Бачевський Б. Є., Заблодська І.В., Решетняк О.О. Потенціал і розвиток підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

361

Розділ 9. Оцінка потенціалу розвитку

7. Використання будь-яких джерел за умовою найвищого захисту інвестицій.

Захист забезпечується страхуванням, перестрахуванням, авалюванням фінансових

зобов’язань, операціями хеджирування ризиків.

Існують принципово інші класифікації стратегій, не обов’язково засновані на

узгодженні джерел фінансування та цілей реалізації проекту. Наприклад, класифіка-

ції, побудовані на диференціації засобів досягнення цілі [84]:

— Стратегія інтеграції;

— Стратегія диверсифікації підприємства;

— Стратегії росту підприємства.

Розвиток підприємства за пріоритетними напрямками відновлення повинен

обумовлювати вибір конкретної стратегії. Але будь-яка стратегія розвитку не може

вважатися обґрунтованою, якщо не враховує загального технічного стану об’єкта,

який потребує розвитку, його рівня серед інших подібних об’єктів та наявності по-

тенціалу розвитку. Якщо об’єкт не має вказаного потенціалу, фінансувати такі заходи

не має сенсу.

Підприємство, як складна технічна система підлягає старінню. Моральний та фі-

зичний знос [127], якому підлягають складові елементи носія, являють собою факто-

ри змішаного впливу, оскільки знос виникає як внаслідок зовнішніх, так і внутріш-

ніх чинників і потребує врахування при побудові стратегії розвитку. Щоб провести

оцінку рівня фізичного та морального зносу засобів виробництва на підприємстві,

можна скористатися методами, розглянутими в розділі 5.3 даного посібника, але для

планування розвитку цього замало. Потрібно врахувати старіння технології, системи

управління, самої продукції за асортиментом та характеристиками. Недостатньо та-

кож визначити лише потенціал розвитку цілісного об’єкту. Слід пильно розглянути

кожен складовий елемент об’єкта з точки зору наявності потенціалу розвитку та ви-

значити напрямок, вид, різновид заходів, направлених на його вдосконалення. До-

цільно розглядати окремо модель машини, парк діючого обладнання та діючу одини-

цю обладнання, тобто конкретну машину в функціональній системі виробництва, яка

є основою, за якою рівняються всі інші системи підприємства.

Кожен з цих об’єктів потребує специфічних форм відновлення з притаманними

їм методами, засобами реалізації, особливостями фінансування [46], які здатні забез-

печити очікуваний розвиток (рис. 9.1). Так, модель машини — це об’єкт, який підля-

гає відновленню у сфері виробництва засобів виробництва. Відновлювальні процеси

тут стосуються верстатобудівних підприємств. У сфері експлуатації відновлювання

моделі може відбуватися лише в напрямку агрегування даної машини (моделі) з ін-

шими моделями або агрегатами задля виконання завдань конкретного виробництва.

Діюча одиниця обладнання є результатом впровадження до виробництва проекту ма-

шини даної моделі, виготовлення та продажу з подальшим введенням в експлуата-

цію.

Цей об’єкт має всі властивості моделі, які можуть бути змінені тільки в процесі

зміни конструкції цього діючого об’єкта. Діюча машина може бути замінена, модер-

нізована або припасована до лінії або комплексу машин. Якщо зміна моделі машини

у процесі її виготовлення означає для верстатобудівного підприємства зміну продук-

ції, то заміна діючого обладнання на підприємстві, що його експлуатує, може бути

викликана цілою низкою причин. Це може бути високий рівень фізичного зносу,

який робить подальшу експлуатацію обладнання неефективною. А може, причиною

362

Бачевський Б. Є., Заблодська І. В., Решетняк О. О. «Потенціал і розвиток підприємства»

В експлуатації

Парк діючого

обла

нання

Модель машини

(

НА

)

У проектуванні

та виготовленні

Діюча одиниця об-

ла

нання

(

машина

)

Зміни до

оект

Заміна у

ви

обництві

Модернізація

у виробниц-

тві

Агрегування

Модернізація

Припасування до

лінії, комплекс

Заміна

обладнання

Підприємство,

виробництво, ланка

Об’єднання,

фірма, галузь

Реконст-

рукція

Технічне

переоблад-

нання

Технічне

переоблад-

нання

Розширення

Нове

будівництво

Розвиток шляхом

відновлення

Рис. 9.1. Класифікація відновлення за об’єктами та організаційними формами

363

Розділ 9. Оцінка потенціалу розвитку

є швидке зростання рівня морального зносу другого роду, що випереджає зростання

зносу фізичного. Заміна також може бути наслідком переходу підприємства на ви-

готовлення іншої продукції, що потребуватиме й іншої технології. Таке може спри-

чинитися при переході виробництва до іншого типу, наприклад, якщо підприємство

переходить до масового виробництва тієї ж продукції або навпаки — від серійного

виробництва переходить на позамовну систему.

Діюча одиниця обладнання є елементом парку машин та обладнання підприєм-

ства (часткою ОВФ), елементом окремого виробництва або якоїсь ланки технологіч-

ного процесу. Парк обладнання — це вже складна технічна система, яка не є механіч-

ною сумою окремих машин. Парк обладнання має свою організаційну та виробничу

структуру. Кожен окремий елемент (машина) має свої власні характеристики, які у

тій чи іншій мірі відповідають рівню парка в цілому, а також потребам конкретного

робочого місця. З цього витікає протиріччя, бо рівень парка обладнання якщо і змі-

нюється, то повільно, тоді як потреби конкретного робочого місця можуть змінюва-

тися досить часто та значно, в залежності від співвідношення потреб робочого місця

та можливостей встановленого на цьому місці обладнання.

Припасування верстата до лінії або комплексу машин визначається його вхо-

дженням в іншу складну технічну систему. Ця система має ще більш жорсткі зв’язки,

регламентований ритм роботи, на відміну від парку обладнання в цілому; на неї ще

більше обмеження накладає взаємозв’язаний рівень пропускної спроможності маши-

ни на конкретній операції. У цьому разі ідентифікаційною одиницею є вже не окрема

машина будь-якої моделі, а лінія або комплекс. Тому, звичайно, виділяють три осно-

вні напрямки відновлення діючої одиниці обладнання: заміна з її різновидами; мо-

дернізація за окремими напрямками; припасування (об’єднання) до лінії, комплексу

з диференціацією за рівнем жорсткості зв’язку.

Розвиток шляхом відновлення цілісного об’єкту (підприємства) [125], окремого

виробництва, кожної ланки виробничого процесу може бути реалізовано у вигляді

реконструкції, технічного переобладнання або розширення виробництва.

Треба зауважити, що на даний момент є розбіжності у визначенні всіх цих понять,

а також у переліку ознак віднесення робіт до того чи іншого напрямку відновлен-

ня. Іноді у якості такого критерію обирають коефіцієнт відновлення або коефіцієнт

приросту виробничих потужностей [132]. Однак, досить важко дати обґрунтування

конкретних показників, що відділяють, наприклад, реконструкцію від технічного пе-

реобладнання. З цієї причини, різні автори пропонують широкий діапазон значень

цих показників, що відрізняються у кілька разів. Тому треба виходити з того, що ор-

ганізаційну форму того чи іншого напрямку відновлення визначає ряд характерних

особливостей, а саме:

— перелік робіт, характерних саме для цього напрямку (будівельні, монтажні,

механоскладальні, налагоджувальні);

— засіб організації виконання робіт (наприклад, передача їх спеціалізованому

підрядчику, закупівля готових блоків, власне виготовлення);

— масштаб змін та необхідність залагодження окремих питань використання ре-

сурсів та території з місцевою владою;

— економічна форма змін (поступове накопичення, ступінь переходу накопиче-

них якісних змін на більш високий рівень розвитку, його інтенсивний або екс-

тенсивний напрямок);

364

Бачевський Б. Є., Заблодська І. В., Решетняк О. О. «Потенціал і розвиток підприємства»

— система обмежень, у яких відбувається процес відновлення (обмеження по те-

риторії, у часі, у ресурсах, у методах виконання робіт);

— необхідність зупинення повністю або частково технологічних процесів осно-

вного виробництва.

З урахуванням сказаного вище, можемо визначити основні терміни, що характе-

ризують процеси реалізації потенціалу розвитку шляхом відновлення.

Технічне переобладнання — це напрямок інтенсивного відновлення, що реалізу-

ється за єдиним планом методами заміни, модернізації та об’єднання окремих машин

в комплекси на діючих виробничих площах без довготривалої зупинки виробництва,

не потребує узгодження з органами місцевої влади і виконується власними силами з

залученням спеціалізованих пуско-наладочних підприємств.

Реконструкція — це напрямок переважно інтенсивного відновлення, пов’язаний

з необхідністю зміни організаційної, виробничої структури, структури управління,

що реалізується методами заміни, модернізації, додаткового вводу та об’єднання

окремих машин в комплекси як на діючих, так і на знов збудованих виробничих пло-

щах у межах периметра діючого підприємства, який дозволяє використати новітні

технології по окремих виробництвах і потребує зупинки основного виробництва на

період виконання основних обсягів робіт за етапами єдиного плану з залученням спе-

ціалізованих будівельно-монтажних підприємств.

Розширення виробництва — це напрямок переважно екстенсивного розвитку,

що передбачає обмежене використання нових технологій на знов збудованих площах

як у межах периметру підприємства, так і на нових площах, що потребує згоди ор-

ганів місцевої влади, і забезпечує виготовлення традиційної продукції у збільшених

об’ємах переважно на основі традиційних технологій та виконується силами підряд-

них і субпідрядних організацій.

Нове будівництво — це напрямок відновлення таких об’єктів, як фірма, об’єднання

підприємств, галузь виробництва, пов’язаний зі зміною їх структури, як інтенсивно-

го, так і екстенсивного характеру розвитку, в залежності від рівня використовуваних

технологій та прогресивності продукції, що реалізується шляхом додаткового вводу

передової техніки на знов зведених площах, що виділені додатково згідно з планом

розвитку регіону, галузі, виконується силами підрядних організацій.

Таким чином, розвиток підприємства може відбуватися лише у певних організа-

ційних формах, потребує визначення концепції та стратегії, і його головною переду-

мовою є наявність потенціалу розвитку.

365

Розділ 9. Оцінка потенціалу розвитку

9.3. Методичні підходи до визначення потенціалу розвитку

Основні питання:

Принципи визначення потенціалу розвитку певного об’єкту;

Групування об’єктів оцінки та діагностики залежно від мети аналізу;

Стратегія розвитку об’єкта;

Оптимізація співвідношення елементів структури потенціалу;

Розробка заходів створення або використання потенціалу розвитку.

Якщо виходити з того, що потенціал розвитку — властивість носія піддаватися змі-

нам, які забезпечать посилення існуючих або появу нових властивостей, то підходити

до визначення потенціалу розвитку такого штучно створеного об’єкта як підприєм-

ство слід виходячи з його внутрішніх характеристик, які на момент оцінки залежать

від техніко-економічних характеристик складових елементів та рівня організаційних

зв’язків між ними й зовнішнім середовищем. З іншого боку, розміри, у яких можуть

бути виконані ці зміни, як правило, обмежені природними, організаційно-технічними

та загальноекономічними умовами. Крім того, розмір або взагалі наявність потенці-

алу розвитку підприємства залежить від загального рівня розвитку науки та вироб-

ництва на кожному конкретному етапі життєвого циклу носія вказаного потенціалу.

Іноді ті, хто створив об’єкт оцінки потенціалу, на початковому етапі не мають достат-

ньої інформації для оцінки усіх його властивостей у віддаленому майбутньому, тобто

для виявлення його потенціалу розвитку.

Визначення потенціалу розвитку певного об’єкту базується на наступних

принципах:

1. Властивості об’єкту піддаватися розвитку закладені в носій на момент його

створення та самі змінюються в ході їх реалізації.

2. Напрямки, в яких можуть бути зроблені зміни, визначаються зацікавленою в

цьому стороною, і тому їх кількість практично не обмежена (це можуть бути фізичні,

хімічні, оптичні, технічні, економічні властивості об’єкта, вимоги до яких теж зміню-

ються з часом).

3. Склад та рівень вимог до носія потенціалу розвитку може змінюватися з часом,

з рівнем зростання соціально-економічних потреб суспільства, з підвищенням рівня

досягнень науки і техніки, які дозволяють не тільки виявляти нові види потенціалу,

але й розширювати можливість зростання потенціалу розвитку носія.

4. Створення нових властивостей носія або відкриття можливості нового засобу

використання вже існуючих властивостей, або збільшення розміру їх доступного ви-

користання однаково можна визначати як потенціал розвитку об’єкта.

5. Втілення потенціалу розвитку означає перехід від первинного носія до нового.

Використання втіленого потенціалу розвитку змінює не сам носій, а співвідношення

задіяного та залишкового потенціалу.

6. Зміна співвідношення задіяного та залишкового потенціалу може відбуватися

не тільки в результаті використання частини втіленого потенціалу розвитку, але й

у випадку, коли змінюється не сам носій, а навколишнє середовище, яке за рахунок

науково-технічного прогресу дозволяє виявити вже існуючі властивості носія, які ра-

ніше не були відомі або доступні.

366

Бачевський Б. Є., Заблодська І. В., Решетняк О. О. «Потенціал і розвиток підприємства»

Виходячи з означених принципів, на першому етапі аналізу в ході визначення по-

тенціалу розвитку, потрібно виконати групування об’єктів оцінки та діагностики

залежно від мети аналізу на кожному рівні оцінки його складових елементів.

Підприємство, як носій, що є складною організаційно-технічною системою, яка

оцінюється переважно з точки зору економічних наслідків його використання, скла-

дається згідно пропонованої концепції з функціональних систем та часткових еле-

ментів, окремих або згрупованих за певною ознакою.

Цілісний носій та функціональні системи розглянуті у перших розділах даного

посібника. Що стосується угрупувань систем часткових елементів та окремих еле-

ментів в системі, то групування здійснюються залежно від мети аналізу. Так, віднос-

но матеріальних об’єктів, що підлягають діагностиці, можна виділити наступні рівні

диференціації, на яких аналіз виконується у певному напрямку за специфічними для

даної групи методами:

1. Рівень систем часткових об’єктів аналізу — основні фонди, основні засоби, ма-

теріальні активи, окремі елементи структури (активна та пасивна частина, будівлі,

споруди, обладнання);

2. Рівень організаційних систем об’єктів аналізу — технічна база виробництва,

цеху, корпусу, ланки, управління, відділу, бюро, окремої функціональної системи

підприємства тощо;

3. Рівень технологічних комплексів як об’єктів аналізу — автоматичні, поточні,

прямоточні та інші лінії, центри обробки, роторні лінії, комплекси термічної, хіміч-

ної, електрохімічної обробки тощо;

4. Рівень окремих об’єктів аналізу — окремий верстат, окремий інвентарний но-

мер основних засобів, окремі елементи одиничного об’єкту, окремі нематеріальні

об’єкти (транспортна система, робот, блок управління, технологія, винахід тощо).

Визначення потенціалу розвитку пов’язане не тільки з його вартісною оцінкою

при продажі підприємства, а й з визначенням витрат на його реалізацію та очікува-

них результатів впровадження відповідних заходів. Залежно від рівня диференціації,

до якого належить об’єкт, для нього має місце відповідний склад зовнішнього серед-

овища та характер його впливу. Так, наприклад, для підприємства, потенціал роз-

витку якого оцінюється, зовнішнім середовищем є сукупність ринків, з якими воно

має зв’язки, геополітичне розміщення, діюче законодавство, таке інше. Для окремого

верстата (машини, транспортного засобу), що входить до складу підприємства, без-

посереднім зовнішнім середовищем є умови експлуатації на конкретному робочому

місці. Ринки на такий об’єкт впливають лише опосередковано через сировину (як

умови експлуатації), готову продукцію (як зміна вимог до технічних характеристик

об’єкту) та зміну ринкової вартості даного обладнання, як бази нарахування амор-

тизації, що змінює економічні характеристики експлуатації. На потенціал розвитку

окремого верстата впливають лише ті зв’язки, які можуть змінювати умови експлу-

атації: комплекс, лінія, ланка, в яку він входить. Так, наприклад, верстат може бути

модернізований у напрямку підвищення продуктивності, але таку кількість загото-

вок не забезпечує попередня операція та не потребує наступна. Верстат можна мо-

дернізувати у напрямку підвищення чистоти обробки, але це буде недоцільно, коли

операція, яку він виконує, не потребує навіть тих властивостей, які в нього вже є.

Аналогічне розподілення можна провести для інших угрупувань та окремих част-

кових елементів інших ресурсів, таких як: персонал цеху, ланки виробництва, відді-

лів та інше.

367

Розділ 9. Оцінка потенціалу розвитку

Окремим випадком, який потребує детального розгляду, є такий частковий еле-

мент носія, як продукція підприємства. Вона змінює свою сутність при переході від

одного стану до іншого, може бути складовою частиною оборотних засобів підпри-

ємства, товаром при продажі, елементом основних або оборотних засобів іншого ці-

лісного об’єкту. З наведеного вище, можна зробити висновок, що більш складні сис-

теми, які мають додаткові властивості відносно складових елементів, мають також

певні особливості процесу реалізації потенціалу розвитку. Якщо виходити з того, що

зміна рівня існуючого потенціалу потребує зміни носія у ході використання потенці-

алу розвитку, то для підприємства можливі варіанти, при яких втілення потенціалу

розвитку стосується, головним чином, зв’язків складових елементів носія. До таких

заходів можна віднести зміну структури управління, організаційні заходи, зміну по-

стачальників або матеріалів, які постачаються, таке інше.

Для окремого верстата вказані заходи не означають зміни рівня потенціалу роз-

витку, практично це зміни рівня використання їх існуючого потенціалу. Якщо, на-

приклад, покращується використання окремих характеристик верстата у ході ор-

ганізаційних заходів, це не має відношення до збільшення або втілення потенціалу

розвитку, оскільки це лише процес зростання долі задіяного потенціалу у структурі

потенціалу існуючого. Носій при цьому не змінюється сам і не змінюються внутрішні

зв’язки його складових, як це має місце для підприємства в цілому. Підприємство,

як правило, в ході реалізації потенціалу розвитку зберігає основні характеристики,

назву, переважаючий тип виробництва, таке інше. Якщо реалізується потенціал роз-

витку окремого верстата, то це вже інший, модернізований носій, оскільки нововве-

дення здійснюється за допомогою модернізації, і відповідна модель машини у її ви-

робництві буде мати примітку «М» або іншу.

У відповідності до схеми, що відображує внутрішню структуру потенціалу будь-

якого виду, потенціал розвитку об’єкта є складовою загального потенціалу об’єкту,

яка може змінюватись від нуля до певної межі, що обумовлюється як характером

об’єкту, так і обраним напрямком оцінки потенціалу розвитку. Якщо це підприєм-

ство, то головним обмежуючим фактором, як правило, виступають: для економічних

характеристик потенціалу — фінансові обмеження, для виробничих — рівень техно-

логій, досягнутий у даній та суміжних галузях виробництва. З іншого боку, для під-

приємства цей потенціал майже ніколи не приймає значення нуля, оскільки існує

можливість диверсифікації виробництва при безперспективній технології або залу-

чення позикових коштів за браком власних фінансових можливостей.

Якщо у якості об’єкта розглядається верстат, то для нього вказані обмеження

стосуються, у першу чергу, конструктивних особливостей та прийнятої технології

чи методу обробки матеріалів. Перелік таких обмежень обумовлено фізичними (або

іншими, заснованими на законах природи) властивостями кожного елементу самого

верстату та об’єкту, що піддається обробці. Так, наприклад, гвинтовий літак не може

подолати межі швидкості звуку, для цього потрібно переходити до іншого методу пе-

реміщення у просторі — реактивного руху, оскільки у останньому разі швидкість за-

лежить головним чином від швидкості витікання газів з сопла двигуна, і не обмежена

фізичними властивостями повітряного середовища, від якого відштовхується гвин-

товий літак. Потенціал розвитку в структурі економічного потенціалу верстата може

реалізуватись в наступних випадках:

— якщо конструкція верстата, як нематеріальний актив у сфері його виробни-

цтва, може бути змінена у потрібному напрямку, і можна визначити витрати

368

Бачевський Б. Є., Заблодська І. В., Решетняк О. О. «Потенціал і розвиток підприємства»

на втілення змін, очікувані результати таких змін, їх вплив на вартість даного

нематеріального об’єкта у разі його окремої оцінки;

— якщо діючій верстат, як об’єкт основних фондів у сфері його експлуатації,

може бути змінений у потрібному напрямку, і можна визначити витрати на

втілення змін, очікувані результати таких змін, їх вплив на економічні резуль-

тати експлуатації даного об’єкта ОВФ;

— якщо верстат, як окремий частковий елемент, виведений зі складу цілісного но-

сія (ОВФ) для окремого продажу, може бути шляхом модернізації змінений у

напрямку, потрібному майбутньому власнику для нових умов експлуатації, і

можна визначити витрати на втілення змін, очікувані результати таких змін,

їх вплив на економічні результати експлуатації даного об’єкта ОВФ у нового

власника, то це може вплинути і на ціну продажу такого об’єкту як потенціал

його розвитку.

Таким чином, об’єктом оцінки та діагностики потенціалу розвитку можуть бути

НА (якщо конструкція верстату може бути вдосконалена), верстат у його виробни-

цтві або експлуатації (якщо можна знайти економічний еквівалент потенціалу розви-

тку його технічних характеристик), або виведений з експлуатації верстат, який може

бути модернізований (якщо це можливо технічно та доцільно економічно) під вимо-

ги нового власника, нових умов експлуатації тощо.

Знаходячись у складі основних фондів підприємства, верстат втрачає властивість

проявляти себе по відношенню до зовнішнього середовища (у першу чергу — ринків

продукції) безпосередньо. Навіть якщо на ньому виконується повний цикл виготов-

лення продукції, на зовнішнє оточення (у даному випадку — зовнішнє відносно під-

приємства) ця продукція виходить за допомогою усіх інших систем підприємства,

тобто опосередковано. Для верстата в експлуатації зовнішнім середовищем, на яке

він впливає безпосередньо, є підприємство, між елементами якого немає повноцін-

них товарно-грошових відносин, є лише псевдо-грошові взаєморозрахунки між під-

розділами великих підприємств, де функціонує система внутрівиробничих розрахун-

ків. Виходячи з наведеного обґрунтування, вибір об’єкту оцінки потенціалу розвитку

одночасно визначає вид та показники виміру вказаного потенціалу, частково відо-

бражаючи також мету цієї оцінки, але лише частково.

На другому етапі потрібно обрати стратегію розвитку об’єкта. Стратегія роз-

витку об’єкта може складатися у трьох основних варіантах:

1. Переважно фінансується збільшення потенціалу розвитку шляхом проведення

фундаментальних та перспективних прикладних досліджень, створення НА для май-

бутнього впровадження у виробництво. Вказана стратегія може мати місце у випадках,

коли підприємства (фірми, бізнес) займають передові позиції у галузі, мають підтрим-

ку держави, стійке фінансово-економічне положення та достатній ринок збуту продук-

ції, що надає їм можливість збільшити витрати на забезпечення майбутнього розвитку.

Ризик даної стратегії у тому, що наукові та прикладні розробки не одразу утілюються

у виробництво, і тому поступово застарівають або цим встигають скористатися конку-

ренти, які не вкладали кошти у створення нових досягнень. Перевага стратегії у тому,

що підприємство постійно знаходиться на рівні останніх досягнень науки та виробни-

цтва, чим викликає моральний знос засобів виробництва своїх конкурентів.

2. Переважно фінансується реалізація існуючого потенціалу розвитку шляхом

його втілення по найбільш перспективним напрямкам. Реалізувати дану стратегію

369

Розділ 9. Оцінка потенціалу розвитку

можливо лише до повного вичерпання напрацьованого раніше потенціалу розвитку.

Такий шлях надає перевагу на першому етапі і дозволяє підприємству (фірмі, бізне-

су) закріпити своє фінансово-економічне становище. Якщо після цього не переходи-

ти до поповнення арсеналу перспективних розробок, ексклюзивних нематеріальних

активів, підприємство неминуче заходить у глухий кут, обумовлений неможливістю

подальшого розвитку діючої техніки, технології, організації виробництва, продукції

що випускається. Ризик стратегії вміщується у можливості втрати передових пози-

цій у сфері технології, а з цим і втрати ринків збуту продукції. Перевага стратегії у

тому, що дозволяє накопичити потрібні ресурси для подальшого швидкого розвитку

і передбачає циклічний характер зміни етапів накопичення та розвитку. Такий шлях

найчастіше обирають підприємства малого та середнього бізнесу, які не мають зна-

чних фінансових ресурсів або змоги залучити необхідні інвестиції.

3. Одночасно фінансується збільшення потенціалу розвитку та його втілення з

метою підтримання рівноваги та створення нового потенціалу розвитку замість вті-

леного у виробництво. Складність реалізації такого шляху у тому, що потрібно кож-

ного разу відшукувати оптимальний варіант співвідношення зростання потенціалу

розвитку та його втілення. Такий шлях обирають підприємства, які мають можли-

вості одночасно здійснювати розробку нових технологій та їх впровадження. Така

стратегія, як правило, не надає можливості до швидких технологічних проривів, що

є недоліком, але зменшує ризик втрати стабільності до мінімуму, що в умовах неста-

більної економіки є великою перевагою.

Третій етап визначення потенціалу розвитку обраного об’єкту виконується з

урахуванням конкретної мети оцінки. Від мети залежить метод та напрямок оцінки

потенціалу розвитку, відповідно до чого відбираються показники та характеристики.

Цей етап вміщує розрахунки витрат та результатів збільшення потенціалу розвитку

або його реалізації та впровадження у виробництво у вигляді використовуваної част-

ки існуючого потенціалу.

Визначення витрат на реалізацію будь-якої стратегії розвитку звичайно вико-

нується у формі фінансового плану з визначенням основних напрямків розвитку за

обраною стратегією, розподілу коштів за напрямками, визначенням джерел фінан-

сування, розробкою кошторисів на виконання повного складу робіт. Далі визнача-

ються строки виконання, відповідальні виконавці, враховуються потрібні додаткові

капітальні вкладення на створення нематеріального активу, промислового зразка,

конкретної технології тощо. Звичайно вказаний розрахунок повинен виконуватись

у кількох варіантах, і потребує порівняння для вибору кращого. У такому разі роз-

рахунок провадиться згідно з методикою визначення порівняльної ефективності ка-

пітальних витрат за варіантами, кращій з яких приймається до виконання. Довго-

тривалі вкладення потребують врахування фактору часу, тому можуть визначатись

згідно методики розрахунку ефективності інвестиційних проектів, з використанням

методів дисконтування або капіталізації грошових потоків. Невеликі підприємства

не мають можливості провадити глибоке обґрунтування, але у будь-якому разі по-

винні робити вибір стратегії, напрямку та варіанту розвитку у спрощеному варіанті.

Якщо ця робота не ведеться, бізнес буде нестійким і залежатиме від випадкового збі-

гу обставин.

Визначення результатів розвитку за певною стратегією має свої особливос-

ті. Якщо обрана стратегія передбачає створення нематеріальних активів, нових

370

Бачевський Б. Є., Заблодська І. В., Решетняк О. О. «Потенціал і розвиток підприємства»

технологій, нових конструкцій з віддаленим строком реалізації (стратегія збільшен-

ня потенціалу розвитку), розрахунок виконується на очікувані результати за прин-

ципом найкращого використання (втілення). Таким чином, визначення збільшення

потенціалу розвитку пов’язано з розрахунками показників очікуваних економічних

результатів, показників розрахункової ефективності майбутнього втілення немате-

ріальних активів (НА), які в обліку визначаються за сумою витрат на їх створення.

У цьому є протиріччя, оскільки на баланс створені НА будуть прийняті, згідно бух-

галтерському обліку, за витратами на їх створення, тоді як у випадку продажу оцінка

буде виконуватися з урахуванням очікуваного результату їх втілення за найкращім

використанням.

Стратегія орієнтації на переважне втілення вже створеного потенціалу розвитку

у виробництво та отримання негайної віддачі передбачає розрахунок очікуваного

ефекту не від найкращого, а від запланованого (на основі точно визначеного фінан-

сування) варіанту заходів втілення та реалізації потенціалу розвитку. Запланований

варіант не завжди є найкращім, оскільки існують обмеження фінансового, технічного

характеру, а може статися, що бракує відповідних спеціалістів. Тому витратна сторо-

на розраховується щодо конкретного плану і відповідно цьому визначається очікува-

ний результат.

Якщо розрахунки виконуються за стратегією орієнтації на підтримку певного

рівня співвідношення потенціалу розвитку та існуючого потенціалу у структурі за-

гального потенціалу підприємства, методи визначення обираються окремо для захо-

дів щодо збільшення потенціалу розвитку та окремо щодо його втілення.

Таким чином, розрахунок за вказаними стратегіями надасть різні результати ви-

значення потенціалу розвитку.

Як вже вказувалось, одною з найважливіших функцій управління потенціалом є

оптимізація співвідношення окремих елементів цієї структури. У тому числі, по-

требує оптимізації співвідношення потенціалу реалізованого, нереалізованого й по-

тенціалу розвитку з метою одержання прибутку, достатнього для функціонування та

розвитку об’єкта на протязі впевнено прогнозованого періоду. Зміна даного співвід-

ношення потребує фінансування так само як і його втілення, яке призведе до зростан-

ня долі існуючого потенціалу. У будь-якому разі вибір стратегії розвитку потребує

обрання відповідної фінансової, технічної, технологічної, маркетингової стратегії.

Вибір технології не є суто економічним завданням, з іншого боку, виконати вка-

заний вибір неможливо без економічного обґрунтування. Щоб отримати технічні

показники, які відображують зміни потенціалу розвитку з точки зору натурального

виміру обсягів виробництва, потрібно провести розрахунок порівняльної економіч-

ної ефективності. Від технології в значній мірі залежать рівень витрат і обсяг вироб-

ництва, якість продукції та її конструктивні особливості, а звідси — частка ринку,

яку може посісти дана продукція та ціновий діапазон, у якому підприємство може

реалізувати власну цінову політику. Прогресивні технології виготовлення сучасної

продукції забезпечують не тільки зменшення витрат на виробництво, але й підви-

щені експлуатаційні параметри виробу, кращий зовнішній вигляд, що впливає на по-

пит, а згодом і на «рейтинг» підприємства, престиж його марки, підвищення гудвілу,

що важливо не тільки при експлуатації, але й у разі продажу бізнесу, підприємства.

Окремим питанням постає вибір рівня «гнучкості» технології, формування «потен-

ціалу її трансформації», «потенціалу рекомбінації» [94] або інших характеристик, які