Бугайов В.Д., Васильківський С.П. та ін.; за ред. М.Я. Молоцького. Спеціальна селекція польових культур

Подождите немного. Документ загружается.

170

У результаті значного обсягу виконаних робіт було показано, що

найбільш ефективними концентраціями хімічних мутагенів для сої є

такі: нітрозоетилмочевина – 0,025%, нітрозометилмочевина – 0,01-

0,02%, етиленімін – 0,01-0,015%, диметилсечовина – 0,02-0,04%, ди-

етилсульфат – 0,025-0,05%, диметилсульфат – 0,01-0,05%, етилметан-

сульфонат – 0,025-0,05 %. Гамма-промені дають високий процент му-

тацій за дії на насіння дозою 50-100 Гр, на недозріле насіння – 15-30,

паростки – 2,0, рослини у фазі цвітіння – 10-15 Гр. Рентгенівські про-

мені краще використовувати у дозах 100-120 Гр, швидкі нейтрони –

15-25 Гр. Тривалість намочування насіння у розчинах хімічних мута-

генів складає 6 годин. Рослини, які виросли з обробленого мутагенами

насіння, є першим поколінням (М

), а насіння, яке сформувалось з них,

є другим поколінням (М

). Як правило, індуковані мутанти є рецесив-

ними, тому їх виділяють у другому поколінні. Для того, щоб мати се-

лекційний успіх за індукування експериментальних мутацій у першо-

му поколінні, як мінімум, необхідно мати 400-500 фертильних рослин,

які збирають і обмолочують окремо і в М

висівають посімейно.

8.4. Методи селекції

Соя належить до самозапильних культур, частота перехресного

опилення не перевищує 0,5%. У зв’язку з цим, методи селекції куль-

тури у багатьох випадках є такими, як і у пшениці, гороху, рису, яч-

меню, бавовнику та багатьох інших культур.

Перший етап селекції сої був пов’язаний із добором із місцевого

або колекційного матеріалу. Так, В.А. Золотницький у 1933 році ви-

вів сорт Амурська 41 шляхом добору кращих рослин із місцевої сої

Тамбовського району. Варто зазначити, що цей сорт ще й зараз зу-

стрічається у виробничих посівах Амурської області. В Україні в

1930-х роках значну площу займав місцевий сорт – популяція Старо-

українська, а на Північному Кавказі – Місцева північно-кавказька.

У США у період 1917-1940-х років шляхом індивідуального або

масового доборів із колекційних форм китайського походження оде-

ржали сорти Ілліні, Денфільд, Манчу, Мукден, АК, Мандарин, які

склали основу синтетичної селекції в наступний період.

Основним методом створення нового вихідного матеріалу сої в

сучасний період є міжсортова гібридизація спеціально дібраних ба-

тьківських форм. У результаті поєднання генетичного матеріалу

двох або більше генотипів у наступних поколіннях існує можли-

вість виділяти унікальні лінії, які поєднують бажані ознаки компо-

нентів схрещування. За добору пар для схрещування слід врахову-

вати, що чим більше вони різняться географічно, філогенетично,

елементами продуктивності та морфологічними ознаками, тим ви-

ща вірогідність виділення у гібридних популяціях трансгресивних

171

форм. Важливо пам’ятати, що в результаті схрещувань інколи ви-

никають нові ознаки і властивості, які не зустрічаються у батьківсь-

ких форм. Це є результат комплементарної дії генів, одержаних від

компонентів схрещування.

Гібридні популяції, як експериментальний матеріал для добору,

можливо одержувати багатьма методами. Відносно простими є одно-

разові парні схрещування двох батьківських форм. Нині цей метод є

найбільш поширеним серед селекціонерів, які працюють із соєю. Він

дає досить швидкі результати, його успіх суттєво залежить від пра-

вильного добору батьківських компонентів схрещування. Більшість

сортів сої, які занесені до Державного реєстру України, виведені ме-

тодом парних схрещувань.

Як правило, кращі результати мають місце, якщо для гібридизації

добирають сорти, які несуть більше позитивних ознак.

Досить часто використовують також діалельні схрещування, коли

між собою перезапилюють значну кількість сортів або ліній. За такої

схеми схрещування визначають специфічну комбінаційну здатність

певного генотипу, що має важливе значення для подальшої селекцій-

ної роботи. Більш простими є топкросні схрещування, коли значний

набір генотипів опилюють одним сортом, який називають тестером.

За даної схеми також є можливість визначити специфічну комбіна-

ційну здатність.

Якщо сорту, який нас задовольняє за багатьма характеристиками,

необхідно передати певну ознаку, наприклад, стійкість до якогось

патогену, то ефективно використовують зворотні схрещування. За

такого методу буде мати якнайменше порушення генотипу рекурент-

ної батьківської форми, оскільки до неї вноситься лише невелика

кількість генів, за якими необхідно поліпшити сорт і одночасно збе-

регти його комплекс позитивних характеристик.

У процесі насичувальних схрещувань постійно зростає кількість

матеріалу основного сорту, яка після п’ятого схрещування переви-

щує 99%.

Досить часто досягти поставленої селекційної мети шляхом

схрещування двох батьківських форм неможливо. Тоді застосовують

більш складні схеми. Метод подвійних схрещувань базується на пе-

резапиленні між собою двох простих гібридів – (А х В) х (С х Д).

Подібним є потрійне схрещування, коли гібрид F

переопиляють но-

вою батьківською формою.

Більш складним є метод східчастих схрещувань, за якого в гібри-

дизацію залучають 4-6 батьків. За нього кожне покоління F

пере-

запилюють новою формою, в результаті чого одержують складну

гібридну популяцію. У разі використання цієї схеми важливо, щоб

батьківські форми, які залучають на останньому етапі схрещувань,

несли якомога більшу кількість бажаних ознак, оскільки вони пере-

дають гібриду 50% спадкового матеріалу.

172

Метод конвергентних схрещувань полягає у поєднанні генетич-

ного матеріалу багатьох компонентів. Як правило, спочатку одержу-

ють 4 простих гібриди, потім їх попарно схрещують між собою і в

кінцевому результаті переопиляють два складних гібриди. Зобразити

це можливо у такому вигляді: [(A x B) x (C x D)] x [(E x F) x (G x H)].

Наведену схему інколи видозмінюють шляхом більш частого вико-

ристання одного із сортів, якщо він несе багато цінних ознак.

Найбільш часто у роботі з гібридними популяціями застосовують

метод педігрі. Кращі рослини добирають у F

, потомство яких ви-

рощують окремими сім’ями. У поколінні F

з більш продуктивних

сімей повторно добирають індивідуальні рослини, які в наступний

рік також вирощують окремими рядками. Метод педігрі є досить

ефективним, але дуже трудомістким, оскільки потрібно працювати з

великим об’ємом сімей.

З метою зменшення експериментального матеріалу, який вивча-

ється, запропонований метод оцінювання в ранніх поколіннях. Для

цього F

вирощують з повтореннями, що дає можливість об’єктивно

відібрати кращі лінії, змішати їх, повторно оцінити в F

, а в F

інди-

відуально добрати рослини і виростити їх окремими сім’ями. За такої

схеми селекції має місце суттєва економія затрат.

Модифікацією методу педігрі є схема використання однієї насі-

нини для потомства (ОНП). Її суть полягає у багаторазовому доборі

(до F

-F

) однієї насінини рослини для пересіву, що сприяє швидкому

досягненню високого рівня гомозиготності гібридного матеріалу.

Навіть якщо популяція несла 5-6 гетерозиготних локусів, то уже в F

процент гомозиготних генотипів досягає 92-94%.

Позитивною стороною методу ОНП є значне зменшення екс-

периментального матеріалу, а також прискорене його вивчення.

Особливо ефективно його застосовують за використання теплиць

та кліматичних камер, що дозволяє протягом року одержати три

покоління.

Віддалена гібридизація. Деякі дикі види сої мають суттєвий інте-

рес для селекції. Наприклад, у форм G. canescens, G. tabacina,

G. tomentella кількість насінин у бобі досягає 12. Інші види виділяються

такими корисними ознаками, як багатоквіткова китиця, стійкість до

хвороб, холодостійкість. Спроби схрещування диких форм з культу-

рними не дали позитивних результатів. Іноді на материнській росли-

ні після нанесення пилку дикої форми можуть формуватись зачаткові

боби, які через короткий період часу опадають.

Плодовиті гібриди одержані лише за схрещування культурної

сої з дикою усурійською, яка відзначається підвищеним рівнем

білка в насінні та іншими цінними ознаками. Її використання

в селекції дозволяє суттєво розширити генетичну базу створюва-

ного вихідного матеріалу, який несе комплекс господарсько цін-

них ознак.

173

8.5. Методика і техніка селекційного процесу

Соя належить до групи суворих самозапильних рослин, запилен-

ня проходить ще за закритих пелюсток квітки. Пилкові зерна неле-

тючі, квітки для комах малопривабливі, нектар у них практично від-

сутній. Хоча інколи на квітках зустрічаються дикі та медоносні

бджоли, трипси, джмелі, оси. Формування статевих частин квітки в

процесі росту проходить несинхронно, маточка значно випереджає у

рості тичинки, у зв’язку з чим, пиляки на ранніх фазах розвитку квіт-

ки знаходяться нижче приймочки, яка раніше готова приймати пилок

і запилюватись. Це якраз найбільш сприятливий час для штучної гіб-

ридизації. У цей період можливо наносити на приймочку чужий пи-

лок, поки свій ще не дозрів і таким чином проводити перехресне за-

пилення без кастрації. Цей прийом інтенсивно використовується у

СГІ для одержання значної кількості гібридних комбінацій.

За сприятливих умов довкілля масове розтріскування пиляків на-

ступає вранці (6-8 год), а якщо холодна погода, то через 3-5 год. За

10-20 хвилин пилкові трубки досягають приймочки, потім стовпчика

і зав'язі. Розкриття віночка наступає через 15-20 хвилин після почат-

ку проростання пилку.

Штучну гібридизацію можливо проводити декількома способами.

Найбільш часто кастрацію і запилення виконують одночасно вранці,

іноді кастрацію проводять у передвечірні години (17-19), а запилення

ранком наступного дня. Непогані результати одержали на Кірово-

градській державній сільськогосподарській дослідній станції після

кастрації о 5-7 годині ранку і запилення о 10-12 годині цього ж дня.

Запилену квітку обгортають ватою, листком материнської рослини

або спеціальним папером, на неї вішають етикетку, де записується

гібридна комбінація та дата схрещування.

Видалення пиляків за штучної гібридизації проводять через проріз

віночка, або пелюстки повністю видаляють. Цю операцію виконують

дуже обережно пінцетом або голкою. Пошкодження маточки негативно

впливає на утворення насіння, як правило, такі квітки опадають.

Істотно збільшити кількість гібридів першого покоління можливо

шляхом гібридизації без видалення пиляків. Успіх цього методу за-

лежить від правильно дібраної фази розвитку квітки. Важливо відмі-

тити, що на успіх гібридизації як з кастрацією, так і без неї, істотно

впливають фактори довкілля, особливо температура та наявність во-

логи в ґрунті та в повітрі. За посушливих умов вихід гібридів є до-

сить низьким.

Оскільки штучна гібридизація у сої є досить трудомісткою, а ви-

хід істиних гібридів невеликий, суттєву цінність являють природні

гібриди, які одержані після переносу пилку з одного сорту на інший.

Як правило, це здійснюється за допомогою диких бджіл або трипсів.

Таким шляхом одержали декілька гібридів у Молдові. У СГІ щорічно

174

закладають блоки природного перезапилення. За такої схеми батьків-

ські форми висівають сумісно, причому материнський компонент

несе чіткий рецесивний маркер. Як правило, це забарвлення квіток

або опушення. За дозрівання збирають лише материнські рослини,

які в наступному році висівають популяціями. Серед рослин можуть

з'явитися такі, що несуть домінантну ознаку, їх збирають окремо, в

наступному році висівають сім'ями і, якщо має місце розщеплення,

то це дійсно є природний гібрид. Якщо розщеплення немає, то це

просто була механічна домішка.

Для суттєвого збільшення виходу природних гібридів можливо

застосовувати лінії, які несуть генну чоловічу стерильність (ГЧС).

Проведені у СГІ дослідження показали, що у стерильних рослин кі-

лькість продуктивних вузлів, бобів і насінин значно нижча, ніж у фе-

ртильних. У період дозрівання стерильні рослини зберігають зелене

листя, тоді як у фертильних воно жовтіє і опадає. У цей час дуже

легко виділити стерильні рослини із популяції за їх зовнішнім вигля-

дом. На стерильних рослинах зав'язується приблизно на 85% менше

бобів, ніж на фертильних.

У СГІ розроблена схема селекції сої за допомогою джерел ГЧС. З

цією метою ряд високопродуктивних сортів і ліній перевели на сте-

рильну основу. Для їх використання у селекції закладають блоки

природного переопилення, де батьківською формою слугують спеці-

ально дібрані генотипи. Стерильний материнський компонент схре-

щування і батьківський, який несе домінантну ознаку, висівають су-

мішшю. Як правило, такі блоки розміщують поблизу лісопосадок, де

мешкає багато комах, особливо диких бджіл. За дозрівання збирають

лише материнську форму. У наступному році серед рослин з рецеси-

вною ознакою добирають ті, які виявилися нетиповими. У наступно-

му поколінні їх вирощують сім'ями і там, де є розщеплення, фіксу-

ють природний гібрид. Одержані експериментальні дані свідчать про

високу ефективність цього методу.

Робота з гібридними комбінаціями полягає в наступному. Зібра-

не із запилених квіток насіння висівають поряд з батьківськими фо-

рмами. Вирощені рослини F

збирають окремо і обмолочують. У

другому поколінні справжніх гібридів має місце розщеплення за

морфологічними ознаками, тривалістю вегетаційного періоду, стій-

кістю до хвороб і шкідників. Тут кожну рослину збирають індиві-

дуально, обмолочують і в наступному році висівають сім'ями. З

цього покоління розпочинають добір кращих рослин, який прово-

дять протягом ряду років.

Гібриди перших поколінь треба вирощувати за оптимальних

умов, щоб одержати максимальну кількість насіння та забезпечити

найбільш повне проявлення спадкових ознак. За рослинами постійно

проводять спостереження, організують добрий догляд, боротьбу з

хворобами та шкідниками.

175

8.6. Методи оцінювання селекційного матеріалу

У сої, як і в інших самозапильних культур, перше оцінювання за

комплексом господарсько цінних ознак з великого набору ліній про-

водять у селекційному розсаднику, де вирощують потомки окремих

рослин однорядковими ділянками з частими стандартами. На цьому

етапі на основі морфологічних ознак бракують більше половини

форм, які вивчаються. Не викликає ніяких труднощів оцінювання у

цьому розсаднику за тривалістю періоду вегетації та окремих його

фаз, висоти рослин, типу росту, стійкості до вилягання, рівня ура-

ження деякими хворобами. Форми, які залишилися після бракування,

переводять до контрольного розсадника, де їх вирощують на ділян-

ках з повтореннями. Тут більше уваги приділяють показникам про-

дуктивності та якості насіння. Остаточні випробування проводять у

попередньому та конкурсному розсадниках, де особливу увагу звер-

тають на рівень урожайності, стійкість до хвороб і шкідників, якість

насіння. Рослини вирощують на великих ділянках за 4-6 повторень.

Кращі лінії, які за комплексом господарсько цінних ознак виділились

протягом ряду років, передають до Державного сортовипробування.

Досить часто для виявлення реакції нових сортів на певні умови,

особливо несприятливі, застосовують специфічні фони. Наприклад,

щоб виявити реакцію на зрошення, досліди закладають за умов поли-

ву. Також відомо, що різні сорти неоднаково реагують на дози міне-

ральних добрив. Для виявлення сортів інтенсивного типу їх потрібно

випробовувати на високому агрофоні. Оцінювання на стійкість до

хвороб і шкідників проводять під час сівби на інфекційних розсадни-

ках, де спеціально створюють умови, які відповідають високому рів-

ню ураження хворобами та пошкодження шкідниками.

Оптимальний фон повинен сприяти найбільш повному проявлен-

ню господарсько цінних ознак сортів, що вивчаються, звести до мі-

німуму взаємодію генотип х середовище, бути відносно типовим для

зони, сприяти повторенню одержаних показників упродовж ряду ро-

ків. На кожному етапі селекційної роботи фон повинен забезпечувати

ідентифікацію та добір найбільш цінних генотипів. Цього можливо

досягти лише у разі їх комбінування – неоднаковий рівень інтенсив-

ності агрофону (добрива, зрошення), випробування в різних зонах,

інфекційні розсадники тощо. Одержані дані свідчать про те, що най-

більш придатними для загального оцінювання є середні умови сере-

довища, які дозволяють виявити генотипи, що поєднують підвищені

продуктивність і стабільність. Лише на кінцевих етапах селекційної

роботи слід використовувати контрастні фони. Послідовне перемі-

щення певного сорту до різних зон дозволяє виявити найбільш по-

вний аспект мінливості його господарсько цінних ознак, оскільки

кожний фон діє специфічно. За такої схеми існує можливість виді-

лення генотипів з дуже широкою адаптивною здатністю. Дуже важ-

ливо, щоб таке оцінювання було проведене на різних етапах селекції.

176

Для контролю за фоном випробування застосовують сорти-

тестери, реакція яких добре відома.

Насіння, яке використовують для випробування, має бути висо-

коякісним, одного року врожаю, якщо планується, його обробляють

фунгіцидами, цю процедуру проводять для всіх сортів. Сіяти бажано

таким же способом, як і у виробничих умовах.

Добір елітних рослин за продуктивністю проводять у польових

умовах з наступним лабораторним аналізом. У першу чергу в період

повної стиглості звертають увагу на такі показники, як кількість про-

дуктивних вузлів та бобів на рослині, її висота та відстань від повер-

хні ґрунту до нижнього бобу, стійкість до вилягання, осипання та

обламування бокових гілок. При цьому добирають рослини зі щіль-

ною, а не розлогою формою куща. Потім в лабораторних умовах у

них кількісно визначають висоту рослини і висоту прикріплення ни-

жнього бобу, кількість вузлів, бобів і насінин, довжину міжвузлів,

товщину стебла у його основі та на верхівці, масу 1000 насінин і за-

гальну масу насіння. На основі одержаних результатів проводять ос-

таточне бракування рослин.

Соя уражується значною кількістю збудників грибних, бактеріа-

льних і вірусних хвороб, найбільш поширеними серед яких є фузарі-

оз, пероноспороз, біла гниль, сім’ядольний та пустульний бактеріоз,

кутаста плямистість, вірусна мозаїка. Інтенсивність їх розвитку за-

лежить від видового складу збудника, рівня стійкості сорту, впливу

екологічних факторів.

В Україні фузаріоз сої більш інтенсивно проявляється у першій

половині вегетації і представлений такими видами, як F.oxysporum,

F.gibbosum, F.solani та іншими. В окремі роки загибель проростків

сягає 30-40%, іноді навіть 70%.

Для добору толерантних рослин до фузаріозу сої створюють

штучний інфекційний фон.

Штучне зараження і оцінювання стійкості до збудника пероно-

спорозу проводять у теплицях або у полі. Для успішного розмно-

ження патогену необхідна підвищена вологість повітря та відпові-

дна температура. Для створення польового інфекційного фону пі-

дбирають ділянки в понижених місцях поблизу водоймищ, які об-

саджують високорослими рослинами (соняшник, кукурудза). У

таких місцях довше зберігається роса й волога після дощу або по-

ливу. Можливо також створювати вологу камеру за допомогою

поліетиленової плівки. Кожний ярус дослідних форм сої обсівають

сприйнятливим сортом. Інтенсивність розповсюдження хвороби

визначають за площею плям на листках.

Рослини із симптомами фомопсису (Phomopsis sojae Zehman)

в’януть, засихають і гинуть. Для створення штучного фону пато-

генні ізоляти збудника розмножують на стерильному насінні со-

няшнику, висушують і подрібнюють. Порошок наносять на насін-

177

ня сої, використовуючи клеючі речовини. За вирощування рослин

в теплиці підтримують температуру 24-27

С і відносну вологість

повітря 80-90%.

За ураження білою гниллю досить часто у прикореневій зоні го-

ловного стебла та в основі гілок спостерігається утворення білого

павутинистого нальоту грибниці. Потім в середині ураженої тканини

стебла і бобів формуються різної форми і розмірів склероції, які ви-

користовують для створення штучного інфекційного фону. Їх замо-

чують у воді протягом доби, подрібнюють, витримують 24 години в

20% розчині сахарози за температури 18-20

С, віджимають і розкла-

дають шаром 1,5-2,0 см в кювети, які ставлять у термостат за темпе-

ратури 17-18

С. Потім насіння сої змішують із пророслими склеро-

ціями, висівають на глибину 4-5 см у заповнені грунтом вегетаційні

ящики. У фазі утворення третьої пари справжніх листків підрахову-

ють кількість рослин, які загинули, і за цим показником оцінюють

стійкість сортозразка до білої гнилі.

Кутаста плямистість (бактеріальний опік) спричинюється

Pseudomonаs syringepv glycinеa і зустрічається на всіх надземних час-

тинах рослин, але найчастіше уражує сім’ядолі та листки. Хвороба

проявляється у вигляді дрібних кутастих плям, які з часом збільшу-

ються, висихають і на листках випадають. Патоген уражує також бо-

би і насіння.

Xanthomonas phaseoli var. sojense на листках проявляється у ви-

гляді невеликих коричнево-зелених плям. Збудники бактеріозів пе-

редаються, головним чином, насінням і ураженими рештками рос-

лин. Для створення штучного інфекційного фону пустульного бакте-

ріозу використовують чисту культуру бактерій, виділену із різних

частин рослини, яку одержують в чашках Петрі на картопляно-

агаровому середовищі. З однодобової бактеріальної культури готу-

ють суспензію, якою інфікують насіння сої перед сівбою у чашки

Петрі з ґрунтом.

Оцінювання стійкості сортозразків до вірусу мозаїки проводять у

фазі бутонізації або на початку цвітіння за спеціальною шкалою.

Серед шкідників часто зустрічаються акацієва вогнівка, тютюно-

вий трипс, клопи-сліпняки, щитники, павутинний кліщ.

Для оцінювання стійкості до акацієвої вогнівки експериментальні

ділянки розміщують поблизу насаджень жовтої та білої акації. Для

підвищення популяцій шкідника сівбу проводять на 2-3 тижні пізні-

ше оптимальних строків. Для визначення рівня пошкодження аналі-

зують 200-250 рослин.

Оцінювання стійкості сортів до павутинного кліща слід проводи-

ти в роки його інтенсивного розмноження. Перший облік проводять

у разі появи другої генерації, другий – через 10 -14 діб після першо-

го. На рослині оглядають по три листки в кожному ярусі.

178

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. У чому полягає основна цінність насіння сої?

2. В яких країнах виробляють найбільшу кількість сої?

3. Коли розпочали інтенсивно вирощувати сою в Україні?

4. Опишіть особливості систематики сої.

5. Звідки походить культурна соя?

6. Які господарсько цінні ознаки несуть дикі форми сої?

7. Назвіть цитогенетичні особливості геному сої.

8. Якими типами росту різняться існуючі сорти сої?

9. Яка тривалість світлового періоду впливає на ріст і розвиток

рослин сої?

10. Охарактеризуйте специфіку генетичного контролю кількіс-

них ознак сої.

11. Який вихідний матеріал використовують у селекції сої?

12. Назвіть основну мету селекції сої.

13. Які Ви знаєте мутагени, що використовують для індукування

експериментальних мутацій у сої?

14. Що таке комбінаційна мінливість?

15. Назвіть основні принципи добору пар для схрещування.

16. Які Ви знаєте основні методи селекції сої?

17. Назвіть основні схеми схрещувань.

18. Поясніть особливості селекційної роботи методом педігрі.

19. В чому полягають особливості штучної гібридизації сої?

20. Які Ви знаєте основні елементи продуктивності сої?

21. Викладіть методи оцінювання селекційного матеріалу сої.

22. Назвіть основні вимоги виробництва до сучасних сортів сої.

23. Які вимоги ставляться до випробування нових сортів сої?

24. Які особливості використання різних фонів за селекції сої.

Література

1. Лещенко А.К. Селекция, семеноведение и семеноводство сои / А.К. Ле-

щенко, В.Г. Михайлов, В.И. Сичкарь. – Киев: Урожай, 1985.– 118 с.

2. Лещенко А.К. Соя (генетика, селекция, семеноводство) / А.К. Лещен-

ко, В.И. Сичкарь, В.Г. Михайлов, В.Ф. Марьюшкин. – Киев: Наукова думка,

1987. – 255 с.

3. Адамень Ф.Ф. Соя: промышленная переработка, кормовые добавки,

продукты питания / Ф.Ф. Адамень, В.И. Сичкарь, В.Н. Письменов, В.В. Ше-

рстобитов. – Киев: Нора-Принт, 2003.– 475 с.

4. Бабич А.О. Селекція і виробництво сої в Україні. / А.О. Бабич,

А.А. Бабич-Побережна. – Вінниця, 2008. – 215 с.

5. Січкар В.О. Основні результати та напрямки селекції сої // У зб.: Ге-

нетика і селекція рослин в Україні на межі тисячоліть. – Т. 3. – К.: Логос,

2001. – С. 121-125.

179

9. СЕЛЕКЦІЯ ГРЕЧКИ

Яцишен О.Л. – кандидат с.-г. наук

9.1. Досягнення, завдання та напрями селекції гречки

Гречка – одна із цінних традиційних круп’яних культур України.

Підвищений попит на її продукцію обумовлений унікальними харчо-

вими та лікувально-дієтичними властивостями її крупи, здатністю

знижувати радіаційне ураження, покращувати діяльність кровотвор-

ної, травної та кровоносно-судинної систем.

Сучасний рівень виробництва гречки в Україні не задовольняє

зростаючих потреб для власного споживання та підвищеного попиту

на експортному ринку.

Ця проблема може бути вирішена, в першу чергу, методом ство-

рення та впровадження у виробництво нового високопродуктивного,

адаптивного покоління сортів та технологій, здатних реалізувати їх

генетичний потенціал.

В Україні досягнуто значних успіхів у селекційній роботі з греч-

кою. Виведено і впроваджено у виробництво 17 сортів української

селекції, серед яких провідне місце займають 6 сортів селекції ННЦ

«Інститут землеробства НААНУ», 5 сортів Інституту круп’яних ку-

льтур Кам’янець-Подільського агротехнічного університету та 4 сор-

ти Сумського АПВ НААНУ.

Створені та широко впроваджені у виробництво сорти гречки –

Українка, Антарія, Лілея, Оранта, Крупинка забезпечили істотні пере-

ваги над раніше створеними сортами за рівнем урожайності, якості

зерна та крупи. Сорти Українка, Оранта, Антарія селекції ННЦ «Ін-

ститут землеробства НААНУ» визнані національними стандартами.

Досягнутий на сьогодні рівень потенційної врожайності цілком

би задовольнив аграрне виробництво, якби зберігався в мінливих

умовах вирощування. Але існуючі сорти не задовольняють цих вимог

виробництва через значну недосконалість їх геномів, яка стосується

архітектоніки органів рослин за елементами структури продуктивно-

сті, рівня адаптивності до несприятливих стресових абіотичних фак-

торів середовища.

Тому науковий пошук направлений на створення генотипів греч-

ки за ознаками, які найбільше обумовлюють врожайність та най-

меншою мірою залежать від умов середовища, тобто характеризу-

ються невисоким коефіцієнтом мінливості та значним рівнем успад-

кування, а також встановленням характеру дії та взаємодії генів, які

контролюють ці ознаки, з метою генетичного зміщення цільової

ознаки – врожайності, в результаті селекції контролюючих генів.

Створювані таким методом генотипи повинні забезпечити найра-

ціональніше співвідношення вегетативної та генеративної маси з