Бусенко О.Т. (ред.). Технологія виробництва продукції тваринництва

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 5

190

Технологія виробництва яловичини

За абсолютним приростом і кількістю днів певного періоду роз-

раховують середньодобовий приріст, який є важливим показником

м’ясної продуктивності тварин.

Вирощених тварин на м’ясо зважують перед відправленням на

м’ясопереробні підприємства, перед забоєм після 24-годинного голод-

ного витримування, а після забою проводять облік одержаної маси

туші. Якість м’яса визначають за кількістю жиру і результатом хі-

мічного аналізу.

Шляхи збільшення виробництва яловичини. Основними

шляхами збільшення виробництва яловичини, поліпшення її якості

і зниження собівартості є збільшення поголів’я м’ясної худоби, удо-

сконалення існуючих та створення нових порід, повноцінна годівля,

інтенсивне вирощування й відгодівля, промислове схрещування,

інтенсифікація відтворення. Ці заходи будуть ефективними за умов

міцної кормової бази, наукової організації праці, застосування висо-

кого рівня механізації та автоматизації виробничих процесів.

Удосконалення існуючих і створення нових порід. Селекційна

робота з породами всіх напрямів продуктивності спрямована на під-

вищення м’ясних якостей тварин. Нині в більшості країн світу з

розвиненим тваринництвом спостерігається збільшення кількості

худоби спеціалізованих м’ясних порід із одночасною стабілізацією

або скороченням поголів’я молочного напряму продуктивності, що

пояснюється великим попитом на яловичину. Розвитку м’ясного

скотарства сприяє те, що для його ведення необхідно менше затрат

праці і нижчі його капітало- та енергоємність. Оскільки в Україні

м’ясні породи худоби (українська, волинська і поліська м’ясні) тіль-

ки-но створено, то вони становлять ще незначну частку у виробниц-

тві яловичини.

Годівля тварин. Низький рівень годівлі і нестача протеїну в ра-

ціонах призводять до зниження приростів тварин, подовження

строків вирощування й підвищення витрат корму на одиницю про-

дукції. Використання концентрованих кормів у вигляді незбалансо-

ваних сумішок знижує їхню ефективність на 15 – 20 %.

У господарствах з виробництва яловичини необхідно застосову-

вати типи годівлі з переважним використанням грубих і соковитих

кормів та оптимальною кількістю концентрованих (30 — 35 %). У

районах бурякосіяння і картоплевиробництва слід максимально

використовувати відходи харчової промисловості (жом, барду та ін.).

Досягнення передзабійної маси у більш ранньому віці. Цього до-

сягають інтенсифікацією вирощування й відгодівлі молодняку ве-

ликої рогатої худоби. За вирощування тварин до живої маси 400 кг

у 18-місячному віці середньодобові прирости мають становити 670 –

700 г, а в 15 – і 12-місячному — відповідно 800 і 1000 г.

В умовах України для отримання середньодобових приростів 670 –

700 г частка концкормів у раціоні має досягати 30 %, 800 — 35 – 40,

Розділ 5

191

Технологія виробництва яловичини

більше 1000 г — 50 %. За весь період вирощування за оптимального

рівня годівлі середньодобовий приріст має становити не менше ніж

600 г за витрачання з цією метою не більш як 8 к. од. Недоцільна ре-

алізація молодняку живою масою менше ніж 400 кг.

Промислове схрещування. У молочному і молочно-м’ясному ско-

тарстві доцільно схрещувати низькопродуктивних корів із плідни-

ками м’ясних порід, а одержаний від них приплід вирощувати на

м’ясо.

Для корів чорно-рябої, червоної степової, червоної польської та

симентальської порід як батьківську форму підбирають плідників

порід: герефордської, шароле, абердин-ангуської, кіанської та санта-

гертруда. Кращі результати в лісостеповій і поліській зонах Украї-

ни отримано за використання плідників шаролезької і кіанської по-

рід, які характеризуються подовженим періодом росту. У прикар-

патській зоні добре себе виявили помісі абердин-ангусів, а в степо-

вій — герефордів та санта-гертруда.

Інтенсифікація відтворення. Найбільш економічно вигідним є

одержання від 100 корів 100 телят. Проте в реальних умовах виро-

щування цей показник становить 85 – 90 телят. За такого рівня від-

творення можна отримувати 120 – 130 кг яловичини на початкову

голову й забезпечити стабільне ведення галузі.

Значним гальмом у збільшенні м’ясного контингенту худоби є

пізнє осіменіння телиць. Щоб запобігти цьому, забезпечують досяг-

нення тваринами у 16 – 18-місячному віці не менше ніж 70 % живої

маси дорослої корови.

5.2. Системи та способи утримання молодняку

Залежно від зональних і господарських умов застосовують стій-

лову, стійлово-вигульну та стійлово-пасовищну системи утримання

молодняку. Першу використовують на комплексах і в господар-

ствах, в яких зосереджене значне поголів’я. Там, де його кількість

невелика, найефективнішою є стійлово-вигульна система, що пе-

редбачає утримання тварин у приміщеннях і на вигульно-кормових

майданчиках. У господарствах із природними луками і культурни-

ми пасовищами можна використовувати стійлово-пасовищну систе-

му утримання. В такому разі в стійловий період тварин утримують у

приміщенні, а влітку — на пасовищах або цілодобово на довгих лан-

цюгових прив’язях.

Молодняк, що вирощують на м’ясо, утримують прив’язно і без-

прив’язно. Прив’язний спосіб застосовують в умовах традиційної

технології, на невеликих фермах, у відгодівельних і фермерських

господарствах. Молодняк розміщують у стійлах, обладнаних годів-

ницями, автонапувалками і ланцюговими або хомутовими при-

Розділ 5

192

Технологія виробництва яловичини

в’язями. Прив’язний спосіб може бути з використанням підстилки і

прибиранням гною скребковим конвеєром та без підстилки і в уко-

рочених стійлах із щілинною підлогою або скребковим конвеєром.

Гній протоптується тваринами крізь щілини в бетоновані лотки

або потрапляє в зону роботи конвеєра. Прив’язне утримання мо-

лодняку з використанням підстилки і скребкових конвеєрів для

видалення гною потребує більших затрат праці на очищення стійл

та внесення підстилки.

Залежно від прийнятої технології безприв’язний спосіб має такі

модифікації: безприв’язний на глибокій підстилці в закритих при-

міщеннях чи на відкритих майданчиках із навісами, безприв’язно-

боксовий з суцільною або щілинною підлогою, безприв’язний у стан-

ках чи клітках із суцільною або щілинною підлогою. Він передбачає

утримання тварин групами.

Найпрогресивнішим способом вирощування молодняку на м’ясо є

безприв’язне утримання, що дає можливість розмістити у примі-

щенні на 30 – 50 % тварин більше і довести навантаження на одно-

го оператора до 1000 голів, механізувати процеси роздавання кор-

мів та видалення гною.

Економічно вигідним є безприв’язно-боксове утримання, яке по-

єднує в собі елементи прив’язного (наявність індивідуальних місць

для відпочинку) та безприв’язного (вільне переміщення тварин)

утримання. Розмір боксів визначається віком тварин. Вони можуть

бути відокремлені від місць годівлі чи примикати до них (комбібок-

си). Між боксами й годівницею або між двома рядами боксів влаш-

товують гнойовий прохід із суцільною чи щілинною підлогою.

Утримання молодняку в закритих приміщеннях сприяє підви-

щенню його продуктивності та зниженню витрат кормів, а вирощу-

вання на глибокій підстилці або вигульних майданчиках знижує

вартість головомісця, енергоємність і дає можливість підвищити на-

вантаження на одного працюючого.

5.3. Технологія вирощування молодняку молочних

і молочно-м’ясних порід на м’ясо

Для отримання яловичини використовують надремонтний мо-

лодняк і дорослу худобу молочного й комбінованого напрямів про-

дуктивності. Набуває розвитку і м’ясне скотарство, проте частка йо-

го у виробництві яловичини ще незначна.

У господарствах молочного і комбінованого напрямів продуктив-

ності для вирощування надремонтного молодняку великої рогатої

худоби на м’ясо створюють спеціалізовані ферми. Останні організо-

вують як самостійні підрозділи за наявності у господарстві не мен-

ше ніж 600 голів молодняку старше від 4-місячного віку. Таку кіль-

Розділ 5

193

Технологія виробництва яловичини

кість поголів’я може забезпечити стадо із 600 корів. Якщо поголів’я

корів менше, то доцільно реалізовувати молодняк для вирощування

в інші спеціалізовані господарства.

На м’ясо вирощують бугайців, кастратів і надремонтних телиць.

У бугайців вища енергія росту і від них одержують тушу масою на

10 – 15 % більшою, ніж від кастратів цього самого віку. Однак м’ясо

бугайців грубоволокнисте, тверде і містить менше жиру. Кращими

кулінарними якостями характеризується м’ясо кастратів і телиць.

З цією метою тварин каструють у 3 – 5-місячному віці, що знижує

інтенсивність обмінних процесів в організмі і сприяє інтенсивнішо-

му відкладанню жиру в туші.

Найменші прирости спостерігають у телиць, оскільки в 6 – 7-мі-

сячному віці вони досягають статевої зрілості, у них виявляється

охота, яка спричинює погіршення апетиту, поїдання кормів і, як

наслідок, зниження середньодобових приростів порівняно з бугай-

цями. Для гальмування статевої активності й одержання вищих

приростів телиць годують досхочу.

У технологічному процесі вирощування молодняку виділяють

три основних періоди — молочний, післямолочний і власне відгодів-

ля. За повноцінної нормованої годівлі другим вважають період ін-

тенсивного росту, оскільки за таких умов тварини характеризуються

доброю вгодованістю і потреба у відгодівлі відпадає.

Тривалість періоду вирощування молодняку на м’ясо 12 – 15, а

за невисокого рівня годівлі — 18 – 20 міс. Його основу становлять

закономірності розвитку тканин організму. Так, м’язову тканину

молодняк великої рогатої худоби інтенсивно нарощує до 18-місячно-

го віку, а жирову — з 12-місячного віку.

Молочний період вирощування телят триває 4 – 6 міс і є дуже

важливим, оскільки в перші шість місяців життя м’язова тканина

відзначається найвищою інтенсивністю росту. Впродовж цього пері-

оду нарощується найкраще за харчовими якостями м’ясо.

 У молочний період телятам випоюють 200 – 250 кг незбираного і

600 – 700 кг збираного молока. Для економії в господарстві ви-

користовують замінники незбираного молока (ЗНМ), що знижує

витрати незбираного молока до 60 кг із розрахунку на одну голову.

За шестимісячний період на вирощування однієї середньої за

масою тварини молочно-м’ясних і молочних порід, крім молочних

кормів, згодовують, кг: висівок — 12, суміші концкормів — 125,

силосу — 500, коренебульбоплодів — 249, сіна — 128, кухонної

солі — 3,8, крейди — 23. У перерахунку на загальну поживність

це становить 470 – 500 к. од. із витратою на 1 кг приросту

4,1 – 4, 4 к. од.

Від 10 – 20-денного до 6-місячного віку взимку телят утримують

по 10 – 20 голів у групових станках, обладнаних годівницями, напу-

валками і конвеєрами для прибирання гною. Влітку телята протя-

Розділ 5

194

Технологія виробництва яловичини

гом дня перебувають на вигульно-кормовому майданчику. У 5 – 6-

місячному віці молодняк розподіляють за статтю на групи бугайців і

теличок. У літній період їх можна цілодобово утримувати на спеці-

ально обладнаних майданчиках чи в літніх таборах.

Післямолочний період розпочинається від 4 – 6-місячного і

триває до 9 – 12-місячного віку за умови забою тварин у 12 – 15 міс.

За екстенсивної системі вирощування його тривалість подовжу-

ється. Метою цього періоду є підготовка молодняку до заключного

етапу — інтенсивного росту або відгодівлі. Вирощування в післямо-

лочний період спрямоване на формування у тварин міцного кістяка,

м’язів та максимального розвитку травних органів, що передбачає

згодовування великої кількості об’ємистих кормів із одержанням

середньодобових приростів 700 г і більше. Вирощування закінчують,

коли тварини досягають живої маси 300 кг.

В умовах застосування традиційної технології молодняк із 6-мі-

сячного віку утримують на прив’язі. Для кожної тварини у примі-

щенні виділяють стійло, обладнане годівницею, автонапувалкою

(одна на два суміжних стійла) і ланцюговою або хомутовою

прив’яззю (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Утримання бугайців у приміщеннях

із мобільним роздаванням кормів

Розділ 5

195

Технологія виробництва яловичини

У господарствах, де вирощують молодняк на м’ясо, застосовують

комбіновану систему утримання — у зимовий період на прив’язі, а в

літній — безприв’язно у загонах чи на пасовищах. Загони споруджу-

ють із розрахунку 5 – 6 м

на одну голову й утримують молодняк

групами по 100 – 150 голів. У цьому випадку корми роздають мо-

більним транспортом, а гній прибирають за допомогою конвеєра або

бульдозера.

Молодняку згодовують значну кількість соковитих і зелених кор-

мів, що сприяє швидкому росту тварин та запобігає передчасному

ожирінню. Норми годівлі визначають залежно від віку тварин, жи-

вої маси й середньодобових приростів (табл. 5.2).

5.2. Норми годівлі середнього за масою молодняку великої рогатої

худоби молочних і молочно-м’ясних порід у разі вирощування

на м’ясо, на одну голову за добу

Потреба

Вік, міс

Жива ма-

са, кг

Середньодобо-

вий приріст, г

кормові оди-

ниці

обмінна енер-

гія, МДж

суха речови-

на, кг

перетравний

протеїн, г

сира кліт-

ковина, г

сирий жир, г

кальцій, г

фосфор, г

кухонна

сіль

каротин, мг

0 – 1 37 – 55 600 2,2 18,0 0,9 275 220 11 6 20

1 – 2 55 – 75 650 2,5 21,0 1,4 310 — 210 17 10 5 35

2 – 3 75 – 100 700 2,8 25,0 2,0 350 — 180 23 13 10 45

3 – 4 100 – 120 750 3,3 28,0 2,8 395 390 190 24 15 10 65

4 – 5 120 – 140 700 3,8 31,0 3,4 455 510 215 29 18 15 85

5 – 6 140 – 160 650 4,5 33,0 3,9 540 625 240 31 21 20 100

6 – 9 160 – 215 600 4,9 38,0 5,0 540 990 190 36 22 25 125

9 – 12 215 – 270 600 5,3 46,0 6,1 550 1155 230 41 23 30 150

12 – 15 240 – 325 650 6,5 57,0 8,2 605 1560 270 45 24 35 180

15 – 18 325 – 400 800 8,5 70,0 10,0 765 1990 310 54 29 40 210

Основою раціону в зимовий період є силос, сінаж, концентровані

та грубі корми. Якщо господарство розташоване в бурякосійних ра-

йонах, до раціону молодняку вводять 25 – 35 % жому за загальною

поживністю, а для балансування його за протеїном, мінеральними

речовинами і вітамінами до комбікорму чи зелених кормів додають

500 – 600 г амідоконцентратних добавок, а також діамонійфосфат і

мононатрійфосфат.

У літній період у раціоні молодняку зелені корми мають стано-

вити 75 % за поживністю. Для забезпечення тварин протеїном кра-

ще згодовувати злаково-бобові суміші. Із концентрованих викорис-

товують комбікорми або високоенергетичні кормові суміші. Доціль-

но вирощувати молодняк на природних та культурних пасовищах.

За умов доброго травостою без згодовування концкормів середньо-

Розділ 5

196

Технологія виробництва яловичини

добові прирости тварин можуть досягати 1000 г. Потреба в енергії і

перетравному протеїні залежить від віку й живої маси молодняку

(табл. 5.3).

5.3. Потреба в перетравному протеїні та енергії,

на 1 кг приросту молодняку

Для великих за живою

масою тварин молочно-

м’ясних порід

Для середніх за живою

масою тварин молочно-

м’ясних і молочних порід

Вік, міс

Перетрав-

ний протеїн

на 1 к. од„ г

кормові

одиниці

обмінна

енергія,

МДж

кормові

одиниці

обмінна

енергія,

МДж

0 –1 125 2,9 26 3,7 30

1 – 2 125 3,5 31 3,8 ЗІ

2 – 3 125 3,8 33 4,0 33

3 – 4 120 4,3 38 4,4 37

4 – 5 120 5,1 45 5,4 45

5 – 6 120 5,9 52 6,9 58

6 – 9 110 7,3 66 7,7 64

9 – 12 100 8,3 76 8,8 74

12 – 15 90 8,9 82 10,3 87

15 – 18 90 10,6 98 11,3 100

Відгодівля є заключним етапом у виробництві яловичини. Вона

передбачає годівлю тварин досхочу з метою збільшення маси й по-

ліпшення якості м’яса. Для запобігання ожирінню і здешевлення

відгодівлі спочатку тваринам згодовують переважно грубі й сокови-

ті корми. З підвищенням вгодованості в раціоні молодняку збіль-

шують частку концкормів.

Молодняк відгодовують три-чотири, а дорослу худобу два-три мі-

сяці. У період відгодівлі середньодобові прирости мають становити

800 – 1000 г. Максимально для відгодівлі використовують місцеві

корми. При цьому частка концентрованих має досягати 35 – 40 %, а

для одержання середньодобових приростів понад 1000 г — 50 %.

Залежно від співвідношення кормів у раціоні розрізняють такі види

відгодівлі: на зелених кормах, силосі, сінажі, жомі, барді.

Відгодівлю на зелених кормах застосовують у літній період із ви-

користанням трави луків та сіяних бобових і злакових культур. На

зелені корми тварин переводять поступово, оскільки зміна раціону

призводить до розладу травлення і, як наслідок, зниження прирос-

тів. У перший день їх згодовують не більше ніж 10 – 15 кг і до нор-

ми доводять упродовж 7 – 10 днів.

 Дорослій худобі зелених кормів згодовують 50 – 70, а молодня-

ку — 30 – 50 кг. До раціону також вводять грубі, соковиті корми,

залишки технічного виробництва (жом, барду тощо) і концкорми.

Якщо у годівлі використовують силос, то можливе співвідношення

Розділ 5

197

Технологія виробництва яловичини

кормів у раціоні за загальною поживністю таке, %: трава — 50 – 60,

силос — 23 – 30, концентровані — 15 – 2. На завершальному етапі

відгодівлі частку останніх доводять до 40 – 50 %.

Відгодівлю тварин на природних або культурних пасовищах на-

зивають нагулом. Це найдешевший спосіб відгодівлі. З його засто-

суванням формують нагульні гурти по 100-150 голів або випасають

тварин на ланцюгових прив’язях. Достатнє забезпечення зеленими

кормами і підгодівля невеликою кількістю концкормів дає можли-

вість отримувати середньодобові прирости 800 – 1000 г.

Відгодівля силосом найдоцільніша в осінньо-зимовий період. Ви-

користовують силос із різних культур, але найчастіше з кукурудзи.

 Дорослій худобі його згодовують 30 – 40, молодняку — 20 – 25 кг.

До раціону також вводять сіно, солому, буряки, картоплю, концент-

ровані та інші корми. З розрахунку на 100 кг живої маси худобі на

відгодівлі необхідно: силосу — 6 – 8 кг, грубих — 0,8 – 1, коренепло-

дів та картоплі — 1 – 1,2, концкормів — 2 – 3 кг, кухонної солі —

40 – 50 г на голову за добу. З метою забезпечення тварин протеїном

можна згодовувати сечовину або амонійні солі (молодняку — 40 – 50,

дорослій худобі — 80 г). Для нормалізації цукрово-протеїнового

співвідношення до силосних раціонів вводять 4,5 – 6 кг цукрових

буряків і 1,5 – 2 кг патоки. Відгодівля на таких раціонах дає мож-

ливість одержувати 800 – 900 г приросту за добу.

Відгодівля сінажем передбачає застосування малокомпонентних

раціонів. Сінаж характеризується низькою вологістю, дрібною стру-

ктурою, сипучістю. Зважаючи на ці властивості, годівлю тварин на

таких раціонах повністю механізовано й автоматизовано.

 Молодняку 10 – 12-місячного віку згодовують 10 – 15, старше від

року — 15 – 20 кг сінажу.

Використовують також сінажно-концентратний тип годівлі

(30 – 40 % сінажу і 60 – 70 % комбікорму за поживністю), що забез-

печує високу інтенсивність росту тварин.

Відгодівлю жомом застосовують у бурякосійних районах. Жом

добре поїдається тваринами, але містить недостатню кількість біл-

ків, фосфору і дуже мало жиру. Тому в раціони додатково вводять

протеїнові корми, кісткове борошно, преципітат і кухонну сіль.

 Дорослій худобі згодовують 60 – 80, молодняку — 45 – 50 кг жому,

що за загальною поживністю становить 65 – 70 % раціону. До поїдан-

ня великої кількості цього корму тварин привчають протягом 6 – 7

днів, поступово збільшуючи його кількість. У раціон тварин вводять

грубі корми з розрахунку 0,5 кг на 10 кг кислого жому, оскільки в ра-

зі меншої даванки порушується травлення. Концентрованих кормів у

перший період відгодівлі (30 – 40 днів) згодовують 1,5 – 2, другий

(40 – 60) — 2 – 3 кг, патоки відповідно 0,5 – 0,8 і 1 – 1,5 кг для забез-

печення організму легкоперетравними вуглеводами.

Розділ 5

198

Технологія виробництва яловичини

Необхідну кількість протеїну тварини отримують завдяки вве-

денню до раціону гороху, трав’яного борошна, бобового сіна, а також

сечовини та амонійних солей. Нестачу фосфору поповнюють дода-

ванням фосфорних мінеральних добавок.

Барду для відгодівлі використовують у районах спиртового вироб-

ництва. Це дешевий корм, який одержують від переробки зернових

злакових, картоплі, патоки та фруктів. Вона бідна на вуглеводи і

кальцій, тому в раціон вводять ячмінь, кукурудзу, овес, крейду, три-

кальційфосфат та інші мінеральні речовини. Найцінніша зернова

барда, далі — зерново-картопляна і картопляна. Спочатку тварин

привчають до її поїдання, а потім переводять на повну добову норму.

 Молодняку від 6- до 12-місячного віку згодовують 15 – 30 кг, до

2-річного — 20 – 30, 2 – 3-річного віку — 30 – 40, дорослій худобі —

60 – 70 кг цього корму. У раціон також вводять грубі корми (сіно,

солому): дорослій худобі 7 – 8, молодняку 4 – 6 кг; концентровані —

1 – 2,5 кг; крейду — 70 – 100 г на одну голову за добу.

Згодовують барду тільки свіжою, оскільки кисла спричинює

шлунково-кишкові захворювання. Щоб запобігти появі мокрецю,

тваринам дають на 10 л барди не менше ніж 1 кг грубих кормів і

утримують їх у сухих приміщеннях із достатньою кількістю під-

стилки.

5.4. Особливості технології виробництва

яловичини у м’ясному скотарстві

М’ясне скотарство в Україні розвивається як спеціалізована са-

мостійна галузь тваринництва, основним завданням якої є вироб-

ництво високоякісної яловичини. Найдоцільнішою є його організа-

ція в районах із значними масивами природних кормових угідь.

Галузь м’ясного скотарства характеризується низкою особливос-

тей. Так, для виробництва яловичини застосовують іншу техноло-

гію з використанням м’ясних порід худоби, добре пристосованих до

різних кліматичних умов, невибагливих до кормів, стійких проти

захворювань, із консолідованою спадковістю, скороспілих, із висо-

кою оплатою корму продукцією, більшим виходом м’яса високої

якості.

Тварини м’ясних порід краще нарощують м’ясо, особливо на тих

ділянках тулуба, з яких одержують продукцію вищих сортів. При

цьому м’язова тканина рівномірно пронизана жиром, м’ясо соковите

і є біологічно повноцінним продуктом харчування з високими ку-

лінарними якостями.

У м’ясному скотарстві капітальні витрати на будівництво при-

міщень, засоби механізації, затрати праці на виробництво продукції

Розділ 5

199

Технологія виробництва яловичини

значно менші, оскільки підсисне вирощування телят до 7 – 8-місячного

віку виключає процес догляду за молодняком у молочний період.

Технологічний цикл виробництва яловичини поділяють на три

періоди — відтворення й вирощування телят до відлучення, виро-

щування молодняку після відлучення від корів та інтенсивна його

відгодівля або нагул.

Рівень виробництва яловичини тісно пов’язаний з відтворенням

стада, бо чим вищий вихід телят, тим більше можна отримати яло-

вичини. За умови виходу телят 100 % на структурну голову одер-

жують 120 – 130 кг яловичини, а при 60 – 70 телятах від 100 корів

цей показник знижується до 60 – 70 кг. Структура стада, крім тем-

пів відтворення, визначається і віком під час реалізації молодняку

на плем’я та м’ясо, що тісно пов’язано з рівнем годівлі. Інтенсивна

годівля дає можливість скоротити строки вирощування молодняку,

а оптимальна структура стада забезпечує одержання максимально-

го виходу продукції з нижчою собівартістю.

У репродукторних господарствах, в яких організовано відтворен-

ня та вирощування молодняку до відлучення і реалізацію його в

інші господарства у 8-місячному віці, частка корів у стаді досягає

55, нетелей — 10 – 12 %. У господарствах із закінченим оборотом

стада, де відбуваються відтворення, вирощування й відгодівля мо-

лодняку на м’ясо до 16 – 18-місячного віку, частка корів у стаді ста-

новить 40, нетелей — 8 – 10 %. Якщо молодняк вирощують менш

інтенсивно до 24-місячного віку й старше, то кількість корів у стаді

має бути 35, нетелей — 6 – 8 %. Для отримання високого виходу мо-

лодняку і збереження сезонності отелень із стада вибраковують

25 – 30 % корів.

У м’ясному скотарстві застосовують сезонні й цілорічні отелення.

Економічно вигідними є сезонні отелення — лютий-квітень. При

цьому корів осіменяють у короткий період протягом червня-липня.

Тільним коровам згодовують грубі, соковиті та концентровані кор-

ми з розрахунку на 1 кг сухої речовини 8 МДж обмінної енергії та

на 1 к. од. 108 – 110 г перетравного протеїну.

Вирощування телят зимово-весняних отелень значно дешевше,

оскільки за пасовищний період вони підростають і здатні ефективно

використовувати зелені корми. Висока молочність корів, годівля

зеленими кормами позитивно впливають на ріст і розвиток телят. У

вересні-жовтні у період відлучення від корів у 7 – 8-місячному віці

вони досягають живої маси 200 – 260 кг, а достатня кількість кормів

(в осінній період) сприяє одержанню високих середньодобових при-

ростів. Зимово-весняні отелення позитивно впливають на перебіг

лактації і дотримання оптимального сервіс-періоду. Найбільш ба-

жаний інтервал між отеленнями — 10 – 11 міс, бо більший між-

отельний період не дає можливості отримувати від корови щороку

теля.