Бесов Л.М. История науки и техники

Подождите немного. Документ загружается.

Еволюцiйна i революцiйна форми

творчостi реалiзуються через

дiалектику кiлькiсних i якiсних змiн.

Врахування таких змiн помiтно при

визначеннi моменту переходу до

приципово нових технiчних пристроїв.

Усе це дає можливiсть визначити

збiльшення темпiв i масштабiв

технiчного прогресу, зрозумiти

закономiрностi цього процесу, визначити його тенденцiї i

перспективи, що пов’язанi з

сучасним періодом науково-

технiчного прогресу.

Сучасний етап НТР

характеризується створенням

засобiв автоматизацiї

розумової дiяльностi людини,

перетворенням iнформацiї в

усiх сферах людської

дiяльностi. Наприкінці ХХ ст.

у розвинутих країнах розпочався етап

науково-технічної революції,

який докорінно змінив погляди і виробничі взаємовідносини

суспільства, що набуло назву інформаційного (постіндустріального)

суспільства. В ньому 70-90% економічного зростання має

забезпечуватись впровадженням нових знань і технологій.

Отже, потрібні інженерні кадри з новим світоглядом, новими

навиками, органічною потребою здобувати знання, постійно

поповнювати інформаційний ресурс, підвищувати рівень загальної та

професійної культури

. Головне, що мусить бути ними засвоєно:

техніка, обладнання, створювані ними, повинні давати не лише

економічний, але і соціальний ефект. Це означає, що, створюючи

нову техніку, не можна порушувати існуючі норми і правила, інші

нормативні акти щодо охорони навколишнього середовища.

Екологічні права і обов’язки кадрів усіх рівнів повинні викликати

почуття

відповідальності за наслідки своїх дій. Такі риси можуть

бути властивими тільки для кадрів з гуманітарною складовою

інженерної освіти. Це чи не найголовніший фактор, коли спеціаліст

під впливом зовнішніх або внутрішніх чинників вимушений буде

змінювати напрямки своєї діяльності, а то і місце роботи.

Створення ЕОМ дало можливiсть автоматизувати фiзичну

працю

, ручнi операцiї. Це зроблено не тiльки в безперервних, але i в

дискретних виробничих процесах, що вiдмінні якiсно рiзними

режимами, якi важко описати математичними методами. Розв’язання

проблеми стало можливим завдяки створенню програмного

управлiння системами машин. Спочатку були створенi верстати з

числовим програмним управлiнням, а потiм багатооперацiйнi

верстати – оброблюючi центри.

Освоєння виробництва промислових роботiв вiдкрило шлях

повнiй автоматизацiї пiдприємств, створенню заводiв-автоматiв.

Подальший розвиток програмного управлiння системами машин

вiдповiдно до

суспiльних потреб дав можливiсть перейти до

широкого виробництва i використання гнучких виробничих систем.

Це веде до швидкої замiни обладнання i поточного виробництва

виробiв з iндивiдуальними властивостями.

Такi тенденцiї розвитку технiки в iсторичному вимiрi

створюють умови для розповсюдження нових технологiй з

комплексним використанням традицi

йних i нових видiв енергiї,

високоефективними способами обробки матерiалiв -

електрохiмiчними, лазерними, радiацiйними, автоматизованими

методами контролю якостi i випробування продукцiї. Згаданi галузi

iстотно перетворюють призначення технiки. Її структура все бiльше

набуває властивостей системностi, веде до змiн функцiї технiки.

Отже,

технiку потрібно розглядати в постiйному розвитку, що

здiйснюється на власнiй основi i спрямовується потребами

суспiльства, яке стрімко розвивається, і змінює своє обличчя під її

впливом з використанням новітніх досягнень науки.

Природно виникає питання: а що ж собою являє поняття

«технологiя»? Наскiльки вона пов’язана

з науково-технiчними

перетвореннями в суспiльствi? Поняття «технологiя» також має своє

визначення. Її можна трактувати як свiдоме розчленування

виробничого процесу на окремi операцiї, елементи, дiї. Технологiя

можлива i необхiдна там, де людина активно i цiлеспрямовано

ставиться до оточуючих її процесiв з метою св

iдомої i планомiрної

змiни природного або соцiального середовища. В сучаснiй

промисловостi технологiя постiйно змiнюється i розвивається.

Шляхом впровадження машин, хiмiчних процесiв та iнших методiв

вона здiйснює перетворення у технiчному базисi виробництва, а

разом з тим i у функцiях працівників.

Можна узагальнити висловлене

і сказати, що технологія - це сукупність методів обробки,

виготовлення, зміни стану, властивостей, форми сировини,

матеріала або напівфабриката, які здійснюються в процесі

виробництва продукції. Це вище вміння щось робити.

Науково-технічна революція значно поширила сферу

використання технологiй, дала iмпульс розвитку мiкроелектронiки та

iнформацiйної технi

ки. Вона стала базою нових технологій, які

отримали назву мікро- і нанотехнології. Мініатюризація

започаткувала «інформаційні технології». Коли ми говоримо про

інформаційні технології, то матеріалом тут виступає інформація. Але

це якісно нова інформація про стан об’єкта, процесу чи явища. Ця

технологія представлена методами і способами роботи з інформацією

персонала і технічних пристроїв.

Виникає питання, а що ж таке «інформація»? Це поняття

можна уявити як відомості про оточуючий світ (об′єкти, явища,

події, процеси і т.д.). Інформація є

відомості, які зменшують ступінь

невизначеності, що має суб’єкт, неповноту знань, відчуджених від їх

творця, і які стали повідомленням (вираженим певною мовою у

вигляді знаків, в тому числі і записаними на матеріальному носії). Ці

відомості можна відтворювати шляхом передачі людьми усним,

письмовим або іншим способом (за допомогою умовних сигналів,

технічних засобів

, обчислювальних засобів і т.д.).

Мiкроелектронiка стала основою нововведень i ключовою

технологiєю останньої третини ХХ ст. Без мiкроелектронiки нi

технiчно, нi економiчно неможливо реалiзувати такi базиснi новацiї,

як бiотехнологiя, ядерна технiка, космiчна технiка, бiльш повне

використання

енергоносiїв, новi матерiали зі заздалегiдь заданими

властивостями, екологiчно чистi технологiї.

На етапi НТР технологiя, як i технiка, набули iстотних змiн. У

зв’язку з цим однiєю з найважливiших фiлософських проблем

останнiх рокiв стало вивчення розвитку технiчної дi

яльностi. Така

діяльність що є своєрiдним соцiальним феноменом, набула

соцiального статусу. Але науковці і спеціалісти тлумачать технiчну

дiяльнiсть неоднозначно. Переважна бiльшiсть дослiдникiв

фiлософських питань технiки в основному ототожнюють поняття

технології як різновиду виробничої (матерiально-виробничої) та

iнженерної

дiяльностi.

Ототожнення технiчної дiяльностi з матерiально-виробничою

цiлком зрозумiло. Їх єднають такi характеристики, як предметнiсть,

продуктивнiсть, практична спрямованiсть. Специфiчнi, неоднаковi

риси проявляються при аналiзi вiдмінностей мiж технiчною та

iнженерною дiяльнiстю. Наприклад, вважається, що сучасна

технiчна

дiяльнiсть по вiдношенню до iнженерної несе в собi виконавчу

функцiю, яка спрямована на безпосередню реалiзацiю на виробництвi

iнженерних знань, iдей, проектiв i планiв. Вона бiльше заснована на

досвiдi, практичних навиках, догадках. Iнженерна дiяльнiсть

виходить за межi тi

льки технiки. Вона передбачає регулярне

використання наукових знань.

Є цiлий ряд дослiджень, де технiчна творчість визначається як

вид соцiальної дiяльностi, що спрямована на пiзнання i перетворення

явищ неорганiчної природи, створення на цiй основi технiки. В свою

чергу, логiко-гносеологiчне трактування

поняття технiчної дiяльності

зводить її до дiяльностi матерiалiзацiї iнженерного знання. Є i такi

дослiдження, в яких при аналiзi проблем технiчної творчостi

технiчну дiяльнiсть трактують як специфiчний вид духовно-

практичної дiяльностi, що не притаманні нi науковій, нi виробничій

дiяльностi. Але добре вiдомо, що технiчна дiяльнiсть мiстить в собi

як практичний, так i духовно-практичний компонент.

Отже, технiчна дiяльнiсть повинна розглядатись

як дiяльнiсть

щодо забезпечення повного життєвого циклу технiчного об’єкта.

Вона мiстить в собi дiяльнiсть з проектування та розробки технiки i

технологiчних процесiв, безпосереднього виробництва технiки та її

експлуатацiї. Крiзь призму такої трактовки нами i буде розглядатись

технiчна дi

яльнiсть. Чому? По-перше, тому, що в iсторичному планi є

можливiсть найбiльш повно вiдтворити минуле розвитку технiки. По-

друге, така трактовка буде корисною i в перспективному планi – при

моделюваннi рiзних комплексних програм розвитку технiки.

Таким чином, ми вийшли на той шлях, який єднає iсторiю

науки i технiки з iсторiєю iнженерної дiяльностi. Не втручаючись в

останню, зазначимо: якщо ми хочемо мати найбiльш повне

вiдображення реального стану справ у суспiльному виробництвi, то

не можна допускати, щоб у нашiй уявi теорiя i практика,

проектувальна, наукова, iнженерна, виробнича та iншi види

матерi

ально-духовної дiяльностi iснували i вивчались розрiзнено.

Такий пiдхiд не створить передумов для вироблення науково

обгрунтованих рекомендацiй щодо розвитку сучасного виробництва,

функцiонування i розвитку технiки. Це повинно стати «iдеологiчним

принципом» у розробцi принципово нових конструкцiй i технологiй,

однією з основних вимог до мобільного, комунікабельного

спеціаліста, який буде працювати в науково-інноваційній та

інноваційно-технологічній сферах суспільства.

Основні вимоги до спеціаліста інформаційного суспільства

Стрiмкий розвиток усіх сфер суспільного життя на етапi НТР

позначений, як згадувалось, колосальними обсягами iнформацiї. В

інформаційному суспільстві науково-технічний прогрес не тiльки

ускладнив суспiльне життя, але i

поступово привiв до вичерпностi

ресурсiв, необхiдних для забезпечення життєздатностi людства.

Докорінні перебудови матеріально-технічної основи розвитку

людства неможливі без максимального використання

мікроелектроніки, інформатики, біотехнології. Тільки так можна

раціонально організувати «онаучену» людську діяльність тієї

частини спеціалістів, яких сьогодні готує вища технічна школа.

Науковцi, як відомо, вже включились у процеси

вiдтворення джерел

енергії. Дещо з їх пошукiв втiлено у практику. Переважна бiльшiсть

розробок поки що на стадiї лабораторних показникiв або iдеї. Йдуть

пошуки і реалізуються досягнення в галузі розв’язання проблем

Віктор Михайлович

Глушков

харчування, лікування, широкого використання біотехнологій на

користь соціальної сфери в цілому. «Cоціальне замовлення»

інформаційного суспільства на уніфікованого, мобільного спеціаліста

– це вимога сучасного етапу науково-технічної революції. Така

ситуацiя висуває перед науковцями та iнженерно-технiчними

кадрами особливi вимоги, радикальним чином змiнює критерїї

оцiнки їх дiяльностi.

Світова

практика показує, що ринок інтелектуальної праці

вимагає спеціаліста з міцною гуманітарною підготовкою, який був би

здатний включитись в процеси формування інформаційного

суспільства і якнайшвидшої адаптації не тільки до партнерів свого

державного простору, але і зарубіжних країн. Це чи не

найголовніший фактор за умов, коли спеціаліст, який вийшов з

дипломом інженера, під

впливом зовнішніх або внутрішніх чинників

вимушений буде змінювати напрямки своєї діяльності, місце роботи,

вибирати нових партнерів (або вони його). А партнери, як відомо,

повинні бути схожими, або ще краще, мати одну культуру. Отже, у

нас є можливість у стислому вигляді сформулювати ті умови, які

висуває інформаційне суспільство. Що ж це

за умови?

Перша умова. Інформаційне суспільство («постіндустріальне

суспільство», «суспільство знань», або «інфосфера») вимагає

комунікабельних спеціалістів, здатних мобільно включатись в

основні напрямки науково-технічного прогресу. Складні процеси

управління у різних його сферах (виробництво, соціальна сфера,

управління тощо) вимагають від них систематично здобувати нові і

відбирати потрібні знання, підвищувати рівень загальної та

професійної

культури. Тільки вміння їх поєднати гарантує

спеціалісту можливість зайняти в суспільстві «його соціальну нішу»

через ринок інтелектуальної праці. Він повинен усвідомити, що в

інформаційному суспільстві основним багатством і ресурсом є

інформація. Вона є свого роду промисловий

продукт, а її виробництво, як зазначив

академік В.М.Глушков, є один з видів

промислової індустрії. За його словами, це

не що інше, як концепція безпаперової

технології в організації сфери управління і

розподілу в суспільстві. 70–90 %

економічного зростання в

постіндустріальному суспільстві повинно

забезпечуватись впровадженням нових

знань і технологій.

Друга вимога. Здобуття нових знань

вимагає працездатності. Здатність

сприймати нове і прагнення навчатись і

працювати краще виявляються тоді, коли людина знає теорію.

Теорія, по влучному виразу родоначальника квантової теорії

М.Планка, відкриває вченому, досліднику, спеціалісту нові

горизонти невідомого. Вона допомогає разібратись у явищах,

размежувати відоме і невідоме, систематизувати дослідницькі дані,

сформулювати проблему, намітити програму практичних дій,

передбачити хід подій і наслідки тих чи инших кроків

. Практикою

встановлено, що через відсутність теорії значно стримуються

дослідження. Добре знання теорії - це 90 % успіху. Для того щоб

його досягти, маючи невеликі знання теорії, необхідно багато

експериментувати. Тоді експеримент затягується на багато років і

відкриття, очікуваний результат може виявитись запізнілим.

Третя умова. Революція в галузі обчислювальної техніки

вимагає від майбутнього інженера

не просто оволодіння комп′

ютером, а всім набором комп’ютерних програм, всілякими базами

даних і електронними джерелами інформації, залучення його до

арсеналу потужного математичного апарату для реалізації сучасних

математичних моделей розв’язання чисто математичних задач. Це, в

свою чергу, вимагає серйозної математичної підготовки спеціалиста,

тому що математика є провідним ланцюгом між

науковим

досягненням і його реалізацією.

Четверта умова. Різні сфери діяльності в інформаційному

суспільстві викликають необхідність переорієнтації обраної

спеціальності та одержання спеціалістом таких знань, щоб після

проходження ним невеликої спеціалізації він міг успішно працювати

в суміжній галузі. Тобто система підготовки інженерних, наукових,

управлінських кадрів повинна бути зорієнтована на вироблення

навику миттєво

пристосовуватись до ситуації ринку. Це і є не що

інше, як мобільність спеціаліста. Якщо мова йде про дослідницькі

кадри в науці, то вони повинні проявляти здатність пристосовуватись

до зміни тематики на різних стадіях циклу «дослідження -

виробництво». Тут мається на увазі і зміна установ, фірм.

Пята умова. Широкі можливості для випускника технічного

вузу відкриються тоді, коли він одержить глибокі знання з

біологізації, хімізації. У другій половині ХХ ст. біологічна революція

започаткувала «нову біологію», важливе місце в системі якої займає

генна інженерія (генна технологія), що складає основу біотехнологій.

В останню чверть двадцятого століття біологія проявила себе як

галузь науки, що стає стрижнем переозброєння

сфери матеріального

виробництва. Вона у співдружності з хімією дала поштовх развитку

біотехнологій.

Шоста умова. Для того щоб майбутній інженер, управлінець

успішно займався своєю професією, він повинен оволодіти

іноземною мовою. І не тільки тому, що цього вимагає інтеграційний

розвиток світового господарстваа. Це прокладає шлях до спілкування

і знайомства з побутом зарубіжних партнерів, загальнолюдськими

цінностями і культурою, новинами іноземних джерел в усіх сферах

людського життя.

Сьома умова. Становлення ринкових відносин повинно

супроводжуватись розвитком тенденції об’єднання університетів і

промислових підприємств, організацій та установ усіх форм

власності. Єднальний ланцюг при цьому

повинні скласти студенти -

майбутні спеціалісти. Тобто ті, хто паралельно з навчанням працює, а

також ті, хто має певну спеціальність. Ця риса, можливо, тривалий

час буде визначальною в соціальній адаптації інженера.

Восьма умова. Дуже важливим для розвитку творчості є

усвідомлення: в праці - мета життя, а не засіб до існування. Вже з

самого початку самостійного життя студент повинен мати самостійне

міркування про кожен експеримент, який він побачив. Кожне

визначення і наукові висновки, що ним прослухані. Незмірно

посилить свій інтелект, якщо виробить здатність планувати власні дії,

виробляти загальні правила, організовувати їх у освідомлену працю.

Дев

′

ята умова. Людина повинна бути патріотом, пам′ятати

про свою відповідальність перед суспільством і усвідомлювати

наслідки своїх дій, вчинкків.

Останнє не буде сприйнято молодою людиною, якщо вона не

відчуватиме практичних кроків з боку держави на її соціальний

захист. Одним з показників цього може бути пріоритет у

забезпеченні розвитку вищої освіти перед

силовими структурами і

державним апаратом усіх рівнів.

Викладені умови є надто актуальними, тому що показують

наявність можливостей знайти інженеру работу у скрутні часи

кризового стану суспільства. Це набагато привабливіше, ніж

очікування від держави покращання умов на ринку інтелектуальної

праці.

Це загальні умови для кадрів майбутнього, яких готує вища

технічна школа.

Хотiлося б вiдзначити і таке. Якщо ми прагнемо

мати мiцну вiтчизняну науку i рухатись до вищого ступеня

цивiлiзацiї, потрiбно якнайшвидше подолати негативну тендецiю

кадрового забезпечення наукових дослiджень. Не можна допускати

втрати загальнонаукового національного запасу. Що мається на

увазi?

Непрестижнiсть роботи в

академiчних установах України

очевидна. У 60-х роках ХХ ст. в науку йшов кожний 7–8-й випускник

вузу. I на цьому фонi кадри науки «старiли». На середину 90-х років

у iнститутах Нацiональної Академiї наук України четверта частина

науковцiв була пенсiйного вiку. Це говорить про те, що

немає

оновлення. Наприкiнцi 80-х років у науку йшов уже лише кожен 22-й

випускник вузiв. Проблеми майбутнього України набагато

ускладнюються тим, що висококваліфіковані спецiалiсти свої

погляди повернули на 3ахiд, в рiзнi комерцiйнi структури. За 1991-

1997 рр. з України за кордон виїхало 6 тис. науковців. І цей процес не

призупиняється. Це втрата інноваційного потенціалу держави. Своєю

працею вони піднімають на

високий рівень зарубіжну науку і

виробництво, сферу послуг і культуру. Це можна розцінити як факт

відсутності у певних державних органів наукової точки зору на

сучасну ситуацію, коли вітчизняна інформаційна інфраструктура не

має кадрів для подолання її відставання від рівня розвинутих

зарубіжних країн.

У формуванні творчої особистості емоційний фактор

викладання історії науки

і техніки відіграє неабияку роль,

психологічно готуючи молоду людину до активного включення в

діяльність в умовах інформаційного суспільства. Вона повинна

зайняти центральне місце в блоці соціально-гуманітарних дисциплін,

оскільки така історія показує і вимушує студента усвідомити: все те,

що створювалось людиною – і матеріальне, і духовне, вироблялось

нею, спираючись на науково-

технічний прогрес. Велич і геніальність

визначались кропіткою творчою працею, допитливістю,

спостережливістю і знаннями.

У зв’язку з цим зазначимо: з усього змісту навчальної

диципліни історія науки і техніки стає зрозумілим, що тільки ці дві

компоненти (наука і техніка) є базою для матеріального і духовного

зростання суспільства. Наука і техніка є раціональною

стрижневою

основою загальної історії. Вона враховує взаємообумовленість і

органічний взаємозв’язок науки і техніки з етико-моральними

цінностями не тільки окремих людей, а і цілих суспільств. Залежно

від ступеню розвитку складових культури, якими є наука, техніка і

етика, визначається показник зрілості суспільства.

СТАН НАУКОВИХ ЗНАНЬ ДО АНТИЧНОГО СВІТУ

Чисельні археологiчнi дослiдження та цiкавi при цьому знахiдки

стверджують думку про наявнiсть наукових знань у населення, що

мешкало на територiї Планети за десятки тисячолiть до нашої ери.

Зародки природознавчого свiтогляду слов'ян, як i грекiв, своїм

корiнням сягають у далеке минуле стародавнiх єгиптян i вавiлонян.

Єгипетська і вавілонська цивілізації були одними з найдавніших в

історії людства. Зачатки знань, якi закладенi тут в давнину, склали

основу уявлень наших предкiв про навколишнiй свiт. Культура

сучасної цивiлiзації була б неможлива, якби вона не

спиралась на цi

знання.

Протягом усього перiоду свого розвитку людство прагне до

осмислення i оцiнки знань далеких предкiв. При цьому надто

важливим є те, що, оцiнюючи духовнi цiнностi минулого, ми мусимо

засвоювати уроки, максимально успадковувати напрацьоване

нашими пращурами. Закономiрнiсть успадкування цієї спадщини

спостерігається протягом

розвитку усiєї цивiлiзацiї людства. I це не

дивно. Вивчаючи історію науки, ми дуже часто будемо помiчати, що

в науцi будь-якого iсторичного етапу є характернi риси минулого.

Вона є живим органiзмом, де переплетенi не лише iдеї, а й доля

багатьох людей, причетних до їх зародження i розвитку

Неважко помітити, що початковi знання людства про

навколишнiй свiт були вплетенi в його матерiальну дiяльнiсть. Це

були емпіричнi знання, якi не пiднiмались до теоретичних висновкiв

та узагальнень. Древні єгиптяни, як і вавілоняни, не зводили

теоретичних конструкцій. Вони були прагматиками. Накопиченi

ними знання,

як це ми ще побачимо, вiдiграли вирiшальну роль у

виникненнi науки. Завдяки емпiричним знанням було закладено

фундамент науки - сукупнiсть точно встановлених наукових фактiв.

Знання, які накопичені у Стародавньому Єгипті і Стародавньому

Вавілоні, були запозичені Персією, перейшли до греко-римської

цивілізації. Від неї передані європейській культурі

. У зв’язку з цим

В.I. Вернадський писав, що коренi нашої наукової думки сягають у

глибину i далечiнь столiтть i лише частково пов’язанi з проникнутим

релiгiйним i художнiм уявленням, релігiйними i фiлософськими

iнтуiцiями, побудовами i узагальненнями, далекими вiдгуками яких є

письмовi пам’ятники. Виразного

поняття про суму емпiричних знань

в далекi вiд нас часи ми зараз, на жаль, мати не можемо. I хоч цей

вислiв зроблено наприкiнцi ХІХ ст., але i сьогоднi вiн вiдображає

стан i оцiнку далекого минулого сучасної науки.

Відомо, що наука є процес отримання знань і відповідей

на

питання про світ і про те, як він побудований. У Стародавньому світі

люди не робили ніяких відмінностей між наукою та іншими формами

вивчення реальності. Багато проблем, які ми сьогодні вважаємо

науковими, у стародавніх отримали релігійне або філософське

пояснення, хоча у далекі, доісторичні часи з’явились зачатки

необхідних для повсякденного життя наук астрономії й математики.

Науку минулих тисячолiть можно оцiнити по-рiзному. В нашiй

уявi вона є джерелом краси i сили

сучасної науки. Разом з тим є явні

відповідності між досягненнями сучасної науки і деякими

уявленнями античної натурфілософії. Важко собi уявити, що можна

рухати прогрес без врахування здобуткiв наших далеких предкiв. Ми

не завжди вміємо оцінити цю спадкоємність і не завжди пам’ятаємо,

що “стоїмо на плечах” минулих поколінь.

Отже і самі мусимо стати

опорою для нащадків.

Єгипет

Багато досягнень цивiлiзацiї Стародавнього Єгипту увійшло

спочатку до греко-римської культури, а потім до арсеналу

європейської науки і культури. Стародавнім єгиптянам були відомі

начатки математики, астрономії, медицини, які мали прикладний

характер і використовувались для системи ірригації, будівництва

державного управління. У ІУ тис. до н.е. були винайдені сонячний і

водяний (клепсідра) годинники. Математичні папіруси містили

збірники задач з розв’заннями. Використовувались у розрахунках

арифметична і геометрична прогресії. В епоху Середнього царства

(до ХІV ст. до н.е.) відомі рівняння з двома невідомими і елементи

стереометрії (обчислення

об’ємів). У єгиптян існувала десятична

система обчислення. Вони вміли обчислювати площу трикутника,

трапеції й навіть кола, приймаючи число π = 3,14.

Особливо велику роль відігравали пропорції, символічні

позначення дробів. Адміністративна робота вимагала знань

арифметики і геометрії. Переписувач більшу частину свого часу

витрачав на підрахунки площ земель, які оброблялись, кількості

продукції, що вирощувалась

, їх розподіл, на визначення числа і

кваліфікації персоналу та ін. Особливо важливим було

перерахування вартості одних предметів на інші (гроші у Єгипті не

були відомі і використовувався натуральний обмін), нарахування

заробітної плати, податків тощо. Це вимагало знання таких операцій,

як зведення до квадрату, витягування квадратного кореня.

В Єгиптi виникли елементарнi

алгебраїчнi уявлення. Геометрія

займала особливе місце. Iснували знання в галузi планiметрii та

стереометрii. Підтвердженням цього є точність будівництва пірамід,

палаців, скульптурних монументів. Сiрiйський фiлософ Ямвлiх (4-3

ст. до н.е.) вiдзначав, що у єгиптян багато геометричних розв’язань,

тому що ще за давнiх часiв

з-за повенi Нiлу i спаду води вони