Брюховецький В. (ред.) Іван Мазепа і його доба: історія, культура, національна пам’ять

Подождите немного. Документ загружается.

111111

Київ у документах Івана Мазепи: кілька штрихів

до історії внутрішньої політики україн ського гетьмана

Мазепі Троїцький собор у Чернігові (1679–1695),

со бор Мгарського монастиря (1684–1692), Богояв-

ленський собор Братського монастиря (1690–1693),

Микільський собор (1690–1696) виражали ідею на-

ціональної монархії, опертої на великокнязівські тра-

диції. «Це та величність, що лякає і підкорює, нага дує

людині про її мізерність і безпорадність»

. А В. Ве-

черський називає побудову таких соборів «свідчен-

ням свідомого звернення до державної величі Київсь-

кої Русі з метою підкреслити стародавність і спадко-

вість верховної влади на українських землях»

Зауважимо, що Микільський собор було зни-

щено в 1934 р., а Богоявленський – у 1935 р.

До

речі, згаданий дослідник В. Вечерський зазначив, що

більшовицький режим «систематично руйнував на-

самперед Мазепині собори – як втілення україн-

ського стилю, осередки україн ського національно-

го духу й державницької традиції»

Далі розглянемо два листи, у яких ідеться про

реакцію україн ського володаря на надання Києву

царських грамот, що спонукало його порушити пи-

тання про поширення його влади на місто. Відомо,

що 10 квітня 1699 р. Петро І на прохання гетьма-

на і київського війта Івана Биковського надав Києву

Макаров А. Світло україн ського бароко. – К., 1994. –

С. 198–199.

Вечерський В. Гетьманські столиці України. – К.,

2008. – С. 73.

Його ж. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини Укра-

їни. – К., 2002. – С. 69–74, 79.

Його ж. Доля останньої архітектурної фундації геть-

мана Івана Мазепи // Батуринські читання 2007. – Ніжин,

2007. – С. 46.

112

Іван Мазепа та його доба. Історія

112

свою грамоту. Потреба в документі виникла у зв’язку

зі скаргами міщан на духовенство, російських рат-

них людей, козаків і студентів, через яких виникли

господарські проблеми. Серед іншого міщани скар-

жилися й на те, що законники Кирилівського мона-

стиря незаконно володіють горою Щекавицею з при-

леглими до неї ґрунтами і «ремісницькими сінними

покосами». У зв’язку з цим у грамоті доручалося

київському воєводі Петру Хованському перевірити,

як раніше було зроблено розмежування земель дя-

ком Іваном Алфер’євим. У разі виявлення порушень

воєвода мав здійснити нове розмежування. Ще одна

царська грамота, датована 13 березня 1700 р., була

надана на прохання нового війта Дмитра Полоцько-

го й повторювала зміст попереднього документа

Рішення зазначеного питання викликало реак-

цію Мазепи, зафіксовану в його листі до Головіна від

8 травня 1700 р. У ньому гетьман доволі різко вис-

ловився, що він ще не має царського указу, за яким

би його влада не поширювалася на Нижнє місто

Києва. Далі Мазепа виклав суть своїх претензій. Він

написав, що з малоросійської канцелярії була при-

слана царська грамота до київського воєводи, яка

вповноважила останнього вирішити суперечку між

київськими монастирями й міщанами стосовно

землі. З наказу воєводи було проведено нове роз-

межування, на що гетьману поскаржилися старці

Кирилівського та інших монастирів. Український

Щербина В. Документи до історії Київа 1494–1835 рр.

// Український археографічний збірник. – К., 1926. – Т. 1. –

С. 23–36; його ж. Боротьба Київа за автономію // Київ та його

околиця в історії та пам’ятках. – К., 1926. – С. 192–193.

113113

Київ у документах Івана Мазепи: кілька штрихів

до історії внутрішньої політики україн ського гетьмана

володар зазначав, що справами Нижнього міста

Ки єва ще з часів від Богдана Хмельницького завж-

ди опікувалися гетьмани. Вже при Петрі І деякими

земельними розслідуваннями займався й Мазепа

А в статтях було записано, щоб нікому з українців

без гетьманського універсалу не видавати царських

жалуваних привілеїв зі згаданої канцелярії. Тепер же

київські міщани взяли царську грамоту, не маю-

чи універсалу на «багато речей». Мазепа наголо-

сив, що якби Нижнє місто Києва не було підвладне

гетьманам, то треба було б виселити козаків, які там

мешкали, й занедбати їхні будинки. Звернемо увагу,

що він писав про будинки, які утримували в Києві

й козаки «з різних місць». Наприкінці український

володар просив Головіна прислати до Батурина цар-

ський указ у цій справі, оскільки саме боярину були

вручені справи Посольського й Малоросійського

приказів і українських міст. Мазепі потрібно було

продемонструвати монаршу волю перед старши-

ною та всією своєю державою

Як бачимо, гетьман прагнув підтвердження своїх

повноважень на самому високому рівні. Зауважи мо,

що відображений у листі конфлікт не був поодино-

ким випадком в історії взаємин воєвод із гетьмансь-

кою адміністрацією. Навпаки, його можна розгля-

дати як один із проявів боротьби представників

ук раїнської політичної верхівки з намаганнями Мос-

кви ввести у Війську Запорозькому воєводське прав-

ління, котра велася ще з часів Богдана Хмельниць-

кого. Адже призначаючи воєвод, зокрема до Києва,

російський уряд мав на увазі не тільки управління

РДАДА. – Ф. 124. – Оп. 1. – 1700. – Спр. 6. – Арк. 28–35.

114

Іван Мазепа та його доба. Історія

114

своїми військами, але й представництво влади Мо-

скви і підготовку Української держави до більш тіс-

ного зближення з Росією

Згадуючи статті, Мазепа, очевидно, посилався на

документ, прийнятий у вересні 1689 р., який знач-

ною мірою коригував положення Коломацьких ста-

тей 1687 р. і при першій публікації був названий

Московськими статтями. В 10-му пункті цього до-

кумента якраз і йдеться про те, що царські жалувані

грамоти на майнові володіння в Україні не мали ви-

даватися поза волею гетьмана. Однак у 9-му пункті

цих же Московських статей було зафіксовано пре-

цедент, котрий передавав справу про земельні пи-

тання в Києві до рук представника Росії та ще й за-

кладав на перспективу регулювання їх царською

владою. Так, на прохання гетьмана, щоб протиріччя

між міщанами й монастирями про приналежність

земель і сінокосів, які виникли внаслідок того, що

міщани випросили собі царську грамоту з неналеж-

ними їм володіннями, вирішували представники

Батурина разом із представниками від Києва, було

прийнято негативне рішення царів. У ньому йшло-

ся про відправлення в Київ до воєводи своєї грамоти

з розпорядженням, щоб це вирішував воєвода через

своїх людей та прозвітувався про результати справи

до Москви, приславши відповідні креслення

Щербина В. Киевские воеводы, губернаторы и генерал-

губернаторы от 1654 по 1775 г. // Чтения в историческом

обществе Нестора летописца. – К., 1892. – Кн. 6. – С. 123–129.

Яковлева Т. Московські статті гетьмана Івана Мазепи //

Український археографічний щорічник. – К., 2006. – Вип. 10–

11. – С. 455–456; Доба гетьмана Івана Мазепи в документах /

Упор. С. Павленко. – К., 2007. – С. 257.

115115

Київ у документах Івана Мазепи: кілька штрихів

до історії внутрішньої політики україн ського гетьмана

У листі від 11 червня 1700 р,. теж адресова-

ному Головіну, Мазепа продовжив полеміку з мос-

ко в ським керівництвом, згадуючи, що боярин

по ві домляв йому, що нова царська жалувана гра-

мо та дана мешканцям Нижнього міста Києва

на підтвердження попередніх і узгоджена з геть-

манськими універсалами. Не погоджуючись із

цим, український володар зауважував, що міщани

минулого року і тепер впросили вписати в царсь-

ку грамоту собі на пожиток «багато речей», які не

тільки не були вписані в універсалах, а й ніколи не

були в їхньому володінні. Тому, щоб запобігти супе-

речкам міщан з монастирями й козаками, Мазепа

й писав до боярина, інформуючи, що міщани пере-

йшли допустиму межу. І хоча він і сам звертався

з заступницьким листом за міщан до Петра І, але

в ньому було написано лише те, аби їхнє чолобиття

було прийнято й задоволено в правдивих справах

Таким чином, викладений матеріал дозволяє го-

ворити про особливу увагу україн ського гетьмана до

питань, пов’язаних із забезпеченням розвитку Києва

як одного з ключових міст тодішньої Української

держави. Маємо нові факти, котрі свідчать про зусил-

ля україн ського керівництва, спрямовані на забезпе-

чення обороноздатності Києва, його економічного

й культурного розвитку при намаганнях зупини-

ти дії Москви стосовно поширення повноважень

російських представників на українських теренах.

РДАДА. – Ф. 124. – Оп. 1. – 1700. – Спр. 6. – Арк. 36–41 зв.

116

Іван Мазепа та його доба. Історія

116

Екатерина Андреева

(Санкт-Петербург, Россия)

Бумаги И. С. Мазепы

в архиве А. Д. Меньшикова

23 октября 1708 г. находящийся в Борзне гетман

Украины Иван Степанович Мазепа, не дождавшись

прихода своего нового союзника Карла XII с войсками

и опасаясь прибытия А. Д. Меньшикова, бежал в Ба-

турин. На другой день, переправившись через р. Дес-

ну, И. С. Мазепа прибыл в расположение шведско-

го короля с полуторатысячным казачьим войском

и со старшинами. Шестидесятидевятилетний гетман

по ки нул Батурин столь стремительно, что смог за-

хватить с собой всего несколько наиболее важных

документов, (которые, по всей видимости, пропали

летом 1709 г. где-то на пути в Бендеры), а свой архив

оставил в Батурине. Как известно, 2 ноября 1708 г. Ба-

турин был захвачен русскими войсками под коман-

дой А. Д. Меньшикова

. Здесь можно дополнить, что

Гистория Свейской войны (Поденная записка Петра

Великого) / Сост. Т. С. Майкова. – М., 2004. – Вып. 1. –

С. 151, 293; Таирова-Яковлева Т. Г. Мазепа. – М., 2007. –

С. 217; А. Д. Меньшиков и гетман И. С. Мазепа (из истории

взаимоотношений) // Меньшиковские чтения – 2006: Сб.

науч. ст. / Отв. ред. П. А. Кротов. – СПб., 2006. – С. 99–100;

Предисловие к изданию // Гетман Иван Мазепа: Документы

117117

Бумаги И. С. Мазепы в архиве А. Д. Меньшикова

позднее Батурин «со всеми к нему принадлежащи-

ми деревнями и доходами» был пожалован Петром

I Меньшикову «в вечное и потомственное владение»

В захваченном Батурине к А. Д. Меньшикову по-

пали бумаги И. С. Мазепы, которые были опреде-

лены в Походную канцелярию светлейшего князя.

Меньшиков постоянно находился «в походе», то есть

на театре военных действий, и его обоз, в том чис-

ле с Походной канцелярией, везде следовал за ним.

Отправлять же документы в Москву или Петербург

в условиях войны было, безусловно, опасно. Итак,

с конца 1708 г. бумаги Мазепы путешествовали с фа-

воритом русского царя.

Проследим за перемещением А. Д. Меньшико-

ва и следовавших за ним гетманских бумаг. Свет-

лейший князь покинул Батурин 6 ноября и отпра-

вился к царю в Глухов, где 10 числа торжественно

повесили «персону», то есть чучело Мазепы, и каз-

нили захваченных в Батурине полковника Чечеля

и других сподвижников гетмана. В середине ме-

сяца Меньшиков атаковал шведов возле городка

Смилы, потом пошел в Хорунжевку. Новый, 1709

год, А. Д. Меньшиков встретил в Сумах, в феврале

пошел в Ахтырку, потом в Белгород, откуда заехал

к царю в Воронеж, далее находился в Харькове. 27

июня 1709 г. Меньшиков принимал активное уча-

стие в Полтавской баталии, а на другой день гнался

из архивных собраний Санкт-Петербурга. В 2 вып. Вып. 1.

1687–1705 гг. / Отв. ред. Ю. Н. Беспятых, сост. Т. Г. Таирова-

Яковлева. – СПб., 2007. – С. 4.

Российский государственный архив древних актов (да-

лее – РГАДА). – Ф. 198 (Походная и домовая канцелярия

А. Д. Меньшикова). Оп. 1. Д. 219.

118

Іван Мазепа та його доба. Історія

118

за шведским войском, которое было пленено у Пе-

револочны 30 июня. Пробыв в Полтаве две недели,

Меньшиков сопровождал царя в Киев, откуда в се-

редине августа оба отправились в Польшу. И только

19 декабря 1709 г. победители с триумфом, с тро-

феями и плененной шведской армией торжествен-

но вошли в Москву. Царь, проведя в старой столице

два месяца, в середине февраля 1710 г. отправился

в свой «парадиз» на берега Невы. Меньшиков же,

задержавшись в Москве еще некоторое время, вер-

нулся в Польшу

Во время пребывания светлейшего в Москве слу-

чилось важное для нашего исследования событие –

Меньшиков распорядился оставить там захвачен-

ные мазепинские бумаги. Возможно, документы

разместили в подведомственной светлейшему кня-

зю Ижорской канцелярии, находящейся в подмо-

сковном селе Семеновском

Гистория Свейской войны… – Вып. 1. – С. 151, 294;

Сборник Императорского русского исторического общества. –

СПб., 1873. – Т. 11. – Раздел XII. – С. 107–115; Павленко

Н. И. Меньшиков: Полудержавный властелин. – М., 2005. –

С. 114–115.

Ижорская канцелярия – так с 1708 г. называлась Се-

меновская приказная палата, созданная в декабре 1702 г. «под

началом» А.Д. Меньшикова, во главе которой был поставлен

дьяк А. Я. Щукин. 5 января 1705 г. эта приказная палата была

переименована в Ингерманландскую, а 4 марта 1708 г. –

в Ижорскую канцелярию. И с этого времени А. Я. Щукин

стал официально именоваться ее президентом. В 1719–

1720 гг. она была упразднена (Андреева Е. А. А. Д. Меньшиков

и образование Ингерманландской губернии: Территория

и административное устройство // Петровское время

в лицах – 2005: материалы научной конференции. – СПб.,

2005. – С. 19–20).

119119

Бумаги И. С. Мазепы в архиве А. Д. Меньшикова

Итак, с начала 1710 г. Петр I находился в Пе-

тербурге, Меньшиков в Польше, а бумаги Мазе-

пы – в Москве. Светлейший князь приехал на бере-

га Невы в мае 1710 г., где в то время находился царь.

25 июня того же года последовал царский указ за

«закрепой» Меньшикова в Петербургскую канце-

лярию, согласно которому оставленные в Москве

бумаги Мазепы должны быть разобраны и, «если

есть нужда», с них должна быть составлена выпи-

ска (то есть переписано краткое содержание каж-

дого письма). Эту выписку надлежало переслать

Меньшикову. И тогда, спустя почти два года после

их захвата, мазепинские бумаги были «приняты

и перебраны». Выяснилось, что они представляют

собой входящую документацию гетмана на рус-

ском, латинском, польском, немецком, греческом,

белорусском и татарском языках, то есть, по сути,

Походную канцелярию гетмана

Разобрать архив гетмана А. Д. Меньшиков по-

ручил президенту Ижорской канцелярии А. Я. Щу-

кину

. С документов в том же 1710 г. была сделана

книга выписок, отправленная к Меньшикову в Пе-

тербург. Светлейший ее определил опять в свою

Походную канцелярию, которая с этого времени

стала называться «Санкт-Петербургская походная

Архив Санкт-Петербургского института истории Россий-

ской академии наук (далее – Архив СПбИИ РАН). – Ф. 83 (По-(далее – Архив СПбИИ РАН). – Ф. 83 (По-

ходная канцелярия А. Д. Меньшикова). Оп. 1. Д. 1. Л. 1. (Копия

середины XVIII в., см.: Там же. Оп. 2. Кн. 11. Л. 1. Публикацию

копии середины XVIII в. см.: Таирова-Яковлева Т. Г. Предисловие

к изданию. Примеч. 5. С. 8–9).

Архив СПбИИ РАН. – Ф. 83. Оп. 3. Д. 15. – Л. 306 об.

120

Іван Мазепа та його доба. Історія

120

канцелярия»

. Итак, был выполнен царский указ:

с документов была сделана выписка и отправле-

на в Петербург к Меньшикову. Значит, поскольку

царь не распоряжался куда-либо их перевозить,

можно заключить, что подлинники остались в Мо-

скве. Архив Ижорской канцелярии не сохранился.

Фрагменты ее документации выявлены в ф. 26 (Го-

сударственные учреждения и повинности в цар-

ствование Петра I) Российского государственного

архива древних актов, но бумаг Мазепы среди них

не обнаружено.

По всей видимости, с 1710 г. документы Поход-

ной канцелярии хранились в резиденции Меньши-

кова на Васильевском острове

. Через несколько лет

было принято решение оборудовать под Походную

Там же. – Оп. 1. Д. 1. – Л. 1. Петербург был основан Пе-Там же. – Оп. 1. Д. 1. – Л. 1. Петербург был основан Пе-

тром I на захваченной у шведов Ингерманландской (Ижор-

ской) земле, до начала XVII в. принадлежащей русскому госу-

дарству. А. Д. Меньшиков в конце 1702 г. был назначен губер-

натором этой земли, которая с 1708 г. стала официально име-

новаться Ингерманландской, а с 1710 г. Санкт-Петербургской

губернией с центральным городом Санкт-Петербургом. Поэ-

тому и Походная канцелярия Меньшикова после его приез-

да на берега Невы получила официальное название «Санкт-

Петербургская походная канцелярия», по названию губернии,

главой которой он был (См. об этом: Андреева Е. А. Первый

губернатор и строитель Петербурга // Александр Данило-

вич Меньшиков. Первый губернатор и строитель Санкт-

Петербурга: Каталог выставки. – СПб., 2003. – С. 8–11; ее же.

А. Д. Меньшиков и образование Ингерманландской губернии:

Территория и административное устройство // Петровское

время в лицах – 2005: Материалы научной конференции. –

СПб., 2005. – С. 15–31).

В резиденции А. Д. Меньшикова на Васильевском остро-В резиденции А. Д. Меньшикова на Васильевском остро-

ве в Петербурге с 1704 г. строился деревянный дворец, кото-