Бесов Л.М. История науки и техники

Подождите немного. Документ загружается.

Людина в житті прагне до цивілізації, тобто намагається досягти

матеріального добробуту. І в цьому нічого немає протиприродного.

Навпаки - це нормальна потреба. Особа прийшла у світ для того, щоб

скористатися його благами. 3 метою задоволення матеріальних

потреб необхідно розвивати нові напрямки науково-технічного

прогресу, створювати нові технології. Робити це можуть тільки

високоінтелектуальні фахівці

з високою професійною культурою і

свідомістю, які людину і Природу вбачають в органічній єдності.

Наслідки використання створених ними новинок не повинні

викликати суперечностей між особистістю і навколишнім

середовищем. За таких умов буде збережена гармонія між людиною і

результативністю матеріалізованих наукових ідей в усіх сферах

людської діяльності. Потрібно пройти важкий шлях

до повного

усвідомлення того факту, що не треба прагнути до підкорення

Природи. З нею людині необхідно «співробітничати на партнерських

засадах».

Історія науки і техніки – єдина дисципліна, що здатна стати

єднальним ланцюгом між природничонауковою, технічною і

гуманітарною складовими культури. Вона є єдиною, що здатна

синтезувати знання з різних галузей. Тільки вона може

включити, як

вже згадувалось, будь-яку дисципліну, що вивчається, в контекст

світового загальнокультурного розвитку, подолати відірваність

соціально-гуманітарних наук від профілюючих в технічному вузі.

Лише історія науки і техніки долає роз’єднання наук спеціалізацією,

об’єднує їх і сферу матеріального виробництва практичною

перевіркою протягом усієї історії людства. Тільки вона показує:

усе

те, що створювалось людиною – і матеріальне, і духовне,

вироблялось нею, спираючись на науково-технічний прогрес. Саме

спираючись на винахідливих інженерів, фізиків, хіміків, біологів,

математиків та інших вчених, вона у тисячі разів збільшила свою

виробничу силу, створила шедеври мистецтва, сформувала сучасну

цивілізацію.

Історія науки і техніки одержала всесвітнє визнання. В

переважній

більшості університетів світу створені спеціалізовані

центри, інститути, лабораторії, що ведуть дослідження в цьому

напрямку. Діє добре налагоджена система аспірантури і

докторантури. Регулярно організовуються відповідні семінари,

конференції, симпозиуми. Серед таких центрів: Міжнародна

Академія наук (Париж), Міжнародне товариство історії та філософії

науки, Інститут і музей історії науки (Флоренція), кафедра історії

науки (Московський

університет), Центр досліджень науково-

технічного потенціалу та історії науки імені Г.М.Доброва НАН

України (Киів), Інститут історії природознавства і техніки (Російська

академія наук), Лабораторія науки і техніки Національного Центру

наукових досліджень (Париж), Беккмановський Центр з вивчення

історії хімії, філософії та соціальних зв’язків (Кентсбері,

Великобританія) та інші.

В багатьох країнах світу видаютъся спеціальні періодичні

видання: «Нариси з історії природознавства і техніки» (Київ); «Наука

та наукознавство» (Київ); «Історія української науки на межі

тисячоліть» (Київ); «Дослідження з історії техніки» (Київ); «Вопросы

истории

естествознания и техники» (Москва); «Нунцій, аналіз історії

науки» (Галілеєвський Центр досліджень, Італія); «Фізис:

Міжнародний огляд історії науки»; «Історія філософії біологічних

наук»; Міжнародний архів історії науки (Італія) та інші. Згадана

мережа наукових установ та спеціалізованих періодичних видань

істотно впливають на конкретний зміст і гуманізацію технічної

освіти у вищій школі, популяризацію історії

науки і техніки при

підготовці спеціалістів природничонаукового і технічного профілю.

Це в деякій мірі сприяє і кращому засвоєнню предмета конкретної

дисципліни. Крізь «драму ідей», долю окремих вчених формується

духовність, гуманістична уява про висоти і зльоти наукової думки.

Особливо в тих випадках, коли історичні особи є національною

гордістю.

У наукових центрах і

університетах близького і далекого

зарубіжжя (Росія, Литва, Латвія, Естонія, Франція, Італія, США та

інші) активно розробляються і впроваджуються у вузах, коледжах і

школах навчальні курси з вітчизняної науки, видаються відповідні

підручники і посібники. Цей процес стрімко поширюється на

систему вищої освіти України. Виключно велике значення, у зв′язку з

цим,

мала б підготовка навчальної програми для загального курсу

історії науки і техніки в контексті розвитку світової культури для

вищих навчальних закладів України.

Синтезуючий характер історії науки і техніки

Історія науки і техніки як інтегруюча дисципліна має міцну

основу для функції підвищення рівня гуманізації професійної освіти,

наповнення її духовним

змістом. Вона також виконує функцію

популяризатора науково-технічних знань. Така історія сприяє

розкриттю тенденцій розвитку світової культури. Допомогає краще

зрозуміти інтелектуальні та духовні зміни в суспільстві,

закономірності поширення і засвоєння знань на сучасному етапі.

Історія науки і техніки виступає як джерело світогляду про їх

взаємодію з суспільством.

Однією з проблем самостійної галузі наукового пізнання, якою

є історія науки і техніки з її специфічними проблемами, завданнями

та методами, є вибір схеми побудови і викладання університетського

курсу цієї дисципліни. При вивченні історії розвитку науки (чи наук)

техніки у нас немає можливостей врахувати всі чинники, що

впливали на їх розвиток, повною мірою показати, яким чином

долались перешкоди у впровадженні науково-технічних ідей,

розв’язувались проблеми. Тому матеріали пропонованої книги є

вибірковими. Такий підхід обумовлює її структуру і зміст.

Хронологічно-проблемний підхід до питань і проблем, що є,

на наш

погляд, найбільш вагомими для відповідного етапу розвитку

суспільства і відображають відповідний стан науки і техніки, дає

можливість найкраще розкрити закономірності, показати творчу і

руйнівну силу науки і техніки, їх еволюцію, місце і роль в системі

суспільних відносин.

Надзвичайно важливо, що історія науки і техніки започатковує

той напрямок університетської системи

технічної освіти, який може

бути продовжений вивченням цілого ряду історичних дисциплін, що

відповідало б вимогам інтегрування національної освіти у

європейську і світову.

Було б доцільним, наприклад, в технічному вищому

навчальному закладі поєднати історію України, що значною мірою

дублює шкільну програму, з навчальною дисципліною «Україна в

контексті світового розвитку: соціально-економічні

та науково-

технічні аспекти». Цей підхід зробить українську історію складовою

частиною всесвітньої історії. Інтегрована навчальна програма з

історії України, могла б бути, наприклад, такою, як вона

представлена на наступній сторінці.

Інтегруючий характер історії науки і техніки проявляється і в

тому, що вона відкриває широкі можливості для розробки

навчальних програм історії спеціальних

дисциплін чи наук. Це

можна продемонструвати, наприклад, наступним переліком

спецкурсів (табл.1,2).

Таблиця 1

№№

Тем

Назва теми Загаль

на

кількіс

ть

годин

Лекції

(кількіст

ь годин)

Семінарські

та інші

форми

занять

(кількість

годин)

1 2 3 4 5

Вступна лекція 2

Тема 1 Науково-технологічний та 2 2

інноваційний розвиток як чинник

національної безпеки України

Тема 2 Інноваційна інетграція України зі

світовою економічною системою

2 2

Тема 3 Розвиток організаційно-

економічних форм інтеграції

науки і виробницта

2 2

Тема 4

Міжнародні зв′язки України в

галузі науки і освіти

2 2

Тема 5 Наукові центри та їх роль у

підвищенні інноваційної

діяльності

2 2

Тема 6 Організаційні та правові засади

створення національного

інформаційного простору

2 2

Тема 7 Проблеми екологічної безпеки та

стійкого розвитку України

2 2

Тема 8 Державні науково-технічні

програми України

2 2

Тема 9 Виробництво наукових знань в

наукових школах України

2 2

Тема 10 Підготовка наукових та

інженерних кадрів в умовах

науково-технічної революції

2 2

Тема 11 Пріоритетні напрямки розвитку

науки і промислового виробництва

в умовах інформаційного

суспільства

Наукова

конфере

нція

Україна в контексті світового

розвитку: соціально-економічні та

науково-технічні аспекти

Всього 48 24 24

Таблиця 2

№

п/п

Найменування спецкурсів кількість годин

1. Всесвітня історія організації промислового

виробництва

2. Історія зародження, організації науково-дослідної

діяльності (науково-дослідні и науково-освітні

центри світу).

1 2 3

3. Видатні вчені України в галузі науки і техніки.

Наукові школи України в загальноєвропейському

контексті.

4. Історія вищої освіти (в контексті світового розвитку) 18

5. Соціальна історія математичного прородознавства 36

6. Історія фізики 36

7. Історія хімії та хімічної технології 18

8. Правове забезпечення організації наукової та 18

інженерної діяльності

9. Наукове співтовариство: Вступ до соціології науки 18

Отже, ми стаємо на той шлях, на якому поєднання зусиль

згаданих дисциплін для різних спеціальностей може сприяти

підвищенню рівня гуманізаціі професійної освіти, розквіту творчого

потенціалу молодих спеціалістів, насиченню його конкретним

духовним змістом. Але це може статись за обов’язкової умови

усвідомлення того, що розвиток творчих здібностей особистості

можливий лише при

систематичному поповненні знань людиною

протягом усього життя. Це має спонукати її змінити ставлення до

самостійності в здобутті знань. Ті знання, які отримує слухач з лекцій

і практичних занять сьогодні, є тільки основою для подальшої

кропіткої праці щодо здобуття потрібних йому знань в

інформаційному суспільстві.

Зміст навчальної дисципліни

Матеріали навчального посібника

, що пропонуються читачеві,

охоплюють, в основному, період історії за дві з половиною тисячі

років. Автор не ставив перед собою мету висвітлити досягнення

цивілізацій Тропічної Африки і доколумбовської Америки. Хоча ці

регіони планети займають особливе місце у вивченні історії людства,

в тому числі історії науки і техніки.

У навчальному посібнику розкрито

не лише позитивні моменти

історичного розвитку науки і техніки. Їх історія наповнена

переслідуваннями, знущаннями над тими, хто творив, намагався

дивитись в майбутнє, прогнозував розвиток людської цивілізації.

Таких сміливців спалювали, кидали до в’язниць, переслідували,

намагались знищити фізично і морально, створювали важкі умови

життя, перешкоджали творчій праці. Вони ж вірили в майбутнє

Неофобія була властива і представникам духовенства, і володарям-

правителям, і обивателям, які випадково виявились в офіційній науці.

Згадаймо долю природодослідників і філософів Д.Бруно і І.Кеплера,

Ч.Дарвіна і Г.Менделя, винахідників І.Ползунова і його парової

машини, І.Кулібіна та ігноровані його дерзновенні проекти,

Р.Фултона і його

пароплава, О.Яблочкова і його світильників,

О.М.Лодигіна і його винаходів, Ф.Піроцького і його новинок в галузі

використання електрики, А.Ейнштейна і оцінку його теорії

відносності, М.І.Вавілова та багатьох інших мислителів і їх творінь. І

це мусить бути доведено до читача, знайти відображення в історії

науки і

техніки.

Таким нам уявляється концептуальне викладення змісту і

форми університетського курсу історії науки і техніки. Безперечно,

даний варіант не претендує на вичерпність і можливість

запропонування інших варіантів. Глибоке осмислення

запропонованих матеріалів, їх засвоєння студентами технічного вузу

буде сприяти зростанню інженерної культури, методологічній

підготовці спеціалістів до створення техніки і технологій, що

відповідали б сучасним вимогам і збереженню життя на планеті

Земля.

Методологічні аспекти розвитку науки, техніки і технології

Науково-технічна революція покликала до життя тенденцію

ускладнення завдань, як в теоретичній діяльності, так і в суспільній

практиці. Сьогодні теоретичні і практичні завдання набули

комплексного міждисцицлінарного характеру. Вони часто не мають

близьких аналогів і прототипів. Ось чому для правильного

розв’язання таких завдань потрібне поєднання зусиль спеціалістів

різних галузей. Очевидно, що в цих умовах ефективність і якість

досліджень і розробок залежатиме від науково-методичної і

методологічної підготовки творців нової техніки і технологій. Така

вимога продиктована революцією у психології людини, що

обумовлена приходом постіндустріальної цивілізації

(інформаційного суспільства). Це головна причина, що має

спонукати майбутніх інженерів засвоювати методологічний арсенал

сучасної науки і техніки. Його засвоєння є соціальною проблемою. У

її розв’язанні міститься значний резерв інтенсифікації науково-

технічної і конструкторської діяльності, підвищення ефективності

науки як виробничої сили на користь, а не на шкоду людині.

Інженерна освіта технічної школи вимагає обов’язкового

дотримання принципу комплексності при створенні науково-

технічних новинок. Це означає, що випускник технічного

навчального закладу має бути підготовлений не

тільки для того, щоб

враховувати технічні вимоги при конструюванні техніки, розробці

нових технологій, організації виробничого процесу. Він зобов’язаний

зважувати і враховувати в органічній єдності економічні, екологічні

проблеми, соціальні, естетичні, медико-біологічні, ергономічні,

демографічні аспекти. Підкреслимо, що ці аспекти є обов′язковою

умовою і для управлінців, менеджерів, що працюватимуть в

умовах

інформаційного суспільства.

Визначимо ряд ключових понять методологічного характеру,

що зустрічатимуться при вивченні курсу історії науки і техніки.

Серед них такі поняття, як «наука», «техніка», «технологія»,

«технічна діяльністъ». Як вони пов’язані між собою і з рівнем

розвитку суспільства?

В «Большой Советской Энциклопедии» поняття науки

сформульовано так: «Наука - сфера людської

діяльності, функцією

Олексій Миколайович

Боголюбов

якої є вироблення і теоретична систематизація об’єктивних знань про

дійсність, одна з форм громадської свідомості. В процесі історичного

розвитку наука перетворюється у виробничу силу і важливий

соціальний інститут. Вона впливає на державне, соціальне і

громадське життя. Поняття «наука» містить в собі як діяльність щодо

отримання нового знання, так і результат

цієї діяльності – суму

здобутих на даний час знань, що в сукупності створюють наукову

картину світу».

Відомий український вчений в галузі математики і механіки

О.М.Боголюбов у зв’язку з таким

визначенням науки відзначає, що поняття

об’єктивності можна застосувати тільки до

обмеженого числа наук. До них можна

віднести, наприклад,

математику і

математичне природознавство. Багато наук

є суб’єктивними. Є теорії, котрі визначають

науку, навіть мають ім’я їх творців. Як

приклад можна навести: дарвінізм,

марксизм-ленінізм, менделізм. Яскравим

прикладом суб’єктивності є філософія.

Кожен творець філософських систем,

безперечно, своє вчення вважав

об’єктивним. Тому О.М.Боголюбов

пропонує вилучити з

визначення «наука» слово «дійсність» і визнати,

що наука не «перетворюється у виробничу силу суспільства». Вона

завжди з самого свого зародження є такою за умови, якщо

«виробничим силам» не давати звужене і довільне тлумачення. І,

нарешті, про «наукову систему світу». Скільки їх було створено за

дві з половиною тисячі років історії

людства?

Таким чином поняттю «наука» можна дати таке визначення: це

є та галузь людської діяльності, що виробляє і систематизує знання і

є однією з виробничих сил суспільства. Її мета, як стверджував

Г.Лейбніц, благоденство людства, досягнення всього, що корисне для

людей. Тобто, наука складається з фактів. Але А.Пуанкаре

підкреслював: «

Наука будується з фактів, як будинок з цегли; але

нагромадження фактів не є наука, так само, як купа цегли не є

будинок».

Розвиток науки завжди здійснюється у конкретних історичних

умовах. Умови певного періоду історії визначаються перш за все

виробничими силами суспільства. Досягнутий етап його розвитку,

властиві йому засоби виробництва і виробничі

відносини висувають

перед наукою певні завдання. Проявляється ставлення і створюються

умови для неї, можливості реалізації її досягнень. Історія зберігає

чимало прикладів, коли виробничі відносини гальмували подальший

розвиток науки, перешкоджали використанню її досягнень. І

навпаки, виробничі відносини, що відповідали виробничим силам,

стимулювали науку. В свою чергу, досягнення науки, технічний

прогрес сприяли розвитку суспільства.

Розвиток науки в історії людства йшов нерівномірно. Періоди

швидкого і навіть стрімкого прогресу змінювались періодом застою,

а інколи і занепаду. Характерним в цьому є розвиток

фізико-

математичних наук. Після розквіту в епоху Давньої Греції та Риму

вони загальмували свій розвиток. Центр науки у середньовіччі

перемістився на Схід в країни Ісламу, до Індії та Китаю. А потім

знову спостерігається прогрес у Європі. Незважаючи на це, значення

науки в житті людства помітно зростало і вона набувала все

більшого

визнання іусвідомлення її необхідності.

З’ясуємо, що ж собою уявляє поняття «технiка», яке буде нами

вживатись в процесi вивчення її iсторiї. Техніка має власні об’єктивні

закони побудови і розвитку. Ці закони вже багато сотень років

інтуітивно використовують конструктори, які створюють кращі її

зразки. Усвідомлення цих законів є

надто важливим, тому що

сьогодні багато уваги потрібно приділяти фундаменталізації

інженерної освіти. Це передбачає, насамперед, поглиблення і

розширення знань з математики, фізики, хімії, інших природничих

наук, які є базовими для спеціаліста. Світ техніки поширюється і

ускладнюється. Під впливом науково-технічного прогресу все більше

актуальності набувають фундаментальні знання про саму техніку,

єдину уяву про побудову і розвиток різних машин, приладів, апаратів

і обладнання. Тобто, зростають вимоги не тільки до

природничонаукової, а і до загальнотехнічної фундаментальної

підготовки інженерів.

Поняття «техніка» можна визначити так: це сукупнiсть знарядь

та засобiв працi, котрi використовуються в суспiльному виробництвi

i є часткою виробничих сил суспi

льства. Але чи дасть таке

визначення повну уяву, яку має сформувати у своїй свiдомостi

iнженер - творець нової технiки?

Якщо зробити грунтовний аналiз сутностi основних напрямкiв

науково-технiчного прогресу, технiки зокрема, то помiтимо цiкаву

рiч. Вибуховi або революцiйнi ситуацiї виникають

у тому випадку,

коли потреби суспiльства не можуть бути розв’язанi за допомогою

наявних засобiв працi, коли вичерпанi можливостi удосконалення

технiчних пристроїв i систем на основi використаного принципу дiї i

коли вiдкриття тенденцiй розвитку технiки дає можливiсть знайти

новi технiчнi рiшення. Так було

з винаходом перших знарядь для

обробiтку землi. Таке ж ми спостерiгаємо у створеннi парусних

кораблiв, парової машини, телеграфу i телефону, радіо,

електродвигуна i генератора, вакуумної лампи i транзистора,

комп’ютера.

У вiдкриттi згаданих пристроїв розкривається iнтеграцiйний

зв’язок наукових знань з принципами дiї новинок. З перебiгом часу

помiтнi якiснi зрушення в галузях, де знаходили втiлення технiчнi

новинки. До розв’зання технiчних проблем залучаються вченi,

нженери, цілі колективи дослiдних установ i лабораторiй.

Iсторiя свiдчить, що поступовий розвиток суспiльства завжди

пов’язаний з розвитком i удосконаленням його продуктивних сил.

Iсторiю технiки, як i науки, треба розглядати у її зв’язку з

продуктивними силами, усiма сторонами життя суспiльства. Тому

поняття «техн

iка» потрiбно тлумачити значно ширше того, що ми

визначили класичним формулюванням. Не важко помітити з того, що

вже викладено: у поняття «технiка» треба включити, наприклад,

електроннi прилади (радiо, фотоелементи для управлiння роботою

механiзмiв тощо), якi набули важливого значення у ХХ ст. Вони не є

механiчними в суворому розумiннi цього слова. Але саме їх розвиток

розкриває тенденцiї до зростаючого панування людини над

Природою, яка ранiше виражалась в механiчних формах.

Основна соцiально значуща функцiя технiки полягає в тому,

що вона є складовим елементом матерiально-технiчної дiяльност

людей. Технiка поширює масштаби трудової діяльностi i пiдвищує її

ефективнiсть, спираючись на закони Природи i виробничий досвiд.

Соцiальною функцiєю технiки визначаються суперечностi i причини,

що прискорюють або гальмують процес її розвитку. Вони i є

рушiйними силами, створюють умови для здiйснення прогресу

технiки.

Суспiльнi

потреби формуються i регулюються, насамперед,

економiчними вiдношеннями i, в свою чергу, формують конкретнi

вимоги до розвитку технiки. З’являється соцiальне замовлення як

сумарний вираз потреб. Усвiдомлення їх, в першу чергу виробничих

потреб, i збуджує думку творців нової технiки. Вони за допомогою

нових машин i технологiй певною мiрою

формують новi, бiльш

високi суспiльнi потреби, бiльш досконалi здiбностi, навики, знання.

Дана обставина забезпечує безперервнiсть технiчного розвитку

суспiльства. Створюється нескiнчений ланцюг прогресу технiки, що

народжена потребами суспiльства, їх зростанням, i вона сама

постiйно вiдтворює новi потреби. Створення нової технi

ки

неможливе без певного рiвня знань, що вiдповiдають об’єктивним

законам Природи i здатних керувати практичними дiями людини.

Роль науки в розвитку технiки не завжди була провiдною. До

кiнця ХVІІІ ст. наука iстотно не впливала на виробництво i технiку.

3нання, яких вимагала технi

ка, носили дослiдницький характер. До

створення технiки вони не виражались як знання про Природу та її

закони. Разом з тим не суперечили їм. Це були знання про предметнi

дiї, що вели до якогось результату. В них фiксувались певнi типи

взаємодiї конкретних предметiв, їх властивостi i способи сполучень,

що гарантували досягнення накресленого результату.

Машинне виробництво вимагало поєднання в одному

технологiчному циклi рiзноманiтних

механiчних i фiзико-хiмiчних

процесiв, використання нових

матерiалiв, видiв енергiї. При

цьому змiнилась роль науки в

технiчнiй творчостi. Вона стала

фундаментом створення нової

технiки. В технiчних пристроях

використовуються

природничонауковi, математичнi

методи, або закони. Творцi нової

технiки

враховують не тільки

суспiльнi потреби, а й розвиток

свiтової науки i практики. Їх

творчiсть спрямована на створення нової, бiльш досконалої і

ефективної технiки, що задовольняє високі технiчні, економiчні,

соцiальні та iнші потреби.

Внутрiшня логiка розвитку технiки обумовлена

взаємовiдносинами її з

людиною i Природою. Вона пов’язана з

замiною людської сили силами Природи. В технiчних пристроях

трудовi функцiї людини замiнюються механiчними. Цей процес

сприяє подоланню суперечностей мiж розвитком технiки i

обмеженнями людських психофiзичних можливостей. Поступова

замiна у виробничому процесi людини технiчними пристроями

пов’

язана з дiалектикою диференцiацiї та iнтеграцiї, спецiалiзацiї,

ускладнення i спрощення, iндивiдуалiзацiї та масовостi. Цi

дiалектичнi суперечностi розв’язуються шляхом автоматизацiї

виробництва. Вона забезпечує якiсть, зменшення матерiало- i

енергоємностi технiки i продукцiї, веде до зростання можливостей

використання нових високоефективних

технологiчних процесiв.

Iснує двi форми розвитку технiки: еволюцiйна i революцiйна.

Еволюцiйне удосконалення проявляється шляхом зростання рiзних

параметрiв пiд час удосконалення i рацiоналiзацiї конструкцiї. При

цьому зберiгається основний принцип функцiонування технiчного

пристрою. Створюються модифiкацiї, поширюється

застосування їх у

рiзних галузях. Революцiйна форма розвитку пов’язана з якiсними

перетвореннями у технiцi, створенням i використанням нових машин,

механiзмiв, матерiалiв, видiв енергїї.