Бехруз X. Порівняльне правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

порівняльного правознавства як самостійного наукового напряму

все ж таки наледать до другої половини XIX ст. І на цій підставі

можна виділити такі етапи його становлення і розвитку:

1) етап формування ідей порівняльного правознавства —

спочатку як порівняльно-історичний напрям досліджень, а потім

як практико-прикладний напрям (1800—1900);

2) етап формування порівняльного правознавства і його

становлення як визнаного наукового напряму — І Міжнародний

конгрес порівняльного права (1900) і подальший його розвиток

(1900—1945);

3) етап інтенсифікації розвитку порівняльного

правознавства після другої світової війни (1945—80-ті роки XX

ст.);

1) сучасний етап розвитку порівняльного правознавства.

2. Формування ідей порівняльного правознавства

(1800—1900)

Власне формування порівняльного правознавства як визна-

ного наукового напряму починається з 1900 p., коли відбувся І

Міжнародний конгрес порівняльного права, і триває в умовах

постійного уточнення його цілей і до сьогодення. Разом із тим,

даний науковий напрям має свою передісторію, пов'язану з фор-

муванням ідей порівняльного правознавства (початок XIX ст. —

кінець XIX ст.).

Виникнення порівняльного правознавства невіддільне від усього

комплексу змін, які відбулися у світі, зокрема в політичній,

соціальній, економічній і культурній сферах життя суспільства

впродовж усього XIX ст. Для формування порівняльного право-

знавства необхідне було досягнення національними правовими

системами певного рівня розвитку, здатного вирішити практичні

питання на основі законодавчого масиву, що склався. Дійсно,

перші кроки на шляху формування порівняльного правознавства

мали явно практичну спрямованість.

Праці, що вийшли вже на початку XIX ст., автори яких праг-

нули осмислити правові явища в історико-порівняльному плані,

підготували той сприятливий ґрунт, на якому пізніше виросло

порівняльне правознавство.

Порівняльне правознавство впродовж даного періоду не відді-

лялося від вивчення зарубіжного права, що було цілком природно.

Підтвердженням служить те, що вперше у світі в Німеччині було

засновано компаративістський журнал «Критичний журнал юри-

дичної науки і законодавства за кордоном», який розглядав

проблеми порівняння зарубіжного законодавства. За час його

існування (1829—1853) вийшло 26 томів. Він містив дуже багатий

документальний, критичний і порівняльно-правовий матеріал.

Спочатку ідеї порівняльного правознавства зародилися в

порівняльно-історичній площині, розвивалися в історичних до-

слідженнях і сприймалися як загальна історія права. Поясненням

цього служить та обставина, що в цей період були сильні по-

зиції історичної школи, яка розглядала еволюцію різних правових

систем шляхом їх зіставлення, і стверджувалося, що правовий

розвиток народів іде різними, не схожими один на одного шля-

хами. Це була мета, швидше протиставлення, ніж порівняння:

треби було донести, що правовий розвиток, породжений фран-

цузькою революцією, зовсім не обов'язковий для інших країн.

Звертаючись до конкретних шляхів історичного розвитку права

Німеччини, представники історичної школи зосередили свою увагу

на рецепції римського права, германському праві і співвідношенні

цих двох систем. Залежно від того, як розумілося це співвід-

ношення, пізніше виділилися дві течії: романістів і германістів.

Зокрема, появу германської течії пов'язують із виходом у 1843 р.

книги Г. Безелера «Народне право і право юристів»

Таке бачення історії не сприяло розвитку порівняльного право-

знавства, оскільки дослідники, що підтримували ці ідеї, виходили

з розуміння історії не тільки як знання минулого, а як вивчення

сьогодення. Крім того, вони приступили до вивчення історії права

всіх народів (а не тільки історії римського права і німецького

права).

У 1831 р. на юридичному факультеті Паризького університету

було утворено першу кафедру порівняльного профілю, яка

називалася кафедрою загальної історії, філософії і порівняльного

законодавства.

Саидов А.Х. Сравнительное правоведение (основные правовые

системы современности): Учебник. — М.: Юристъ, 2000. — С. 106.

Розвитку порівняльного правознавства сприяли й інші науки,

які до цього часу дедалі наполегливіше звертаються до порівняль-

ного аналізу. Вирішальний вплив на становлення порівняльного

правознавства справила сама історична дійсність, тобто інтерна-

ціоналізація економіки, розвиток міжнародних відносин, торгових

зв'язків і т. ін.

Становлення і розвиток порівняльного правознавства в Німеч-

чині було пов'язано з іменами учених, діяльність яких розвива-

лася одночасно в трьох напрямах:

— наукова діяльність на широкій порівняльній основі і

створення філософсько-історичних концепцій порівняльного

права;

— практична діяльність з підготовки проектів нових

законодавчих реформ;

— діяльність, спрямована на інформування юристів про

стан права і реформи за кордоном. У цей час інтерес до

зарубіжного права дедалі більше посилюється, і в ньому чітко

позначаються два напрями: з одного боку, підкреслюється

спільність і схожість національних правових систем, з іншого —

дедалі

більше уваги приділяється відмінностям між ними.

А. Фейербах (1775—1833) першим здійснив порівняння су-

часних йому правових систем із метою вдосконалення законо-

давчої політики. Він займався порівнянням як у практичному,

так і в теоретичному плані, і навіть намагався створити науку

порівняльного права, яку трактував як загальну історію права.

А. Фейербах приділяв велику увагу вивченню на порівняльній ос-

нові іноземних правових систем, зокрема ісламського криміналь-

ного права, давнього руського права, права азіатських народів.

Практичне застосування порівняння як інструменту законодавчої

політики він доповнив і ширшою теоретичною концепцією. Він

стверджував, що тільки порівняння різних правових систем дасть

можливість перетворити юриспруденцію на справжню науку

Е. Ганс (1798—1839) одним із перших звернувся до вивчення

історії права всіх народів, з тим, щоб отримані в результаті порів-

няння дані потім звести воєдино. Для Е. Ганса історія права

кожної нації — це певна стадія в загальному, універсальному

Константинеско Л.-Ж. Развитие сравнительного правоведения //

Очерки сравнительного права: Сб./Отв. ред. В.А. Туманов. — М.:

Прогресс, 1981. — С. 111.

розвитку права. Тому й історія права — це наука порівняльна за

методом і універсальна за цілями.

Основна праця Е. Ганса — чотиритомне дослідження «Спад-

кове право у всесвітньо-історичному розвитку», — є, мабуть,

першим і дуже важливим внеском у порівняльну загальну історію

права. Мабуть, поява цієї книги і є днем народження сучасного

порівняльного права, хоча, на жаль, в юридичній науці свого часу

вона не отримала ніякого відгуку і за нею ніхто не попрямував

У 1894 р. в Німеччині було засновано Міжнародну асоціацію

порівняльного правознавства і науки народного господарства,

діяльність якої тривала до 1926 р., до того моменту, коли ця

асоціація злилася з Інститутом зарубіжного і міжнародного

приватного права, а її періодичні видання (їх було декілька) від-

повідно були об'єднані в «Журнал зарубіжного і міжнародного

приватного права».

Ідеї порівняльного правознавства, окрім Німеччини, формува-

лися І в Інших країнах, зокрема у Франції. Якщо в першій половині

XIX ст, центром формування ідей порівняльного правознавства

були Німеччина, то в другій половині XIX ст. він перемістився до

Франції. Разом із географічною зміною центру формування І

розвитку ідей порівняльного правознавства змінюється і його

спрямованість — з історичної на практико-прикладну, з метою

вдосконалення національного законодавства.

Природно, що даний інтерес був історично зумовлений про-

цесами (зокрема правовими), які мали місце у французькому

суспільстві в даний період. Перш за все, мається на увазі фран-

цузька кодифікація, яка дуже вплинула на хід розвитку правової

науки і практики на тривалий період.

Французькі компаративісти до вивчення зарубіжного права

зверталися переважно, як уже наголошувалося, у практичних

цілях. Порівняльне правознавство виступало у вигляді порівняль-

ного законодавства, тобто вивчалися зарубіжні закони і кодекси. У

1834 р. у Франції почав видаватися «Журнал зарубіжного

законодавства».

Константинеско Л.-Ж. Развитие сравнительного правоведения //

Очерки сравнительного права: Сб. / Отв. ред. В.А. Туманов. — М.:

Прогресс, 1981. — С. 114.

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

Особливо необхідно виділити французьке Товариство порів-

няльного законодавства, створене в 1869 р. в Парижі, основний

принцип діяльності якого полягав у тому, що порівняльні

дослідження повинні не тільки зіставляти і протиставляти різні

правові інститути, але і створити філософію права, що дозволяє

обгрунтувати принципи національного законодавства.

Формування французького Товариства порівняльного законо-

давства сприяло осмисленню правових явищ поза рамками націо-

нального права і законодавства, що зумовлювало правову

акультурацію, тобто запозичення правових положень у різних

правових систем.

Порівняльне правознавство у Франції було і залишається одним

із напрямів правових досліджень, що активно розробляються.

Значний розвиток ідеї порівняльного правознавства отримав

в Японії в другій половині XIX ст. в епоху Мейдзі. У результаті

правових реформ відбувалося не тільки вивчення іноземного

права, але і безпосереднє його запозичення, унаслідок чого

японське право вестернізувалось. Якщо на початку запозичення

походили з французького права, то надалі перевага віддавалася

німецькому праву. Для цього інтенсивно вивчалося французьке

і німецьке право, перекладалися закони і кодекси цих країн, за-

прошувалися європейські професори для розроблення японських

кодексів і законів відповідно до західної моделі.

В Італії, Іспанії, Бразилії здійснювалися спроби поставити пи-

тання про порівняльне правознавство дещо інакше, ніж у країнах,

про які йшлося вище. Об'єктом дослідження виступило тут саме

порівняльне правознавство, воно пов'язувалося з вивченням за-

рубіжного права. Мова йшла про те, щоб визначити галузь за-

стосування, цілі, зміст порівняння в праві і тим самим створити

систематизоване вчення про порівняльне правознавство.

Серед правознавців, що ставили саме таке завдання, необхідно

назвати перш за все Е. Амарі (1810—1870)

, який спробував

визначити суть і зміст «науки порівняльного законодавства»,

її практичні й теоретичні цілі та її місце в системі юридичних

знань.

Див.: Amari E. Critica di una scienza della legislazioni comparate. — Geneva,

1857.

В Іспанії в 1884 р. виходив «Журнал міжнародного права,

порівняльного законодавства і судової практики», а з 1898 р. в

Італії — «Вісник торгового і зарубіжного права».

Необхідно відзначити, що ідеї порівняльного правознавства

привертали до себе увагу і російських учених-правознавців.

Зокрема, відомий російський історик права О. Філіпов у підруч-

нику «Історія російського права» у 1914 р. писав: «Якщо історія

права російського — частина права спільнослов'янського, то вона

повинна бути поставлена в щонайтісніший зв'язок з історією права

Інших слов'янських народностей. І у свою чергу історія права

слов'янського, разом з історією права німецького, римського й

інших народів, повинна мислитися як складова частина

всезагальної або загальної історії права, або так званого

«порівняльного правознавства», «порівняльного історичного

правознавства», як ще іноді називають цю науку»

Спроби запровадження курсів з історії національного, інозем-

ного принц і по історії права і політичних інститутів в універси-

тетах Росії здійснювалися ще на початку XIX ст. Так у 1804 р.

професор МОСКОВСЬКОГО університету Л. Цветаев читав курс із

«право знатнойшых древних и нынешних народов»

Інший учений-юрист О. Башмаков у 80-х роках XIX ст. писав:

«Порівняльний метод проникає тепер у правознавство, хоча його

результати для нього ще попереду. Але вже тепер саме прагнення

до порівняння стало настільки популярним, навіть модним, що... в

даний час у нас у Росії немає підручника судочинства або будь-

якого розділу права, який не відплатив би цієї данини духу часу;

навіть деякі практичні посібники з юриспруденції, претендуючи

на всебічність, інший раз обтяжують безневинного читача масою

актів, зіставлених без жодного висновку і підібраних зі всіляких

зарубіжних законодавств»

Як відзначає М.А. Дамірлі, в українських правових тради-

ціях застосування порівняння в суто практичних цілях, звернене

безпосередньо до потреб правового регулювання суспільного

' Филиппов А. Ученик истории русского права. — М., 1914. — С. 10.

Див.: Цветаев Л.А. Первые начала прав: частного и общего, с

присовокуплением оснований народного права. — М., 1823.

Саидов А.Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы совре

менности): Учебник / Под ред. В.А. Туманова. — М.: Юристъ, 2000. — С. 65.

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

життя, орієнтоване виключно на використання іноземного еле-

менту при зіставленні правових актів, на пристосування чужих

правових норм і інститутів у власну правову систему, має довгу

історію. Що стосується усвідомлення сето наукового значення

порівняльного методу, його суті, цілей і завдань, проведення

наукової порівняно-правової обробки правових норм і інститутів

та становлення наукового порівняльного правознавства в його су-

часному розумінні, то це відбулося на подальших етапах історич-

ного розвитку

. Значний внесок у цей процес зробили такі вчені,

як Н. Ренненкампф (1832—1899), Ф. Леонтович (1833—1911), Н.

Максимейко (1870—1941) та ін.

Ідеї порівняльного правознавства мали своїх прихильників і

там, де поширювалося не романо-германське право, а загальне

право. У 1869 р. в Оксфорді було створено кафедру історії права і

порівняльного права. У 1894 р. в Лондонському університеті

з'явилася ще одна подібна кафедра

. У 1895 р. в Англії було

створено Товариство порівняльного законодавства, основним на-

прямом якого було вивчення можливостей систематизації статут-

ного права, що діяло в Англії і США. У тому ж році вийшов в

світ, «Журнал Товариства порівняльного права», метою якого

було інформування англійських читачів і колоніальних властей

про юридичні події в усій імперії.

У формуванні ідей порівняльного правознавства в Англії XIX

ст. особлива заслуга належить Г. Мену, який вважав, що

«головною функцією порівняльної юриспруденції є розвиток

законодавства і практичне вдосконалення права». Особливо слід

зазначити в його роботах використання принципу історизму, що

значно вплинув на подальший розвиток теорії права взагалі та

порівняльного правознавства зокрема

Даний період у формуванні порівняльного правознавства харак-

теризується тим, що в цей час у багатьох країнах уперше в їхній

Дамирли М. Сравнительно-правовая наука в Украине: теоретико-методоло

гические традиции (XIX — начало XX вв. ): Монография. — О.: Фенікс, 2007.

—

С. 13-14.

Константинеско Л.-Ж. Развитие сравнительного правоведения // Очерки

сравнительного права: Сб. / Отв. ред. В.А. Туманов. — М.: Прогресс, 1981. —

С. 129.

Саидов А.Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы сов

ременности): Учебник / Под ред. В.А. Туманова. — М.: Юристъ, 2000. — С.

71-72.

історії виникають різні товариства порівняльного законодавства,

організовуються кафедри й інститути порівняльного права, ви-

даються компаративістські журнали. Вони ставили перед собою

завдання збору матеріалів, підготовки перекладів і проведення

інших заходів, покликаних у практичних цілях забезпечити краще

знання іноземного права. При цьому найбільша увага приділялася

цивільному праву.

У Європі (у тому числі і Росії) наприкінці XIX — напочатку

XX століть було написано багато праць із порівняльно-правової

проблематики. Серед них необхідно назвати такі: «Нариси із

загальної порівняльної історії держави і права» (1901), П. Луї

«Робітник і законодавство: порівняльна історія робітничого зако-

нодавства в країнах Старого і Нового світу» (1907), У. Маккензі

«Римське право порівняно із законами Франції, Англії і Шот-

ландії» (1864), Г. Тард «Порівняльна злочинність» (1907), К.

Малишев «Цивільні закони Каліфорнії в порівняльному викладенні

із законами Нью-Йорка та інших східних штатів із загальним

правом Англії і Північної Америки» (1906), П. Ашлей «Місцеве і

центральне управління: порівняльний огляд установ Англії, Франції

і Сполучених Штатів» (1910) та ін.

Таким чином, саме в цей період історії порівняльного право-

знавства формувалися його основні ідеї, що стали фундаментом

для його подальшого розвитку як наукового напряму.

3. Формування порівняльного правознавства як

наукового напряму (1900—1945)

Більшість компаративістів уважає початком формування

порівняльного правознавства як самостійного наукового напряму

І Міжнародний конгрес порівняльного права, що відбувся в

Парижі в 1900 р. Ґрунтуючись на ідеях порівняльного

правознавства, що формувалися й існували впродовж усього XIX

ст., на цьому конгресі було зроблено якісний прорив в його

формуванні як наукового напряму. Його значення в становленні

порівняльного правознавства як самостійного наукового напряму

важко переоцінити.

По-перше, на цьому конгресі було порушено багато фунда-

ментальних теоретичних проблем порівняльного правознавства.

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

У доповідях і виступах, що прозвучали на ньому, отримали від-

дзеркалення різні бачення різних правових понять, що розкри-

вають природу порівняльного правознавства, на основі яких було

сформульовано основні його конструкції, цілі, завдання, предмет,

методи і сфери практичного застосування.

По-друге, у зв'язку з географічними змінами переміщується

не тільки епіцентр розвитку порівняльного правознавства з Німеч-

чини до Франції, але й змінюється спрямованість цих досліджень

із суто теоретичної на практичну.

Організатор конгресу Р. Салейль відзначав, що мета порів-

няльного права — не умоглядні наукові конструкції, а розвиток і

вдосконалення національного права. Конгрес показав, що фран-

цузький філософсько-правовий універсалізм, ґрунтуючись на при-

родному праві, прагнув знайти за допомогою потенціалу порівняль-

ного правознавства «загальне право людства», тобто «всесвітнє

право», в той же час як англійський і німецький юридичний пози-

тивізм розглядали порівняльне правознавство лише як метод порів-

няння різних правових систем та їх відповідних норм.

У своїй доповіді Р. Салейль також звернув увагу на необхід-

ність чіткої дефініції предмета порівняльного права і застосованих

ним способів наукового аналізу, він підкреслив при цьому, що в

цій галузі не зроблено нічого або зроблено дуже мало. До цих

пір, за словами Р. Салейля, займалися лише вивченням інозем-

ного права або порівнянням — етіологічним, соціологічним і істо-

ричним. Тепер настав час додати «порівняння, засноване виключно

на юридичній точці зору, і бажаний результат буде досягнуто»

Інший організатор конгресу, видатний представник французької

правової школи Е. Ламбер уважав, що, виконуючи ряд прак-

тичних функцій, порівняльне правознавство водно час покликане

сприяти виробленню загального законодавчого права. Порівняння

законодавств і юридичних інститутів повинно було показати, що,

незважаючи на різні формулювання, деякі норми позитивного

права повторюються в різних системах, отже, вони складають

правила загального законодавчого права

Таким чином, І Міжнародний конгрес порівняльного права

відіграй визначальну роль у формуванні і визнанні порівняльного

правознавства у всьому світі.

Розвиток порівняльного правознавства після проведення

І Міжнародного конгресу порівняльного права, як відзначає

А.Х. Саїдов, характеризується популяризацією ідеї вироблення

«світового права» як особливого завдання компаративістики. Мова

йшла вже не тільки про те, щоб виявити єдність права,

прихованого під національними формами, але й про те, щоб

практично виробити єдине право, яке було б запорукою світової

співпраці. Зусилля прихильників створення «світового права XX

століття» Підтримувалися і великими міжнародними організаціями,

зокрема Міжнародним інститутом з уніфікації приватного права,

створеним в 1928 р. в Римі Лігою Націй

Наслідком популяризації ідей порівняльного правознавства

стало створення в різних регіонах численних інститутів і центрів

порівняльного правознавства, спочатку в Європі (Мюнхен, 1916;

1920; Париж, 1932 і ін.), а потім у Латинській Америці (Кордова,

1925; Мехіко, 1940 і ін.).

У 1924 р. в Гаазі було засновано Міжнародну академію

порівняльного права (МАПП), основна функція якої полягала у

вивченні права на порівняльній основі в історичній перспективі

і вдосконаленні законодавства різних країн. її конгреси, що

проводилися один раз на чотири роки, займали важливе місце

в системі міжнародної наукової співпраці учених-юристів різних

країн.

У 1924 р. було засновано також Міжнародну асоціацію кримі-

нального права, яка поставила перед собою завдання об'єднання

фахівців різних країн світу в галузі кримінального права з тим,

щоб погоджувати їх позиції з кодифікації кримінального законо-

давства.

У 1928 р. в Римі під егідою Ліги Націй було створено

Міжнародний інститут приватного права, діяльність якого

відзначалася особливою активністю. Традиційне порівняльне

правознавство асоціювалося з приватним правом, тому

створення в багатьох