Зінько С.Ю. Країни Близького Сходу в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

Подождите немного. Документ загружается.

260

“

хрестоносців”. На їх думку, потрібно оспорювати стереотип щодо взаємо-

замінності зовнішньої політики США і Великобританії та наголошувати

на різних підходах до ізраїльсько-палестинського кон

лікту, відкритіше

критикуючи Ізраїль. Мета британської публічної дипломатії полягає у

ереконанні регіональної а

диторії щодо ролі Великобританії як само-

стійного гравця, який зберігає старий досвід і любов до регіону [567].

довготерміновій перспективі необхідно співпрацювати з араб-

ською спільнотою з метою сприяння суспільно-політичним ре

ормам.

Розширення британської публічної дипломатії у регіоні передбачає прямі

контакти Британської Ради з кожним двадцятим мешканцем Близького

Сход

, охоплення а

диторії арабомовним ВВС та надання всієї допомо-

и через стр

кт

ри ООН. Доповідь також ствердж

є про необхідність

жорсткої протидії антиісламським виступам у країні. Стратегія публіч-

ної дипломатії на Близькому Сході вимагає від британських посольств

висвітлення позиції британського уряду щодо неадекватного уявлення

арабської спільноти про Великобританію [562].

На думку британського посла в ОАЕ Д. Уілкса, зусилля британської

пу

блічної дипломатії полягають

приверненні

ваги арабського світ

— з

опомогою Інтернету, радіо чи телебачення, новин чи розваг, англійською

чи арабською мовою. Він вважає, що супутникові телеканали пріоритет-

ні з точки зору охоплення аудиторії, але Інтернет і блогінг відіграють

нікальну роль під час неочікуваних подій [563].

Можна стверджувати, що Великобританія здійснює самостійну

ін

ормаційн

політик

регіоні, ігнор

ючи вимір ЄС і Середземномор-

ського союзу, що зближує її з США.

РАНЦІЯ

Вплив Франції на Близький Схід виник після зближення короля

ранциска І з т

рецьким с

лтаном С

лейманом (1535) [56, c. 22], проте

інтереси країни переважно зосередж

вались

Магрібі [157, c. 478]. У ХХ ст.

ранція ворожо сприймалась на Близькому

ході через проголошення

непорушності кордонів близькосхідних країн, які, на думку арабських

націоналістів, розрізали арабську націю і відкинули спільність арабської

культури.

На відміну від Великобританії, Франція діє як на двосторонній

основі (

Лівані та Ірак

), так і

багатосторонніх рамках, переважно

використовуючи інструментарій

вросоюзу. Політика Франції відзна-

чається ч

тко артикульованою зовн

шньопол

тичною складовою, кожен

близькосхідний конфлікт оцінюється, виходячи з міжнародної ситуації

а власних колишніх відносин з країнами-учасниками. У 1

5 р. укладено

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р ур

оборонні угоди з Кувейтом, Катаром та ОАЕ, і країна ретельно стежить

за їх виконанням [676]. Франція прагне обмежити вплив шиїтів у Іраку,

івані та опосередковано — у Палестині [1356], зрівноважити традиційну

роарабську та пропалестинську політику зміцненням зв’язків з Ізраї-

ем. Слід за

важити, що

Франції, окрім 5 млн. м

льман переважно

агрибського походження, мешкає найчисельніша в Європі єврейська

пільнота у складі 600 тис. осіб [1176].

икликом близькосхідній політиці США після подій 11 вересня

тала заява прем’єр-міністра Франції Ж.-П. Рефарена у парламенті (2002),

що “Саладдін звільнив Єрусалим від хрестоносців”. Американська вій-

ькова інтервенція в Ірак

також не підтримана Францією [699]. Країна

викликала роздрат

вання США спробами досягн

ти пороз

міння з пре-

зидентом

ирії Б. Асадом з метою налагодження сирійсько-ізраїльського

іалогу, а також встановленням відносин з ХАМА

. Проте дотичними

о близькосхідної політики США є гарантування безпеки Ізраїлю і

осуд діяльності палестинських радикальних організацій.

резидент

. Саркозі, на відміну від Ж. Ширака, у публічних заявах висловився

роти ядерної програми

ран

, що отримало схвалення в американських

ур

ядових колах.

а ініціативою Франції після на

тової кризи 1973 р. ЄЕС інтен-

ифікував відносини з арабським світом шляхом створення форуму

вропейсько-арабського діалогу (ЄАД). Саміти ЄАД у Венеції (1977) та

амбурзі (1983) сприяли популяризації арабської мови та культури, ство-

енню арабських к

льт

рних центрів в європейських столицях, зокрема,

нституту арабського світу у Парижі (1980) [659, c. 125–126]. Доповідь Єв-

окомісії “Діалог народів і культур в Європейсько-Середземноморському

егіоні”

(

2003

)

[544] передбачала створення “середземноморських” каналів

на кшталт ArabSat та текстову реформу європейських підручників. Про-

рама євро-арабського співробітництва представлена у доповіді “Діалог

іж народами і к

льт

рами в Європейсько-середземноморськом

регіоні”

(

2005),

кладеній У. Еко і Т. Рамаданом.

елеканал “A l - M a n a r ” після укладення угоди з Французькою ви-

щою радою радіо і телебачення розпочав мовлення на Європу за допо-

огою європейського супутника Eutelsat (листопад 2004 р.), хоча пізніше

на американську вимогу ліцензія була скасована. У розпал конфлікту

щодо хіджабу міністерство культури Франції відкрило у Луврі відділ

му

льманського мистецтва (2004) [209, c. 110], а під час візит

президента

ранції до ОАЕ досягнуло згоди про відкриття філії Лувру в Абу-Дабі

(

2008).

2007 р. Франція інтенси

ікувала ін

ормаційну політику на

лизькому Сході, започаткувавши арабську версію каналу

“

France24

”

Публічна дипломатія

глобальних гравців та діаспорних спільнот: досвід для України

більш відкритого за стилем подання інформації і змістом, ніж американ-

ські, але менш радикального, ніж “A l- Ja z e e r a” [3 3 5 ]. Проект каналу був

ініційований ще екс-президентом

ираком на знак протесту проти

передженого висвітлення CNN і ВВС позиції Франції щодо іракської

війни (2002). Потенційна а

диторія канал

становить близько 20 млн.

осіб у Магрібі, Леванті та Європі [1039, c. 29]. “France24” наголошує на

особливій місії Франції, що не брала участі в іракській війні [721]. Ди-

ректор каналу

арадон підкреслює ідентичність новинного контенту

ля англомовної, франкомовної та арабомовної версій [721]. “France24”

збільшив мовлення арабською мовою до 10 годин на добу у квітні 2009 р.,

задіявши програм

з Каїр

”Місце Франції в арабськом

світі”. Проте,

незважаючи на ”зміцнення прис

тності в географічно стратегічній зоні”

[675], канал не зміг досягнути цілодобового мовлення, передбаченого на

кінець

2008

р.

Ексклюзивним чинником французької публічної дипломатії на

лизькому Сході виступає особиста популярність Ж. Ширака. Згідно з

аними соціологічних опитувань, екс-президент

ранції посів перше

ісце як поп

лярний політичний лідер

трьох арабських країнах —

Йорданії (61%), Лівані (81%) і Марокко (65%), третє — у Палестині (32%).

Під час опитування агенцій Tel

ami і Zo

International (2006), Ширак

виявився другим (8%) за популярністю іноземним лідером в Єгипті,

орданії, Лівані, Марокко, КСА і ОАЕ, розташувавшись між лідером

“

Хизбалли” Х. Насраллою (14%), президентом Ірану М. Ахмадінеджадом

(4%) і венес

ельським президентом У. Чавесом (3%) [1052].

Плат

ормою для співпраці

ранкомовних держав світу виступає

Міжнародна організація Франкофонії, що об’єднує 68 держав (члени,

асоційовані члени та спостерігачі). У сучасному вигляді Франкофонія

існує з 1

р. На відміну від Французького співтовариства, організація

базується на спільності етнокультурної спадщини, а не належності до

колишньої колоніальної імперії. Основним критерієм для вст

до

організації вважаються к

льт

рні зв’язки з Францією.

Політизація діяльності М

Ф зумовлена її активною участю у міжна-

родній політиці.

наковим у цьому контексті можна вважати Бейрутський

саміт (2002), під час якого була прийнята декларація щодо діалогу культур

як основного фактору встановлення миру і боротьби з тероризмом. МОФ

ідтримала арабську мирну ініціативу, зокрема, стосовно “територій в

обмін на мир”, потракт

вавши її як “найприйнятніший план для до-

сягнення адекватного, стабільного і глобального рішення у регіоні” [356,

c. 51]. Цей крок, а також підтримка Лівану та Іраку у подоланні геополі-

ичних викликів, залучення на орбіту МОФ Алжиру зміцнили зв’язки

ранкофонії з арабським світом.

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р ур

країна, набувши статусу держави-спостерігача на саміті Фран-

кофонії у Бухаресті (2006) [336], отримала ефективний інституційний

інструмент для здійснення діалогу з арабським світом. Щоправда, на

ержавному р

вн

цей чинник недооц

нюється.

арватері створення ін

ормаційного простор

Середземномор-

ького Союзу здійснює просування у близькосхідному регіоні Італія.

имський онлайн-журнал

Babelmed

, присвячений культурі обидвох

берегів Середземного моря, започаткував арабомовну версію для подо-

ання упереджень стосовно ісламу (2008). Babelmed.net вважається одним

з найавторитетніших незалежних веб-сайтів з питань Середземномор’я

і с

ок

сований на

ненні негативних стереотипів

взаєминах євро-

ейської і арабської цивілізацій [529]. Італійський інформаційний портал

ww.arabmonitor.info (2006) висвітлює новини і події на Близькому Сході

і в арабському світі [500].

НІМЕЧЧИН

овнішня політика Німеччини

регіоні здійснюється

контек-

ті політики

ЄС

і основних союзників. Роль Німеччини у переговорах

тосовно іранської ядерної програми детермінується участю у “трійці

С” (Великобританія, Франція, Німеччина) та відсутністю політичної

отивації стосовно одноосібної ролі у перемовинах [1185, c. 30–33]. Єв-

опейський консенсус щодо необхідності залучення іранського керівни-

цтва до переговорів cприяв збереженню політичного співробітництва і

кономічних зв’язків Німеччини та Ірану, однак політика “критичного

іалогу” демонструє незначні результати.

Іраку Німеччина відмовилася від традиційної ролі посередника

іж незалежною французькою близькосхідною політикою і британською

озицією співпраці з США. Активізація відносин з країнами Перської

затоки обмеж

ється військовою прис

тністю США та їх впливом на по-

ітичні еліти арабських держав [733, c. 68–71].

Слід зауважити, що Німеччина виступає найбільшим серед держав

С донором Палестинської автономії, підтримуючи концепцію “двох

ержав” у вирішенні арабсько-ізраїльського конфлікту [677, c. 34].

ідповідно до активізації зовнішньополітичних зусиль Німеччина

емонструє активну публічну дипломатію у регіоні. Після об’єднання

імеччини (1989) інтенсифік

вався міжк

льт

рний діалог як фіксована

кладова німецької зовнішньої політики. Після подій

вересня країна

свідомила важливість діалогу з арабсько-мусульманським світом, про що

відчить виступ міністра закордонних справ

. Фішера в ООН 12 вересня

200

1 р. У МЗ

країни запроваджена посада уповноваженого з діалогу з

Публічна дипломатія

глобальних гравців та діаспорних спільнот: досвід для України

ісламом/міжцивілізаційному діалогу (2002), яку обійняв екс-посол Німеч-

чини у Кувейті і

ахрейні

юнтер Mулак. Німеччина застосувала дієві

ідходи щодо довготривалого порозуміння з арабськими та ісламськими

спільнотами і активізувала культурно-освітні програми обміну [1031].

Публічна дипломатія Німеччини також модерується організаціями,

афілійованими з політичними партіями, та не

рядовими к

льт

рними

і науковими інституціями на кшталт ДААД, Інституту Гете і Федерації

німецьких торгово-промислових палат [1185, c. 30–33]. Більшість політич-

них в

дносин з країнами рег

ону зд

йснюється на двосторонн

й основ

, у

ой час як культурна політика Німеччини охоплює весь арабський світ,

а також Ізраїль та Іран [696, c. 11].

Здійснення п

блічної дипломатії обмеж

ється такими чинниками:

—

дом

нуючим американським впливом у рег

он

і;

—

зростаючою

нтеграц

єю н

мецької культурної пол

тики в

нсти-

уційні рамки

ЄС;

—

особливими відносинами з Ізраїлем, зумовленими морально-

тичним фактором [453, c. 1].

Країна застосов

є концепцію “дипломатії діалог

”, яка відповідає

ретьом

тип

блічної дипломатії за Д. Наєм та здійснюється з ви-

користанням міжнародного мовлення, культурних заходів, освітніх об-

інів, стипендій, кон

еренцій. На відміну від звичних

орм дипломатії,

як

концентруються переважно на м

журядових стосунках, дипломат

іалогу спрямована на недержавних суб’єктів громадянського суспіль-

ства — НУО, ЗМІ і громадськість.

ипломатія діалог

модер

ється

нстит

том закордонних справ,

одним з напрям

в д

яльност

якого виступає координац

я н

мецьких м

ж-

народних культурних зв’язків. Іншою ключовою структурою вважається

нститут Гете, кредо діяльності якого полягає у “діалозі і партнерстві”.

Мета дипломатії діалогу передбачає побудову довготривалих від-

носин, тому базується на двосторонній консультативній основі. Зокрема,

на Франкф

ртськом

книжковом

ярмарк

(2004) арабська спільнота

отримала статус почесного гостя і плат

орму для промоції не тільки у

Німеччині, але у всій Європі [742, c. 312–314]. Розвиваючи дану тенденцію,

ХVII міжнародний книжковий ярмарок Абу-Дабі проведено спільно з

ранкфуртським книжковим ярмарком [915]. Організатор ІТ-ярмарків

“

Deutsche Messe Hannover” (Ганновер) відкрив регіональну філію у

баї та проводить виставки Domotex на Близьком

Сході [920]. Фор

“

Cit

scape Abu Dhabi-2007” визначив як офіційного медіа-партнера ні-

ецький журнал “Мiddle Еast Real Estate”, який спеціалізується на ринку

нерухомості, зокрема, на Близькому Сході [888]. Виступаючи на першому

орумі арабсько-німецького культурного діалогу у Дубаї, віце-президент

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р у

убайської адміністрації культури і мистецтва Мохаммед аль-Мур за-

вив, що Німеччина ніколи не брала участі у конфлікті арабів і Європи,

і ніколи араби не виступали проти німецького народу.

нтенсифікація наукових обмінів з арабськими університетами і

бібліотеками сприяла відкриттю Німецького університету у Каїрі (2003)

[742, c. 312–314]. У Єгипті також започатковано німецький інформаційний

центр з арабомовним сайтом (2005) та Інтернет-портал Qantara.de, що мо-

ерується англійською, арабською і німецькою мовами (2003). Підтримка

орталу н

мецьким урядом зд

йснюється з метою т

сн

шої сп

впрац

усульманськими діаспорними спільнотами та близькосхідною аудито-

ією. Qantara.de виступає дискусійним форумом між мусульманськими

ібералами та традиціоналістами з питань хіджаб

. Проте сайт

при-

аманна певна секуляристська спрямован

сть, що

люструє пропаганда

концепції головного му

тія Марселю щодо відокремлення держави від

церкви [1134].

Одним з основних інструментів німецької публічної дипломатії

вважається телеканал “Deutsche Welle”

(

DWTV

)

. Починаючи з 2002 р., ара-

бомовні програми канал

розширені до шести годин на доб

, а з 2005 р.

прямовані на діалог

сфері політики, економіки, к

льт

ри, прикладом

ких став аналіз арабських телепрограм [742, с. 312–314].

ільшість арабомовних програм DWTV транслюється з субтитрами

арабською мовою, спеціальні програми для арабської аудиторії створю-

ються у співробітництві з ADTV (ОАЕ). У 2008 р. DWTV розпочав спільне

виробництво ток-шоу з єгипетським каналом ЕSC і алжирським EPTV.

едоліком редакційної політики канал

є те, що арабськом

світ

при-

вячено менше п’ятої частини новин, у той час як Німеччині і Європі

–понад половину. Однак при цьому пропонуються значущі для арабської

аудиторії теми, зокрема, щодо німецького мандату в А

ганістані і Лівані.

WTV переважно використовує матеріали ін

ормаційних агенцій, але

охоплює культурно-мистецьк

аспекти, майже в

дсутн

на запол

тизова-

них панарабських каналах “A l - Ja z e e r a”

“

Al-Arabi

a” [1116].

Арабомовний телеканал “Deutsc

e Welle” на платформі Nilesat

задіяний у Кувейті за участю канцлера Німеччини Г. Шрьодера (бере-

зень 2005 р.). У 2006 р. запроваджено мультимедійний інформаційний

ермінал у секторі Газа, у квітні 2007 р. започатковано сайт на

арсі для

іранської аудиторії [378]. Генеральний директор телеканалу Е. Бетерманн

акцент

ваг

на достовірності поданої ін

ормації і розглядає його як

альтернатив

контрольованим

рядами близькосхідним ЗМІ та англо-

аксонським каналам [721].

арто зазначити, що культурні обміни здійснюються не шляхом

кспорту німецької культури, а за принципом “давати і приймати”

Публічна дипломатія

глобальних гравців та діаспорних спільнот: досвід для України

[750]. Яскравим прикладом є оманська виставка культурної спадщини

рамках “Тижня культури Оману” в Німеччині, проведеного Мініс-

ерством національної спадщини і культури Оману [954]. За сприяння

німецького президента

. Рау та під керівництвом професора Ерфурт-

ського

ніверситет

Каї Хафеза відб

лась міжнародна конференція

“

Журналістська етика в ісламсько-західному контексті” (2001). Наступ-

ними кроками стали німецько-арабський медіа-діалог, проведений в

Абу-Дабі під гаслом “Культура медіа і зміни глобалізації” (2004), та візит

віце-президeнта ОАЕ шейха М. аль-Мактума до Берліна (лютий 2008 р.),

ід час якого знову наголошено на важливості німецько-арабських куль-

ту

рних зв’язків [1018].

Німецькій п

блічній дипломатії притаманне обмежене викорис-

ання англ

йської мови, оск

льки застосування європейських мов усуває

з діалогу значний сегмент арабського та ісламського світу. Застосування

арабської мови значно розширило охоплення аудиторії. У той час як

арабомовна інформація наявна на офіційному сайті німецького МЗС,

інші європейські країни на кшталт Франції чи Великобританії виносять

її на спеціальні сайти [742, c. 318–321].

Єдиною серйозною невдачею німецької публічної дипломатії мо

ж-

на вважати кон

іскацію в Єгипті спеціального ісламського випуску

журналу “Spie

el” через антимусульманську риторику статті “Аллах на

Заході” [967].

Новий виклик німецькій публічній дипломатії виник у кінці 2008 р.,

коли

пропагандистських відео з Афганістан

і Пакистан

з’явились

німецькомовні джихадисти.

окрема, Беккай Гаррах взяв участь у відео

“

Рятівний жилет для Німеччини”, відзначеному “a l-Sa

ab” як спеціаль-

ний медіа-продукт для європейської країни.

сламський джихадистський

союз з жовтня 2008 р. випускає “Дзвінок з Гіндукушу”, присвячений

німецькій мусульманській політиці і військовій присутності в А

ганіс-

ані. Він закликає німецький народ прим

сити

ряд вивести військовий

контингент [384].

контексті німецької дипломатії діалогу здійснює відносини з

близькосхідним регіоном й Австрія. Австрійська арабомовна інформа-

ційна платформа (2003) докорінно реконструйована (2008) і функціонує

ід новою назвою “

sterreichisch-Arabisches Informationsforum”

(Ö

AIF

)

Двомовний сайт надає інформацію стосовно Австрії, арабського регіону

і його відносин з цією країною. Веб-дизайн

AIF належить провідном

калігра

у Єгипту Самеху Ісмаїлу, що значно підвищило його статус

серед арабських користувачів. Одночасно задіяний двомовний сайт Ав-

стрійського культурного форуму (Каїр), спрямований на формування

гипетської громадської думки [1112].

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р ур

267

Політика дипломатії діалогу продемонструвала е

ективність у

близькосхідному регіоні і є оптимальною для держав, які не володіють

значними

інансовими ресурсами.

нф

маційні ст

атегії близь-

осхідних діаспорних спільнот

опі та США

усульманська діаспора відіграє сьогодні значну роль у суспільно-

олітичних процесах Заход

. За межами історичної батьківщини мешкає до

0 млн. арабів, більшість із яких м

льмани. Проживання за межами Дар

аль-Іслам не заборонено ханафітським, ханбалітським і джафаритським

азхабами; шафіїтський мазхаб зазначає, що міграція рекомендована за-

ежно в

д р

вня автономност

мусульман у немусульманськ

й країн

уреччина і

ританія під час Першої світової війни опинились у

ізних таборах, тому улеми оголосили Індію Дар аль-Харб (1920), що

причинило еміграцію до Афганістан

тисяч індійських м

льман, для

ких османський султан вважався халіфом. У 1947 р. відбувся повторний

вихід до Дар аль-Іслам 7 млн. індійських мусульман, хоча

етви на ви-

елення не видавались. Згідно з малікітськими законами безсумнівно, що

ісля включення Алжиру до складу Франції (1847) країна перетворилась

Дар аль-Харб, хоча масової еміграції, крім виходу з Тлемсену (1911), не

ло [235, c. 101–110].

Хариджити, стверджуючи про відсутність ісламської держави, крім

алібського Афганістану, та тотожність США і КСА, виправдовують про-

ивання на землях ка

ірів.

Абу Мухаммад аль-Макдісі у праці “Кауашифуль-джалія фі такфірі

ад-дауля ас-Са’удія” називає Саудівську Аравію “землею невірних” [345].

дівський

лем Аб

Басир

праці “Імміграція: питання і правила”

зазначає, що м

льманин

дозволено ем

гр

вати до країни нев

рних

ля порятунку від переслідування влади. Однак імміграцію потрібно

використовувати, щоб “посилити мусульман і ослабити невірних”, тому

ї головна мета полягає у “відродженні обов’язку джихаду і посиленні

иску на невірних” [410].

ісламі відсутній поділ на пери

ерію і центр — не можна вважати

ериферією найбільш

льманськ

країн

Індонезію, технологічного

ідера Малайзію чи мусульманську

вропу, вплив якої на мусульман-

ький світ постійно зростає [208, c. 41].

Якщо на початковому етапі міграції до Європи (1960–1980 рр.) від-

бувався доцентровий рух диференційованого ісламу — саудівського,

Публічна дипломатія

глобальних гравців та діаспорних спільнот: досвід для України

268

ранського, aлжирського, то на сучасному етап

спостер

гається в

дцен-

рове спрямування європейського ун

версал

зованого

сламу, а також

взаємозв’язок відцентрових і доцентрових ідеологічних та інформаційних

отоків. „Кінцеве рішення, єдність до нас прийде, безперечно, з Євро-

и”, — зазначив

1996 р. с

данський ісламістський діяч ат-Т

рабі.

ідер туніської ісламської організації “Аль-Нахда” Р. Ганнуші під

час візиту до мусульман США заявив: “Від вас не вимагають імпорту

анери сповідування релігії... у манері країн Перської затоки або Тунісу.

и повинні обновити вашу практику релігії, обновити форми взаємодії

ісламу з реальністю вашого середовища.

и просимо вас — мусульман,

що жив

ть

сп

льств

, яке досягло найвищого на

кового р

вня, не на-

слід

вати і не відтворювати манер

сповід

вання релігії, вироблен

слаборозвинутому середовищі. Ми просимо вас зробити новий внесок

мусульманську умму, щоб реформувати мусульманську думку і роз-

робити розвинену форму релігійної практики” [6, c. 249].

Надана Заходом свобода спричинила розвиток інституційної діяль-

ності у центрах інтелектуального відродження ісламу —

іжнародному

інстит

ті ісламської д

мки

Вірджінії (США), його філії

Малайзії та

сламському фонді у Лейстері (Великобританія), які здійснюють активну

інформаційну політику [235, c. 166]. Засновник Інституту сучасної іслам-

ської думки (1975) К. Сіддікі модерував два діаспорні медіа-проекти —

Muslimedia і Crescent International.

Арабізм та ісламізм знаходять точки дотику в Європі, спричиняючи

оширення

еноменів

євроісламу та Єврабії

зраїльська дослідниця

ор стверджує, що впродовж останніх років

вропа переходить до но-

вого цивілізаційного утворення — “цивілізації дхіммі”, або Єврабії, світ-

ського мусульманського перехідного суспільства, в якому

МІ відіграють

ровідну роль [1379, c. 16, 37–38]. Попри інформаційно-пропагандистську

насиченість, єврабізм не володіє офіційною ідеологією, а становить

пність розрізнених з

силь близькосхідних акторів в опон

ванні

му

льтик

льт

ралізм

та євроскептицизм

. Відома дослідниця

. Фал-

ачі розглядає тенденцію єврабізму як складову конспіративної теорії,

стверджуючи, що стратегія Єврабії є “найбільшою міжнародною змовою

сучасності” [659, c. 52].

Шведський прем’єр-міністр Більдт висунув теорію євроісламу (2002),

як синтезу ісламу та лібералізму. Толерування спільного проживання і

роспов

дання, на його д

мк

, повинн

стати прикладом для м

льман-

ських країн [41, c. 308]. Ідеологом євроісламу вважається лідер франкофон-

них мусульман Т. Рамадан, внук засновника “Братів-мусульман” Х. аль-

анна та прихильник Ніцше. Він вважає, що арабська культура — ще не

культура

сламу

закликає до

нтеграц

ї в європейське сусп

льство.

Країни Близького Сходу

в сучасних міжнародних інформаційних відносинах

р ур

Свідченням високого потенціалу ін

ормаційно-пропагандистської

іяльності мусульманської спільноти на Заході є очолюваний шейхом Абд

аль-Кадером мусульманський елітарний рух “Мурабітун”, який об’єднує

навернутих в

слам європейц

в, займається

нтенсивною пропагандою,

ереважно італійською та іспанською мовами. Серед навернених відомі

ранцузи океанолог Ж.-І. Кусто і хореогра

М. Бежар. Принц Чарльз у

екціях з архітектури посилається на досвід улюбленого єгипетського

архітектора і філософа Х. Фатхі [353, c. 62] та є учнем кіпрського шейха

ізама [208, c. 32]. Знаковою постаттю європейського ісламу став фран-

цузький

ілосо

Р. Гароді, чий перехід у мусульманство спричинив

один з найвагоміших ін

ормаційних приводів для іслам

. У червні

1999 р. йорданські інтелект

али назвали Гароді “найбільш впливовою

особистістю ХХ століття у сфері культури”, сирійський екс-віце-президент

А.-Х. Хаддам — “найвизначнішим сучасним західним філософом”, а

. Каддафі — “найбільшим філософом Європи з часів Платона та Аріс-

отеля” [1121].

іслам переходять англійські лорди,

ранцузькі інтелектуали і

вейцарські патриції — тобто та еліта, проти якої спрямоване вчення

ісламу. На думку діаспорних спільнот

вропи, явище „ісламу світової

наделіти” несе найбільшу загрозу для ісламу, оскільки наделіта бачить

радиц

йну цив

зац

ю на чол

з державою, а д

аспори — нетеритор

альну державу [130, c. 29, 32, 70, 71, 255].

начна роль у поширенні ісламського світогляду належить західним

оціальним мережам. Зокрема, вірт

альн

мечеть “Чебі” мережі Second

ife щомісяця відвідують тисячі осіб, які отримують е-Коран і його ан-

ломовні коментарі, беруть участь у п’ятничних віртуальних молитвах.

мережі створюється віртуальний ісламський культурний центр [68].

Мусульмани не відчувають браку інформації, але переважно ці-

кавляться контентом з мусульманських джерел.

ідтвердженням даної

ези є освічені м

льмани Заход

(включно з Ізраїлем), які, маючи до-

п до зах

дних мед

а, зазвичай отрим

ють новини з м

льманських

МІ. Ще переконливішим доказом є ісламські радикали, які ігнорують

немусульманські джерела ін

ормації, користуючись цитатою з Кора-

ну: “Не беріть іудеїв і християн друзями: вони — друзі один одному. А

кщо хто з вас бере їх собі за друзів, той і сам з них. Воістину Аллах не

веде людей неправедних!” Тому виправдані зусилля панарабських та

іранських каналів щодо розширення глядацької а

диторії на Заході,

. ч. започаткування

ншомовних верс

й.

гідно з твердженням редактора британського журналу “Q-News”

А. Р. Маліка, покоління вихідців з емігрантських мусульманських ро-

ин —

“

найглобалізованіше покоління

”

у світі, оскільки ототожнює

Публічна дипломатія

глобальних гравців та діаспорних спільнот: досвід для України