Запорожан В.М. Загальна хірургія

Подождите немного. Документ загружается.

поліклініки і жіночі консультації. Працівники диспансерів бе-

руть участь у проведенні диспансеризації. В диспансерах, заз-

вичай, є стаціонар, де хворі лікуються. Після одужання хворі

перебувають на обліку протягом тривалого часу.

Таким чином, можна зробити висновок, що подання медич-

ної хірургічної допомоги в сільській місцевості і в місті не є

однаковим. У сільській місцевості — це перша медична допомо-

га у ФАПі, потім у сільській лікарській амбулаторії, дільнич-

ній лікарні, районній і обласній лікарнях. У місті перша допомо-

га, зазвичай лікарська, подається швидкою допомогою, потім

одразу ж хворий надходить до спеціалізованого стаціонару.

Сьогодні в усіх великих містах і населених пунктах нашої

країни створені станції і лікарні швидкої допомоги. Однією з

перших в Європі була Одеська станція швидкої допомоги. Її

збудовано за безпосередньою участю і на кошти графа М. М.

Толстого. Приводом для створення був нещасний випадок із

дочкою графа, яка увечері проковтнула риб’ячу кістку. Граф

Толстой послав по багатьох лікарів, але ніхто не приїхав; лише

вранці приїхав лікар і видалив кістку з горла. Після цього Тол-

стой послав гінця до багатьох країн Європи, щоб з’ясувати, чи

є в них якісь лікувальні установи для подання невідкладної до-

помоги. Таких лікувальних закладів у Європі не знайшли. Тоді

й було створено станцію, яка мала декілька карет і обслугову-

валася середнім медичним персоналом. Не було радіозв’язку,

та й фельдшери не хутко поспішали, але за добу така карета,

незважаючи на великі розміри міста Одеси, обслуговувала 2–

3 виклики.

Зараз в Одесі створені підстанції швидкої допомоги і спеці-

алізовані бригади. Якщо раніше швидка допомога слугувала

тільки для того, щоб швидко доставити хворого до лікуваль-

ного стаціонару, то сьогодні її лікарі здійснюють висококвалі-

фіковану медичну допомогу.

Хірургічна допомога подається за умов районних, міських і

обласних лікарень. На цьому рівні залежно від оснащення й ква-

ліфікації подається спеціалізована допомога. Керівництво ста-

ціонарами здійснюють республіканські наукові інститути і цен-

три. Так, у Києві є науковий інститут клінічної й експерименталь-

ної хірургії, а в Харкові — інститут невідкладної хірургії. Осно-

ву їх становить хірургічне відділення (стаціонар).

Для успішного лікування хірургічних хворих слід розгортати

й обладнувати хірургічні відділення. Відділення має відповідати

об’єму роботи, що в ньому проводиться, згідно з його призна-

ченням і спеціалізацією. Своєрідність лікування хірургічних

хворих полягає у створенні особливих умов, які забезпечують

перш за все профілактику ранової інфекції. До хірургічного

відділення входять: приймальна палата, палати (чисті й гнійні),

операційна, перев’язочна, маніпуляційна, а також санвузли,

ванна або душова, їдальня, буфетна, кабінет завідуючого

відділенням і ординаторська, рентгенівський кабінет, лабора-

торія та інші приміщення. Палати повинні бути на 1–2 ліжка.

Площа — 7,5–9 м

на кожне ліжко. Якщо є можливість, то ви-

діляють чисті й гнійні відділення, якщо немає — то чисті і гнійні

палати.

Лікарський персонал

Старша медична сестра і старша операційна сестра — по од-

ній на відділення. На кожний операційний стіл — по 2 операційні

сестри. Одна перев’язувальна сестра на перев’язочну. На кожні

10 ліжок має бути одна палатна медсестра в післяопераційних

палатах і одна — на 15 ліжок у доопераційних палатах.

Молодший медичний персонал

Кількість палатних санітарок відповідає кількості медичних

сестер. Дві санітарки мають бути в операційній. Один санітар

— у приймальній палаті, буфетниця, швейцар — 1 посада на

відділення.

Палати та їх обладнання

Палата призначена для 1–2 хворих. Меблі мають бути зруч-

ними і обов’язково гладенькими, щоб можна було їх мити. Не

повинно бути нічого зайвого. Ліжка — краще спеціальні, функ-

ціональні, столик-тумбочка, стільці-табуретки, надліжковий

знімний столик для годування тяжкохворих (один на 5 осіб);

підставки для переливання крові й розчинів (одна на 10 ліжок),

носилки-каталка або крісло-каталка (одне на 10 ліжок), судна

і сечоприймачі достатньою кількістю. Буфетна й їдальня ма-

ють бути забезпеченими достатньою кількістю посуду.

Операційний блок

Операційний блок розташовують ізольовано від палат, а та-

кож віддалік від санвузлів. Вікна мають бути оберненими на

північ для зменшення відбиття сонячного проміння від нікельо-

ваних інструментів на операційне поле. Влітку через неправиль-

не орієнтування вікон операційної в ній підвищується темпе-

ратура повітря, що утруднює роботу хірурга. Операційний

блок складається з цілого ряду приміщень, з’єднаних між со-

бою: операційна, передопераційна, автоклавна (операційна),

інструментальна тощо.

В інструментальній зберігаються інструменти. Хірург напе-

редодні операції відбирає необхідні інструменти, які стерилі-

зує операційна сестра. Взагалі ж існують певні набори інстру-

ментів, які стерилізуються напередодні операції операційною

сестрою згідно зі списком операцій, що надсилається до опе-

раційної напередодні.

В автоклавній, як правило, знаходяться сухожарові шафи й

автоклави.

Передопераційна — приміщення, де хірург миє руки й одя-

гає стерильний одяг. До передопераційної має прилягати роздя-

гальня, де хірург переодягає білизну. У деяких хірургічних від-

діленнях хірурги одягають стерильну білизну, а нині почали за-

стосовувати разову натільну операційну білизну. Обладнан-

ня передопераційної: годинник пісочний, три умивальники, дез-

инфікуючі розчини, бікси зі стерильними халатами, маски та

інша білизна.

Операційна — основне приміщення операційного блоку (рис.

1). Обладнання: операційні столи (мінімум два, але й не більше),

безтіньова лампа, столики операційної сестри, стіл для інстру-

ментів, підставки для тазів і тази, обтягнуті клейонкою, щоб

не створювати шуму інструментами, що падають, підставки

для переливання крові, розчинів, наркозні апарати різних ма-

рок, столик наркотизатора, апарат штучної вентиляції легенів,

дефібрилятор, діатермокоагулятор, електровідсмоктувач та

інше обладнання залежно від специфіки операційної.

Функціональні обов’язки лікаря-хірурга

1. Огляд, визначення діагнозу, виконання оперативних втру-

чань, післяопераційний догляд за хворим, призначення меди-

каментозного і функціонального лікування, харчування, режи-

му руху.

2. Виконання ранкових і вечірніх обходів, спостереження за

пов’язками, перев’язування, переливання крові.

3. Бесіди і зустрічі з родичами хворого (для цього в хірургіч-

них відділеннях призначається спеціальний час).

4. Керівництво і контроль за роботою медичної сестри, сані-

тарки.

Функціональні обов’язки медичної сестри

хірургічного відділення

Медичні сестри хірургічного відділення чергують без пра-

ва сну. До обов’язків медичної сестри хірургічного відділення

входить догляд за місцем операції (пов’язка, дренаж). Вона та-

кож слідкує за сечовипусканням, випорожненням кишечника,

доповідає про це черговому лікарю або лікареві, що лікує.

Поки хворий остаточно не прокинеться після наркозу, біля ньо-

го постійно повинна знаходитися медсестра-анестезистка, яка

після цього передає хворого черговій медичній сестрі. Медич-

на сестра виконує протягом чергування всі призначення ліка-

ря, виміряє температуру тіла, забирає для аналізів виділення

хворого (аналіз сечі, калу, мокротиння тощо). Медична сест-

ра готує хворого до операції. Напередодні ставить клізму (уве-

чері й вранці), обробляє шкіру, проводить профілактику про-

лежнів, заповнює медичну документацію, вночі вклеює аналі-

зи до історії хвороби, записує паспортні дані. Медична сестра

— перший помічник лікаря, особливо операційна сестра.

Операційна сестра

Її функціональні обов’язки відрізняються від обов’язків пос-

тової сестри. В першу чергу, до її обов’язків входить підготовка

інструментів, шовного, перев’язувального матеріалу до опе-

рації. Слід суворо дотримуватися стерильності під час операції.

На операційну сестру покладено персональну відповідальність

за порушення асептики під час операції і виникнення у після-

операційному періоді різних ускладнень, як-от: нагноєння опера-

ційних ран тощо. Операційна сестра організує роботу операцій-

ної й керує поточним, плановим і генеральним прибиранням, одя-

гає хірурга в стерильний одяг, подає інструменти під час опера-

ції. Вона перший помічник оперуючого хірурга, причому хоро-

ша сестра мусить знати хід більшості операцій і розуміти хірур-

га без слів. До обов’язку операційної сестри входить відправ-

лення операційного матеріалу на гістологічне дослідження.

Функціональні обов’язки санітарки

Операційна санітарка проводить вологе прибирання опера-

ційної під час операції і наприкінці операційного дня, бере

участь у генеральних прибираннях операційної не менше як 1

раз на тиждень, привозить до операційної і транспортує з опе-

раційної до палати хворих, доставляє з автоклавної та аптеки

перев’язувальний матеріал, білизну і медикаменти, миє вико-

ристаний хірургічний інструментарій.

Функціональні обов’язки палатної санітарки: заміна постіль-

ної і натільної білизни, вмивання і підмивання хворих у пала-

тах, годування хворих у палатах (взагалі цю ж роботу має ви-

конувати і постова медсестра), прибирання палат і маніпуля-

ційних, холів, коридорів і місць загального користування, по-

давання сечоприймачів і підкладних суден, транспортуван-

ня аналізів сечі і калу до лабораторії, транспортування помер-

лих до моргу.

Приймальне відділення

Приймальне відділення лікарні призначене для приймання,

реєстрації, огляду і санітарно-гігієнічної обробки хворих, що

надходять до стаціонару. До стаціонару хворі можуть надхо-

дити за направленням поліклініки. До стаціонару через прий-

мальню лікарні хворі можуть доставлятися машиною швидкої

чи невідкладної допомоги. У деяких випадках хворі можуть

звернутися до стаціонару без направлення. До відділень, на базі

яких розташовуються клініки (кафедра), хворі (до 15 %) можуть

бути направлені професором, завідуючим кафедрою — це те-

матичні хворі.

Приймальне відділення буває централізованим і децентралі-

зованим, оскільки надає можливість всебічно обстежити хво-

рого у спеціалістів різного профілю (хірург, уролог, трав-

матолог, гінеколог та ін.). Приймальне відділення складається

з вестибюля, реєстратури, оглядових кабінетів і санітарного

пропускника. В деяких приймальних відділеннях може бути де-

кілька ліжок для тимчасового спостереження за хворими та ізо-

лятор для інфекційних хворих. У тих лікарнях і відділеннях, які

здійснюють екстрену допомогу хірургічним і травматологіч-

ним хворим, повинні бути рентгенкабінет, лабораторія, опера-

ційна, перев’язочні (чиста і гнійна), реанімаційна. Кожний хво-

рий у приймальному відділенні повинен відчути чуйне ставлен-

ня медичних працівників.

МЕДИЧНА ДОКУМЕНТАЦІЯ

Медична хірургічна документація має велике організуюче,

практичне, юридичне і науково-дослідне значення. Точно виз-

начено перелік документів, які треба оформити у відповідних

випадках. Наслідки опитування та огляду хворого лікарем-хі-

рургом або середнім медпрацівником мають бути досить по-

вно і вчасно записаними в офіційні документи, які складають-

ся під час першого і наступних оглядів.

Лікувальна робота міського поліклінічного відділення облі-

чується за медичною картою амбулаторного хворого. На ти-

тульній сторінці цієї карти записуюють паспортні дані. На пер-

шій сторінці амбулаторної карти — заключні діагнози із заз-

наченням числа, дати визначення. На наступній сторінці опи-

суються анамнез, об’єктивні дані і призначене лікування. Ниж-

че роблять позначку про видачу аркуша непрацездатності,

відмічають щеплення. В амбулаторну карту вклеюють аналі-

зи, результати додаткових досліджень (гастрофіброскопія,

рентгенографія, УЗД тощо), витяг з історії хвороби, якщо хворий

перебуває на стаціонарному лікуванні. В поліклініці існує книга

видачі лікарняних аркушів і довідок про тимчасову непраце-

здатність. Якщо хворого необхідно направити на ЛТЕК, додається

відривний талон посилального аркуша до ЛТЕКу, який повер-

тається від ЛТЕКу голові ЛКК. Для обліку непрацездатності сту-

дентів, учнів технікумів, шкіл затверджена єдина форма: довідка

про тимчасову непрацездатність студентів, учнів технікумів, шкіл.

Для направлення поліклінікою хворих до санаторіїв і бу-

динків відпочинку в поліклініці заповнюється санаторно-ку-

рортна карта.

Після відвідування хворих вдома за викликом заповнюєть-

ся книга викликів із невідкладної допомоги.

У стаціонарі, приймальній палаті (приймальні) хірургічно-

го відділення має бути журнал прийому хворих і відмов у гос-

піталізації, амбулаторний журнал, стаціонарний журнал, жур-

нал осіб, які отримали травми, журнал обліку забирання ана-

лізів крові для дослідження вмісту алкоголю, антирабічний

журнал тощо. Основним документом у стаціонарі є історія

хвороби. Цей документ має велике юридичне значення. Це доб-

ре повинен знати кожен лікар. Паспортна частина історії хво-

роби заповнюється черговим середнім медперсоналом. Діагнози

під час надходження хворого і клінічний діагноз записує лікар,

а поряд ставить підпис. Усі інші записи в історії хвороби ро-

бить палатний або лікуючий лікар, засвідчує завідуючий

відділенням і перевіряє головний лікар лікарні.

Облік роботи операційної хірургічного відділення здійс-

нюється в операційному журналі. У ньому відмічається таке:

прізвище, ім’я та по батькові хворого, дата і час операції, діаг-

ноз до операції і після неї, вид знеболювання, кількість анесте-

зуючої речовини, назва операції, хід операції, всі ускладнен-

ня, які виникли під час операції, дані біопсії або гістологічно-

го дослідження вилученого препарату, кінець операції, загою-

вання операційної рани, якщо хворий помер — вказують при-

чину смерті, засвідчується підпис оперуючого хірурга.

У хірургічному відділенні часто переливають кров. Тому має

бути книга переливання крові та плазми, а також книга обліку

переливання кровозамінників. Відповідно в історії хвороби за-

писується протокол переливання крові. Ці документи студен-

ти заповнюють під час практичних занять з переливання крові.

Під час операції хірург вилучає частину органа, інколи весь

орган. Їх слід обов’язково відправити для гістологічного дослі-

дження. Для цього існує особлива форма, яка заповнюється

оперуючим хірургом, — направлення для патологоанатомічно-

го дослідження вилучених тканин.

У хірургічних стаціонарах родичам померлих видається лі-

карське свідоцтво про смерть, яке потім фіксується в загсі. В

стаціонарі є журнал обліку зберігання і видавання отруйних,

сильнодіючих речовин, а також дефіцитних медикаментів.

Аркуш лікарських призначень заповнюється щодня лікую-

чим лікарем. У ньому відмічаються дієта, режим, медикаменто-

зне лікування, фізіотерапевтичні процедури. Медсестра після

виконання цих призначень робить позначку в даному аркуші.

Журнал чергового лікаря заповнюється кожним черговим лі-

карем. До нього заносять відомості про переміщення хворих,

хто прибув, кого виписали, вказуються найбільш тяжкі хворі,

всі прооперовані напередодні і ті, що перебувають у гарячці.

До витягу з історії хвороби записують діагноз, назву опера-

ції, обстеження (аналізи крові, сечі, група крові, резус-фактор,

дані рентгенологічного дослідження тощо), а також рекомен-

дації щодо амбулаторного, санаторно-курортного лікування,

тип санаторію і його призначення, перелік медикаментозного

лікування, що проводиться.

Медична сестра, передаючи чергування, заповнює зошит пе-

редачі чергувань. У ньому відмічається кількість інвентаря,

шприців, грілок, катетерів, зондів, термометрів, медикаментів,

особливо сильнодіючих, і наркотиків.

У зв’язку з початком клінічного навчання слід звернути ува-

гу на значення медичної деонтології й лікарської етики, які сту-

денти опановуватимуть протягом усього навчання у вузі, але

елементи якої необхідно знати й на ІІ курсі.

Термін «деонтологія» (від грец. deon — належне, logos —

вчення) було запроваджено на початку XIX ст. англійським фі-

лософом Бентамом як назву науки про професійну поведінку

людини. Деонтологія тісно переплітається з етикою, тобто

вченням про мораль, моральність. Отже, під лікарською ети-

кою і деонтологією розуміємо сукупність норм поведінки і мо-

ралі медичних працівників.

Медична деонтологія — це не тільки правила поведінки лі-

каря, взаємовідносин лікаря з хворими, лікаря з іншими людь-

ми й усім медперсоналом, але також підготовка лікарів до своєї

професії, їх прагнення до самовдосконалення.

На емблемі Міжнародного товариства хірургів написано:

«Хірургія дарує життя». Ніколи не можна забувати і заповіді

прадавніх: «Перш за все не нашкодь».

Працюючи в лікувальному закладі, лікар, медична сестра і

санітар мають дуже обережно поводитися зі словом. Східна

мудрість говорить: «Рана, нанесена ножем, може бути виліку-

вана, але ж рана, нанесена язиком, ніколи не загоїться». У зв’яз-

ку з цим слід особливо наголосити про важливість дотримання

лікарської таємниці. Що є «лікарською таємницею»? Це

відомості, одержані лікарем від хворого під час бесіди або об-

стеження і лікування, які не повинні бути розголошеними в

суспільстві або серед рідних і близьких цього хворого, і відо-

мості, які лікар не повинен повідомляти хворому, бо це може

спричинити психічну травму (поганий діагноз, поганий прогноз

тощо). Важливо, однак, зрозуміти, що лікарська таємниця не

повинна вступати в конфлікт із суспільною користю. Лікарсь-

ка таємниця завжди має існувати до того часу, поки не торкаєть-

ся інтересів суспільства (переховування злочинця, приховуван-

ня (утаювання) інформації про інфекційні захворювання тощо).

Перед юнаком і дівчиною, які вирішили присвятити себе

медицині, природно, виникає ряд серйозних запитань, а саме:

яким повинен бути лікар нашого часу, яких якостей належить

йому набути за роки навчання в університеті, щоб принести

максимум користі людині й суспільству.

Велике щастя, якщо людина знаходить своє покликання, що

є запорукою великих творчих успіхів. Формування лікаря —

важкий і тривалий процес. Якщо звернутися до минулого, то

потрібно визначити, якими ж були вирішальні мотиви, коли оби-

рало свій життєвий шлях старше покоління кращих представ-

ників медицини? Інколи, як свідчить приклад Миколи Іванови-

ча Пирогова, подібні спонукання виникають неначе підсвідомо,

ще за ранніх дитячих років. Роздумуючи вже в похилому віці

про свій життєвий шлях, геніальний хірург дійшов висновку, що

в формуванні його моральних уявлень і майбутніх прагнень пев-

ну роль відіграли два нібито незначних випадки дитинства. Пер-

ший трапився під час прогулянки маленького Пирогова з його

улюбленою старою нянею на березі річки Яузи. Їхню увагу при-

вернув розпачливий вереск. Виявилося, що біля води двоє хлоп-

чаків возилися з собакою, один намагався втопити тварину, а

другий усіляко цьому перешкоджав. Няня дуже хвалила хлоп-

чика за прояв жалю до бідної тварини. Її слова якось особливо

закарбувалися в пам’ять М. І. Пирогова. Другий випадок пов’я-

заний із відвідуванням дому найпопулярнішим того часу про-

фесором Є. О. Мухіним, запрошеним до тяжкохворого на гос-

трий суглобний ревматизм старшого брата Миколи Івановича.

Атмосфера шанобливого очікування знаменитого лікаря, його

урочистий приїзд у кареті, імпозантна зовнішність, процес ог-

ляду хворого, а також те, що призначення Є. О. Мухіна спри-

чинило позитивний ефект (хворий швидко одужав), — все це

справило на хлопчика величезне враження. Тривалий час його

улюбленим заняттям була домашня гра «в лікаря». Грою цією

він захоплювався навіть коли був студентом-медиком першого

курсу, правда, мав він тоді неповних 15 років.

У тому ж віці видатний хірург, засновник першого хірургіч-

ного журналу «Вісник хірургії», професор військово-медичної

академії Микола Олександрович Вельямінов пішов на конфлікт

зі своєю аристократичною сім’єю, щоб всупереч бажанню рід-

них вступити на медичний факультет.

Основоположник антисептики Джозеф Лістер, якого спону-

кало прагнення «працювати для блага ближніх», з 17 років по-

чав готуватися до діяльності лікаря.

Славетний наш терапевт Сергій Петрович Боткін за моло-

дого віку мріяв про математичний факультет, а медиком зро-

бився ніби випадково. Але перше знайомство з медициною до-

корінно змінило його наміри.

Віденський професор Теодор Більрот, який мав неабиякі му-

зичні здібності, збирався присвятити все своє життя мистецт-

ву і лише за наполягання матері одержав медичну освіту. Зго-

дом він став одним із корифеїв медичної науки.

Якими ж якостями має володіти лікар? За І. П. Павловим,

лікар повинен уміти аналізувати факти, а головне, синтезува-

ти їх. Уміти збирати факти, що йому пропонує природа. Дослід

бере у природи те, що він хоче, «факти — повітря вченого».

Вересаєв у «Записках лікаря» доводить, як за допомогою

аналізу й синтезу, збирання фактів, спостереження, виявлення

дрібних симптомів і правильного їх тлумачення визначається

діагноз. Він розповідає, яке враження на нього справило обго-

ворення стану хворого, зроблене професором: «Нарешті про-

фесор приступив до висновків. Він йшов до них повільно, мов

сліпий, який іде крутою гірською стежкою: жодної найдрібні-

шої ознаки він не залишив без гострого й уважного обговорен-

ня, щоб пояснити будь-який нікчемний симптом, на який я

зовсім не звернув уваги, він ставив догори дном увесь ве-

личезний арсенал анатомії, фізіології і патології, він сам йшов

назустріч усім протиріччям і неясностям і відходив від них, ли-

ше домігшись повного їх пояснення... Заплутана і неясна карти-

на, в якій, по-моєму, було неможливо розібратися, стала зовсім

ясною і зрозумілою, і це було розглянуто на основі таких нік-

чемних даних, що смішно було подумати».

Праця лікаря тим і важка, що кожна хвора людина не схо-

жа на іншу, потребує до себе особливого індивідуального під-

ходу.

В одному з своїх листів А. П. Чехов відмітив: «У лікарів бу-

вають дуже погані дні й години, не дай бог нікому цього». Такі

дні й години — неминучий супутник лікаря. Тільки йому одно-

му знайомі безсонні ночі «з нав’язливими думами про долю

тяжкохворих».

До кінця життя докоряв собі чудовий лікар С. С. Юдін у

смерті 30-річної жінки-агронома, в якої не розпізнав непрохід-

ність кишечника і призначив проносне. Так і видатний діагност

С. П. Боткін не зміг пробачити собі, що через відсутність будь-

яких об’єктивних даних не повірив скаргам на тривкий голов-

ний біль юнака-фельдшера, який знову надійшов до клініки піс-

ля одужання від черевного тифу. Юнак був виписаний із клі-

ніки з позначкою «симулянт», а наступного дня він помер. При

розтині було виявлено абсцес мозку.

Операція, як відмічає В. І. Рожановський, — це величезний

відповідальний акт, до якого треба підходити серйозно, з усією

відповідальністю. Історія вітчизняної медицини знає випадки,

коли тяжкі переживання, спричинені загостреним почуттям