Гінекологічна патологія
26
рофії вульвовагінальної тканини. Зовнішній отвір се-
чівника набуває червоного забарвлення, його діаметр
збільшується від кількох міліметрів до 1 см. У
більшості випадків є безсимптомною, але може спри-
чиняти постменопаузальні кровотечі («мазанину»).
Мікроскопічне дослідження: карункула вкрита ба-
гатошаровим плоским або перехідним епітелієм. Ви-
являються втрата сполучної тканини, численні розши-
рені капіляри і запальні клітини (рис. 1.44).
Лікування за відсутності симптомів не потребуєть-
ся. За необхідності призначають системну або місцеву
замісну естрогенну терапію (естрогенний крем тощо).
При неефективності замісної естрогенної терапії мож-
лива локальна ексцизія карункули або кріокаутериза-
ція.
Клітинна ангіофіброма — рідкісна пухлина, що
складається з фібробластів і товстостінних гіалізова-
них судин, коротких клубків ніжних колагенових во-
локон і поодиноких частинок зрілого жиру. Більшість
цих пухлин виявляє мітотичну активність (понад 11
мітозів у 10 полях зору). Стромальні клітини є імуно-
реактивними до віментину і в деяких випадках до
CD34, але негативні до актину, десміну й епітеліаль-
ного мембранного антигену.
Диференційний діагноз проводять з ангіоміофібро-
бластомою, веретеноклітинною ліпомою, фібромою,
периневромою, лейоміомою.
Лікування хірургічне.
Агресивна ангіоміксома таза і м’яких тканин про-
межини — понад 90 % цих пухлин виявляється у жінок
переважно в репродуктивному віці (середній вік 32
роки, від 11 до 70 років).
Клініка і діагностика. Пухлина спочатку може на-
гадувати кісту бартолінової залози або грижу. Лока-
лізація її різноманітна: вульва, промежина, піхва, пах-
вина, сідниці, ішіоректальний, ретроперитонеальний
простір. Пухлина об’ємна, гумоподібна, часто більш
розповсюджена і глибока, ніж уявляється при гінеколо-
гічному обстеженні. Ангіоміксома не має капсули, і ін-
фільтрат, який оточує м’які тканини, часто розповсю-
джується на жирову тканину, скелетні м’язи та нерви.
На розрізі пухлина має блискучий, желатиноподібний
вигляд, відносно гомогенну структуру, хоча інколи
трапляються кісти й осередки крововиливів.
Мікроскопічне дослідження: виявляються пооди-
нокі маленькі веретеноподібні та зіркоподібні клітини,
відокремлені від строми. Строма містить щільну сітку
ніжних колагенових волокон і численні тонко- та тов-
стостінні судини різного діаметра. Часто виявляється
також периваскулярний колагеновий конденсат. Ядра
веретеноподібних і зіркоподібних клітин маленькі, уні-
формні, з дрібними невиразними ядерцями. Інколи трап-
ляються багатоядерні клітини. Мітози не спостеріга-
ються. У стромі — екстравазати еритроцитів і стовп-
часті клітини. При ультраструктурному дослідженні
виявляється, що веретеноподібні клітини зазнали
фібробластного, міофібробластного або обох типів ди-
ференціації.
Імуногістохімічне дослідження: пухлинні клітини
звичайно є імунореактивними до віментину, гладком’я-
зового актину, м’язового специфічного актину, естро-
генних і прогестеронових рецепторів, інколи — до дес-
міну і зрідка — до CD34.
Лікування хірургічне. Рецидиви можливі через не-
радикально проведену операцію.
Ангіоміофібробластома виникає в репродуктивно-
му і постменопаузальному періоді, її діаметр може до-
сягати 12 см, хоча звичайно не перевищує 5 см.
Мікроскопічне дослідження: чітко обмежена пухли-
на з характерними гіперцелюлярними і гіпоцелюлярни-
ми едематозними зонами, численними маленькими та
середніми тонкостінними деревоподібними судинами
(переважно капілярами). Веретеноподібні, овальні,
плазмоцитоїдні й епітеліоїдні клітини з еозинофільною
цитоплазмою, розділені смужками колагену, накопи-
чуються навколо кровоносних судин, інколи утворю-
ють щільні групи або розсіюються в гіпоцелюлярних
зонах. Часто трапляються поодинокі лімфоцити та
стовпчасті клітини. Ядра клітин звичайно невиразні,
але в 40 % випадків можуть бути розширені й гіпер-
хроматичні. Рідко трапляються двоядерні та багато-
ядерні клітини. Мітози майже не спостерігаються.
Імуногістохімічне дослідження: пухлина є імуно-
реактивною до віментину і десміну, інколи до актину
і CD34, але імунонегативною до цитокератину і S-100.
Рис. 1.44. Карункула сечівника
(уретри). Ульцерація поверхневого
епітелію, телеангіектазії і виразна
лімфоцитарна та плазмоцитарна
інфільтрація