Запорожан В.М., Цегельський М.Р. Гінекологічна патологія: Атлас

Подождите немного. Документ загружается.

7. Маткові труби...

189

лого протеїну) і змішані епітеліально-мезенхімальні

пухлини (аденоміома з залозами і, в деяких випад-

ках, стромою ендометріального типу в оточенні м’я-

зових волокон).

Пухлини м’яких тканин широкої зв’язки

Лейоміоми (в тому числі інтравенозний лейоміома-

тоз) і ліпоми є найбільш частими доброякісними мезен-

хімальними пухлинами широкої зв’язки. Утворення

звичайно маленькі; тільки великі пухлини є симптом-

ними. Зв’язок із походженням пухлини можна встано-

вити лише після обережного відсепаровування пухли-

ни від маткової труби або міометрія.

Описані поодинокі випадки лейоміосаркоми (з по-

ганим прогнозом), ембріональної рабдоміосаркоми

(два фатальних випадки) і саркоми ендометріальної

строми, яка розвинулася з фокусів ендометріозу, зло-

якісної фіброзної гістіоцитоми, міксоїдної ліпосарко-

ми тощо.

У широкій зв’язці матки можуть виникати різні типи

змішаних пухлин. Деякі з них походять з додаткового

яєчника.

Зародковоклітинні пухлини включають дермоїдні

кісти, пухлини жовткового мішка, хоріокарциному (за-

родковоклітинного або гестаційного походження).

Пухлини строми статевого тяжа можуть бути

представлені гранульозоклітинними пухлинами, теко-

мами і фібромами. Деякі з цих пухлин мають зв’язок з

естрогенною стимуляцією.

Стероїдоклітинні пухлини широкої зв’язки походять

з адренокортикальних залишків і мають виразні гормо-

нозалежні клінічні прояви (передчасний пубертатний

розвиток, вірилізм). Рідко в широкій зв’язці виявляють

аденоматоїдну пухлину, феохромоцитому (асоційована

з гіпертензивним синдромом) і карциноїдні пухлини.

Будь-яка злоякісна пухлина, що виникає в матці,

маткових трубах тощо може розповсюджуватися на

широку зв’язку матки перитонеальним (континуаль-

ним), лімфогенним або гематогенним шляхом.

У круглих зв’язках матки рідко можуть розвивати-

ся доброякісні пухлини: лейоміома, ліпома, аденоміо-

ма, кісти каналу Nuck, що переходить у пахвинний ка-

нал (дилатація перитонеальної оболонки круглої мат-

кової зв’язки).

Злоякісні пухлини круглої маткової зв’язки (карци-

номи, аденосаркоми) є рідкісними.

Гінекологічна патологія

190

Розділ 8. ЯЄЧНИК

Ембріологія

Яєчник розвивається з трьох джерел: целомічного

епітелію, мезенхіми і первинних зародкових клітин.

Розвиток яєчників починається після 4–6 тижнів

ембріонального життя з недиференційованої тканини,

аналогічної для чоловічих і жіночих геніталій. Неди-

ференційована гонада складається з груп мезенхімних

клітин, вкритих целомічним епітелієм. Епітелій утво-

рює витягнуті виступи на вентральній поверхні мезо-

нефроса. Звичайно до 32-го дня розвитку первинні (при-

мордіальні) зародкові клітини мігрують з ентодерми

жовткового мішка в мезенхіму медіальної стінки уро-

генітальної складки. Відповідно у плода хромосомної

жіночої статі (XX) починається проліферація целоміч-

ного епітелію, що сприяє розвиткові як кори, так і воріт

яєчника. Якщо аберантні («помилкові») зародкові

клітини мігрують в інші субцеломічні епітеліальні

зони, в них можуть утворюватись аномальні гонади.

Якщо ж міграції гермінативних клітин у зону первин-

них гонад не відбувається або якщо вони мігрують,

але невдовзі гинуть, трапляються різного ступеня не-

дорозвинення гонад (яєчникові смужки). Яєчникові

смужки складаються з невеликої кількості гонадної

строми і розміщуються безпосередньо під целомічним

епітелієм. Клітини інтерстиціального або гілюсного

типу є виразними серед мозкової речовини яєчникових

смужок і можуть реагувати на дію гонадотропінів.

У разі нормального розвитку інвазія зародкових

клітин спричинює проліферацію раннього компонента

поверхневого епітелію, що призводить до утворення

рудиментарних трубочок, аналогічних стромі статево-

го тяжа в яєчках, але дещо іншої структури. В яєчни-

ках ці рудиментарні структури ніколи повністю не роз-

виваються, вкриваються сплощеним або кубоїдальним

епітелієм і залишаються у вигляді сітки яєчника (rete

ovarii). Іноді rete ovarii асоційована з трубочками ме-

зонефральних залишків, які відрізняються від яєчнико-

вих розвинутим стромальним компонентом. Окремо,

або в асоціації з цими тубулярними структурами, з’яв-

ляються нервові клітини органів-мішеней, аналогічні

інтерстиціальним клітинам яєчок — так звані гілюсні

клітини яєчника. Вони не мають клінічного значення

протягом більшої частини репродуктивного періоду,

але можуть зазнавати гіперплазії в жінок у постмено-

паузі або бути джерелом виникнення пухлин. У разі

гіперплазії інтерстиціальні клітини можуть містити

значну кількість коричневого пігменту. Хоча «чисті»

гілюсноклітинні пухлини звичайно виникають в пост-

менопаузі, інколи у дівчаток-підлітків гілюсні струк-

тури служать джерелом розвитку аренобластоми з обох

типів тубулярних елементів й інтерстиціальних клітин.

Подальша проліферація целомічних епітеліальних

клітин та інвазія зародкових клітин призводять до ут-

ворення товстого кіркового шару на медіальній по-

верхні урогенітальної складки. На початку другого

триместру вагітності мозкова речовина (мезенхіма)

урогенітальної складки пенетрує ці клітинні маси, роз-

діляючи їх на «гнізда» епітеліальних і зародкових клі-

тин. Цей процес відбувається від мозку яєчника до по-

верхні урогенітальної складки. Клітини інтерстиціаль-

ного типу чітко вирізняються в мезенхімі протягом дру-

гого триместру, але зникають у терміні пологів. Якщо

«гнізда» епітеліальних і зародкових клітин успішно

розділені, утворюються примордіальні яєчникові фолі-

кули. Це відбувається спочатку в мозковій речовині,

а пізніше — поблизу поверхні гонади. Примордіальні

фолікули складаються з однієї зародкової клітини,

оточеної одним шаром епітеліальних клітин. Випадко-

во один фолікул може містити дві зародкові клітини.

Диференціація примордіальних фолікулів у первинні

відбувається близько 19–20-го тижня ембріогенезу.

Отже, яєчник має мезодермальне походження, за

виключенням зародкових клітин, які походять з енто-

дерми.

В яєчнику 6–7-тижневого ембріона міститься 6 млн

зародкових клітин, кількість яких зменшується до 1–

2 млн до терміну пологів і до 400–600 тис. ооцитів пе-

ред менархе. У новонародженої дівчинки розвиток

примордіальних фолікулів майже, але не повністю за-

вершений, тобто деякі нерозділені «гнізда» епітеліаль-

них і зародкових клітин все ще розміщуються безпосе-

редньо під поверхневим епітелієм. У мозковій частині

майже всі зародкові клітини перебувають у формі при-

мордіальних фолікулів. Високий рівень материнських

гормонів у крові новонародженої може спричинити не-

абиякий розвиток деяких фолікулів, утворення фоліку-

лярних кіст і, рідко, виявляти гістологічні ознаки ймо-

вірної овуляції (гормональний криз). Деякі з таких кіст

можуть викликати виразні симптоми: біль, кровотечу,

пухлиноподібні маси в черевній порожнині. Ці зміни

звичайно регресують при елімінації з крові материн-

ських стероїдних гормонів.

Анатомія та гістологія

Яєчник (ovarium, oophoron) — жіноча статева за-

лоза, що продукує жіночі статеві клітини і жіночі ста-

теві гормони (естрогени та прогестерон). Це парний

овальний орган сірувато-білого кольору, який за фор-

мою і конфігурацією нагадує великий мигдаль. Поверх-

ня яєчника у дорослих жінок має ямки і заглибини внас-

лідок овуляцій. Протягом репродуктивного періоду

життя жінки близько 8000 фолікулів починає розвиток.

8. Яєчник

191

Ріст багатьох фолікулів переривається на різних стаді-

ях розвитку, але приблизно 300 яйцеклітин звичайно

дозрівають.

Розмір і позиція яєчників залежать від віку і пари-

тету жінки. Протягом репродуктивного періоду маса

яєчників становить 3–6 г, а середні розміри — 1,5×

×2,5×4 см. У репродуктивному періоді яєчники в нормі

можуть досягати 5 см, а при розвитку невеликих функ-

ціональних кіст — 6–7 см. Зі збільшенням віку жінки

яєчники стають меншими і більш твердими за консис-

тенцією. В постменопаузі яєчники не повинні пальпу-

ватися при гінекологічному обстеженні.

В яєчнику розрізняють: дві поверхні — присеред-

ню, повернуту в бік черевної порожнини, і бічну, по-

вернуту до стінки таза; два кінці — матковий і труб-

ний; два краї — опуклий вільний (margo liber) і бри-

жовий (margo mesovarica). У ділянці брижового краю

є ворота яєчника (hilum ovarii), через які в яєчник про-

ходять судини і нерви (рис. 8.1).

У жінок, які не народжували, довга вісь яєчників

(у положенні жінки стоячи) є вертикальною; яєчники

розміщуються в заглибині очеревини, яка дістала на-

зву яєчникової ямки. До яєчникової ямки безпосеред-

ньо примикають зовнішні клубові судини, сечовід, об-

тураторні судини і нерви (рис. 8.2).

Анатомічна мобільність яєчника забезпечується

трьома зв’язками. Задній листок широкої зв’язки мат-

ки утворює брижу яєчника (mesovarium), яка при-

кріплюється до його переднього (брижового) краю.

Брижа яєчника містить артеріальні анастомозуючі

гілки маткової та яєчникової артерій, венозне сплетен-

ня і латеральний кінець власної зв’язки яєчника. Влас-

на зв’язка яєчника є вузеньким, коротким фіброзним

валиком, що проходить від нижнього полюса яєчника

до матки (рис. 8.3). Зв’язка, що підвішує яєчник, або

лійкотазова зв’язка, утворює верхньо-бічну частину

широкої зв’язки матки. Лійкотазова зв’язка містить

яєчникові артерію, вену і нерви і проходить від верх-

нього полюса яєчника до бічної стінки таза.

Кожна яєчникова артерія бере початок безпосеред-

ньо від аорти нижче рівня відходження ниркових ар-

терій. Вона опускається в ретроперитонеальному про-

сторі, пересікає передню поверхню m. psoas major та

внутрішні клубові судини, потім входить у лійкотазо-

ву зв’язку і досягає брижі яєчника (мезоваріума) в ши-

рокій зв’язці матки. Яєчникові судини входять у воро-

та яєчника. Яєчникові вени супроводжують одно-

йменні артерії. Ліва яєчникова вена впадає в ліву нир-

кову вену, тимчасом як права яєчникова вена сполу-

чається безпосередньо з нижньою порожнистою веною.

Лімфатичний дренаж яєчників здійснюється в пара-

аортальні лімфатичні вузли на рівні ниркових судин.

Метастази раку яєчників можуть мати дуже короткий

шлях у клубові лімфовузли. Автономні й сенсорні нер-

вові волокна супроводжують яєчникові судини у

лійкотазовій зв’язці і сполучаються з яєчниковим, гіпо-

гастральним і аортальним сплетеннями. Наявністю сен-

сорних нервових волокон і нервових закінчень пояс-

12 34

15 14

13 12 11

10 9

Рис. 8.1. Будова яєчника:

1 — одношаровий кубоїдальний поверхневий епітелій; 2 — первинні фолікули; 3 — атретичний фолі-

кул; 4 — початок формування порожнини фолікула (antrum); 5 — пухирчастий фолікул, що досягає

зрілості; 6 — сполучна тканина яєчника; 7 — зрілий пухирчастий (Граафа) фолікул з яйцеклітиною; 8 —

порожнина фолікула (antrum), наповнена фолікулярною рідиною; 9 — звільнена яйцеклітина; 10 — ро-

зірваний фолікул; 11 — атретичний фолікул; 12–15 — молоде жовте тіло (12 — згусток крові; 13 — фібри-

новий згусток; 14 — лютеїнові клітини; 15 — сполучна тканина); 16 — повністю сформоване жовте тіло;

17 — біле тіло; 18 — кровоносні судини; 19 — брижа яєчника (mesovarium)

Гінекологічна патологія

192

нюється чутливість або болісність нормальних яєчників

під час пальпації.

Будова яєчника. Гістологічно яєчник поділяється

на зовнішню коркову речовину (кору) і внутрішню

мозкову речовину (мозок) (рис. 8.4, див. рис. 8.1). Яєч-

ник зовні вистелений одним шаром поверхневого цело-

мічного кубоїдального (циліндричного) епітелію (ста-

ра назва зародковий, або гермінальний епітелій) (рис.

8.5). Втім пізніше термін «зародковий епітелій» було

спростовано, оскільки клітини поверхневого епітелію

яєчника аналогічні клітинам целомічного мезотелію,

з якого походить очеревина, а також тому, що цей по-

верхневий епітелій не причетний до гістогенезу пухир-

частих граафових фолікулів. Епітелій відокремлюєть-

ся від підлеглої строми за допомогою виразної базаль-

ної мембрани. Під епітелієм міститься строма, білко-

ва оболонка (tunica albuginea), яка складається з ко-

лагенових й еластичних волокон і невеликої кількості

гладких міоцитів. Поверхневий целомічний епітелій

яєчника може диференціюватись у трубний, ендометрі-

альний, цервікальний або перехідний епітелій і є дже-

релом більшості оваріальних пухлин. На поверхні роз-

різу яєчника в його корі спостерігаються численні про-

світи, наповнені рідиною кісти. Це пухирчасті фоліку-

ли в різній стадії розвитку, активне або регресуюче

жовте тіло, атретичні фолікули (див. рис. 8.1). Фолі-

кули містять зародкові клітини — великі, круглі, зі

світлою цитоплазмою і крупним везикулярним ядром з

ніжно дисперсним хроматином, одним чи двома ядер-

цями.

Строма кори яєчника широка і складається пере-

важно зі щільно розміщених веретеноподібних сполуч-

нотканинних клітин, які оточують фолікули. Клітини

строми можуть зазнавати лютеїнізації, утворювати

«гнізда» і синтезувати стероїдні гормони (дегідроепі-

андростерон, андростендіон, тестостерон).

Мозкова речовина містить сполучнотканинний мат-

рикс (строму), який оточує яєчникові судини. Строма

складається з еластичних волокон, судин, нервових

волокон, нервових закінчень, має спеціалізовані бага-

тогранні гілюсні клітини, подібні до інтерстиціальних

клітин яєчок і (в 93 % випадків) — так звану сітку яєч-

ника (rete ovarii) — залишки ранньої проліферації по-

верхневих епітеліальних клітин у воротах яєчника

(аналог rete testis) (рис. 8.6). Сітка яєчника представ-

лена вузенькими щілиноподібними трубочками, висте-

леними плоским епітелієм без м’язовоклітинного ото-

Рис. 8.2. Положення яєчників у малому тазі:

1 — передня поверхня матки; 2 — власна зв’язка яєчника; 3 — брижовий край яєчника; 4 — присеред-

ня (медіальна) поверхня яєчника; 5 — ампула маткової труби; 6 — сечовід; 7 — пряма кишка; 8 — жи-

рові підвіски (appendices epiploicae); 9 — дно матки; 10 — лійка і торочки маткової труби; 11 — зв’язка,

що підвішує яєчник (лійкотазова зв’язка, lig. suspensorium ovarii) і яєчникові судини; 12 — брижа матко-

вої труби (мезосальпінкс); 13 — перешийок (істмус) маткової труби; 14 — кругла зв’язка матки; 15 —

міхурово-маткова заглибина; 16 — сечовий міхур; 17 — серединна пупкова зв’язка

9876

8. Яєчник

193

чення. На відміну від rete ovarii, мезонефральні тру-

бочки — кластери маленьких пластинок, вистелених

кубоїдальним епітелієм, — завжди оточені товстою

м’язовою зоною.

Гілюсні клітини (рис. 8.7) локалізуються в зоні во-

ріт яєчника і зібрані в мозаїчні структури. Ці невеликі

клітини наявні в усіх випадках, мають багатогранну

або овоїдну форму, оксифільну цитоплазму і містять

кристали Рейнке (Reinke). За гістологією вони подібні

до клітин Лейдига в яєчках. Інколи (15–20 % випадків)

поблизу воріт яєчника або вздовж яєчникових судин

міститься ектопічна тканина кори надниркових залоз.

Яєчниковий (оваріальний) цикл. Овогенез почи-

нається в житті плода, коли примордіальні зародкові

клітини мігрують у генітальні складки. Кількість цих

зародкових клітин (овогоній) збільшується шляхом

мітотичного ділення з 600 тис. на другому місяці емб-

ріогенезу до 7 млн на сьомому місяці ембріонального

життя. Овогонії потім зазнають мейотичного ділення і

називаються первинними овоцитами. Перед народжен-

ням дитини первинні овоцити, кількість яких коли-

вається між 2 і 4 млн, піддаються мейозу до досягнен-

ня стадії диплотени в профазі. Між народженням і пе-

ріодом статевого дозрівання овоцити стають неактив-

ними і зазнають атрезії. В пубертатному періоді деякі

з овоцитів досягають зрілості і підлягають мейотично-

му діленню під стимулювальною дією фолітропіну гіпо-

фіза (фолікулостимулювального гормону, ФСГ). Леп-

тин — пептид, що секретується жировою тканиною, —

відіграє роль периферичного месенджера як для почат-

ку накопичення жиру, так і для передачі в центральну

нервову систему сигналу про досягнення критичного

рівня секреції гіпоталамічних рилізинг-гормонів

(ГнРГ), необхідного для статевого дозрівання.

Первинний овоцит, який перебуває ще в стадії ди-

плотени першого мейотичного ділення, оточується

кільцем з одного шару низького кубоїдального епіте-

лію — гранульозних (фолікулярних) клітин (membrana

granulosa) — й утворює примордіальний фолікул.

Навіть без стимуляції гонадотропінами деякі примор-

діальні фолікули розвиваються у первинні (преант-

ральні) фолікули, овоцит в яких оточується кількома

шарами гранульозних клітин. Цей ФСГ-незалежний

процес триває в усіх жінок до менопаузи: як при ан-

овуляції (в дитинстві, під час вагітності, протягом за-

стосування оральних контрацептивів), так і під час

овуляторних циклів. Але лише наявність ФСГ в ову-

Рис. 8.3. Схематичне зображення задньої поверхні тазових органів:

1, 6 — власна зв’язка яєчника; 2 — кругла зв’язка матки; 3 — маткова труба; 4 — дно матки; 5 —

перешийок (істмус) маткової труби; 7 — мезосальпінкс; 8 — строма яєчника; 9 — ампула маткової тру-

би; 10 — поперечні протоки яєчника; 11 — складки слизової оболонки маткової труби; 12 — торочки

(фімбрії) маткової труби; 13 — яєчникова торочка; 14 — яєчникові судини; 15 — біле тіло; 16 — яєчни-

кові фолікули; 17 — жовте тіло; 18 — широка зв’язка; 19 — інтерстиціальна частина маткової труби;

20 — параметрій; 21 — перешийок матки; 22 — шийка матки (надпіхвова частина); 23 — зовнішній зів

матки; 24 — складки слизової оболонки піхви; 25 — піхва; 26 — шийка матки (піхвова частина); 27 —

шийковий (цервікальний) канал; 28 — внутрішній зів матки; 29 — крижово-маткова зв’язка; 30 — тіло

матки; 31 — ендометрій, порожнина матки; 32 — міометрій; 33 — параметрій

Гінекологічна патологія

194

Рис. 8.6. Rete ovarii. Мозкова речо-

вина яєчника складається з пухкої спо-

лучної тканини, еластичних гладко-

м’язових волокон, серед яких помітна

сітка яєчника

Рис. 8.4. Діаграма яєчника в репро-

дуктивному періоді. Поверхневий епі-

телій, білкова оболонка, кортикальна

строма, примордіальний фолікул,

гілюсні клітини, сітка яєчника, грану-

льозні і тека-клітини в зрілому фолі-

кулі, жовте тіло, біле тіло

Рис. 8.5. Високий циліндричний

поверхневий епітелій яєчника (мезо-

телій). Під епітелієм помітна сполуч-

нотканинна білкова оболонка. Стро-

мальний матрикс складається з верете-

ноподібних клітин і ретикулінових

волокон. У нижньому правому куті

— примордіальний фолікул

БІЛЕ ТІЛО

БІЛКОВА

ОБОЛОНКА

КОРТИКАЛЬНА

СТРОМА

ПРИМОРДІАЛЬНИЙ

ФОЛІКУЛ

ЖОВТЕ ТІЛО

ПОВЕРХНЕВИЙ

ЕПІТЕЛІЙ

ТЕКА-КЛІТИНИ

ЗРІЛИЙ ФОЛІКУЛ

ГРАНУЛЬОЗНІ

КЛІТИНИ

СІТКА ЯЄЧНИКА

ГІЛЮСНІ КЛІТИНИ

8. Яєчник

195

ляторному циклі дозволяє первинному фолікулу розви-

ватися до антральної стадії й утворювати центральну

порожнину — фолікулярну печеру (antrum). Без ФСГ-

стимуляції всі фолікули піддаються атрезії. Лише з по-

чатком пубертатного періоду починається циклічне

дозрівання первинних фолікулів. Рідко в препубертат-

ному періоді можливе спорадичне дозрівання поодино-

ких фолікулів і навіть утворення фолікулярних кіст.

Під впливом ФСГ кількість гранульозних клітин

навколо овоцита різко зростає, і примордіальний фолі-

кул дозріває у первинний (преантральний) фолікул

(рис. 8.8). Якщо кількість гранульозних клітин зростає

під дією ФСГ і лютропіну (лютеїнізуючого гормону

гіпофіза, ЛГ), це призводить до супровідного паралель-

ного зростання продукції естрадіолу. Крім того, ФСГ

активує синтез ферменту ароматази. Естрадіол стиму-

лює ріст преантральних фолікулів, запобігає атрезії

фолікулів і посилює дію ФСГ на гранульозні клітини.

Тестостерон сприяє атрезії фолікулів і запобігає рос-

ту преантральних фолікулів. Вважають, що місцева

концентрація естрогенів й андрогенів у фолікулі ви-

значає шлях його розвитку: дозрівання або атрезію.

Фолікул, якому призначено бути домінантним, сек-

ретує велику кількість естрадіолу, що, в свою чергу,

сприяє збільшенню питомої ваги рецепторів ФСГ. Крім

того, зростає кількість гранульозних клітин та їх міто-

тична активність. Зовні фолікула з клітин спеціалізо-

ваної сполучної тканини утворюється тека (тека-обо-

лонка, «дах») фолікулів (рис. 8.9). Тека складається з

внутрішнього та зовнішнього шарів і базальної мемб-

рани. Внутрішня тека (theca interna) містить судини,

колагенові волокна та клітини текоцити (інтерстиці-

альні клітини). Текоцити набувають рис епітеліальних

клітин, накопичують рясну стероїдпродукуючу цито-

плазму; в них відбуваються мітози. Зовнішня тека по-

будована із щільної сполучної тканини, клітини якої

не зазнають змін.

Підвищення концентрації естрадіолу викликає

ефект негативного зворотного зв’язку щодо виділення

ФСГ гіпофізом. Розвиток усіх інших фолікулів припи-

няється (відбувається їх атрезія). Гранульозні клітини

домінантного фолікула починають секрецію глікопро-

теїнових субстанцій та інгібіну, які також пригнічують

секрецію ФСГ. Домінантний фолікул продовжує свій

розвиток під дією високої концентрації ФСГ-рецеп-

торів. Його тека-клітини (текоцити) стають більш вас-

куляризованими, ніж в інших фолікулах, дозволяючи

більшій кількості ФСГ досягти своїх рецепторів.

Рис. 8.7. Гілюсні клітини (клітини

Лейдига). За ходом нервових волокон

розміщуються групи багатогранних

клітин з оксифільною цитоплазмою

Рис. 8.8. Незрілий граафів фолікул

з центрально розміщеною яйцекліти-

ною, оточеною шаром гранульозних

клітин

Гінекологічна патологія

196

Розвиток овоцита триває, його оточують прозора

оболонка — блискуча зона (zona pellucida) та проме-

нистий вінець (corona radiata); у фолікулі починаєть-

ся накопичення рідини. Коли кількість гранульозних

клітин досягає певної «критичної» маси, утворюється

порожнина, виповнена фолікулярною рідиною — фолі-

кулярна печера (antrum), що переміщує овоцит на бік

фолікула. В місці знаходження овоцита гранульозні

клітини нагромаджуються й утворюють яйценосний

горбик, або кумулюс (cumulus oophorus). Кумулюс

містить овоцит, оточений кількома шарами гранульоз-

них клітин (рис. 8.10).

Блискуча зона — це оболонка з мукополісахаридів,

яка містить специфічні білкові локуси, що дозволяють

лише сперматозоонам того самого біологічного виду

пенетрувати й фертилізувати яйцеклітину. Під блиску-

чою зоною розміщується мембрана, яка оточує ово-

плазму. Кортикальні гранули утворюються під мемб-

раною в процесі дозрівання овоцита. Якщо zona

pellucida пенетрується одним сперматозооном, ці гра-

нули звільнюються і блокують подальшу пенетрацію

сперматозоонів. Фолікулярна рідина містить естроге-

ни, андрогени, різні протеїни. Гранульозні клітини не

є простими реципієнтами регуляторних білкових гор-

монів. Вони також секретують різні пептиди, які регу-

люють синтез гормонів в яєчнику за допомогою авто-

кринних і паракринних механізмів. Деякі з цих регу-

ляторних протеїнів, наприклад інгібін, чинять ендо-

кринний вплив на вивільнення гонадотропінів гіпофі-

зом. Протягом фолікулінової фази циклу циркулюю-

чий рівень інгібіну низький, але він зростає одночас-

но з рівнем прогестерону в лютеїнову фазу. На проти-

вагу цьому рівень активіну в плазмі крові залишаєть-

ся майже постійним протягом усього менструального

циклу. Під час проліферації гранульозних клітин в

їхніх поверхневих мембранах з’являються рецептори до

ЛГ. Коли молекули ЛГ зв’язують ці рецептори, про-

ліферація гранульозних клітин припиняється і клітини

починають виділяти прогестерон.

За даними ультрасонографії, перед овуляцією домі-

нантний фолікул досягає діаметра в середньому 19 мм

(18–25 мм). Максимальний об’єм фолікула в цей час

дорівнює 3,8 мл (3,1–8,2 мл) і може варіювати як у

різних жінок, так і у однієї жінки під час різних менст-

руальних циклів.

Близько 80 % усього естрадіолу (500 мкг) проду-

кується домінантним фолікулом протягом дня перед

овуляцією. Швидко зростаючий рівень естрадіолу в

Рис. 8.9. Незрілий граафів фолікул.

Збільшення фолікула внаслідок про-

ліферації гранульозних клітин. При-

легла оваріальна строма утворює

«дах» навколо фолікула — теку з двох

концентричних шарів: внутрішнього

з багатогранних і зовнішнього — з

веретеноподібних клітин

Рис. 8.10. Зрілий граафів фолікул.

Збільшення фолікула внаслідок нако-

пичення фолікулярної рідини (утво-

рення печери). Яйценосний горбик

(кумулюс) містить овоцит. Грану-

льозні клітини, які оточують яйцеклі-

тину, стають кубоїдальними й утво-

рюють променистий вінець

8. Яєчник

197

комбінації з невеликим, але суттєвим підвищенням

рівня прогестерону, які продукуються домінантним

фолікулом, подають сигнал у гіпоталамо-гіпофізарну

систему, що фолікул є підготовленим для овуляції.

Коли рівень естрадіолу істотно зростає в середині цик-

лу (приблизно до 200 пг/мл і вище протягом двох і

більше днів), це стимулює секрецію ЛГ (позитивний

зворотний зв’язок). Очевидно, невелике преовулятор-

не зростання рівня прогестерону також стимулює ви-

вільнення ЛГ і може бути відповіддю на хвилю ФСГ у

середині циклу. Отже, шляхом позитивного зворотно-

го зв’язку ці стероїди викликають хвилю виділення ЛГ

і ФСГ гіпофізом.

Підвищення рівня ЛГ у середині циклу ініціює про-

цес овуляції — розриву стінки зрілого фолікула та

стінки яєчника з виходом овоцита, оточеного клітина-

ми кумулюса, в черевну порожнину і далі в просвіт яй-

цепроводу. За даними дослідницької групи ВООЗ, ову-

ляція виникає через 24 год після досягнення піку сек-

реції естрадіолу; через 32 години після початкового

підйому рівня ЛГ і між 12 і 16 год після сироватково-

го піка ЛГ.

Хвиля ЛГ у середині циклу ініціює розрив гермі-

нальних пухирців і завершення метафази І ділення.

Овоцит вступає в метафазу II ділення і виникає перше

полярне тільце. Завершення мейозу і виникнення дру-

гого полярного тільця відбувається лише тоді, коли

сперматозоон пенетрує яйцеклітину. Підготовляючись

до розриву фолікула, ЛГ стимулює синтез простаглан-

динів F

α і Е

(PGF

α і PGE

α) і протеолітичних ен-

зимів (колагенази). Підвищення рівня ФСГ стимулює

продукцію активатора плазміногену, що конвертує

плазміноген у протеолітичний фермент плазмін.

Плазмін допомагає відділити кумулюс від парієталь-

них гранульозних клітин, тобто сприяє процесу ви-

штовхування овоцита і кумулюса під час розриву фо-

лікула. Звільнений овоцит завдяки дії торочок матко-

вої труби майже завжди потрапляє відразу в її просвіт

і далі в матку.

Після виштовхування овоцита кількість фолікуляр-

ної рідини значно зменшується, фолікулярна стінка

скручується, діаметр і об’єм фолікула суттєво зменшу-

ються, місце розриву фолікула — стигма овуляції —

закривається фібрином (рис. 8.11, 8.12). Якщо заплід-

нення не відбувається, утворюється менструальне

жовте тіло (corpus luteum), у розвитку якого виді-

ляють кілька стадій. Спочатку, при розриві зрілого фо-

лікула, відбувається крововилив з ушкоджених судин

Рис. 8.11. Стигма овуляції, початок

утворення жовтого тіла. Колапс фо-

лікула після експульсії яйцеклітини.

Місце розриву фолікула (стигма) за-

міщується фібрином і, пізніше, фіб-

розною сполучною тканиною

Рис. 8.12. Стигма овуляції, початок

утворення жовтого тіла. Лютеїнізація

проліферуючих гранульозних клітин.

Фібрин і згустки крові виповнюють

стигму овуляції і порожнину фоліку-

ла

Гінекологічна патологія

198

теки; кров накопичується в центрі майбутнього жов-

того тіла (рис. 8.13). Кров’яний згусток поступово

організується і на його місці утворюються зона з

фібробластів (сполучнотканинний рубець). Гранульоз-

ні клітини розмножуються і васкуляризуються шляхом

пенетрації судин з внутрішньої теки (стадія проліфе-

рації та васкуляризації) і разом з текоцитами піддають-

ся лютеїнізації: накопичують ліпіди і лютеїновий

пігмент, який надає їм жовтого забарвлення. Клітини

стають великими, багатогранними, з рясною еозино-

фільною цитоплазмою і маленькими темними ядрами

(лютеїнові клітини). Внутрішня тека-оболонка посту-

пово регресує. Якщо під час овуляції виникає інтра-

перитонеальна кровотеча, клінічна картина може на-

гадувати таку при позаматковій вагітності (гострий

живіт при «апоплексії яєчника»).

Під дією ЛГ жовте тіло, що утворилось на місці ро-

зірваного фолікула, продукує прогестерон у кількості

20 мкг за 24 год і також секретує естрадіол (стадія роз-

квіту жовтого тіла). Прогестерон забезпечує фазу

секреції в менструальному циклі, сприяє підготовчим

змінам у слизовій оболонці матки, спрямованим на

здійснення імплантації; забезпечує нормальний перебіг

перших місяців вагітності. Лютеїнові клітини проду-

кують переважно прогестерон, тимчасом як клітини

внутрішньої теки — переважно естрогени. Високий

рівень ЛГ необхідний для підтримки секреторної

функції жовтого тіла. Стадія розквіту жовтого тіла три-

ває близько 12–14 діб; діаметр менструального жов-

того тіла досягає 1,5–2 см.

Якщо не настає вагітність, жовте тіло зазнає зво-

ротного розвитку. Клітини жовтого тіла гинуть (підда-

ються жировій дегенерації), розростаються фіброзні

клітини, які формують гіалінові маси (сполучна тка-

нина центрального рубця) й утворюється так зване біле

тіло (corpus albicans) (рис. 8.14), яке поступово під-

дається резорбції оваріальною стромою. Сполучна

тканина центрального рубця може містити гемосиде-

рин.

Рівень прогестерону рівномірно зростає в сироватці

крові після овуляції і досягає плато через 1 тиждень,

потім знижується, якщо вагітність не виникає. Зроста-

ючі рівні естрадіолу і прогестерону за механізмом не-

гативного зворотного зв’язку пригнічують секрецію

ФСГ і ЛГ. Естрадіол інгібує переважно ФСГ (негатив-

ний зворотний зв’язок), тимчасом як прогестерон го-

ловним чином інгібує дію ЛГ. Доведено також, що про-

дукція естрадіолу жовтим тілом спричинює місцевий

Рис. 8.13. Кров у порожнині жов-

того тіла

Рис. 8.14. Біле тіло. Лютеїнові

клітини з жировою дегенерацією.

Строма утворює гіалінові маси