Буроменський М.В. (ред.) Міжнародне право

Подождите немного. Документ загружается.

211

Міжнародно2правове регулювання питань юрисдикції

які знаходяться у внутрішніх водах, і осіб на їх борту. Але

на практиці прибережні держави на умовах взаємності об

межують свою юрисдикцію на цій території, що знаходить

відображення в міжнародних угодах, зокрема в угодах про

торгове мореплавання. Звісно, виключення торкаються

тільки питання кримінальної юрисдикції.

Територіальне море. Порядок і умови здійснення юрис

дикції на борту судна під час мирного проходу визначають

ся відповідно до міжнародного права.

Здійснення цивільної юрисдикції прибережної держави

при виконанні мирного проходу залежить від суб’єкта ци

вільноправової відповідальності. Прибережна держава не

повинна зупиняти або змінювати курс іноземного судна з

метою здійснення цивільної юрисдикції щодо особи, яка

знаходиться на борту. Але щодо судна, яке виконує мирний

прохід, прибережна держава вправі вжити заходи стягнен

ня або арешт з будьякої цивільної справи, що виникла у

зв’язку з обставинами або в силу відповідальності, прийня

тої або накликаної на себе цим судном під час або до мирно

го проходу. Прибережна держава також вправі відповідно

до своїх законів вжити заходи стягнення або арешту за ци

вільною справою до іноземного судна, що слідує з

внутрішніх вод.

На торгових і державних суднах, що експлуатуються в

комерційних цілях, кримінальна юрисдикція прибережної

держави не має здійснюватися для арешту або проведення

розслідування у зв’язку з будьяким злочином, скоєним на

їх борту під час мирного проходу. Виключення становлять

такі випадки: якщо наслідки злочину поширюються на при

бережну державу; якщо злочин має такий характер, що

порушує спокій у країні або добрий порядок у територіаль

ному морі; якщо капітан судна, дипломатичний агент або

консульська посадова особа держави прапора звернеться до

місцевої влади з проханням про надання допомоги; якщо

такі заходи необхідні для припинення незаконної торгівлі

наркотичними засобами або психотропними речовинами

Конвенція про територіальне море та прилеглу зону 1958 р. — Ст. 19;

Конвенція ООН з морського права 1982 р. — Ч. 1. — Ст. 27.

212

Розділ 14

Якщо торгове судно або державне судно, що експлуа

тується в комерційних цілях, виконує мирний прохід,

слідуючи з внутрішніх вод, на таких суднах влада прибе

режної держави вправі вживати будьякі заходи для ареш

ту або проведення розслідування. До застосування на борту

судна яких би то не було кримінальнопроцесуальних за

ходів влада прибережної держави на прохання капітана

повинна повідомити про це дипломатичного агента або кон

сульську посадову особу держави прапора судна. У випад

ках надзвичайної терміновості таке повідомлення може

бути зроблено в той час, коли вживають вказані заходи

Іноземні військові човни та державні судна, що експлу

атуються в некомерційних цілях, під час мирного проходу

мають імунітет від цивільної та кримінальної юрисдикції

прибережної держави. Завдання шкоди або збитків таки

ми суднами є підставою для міжнародноправової відпові

дальності держави прапора.

Юрисдикція у відкритому морі. У відкритому морі судна

та особи, які знаходяться на них, повинні підкорятися юрис

дикції влади свого прапора. Рівною мірою у відкритому морі

тільки держава прапора вправі поширювати юрисдикцію, у

тому числі кримінальну

, на своє судно. Виключення в об

сязі, оговореному в Конвенції про відкрите море 1958 р. і в

Конвенції ООН з морського права 1982 р., складають випад

ки боротьби з рабством і работоргівлею

, піратством

, неза

конною торгівлею наркотичними та психотропними речови

нами

, несанкціонованими радіопередачами з відкритого

моря. З метою боротьби із вказаними правопорушеннями

військові човни, що зустріли у відкритому морі іноземне суд

но, за наявності розумних підстав (як вказує ст. 110 Кон

венції ООН із морського права 1982 р.) вправі піддати це суд

но догляду. Догляду можуть бути піддані також судна, що

не можуть довести свою національність (державну прина

лежність), судна, на яких піднято іноземний прапор, або суд

Конвенція про територіальне море та прилеглу зону 1958 р. — Ст. 19;

Конвенція ООН з морського права 1982 р. — Ч. 3. — Ст. 19, 27.

Там само. — Ст. 97.

Там само. — Ст. 99.

Там само. — Ст. 105.

Там само. — Ст. 108.

213

Міжнародно2правове регулювання питань юрисдикції

на, які відмовляються підняти свій прапор, але в дійсності

мають ту саму національність, що й військовий човен. На

основі результатів догляду командир військового човна прий

має рішення на основі норм міжнародного права.

Конвенція про відкрите море 1958 р. і Конвенція ООН із

морського права 1982 р. містять поняття переслідування

причому в другій із них це поняття сформульовано більш

точно, як «переслідуванням по гарячих слідах». Право пе

реслідування пов’язане з особливим випадком поширення

юрисдикції прибережної держави за межами його території

щодо іноземного судна.

Переслідування по гарячих слідах іноземного судна

може мати місце, якщо компетентні органи влади прибе

режної держави мають достатні підстави вважати, що це

судно порушило закони та правила цієї держави. Таке пе

реслідування має розпочатися тоді, коли іноземне судно або

одна з його шлюпок знаходиться у внутрішніх водах, архі

пелажних водах, у територіальному морі або прилеглій зоні

держави, що переслідує. Переслідування може продовжу

ватися за межами територіального моря або в прилеглій зоні

держави лише за умови, що воно не переривається. Якщо

іноземне судно знаходиться у прилеглій зоні, переслідуван

ня може початися тільки у зв’язку з порушенням прав, для

захисту яких ця зона встановлена.

Право переслідування по гарячих слідах застосовують

також щодо правопорушень (включно з порушенням за

конів і правил прибережної держави, що стосуються вик

лючної економічної зони або континентального шельфу), що

вчинені у виключній економічній зоні або на континенталь

ному шельфі, включно із зонами безпеки навколо устано

вок на континентальному шельфі.

Право переслідування по гарячих слідах вправі викори

стовувати тільки військові судна, військові літальні апара

ти або інші судна й літальні апарати, що мають чіткі

зовнішні знаки, дозволяють упізнати їх як такі, що знахо

дяться на урядовій службі й уповноважені для цієї мети.

Право переслідування по гарячих слідах припиняється,

Конвенція про відкрите море 1958 р. — Ст. 23; Конвенція з морсь

кого права 1982 р. — Ст. 111.

214

Розділ 14

щойно судно, що його переслідують, входить у територіаль

не море своєї або будьякої третьої держави. Якщо іноземне

судно було зупинено або затримано за межами територіаль

ного моря в умовах, які не виправдовують використання

права переслідування по гарячих слідах, йому мають бути

відшкодовані будьякі завдані збитки або шкода.

Безумовний і повний імунітет від іноземної юрисдикції

мають у відкритому морі: військові судна

; судна, що нале

жать державі; судна, які вона експлуатує і які знаходяться

лише на некомерційній державній службі

. Військове або

інше судно, що належить державі, захоплене командою, кот

ра чинить вказані вище правопорушення, втрачає імунітет.

§ 3

Міжнародне співробітництво

в боротьбі зі злочинністю

Найважливіші передумови міжнародного співробітниц

тва в боротьбі зі злочинністю в його сучасному розумінні

стали зароджуватися у країнах Європи з другої половини

ХVІІ ст. З того часу разом зі становленням державного су

веренітету виникають і його найважливіші атрибути, котрі

вплинули на утворення в ХVІІІ—ХІХ століттях основного

напряму міжнародного правового співробітництва з бороть

би зі злочинністю — уніфікації кримінального законодав

ства держав і правової допомоги у кримінальних справах.

Ідея територіального верховенства держави поклала по

чаток становленню низки фундаментальних основ кримі

нальної юстиції. Серед них — відхід держав від права будь

якого сюзерена, котре існувало в середньовіччя, карати

злочинця та необхідність вироблення правових процедур,

використання яких дозволило б забезпечити просторову дію

кримінальних законів. На цій основі і з’явилися угоди про

Конвенція про відкрите море 1958 р. — Ст. 8; Конвенція з морсь

кого права 1982 р. — Ст. 95.

Конвенція про відкрите море 1958 р. — Ст. 9; Конвенція з морсь

кого права 1982 р. — Ст. 96.

215

Міжнародно2правове регулювання питань юрисдикції

екстрадицію

. Починаючи з ХІХ ст. вони поширилися та

потім послужили основою для угод про правову допомогу у

кримінальних справах. Сучасні угоди про правову допомо

гу нерідко виходять за межі боротьби зі злочинністю, охоп

люючи в тому числі цивільні правові відносини.

Іншим важливим наслідком розвитку державного суве

ренітету, що суттєво вплинув на міжнародноправове

співробітництво в боротьбі зі злочинністю, стало формуван

ня принципу невидачі своїх підданих (громадян). Дія цьо

го принципу могла створити суттєві перепони в боротьбі з

найнебезпечнішими злочинами: держава могла не видава

ти свого підданого, який скоїв злочин в іншій державі, але

і не притягати його до кримінальної відповідальності, не

вважаючи скоєне діяння злочинним. Це стало однією з ос

новних причин виникнення іншого напряму в міжнародно

му правовому співробітництві в боротьбі зі злочинністю

договорів про уніфікацію кримінального законодавства.

Серед перших таких договорів були Конвенція про філок

серу 1881 р., Паризька угода про охорону підводних теле

графних кабелів 1884 р. Саме на основі ідеї уніфікації кри

мінального законодавства пізніше виникла доктрина

міжнародного кримінального права. Уніфікація криміналь

ного законодавства відбувалася повільно, бо торкалася над

звичайно делікатної області державного суверенітету —

формування кримінальноправової політики. Більшість

чинних угод про уніфікацію кримінального законодавства

укладені у другій половині ХХ ст.

§ 4

Уніфікація кримінального

законодавства держав

Уніфікація кримінального законодавства є одним із ос

новних сучасних напрямів міжнародного співробітництва

Серед перших нових угод про екстрадицію була угода 1777 р. між

Францією та Швейцарією про видачу державних злочинців, вбивць та

обвинувачених у загальних злочинах. Російська Імперія, до складу якої

входила на той час Україна, почала укладати угоди про екстрадицію з

другої чверті ХІХ ст.

216

Розділ 14

в боротьбі зі злочинністю. Ці договори охоплюють значну

кількість складів злочинів. Враховуючи, що в міжнародно

му праві презюмують право держави здійснювати кримі

нальну юрисдикцію, договорами про уніфікацію криміналь

ного законодавства охоплені не тільки злочини, відносно

яких діє виключно національна юрисдикція (работоргівля,

незаконний обіг наркотиків і психотропних речовин, пірат

ство та інше), але й міжнародні злочини. Договори про уні

фікацію кримінального законодавства є переважно загаль

ними, що відповідає меті забезпечення невідворотності по

карання. У той же час існує чимало регіональних

міжнародних угод у цій області, зокрема в рамках Ради

Європи.

Особливістю угод про уніфікацію кримінального зако

нодавства є те, що вони мають передусім координуючий

характер. Такі угоди не призначені для кваліфікації діянь

як злочинних міжнародними або національними судови

ми органами. Їхнє головне завдання — сприяти зближен

ню кримінальних законів країн шляхом формулювання

найбільш ємних моделей складів злочину. Ці моделі ма

ють лягти в основу національної імплементації. Будьяка

з угод про уніфікацію кримінального законодавства є фа

культативною. Не існує міжнародної правової норми, що

зобов’язує укладати такі угоди. Нарешті, жодна з них не

стосується дуже важливого питання про види та межі по

карання.

Рабство та работоргівля. Міжнародноправові засоби з

викорінення работоргівлі відомі з початку ХІХ ст.

, але

тільки в ХХ ст. були укладені міжнародні договори, котрі

забороняють обернення в рабство, работоргівлю та проголо

шують їх тяжкими злочинами. Імперативна заборона раб

ства та работоргівлі в чинному міжнародному праві закріп

лена в усіх універсальних і регіональних міжнародних уго

дах, які містять перелік прав людини, а злочинність

рабовласництва з описом складу злочину — у низці спе

ціальних міжнародних угод про уніфікацію кримінально

У 1815 р. торгівлю неграми засудив Віденський конгрес. Аахенсь

кий конгрес 1818 р. визнав торгівлю неграми злочинною.

217

Міжнародно2правове регулювання питань юрисдикції

го законодавства. Рабство та работоргівля в окремих своїх

проявах продовжують існувати в сучасному світі

Рабство — стан або положення особи, над якою здійсню

ються атрибути права власності або деякі з них

. Як види

рабства в міжнародному праві розглядають інститути та

звичаї, схожі з рабством: боргова кабала; кріпосне положен

ня; інститут або звичай, у силу якого: жінку обіцяють ви

дати або видають заміж без права відмови з її боку її бать

ки, опікун, сім’я або будьяка інша особа чи група осіб за

винагороду грошима або натурою (майном); чоловік жінки,

його сім’я або клан мають право передати її іншій особі за

винагороду або іншим способом; жінку по смерті чоловіка

передають у спадок іншій особі; інститут або звичай, у силу

якого дитину або підлітка молодше 18 років один, обоє

батьків чи опікун передає іншій особі, за винагороду або без

неї, з метою експлуатації тієї дитини або підлітка

. Конвен

цією про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією про

ституції третіми особами до сучасних видів рабства віднесені

також дії «кожного, хто для задоволення похоті іншої осо

би: зводить, схиляє або розбещує в цілях проституції іншу

особу, навіть за згодою тієї особи» (ст. 2). Работоргівлею

згідно з п. (в) ст. 7 Додаткової конвенції про скасування раб

ства, работоргівлі й інститутів та звичаїв, подібних до раб

ства, є: «усі дії, пов’язані із захопленням, придбанням якої

небудь особи чи з розпорядженням нею з метою обернення її

в рабство; усі дії, пов’язані з придбанням раба з метою його

продажу чи обміну; усі дії з продажу чи обміну особи, прид

баної з цією метою, і взагалі всяка дія з торгівлі чи переве

зення рабів будьяким транспортним засобом»

За оцінками ООН в сучасному світі нараховують щонайменше де

в’ять мільйонів рабів, з яких не менше 300 тисяч — діти. Факти рабов

ласництва та работоргівлі реєструють навіть у країнах з високим рівнем

контролю за дотриманням прав людини.

Ст. 1 Конвенції відносно рабства 1926 р. // Міжнародне право в

документах / За заг. ред. М. В. Буроменського. — С. 263.

Ст. 1 Додаткової конвенції про скасування рабства, работоргівлі

та інститутів і звичаїв, подібних до рабства 1956 р. // Там само. —

С. 264—265.

Аналогічне визначення работоргівлі містить п. 2 ст. 1 Конвенції

щодо рабства 1926 р.

218

Розділ 14

Згідно з міжнародним правом рабство є родовим понят

тям і може проявлятися в різних видах. Тому виникає пи

тання про різні види злочинної поведінки. Зокрема, держа

ви зобов’язані розглядати обернення в рабство, схилення

іншої особи до віддачі себе чи залежної особи в рабство, ра

боторгівлю, таврування чи інші дії, щоб визначити підне

вільний стан раба як злочинні діяння, що тягнуть кримі

нальну відповідальність за національним законодавством.

Тримання в рабстві має на меті не позбавлення волі, а одер

жання певної користі. Суб’єктом рабовласництва є фізична

особа, характеристики якої міжнародне право відносить до

національної компетенції. Із суб’єктивного боку цей злочин

може бути скоєно лише навмисно. Від рабства слід відрізня

ти примусову чи обов’язкову працю. Її застосування мож

ливе у випадках, суворо визначених міжнародним правом і

прийнятим на його основі національним законодавством.

З огляду на можливість перевезення рабів через міжна

родні простори ст. 3 Додаткової конвенції про скасування

рабства, работоргівлі й інститутів і звичаїв, подібних до раб

ства, зобов’язує держави здійснювати контроль за викори

станням своїх морських суден і повітряних апаратів. А у

відкритому морі військовий корабель вправі піддати огля

ду іноземне торгове судно, якщо існують достатні підстави

підозрювати, що це судно займається работоргівлею

. Якщо

підозри виявляться помилковими, власникові судна по

винні бути компенсовані шкода та збитки.

Злочини проти життя та здоров’я. У міжнародному праві

небагато міжнародних договорів, спрямованих на боротьбу

зі злочинами проти життя та здоров’я. Традиційно вва

жається, що їхня суспільна небезпека не виходить за націо

нальні рамки. Виключенням є застосування катувань

, не

Пункт (б) ст. 22.1 Конвенції про відкрите море 1958 р.

У посібнику застосовується термін «катування», який міститься в

українському перекладі Конвенції проти катувань та інших жорстоких,

нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і по

карання від 10 грудня 1984 р. Цей термін застосовано і в Кримінальному

кодексі України. У той же час в перекладі Європейської конвенції про

запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність,

поводженню чи покаранню від 26 листопада 1987 р., застосовується

термін «тортури», який юридично є тотожним терміну «катування».

219

Міжнародно2правове регулювання питань юрисдикції

людського або такого поводження чи покарання, що при

нижує гідність.

У загальному міжнародному праві загальна заборона

катувань, нелюдського або такого поводження чи покаран

ня, що принижує гідність, встановлена низкою міжнарод

них договорів, переважна більшість яких – про права лю

дини. Єдиним міжнародним договором, яким визначено

загальну правову модель складу злочину «катування» є

Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдсь

ких або таких, що принижують гідність, видів поводження

та покарання, 1986 р. (дата приєднання України — 26 січня

1987 р.) Європейська конвенція про запобігання тортурам і

нелюдському або такому, що принижує гідність, поводжен

ню чи покаранню 1987 р. (дата приєднання України — 24 січ

ня 1997 р.) визнає це визначення та встановлює механізм

міжнародного контролю за дотриманням Конвенції.

З об’єктивного боку катування означає «будьяку дію,

якою будьякій особі навмисне заподіюють сильний біль або

страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або

від третьої особи відомості чи зізнання, покарати її за дії,

які вчинила вона або третя особа, у вчиненні яких вона

підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю

особу до чогось, чи з будьякої причини, що ґрунтується на

дискримінації будьякого виду, коли такий біль або страж

дання заподіюються державними посадовими особами чи

іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбу

рювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди. У це по

няття не включають біль або страждання, що виникли внас

лідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій

чи спричиняються ними випадково» (ст. 1). Цей злочин

може бути скоєним лише навмисно.

Тероризм. Тривалий час загальне міжнародне право уни

кало терміна «тероризм» через певні політикоідеологічні

причини, хоча національне кримінальне законодавство ба

гатьох держав давно та добре з ним знайоме. У той же час

не можна сказати, що міжнародна спільнота була байдужою

до окремих проявів тероризму. У низці договорів, прийня

тих із початку 70х років ХХ ст., містилися описи деяких

складів злочинів, які за своїми ознаками були тероризмом,

220

Розділ 14

хоча цей термін у той час так і не було вжито. У середовищі

соціально однорідних держав оцінка тероризму не викли

кала дискусій, і в 1977 р. було укладено Європейську Кон

венцію про припинення тероризму.

Головною ознакою сучасного підходу до міжнародного

співробітництва у боротьбі з тероризмом є відмова розгля

дати тероризм як політичний злочин, або як злочин, пов’я

заний із політичним злочином, або як такий, що виклика

ний політичними мотивами.

Злочини проти безпеки польотів цивільної авіації.

Першим міжнародноправовим актом, у якому був закріп

лений обов’язок держав установити кримінальну відпові

дальність за здійснення злочинів на борту повітряного суд

на, була Токійська конвенція 1963 р.

. У 1970 р. в Гаазі була

підписана Міжнародна конвенція про боротьбу з незакон

ним захопленням повітряних суден

. Менше як за рік у

Монреалі було відкрито для підписання ще одну – Конвен

цію про боротьбу з незаконними актами, спрямованими

проти безпеки цивільної авіації 1971 р.

. На підставі цих

договорів відбувається міжнародноправова боротьба зі зло

чинами, спрямованими проти безпеки повітряних польотів

цивільної авіації.

Злочини проти безпеки морського судноплавства.

Міжнародноправове співробітництво в боротьбі з цією ка

тегорією злочинів ґрунтується на Конвенції з морського

права як на загальному документі, який регулює міжнарод

не використання морських просторів, а також на спеціаль

них міжнародних договорах, серед яких найважливішим є

Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямова

ними проти безпеки морського судноплавства 1988 р. (на

була чинності для України 20 липня 1994 р.). Саме ця Кон

венція визначає загальні риси складів злочинів, які підля

гають уніфікації в національному законодавстві.

Об’єктом злочинної діяльності проти безпеки морського

судноплавства, як і будьякого акту тероризму, слід вважа

Див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Буро

менського. — С. 250, 251.

Див.: Там само. — С. 251.

Див.: Там само. — С. 251—253.