Бредіхин А.В. Всесвітня історія

Подождите немного. Документ загружается.

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ

А.В. Бредіхин

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

Навчальний посібник

Для студентів спеціальності «Політологія»

Донецьк 2008

УДК 94 (477)(075.4)

Бредіхин А.В. Всесвітня історія. Для студентів спеціальності «Політологія»: Навч.

посібник. – Донецьк, 2008. – 186 с.

ISBN

У посібнику викладено основні події всесвітньої історії від стародавніх часів до

початку ХХІ століття. Основна увага приділена суспільно-політичним та соціально-

економічним аспектам розвитку провідних країн Європи та Америки. Поруч із великим

фактологічним матеріалом подається й ґрунтовний аналіз головних політичних подій

нового та новітнього часу.

Даний посібник розрахований для студентів спеціальності «Політологія».

Рецензенти:

Камінський Є. Є.

Доктор історичних наук, професор, завідувач відділу трансатлантичних досліджень

Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України. Заслужений діяч

науки і техніки України.

Яковенко Н.Л.

Доктор історичних наук, професор кафедри міжнародних організацій та

дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

Поп Ю. І.

Доктор історичних наук, професор кафедри всесвітньої історії Вінницького

державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………....5

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. Політичні процеси у давній час та добу

Середньовіччя…………………………………………………………………7

Історична ретроспектива головних тенденцій політичного

устрою у Давні часи…………………………………………………………..7

Історико-політичний аспект розвитку країн Європи

у Середні віки………………………………………………………………10

РОЗДІЛ ДРУГИЙ. Країни Західної Європи та Америки у

новий час (середина XVII – початок XX століття)…………………............13

Тридцятилітня війна в Європі та становлення Вестфальської

системи міжнародних відносин……………………………………………...13

Англійська буржуазна революція……………………………………….......14

Боротьба за незалежність у Північній Америці. Утворення США………..17

Велика французька революція……………………………………………….19

Наполеонівські війни (1799 -1814)…………………………………………..24

На межі нової ери: західна цивілізація наприкінці XVIII –

першій половині XIX ст……………………………………………………….26

Революції у провідних країнах Європи (1848 – 1849 рр.)……………………30

Громадянська війна у США 1861 – 1865 рр…………………………………..33

Об’єднання Німеччини. Франко-Прусська війна…………………………….35

На шляху до індустріального суспільства. Провідні країни Заходу

в останню третину XIX ст. – початку XX ст. Робітничий рух………………37

Світ на початку XX століття. Загальна характеристика……………………...43

Перша світова війна……………………………………………………………45

Культура та наука Заходу у новий час………………………………………...54

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Новітня історія країн Західної Європи та Америки

(1918 р.- початок XXI ст.)……………………………………………………...59

Проблема післявоєнного врегулювання (1918-1922 рр.).

Становлення Версальсько-Вашингтонської системи

міжнародних відносин…………………………………………………………59

Особливості стабілізації 20-х років. Розвиток країн

Європи та Америки…………………………………………………………….66

На зламі: провідні країни Європи та Америки у 30-ті роки………………….74

Країни Латинської Америки між двома світовими війнами…………………90

Освіта, наука, культура та мистецтво 1900 -1930-ті рр………………………93

Міжнародні відносини у міжвоєнний період………………………………..101

Друга світова війна: військово-дипломатична історія (1939-1945 рр.)…….110

Післявоєнне врегулювання. Створення ООН……………………………….130

Початок «холодної війни» та інституціоналізація

біполярної системи (1945 - середина 50-х рр.)………………………………133

Особливості післявоєнної відбудови та стабілізації. Країни

Західної Європи та Північної Америки у другій половині XX ст………….137

Країни Латинської Америки у другій половині XX ст. У пошуках

оптимальної моделі модернізації…………………………………………….164

Біполярна система: від консолідації до розпаду…………………………….171

Провідні країни Заходу на межі XX-XXI ст………………………………....178

Питання для самоконтролю…………………………………………………..180

Рекомендована література……………………………………………………182

ВСТУП

Представлений навчальний посібник містить у собі викладення

матеріалу з всесвітньої історії до початку XXI ст. Для більш

ґрунтовного усвідомлення студентами матеріалу міститься не лише

фактологічний матеріал, а й подається аналіз основних проблем

соціально-економічного, суспільно-політичного та культурного

розвитку провідних країн Європи і Америки. Теми присвячені давній

історії подаються як ретроспективний аналіз основних подій.

Головною метою курсу, до якого укладено цей посібник, є

об’єктивне вивчення основних подій всесвітньої історії. Освоєння

всесвітнього історичного процесу є обов’язковою складовою

частиною у підготовці студентів за спеціальністю «Політологія».

Історія людства починаючи с XVII ст. характеризується найбільш

бурхливими змінами у житті західної цивілізації, тому події нового та

новітнього етапу розглядаються більш детально ніж давня історія.

Для політологів всесвітня історія не лише адекватний

інструмент пізнання минулого, а й незамінний засіб вивчення

сучасності та передбачення майбутнього. Обізнаність у всесвітній

історії є важливим фундаментом для подальшого накопичення знань.

Завдяки гарним знанням історії політолог зможе робити проекції

минулого на сьогодення та важливі висновки.

Майбутнім політологам необхідно зуміти усвідомити рушійні

сили розвитку людства на кожному етапі історії. Знання

фактологічного матеріалу є, безумовно, дуже важливим, але на нашу

думку не достатнім. Після вивчення кожного з періодів, необхідно

власними силами віднайти свого роду стрижень усього пройденого

матеріалу. Наприклад, однією з рушійних сил історичного процесу на

першому етапі нового часу був перехід від феодальних відносин до

капіталістичних, який супроводжувався появою нової верстви

населення – буржуазії, яка, звичайно, збагатівши, почала шукати

засоби політичного піднесення та поширення своїх прав. Саме це

обставина стала однією з передумов Англійської та Французької

революцій. Можна привести ще один цікавий приклад. Найбільш

руйнівні війни людство пізнало у новий час. Знову причиною став

бурхливий капіталістичний розвиток провідних країн Європи. Зміни у

способах виробництва, збільшення темпів та обсягів виготовлення

різних товарів потребувало значних ресурсів, тому й доводилося

країнами або захищати свої природні багатства, або вести війну за

нові території. Прикладом нескінченної боротьби за «ресурси» є

прикордонні землі між Німеччиною та Францією, суперечки за які не

припинялися до новітнього часу.

Під час підготовки посібника автори намагалися враховувати

найновіші наукові розробки в галузі всесвітньої історії, як

вітчизняних дослідників, так і зарубіжних.

Контрольні питання, подані у посібнику маю допомогти

студентам самостійно проконтролювати рівень власних знань.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Політичні процеси у давній час та добу середньовіччя.

Вивчення сучасних політичних процесів не можливе без опанування

базових знань з давньої історії, яка розкриває перед нами сутність

державотворення та дає уяву про розвиток перших держав.

Політичні процеси, що зародилися у античні часи заклали

фундамент для розвитку сучасної світової політичної системи. Саме

давня Греція є однією з батьківщин демократичних процесів. У давньому

Римі не лише було досягнуто високого рівня політичного розвитку, а

зроблено значний внесок у систему права.

Середньовічна доба, яка тривала майже 10 століть представляла

собою період нескінчених війн та створення держав на території Європи.

Історична ретроспектива головних тенденцій політичного устрою у

Давні часи.

Перші державні утворення, про які збереглися звістки, були

засновані близько 3000 до н.е. на території сучасного Єгипту. Свого

розквіту Єгипетська держава зазнала у ХІХ-ХV ст. до н.е.

На чолі держави знаходився фараон, в руках якого було

сконцентровано усю повноту влади. Постать фараона-правителя

ототожнювалася виключно з божеством. Головними опорами влади

фараона були жреці та армія, яка у роки розквіту Єгипту налічувала

майже півмільйона чоловік, що дозволяло проводити агресивну

зовнішню політику. Особливо активно велися завойовницькі війни при

фараоні Тутмосі ІІІ (1504-1491 рр. до н.е.). Основні території

захоплювалися на території Близького Сходу (сучасні Сирія та Ліван).

У цей час головними ворогами єгипетської держави були хети –

племена, що мешкали у Палестині та Фінікії. У 1296 р. до н.е.

єгипетські війська розбили хетську армію. Тоді ж було укладено один з

перших документально відомих військово-політичних договорів, що

закріплював статус переможця над переможеним.

Історія піднесення та розквіту давньоєгипетської держави

завершилася у 525 р. до н.е., тоді могутня армія перського царя

Камбіза підкорила Єгипет.

Іншою державою, що спромоглася досягти значного рівня

розвитку у давні часи був Вавилон. Ця держава знаходилася у

міжріччі Тигру та Євфрату (територія сучасного Іраку).

Свого розквіту Вавилон зазнав при правлінні царя Хаммурапі

(1792-1750 рр. до н.е.), який намагався об’єднати усі землі міжріччя

(Месопотамії). Він проводив активну військову експансію на сусідні

території та зумів розширити кордони держави у кілька разів.

Важливою пам’яткою історії Вавилону є збірка законів (Закони

Хаммурапі), яка містить у собі масив кримінального, цивільного та

господарського права, що дозволяє зробити висновок про високий

рівень розвитку країни. Закони Хаммурапі одна з перших пам’яток

правового характеру, що дійшли до наших часів. Завдяки цим законам

стало відомо, що у Вавилоні існувала добре розвинута вертикаль

влади, держава опікувалася не лише захистом зовнішніх кордонів та

збором аналогів, а й виступала гарантом захисту прав власності та

регулювала відносини між своїми громадянами. Але слідом за

розквітом держави починається період занепаду, відбувалося це

переважно в наслідок постійних атак ворогів Вавилону – каситів та

Ассирії. Саме у VIII в до н.е. Ассирія підкорила ці території.

Головною рушійною силою утворення стародавніх держав була

необхідність у координуванні господарської діяльності та захист від

зовнішніх ворогів. Не випадково перші державні утворення виникли на

територіях, де сільське господарство, яке не той час було головною

галуззю, потребувало значної кількості робочих рук для зведення

іригаційних споруд та збору врожаю. Але всі давні держави одразу

після стрімкого піднесення припиняли свій подальший розвиток,

будучи не здатними більше протистояти загарбникам, які у той час

представляли собою кочові племена. Ці племена згодом переймали

передові здобутки завойованих держав та продовжували процес

державотворення. Але найбільш жвавий інтерес викликають саме

перші – Єгипет та Вавилон.

У X ст. до н.е. центр розвитку цивілізації змістився на Північ. На

території сучасної Греції розпочався стрімкий економічний та

політичний розвиток. У VIII ст. до н.е. грецькі землі згуртовуються

навколо Афін, які стають центром історичної області Греції – Аттикі.

Головними органами управління державою були: ареопаг – рада

старійшин та 9 архонтів – осіб, які відповідали за певні галузі. Одними

з перших законів, були закони Драконта, які відрізнялися жорстокістю.

В часи розвитку Афінської держави можна виявити ознаки політичної

боротьби, яка до того часу в історії людства не мала таких масштабів.

У 594 р. до н.е. до влади прийшов представник торгового угрупування

– Солон. Саме цей правитель провів реформи, які мали покінчити із

залишками родового устрою. Перетворення стосувалися й політичної

сфери: скасовувалось виключне право родової знаті на владу й

управління державою, проваджувався майновий ценз. Поруч із цим

було створено суд присяжних – гелілея. Демократичні перетворення

проведені за часів правління Солона змінилися тиранічним

управлінням Пісістрата, який прийшов до влади шляхом звернення до

ворогів Афін – Евбеї.

У VIII ст. до н.е. почалася грецька колонізація земель, що

знаходилися на території сучасної Італії, Півдня Франції, Криму,

Північного Причорномор’я, Туреччини. Головними причинами

грецької колонізації були: нестача земель на території материкової

Греції, невдоволення політичним ладом. Колонізація дозволила не

лише розширити територію Греції, а й стимулювала розвиток торгівлі.

Важливою віхою в історії стародавньої Греції повстають греко-

перські війни ( 492-449 рр. до н.е.). Боротьба проти спільного ворога

змусила об’єднати зусилля усіх грецьких регіонів. Перемога була на

стороні греків.

Найбільше піднесення Греції відбулося за часів Олександра

Македонського. Македонія – частина Греції, яка зуміла зайняти

провідні позиції серед грецьких держав та об’єднати їх. Саме

завоювання Олександра Македонського розширили території Греції в

десятки разів. У 334-323 рр. Олександр та його військо завоювали

території від сучасної Греції на Заході на Афганістану на Сході, при

цьому були утворені нові елліністичні держави, яки мали політичний

устрій подібний до Грецького. Після смерті Македонського у Греції

почалася політична боротьба та колись єдині землі почали боротьбу за

власну незалежність.

Історичний розвиток Римської держави, яка виникла на території

Апеннінського півострова, був складним і довгим. Історія Риму —

важлива і в багатьох відношеннях унікальна складова всесвітньої

історії, насамперед історії стародавнього світу. Майже всі європейські

держави, які згодом постали на землях Західної Римської імперії,

багато чого запозичили в римлян у методах управління,

господарювання, зрештою в культурі. Римська історія збагатила

світову історію також тим, що держава римлян не була державою

одного народу: заснування Риму трьома різними племенами є

загальновизнаним фактом. Римляни широко використовували досвід

інших народів, активно доповнюючи його власним досвідом. Важко

переоцінити значення римської культури в історії становлення й

розвитку світової цивілізації.

Римська держава виникла на території Апеннінського півострова.

Ще в давнину за назвою одного невеликого народу, який мешкав на

півдні півострова, стародавні греки назвали цю частину Апеннін

Італією. З III ст. до н. є. так стали називати весь півострів.

Столицю нової держави – Рим було засновано 21 квітня 753

року. З цього часу починається піднесення нової держави на карті

світу. До 265 р. до н.е. Рим поширив свою владу на територію всієї

Італії. Система політичного устрою була перейнята у греків, але

римляни зуміли додати до неї певні зміни. Вперше в історії людства

з’явився парламент (сенат), до складу якого входили виборні члени.

Рим проводив активну завойовницьку політику. В період розквіту у І

ст. н. е. територія Римської імперії простягалася від Атлантики на

Заході до сучасної Туреччини на Сході та від Англії на Півночі до

північної Африки на Півдні. Християнство у 380 р. було визнано

єдиною релігією Риму, що сприяло політичному єднанню величезної

імперії. Але набіги варварських племен зупинили розвиток Риму. У 385

р. відбувся розподіл Риму на Західну та Східну Імперію (Візантію).

Західна Римська імперія почала гинути під натиском різних племен. У

455 р. вандали вкотре захопили Рим та пограбували його. У Римі

почалася політична боротьба за владу, до якої активно долучалися

варвари. У 476 р. Західна Римська імперія припинила своє існування.

Варварські племена, які вдерлися до імперії, поступово

перейняли передові тенденції розвитку господарства, політичної сфери

та культури. На території колишньої Римської імперії починають

виникати перші державні утворення. Саме починаючи з розпаду Риму

бере початок доба середньовіччя.

Історико-політичний аспект розвитку країн Європи у Середні віки.

Так склалося історично, що занепад однієї держави дає поштовх

розвитку інших. Початок доби середньовіччя прийнято пов’язувати з

розпадом Римської імперії та утворенням варварських держав на її

колишній території. За кілька століть під впливом високорозвиненої

культури Риму варварські племена досягли значного розвитку і навіть

долучилися до політичної боротьби. Яскравим прикладом цього є

утворення командиром остготських загонів Одоакром у 476 р.

Остготського королівства.

Впродовж усього V ст. на уламках Римської імперії утворювалися

варварські держави: Вандальська, Бургундська, Франкська. Найбільш

життєздатною виявилася Франкська держава, на чолі якої стояв Хлодвіг

(481- 511 рр.) з роду Меровінгів, який проводив активну завойовницьку

політику та наприкінці свого правління держава займала майже більшу

частину сучасної території Франції. Свого найбільшого розвитку

Франкська держава досягла при Карлі Великому (768-814 рр.), якого у 800

р. папа римський проголосив імператором. Після смерті Карла Великого

його онуки поділили державу на 3 частини між собою, уклавши у місті

Верден договір, це призвело до виникнення трьох держав: Франції,

Німеччини та Італії.

Починаючи з кінця ХІ ст. католицька церква активно підтримувала

прагнення європейських королів проводити експансію на Схід. Такого

роду завойовницька політика була спрямована на землі Палестини та

проводилася під гаслом визволення «гроба Господнього». У 1096-1254 рр.

було проведено 8 хрестових походів, які на початковому етапі дозволили

захопити нові землі, а наприкінці ХІІІ ст. усі завоювання хрестоносців

було втрачено.

Східна Римська імперія, яка продовжувала своє існування на

території півострова Мала Азія, почала зазнавати нищівних набігів племен

турків-сельджуків, які тривали майже 3 століття. Візантія пала у 1453 р.,

коли турки захопили Константинополь та утворили власну державу –

Османську імперію, яка одразу ж почала завойовницьку політику у

Європі.