Бредіхин А.В. Всесвітня історія

Подождите немного. Документ загружается.

7 травня об'єктом атаки став англійський пасажирський лайнер «Лузітанія» з

1196 пасажирами на борту, з них 128 були американці. Загибель

«Лузітанії"»стала однією з найбільших морських катастроф. США

виступили з рішучим протестом, бо, крім людських жертв, підводна війна

завдавала збитків торгівлі з країнами Антанти. Німеччина, побоюючись

конфлікту з США, тимчасово обмежила підводну війну. Німецьке

командування віддало наказ без попередження не топити пасажирські судна.

На практиці командири підводних човнів цей наказ не виконували.

У травні - червні 1916 р. між англійським і німецьким флотами

відбулася найбільша в історії морська битва. У ній з обох сторін брали участь

дредноути, лінійні кораблі, крейсери, міноносці. Зіткнення відбулося на

Північному морі біля берегів Ютландії. Німецька ескадра спробувала

розсікти британський флот і розбити його по частинах. Однак їй не вдалося

цього зробити, натомість німців мало не відрізали від їхніх же баз.

Німецький флот поспішно залишив бій. Повернувшись до баз, він більше не

з'являвся у відкритому морі.

У Німеччині знову активізувалися прихильники необмеженої

підводної війни. «Ми будемо топити навіть тріску, якщо вона попливе в

Англію», - підтримав їх кайзер Вільгельм II. Країни Антанти дуже потерпали

від німецьких підводних човнів, хоча ті нерідко гинули й самі. На виклик

Німеччини вони відповіли розгортанням суднобудування, розробкою

ефективних засобів боротьби проти підводних човнів. Агресивністю

Німеччини обурювалась світова громадськість. Стало зрозумілим, що

підводні човни не спроможні вирішити долю війни, яка набирала все більш

затяжного характеру.

Лютнева революція в Росії та її вплив на хід війни. Внутрішнє

становище воюючих країн було складним. Нестача продовольства, палива,

одягу, найнеобхідніших речей до краю загострювали бідування людей.

Ширилися страйки і антивоєнний рух. На фронті стихійні протести набрали

форми братання.

У Росії до економічних та соціальних проблем додалася політична

криза, спричинена поразками на фронтах, недовірою до діяльності уряду,

його нездатністю завершити війну. Хитке становище влади всіма силами

розгойдували більшовики, використовуючи голод і розруху в країні для

досягнення власних цілей. У лютому 1917 р. антивоєнні та соціальні виступи

в Росії набрали небаченого розмаху і переросли в революцію. Врятувати

монархію не вдалося. На початку березня влада перейшла до Тимчасового

уряду. Росія стала республікою. Новий уряд не відмовився від зобов'язань

царя Миколи II перед союзниками і закликав продовжувати війну до

переможного кінця. Але в країні невблаганно зростали все більш рішучі

хвилі протесту проти грабіжницької війни.

На 1917 р. кожна із воюючих країн виношувала потаємні плани.

Німецьке командування обрало оборонну тактику, війська Антанти -

наступальну. Ще в грудні 1916 р. Німеччина виступила з пропозицією

розпочати переговори про мир. Вона та її союзники хотіли б укласти мир,

залишивши за собою всі завойовані території. Країни Антанти відхилили цю

пропозицію. Існувала домовленість генеральних штабів союзних армій про

одночасний наступ у 1917 р. на всіх європейських фронтах.

Лютнева революція зробила неможливим наступ російських військ.

Під впливом революційних подій у Росії масові страйки прокотились в

Англії, Франції, Італії. Страйкарі і демонстранти вимагали припинення війни

і укладення миру. З Росії революційні настрої перекинулись і в Німеччину. В

квітні - травні на Східному фронті спостерігались масові братання солдатів

німецької армії та росіян. Перспективи виходу Росії з війни надзвичайно

налякали союзників.

Сполучені Штати Америки були країною, яка ніяк не бажала поразки

Антанти. Тривалий час їм було невигідно вступати у війну. В роки війни

США постачали країнам Антанти зброю, боєприпаси, продовольство. З

країнами австро-німецького блоку США торгували через нейтральні країни.

У 1914 р. американський борг країнам Європи, головно Англії, становив

близько 6 млрд. доларів. В роки війни вони не лише розрахувались з

боргами. З боржника європейських держав вони перетворились на їхнього

кредитора (позика становила понад 10 млрд. доларів) і не хотіли задарма все

втрачати.

З лютого США порвали дипломатичні відносини з Німеччиною. Коли стало

відомо, як небезпечно для союзників розгортаються події в Росії,

американський конгрес оголосив війну Німеччині. Це трапилося 6 квітня. А

вже через рік на Західному фронті було понад 2 млн. американців.

Американська промисловість отримала нові замовлення. На потреби армії і

флоту виділялися величезні кошти. Економічна, військова, фінансова міць

США була спрямована проти Німеччини і не залишила їй шансів на

перемогу.

Генеральний наступ країн Антанти одночасно на всіх фронтах навесні

1917 р. не вдався. У квітні об'єднане англо-французьке командування

вчинило спробу атакувати противника в районі Реймса. Сім тижнів тяжких

боїв успіху не принесли. Французи втратили убитими і пораненими понад

100 тис. осіб. На сході оговтались російські війська і в липні перейшли в

наступ у Львівському напрямі. На сході, як і на заході, воювали неохоче.

Війна всім остогидла, перетворившись на смертельно небезпечну й

невдячну, нічим не виправдану роботу. Німецькі війська перейшли в

контрнаступ на півночі. Вони захопили Ригу і встановили контроль на

Ризькою протокою.

Ще більшою поразкою обернулась для італійської армії битва біля села

Капоретто в жовтні 1917 р. Італійські позиції були зруйновані вщент

австрійською артилерією. Довершували справу в наступальному пориві

австро-німецькі війська. Італійські вояки вже давно були готові покінчити

війну і рятувались панічною втечею. 300 тис. з них потрапили в полон і 130

тис. загинули. Лише перекинуті з Ніцци на автомобілях англійські й

французькі дивізії дещо поправили становище і не допустили, щоб Італія

таким чином вийшла з війни.

Поразка при Капоретто стала катастрофою для італійської армії і

уроком для всіх союзників. Глави урядів і представники штабів Англії,

Франції, Італії та США для координації дій на західноєвропейському театрі

війни в листопаді 1917 р. утворили Вищу військову раду. Верховним

головнокомандуючим у березні 1918 р. був призначений генерал Фош.

Тим часом Росія стрімко міняла курс. Взявши в жовтні 1917 р. владу,

більшовики 15 грудня уклали з австро-німецьким командуванням перемир'я.

Раніше це зробила Румунія. З березня 1918 р. між Німеччиною та

Радянською Росією було підписано Брестський мир. Німецькі війська

перекидались на захід.

Німецьке командування, зібравши сили, намагалося розбити англійців

та французів до вступу у війну США. З кінця березня до початку червня

німці провели на заході три наступальні операції. У них були деякі переваги

та бракувало адекватної оцінки противника. Пожертвувавши сотнями тисяч

своїх солдатів, вони перейшли ріку Марну і наблизились до Парижа.

Столицю Франції взялись обстрілювати із далекобійних гармат ("Велика

Берта"), бомбардували за допомогою авіації. Ці руйнування не могли змінити

на краще становище Німеччини. Людські резерви було вичерпано. На фронт

з Німеччини гнали навіть підлітків. Зневірені в усьому солдати погано

слухались командирів. 18 липня союзники рушили у наступ, відкинули

німців від Марни і більше не випускали ініціативи.

Остаточного удару німецьким військам було завдано союзниками біля

Ам'єна 8 серпня. За один день перестали існувати 16 німецьких дивізій.

Командуючий німецькою армією генерал-фельдмаршал фон Гінденбург

заявив імператору Вільгельму ІІ про доцільність укладення миру, поки

війська знаходяться на території противника.

Не чекаючи кроків Німеччини, під натиском військ Антанти 29

вересня капітулювала Болгарія. Через місяць запросили миру Австро-

Угорщина, яка вже почала розвалюватись, і Туреччина.

Оцінивши гостроту ситуації, німецьке верховне командування в

ультимативній формі поставило вимогу імператору припинити війну і

запобігти вибуху революції. Уряд Німеччини звернувся до американського

президента з проханням про перемир'я і укладення миру. Вільсон погодився

розпочати переговори при умові відведення німецьких військ з захоплених

територій і зречення кайзера.

Поки в Берліні роздумували, в місті Кілі 3 листопада повстали

військові моряки. Вони були обурені спробою командування кинути їх в

останній бій. Для захисту своїх інтересів моряки створили першу в

Німеччині Раду. У Берліні на боротьбу піднялись робітники. 6 листопада

президент США повідомив, що маршал Фош уповноважений прийняти

представників німецького командування. Наступного дня німецька делегація

на чолі з міністром Ерцбергером під білим прапором пересікла лінію фронту.

Далі залізницею вона прибула на станцію Ретонд у Комп'єнському лісі, де

стояв штабний вагон маршала Фоша.

Тим часом революційна хвиля не вщухала і 9 листопада 1918 р.

Німеччина була проголошена республікою. Канцлер Макс Баденський

оголосив про зречення кайзера, який втік у Голландію. Влада перейшла до

соціал-демократа Еберта. Переговори у Комп'єнському лісі велись від імені

нового уряду. В ультимативній, принизливій для німецьких делегатів формі

союзники виставили низку умов. Протягом двох тижнів німці повинні були

евакуювати війська з Бельгії, Франції, Люксембургу, Ельзаса і Лотарингії.

Вони мали відмовитись від Брест-Литовського договору, передати все

озброєння переможцям, відпустити на батьківщину полонених. Водночас

союзне командування погодилось тимчасово залишити німецькі війська в

Україні й Прибалтиці. Термін перемир'я становив 36 днів.

На світанку 11 листопада 1918 р. у штабному вагоні генерала Фоша, на

станції Компьєн між Німеччиною та її противниками було підписано

перемир'я. Об 11 годині ранку пролунав сигнал "Припинити вогонь!".

Прогримів перший залп артилерійського салюту. Перша світова війна

закінчилась.

Сучасники називали війну Великою. Вона принесла людські жертви,

рівні втратам у Європі протягом попередніх двох століть. Крім воєнних дій,

величезного лиха завдали хвороби і голод. Життєвий рівень більшості

населення був жалюгідним.

Неймовірні збитки терпіли майже всі європейські держави. Спотворені

дороги, залізниці, мости, з лиця землі міста і села справляли гнітюче

враження, не піддавалися поясненню здорового глузду. Розладнані

промисловість, сільське господарство й фінанси потребували напруження

зусиль нових поколінь. Збитки становили третину національного багатства

держав-учасниць війни. У матеріальному обчисленні вона обійшлась у 80

млрд. доларів.

Одним із підсумків війни стала нова розстановка сил на міжнародній

арені. Сполучені Штати Америки почали відігравати роль кредитора

європейських держав, відповідно, посилилась їхня роль у світовій політиці.

Світ набрав нових обрисів. У ході війни державний лад Німеччини, Австро-

Угорщини, Османської імперії та Росії не витримав випробувань. Імперії

Гогенцоллернів, Габсбургів, Романових, турецьких султанів розпалися. На

їхніх уламках виникли нові держави. Посилився вплив Японії та Китаю.

Почала занепадати колоніальна могутність європейських держав.

Жахлива Перша світова війна була злочином перед людським

суспільством. Вона вкарбувалася у тіло й душу народів, повсякчас

нагадувала про себе втратами і каліцтвом близьких і рідних, але не стала

останньою пересторогою.

Культура та наука Заходу у новий час.

Буржуазні революції в Європі й Америці, забезпечивши швидкий

розвиток виробництва, заклали основи для прогресу в прикладних і точних

науках. Сформований до початку XIX ст. тісний взаємозв'язок науки й

техніки мав надзвичайне значення для вдосконалення виробництва,

відкривши шлях практичному впровадженню наукових відкриттів.

Прискорилися темпи змін у науці й техніці, скоротилися терміни

впровадження відкриттів у виробництво. Потребуючи безупинного

технологічного відновлення, машинна індустрія заклала основи переходу до

нового етапу науково-технічного прогресу й індустріалізації суспільства.

Одним з перших результатів науково-технічного розвитку став

промисловий переворот, що розпочався в 60-х роках XVIII ст. в Англії й

стосувався насамперед текстильного виробництва. Кардинальні зміни в

текстильній промисловості почалися з використання створеної в 70-х роках

Джеймсом Ваттом універсальної парової машини. На її основі Едмунд

Картрайт сконструював механічний ткацький верстат. У першій чверті XIX

ст. англійський механік винайшов автоматичну прядильну машину.

Наприкінці XIX ст. німецькі винахідники Ніколаус Отто і Рудольф Дизель

створили новий тип рідкопаливних двигунів.

Важливі зміни сталися в галузі металургії й металообробки. Був

удосконалений доменний процес. З'явилися нові типи металообробних

верстатів: стругальний, фрезерний, токарний, паровий молот Джеймса

Несміта. Змінилася технологія ливарного виробництва. Англієць Генрі

Бессемер винайшов конвертерне виробництво. В 1897 р. був пущений

перший електричний прокатний стан.

Вчені Алессандро Вольта, Гем фрі Деві, Майкл Фарадей заклали

основи для застосування електрики, нового виду енергії, що прийшов на

зміну паровому наприкінці XIX ст. Відкриття М. Фарадеєм явища

електромагнітної індукції дало можливість добувати енергію за допомогою

магнітоелектричних генераторів. Почалося виробництво електродвигунів.

Російський учений Борис Якові створив у 1834 р. перший такий двигун

практичного застосування. Електрика стала також використовуватись у

засобах зв'язку. Російським конструктором Павлом Шіллінгом був

створений електромагнітний телеграф. У 1850 р. Б. Якобі винайшов

телеграфний апарат, спроможний передавати літеро-цифрові повідомлення.

Наприкінці XIX ст. брати Люм'єр винайшли кінематограф.

Швидкий прогрес машинобудування та металообробки потребував

великих обсягів видобутку вугілля й залізної руди, а також їх

транспортування. Зростання єдності внутрішнього і зовнішнього ринків

зумовило необхідність радикальних змін у засобах транспорту. Важливе

значення в цьому плані мав винахід Джорджем Стефенсоном паровоза

«Ракета», що поклав початок розвиткові парового залізничного транспорту.

Перша залізниця була побудована в 1829 р- в Англії і з'єднала Ліверпуль із

Манчестером. Початок XIX ст. позначився активним будівництвом і

використанням парових суден. Нарощування маси електроенергії,

отримуваної за допомогою динамомашин, дало змогу наприкінці XIX ст.

почати виробництво електровозів.

Наприкінці XVIII ст. зросло значення хімічної промисловості.

Розпочато промислове виробництво соди. На початку XIX ст. розвивається

виробництво сірчаної кислоти. Наприкінці XIX ст. впроваджується крекінг-

процес переробки нафти з метою одержання рідкого палива для

автомобільної та авіаційної промисловості Величезне значення в розвитку

природознавства мало відкриття в 1869 р. російським ученим Дмитром

Менделєєвим періодичного закону хімічних елементів, що установив

взаємозв'язок між усіма хімічними елементами. Досягнення хімії дали

можливість розробити дешеві способи отримання аміаку й розширити

виробництво штучних добрив та барвників. Важливі відкриття були зроблені

в медицині, мікробіології, генетиці.

Друга половина XIX – початок XX ст. позначилися бурхливим

розвитком фундаментальних і галузевих наук. У 1897 р. Джозеф Томсон

відкрив електрон. Німецький фізик Макс Планк і датський фізик Нільс Бор

заснували новий розділ фізики – квантову механіку. Альберт Ейнштейн у

1905 р. заклав основи теорії відносності. Видатні російські математики

Пафнутій Чебишов та Олександр Ляпунов зробили великі відкриття в галузі

математичного аналізу.

Основи сучасного ґрунтознавства заклав російський учений Василь

Докучаєв. Наприкінці XIX ст. німецький учений Август Вейсман та

американець Томас Морган започаткували генетику – науку про передачу

спадкових ознак. Успішно працюють видатні вчені-фізіологи – росіяни Іван

Сєченов, Іван Павлов, Ілля Мечников, німець Герман Гельмгальц.

В 1901 р. вводиться щорічна Нобелівська премія за видатні досягнення

в галузях фундаментальних наук.

Революція в науці привела до зміни традиційної системи світогляду. В

середовищі творчої інтелігенції зростали настрої песимізму. В ці переломні

часи частина філософів звернулася до класичної філософії Георга Вільгельма

Фрідріха Гегеля («неогегельянці») та Іммануїла Канта («неокантіанство»).

Активно розвивалася релігійна філософія. Американські прагматики

закликали до вирішення практичних завдань. Основою філософії Артура

Шопенгауера і Фрідріха Ніцше став ірраціоналізм. Значний вплив на

суспільну свідомість справило вчення Зиґмунда Фрейда про психоаналіз.

З початку XIX ст. у передових європейських країнах відбувається

зміна в традиційному розумінні завдань літератури й мистецтва. Мистецтво,

що досі вважалося елітарним, стає дедалі доступнішим широким колам

суспільства. Велику роль у цьому відіграла ідеологія Просвітництва.

На зламі XVIII—XIX ст. у європейській культурі й мистецтві склався

новий тип класицизму, що намагався об'єктивно відобразити реальний світ.

Своїм народженням новий класицизм багато в чому завдячував впливові

подій Великої французької революції. Революційний класицизм якобінців,

консервативний класицизм наполеонівської імперії, філософсько-

гуманістичний класицизм Йоганна Вольфганга Гьоте, Фрідріха Шіллера,

Кристофа Віланда, великодержавний класицизм у Росії були суперечливими

породженнями однієї епохи й мали ті самі запільні положення та корені

Новим напрямом у розвитку літератури й мистецтва став романтизм.

Він віддзеркалив розчарування широких суспільних кіл результатами

Французької революції, що виявилося насамперед у відмові від

раціоналістичних принципів класицизму. Основа романтичного

світосприймання – болісний розлад між ідеалом і дійсністю.

Представниками романтизму, що ідеалізували феодальне минуле, були

у Франції – Франсуа Шатобріан, Альфред де Віньї, в Англії – Вальтер Скотт,

поети «озерної школи» (Роберт Сауті, Вільям Вордсворт, Семюел

Кальрідж), у Німеччині - Новаліс, Людвіг Арнім, Клеменс Брентано,

художники-назарійці. До романтичного напряму належать також твори

Джорджа Байрона і Персі Шеллі, Адама Міцкевича та Адельберта Шаміссо,

Віктора Гюго, рання поезія Генріха Гейне, живопис молодого Ежена

Делакруа та старого Франсіско Гойї, юнацькі твори Олександра Пушкіна та

Михайла Лєрмонтова.

Одним із провідних напрямів у мистецтві й літературі XIX ст. став

реалізм. Зображуючи залежність людських доль від конкретних обставин,

реалісти намагалися розкрити реальний зміст громадського життя,

проникнути у внутрішній світ людських думок і почуттів, якомога реальніше

зобразити життя у всій його багатоманітності. Вершинами реалізму в

літературі стали твори Стендаля, Оноре де Бальзака, Проспера Меріме,

Гюстава Флобера, Чарлза Діккенса, Вільяма Теккерея, Миколи Гоголя,

Федора Достоєвського, Льва Толстого. У галузі образотворчого мистецтва –

це живопис та графіка Павла Федотова, Василя Перова, Івана Кримського,

Іллі Рєпіна, Жона Міллє, Оноре Дом 'є, Гюстава Курбе, пейзажний живопис

Джона Констебля, Каміля Коро, Олександра Іванова.

Культурну епоху кінця XIX – початку XX ст. часто називають

«неоромантизмом». Визначною естетичною течією цього періоду був

символізм. Символісти (у Франції – поети Поль Верлен, Стефан Малларме, в

Німеччині – Стефан Георге, в Росії – Олександр Блок, Валерій Брюсов,

Андрій Білий) відмежовували літературу й мистецтво від суспільних

завдань. Близьким до символізму був англійський письменник Оскар

Вайльд.

У живописі наприкінці XIX ст. з'являється новий стиль – імпресіонізм

(найвідоміші представники – Едуар Мане, Клод Моне, Огюст Ренуар, Едгар

Дега). Подолати властиву імпресіоністам тенденцію до фіксації окремих

миттєвостей життя намагалися постімпресіоністи – Поль Сезанн, Вінсент

Ван Гог, Поль Гоген. На межі століть на зміну імпресіонізму прийшов

модерн. Представники модерну прагнули до своєрідного синтезу

архітектури, живопису, декоративних мистецтв. Одночасно з'являється і

авангардизм, який об'єднував різні напрями – кубізм (Пабло Пікассо, Жорж

Брак), супрематизм (Казимір Малевич), експресіонізм (Василь Кандінський),

неопримітивізм (Марк Шагал, Павло Філонов).

У літературі продовжує розвиватися неореалізм (Ромен Роллан,

Анатоль Франс, Бернард Шоу). Дуже популярною стає література масового

попиту – детективи, пригодницька, фантастика. Її представляли Олександр

Днина, Артур Конон Дойль, Майн Рід.

Музичним символом XVIII ст. став класичний стиль (Йоганн

Себастьян Бах, Георг Фрідріх Гендель, Вольфганг Амадей Моцарт). Перша

половина XIX ст. позначилася появою романтичного напряму (Гектор

Береш, Ференц Ліст, Фрідерік Шопен, Франц Шуберт). Глибоким

психологізмом вирізнялася творчість композиторів другої половини XIX ст.

(Петро Чайковський, Модест Мусорський). Музика кінця XIX – початку XX

ст. зазнала впливу різних художніх течій. Представником імпресіонізму в

музиці був Клод Дебюссі, символізму – Ріхард Ватер.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Новітня історія країн Західної Європи та Америки (1918 р.-початок

XXI ст.

Світ після Першої світової війни вступає у фазу найбільш

стрімкого розвитку. Вперше за всю історію людства було створено

організацію, яка мала забезпечувати мирне співіснування усіх держав –

Лігу Націй. Швидкий розвиток економіки у післявоєнний час дозволив

швидко загоїти рани руйнівного протистояння між державами.

Інтеграція світової економіки разом із позитивом призвела до

ланцюгової реакції та розвитку світової економічної кризи початку

1930-х років.

Вперше людство стикнулося із новою ідеологією – фашизмом,

який став каталізатором виникнення нових суперечностей у Європі,

тим самим призвівши до нового протистояння, до нової трагедії

людства – Другої світової війни, яка за своїм масштабом є

найстрашнішою та найкривавішою за всю попередню історію людства.

Післявоєнний устрій світу призвів до досі небаченого

протистояння між блоками держав, яке ледь не стало приводом до

нового масштабного протистояння.

Проблема післявоєнного врегулювання (1918-1922 рр.).

Становлення Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних

відносин.

Для підготовки мирних договорів з переможеними країнами було

прийнято рішення про скликання мирної конференції. Франція

домоглась проведення її у своїй столиці. 18 січня 1919 р. роботу

Паризької мирної конференції відкрив прем'єр-міністр Франції

Ж.Клемансо. У конференції брали участь представники 27 країн, але

домінуючу роль відігравали Франція, Великобританія і США. На

конференцію не були запрошені представники переможених країн і

Росії, в якій йшла громадянська війна.

Основні питання на конференції вирішувалися в ході вузьких

нарад: спочатку на «раді 9», а з березня 1919 року на «раді 4».

Обговорення мирних договорів з переможеними країнами виявило всі

протиріччя між основними учасниками переговорів. Які ж були плани і

наміри великих держав?

Для США Перша світова війна означала кардинальну зміну її

становища у світі. Із боржника США перетворились у кредитора.

Економічна могутність в роки війни зросла (національне багатство у

1914 р. складало - 192 млрд. дол., а в 1920 р. - 489 млрд. дол.), країна

створила могутню армію та флот. Але в середині країни точилась

гостра дискусія стосовно мети американської зовнішньої політики між

прихильниками ізоляціонізму і прихильниками активної зовнішньої

політики.

Президент країни В. Вільсон вважав, що зміна ролі США в світі

дає їм шанс стати рятівниками світу і принести у міждержавні стосунки

нові принципи. Своє бачення цих принципів він висловив у «14

пунктах», які були оприлюднені 8 січня 1918 р. Ними передбачалося:

1) відкриті мирні договори;

2) свобода судноплавства;

3) усунення економічних бар'єрів у торгівлі;

4) встановлення гарантій, що могли б забезпечити скорочення озброєнь;

5) справедливе врегулювання колоніальних питань;

6) визволення від німецької окупації російських територій, а також

надання Росії безперешкодної можливості визначати свій політичний

розвиток і національну політику, вступ у «співтовариство вільних

націй»;

7) визволення і відновлення Бельгії;

8) повернення Франції Ельзасу й Лотарингії, відновлення окупованих

районів Франції;

9) уточнення кордонів Італії у відповідності з національними ознаками;

10) надання автономії народам Австро-Угорщини;

11) визволення від німецької окупації території Румунії, Сербії та

Чорногорії, надання Сербії виходу до моря;

12) самостійне існування турецьких і автономія інонаціональних частин

Османської імперії;

13) створення польської держави;

14) утворення Ліги націй.

Пропозиції В. Вільсона були близькими тим, хто хотів створити

більш справедливий і демократичний порядок, який виключав би

повторення світової війни. Але авторитет Вільсона всередині країни був

сильно підірваний, коли більшовики оприлюднили таємні угоди країн

Антанти, про існування яких Вільсон нічого не знав. В очах

американців виходило так, що їх солдати воювали за корисливі інтереси

європейських держав. Це відразу призвело до зміни в настроях

американців і на виборах до конгресу 1918 р. республіканці,

дотримуючись ізоляціоністського напряму зовнішньої політики,

здобули перемогу. А це означало, що конгрес не ратифікує жоден з

мирних договорів, укладених президентом.

Великобританія ще до початку мирної конференції досягла своєї

головної мети у війні. Німецький флот перестав існувати. Англійські

домініони встановили контроль над німецькими колоніями, а сама

Англія над частиною Османської імперії. Завданням англійської

делегації на чолі з прем'єр-міністром Д. Ллойд Джорджем було

закріпити вже досягнуте. Поряд із цим Англія виступила за повернення

Франції Ельзасу і Лотарингії. При встановленні кордонів у післявоєннії

Європі, на думку Ллойд Джорджа, потрібно виходити з принципу