Михайлов Владимир. Додаток до особливого стату

Вони повертаються, Дане! Ти чуєш, вони повертаються!
Амей був ладен пуститись навприсядки, кинутись на шию Командора, пройтись колесом по штурманській зорельота або втнути ще якусь дурницю від радощів. Та незворушне лице Командора ще більше загострилось. Руки вп'ялись у бильця крісла з такою силою, наче це була горлянка ворога. У поглядi заголубіла сталь. Але це не витверезило Амея.
- Яка щаслива планета, Дане! Нi, дійсно, щаслива. Принаймнi для нас.
- Ти так гадаєш? - голос Командора холодним металом різонув вуха. Такого ще не було. Амей трохи збентежився.
- Але ж послухай, Дане, - почав він, - нi, справдi, розсуди сам: коли стався обвал тодi, у горах, ми всi були впевненi, що Археолог загинув . . .