Бесов Л.М. История науки и техники

Подождите немного. Документ загружается.

вимушенi були все вимiряти. Єгипетськi мудрецi розмiчали землю,

тому наука i одержала назву «геометрiя», що означає «землемiрство».

В основі греко-римського (юліанського календаря), яким

сьогодні ми користуємся, є єгипетський календар. Вже у 4-3

тисячолiттях до н.е. єгиптяни зробили iстотний внесок в астрономiю

– одну з перших

наук людини, родоначальницю багатьох напрямкiв

сучасної науки. На основі спостережень за небесними світилами

ними створено сонячний календар. Припускають, що перший

календар увів єгипетський жрець Імхотеп (2650 до н.е.). Вiн виявився

настiльки досконалим, що з деякими змiнами його використовують i

сьогоднi. Тридцятиденний мiсяць був подiлений на декади

. Рiк

мiстив 36 декад. Вони присвячувались особливим божествам -

сузiр'ям. Наприкiнцi року до них додавали ще 5 днiв. Такий календар

сприяв потребам сiльского господарства. Внеском в астрономiю став

подiл доби на 24 години. Єгиптяни створили карту неба, згрупували

зiрки та сузiр’я.

Найбільш

важливим внеском стародавніх єгиптян в науку

можна вважати знання з медицини. Історичні документи засвідчують,

що їх репутація в галузі медицини і фармакології була дуже висока.

Древньоєгипетські лікарі займались діагностикою. Лікар одночасно

був жрецем і магом, що є характерною рисою для всього Сходу, де не

існувало чіткої межі між медициною і релігією

. Але саме у

Древньому Єгипті вперше у світовій історії виникла реальна

медицина в сучасному розумінні цього слова. В основу європейської

медицини покладено древньоєгипетську медицину.

Широко розповсюджений звичай бальзамування сприяв

знайомству з анатомією людського тіла і розвитку такої галузі

медицини, як, наприклад, хірургія. З джерел ми отримуємо уяву про

хiрургi

чний досвiд єгиптян. Вони мали деякі уявлення про функції

серця і мозку, лікували зуби. Набір хірургічних інструментів у

єгиптян був уже в епоху Стародавнього царства (наприкінці ІV-ІІІ

тис. до н.е.). До нас не дійшли будь-які писемні свідчення медичних

досягнень єгиптян. Але мумії є доказом того, що єгиптяни

були

найвеличнішими лікарями усіх часів і народів.

Успіхи стародавніх єгиптян у муміфікації неможливо досягти

без відповідних знань у фізиці, хімії, медицині та хірургії.

Дослідження мумій привело до разючих відкрить. Для муміфікації

людського тіла єгиптяни використовували натрон. Аналіз показав,

що він містить карбонат і бікарбонат, хлорід і сульфат натрію. В

процесі

муміфікації вони виймали мозок через ніздрі і занурювали

тіло в натрон на 70 днів. Такі операції не могли проводитись без

точних знань з анатомії. Інколи стверджують, що чотири тис. років

тому древні єгиптяни були кращими хірургами, ніж сучасні лікарі.

Фізіолог доктор Хабіб аль-Хазеф доводить, що древні мумії свідчать

про проведення операцій шунтування серця, пересадки органів,

пластичних операцій на обличчі і навіть по зміні статі. Є навіть

свідчення того, що древні хірурги здійснювали такі процедури, які

ми ще не здатні робити, зокрема, пересадку кінцівок тіла і

збільшення мозку. Доктор Хабіб аль-Хазеф вважає, що медична

технологія у Стародавньому Єгипті 1900 р

. до н.е. була на дуже

високому рівні. Згадані методи лікування були доступні фараонам і

багатим єгиптянам і в наступні століття. Забуті тільки після

завоювання Єгипту Олександром Македонським у 332 р. до н.е.

У Cтародавньому Єгиптi протягом багатьох столiть йшло

накопичення географiчних знань. У середньовіччі нашої історії вони

сприяли географiчним вiдкриттям, пов’язанним, насамперед, з

визначенням шляхiв до Iндiї з європейського континенту. Уяви про

Землю у виглядi кулi єгиптяни не мали.

Великим досягненням стародавньоєгипетської культури був

винахід писемності. Для письма на камінні єгиптяни

використовували особливі знаки – ієрогліфи, а на папірусі –

спрощений скоропис.

Як бачимо, у

єгиптян було досить знань про навколишнiй свiт.

Але вони являли собою як такi, що мають прикладний характер,

тобто емпіричнi знання. Їх знання не пiднiмались до рiвня

узагальнення та висновкiв. Основним соцiальним прошарком, що

зберiгав науковi знання в Єгиптi, були жрецi. Вони ж

були

викладачами в школах Мемфiса та Фiви - найбiльших центрах

зосередження наукової думки в Єгипті.

Процес навчання в них зводився до пасивного засвоєння

учнями вже вiдомих рецептiв та правил. При цьому навiть не

ставилось за мету пiзнати, як одержанi тi чи iншi вiдомостi, чи

можна

якимсь чином удосконалити вiдомi знання. Вiдсутнiстю механiзму

передачi iнформацiї можна пояснити, на нашу думку, таємниці про

технологію будiвництва в Єгиптi пiрамiд, що за тисячолiття

збереглися у первозданному виглядi. Нiякими писемними джерелами

древностi це не зафiксовано. Своєю красою піраміди

привертають

увагу сучасникiв.

Геродот (5 ст. до н.е.), якого вважають “батьком історії”, свої

дев’ять книг присвятив, в основному греко-перським війнам. Але

автор по ходу їх викладення робить великі екскурси в історію

Єгипта, Персії, Скіфії. Зведення пірамід в Єгипті він описує так.

Велика пiрамiда Хеопса була побудована

з 2300000 кам’яних глиб

загальною вагою 5750000 т. Середня вага глиби складає 2,5 т., а

максимальна – 15 т. За допомогою таких простих засобiв, як полоззя,

катки, поздовжнi бруски, канати i важелi робiтники перетаскували

глиби вiд кар'єру на берег Нiлу. Тут вони вантажили їх на баржi,

транспортували по рiчцi,

а потiм пiднiмали до рiвня будiвельного

майданчика, який знаходився на висотi 30 метрів над рiвнем води.

Доставка глиб до мiсця їх зведення щорiчно займала по три мiсяцi

протягом 20 років. Цiєю справою займалось 100 тис. робiтникiв. На

самому майданчику працювало 4 тис. чоловiк. Залишилось

невiдомим, скiльки людей було на роботах у

кар’єрах по

видобуванню глиб.

Сьогоднi ми маємо й iншi вiдомостi про зведення єгипетьських

пiрамiд. I, як вважається, ними розкрита таємниця глибокої давнини.

Дослiдник з Києва О.Е.Лопатто стверджує, що версiя про

транспортування i пiднiмання кам’яних глиб для побудови пiрамiд

вi

дпадає. 6 тис. рокiв тому бетоннi блоки формувались з сумiшi

дрiбної гальки, порубаної соломи та нiльського мулу. Їх бетонували

на мiсцi побудови пiрамiд. Виявленi слiди опалубки, визначено 13

компонентiв бетону.

Вавілон

Так само, як у Північно-Східній Африці, де колискою цивілізації

була долина

Нілу, стародавні держави у Передній Азії виникли в

долині рік Тигр і Євфрат, що мали декілька приток. Тут проживали

вавiлоняни і асiрiйцi, шумери та аккадцi. Ця територія дала світу

декілька стародавніх цивілізацій, в тому числі Шумер і Вавілон.

Шумери досягли розквіту своєї цивілізації біля чотирьох тис. р.

до н.е. Вони були вмілими астрономами, математиками, розробили

особливу писемність – клинопис.

Вавілонська цивілізація в Месопотамії виникла біля 1900 р. до

н.е. і проіснувала понад 1300 років. У вавілонському суспільстві

релігія відігравала не меншу роль, ніж у Єгипті. Тут усі галузі

культурного життя – від літератури до науки – знаходились під її

сильним впливом

Месопотамська цивілізація являє собою особливий тип

сільськогосподарської цивілізації Близького Сходу. Рiвень знань у

народів, що тут проживали, був досить високий. Але вiн переплiтався

з релiгiйно-мiфологiчними iдеями у свiдомостi тих, хто ними володiв.

Старовавiлонський перiод ІV-ІІІ тис. до

н.е. був перiодом розквiту

науки в галузях, що не пов’язанi з практичним їх використанням.

Таке положення можна пояснити системою освiти у Вавiлонi. Е-дуба

(школа) навчала хлопчикiв i дiвчаток. Незважаючи на складнiсть

клинопису, грамотнiсть була значно поширена серед усiх верств

населення. Переписувач добре володiв клинописом в межах своїх

професiйних потреб. Вiн мiг написати господарську вiдомiсть або

юридичний документ за встановленим зразком.

Зачатки науки у Стародавній Вавілонії були пов’язані з

розвитком землеробства. Ще у шумерську епоху тут існувала

шестидесятирічна система обчислення, від якої до наших днів

залишився поділ кола на 360°. Вавілоняни знали чотири дії

арифметики, прості дроби, вміли зводити число до квадрату і кубу, а

також витягувати корінь. Окрiм планiметричних задач, заснованних

на подiбних трикутниках, вавiлоняни розв’язували i стереометричнi

задачі, якi пов’язанi з

визначенням об'ємів рiзних просторових тiл, в

тому числi й зрiзаної пiрамiди. Джерелом розвитку науки, головним

чином, була, як і у Древньому Єгипті, господарська практика

царських i храмових господарств. На цiй основi наприкiнцi ІІІ тис.

створена клинописна математика.

Вавiлонські математики, бiльш нi

ж за тисячу рокiв до

Пiфагора, вмiли розв’язувати квадратнi рiвняння, знали «теорему

Пiфагора». Число

π практично приймалось рiвним трьом.

Практикувалось креслення планiв полiв, мiсцевостей, окремих

споруджень. Але виконувалось це без дотримання масштабу.

З практичних потреб у Вавілоні з’явились записи медичних та

хiмiчних рецептiв. Iсторичнi хронiки ІІ тис. до н.е. являли собою

опис подiй або списки

датованих формул. Вавiлонськi фiлологи,

математики, лiкарi, юристи, архiтектори мали вже деякi теоретичнi

погляди. Але письмово вони не фiксувались. До нас дiйшли тiльки

списки, словники, довiдники, задачі, рецепти. Характерно, що все це

переписувалось в школах iз столiття в столiття без будь-

яких змiн i

не пов'язувалось зі змiнами умов життя. Змiст зазубрювався

напам’ять. Зазубрювання знань, як відомо, за обсягом не може

перевершувати здiбностей людської пам’ятi i утримувати в нiй

вiдомості, якi логiчно не пов’язанi мiж собою. Цiлком зрозумiло, що

система

зазубрювання обмежувала можливостi розвитку вавiлонської

науки.

Спробою узагальнення географiчних знань є нововавiлонська

карта свiту. Земля на нiй зображена у виглядi площини, яка

перетинається рiчками Тигр i Євфрат, що стiкають з пiвнiчних гiр.

Площина з усiх сторiн оточена Свiтовим

океаном, на поверхнi якого,

згiдно з думкою автора, вона плаває.

Досить обширні були астрономічні познання вавілонян. Вони

виділили з числа зірок п’ять планет і вичислили їх орбіти.

Спостерігаючи за місячними фазами, вавілоняни відпрацювали

календар, що мав у складі рік, місяці, доби (в добі - 12 годин, у

годині - 30 хвилин).

Шумерські жреці

систематично проводили спостереження за

зірками протягом багатьох років. В Урі знайдено реєстр

астрономічних спостережень, які халдейські жреці вели 360 років.

Спираючись на ці спостереження, вони встановили, що рік має 365

днів, 6 годин, 15 хвилин, 41 секунду. Протягом першого тисячолiття

до н.е. вавiлоняни досягли помiтних успiхiв у спостереженнi за

рухом небесних тiл. Накопиченi за багато столiть вiдомостi ретельно

фiксувались на глиняних (гадальних) таблицях. Вони давали

можливість астрологам пророкувати про початок тих чи iнших

небесних явищ. Гадальні таблиці розділені на рубрики, у кожній з

яких точно зафіксовані явища (переміщування зірок, Місяця, Сонця,

атмосферні явища, поведінка тварин тощо

), що вказують на майбутні

ситуації.

Поряд з зародженням основних понять в галузі різних наук у

Вавілоні розвинулись і науки, які мали близькість до математики.

Цими науками були астрологія і містика (немерологія). Астрологія

стверджувала (і сьогодні стверджує), що життя кожної окремої

людини і людського суспільства в цілому залежить від розташування

планет

на небосхилі. Це означає, що по взаємному розташуванню

небесних світил в момент народження людини можна пророкувати,

яке буде її життя. Робились відповідні висновки для цілих держав і

народів. В подальшому астрологія Вавілону перейшла до інших

народів і здійснила великий вплив на розвиток науки.

Числова містика виражалась у вавілонян у присвоєнні деяким

числам особливого, «таємного» значення. Наприклад, коли

вавілоняни обожествляли три небесних світила (Сонце, Місяць і

Венеру), то число 3 вважалось «щасливим». Згодом, коли були

обожествлені сім світил, «щасливим» вважалось число 7.

НАУКОВА ДУМКА ДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ТА РИМУ

Етапи розвитку античної науки

Ще не так давно інтерес до науки Стародавньої Греції та Риму

проявлявся виключно у представникiв гуманiтарних наук. Але з

перебiгом часу стає помiтним, що думки античних вчених все

бiльше починають вивчатись представниками природничих наук.

Стародавня Греція створила ті теоретичні принципи наукового

мислення, якими ми керуємось і сьогодні. Разом з тим варто

вiдзначити, що науковці сучасного перiоду на iдеї античних вчених-

філософів дивляться пiд iншим кутом зору, нiж дивились на них

видатнi постатi ХVІІ, ХVІІІ і ХІХ ст. Наука ХХ і ХХІ століть дещо

по-iншому дає

оцiнку внеску вчених-фiлософiв древностi в теорiю

пiзнаня навколишнього свiту. Багато сучасних основних положень

науки, i в цьому ми з вами неодноразово можемо переконатись,

мiстились в зародку античних фiлософiв, представників iнших наук

Стародавнього свiту.

Коли ми дивимось на античну науку, то

пов’язуємо це поняття

з грецькою наукою перiоду VІ–І ст. до н.е. У нас є всi пiдстави

стверджувати, що вона була першою формою науки. I це не

зважаючи на те, що в неї були попередники в таких цивiлiзованих

країнах, як Єгипет, Вавiлон, Iндiя, Китай

Слід зауважити, що в усiх згаданних країнах ще в період

виникнення рабовласницького суспільства (рубіж ІV-ІІІ тис. до н.е.)

були матерiальнi передумови: iнструменти і прилади, теоретичнi та

емпiричнi пiдходи до вивчення явищ і процесiв у навколишньому

свiтi. Але лише в Грецiї започатковано

перехiд вiд окремих наукових

знань до наук, якi сформувались i стали для нас звичними. В усiх

країнах з древньою цивiлiзацiєю був у наявностi механiзм для

зберiгання та передачі наукової iнформацiї. Однак тiльки в Грецiї

була писемнiсть, що давала можливiсть

не лише фiксувати, але й

передавати цю iнформацiю та iншi знання. I, нарештi, тiльки у Грецiї

спостерiгається чiткiсть в одержаннi нових знань.

На висвітленні наукових досягнень у Стародавнiй Грецiї та

Римі помiтна їх вiдмiнна риса вiд таких же

дисциплiн у Єгиптi та

Вавiлонi. Вченi Грецiї прагнули до оволодiння знаннями виключно

заради знання. Вони не намагались до його практичного

використання. На раннiй стадiї свого розвитку ця риса науки

вiдiграла позитивну роль i стимулювала розвиток наукового

мислення в наступний перiод.

Iсторiю

греко-римської науки можна розглядати в чотири

етапи. Кожен з них має свою характеристику. Стисло спробуємо дати

характеристику кожному етапу. Вона включає в себе, в основному,

окремi риси перiоду, хронологiчнi рамки, мiсце зосередження

наукових напрямкiв i окремих вiдомих вчених, якi працювали у той

час. Який їх внесок в науку? Це такi етапи: іонiйський; афiнський;

александрiйський; римський.

Iонiйський етап охоплює VІ ст. до н.е. i є перiодом зародження

грецької науки. У цей перiод, як ми вже згадували, вiдчувається

вплив на науку Грецiї древнiх цивiлiзацiй. Виникла грецька наука у

мiстах Малої Азiї. Центром зародження вважається мiсто Мiлет,

розташоване на схiдному узбережжi Егейського моря. Географiчне

положення цього рег

iону створювало сприятливi умови близьких

зв’язкiв з древнiми цивiлiзацiями на Сходi, а також у грецьких

колонiях, що розташованi в Iталiї та Єгиптi. Iонiйський перiод - це

перiод дiяльностi натурфiлософiв. Вони намагались знайти вiдповiдi

на питання,

що собою являє навколишнiй свiт, як вiн створений, як

проявляє себе Природа. Людей, що прагнули розв’язати поставленi

питання, Сократ назвав фiлософами, тобто любителями мудростi. У

цей період науку збагачено працями Фалеса Мілетського, Піфагора,

Анаксимандра і Анаксимена, Геракліта Ефеського, Гіпподама

Мілетського.

Вчений-фiлософ Анаксимандр (610-540 до н

.е.) вбачав у

рівномірному русі зірок гармонію сфер, яку пояснював симетрією

відстані між ними. Їх круговий рух він вперше відкрив своїми

астрономічними спостереженнями. Земля для Анаксимандра є не що

інше, як плоский циліндр, що розташований у центрі руху. Висота

його відноситься до ширини, як 1:3. Три небесні сфери обертаються

навколо Землі:

зірки, Місяць і Сонце. Відстані між ними прийняті у

9, 18 і 27 земних діаметра. Анаксимандра вважають автором першої

географiчної карти з використанням прямокутної проекцiї. Він

вперше висловив гiпотезу про нескiнченнiсть Всесвiту.

Учень і спадкоємець Анаксимандра Анаксимен Мiлетський

(друга половина VІ ст. до н.е.) висунув

гiпотезу, що давала пояснення

процесам затемнення Сонця i Мiсяця. 3алишаючись прихильником

поглядiв свого вчителя на Всесвiт, вiн стверджував, що всi небеснi

свiтила рухаються не над поверхнею 3емлi, а навколо неї.

Визначною особою іонійського періоду є Геракліт Ефеський

(540-480 до н.е.). Він є засновником старогрецької діалектики

. Його

працями розвинуті матеріалістичні погляди мілетської школи

філософів. Вперше висловив думку про відносність знань. Був

прихильником написання закону, який мав би замінити родове право

аристократів.

Ми надто мало маємо вiдомостей про втiлення в практику iдей

грецьких вчених iонiйського перiоду. Але те, ще стосується

архiтектури, скульптури,

то тут мало чим можна заперечити. Земляк

Анаксимандра Гіпподам Мілетський займався природознавством.

Але його ім’я більше відоме як архітектора великого масштабу.

Гіпподам планував міста Фурію і Родос. У наступному столітті його

система залишається панівною у плануванні міст Греції. Під впливом

системи Гіпподама у ІV ст. спланована Александрія, Прієна. Краса

творiнь грецьких архiтекторiв i сьогоднi залишається

неперевершеною. Без грецької архiтектури

неможливо уявити

сучасну архiтектуру. Розташування вулиць мiст у напрямку сторiн

свiту задовольняє не лише математичнi правильностi, але вiдповiдає

самим високим вимогам екологiї.

Наступний перiод – Афiнський. Він охоплює V–ІV ст. до н.е. У

першiй половинi V ст. до н.е. невеличка

Грецiя у напруженiй

боротьбi з самою великою i сильною на той час державою – Персiєю

вiдстояла свою незалежнiсть. Ця перемога стала важливою для

подальшого розвитку еллiнської культури (економiки в цiлому, що

базувалась на античнiй формi рабства). Пiсля греко-перських війн з

грецьких держав

особливого розквiту набули Афiни. Перiод V–ІV

ст.ст. до н.е. для Афiн став вершиною досягнень грецької науки.

Афiнський перiод збiгається з науковою дiяльнiстю Аристотеля,

Сократа, Платона, Гiппократа Хiоського.

Варто згадати ще одного вченого цього періоду – Архіта

Тарентського (428-365 рр.

до н.е.). Він є послiдовником

пiфагорійської школи, товаришем Платона i вчителем Євдокса. Був

державним дiячем i видатним полководцем. Архіт Тарентський –

математик i талановитий механік. Перший математик, який науково

розробив механіку і практично займався цими питаннями. В його

роботах ми знаходимо першi вiдомостi про принципи механiки,

винаходи блока i гвинта

. Архит Тарентський залишив про себе

згадку i як винахiдник дiючих пневматичних механiзмiв. На основi

його праць Євклiдом написано сьому, восьму, дев’яту i одинадцяту

книги «Начал». Вiн зробив значний внесек в розробку теорiї

несумiрних величин, розв’язав багато геометричних задач, зокрема,

задачу подвоєння куба.

До Афінського періоду відноситься діяльність медичної школи

відомого лікаря і вченого Давьньої Греції Гіппократа (460-377 рр. до

н.е.), що функціонувала на острові Кос. Він і його учні добре знали

систему органів руху людини. Вони лікували переломи, розтягнення,

вивихи, оброляли і заживляли рани. Гіппократ вважав, що за

психічну діяльність людини відповідає такий

її орган, як мозок.

Відомо його вчення про чотири рідини тіла людини – кров, слиз,

жовту і чорну жовч, кількісне і якісне співвідношення яких визначає

усі нормальні й психологічні процеси організму. Умовою успішної

діяльності лікаря, на думку Гіппократа, має бути володіння

необхідними засобами і знаннями. Медичні знання вченого були

обмеженими.Можливо

тому він остерігався втручатись у

«природний», як він вважав, хід патологічних процесів. Звідкіль і

виходить одне з його гасел лікування: «Не нашкодь». «Звід

Гіппократа» дає певні уявлення про характер і рівень медицини

Греції ІV ст. до н.е. Більшість з трактатів цієї праці написана учнями

Гіппократа.

Александрiйський (елліністичний) етап розвитку античної

науки – це ІІІ

–ІІ ст.ст. до н.е. Об’єднання незалежних мiст–держав

сприяло можливостям грецької науки змiцнити зв’язки з бiльш

древнiми джерелами культури країн Сходу аж до самої Iндiї. У цей

перiод спостерiгається iнтенсивний процес ″iнтернацiоналiзацiї″

науки. З Сиц

iлiї до александрійської бібліотеки приїздили і там

працювали Архiмед, Гiппарх.

На цей же перiод треба вiднести i наукову дiяльність

Аполлонія Пергського (262-190 рр. до н.е.). Найважливіший його твір

– «Конічні перерізи» (чотири книги збереглись у грецькому

оригіналі, третя в арабському перекладі, восьма книга загублена).

Аполлоній довів

387 теорем про криві 2-го порядку методом, який

полягав у віднесенні кривої до якого-небудь її діаметра і до з’єднаних

з ним хорд і передбачив створений у ХVІІ ст. метод координат.

«Конічні перерізи» Аполлонія істотно вплинули на розвиток

астрономії, механіки, оптики. Положення Аполлонія стали

вихідними при створенні аналітичної геометрії

Р.Декартом і

П.Ферма. Аполлоній увів до вживання багато термінів, зокрема:

асімптота, абсцисса, ордината, аппліката, гіпербола, парабола.

До александрiйського перiоду вiдноситься i наукова дiяльнiсть

Арістарха Самоського (320–250 рр. до н.е.), одного з найвеличніших

астрономів стародавнього світу – ″Коперника античностi″. У

спадкоємнiсть він залишив працю

«Про розмiри i вiдстанi Сонця i

Мiсяця». У цьому творі вчений зробив математичнi викладки вiдстанi

до зазначених свiтил, визначив їх дiаметри. Архімед позитивно

відгукнувся про астрономічну систему Аристарха Самоського. Про

це Архімед написав у своєму творі «Про число піщинок». Арістарх –

був першим вченим, який сміливо висловив

гіпотезу про обертання

Землі навколо Сонця, за що був звинувачений у безбожжі і йому

винесено вирок про вигнання з Афін. Багато століть згодом

правдивість цієї гіпотези доведена Коперником.

Александрiйський етап у розвитку античної науки найбiльш

цiкавий можливо i тому, що iсториками висвiтлений набагато

яскравiше, нiж будь

-який iнший перiод грецької цивiлiзацiї. Цей

перiод був багатий науковими вiдкриттями i пов’язаний з

удосконаленням способiв вимiрiв в усiх галузях. Грубий спосiб

древнiх вимiряти денний час за довжиною тiнi (V ст. до н.е.)

поступився мiсцем

його вимiру за допомогою водяного годинника

клепсідри. 3роблено вiдкриття щодо обчислення окружностi земної

кулi. Грецькi вченi уточнили вiдомостi єгиптян i вавiлонян по

тривалостi року не лише до годин, а навiть i до хвилин.

В елліністичний період визнання отримала александрійська

медицина. У цій галузі досягнення еллінів були більш вагомими, ніж

в астрономії. Багато в чому цьому сприяв староєгипетський звичай

бальзамування, дозвіл правителів анатоміювати померлих

проводити живосічіння тих, хто засуджений до страти. Першим

греком, який розтинав трупи, був Герофіл. Він є засновником

описової анатомії у Александрійській школі.

Останнiм етапом стародавньої культури є римський.

Наприкiнцi ІІІ ст. до н.е. завершився процес складання могутньої

Римської iмперiї, яка проіснувала біля 500 років. У ІІ–

І ст. до н.е. йде

спад розвитку античної науки. Особливо це помiтно на станi фiзико-

математичних наук. Пiсля Архiмеда спостерiгалось деяке зростання

обсягу наукових знань. Але навiть у Александрiйський перiод наука

не мала такої цiльностi i глибини, як у попереднi столiття

свого

розвитку. Так наприклад, незважаючи на можливостi проведення

точних спостережень i удосконалення математичного апарату, iдеї

Аристарха Самоського про рух 3емлi навколо Сонця i вiдстанях до

нерухомих зiрок не були прийнятi вченими. В математицi не

одержали подальшого розвитку початки аналiзу малих.

Безперечно, i у римський перiод були винятки. У зв’

язку з цим

варто вiдзначити досягнення Гiппарха (190–125 рр. до н.е.), одного iз

засновникiв астрономiї. Переважна бiльшiсть його наукових праць

мiститься в «Альмагестi» Полемея. Гiппархом складено зоряний

каталог з точною вказiвкою розташування на небi тисячi зiрок. Вiн

пiдрахував в

iдстань вiд Землi до Мiсяця. Ним розроблена теорiя

затемнень. Гіппарх є також засновником математичної географiї.

Ним уведено географiчнi координати (широту i довготу) для

визначення положення на земнiй поверхнi. Вiн склав таблицю хорд,

яка на той час почала замiнювати таблицю синусiв. Гiппарх

винахiдником астролябiї, що забезпечила спостереження за зiрками.

Є підстави вважати, що араби були знайомі з загубленою для нас

роботою Гіппарха про рівняння 2-го ступеня.

Знайомство з багатою науковою спадщиною Давньої Грецiї та

Давнього Риму дає можливiсть усвiдомити i глибше зрозумiти

основи европейської цивiл

iзацiї. Воно допомогає нам побачити,

наскiльки живими є зв’язки мiж античнiстю i сучаснiстю i, нарештi,

зрозумiти саму сучаснiсть. Грецiя дала свiту таких неперевершених

вчених, як Фалес із Мілету, Пiфагор, Анаксимандр, Демокріт,

Платон, Євклiд, Архiмед, Аристотель, Аполлоній Пергський,

Гiппарх,

Птолемей, працi яких вивчаються вже у школах. Без їх

вивчення не може працювати нi один спецiалiст у вiдповiдних

галузях. А якщо до усього цього додати, що грецька писемнiсть стала