Бачевський Б. Є., Заблодська І.В., Решетняк О.О. Потенціал і розвиток підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

351

Розділ 9. Оцінка потенціалу розвитку

Витрати на основні матеріали визначаються, як правило, на партію деталей, що

виготовляються за проектованим виробом:

МнМ

SqЦВ=⋅ ⋅

, (9.24)

де

— норма витрати матеріалів на партію чи на одиницю виробів, на проектованій

операції у встановлених одиницях (кг, м

, м

і т. і.);

— оптова ціна за встановлену одиницю виміру матеріалів, звичайно з ураху-

ванням транспортно-заготівельних витрат, грн;

В — річна програма випуску продукції на операції, що виконується за допомогою

проектованого обладнання у відповідних одиницях виміру. Для мілко-серійного ви-

робництва розрахунок ведеться на деталь-представник.

Заробітна плата операторів (основна і додаткова) з відрахуваннями на соціаль-

не страхування:

()

оп т p дод

LLFkh

=⋅⋅⋅

∑

, (9.25)

де Р

— чисельність операторів,

— годинна тарифна ставка (з урахуванням кваліфікації, інтенсивності й умов

праці);

— корисний фонд часу одного робітника;

дод

— коефіцієнт обліку додаткової заробітне плати, доплат і відрахувань на со-

ціальне страхування;

h — кількість змін роботи устаткування.

Якщо один оператор обслуговує кілька установок, то у формулі (9.25) чисель-

ність операторів приймається рівною одиниці, а розрахований для нього заробіток

ділиться на норму обслуговування. За інших систем оплати алгоритм розрахунку

відповідно змінюється.

Заробітна плата допоміжних робітників (L

доп

Даний розрахунок виконується аналогічно розрахунку для основних робітників,

але по годинних тарифних ставках відповідних їх кваліфікації за почасовою оплатою.

Якщо обслуговування виконується тільки в першу зміну, коефіцієнт змінності при-

ймається рівним одиниці.

Витрати на електроенергію для приведення обладнання в дію:

()

еуствикпотде

SNkkFЦ

=⋅⋅⋅⋅

∑

, (9.26)

де m — кількість споживачів електроенергії;

уст

— установлена потужність споживача (двигуна тощо), кВт;

вик

— коефіцієнт використання за часом;

пот

— коефіцієнт використання за потужністю;

— дійсний фонд часу роботи устаткування, ч ;

— ціна 1 кВт/г електроенергії, грн

Витрати на допоміжні матеріали (вода, повітря, газ тощо):

()

доп н ср

SqЦВ

=⋅⋅

∑

, (9.27)

352

Бачевський Б. Є., Заблодська І. В., Решетняк О. О. «Потенціал і розвиток підприємства»

де n — кількість видів застосовуваних матеріалів;

— норма витрати допоміжних матеріалів на партію виробів (деталей), м

чи

інші одиниці;

ср

— середня ціна за одиницю виміру матеріалу, грн/од.;

В — річна продуктивність установки, шт.(чи інші одиниці)/рік.

Якщо витрати допоміжних матеріалів враховуються в м

/г, слід привести їх у від-

повідність з розрахунковою формулою чи виконати розрахунок на дійсний фонд часу

роботи обладнання (F

) замість (В) у відповідній формулі.

Розрахунок амортизаційних відрахувань:

100

бан

⋅

, (9.28)

де

брм

SЦk=⋅

— балансова вартість устаткування, грн;

ан

— річна норма амортизації; при використанні інших методів амортизації за-

стосовується відповідна формула;

— коефіцієнт витрат на доставку, установку і монтаж устаткування.

— розрахункова нижня границя ціни для нового виробу, грн, для бази балансо-

ва вартість приймається за звітністю.

Погрішність, що виникає при використанні розрахункового показника, припус-

тима для даної стадії розрахунку.

Витрати на ремонт устаткування:

Витрати на ремонт можуть бути прийняті в розмірі 10% балансової вартості

устаткування, тобто в межах, визначених податковим законодавством для віднесення

витрат на ремонт до собівартості продукції, що випускається.

Витрати на утримання приміщень:

()

пл пл поб заг

SН Р=γ⋅η+η⋅

, (9.29)

де Н

пл

— норматив річних витрат на утримання 1 м

виробничих площ, грн (може

бути прийнято за фактом по заводу-виробнику);

η — займана устаткуванням площа, м

(по габаритах);

γ — коефіцієнт додаткової площі для організації робочого місця;

поб

— норматив службово-побутової площі на одного робітника, м

;

заг

— чисельність основних і допоміжних робітників, що обслуговують устатку-

вання, чол.

Знос інструмента і спеціального оснащення:

і Рі

SUВЦ=⋅⋅

, (9.30)

де U

— норма витрат інструмента на партію деталей, шт.;

В — річна продуктивність установки, одиниць/рік;

— вартість одиниці інструмента, грн.

Розрахунок сумарних експлуатаційних витрат:

Розрахунок виконується в табличній формі по базовому і проектованому варіан-

ті, результати зводяться в табл. 9.6.

353

Розділ 9. Оцінка потенціалу розвитку

Таблиця 9.6

Розрахунок експлуатаційних витрат

Стаття витрат

Сума, грн

База Проект

Основні матеріали

Заробітна плата основних робітників (операторів)

Заробітна плата допоміжних робітників

Витрати на електроенергію для технологічних цілей

Витрати на допоміжні матеріали

Амортизаційні відрахування

Витрати на ремонт

Витрати на утримання приміщень

Витрати на інструмент і спеціальне оснащення

Разом:

Якщо установку обслуговує оператор-наладчик, визначається тільки його заро-

бітна плата виходячи з норм обслуговування.

У розрахункову формулу

()

бпквп

UUUТΔ= − ⋅ ⋅α

експлуатаційні витрати по базо-

вому варіанті включаються в скоригованому вигляді:

бб

, (9.31)

де (U

, U

) — річні експлуатаційні витрати споживача;

кв

— термін корисного використання проектованого устаткування;

, В

— річна продуктивність відповідно проектованої та базової установки;

— коефіцієнт врахування рівня морального зносу проектованої установки (за

відсутністю даних приймається рівним одиниці).

Визначення величини супутніх капітальних вкладень споживача:

Супутні капітальні вкладення по проектованому варіанті:

пперпл

KS S=+

, (9.32)

де S

пер

— витрати на перепланування, зміну комунікацій, і т. ін., грн;

пл заг пл

SЦ=η ⋅

— витрати на утримання виробничих площ, грн;

заг

— загальна виробнича площа, м

;

пл

— вартість 1 м

виробничої площі цеху, грн.

Якщо мали місце супутні капітальні вкладення по базовому варіанті, вони корек-

туються на співвідношення продуктивності по проектованому (В

) та базовому (В

)

варіантам:

бб

KК

. (9.33)

Розглянутий напрямок прикладного використання розрахунків з визначен-

ня потенціалу розвитку продукції виробничого призначення може доповнюватись

відповідними дослідженнями з визначення оптимальності структури потенціалу

будь-якого елементу носія.

354

Бачевський Б. Є., Заблодська І. В., Решетняк О. О. «Потенціал і розвиток підприємства»

9.2. Концепції та передумови розвитку підприємства

Основні питання:

Технічна та інвестиційна політика держави;

Законодавство України у сфері інноваційної діяльності;

Правовий режим інноваційних проектів;

Стратегічні пріоритетні напрямки інноваційної діяльності;

Формування стратегії розвитку підприємства;

Розвиток підприємства за напрямками відновлення.

Концепції та передумови розвитку підприємства не можна розглядати без враху-

вання технічної та інвестиційної політики держави, яка за Програмою розвитку

інвестиційної діяльності на 2002–2010 роки, затверджена Постановою КМУ від 28

грудня 2001 р. № 1801 (далі Програма) [150] ставить своїм завданням не тільки за-

безпечення надходжень іноземних інвестицій, але й пряму підтримку вітчизняного

виробника.

Загальний обсяг надходження прямих іноземних інвестицій у країну незначний —

на 1 жовтня 2001 р. він становив 85 доларів США на одного мешканця України [34],

і до 2008 року цей показник суттєво не змінився. За Програмою «інвестиційно-

привабливими стали такі види економічної діяльності, як харчова промисловість

та переробка сільськогосподарських продуктів, оптова торгівля і посередництво в

торгівлі, фінансова діяльність, машинобудування, хімічна та нафтохімічна промисло-

вість, металургія та обробка металу, виробництво коксу, продуктів нафтопереробки

та ядерного палива, науково-технологічна та інноваційна діяльність, туризм (розви-

ток готельної інфраструктури».

Фактично цього не сталося, і за період з 2001 по 2008 рік інвестиції якщо й надхо-

дили, то у галузі, розвиток яких у країнах-інвесторах ускладнено за вимогами до еко-

логії, тому якщо і інвестувалися, то підприємства хімічної та нафтохімічної промисло-

вості, металургії та обробки металу, виробництво коксу, продуктів нафтопереробки та

до цього часу мають місце намагання влаштувати в Україні полігони для відпрацьова-

ного ядерного палива та відходів. Фінансові установи у вигляді філіалів закордонних

банків теж мають місце на території України, але ні прямих інвестицій, ні суттєвих

кредитів від цих банків не отримує така важлива галузь як машинобудування.

Країна, яка не має розвинутого машинобудівного комплексу, не може розрахо-

вувати на тривалий успіх у окремих галузях, особливо якщо потенціал розвитку цих

галузей, який створювався у попередні роки, вже вичерпано. Схід України практично

втратив точне машинобудування, верстатобудування, транспортне машинобудуван-

ня, у будь-якому разі на деякий час втрачено власний потенціал їх розвитку. Тому,

наприклад, ті ж нанотехнології (мініатюризація виробів) включені до пріоритетних

напрямків розвитку, електронне машинобудування, автомобілебудування можуть

отримати лише один напрямок розвитку, який вже починає реалізуватися — трудо-

містке складання виробів з готової імпортної елементної бази, що на цей час харак-

терно для країн з дешевою робочою силою та низьким рівнем життя.

Програма у переліку галузей, що стали інвестиційно-привабливими вказує ма-

шинобудування, але це скоріше бажаний ніж фактичний результат. Даний доку-

355

Розділ 9. Оцінка потенціалу розвитку

мент визнає, що активізація інвестиційної діяльності без забезпечення стабільності

законодавства, усунення неоднозначності трактувань нормативно-правових актів,

удосконалення нормативної бази з питань регулювання господарчої діяльності, за-

безпечення стабільності політичного середовища та створення позитивного іміджу

держави є великою проблемою, і такою вона зосталася й на цей час. За положеннями

цієї Програми політика держави повинна була бути сконцентрована на прискоренні

темпів економічного зростання на власній відтворювальній (інвестиційній) базі. На-

жаль, цього не сталося.

Законодавство України у сфері інвестиційної та інноваційної діяльності

складається із законів України «Про інвестиційну діяльність» (1560-12), «Про на-

укову і науково-технічну діяльність» (1977-12), «Про наукову і науково-технічну

експертизу» (51/95-ВР), «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної ді-

яльності технологічних парків» (991-14), «Про спеціальну економічну зону «Яворів»

(402-14), «Про інноваційну діяльність» (Із змінами, внесеними згідно із Законами

№ 380-IV (380-15) від 26.12.2002, ВВР, 2003, № 10-11, ст.86 № 1344-IV (1344-15) від

27.11.2003, ВВР, 2004, № 17-18, ст. 250) та інших законодавчих актів, що регулюють

суспільні відносини у цій сфері.

Згідно Закону «Про інноваційну діяльність» [14], головною метою державної ін-

новаційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових

умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного по-

тенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних,

енергозберігаючих та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації но-

вих видів конкурентоспроможної продукції.

Основними принципами державної інноваційної політики є: орієнтація на інно-

ваційний шлях розвитку економіки України; визначення державних пріоритетів ін-

новаційного розвитку; формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної

діяльності; створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного

науково-технічного та інноваційного потенціалу; забезпечення взаємодії науки, осві-

ти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності; ви-

пуску продукції інноваційного напрямку.

Слід відзначити, що держава не завжди дотримується вказаних принципів, якщо

відсутня політична стабільність та спадкоємність в стратегічних питаннях розвитку.

У будь якій країні, де часто змінюється уряд, тактичні питання утримання позицій

превалюють над стратегічними інтересами.

Правовий режим інноваційних проектів, продуктів і продукції, інноваційних

підприємств та державна реєстрація інноваційних проектів регулюється статтею 12

закону «Про інноваційну діяльність», згідно якої інноваційним визнається проект,

яким передбачаються розробка, виробництво і реалізація інноваційного продукту і

(або) інноваційної продукції, що відповідають певним вимогам:

1. Інноваційний продукт є результатом виконання інноваційного проекту і науко-

во-дослідною і (або) дослідно-конструкторською розробкою нової технології (в тому

числі — інформаційної) чи продукції з виготовленням експериментального зразка чи

дослідної партії, і відповідає таким вимогам;

2. Він є реалізацією (впровадженням) об’єктів інтелектуальної власності (ви-

находу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми,

селекційного досягнення тощо), на які виробник продукту має державні охоронні

356

Бачевський Б. Є., Заблодська І. В., Решетняк О. О. «Потенціал і розвиток підприємства»

документи (патенти, свідоцтва) чи одержані від власників цих об’єктів інтелектуаль-

ної власності ліцензії або дозвіл на реалізацію (впровадження) відкриттів;

3. Використаний об’єкт інтелектуальної власності має бути визначальним для

даного продукту; розробка продукту підвищує вітчизняний науково-технічний і тех-

нологічний рівень;

4. В Україні цей продукт повинен бути виробленим вперше або, якщо не вперше,

порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, він є конкурен-

тоспроможним і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

Інноваційним підприємством, яке має право на отримання державної підтрим-

ки, визнається підприємство (об’єднання підприємств) будь-якої форми власності,

якщо більше ніж 70 відсотків обсягу його продукції (у грошовому вимірі) за звітний

податковий період є інноваційні продукти і (або) інноваційна продукція. Таке під-

приємство може функціонувати у вигляді інноваційного центру, бізнес-інкубатора,

технополісу, технопарку тощо.

Статус підприємства як інноваційного дає йому право на пільги з оподаткуван-

ня, фінансову підтримку шляхом повного безвідсоткового кредитування (на умовах

інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів та пільги з митного ре-

гулювання інноваційної діяльності [14, стаття 12].

Слід відзначити, що дію окремих статей зупиняли за браком коштів або за не-

передбаченими наслідками застосування не одноразово. Дію статті 21 було зупинено

на 2003 рік згідно із Законом № 380-IV (380-15) від 26.12.2002, на 2004 рік згідно із

Законом № 1344-IV (1344-15) від 27.11.2003. і так далі.

Впродовж строку чинності свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного

проекту і за умови, що виконання проекту розпочато не пізніше вісімнадцяти мі-

сяців від дати його державної реєстрації, оподаткування об’єктів інноваційної ді-

яльності здійснюється у порядку, за яким 50 відсотків податку на додану вартість

по операціях з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов’язаних з

виконанням інноваційних проектів, і 50 відсотків податку на прибуток, одержаний

від виконання цих проектів, залишаються у розпорядженні платника податків, за-

раховуються на його спеціальний рахунок і використовуються ним виключно на

фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності і розширення власних

науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз. Інноваційні підприєм-

ства сплачують земельний податок за ставкою у розмірі 50 відсотків діючої ставки

оподаткування.

Необхідні для виконання пріоритетного інноваційного проекту (щодо якого при-

йнята постанова Кабінету Міністрів України про його особливу важливість) сирови-

на, обладнання, комплектуючі та інші товари (крім підакцизних), які не виробляють-

ся в Україні або виробляються, але не відповідають вимогам проекту, при ввезенні в

Україну протягом строку чинності свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного

проекту звільняються від сплати ввізного мита та податку на додану вартість.

Таким чином, мова йде про зменшення податкового тиску на інноваційні підпри-

ємства при виконанні певних умов, а не про прямі державні інвестиції.

Стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності [87] враховуються

при розробці державних прогнозів та програм економічного і соціального розвитку

України, що здійснюється згідно із Законом України «Про державне прогнозування

та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» (1602-14).

357

Розділ 9. Оцінка потенціалу розвитку

Реалізація стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності здій-

снюється через систему загальнодержавних (національних) програм економічного,

науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони до-

вкілля. Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності загальнодер-

жавного рівня реалізуються на конкурсних засадах через систему державних програм

та державне замовлення. Верховна Рада України визначила такі стратегічні пріори-

тетні напрями інноваційної діяльності в Україні на 2003–2013 роки: модернізація

електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі тех-

нології; машинобудування та приладобудування, як основа високотехнологічного

оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії; нанотех-

нології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації; вдосконалення

хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій; високотехнологічний

розвиток сільського господарства, переробної промисловості; транспортні системи;

будівництво, реконструкція; охорона і оздоровлення людини та навколишнього се-

редовища; розвиток інноваційної культури суспільства.

Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності Верховна Рада

України на строк до 2007 року за стратегічними пріоритетними напрямами іннова-

ційної діяльності в Україні на 2003–2013 роки визначає такі середньострокові пріо-

ритетні напрями інноваційної діяльності загальнодержавного рівня:

1. Модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії; новітні ре-

сурсозберігаючі технології.

2. Машинобудування та приладобудування, як основа високотехнологічного

оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії; виробни-

цтво сучасної ракетно-космічної та авіаційної техніки, суден і електровозів нового

покоління; системні засоби технологічного проектування, виробництва і логістичної

підтримки процесів створення техніки нового покоління; засоби діагностики, агрега-

ти, прилади та комплектуючі техніки нового покоління; комплектуючі, новітні тех-

нології для складання та виробництва автомобілів; обладнання, спеціальні технології

металургійного виробництва; технології переробки вторинної сировини кольорових

металів, т. і.

3. Нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації.

За винятком розвитку телекомунікацій реалізація вказаних напрямків на цей час

не надала очікуваних результатів. На наш погляд, причиною такого становища є не-

завершеність і не комплексність заходів відновлення машинобудівної галузі, як осно-

ви будь-якого розвитку промисловості. Саме тому, створені на пільгових умовах в

Україні промислові зразки знаходять свою реалізацію, впровадження у виробництво

за кордоном. Таким чином, Україна фінансує або створює за рахунок бюджету піль-

гові умови розробки новітніх технологій, а прибуток отримують закордонні виробни-

ки. Ми вимушені імпортувати вже готові вироби, тому що майже повністю виведена

з ладу вітчизняна електронна промисловість, точне машинобудування, середнє ма-

шинобудування. Тим не менш, побудова стратегії розвитку окремого підприємства

[67] повинна враховувати ті можливості, які надає державна технічна та інноваційна

політика.

Формування стратегії розвитку підприємства досліджено досить докладно

[36, 94, 95, 97, 98, 101, 118, 119, 120, 126, 190] і згідно загально визнаному підходу по-

требує вирішення наступних завдань:

358

Бачевський Б. Є., Заблодська І. В., Решетняк О. О. «Потенціал і розвиток підприємства»

1. Вибір оптимальної лінії поведінки на ринку готової продукції виходячи з по-

треб ринку, існуючого та можливого асортименту продукції, існуючого та потрібного

технічного рівня виробництва;

2. Вибір засобів конкурентної боротьби: цінова або не цінова конкуренція; конку-

ренція якості виготовлення або якості обслуговування у після продажному періоді;

конкурентна боротьба в сфері традиційної або принципово нової продукції; створен-

ня нового сегменту ринку або захоплення існуючого;

3. Формування та підтримання оптимальної структури потенціалу підприємства

на основі оптимізації співвідношення існуючого та задіяного потенціалу з потенціа-

лом розвитку, згідно відповідної фінансової стратегії;

4. Визначення потрібного для підтримки конкурентоспроможності підприємства,

бізнесу технічного та технологічного рівня виробництва.

5. Розробка відповідних організаційно-технічних заходів розвитку (технічне пе-

реоснащення, реконструкція, розширення, нове будівництво, зміна системи управлін-

ня, реструктуризація, зміна форми власності, об’єднання або подрібнення об’єктів);

6. Визначення джерел та засобів формування фінансових ресурсів для проведен-

ня заходів втілення потенціалу розвитку, згідно обраної фінансової стратегії, на екс-

тенсивній або інтенсивній основі.

Від того, яким чином вирішені вказані питання, може бути обраний тип загаль-

ної стратегії. Оскільки розглядається питання розвитку, серед інших типів найбільш

важливою є функціональна стратегія. Функціональна стратегія — тип стратегії, що

забезпечує орієнтацію на розвиток певних функціональних систем підприємства, що

забезпечує досягнення мети шляхом врівноваження їх існуючого потенціалу.

В залежності від галузевих особливостей підприємства та складу функціональ-

них систем можуть розроблятися наступні види функціональної стратегії: маркетин-

гова, виробнича, стратегія фінансування, впровадження НДДКР й ін. Маркетингова

стратегія — це стратегія, побудована з врахуванням ринкового впливу на типи, тем-

пи, напрямки та масштаби розвитку підприємства. У загальному випадку маркетин-

гова стратегія реалізується за наступними етапами:

— аналіз відносин в системі «споживач — товар»;

— визначення загальної маркетингової стратегії в сегментах ринку;

— створення маркетингового «стратегічного набору інструментів»;

— вибір оптимального варіанту, його уточнення й удосконалення;

— організація й контроль виконання.

Маркетингова стратегія орієнтується, з одного боку, на вимоги ринку, з іншого

— на рівень відповідності товару цим вимогам. Будь-яке підприємство повинно у тій

чи іншій мірі використовувати елементи маркетингової стратегії, оскільки розвиток

підприємства, а з ним і розвиток продукції, повинен відповідати потребам ринку.

Стратегія НДДКР — це стратегія створення нової продукції певної конструкції

за оптимальною технологією (за співвідношенням вартість — якість) з урахуванням

вимог до її споживчих характеристик, яка обумовлює напрямок, темпи, масштаби

розвитку та тип виробництва, які формуються.

Стратегія НДДКР окремого підприємства базується на загальних досягненнях

науково-технічного прогресу в усіх галузях науки та виробництва. Вона повинна вра-

ховувати дані науково-технічного прогнозування і формуватися на основі існуючих та

перспективних наукових та технологічних досягнень вітчизняного та світового рівня.

359

Розділ 9. Оцінка потенціалу розвитку

Виробнича стратегія ґрунтується на врахуванні обмежень, які накладає існуюча

технічна база [180] на можливості диверсифікації продукції, з урахуванням перспек-

тив фінансово забезпеченого розвитку підприємства.

Визначення напрямків виробничих стратегій зв’язано зі швидкістю й масштаба-

ми змін, які необхідно зробити на підприємстві, виходячи з рівня його існуючого роз-

витку за основним профілем виробництва та рівнем його спеціалізації. До основних

параметрів, які необхідно враховувати при визначенні виробничої стратегії звичайно

відносять:

— обсяги продукції, які необхідно забезпечити за попитом ринку;

— тип та масштаби виробництва, які випливають з визначених обсягів;

— залежність обсягів виробництва від ємності ринків;

— залежність ємності ринків від якості та вартості продукції та послуг;

— розбіжності між ринковими вимогами до основних характеристик виробів та

можливостями виробничих процесів для забезпечення попиту.

Виробнича стратегія розвитку формується з урахуванням наступних показників:

— розміри капітальних вкладень, необхідні для здійснення перетворень у вироб-

ничому процесі;

— час, необхідний для забезпечення переходу до випуску нової продукції;

— відносний рівень споживчої вартості існуючої й нової продукції;

— рівень забезпеченості потрібними ресурсами, у тому числі кадровими;

— рівень відносної ефективності варіантів запланованих заходів.

Фінансова стратегія підприємства — стратегія, яка будується на виборі джерел

та оптимізації їх питомої ваги залежно від строків, цілей і масштабів заходів планова-

ного розвитку та функціонування. Сукупність стратегічних рішень у маркетинговій,

технічній, соціальній і управлінській сферах, визначених та координованих у часі для

досягнення певної мети, є основою проекту реалізації потенціалу розвитку підпри-

ємства, за умовою відповідного фінансування. Конкретний проект розвитку підпри-

ємства, ув’язаний за джерелами фінансування, уявляє собою інвестиційний проект.

Основні напрямки інвестиційної діяльності підприємства [43] залежать як від

потреб розвитку, так і від умов фінансування. До них відносять:

1. Інвестиції на підтримку простого відтворення (в основному з амортизацій-

них сум із залученням додаткових коштів у випадку інфляції й знецінення нагрома-

джень);

2. Вкладення в капітальне будівництво;

3. Інвестиції на приріст та поповнення оборотних коштів;

4. Фінансування інноваційних розробок і НДДКР.

Ці напрямки можуть реалізуватись одночасно та пересікатись (конкурувати) у

сфері фінансування. Вибір фінансово-інвестиційних стратегій повинен базуватися

на: визначенні основних напрямків підприємницької активності в галузі, які підтри-

муються державою; оцінці потенційної ємності ринку; формуванні портфелю інвес-

тиційних проектів; аналізі головних джерел одержання фінансових ресурсів — їхньої

доступності, рівні ризику й ефективності використання [57].

Класифікація джерел фінансових коштів підприємства вміщує:

— власні ресурси розвитку підприємства (нерозподілений прибуток, амортиза-

ція, резерви, що можуть бути тимчасово використані).

— ресурси, залучені за рахунок додаткової емісії цінних паперів;

360

Бачевський Б. Є., Заблодська І. В., Решетняк О. О. «Потенціал і розвиток підприємства»

— ресурси, залучені як консолідовані кошти інших підприємств (у рамках до-

говорів інтеграції);

— комерційні й вексельні кредити;

— банківські кредити й позики різних видів;

— державні (пільгові) кредити (у рамках централізованої інвестиційної програми);

— прямі державні інвестиції (у рамках централізованої інвестиційної програми);

— державні пільги з оподаткування згідно централізованої інноваційної програми;

— державні митні пільги з імпорту техніки та матеріалів згідно централізованої

інноваційної програми.

Проблема вибору джерела залучення коштів в умовах нестачі власних фінансо-

вих ресурсів є типовою для кризового стану економіки, коли підприємство вимушено

звертатися до зовнішніх ресурсів і не отримує їх внаслідок цього самого кризового

стану, оскільки зростає ризик неповернення вкладень і неефективного їх викорис-

тання. Однак, проблема залучення зовнішніх коштів характерна й для стабільної

економіки. Раціональна комбінація джерел фінансування й стратегічних рішень,

що стосуються різних проектів розвитку підприємства, формують його фінансово-

інвестиційну стратегію [94].

Фінансово-інвестиційні стратегії можуть базуватись на ресурсній або цільовій

основі. В деяких випадках, доцільніше виходити з мети і формувати витрати відпо-

відно поетапних завдань її досягнення, після чого скоротити та відкоригувати про-

граму відповідно ресурсам, які можуть бути для цього задіяні (у тому числі залучені

кошти). Звичайно, формування стратегії реалізується шляхом ітерацій (наближення

до оптимуму шляхом послідовного зменшення відхилень), причому в ході цього про-

цесу відбувається корегування вихідних варіантів згідно ресурсам та цілям. Залежно

від структури джерел фінансування діяльності й розвитку підприємства, а також від

ефективності, цілей та масштабів інвестиційних проектів можна виділити наступні

варіанти вибору стратегії [94]:

1. Використання переважно власних коштів підприємства для інвестування об-

меженого кола невеликих інвестиційних проектів. При середньому рівні ефективнос-

ті дана стратегія характеризується високою надійністю.

2. Використання переважно централізованих джерел (державних інвестицій і

кредитів). Реалізація цієї стратегії в значній мірі залежить від політичних ризиків і

структурно-промислової політики держави.

3. Використання кількох джерел із можливого вибору. Вимагає значної попере-

дньої підготовки, раціонально для великомасштабних проектів.

4. Фінансування з різних джерел на основі партнерських відносин в діяльності.

Реалізується інтеграцією зусиль декількох підприємств (фірм, банків) у реалізації

одного або декількох великих проектів. Потрібна для радикальної зміни положення

на ринку, а також при впровадженні інновацій.

5. Використання всіх інвестиційних джерел для реалізації одного стратегічного

проекту розвитку підприємства. Орієнтована на досягнення лідерства в галузі. По-

требує великого стартового капіталу, що є умовою залучення інвестиційних ресур-

сів.

6. Використання одного виду фінансових ресурсів з усіх можливих (наприклад,

власних коштів) для реалізації одного стратегічного проекту. Вимагає високих тем-

пів впровадження за підвищеним ризиком.