Литовченко Тимур. Дума про козака Голоту

Він спускався на малій швидкості до Хрещатика по вулиці Богдана Хмельницького (колишній Леніна, колишній Фундуклеївській) і уважно роздивлявся на всі боки. Уважно не тому, що кожен мотоцикліст взагалі не дуже комфортно почувається на запрудженій машинами вулиці, коли різнокольорові борти автомобілей так і намагаються протерти дірку на стегні, туго затягнутому в джинси. Машин після Оперного театру якраз залишилось небагацько, тому що нижче Пушкінської рух було перекрито. Він був уважний і не тому, що його аж так цікавили всі оті “БМВ”, “Мазди”, “Рено” та “Вольво”, що майже зовсім витіснили з київських вулиць вітчизняні “Волги”, “Жигулі” й “Москвичі”. А втім, тієї Вітчизни вже й сліду нема. Власне, тепер вітчизняними можна було вважати тільки “Запорожець” і його молодшу сестру “Таврію”, проте власники цих скромних малолітражек не мали зараз коштів на бензин, щоб залюбки кататися по центру столиці у святковий день. Привезти мішок-другий картоплі від родичів з Броварів чи Гребінки - це ще так-сяк, і те коли в гаражі запасливого господаря стоять каністри, наповнені Бо’зна в які прадавні часи, а не тепер, по цих надхмарних цінах...