гранулювання, плющення, екструдування, мікроні-

зація. Ці процеси ґрунтуються на температурній обробці корму. При

гранулюванні й плющенні маса пропарюється, екструдуванні — на-

грівається під тиском і тертям, а при мікронізації опромінюється

інфрачервоними променями. Під дією температури корм знезара-

жується від токсинів мікроорганізмів, відбуваються карамелізація

крохмалю та денатурація білків. Це сприяє кращому перетравлен-

ню і засвоєнню поживних речовин.

Підготовка кормів до згодовування потребує додаткових затрат

праці і засобів, тому, вибираючи метод обробки, необхідно зважати

на його економічну ефективність.

² Залишки технічних виробництв

У процесі переробки сировини рослинного і тваринного похо-

дження одержують побічні продукти, які використовують як корми.

Це залишки борошномельного, олійного, цукрового, крохмале-пато-

кового, спиртового, пивоварного виробництв, відходи молочної,

м’ясної й рибної промисловості, підприємств громадського харчу-

вання та індивідуального.

107

Залишки борошномельного виробництва (висівки, борош-

няний пил, зернова січка, рисова мучка) одержують при розмелю-

ванні зерна на борошно чи переробці на крупу.

При виробництві борошна зерно перед розмелюванням очища-

ють від сторонніх домішок і одержують побічний продукт — зернову

січку. До неї входять бите і щупле зерно, насіння бур’янів, частинки

соломи, колосків, землі тощо. Поживність зернової січки коливаєть-

ся в межах 0,4 – 0,9 к. од. Згодовують її переважно птиці. Якщо до-

мішок землі невелика кількість, зернову січку дають великій рога-

тій худобі, вівцям, свиням у вигляді кормового борошна.

У процесі обробки кормового зерна перед розмелюванням на

спеціальній оббивній машині відокремлюють оболонку і зародок із

частиною алейронового (білкового) шару й одержують висівки.

У них (крім вівсяних) більше протеїну, жиру, клітковини, мінераль-

них речовин та вітамінів і менше БЕР, ніж у зерні.

Найширше в годівлі тварин використовують пшеничні висівки.

Вони містять 15,1 % протеїну, 8,5 – 12 — клітковини, 4,5 – 5,5 —

жиру, 48 – 50 — БЕР і близько 6 % золи. Поживність 1 кг їх невисо-

ка — 0,7 – 0,8 к. од. Вони бідні на кальцій і багаті на фосфор. Знач-

на частина останнього перебуває в сполуці з вітаміном групи В —

інозитолом і має назву фітину. Фітиновий фосфор діє послаблююче

на процеси травлення, у зв’язку з чим висівки належать до дієтич-

ного корму. В них значна кількість вітамінів групи В: В

— 1 мг,

— 1 – 4, В

— 24 – 26, В

— 240 – 407 та холіну — 1300 мг і відсут-

ні каротин та вітамін D. Розрізняють тонкі й грубі висівки. Грубі

містять менше борошнистих речовин, але більше клітковини.

 Пшеничні висівки згодовують коровам, коням, вівцям. Для сви-

ней на відгодівлі їх використовувати недоцільно через високий рі-

вень клітковини і порівняно низьку перетравність (50 – 55 %). Да-

ють лише племінним свиноматкам. Птиці вводять до комбікорму як

компонент, багатий на протеїн, фосфор і клітковину. Житні висівки

за складом близькі до пшеничних, проте їх тварини поїдають гірше.

Борошняний пил утворюється при розмелюванні зерна на борош-

но. До його складу входить різний пил, зібраний з обладнання, на-

віть з домішками землі (чорний). Останній у годівлі не використо-

вують. Білий і сірий згодовують свиням, птиці, дорослій великій ро-

гатій худобі та вівцям.

Рисова мучка — залишок при виготовленні рисової крупи. Вона

містить 11 – 13 % протеїну, 10 – 15 % жиру і є компонентом для ви-

робництва комбікормів.

Залишки олійного виробництва. Макуха й шрот. Їх одержу-

ють при добуванні олії з насіння олійних культур за допомогою пре-

сування або екстрагування жиророзчинниками. У першому випадку

одержують макуху, в другому — шрот. При використанні гідравліч-

них пресів макуха має форму плиток, а шнекових — «черепашок»,

108

вміст жиру в ній відповідно становить 7 – 8 і 2,5 – 4 %. У процесі

шнекового пресування розмелене насіння нагрівають до темпера-

тури 145 – 150 °С, але приблизно на 30 °С вище, ніж при вико-

ристанні гідравлічних пресів. Така температура в поєднанні з висо-

ким тиском викликає денатурацію і зниження перетравності білків

та доступності амінокислот для засвоєння їх у процесі живлення

тварин.

При видаленні жиру з насіння олійних культур за допомогою

жиророзчинників (гексан, бензин) вміст його в шроті становить до

1 %. У такому разі насіння не нагрівають до високої температури і

біологічна цінність протеїну шротів дещо вища, ніж макухи.

Макуха і шрот багаті на протеїн (30 – 40 %), фосфор, вітаміни

групи В, проте в них відсутні каротин і вітамін D. Кількість клітко-

вини залежить від підготовки насіння. У макусі та шроті, одержа-

них із нелущеного насіння соняшнику, бавовнику, конопель та ін-

ших культур, міститься 15 – 20 % клітковини, а з лущеного — 6 – 7 %.

 Згодовують макуху й шрот як у чистому вигляді, так і в суміші з

іншими концентрованими кормами або в складі комбікормів. Маку-

ху й шрот, у яких виявлено алкалоїди, отруйні та наркотичні речо-

вини, перед згодовуванням пропарюють, а з раціонів молодняку

раннього віку, вагітних маток і плідників вилучають зовсім.

Лляні макуха і шрот мають високі кормові якості. У них міс-

титься 30 – 35 % протеїну, понад 30 % безазотистих екстрактивних

речовин і 8 – 9 % клітковини. У макусі виявлено пектинові речови-

ни, що утворюють клейкий слиз, оповиваючи ним стінки кишок і

запобігаючи тим самим їх механічним подразненням. Крім того,

слиз запобігає виникненню у тварин запорів.

Незріле насіння льону містить глікозид лінамарін, з якого під

дією ферменту лінази при розмочуванні макухи або шроту вивіль-

няється синильна кислота, що викликає отруєння тварин. У сухому

вигляді макуха і шрот нешкідливі для організму.

 Молочним коровам лляних макухи і шроту можна давати при

потребі до 4 кг на добу, при переробці молока на масло — 2 – 3, а

свиням у першу половину відгодівлі — 0,5 – 1 кг. Уведення в раціон

молодняку птиці цих кормів у кількості 5 – 10 % за масою негативно

позначається на рості. Це, можливо, пов’язано з утворенням клейкої

маси на дзьобі, що викликає його деформацію і некроз. Тому в раціон

птиці їх вводять не більше 3 % за масою.

Соняшникові макуха і шрот містять близько 40 % протеїну. По-

живність їх становить відповідно 1,08 й 1,03 к. од. і 324 й 386 г пере-

травного протеїну, а кормова якість залежить від вмісту лушпиння.

За стандартом його не повинно бути більше ніж 14 %.

 Згодовують соняшникові макуху й шрот в таких самих кількос-

тях як і лляні, крім птиці. До складу комбікормів для птиці їх вво-

дять 8 – 10 %.

109

Соєві макуха і шрот багаті на протеїн, який за біологічною пов-

ноцінністю наближається до білків тваринного походження. Пожив-

ність 1 кг такої макухи — 1,35 к. од. і 393 г перетравного протеїну,

шроту — відповідно 1,21 і 400. Ці корми в першу чергу дають молод-

няку великої рогатої худоби, свиням і птиці, а також плідникам і

високопродуктивним тваринам, поповнюючи тим самим раціони

повноцінним протеїном. На масложирових комбінатах антитрипсин

та інші антипоживні речовини, що містяться у соєвих макусі й шро-

ті, інактивують нагріванням у тостерах (спеціальних колонах).

У годівлі тварин використовують бавовникові макуху і шрот (мі-

стять отруйний алкалоїд госипол, інактивується нагріванням), ко-

нопляні та макові (містять наркотичні речовини), ріпакові (містять

шкідливі речовини — глюкозинолати й ерукову кислоту), в півден-

них районах — арахісові, кунжутові, коріандрові та ін.

При органолептичній оцінці макухи і шроту звертають увагу на

колір, свіжість, вид, смак, чистоту, наявність механічних домішок.

Несвіжа макуха має неприємний запах, при ураженні плісенню мі-

стить так званий афлатоксин, який проявляє канцерогенну дію і

викликає у тварин захворювання печінки, а виділяючись із моло-

ком, потрапляє в їжу людини. Тому макуха і шрот, уражені плісен-

ню, із затхлим запахом та гірким смаком непридатні для годівлі

тварин.

Залишки цукрового виробництва. Жом. Свіжий жом — це

виварена стружка цукрових буряків, яка містить 90 – 93 % води, а

суха речовина його представлена переважно вуглеводами. Жом бід-

ний на фосфор, але багатий на кальцій, у ньому відсутні каротин та

вітамін D і мало решти вітамінів. Його поживність становить 0,08 –

0,12 к. од. і 6 – 8 г перетравного протеїну. Свіжий жом швидко псу-

ється, тому його силосують або сушать. Кислий жом містить більше

сухої речовини (до 12 %), має дещо вищу поживність й охочіше по-

їдається тваринами, ніж свіжий.

 Кислий жом використовують переважно для відгодівлі великої

рогатої худоби. В середньому на голову згодовують 40 – 50 кг на до-

бу з додаванням за нормою необхідної кількості грубих і концентро-

ваних кормів. Дійним коровам дають 25 – 30 кг.

У сушеному жомі близько 87 % сухої речовини. Поживність 1 кг

його — 0,84 к. од., проте він бідний на перетравний протеїн — 38 г і

фосфор — 0,5 г. У травному каналі тварин сушений жом дуже набу-

хає (збільшує об’єм приблизно в три рази), тому перед використан-

ням його замочують у воді протягом кількох годин. Невеликі даван-

ки можна згодовувати сухими. Сушений жом вводять до складу

комбікормів як концентрований корм.

Меляса містить близько 20 % води, 50 – 60 — цукру, 10 % золи.

Азотистих сполук у ній більше ніж 10 % і складаються вони з амідів

та нітратів. У мелясі є також лужні солі, переважно калію, органіч-