Буроменський М.В. (ред.) Міжнародне право

Подождите немного. Документ загружается.

231

Міжнародно2правове регулювання питань юрисдикції

налу з колишньої Югославії, Римського Статуту Міжна

родного кримінального суду

. У цих актах закріплена

міжнародна юрисдикція трибуналів щодо строго визна

ченого переліку злочинів, сформульовані склади таких

злочинів і визначені кримінальнопроцесуальні та кри

мінальновиконавчі процедури залучення до міжнарод

ної кримінальної відповідальності. Міжнародне кримі

нальне право на сьогодні визнає такі злочини: злочини

проти людства (геноцид, апартеїд, расову дискримінацію),

військові злочини.

Геноцид. Злочинність геноциду визнана Конвенцією про

попередження злочину геноциду та покарання за нього 1948 р.,

Статутом Міжнародного кримінального суду. Загальнови

знано, що геноцид є злочином і відповідно до звичаєвого

права. Міжнародне право розглядає геноцид як тяжкий

міжнародний злочин проти людяності. Геноцид відносить

ся до міжнародних злочинів з дуже високим рівнем латент

ності. Влади держав, як правило, замовчують факти гено

циду

або не включають геноцид у кримінальне законодав

ство

. Справи, пов’язані із залученням до відповідальності

за злочин геноциду, у національній судовій практиці зуст

річаються вкрай рідко

. У міжнародній практиці юрисдик

цією із притягнення до відповідальності за цей злочин на

ділені всі три існуючі міжнародні кримінальні судові орга

ни: Міжнародний трибунал із Руанди, Міжнародний

трибунал з колишньої Югославії, що вже винесли кілька

вироків, і Міжнародний кримінальний суд.

Римський Статут Міжнародного кримінального суду є багатосто

роннім міжнародним договором. Україна підписала Статут, але не рати

фікувала його з огляду на суперечність Конституції України. Див. Рішен

ня Конституційного Суду України від 11 липня 2001 р. № 3в/2001.

Наприклад, в Австралії офіційна практика насильницької пере

дачі дітей аборигенів до «білого» середовища з метою асиміляції існу

вала біля ста років, з 1880 по 1970 р. Розгляд перших пов’язаних із

цим судових позивів почався в 1999 р.

Кримінальне законодавство СРСР не знало поняття злочину геноциду.

Одним з небагатьох випадків є судовий процес зі звинувачення у

злочині геноциду червоних кхмерів у період їх правління в Камбоджі у

1976—1979 роках.

232

Розділ 14

Суб’єктом злочину геноциду може бути як фізична осо

ба, так і держава. Міжнародне право передбачає можливість

застосування до злочинців універсальної кримінальної

юрисдикції.

Апартеїд. Злочинність апартеїду визнана Конвенцією

про запобігання злочину апартеїду та покарання за нього

1973 р. Але з огляду на склад злочину, визначений у Кон

венції, апартеїд, поза сумнівом, є злочинним відповідно до

звичаєвого міжнародного права. Прийняття Конвенції про

запобігання злочину апартеїду та покарання за нього було

пов’язане з появою держав — ПівденноАфриканської Рес

публіки та Південної Родезії, які проводили політику расо

вої сегрегації, спрямовану на знищення небілого населен

ня цих країн. Міжнародне право розглядає апартеїд як тяж

кий міжнародний злочин проти людяності, який становить

серйозну загрозу для міжнародного миру та безпеки (ст. І).

Розгляд справ про скоєння цього злочину підпадає під юрис

дикцію міжнародних криінальних судових органів, на що

вказують статті ІІІ і V Конвенції.

Правова кваліфікація політики та практики расової сег

регації та дискримінації, яку було проведено під час роз

робки тексту Конвенції, призвела до висновку, що вони ма

ють різні прояви та підпадають під ознаки різних злочинів.

Тому апартеїд за своїм складом є «синтетичним» злочином,

який об’єднує ознаки двох інших тяжких міжнародних зло

чинів — геноциду та расової дискримінації (ст. ІІ).

Військові злочини. Перелік військових злочинів наданий

у Женевських конвенціях про захист жертв війни 1949 р.,

у Статуті Міжнародного кримінального суду (докладніше

див. розділ 20).

§ 7

Міжнародні кримінальні судові органи

Ідея створення міжнародних кримінальних судових

органів неодноразово виникала в міжнародноправовій док

трині. Однак ці плани не були реалізовані. Першими міжна

родними кримінальними судовими органами стали Нюрн

233

Міжнародно2правове регулювання питань юрисдикції

берзький військовий трибунал

і Міжнародний військовий

трибунал для Далекого Сходу

(далі — Токійський військо

вий трибунал), створені ad hock після закінчення Другої

світової війни для притягнення до відповідальності головних

німецьких і японських військових злочинців. Незважаючи

на недовгий час існування трибуналів (на Нюрнберзькому

вирок був винесений 01 жовтня 1946 р., а на Токійському —

04 листопада 1948 р.), вони вплинули на формування прин

ципів міжнародної кримінальної відповідальності за

здійснення військових злочинів і злочинів проти людства

а також на становлення та розвиток ідеї міжнародної кримі

нальної юстиції. Досвід створення міжнародних криміналь

них судів був відновлений на початку 90х років, коли Ра

дою Безпеки ООН були засновані Міжнародний трибунал з

Руанди

та Міжнародний трибунал з колишньої Югославії

З огляду на те, що вони обидва створені ad hock, держави

дійшли згоди щодо запровадження постійного Міжнародно

го кримінального суду, Статут якого набув чинності у 2002 р.

Створений відповідно до Декларації про відповідальність

гітлерівців за скоєні злочини 30 жовтня 1943 р., прийнятою на Мос

ковській конференції 1943 р. і Угоди між урядами СРСР, США, Вели

кої Британії та Франції про судове переслідування й покарання голов

них воєнних злодіїв європейських країн «осі» 08 серпня 1945 р.

Створений відповідно до Угоди між урядами СРСР, США, Великої

Британії, Франції, Китаю, Австралії, Канади, Нідерландів і Нової Зе

ландії 19 січня 1946 р., до якого пізніше приєдналися Індія й Філіппіни.

Такі принципи були сформульовані у вироку Нюрнберзького воєн

ного трибуналу та підтверджені в резолюціях Генеральної Асамблеї ООН

від 11 грудня 1946 р. і 27 листопада 1947 р. в якості загальновизнаних

принципів міжнародного права.

Повне найменування Міжнародного трибуналу з Руанди — Міжна

родний трибунал для судового переслідування осіб, відповідальних за

геноцид та інші серйозні порушення міжнародного гуманітарного пра

ва, скоєні на території Руанди, і громадян Руанди, відповідальних за

геноцид та інші подібні порушення, скоєні на території сусідніх дер

жав у період з 1 січня 1994 р. по 31 грудня 1994 р.

Повне найменування Міжнародного трибуналу з колишньої Юго

славії — Міжнародний трибунал для судового переслідування осіб,

відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного

права, скоєні на території колишньої Югославії з 1991 р.

Див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Буро

менського. — С. 292, 293.

234

Розділ 14

§ 8

Міжнародна кримінальна

відповідальність фізичних осіб

Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб —

відносно нове явище в міжнародноправовій практиці. Упер

ше фізичні особи були притягнуті до міжнародної криміналь

ної відповідальності на підставі вироків Нюрнберзького та То

кійського військових трибуналів. Надалі на можливість на

стання такої відповідальності для фізичних осіб указували

кілька міжнародних договорів, зокрема Конвенція про попе

редження злочину геноциду та покарання за нього 1948 р.,

Конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання

за нього 1973 р., Римський Статут Міжнародного криміналь

ного суду, а також Статути Міжнародного трибуналу з колиш

ньої Югославії та Міжнародного трибуналу з Руанди.

Сучасна теорія та практика виходять із того, що міжна

родна кримінальна відповідальність може наставати для

фізичних осіб тільки на підставі вироку суду та лише за

здійснення злочинів, вичерпне визначення яких містить

Статут відповідного міжнародного судового органу. Таким

чином, міжнародне кримінальне переслідування за

здійснення інших злочинів виключене. Це дозволяє гово

рити про дію в міжнародному кримінальному праві пре

зумпції невинуватості. Підсудний у міжнародному кримі

нальному судовому органі має право на захист.

Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб

може наставати як у вигляді позбавлення волі, так і у виг

ляді штрафу. Сучасна практика не передбачає створення

спеціальних міжнародних пенітенціарних установ, таких як

в’язниця Шпандау, у якій відбували покарання засуджені

Нюрнберзьким військовим трибуналом. Виконання вироків,

винесених існуючими міжнародними кримінальними судо

вими органами, покладене відповідно до спеціальних угод

на низку національних пенітенціарних установ.

Реальна можливість залучення до міжнародної кримі

нальної відповідальності фізичних осіб за здійснення стро

го визначених у міжнародному праві злочинів є логічним

підтвердженням руху держав до створення міжнародного

кримінального права.

Розділ 15

МІЖНАРОДНОOПРАВОВЕ

РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ

ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

§ 1

Поняття міжнародного економічного права

У науці міжнародного права переважає думка, згідно з

якою міжнародні економічні відносини регулюються сис

темою міжнародноправових норм, що об’єднуються понят

тям «міжнародне економічне право» (МЕП). Водночас існу

ють різні погляди щодо змісту цього поняття. Найбільш

поширеним є той, відповідно до якого міжнародне економі

чне право — це система міжнародноправових принципів і

норм, що регулюють економічні відносини основних

суб’єктів міжнародного права: держав, національновиз

вольних рухів, міжнародних міжурядових організацій. У

цьому разі предметом регулювання виступають будьякі

макроекономічні відносини (торгівля, виробництво, інвес

тиції, надання економічної допомоги, питання трудової

міграції та ін.). При цьому економічні взаємозв’язки фізич

них і юридичних осіб залишаються поза рамками МЕП, хоча

і зазнають значного впливу з його боку.

Відповідно до іншого погляду МЕП охоплює будьякі еко

номічні операції за умови, що вони виходять за межі пра

вової системи однієї держави, — МЕП у широкому ро

зумінні. Незважаючи на те що ця позиція має набагато мен

ше прихильників, ніж перша, вона яскраво характеризує

складність міжнародних економічних відносин

. Д. Карро

Видатний український вчений В. М. Корецький, заявляючи про не

доцільність суворого розмежування міжнародноправових і внутрішньо

правових груп норм при регулюванні міжнародних господарських відно

син і надаючи особливе значення їхньому змісту, в 20х роках обґрунтував

концепцію формування міжнародного господарського права. (Корецкий В. М.

Избранные труды: В 2 кн. / АН УССР. Инт государства и права; Редкол.:

В. Н. Денисов (гл. ред.) и др. — К.: Наук. думка, 1989. — С. 120—209).

236

Розділ 15

та П. Жюйар, аналізуючи поняття МЕП у широкому ро

зумінні, зазначали, що воно охоплює практично необмеже

ну сферу економічних відносин. Тому «неможливо зрозу

міти зміст регульованого предмета», що, на їхню думку, і є

його основним недоліком

. До цього додамо, що МЕП у ши

рокому розумінні фактично прирівнює норми, що регулю

ють економічні відносини публічного характеру, які вини

кають між основними суб’єктами міжнародного права, і ті

норми, що їх прийнято відносити до міжнародного приват

ного права. Автори цього навчального посібника розділя

ють ці критичні зауваження та вважають, що МЕП слід ви

значати лише у вузькому розумінні.

Залежно від конкретного напряму міжнародного економ

ічного співробітництва в МЕП виокремлюють: міжнародне

торгове право (регулює рух товарів і послуг); міжнародне

валютнофінансове право (охоплює різноманітні розрахун

кові та кредитні відносини між державами та міжнародни

ми міжурядовими організаціями); міжнародне інвестицій

не право (регулює відносини держав із приводу капіталовк

ладень (інвестицій)); право міжнародної економічної

допомоги (регламентує відносини з надання економічної до

помоги у вигляді пільгових позик, кредитів, забезпечення

особливих преференцій у торгівлі, що надаються переважно

слаборозвиненим державам); міжнародне трудове право (ре

гулює відносини трудової міграції між державами).

§ 2

Джерела міжнародного

економічного права

МЕП має ті самі джерела, що і загальне міжнародне пра

во. Але особливості користування цими джерелами, ви

знання їх значущості для регулювання міжнародних еко

номічних відносин дає можливість говорити про певні особ

ливості цієї джерельної бази.

Карро Д., Жюйар П. Международное экономическое право: Учеб

ник / Пер. с франц. В. П. Серебренникова, В. М. Шумилова. – М.: Меж

дунар. отношения, 2001. – С. 4.

237

Міжнародно2правове регулювання міжнародних...

Більшість норм міжнародного економічного права є кон

венційними. Причому особливе значення з огляду на вироб

лення універсальних норм і принципів МЕП мають багатос

торонні договори. Прикладами найважливіших багатосто

ронніх договорів є Генеральна угода про тарифи та торгівлю

(ГАТТ), Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС),

які, у свою чергу, формують пакет документів до Угоди про

заснування Всесвітньої Торговельної Організації (1994 р.).

Два розділи Статуту ООН присвячені економічному співро

бітництву — дев’ятий «Міжнародне економічне та соціаль

не співробітництво» і десятий «Економічна та соціальна рада».

На підставі багатосторонніх міжнародних договорів здійсню

ють свою діяльність Міжнародний валютний фонд, Міжнарод

ний банк реконструкції та розвитку та багато інших міжна

родних економічних організацій. Двосторонні угоди стосують

ся переважно конкретних випадків надання економічної

допомоги, докладно визначають умови взаємної торгівлі, чітко

обмовлюють режими інвестиційної діяльності тощо.

Питання про місце міжнародних звичаїв у регулюванні

міжнародних економічних відносин залишається в теорії

міжнародного права невизначеним. Висловлюються думки як

на користь визнання великої ролі міжнародного звичая в цій

галузі (Д. Вагтс, Дж. Бакчус, Д. Джексон, Б. Стерн, І. І. Лу

кашук, В. М. Шумілов), так і такі, що заперечують цю роль

(Я. Броунлі, П. Маланчук, Д. Карро, П. Жюйар, Г. М. Велья

мінов). Але МЕП як частина міжнародного публічного пра

ва не може обійтися без звернення до звичаєвих норм. Ос

новне значення в регулюванні світової економіки належить

основним принципам міжнародного права, які мають зви

чаєвоправову природу. Це, зокрема, підкреслюється в

розділі I Хартії економічних прав і обов’язків держав від

12 грудня 1974 р. Крім того, складність й специфіка регу

льованих відносин вимагають міжгалузевого підходу. Інши

ми словами, для ефективного регулювання світогосподарсь

ких відносин також необхідно звертатися до міжнародних

звичаїв міжнародного морського, міжнародного повітряно

го й інших галузей сучасного міжнародного права. Дж. Бак

чус, голова Органу з апеляцій Світової Організації Торгівлі,

підкреслює, що «правила СОТ з вирішення спорів не можуть

розглядатися як «клінічно ізольовані» від іншого міжна

238

Розділ 15

родного права»

. Професор Гарвардського університету

Д. Вагтс саме міжнародне звичаєве право кладе в основу су

часного транснаціонального бізнесправа. При цьому на

конкретних прикладах він показує важливість звичаїв

міжнародного публічного права не тільки для регулюван

ня міждержавних економічних відносин, але і для взаємодії

підприємців різних держав

Рідкісна єдність у теорії міжнародного права спостері

гається щодо регулятивного впливу на систему міжнарод

них економічних відносин неправових норм. Маються на

увазі рішення міжнародних міжурядових організацій ре

комендаційного характеру та політичні домовленості, до

сягнуті на міжнародних конференціях, що складають ра

зом так зване м’яке право. Саме за допомогою таких норм –

через резолюції Генеральної Асамблеї ООН — у 60—70ті

роки ХХ ст. була здійснена спроба встановлення нового

міжнародного економічного порядку. Маються на увазі:

Декларація про встановлення нового міжнародного еконо

мічного порядку (резолюція ГА ООН 3201 (SVI) від 1 трав

ня 1974 р.); Програма дій зі встановлення нового міжнарод

ного економічного порядку (резолюція ГА ООН 3202 (SVI)

від 1 травня 1974 р.); Хартія економічних прав і обов’язків

держав (резолюція ГА ООН 3281 (XXIX) від 12 грудня 1974 р.).

І хоча цю спробу важко назвати вдалою, вона змусила дер

жави, що контролюють світову економіку, звернути увагу

на проблеми слаборозвинених країн.

§ 3

Принципи міжнародного

економічного права

Поряд із загальновизнаними основними принципами

міжнародного публічного права в МЕП виокремлюють спе

Bacchus J. Table Talk: Around the Table of the Appellate Body of the

World Trade Organization // Vanderbilt Journal of Transnational Law. –

Vol. 35. – No. 4. – October 2002. – P. 1033.

Vagts D. F. Transnational Business Problems. – 2nd ed. – N.Y.:

Foundation Press, 1998. — P. 4—20.

239

Міжнародно2правове регулювання міжнародних...

ціальні принципи, що застосовуються тільки для регулю

вання міжнародних макроекономічних відносин. Розгля

немо спеціальні принципи МЕП.

Принцип суверенітету держави над своїми природними

ресурсами та своєю економічною діяльністю. Він випливає

із принципу суверенітету, територіальної цілісності та пол

ітичної незалежності держав. Відповідно до цього принци

пу кожна держава має право та повинна вільно здійснюва

ти повний постійний суверенітет над усіма своїми багатства

ми, природними ресурсами й економічною діяльністю,

включаючи право на володіння, використання та експлуа

тацію своїх природних ресурсів.

Принцип економічного співробітництва. Він безпосеред

ньо випливає з принципу співробітництва держав незалеж

но від розбіжностей у їхньому політичному, економічному

та соціальному ладі. Декларація про принципи міжнарод

ного права, що стосуються дружніх відносин та співробіт

ництва між державами відповідно до Статуту ООН від 24

жовтня 1970 р., проголошує: «Держави співпрацюють в еко

номічній, соціальній і культурній областях, а також в облас

тях науки та техніки та сприяють прогресу у світі в області

культури й освіти. Держави повинні співпрацювати у справі

сприяння економічному росту в усьому світі, особливо у краї

нах, що розвиваються». Цей принцип передбачає право на

вільний вибір партнерів у міжнародних економічних відно

синах, право на одержання вигод від міжнародної торгівлі,

право об’єднуватися в організації виробників товарів для роз

витку своєї національної економіки тощо.

Принцип взаємної та рівної вигоди передбачає взаємне

право держав на справедливий розподіл вигод і зобов’язань

між державами з різних економічних питань. Усі держави

зобов’язані будувати свої взаємні економічні відносини та

ким чином, щоб враховувати інтереси інших країн.

Принцип вільного доступу до моря і з нього для країн,

що не мають виходу до моря. Він гарантується положення

ми Конвенції ООН з морського права 1982 р.

Деякі вчені в якості принципів МЕП виокремлюють

принципи недискримінації, найбільшого сприяння, надан

ня національного режиму, надання преференційного режи

240

Розділ 15

му, відмічаючи при цьому, що вони носять суворо «конвен

ційний характер»

. Але обов’язковою властивістю будьяко

го міжнародноправового принципу є його звичаєвоправо

ва сила. Інакше він втрачає своє загальне регулятивне зна

чення та стає скоріше винятком, ніж правилом. Виходячи

із цього, зазначені нормативні розпорядження слід розгля

дати як міжнародноправові режими або стандарти

, що ви

користовуються у міждержавних економічних відносинах

на підставі міжнародних договорів або в односторонньому

порядку.

Режим недискримінації випливає із принципу рівно

правності держав і полягає в наданні на основі взаємності

однією державою іншій умов, не гірших, ніж ті, що надані

третім державам. Він не передбачає пільги, що можуть бути

надані у відношеннях між суб’єктами міжнародного пра

ва. У той же час режим недискримінації не виключає права

держави вживати обмежувальні заходи в області зовнішньої

торгівлі. Необхідною умовою правомірності такого вживан

ня є те, щоб подібні обмеження стосувалися всіх іноземних

держав.

Режим найбільшого сприяння є похідним від режиму не

дискримінації, але, на відміну від нього, полягає в наданні

однією державою іншій певних пільг, що надані або можуть

бути надані третім державам. Зміст цього режиму спрямова

ний на створення для держав рівних прав і можливостей. Сфе

ра застосування режиму найбільшого сприяння закріплюєть

ся в міжнародних договорах у спеціальному застереженні

(клаузулі) про найбільше сприяння. У цьому застереженні

також можуть бути зазначені винятки з цього режиму. На

приклад, відповідно до п. 2 ст. 10 Угоди про партнерство і

співробітництво між Україною, ЄС та їх державамичлена

ми 1994 р. режим найбільшого сприяння не застосовується

до пільг, наданих із метою створення митного союзу або зони

вільної тргівлі; пільг, що є наслідком створення такого со

юзу або зони; пільг, наданих окремим країнам відповідно до

Вельяминов Г. М. Основы международного экономического права. –

М.: ТЕИС, 1994. — С. 21—23.

Шумилов В. М. Международное экономическое право в эпоху гло

бализации. – М.: Междунар. отношения, 2003. — С. 86.