Запорожан В.М., Цегельський М.Р. Гінекологічна патологія: Атлас

Подождите немного. Документ загружается.

7. Маткові труби...

169

ко 4 см починається від кута матки і має найбільш роз-

винену мускулатуру. Цей сегмент є вузьким (внут-

рішній діаметр дорівнює 1–2 мм) і прямим (горизон-

тальним). Ампулярний відділ труби завдовжки 4–6 см

і з внутрішнім діаметром близько 6 мм ширший і більш

звивистий, ніж інші сегменти. В ампулярній частині

труби в нормі відбувається фертилізація. Лійка є дис-

тальною трубоподібною частиною яйцепроводу. Че-

ревний отвір маткової труби оточений 20–25 нерівно-

мірними пальцеподібними виступами — торочками.

Одна з найдовших торочок прикріплюється до яєчни-

ка (fimbria ovarica).

Стінка труби складається з трьох основних шарів:

зовнішнього (серозного), середнього (м’язового) і внут-

рішнього (слизового). Серозна оболонка маткової тру-

би є частиною широкої зв’язки матки й утворює мезо-

сальпінкс — брижу маткової труби. Під серозною обо-

лонкою розміщується підсерозний шар сполучної тка-

нини, в якому проходять численні судини і нерви. Ме-

зосальпінкс часто містить кістозні або солідні ділянки

проліферації мезотеліальних клітин — рудиментарні

залишки мезонефральних проток (Вальтардові залиш-

ки). Більші з них дістали назву над’яєчника (epoopho-

ron), менші — прияєчника (paroophoron) (рис. 7.3).

М’язова оболонка маткової труби складається з

внутрішнього циркулярного і зовнішнього поздовж-

нього шарів, які забезпечують її перистальтичні ско-

рочення. В матковому (корнуальному) відділі труби

м’язові волокна набувають зворотного напрямку: внут-

рішній шар стає поздовжнім, а зовнішній — циркуляр-

ним.

Слизова оболонка маткової труби утворює чис-

ленні високі поздовжні складки слизової оболонки і

підлеглої строми (підслизової), тому просвіт труби схо-

жий на лабіринт. Ці складки є найбільш виразними в

ампулярному сегменті труби. Строма і слизова оболон-

ка розріджені. Між епітелієм і м’язовою оболонкою

розміщується товста власна пластинка (lamina

propria) з судинними каналами.

Кровопостачання маткової труби здійснюється за

рахунок кінцевих гілок маткової та яєчникової ар-

терій. Ці артерії утворюють у мезосальпінксі численні

Рис. 7.2. Відділи маткової труби:

1 — лійка; 2 — ампула; 3 — пере-

шийок; 4 — маткова (інтерстиціаль-

на, корнуальна) частина труби

Рис. 7.3. Діаграма рудиментарних

залишків мезонефральних проток:

більший з них — над’яєчник, менший

— прияєчник

НАД’ЯЄЧНИК

ГАРТНЕРОВА ПРОТОКА

МАТКОВА ТРУБА

ПРИЯЄЧНИК

ЯЄЧНИК

Гінекологічна патологія

170

анастомози. Кров з маткової артерії надходить до ме-

діальних 2/3 кожної маткової труби. Венозний дренаж

здійснюється в однойменні вени. Лімфатична система

яйцепроводів є відокремленою від лімфатичного дре-

нажу матки. Відток лімфи відбувається у внутрішні

пахвинні лімфовузли і парааортальні лімфовузли на

рівні відходження ниркових судин.

Маткові труби мають симпатичну і парасимпатич-

ну іннервацію за рахунок маткового і яєчникового

нервових сплетень. Чутливі нервові волокна походять

від Т

, Т

і L

спинномозкових сегментів.

Епітелій слизової оболонки маткової труби містить

три основні типи клітин: війчасті, секреторні і вузькі

інтерстиціальні (штифтоподібні) клітини (рис. 7.4). Сли-

зова оболонка маткових труб має естрогенні і прогесте-

ронові рецептори, але циклічні зміни в ній не є такими

очевидними, як в ендометрії. Вони проявляються зростан-

ням розміру клітин протягом першої фази менструально-

го циклу і появою цитоплазматичних вакуолей з гліко-

геном і ліпідами приблизно на 22-й день циклу. Найбіль-

ша концентрація лужної фосфатази визначається протя-

гом овуляторної фази в апікальній частині цитоплазми.

Циліндричні війчасті епітеліальні клітини є

найбільш виразними поблизу яєчникового кінця тру-

би. Їхня загальна кількість становить близько 25 % усіх

клітин слизового шару. Групи війчастих клітин чітко

відокремлені одна від одної виступаючими секретор-

ними клітинами. Війчасті клітини мають довжину 30–

35 мкм, містять світлу цитоплазму з сяйвом навколо

круглого або овального базально розміщеного ядра.

Кількість війчастих клітин зменшується від фімбріаль-

ного до інтерстиціального відділу труби. Вони набу-

вають найбільшого розміру під час овуляції; потім ви-

сота їх зменшується до початку проліферативної фази.

Апікальний полюс вкритий приблизно 50 війками зав-

довжки близько 8 мкм. Війки здійснюють рухи у на-

прямку до матки. Після застосування внутрішньомат-

кової спіралі спостерігається порушення гістологічної

структури війок клітин. Розмір клітин зростає протя-

гом проліферативної фази циклу. Вважають, що 10 %

цих клітин можуть втрачатися і регенерувати протягом

кожного менструального циклу.

Секреторні клітини також належать до циліндрич-

ного епітелію; їх кількість дорівнює близько 60 %.

Вони характеризуються наявністю вздовж апікально-

го краю цитоплазми мікровійок, які стають видимими

при електронній мікроскопії. Секреторні клітини ма-

ють уніформну, більш темну базофільну цитоплазму,

витягнуті ядра зі щільним хроматином. Протягом мен-

струального циклу спостерігаються модифікації цих

клітин. Так, під час ранньої проліферативної фази цик-

лу клітини є дещо кубоїдальними, в овуляторний пері-

од вони витягуються і залишаються циліндричними до

початку менструальної фази, під час якої їх висота

зменшується. Протягом секреторної фази апікальний

полюс клітин випинається в просвіт труби, ядро пере-

міщується на поверхню клітини і трохи випинається.

Об’єм клітин у цей час зростає і вони починають сек-

реторну активність, у цитоплазмі з’являються ліпіди і

глікоген.

Вузькі інтерстиціальні (штифтоподібні) клітини

розміщуються між секреторними та війчастими кліти-

нами і, можливо, є морфологічним варіантом секретор-

них клітин (перехідна стадія) з довгими тонкими палич-

коподібними ядрами і маленьким кільцем оточуючої

цитоплазми. Вони мають характерний вигляд протягом

передменструального і менструального періодів.

Інколи вирізняють також індиферентні клітини, які

лежать на базальній мембрані і можуть бути поперед-

никами епітеліальних і стромальних клітин. Але остан-

німи дослідженнями доведено, що більшість із цих

клітин насправді є лімфоцитами.

Цікавим є той факт, що жінки з рідкісним синдро-

мом «нерухомих війок маткових труб» не втрачають

здатності до запліднення завдяки тому, що м’язові ско-

рочення труби забезпечують адекватний транспорт яй-

цеклітини і сперматозоонів. Секреторні клітини також

відіграють важливу роль у забезпеченні нормальної

репродуктивної функції, тому що зигота і продукт кон-

цепції повинні утримуватися в адекватному рідкому

середовищі для підтримання своєї життєдіяльності.

Гестаційні зміни. Під час вагітності зменшується

висота війчастих і секреторних клітин, зростає кіль-

кість інтерстиціальних клітин, спостерігається реакція

Аріас-Стелли. Збільшується кількість глікогену в сек-

реторних клітинах, але вміст ліпідів не змінюється.

Деякі зони власної пластинки слизової оболонки мат-

кової труби зазнають децидуальних змін.

Рис. 7.4. Нормальна слизова обо-

лонка маткової труби. Один шар ци-

ліндричних клітин, які підтримують-

ся власною пластинкою (lamina

propria). Помітні війчасті та секре-

торні клітини

7. Маткові труби...

171

У післяпологовому періоді в слизовій оболонці тру-

би відбувається інфільтрація lamina propria поліморф-

ноядерними лейкоцитами.

Під час препубертатного періоду епітелій є низь-

ким і представлений війчастими і секреторними кліти-

нами.

У постменопаузі атрофія слизової оболонки матко-

вих труб відбувається повільно, її функціональний ви-

гляд зберігається тривалий час після припинення ак-

тивності яєчників.

Аномалії розвитку маткових труб (мюллерові ано-

малії) нерідко сполучаються з природженими вадами

розвитку матки.

Аплазія маткової труби може спостерігатися при

однорогій матці. Двобічна (білатеральна) аплазія є

рідкісною. Також можуть спостерігатися різні ступені

гіпоплазії маткових труб, але виразна гіпоплазія трап-

ляється рідко. Атрезія маткових труб звичайно поєдна-

на з атрезією рога матки, але може бути сегментарною

або ізольованою. Описані випадки наявності двох

труб на одному боці таза, а також численних зовнішніх

отворів і дивертикулів.

У жінок, після експозиції ДЕС in utero, можуть спо-

стерігатися короткі, скручені труби зі «знищеними»

фімбріями і точковим зовнішнім отвором, що часто

асоційовано з безплідністю і позаматковою вагітністю.

Гетеротопія маткових труб не є аномалією розвит-

ку, але може спостерігатись у різних формах як на-

слідок перенесених операцій на органах таза.

Захворювання

маткових труб

Запальні захворювання

Гострий сальпінгіт (рис. 7.5) — це гнійне запальне

захворювання, яке розвивається вторинно і в 99 % ви-

падків є наслідком висхідної бактеріальної інфекції з

нижніх відділів генітального тракту (піхва, шийка

матки, ендометрій). Хворіють 1–2 % молодих, сексу-

ально активних жінок віком 16–25 років.

Етіологія та патогенез. Найчастіше збудниками

гострого сальпінгіту традиційно вважаються Neisseria

gonorrhoeae і Chlamidia trachomatis. Але, за даними

бактеріологічних досліджень, ці мікроорганізми рідко

висіваються у разі гострої інфекції. Звичайно виявля-

ють полімікробну, змішану грамнегативну аеробну і

анаеробну флору (Escherichia coli, Proteus vulgaris,

Bacteroides fragilis, Staphylococcus, Streptococcus,

Peptostreptococcus тощо). Гостра запальна реакція при-

зводить до деструкції слизової оболонки маткової тру-

би, набряку і, зрештою, до розвитку піосальпінксу.

При прогресуванні процесу гнійний ексудат через

фімбріальний відділ труби виливається в черевну по-

рожнину (гостре запальне захворювання органів таза,

пельвіоперитоніт). Розповсюдження гнійного запален-

ня на яєчники з розвитком тубооваріального абсцесу

звичайно відбувається у фазі овуляції, коли оваріаль-

на тканина стає більш сприйнятливою через травму

епітелію до інфекції. Утворення тубооваріального аб-

сцесу також є більш імовірним, якщо інфекція розпов-

сюджується, крім маткових труб і яєчника, на прилеглі

структури: сальник, тонку і сигмоподібну кишки (рис.

7.6).

При реабсорбції гнійного ексудату можливе утво-

рення гідросальпінксу. При виникненні крововиливів

у просвіті маткової труби, часто внаслідок її перекру-

чування, виникає гематосальпінкс. При зворотному

розвитку запалення маткової труби може виникати

підгострий сальпінгіт з аглютинацією фімбріального

кінця труби, утворюючи численні кістозні простори

(фолікулярний сальпінгіт).

Клініка і діагностика. Гострий сальпінгіт характе-

ризується гарячкою, тазовим болем, особливо в клу-

бових заглибинах, менструальними розладами; при

розповсюдженні інфекції — нудотою, блюванням, оз-

наками пельвіоперитоніту. Діагноз базується на даних

Рис. 7.5. Сальпінгіт: прогресуван-

ня запального процесу, утворення ад-

гезій, розвиток піосальпінксу

РАННІЙ ГОСТРИЙ

САЛЬПІНГІТ

ПРОГРЕСУВАННЯ

ГОСТРОГО

САЛЬПІНГІТУ

КЛІТИННА (ПЕРЕВАЖНО ПОЛІ-

МОРФНОЯДЕРНА) ІНФІЛЬТРАЦІЯ

У РАННІЙ СТАДІЇ ГОСТРОГО

САЛЬПІНГІТУ

ГОНОРЕЙНИЙ САЛЬПІНГІТ,

ПЛАЗМОЦИТАРНА ІНФІЛЬТРАЦІЯ

ПРИ ГОСТРОМУ ТА ХРОНІЧНОМУ

САЛЬПІНГІТІ

ПІОСАЛЬПІНКС

Гінекологічна патологія

172

анамнезу, клінічного та бактеріологічного дослі-

дження. При підозрі на розповсюдження інфекції в че-

ревну порожнину показана лапароскопія.

Макроскопічне дослідження: при лапароскопічно-

му дослідженні труби виглядають розширеними, на-

бряклими, в’ялими, мають темно-червоне забарвлення.

Очеревина мутна, спостерігаються ніжні фібринові

спайки між ураженою трубою і суміжними органами.

На розрізі стінка труби набрякла, з повнокровними

складками слизової оболонки. Просвіт труби містить

серозну або гнійну рідину. Збільшення розмірів труби

і стовщення її стінки є більш виразним при неспе-

цифічній бактеріальній інфекції, ніж при гонорейному

сальпінгіті. Збільшення об’єму труби сприяє розвитку

вторинної обструкції або стенозу. При виникненні об-

струкції труби, піо- або гідросальпінксу стінка труби

стає товстою, фіброзною; можливий розрив труби. Ус-

кладненням гострого сальпінгіту може бути розвиток

тубооваріального (рис. 7.7) або тазового абсцесу.

Гістопатологічне дослідження: якщо запалення є

обмеженим, мікроскопічні зміни локалізуються в сли-

зовій оболонці і проявляються стромальним набряком

й інфільтрацією поліморфноядерними лейкоцитами і,

меншою мірою, плазмоцитами і лімфоцитами (рис. 7.8).

У цій стадії епітелій не ушкоджується. При більш

тяжкій інфекції епітелій втягується в запальний процес.

У просвіті труби наявні поліморфноядерні лейкоцити

і, нерідко, фібрин. В епітеліальних клітинах з’являють-

ся ознаки атипії (анізоцитоз, ядерний плеоморфізм, ци-

топлазматична вакуолізація) і поліморфноядерна лей-

коцитарна інфільтрація. Складки слизової оболонки

стовщуються, випинаються в просвіт труби, між ними

виникають зрощення. Поверхневий епітелій може дес-

квамуватись або некротизується з виникненням мікро-

абсцесів, інтерстиціальних крововиливів.

У кінцевій стадії запальний процес уражає всю сли-

зову оболонку і доходить до м’язового шару труби, во-

локна якого відсепаровуються запальним інфільтратом.

Лікування полягає в адекватній антибактеріальній

терапії.

Хронічний сальпінгіт є наслідком «тліючого» —

підгострого запалення маткової труби, яке продовжує

спричинювати лімфоплазматичну інфільтрацію з утво-

ренням поодиноких лімфоїдних фолікулів. Інколи за-

пальний процес може мати первинно хронічний перебіг.

Етіологічні фактори такі ж, як при гострому сальпін-

гіті. Chlamidia trachomatis нерідко є збудником як гост-

рого, так і хронічного сальпінгіту.

Клініка і діагностика. Хворі можуть скаржитися на

тазовий біль, порушення менструальної функції, диз-

уричні та гастроінтестинальні розлади, безплідність.

Виявляється болісність у склепіннях піхви, вразливість

ділянок придатків матки та їхнє ущільнення. Якщо

своєчасно розпочати лікування гострого сальпінгіту,

то запальні ураження не розповсюджуються, але хро-

нічне подразнення може призводити до зрощень (ад-

гезій) і звужень (стриктур) слизової оболонки матко-

вих труб (з розвитком аглютинації торочок труби,

фімозу, парафімозу, адгезії отворів маткових труб

тощо), що нерідко спричинює розвиток трубної і труб-

но-перитонеальної безплідності.

Макроскопічне дослідження: хронічне запалення

маткової труби може бути представлено гіпертрофіч-

ною або атрофічною формою. При гіпертрофічній

формі труба збільшена (рис. 7.9), деформована фіброз-

ними адгезіями. Серозна оболонка труб сірувато-жов-

того, темно-червоного або коричневого кольору. Ут-

ворюються численні зрощення з прилеглими структу-

рами — яєчником (рис. 7.10), маткою, сальником тощо.

На розрізі маткової труби виявляється стовщення суб-

мукозної (lamina propria) і м’язової оболонок.

При атрофічній формі труба стоншується, стає

щільною; на розрізі виявляється фіброзна стінка з по-

Рис. 7.6. Патогенез гострого сальпінгіту і тубооварі-

ального абсцесу:

1 — розповсюдження інфекції з нижніх відділів гені-

тального тракту в порожнину матки і маткової труби;

2 — утворення піосальпінксу; 3 — витікання гнійного ек-

судату в черевну порожнину; 4–8 — формування тубо-

оваріального абсцесу при локалізації інфекції в матковій

трубі, яєчнику, сальнику, тонкій та сигмоподібній киш-

ках

7. Маткові труби...

173

Рис. 7.9. Хронічний сальпінгіт.

Розширення дистальних відділів мат-

кових труб

Рис. 7.7. Великий тубооваріальний

абсцес

Рис. 7.8. Гострий сальпінгіт. На-

бряк, дифузна інфільтрація полі-

морфноядерними лейкоцитами

Гінекологічна патологія

174

Рис. 7.12. Перекручування матко-

вої труби з хронічним сальпінгітом.

Некроз труби

Рис. 7.10. Хронічний сальпінгіт.

Розширення ампулярних і лійкових

відділів труб, щільні адгезії з яєчни-

ками

Рис. 7.11. Двобічний гідросаль-

пінкс

7. Маткові труби...

175

мітною атрофією м’язового шару. Якщо лійка труби

та її матковий отвір облітеруються міжскладковими

адгезіями, розвиваються подальший набряк, дефор-

мації, утворюються кістозні порожнини з гнійним (піо-

сальпінкс), серозним (гідросальпінкс) і, інколи, гемо-

рагічним (гематосальпінкс) вмістом.

При хронічному піосальпінксі стінка труби стовще-

на, фібротизована, з сіруватою зернистою або гладкою

слизовою оболонкою; ексудат накопичується в

просвіті труби. Складки слизової оболонки невиразні

або взагалі відсутні.

Гідросальпінкс частіше утворюється вторинно,

після резорбції гнійного ексудату і містить серозну або

серозно-муцинозну рідину. Ця рідина може постійно

накопичуватися внаслідок секреторної активності епі-

телію слизової оболонки або, що більш важливо, вна-

слідок транссудації з ушкоджених кровоносних судин.

Кістозні порожнини можуть мати великий об’єм і утво-

рювати адгезії з суміжними органами (рис. 7.11). Стін-

ка труби тонка, гладенька, напівпрозора; на розрізі

вона може бути однокамерною або багатокамерною,

з тонкими фібротизованими м’язовими волокнами. Ба-

гатокамерна порожнина труби виникає внаслідок ут-

ворення адгезій між складками слизової оболонки. Ці

камери з часом збільшуються у розмірах і наповнюють-

ся рідиною.

Ускладненнями піосальпінксу і гідросальпінксу

можуть бути крововилив у набряклій стромі мукозних

складок — гематосальпінкс. Строма утворює м’ясисті

бруньки в зоні епітеліальних ерозій. Гематосальпінкс

інколи може сприйматися за трубну вагітність. У дея-

ких випадках виникає перекручування розширеної

маткової труби з хронічним сальпінгітом, що призво-

дить до її некрозу (рис. 7.12).

Гістопатологічне дослідження: при гіпертрофічній

формі хронічного сальпінгіту спостерігається збіль-

шення і розширення складок слизової оболонки труби

(рис. 7.13). З часом складки слизової оболонки втра-

чають свою нормальну структуру, між ними утворю-

ються адгезії, додаткові порожнини різного розміру —

фолікулярний сальпінгіт (рис. 7.14). Строма слизової

оболонки едематозна, щільна, інфільтрована лімфоци-

тами і плазматичними клітинами. Утворюються грану-

льоми і мікроабсцеси, які руйнують слизову оболонку.

Епітелій атрофічний, сплощений, війчасті клітини

трапляються рідко. В деяких випадках виразна гіпер-

трофія слизової оболонки потребує диференціації з аде-

нокарциномою. Відсутність злоякісних цитологічних

Рис. 7.13. Хронічний сальпінгіт.

Щільна інфільтрація складок слизової

оболонки маткової труби лімфоцита-

ми і плазмоцитами. Відсутність ад-

гезій між складками труби

Рис. 7.14. Фолікулярний сальпінгіт.

Організація ексудату шляхом про-

ліферації фібробластів і капілярів з

утворенням фіброзних адгезій між

складками труби

Гінекологічна патологія

176

аномалій і виразна хронічна запальна реакція свідчать

на користь хронічного сальпінгіту. Слизова і м’язова обо-

лонки містять лімфоплазмоцитарний інфільтрат і фібро-

бласти. Адгезії трубних складок з частковою або повною

трубною обструкцією не перешкоджають руху сперма-

тозоонів, але сприяють аномальній імплантації плодово-

го яйця в матковій трубі. У фазі загоєння хронічного

сальпінгіту адгезії між складками слизової оболонки за-

лишаються і утворюють численні ізольовані порожнини

в просвіті труби. В стромі ознаки запальної інфільтрації

відсутні (рис. 7.15).

При атрофічній формі хронічного сальпінгіту

відзначаються згладжування трубних складок і вираз-

на атрофія всіх шарів стінки труби. Епітелій кубої-

дальний або сплощений. Війчасті клітини, як і при

гіпертрофічній формі хронічного сальпінгіту, рідкісні.

У стромі наявний лімфоплазмоцитарний інфільтрат.

Транспорт яйцеклітини порушується внаслідок упо-

вільнення потоку серозної рідини в матковій трубі.

При хронічному піосальпінксі стінка труби інфільтро-

вана плазмоцитами, лімфоцитами, нейтрофілами і гістіо-

цитами (рис. 7.16). Адгезії між складками слизової обо-

лонки утворюють кістозні порожнини, вистелені цилін-

дричним або сплощеним внаслідок запального процесу

епітелієм. У серозній оболонці спостерігаються фіброзні

адгезії. Порожнина труби містить гнійний ексудат. Не-

рідко можна побачити фокуси гострого запалення, що

ускладнюють хронічний піосальпінкс.

Гідросальпінкс вистелений атрофічним плоским епі-

телієм, в якому може бракувати кількох складок сли-

зової оболонки (рис. 7.17). При багатокамерному

гідросальпінксі кістозні простори вкриті атрофічним

епітелієм, який розміщується над різко стовщеною

фібротизованою стінкою. Мікроскопічних ознак запа-

лення може не бути, але частіше вони виявляються. У

слизовій оболонці гідросальпінксу зменшується кіль-

кість естрогенних і прогестеронових рецепторів.

Гематосальпінкс має вигляд осередків стромальних

крововиливів і геморагій у складках слизової оболон-

ки, з розривами епітелію і геморагічним «затоплюван-

ням» просвіту труби. Слизова оболонка стає атрофіч-

ною під тиском геморагічного ексудату і представле-

на одним шаром сплощених клітин. При задавненому

гематосальпінксі стінка труби містить один щільний

фіброзний шар.

Лікування залежить від клінічної ситуації і полягає

в антибактеріальній терапії і, в разі неефективності,

хірургічному втручанні (лапароскопія або лапарото-

Рис. 7.15. Сальпінгіт у фазі загоєн-

ня. Адгезії між складками труби утво-

рюють численні ізольовані простори.

У стромі відсутні запальні клітини

Рис. 7.16. Піосальпінкс. Сплощен-

ня складок слизової оболонки труби,

щільний лімфо- і плазмоцитарний

інфільтрат у власній пластинці

7. Маткові труби...

177

мія, адгезіолізис, ревізія, санація і дренування черев-

ної порожнини, тубектомія, аднексектомія).

Вузлуватий істмічний сальпінгіт (salpingitis

isthmica nodosa) спостерігається у молодих жінок (се-

редній вік — 26 років) і може бути причиною без-

плідності або фактором ризику трубної вагітності.

Існує точка зору, що він може розвиватися після труб-

ної вагітності або операції на маткових трубах.

Це захворювання характеризується виворотом або

дивертикулом трубного епітелію, звичайно в істмічно-

му відділі яйцепроводу. Вважають, що вузлуватий

істмічний сальпінгіт може бути наслідком хронічного

інтерстиціального сальпінгіту; але він може бути діаг-

ностований і за відсутності в анамнезі запалення мат-

кових труб. Вузлуватий істмічний сальпінгіт є двобіч-

ним у 85 % випадків.

Макроскопічне дослідження: спостерігається один

або кілька твердих вузликів жовтувато-білого кольо-

ру діаметром до 2 см в істмічному відділі маткової тру-

би. На розрізі тканина каучукоподібна або тверда, ча-

сто з маленькими кістозними просторами.

При мікроскопічному дослідженні виявляють варі-

абельну картину кістозних залоз, вистелених трубним

епітелієм, нерідко разом зі стромою ендометріального

типу в оточенні м’язових волокон з ознаками гіпер-

плазії та гіпертрофії. Залози утворюють дивертикули,

які сполучаються з просвітом труби (рис. 7.18). Запаль-

ний інфільтрат є дуже обмеженим.

Диференційний діагноз з раком маткової труби

включає наявність кістозно розширених залоз,

відсутність виразної клітинної атипії і реактивної стро-

мальної відповіді.

Туберкульозний сальпінгіт є рідкісним і звичайно

розвивається вторинно внаслідок гематогенного роз-

повсюдження екстрагенітального туберкульозу (легені,

сечові шляхи, черевна порожнина).

Макроскопічне дослідження: туберкульозна інфек-

ція спричинює в маткових трубах виразний запальний

процес, подібний до такого при хронічному бактеріаль-

ному сальпінгіті (рис. 7.19). У просвіті труби вияв-

ляється сироподібний некротичний ексудат, у стінці

труби — казеозні некрози. Черевний отвір труби зви-

чайно є вивернутим і відкритим, на відміну від хроніч-

ного неспецифічного сальпінгіту.

Мікроскопічне дослідження: у слизовій оболонці

труб виявляють казеозні гранульоми і типові горбики

Рис. 7.17. Гідросальпінкс. Незнач-

ний (резидуальний) запальний інфіль-

трат у стінці маткової труби. Різке

стоншення слизової оболонки труби,

поодинокі складки

Рис. 7.18. Вузлуватий істмічний

сальпінгіт (salpingitis isthmica nodosa).

Стовщення сітки істмічного відділу

маткової труби, залозисті структури

поміж гладком’язових волокон, які

мають сполучення з просвітом труби

(дивертикули)

Гінекологічна патологія

178

Рис. 7.19. Туберкульозний саль-

пінгіт (гранулематозний сальпінгіт).

Розширення маткових труб з казеоз-

ними некрозами в їхньому просвіті

Рис. 7.20. Туберкульозний саль-

пінгіт. Туберкульозні гранульоми з

епітеліоїдних клітин серед запально-

го лімфо- і плазмоцитарного інфільт-

рату. Велетенські багатоядерні кліти-

ни

(гранулематозний сальпінгіт), щільний запальний

інфільтрат (рис. 7.20). Доказом специфічної туберку-

льозної етіології сальпінгіту є виявлення ацидофільних

мікобактерій Коха. Аденоматозні зміни слизової обо-

лонки труби інколи потребують диференційної діагно-

стики з аденокарциномою.

Лікування включає специфічну протитуберкульоз-

ну терапію і хірургічне втручання.

Актиномікозний сальпінгіт може в рідкісних випадках

розвиватись як ускладнення внутрішньоматкової контра-

цепції. Під час гістологічного дослідження в гнійному ек-

судаті виявляються «сірчані гранули». В стінці абсцесу

утворюються інфільтрат із гістіоцитів, плазматичних

клітин, лімфоцитів, групи грампозитивних філаментів.

Ліпогранулематозний сальпінгіт розвивається після

введення жиророзчинних контрастних речовин при

гістеросальпінгографії. Під час мікроскопічного до-

слідження виявляються гранульоми, утворені з епі-

теліоїдних і велетенських клітин.

Трубна вагітність

Приблизно 1–2 % усіх запліднень становить екто-

пічна (позаматкова) вагітність, при якій бластоциста

імплантується за межами порожнини матки (рис. 7.21).

Позаматкова вагітність у всіх країнах світу залиша-

ється однією з провідних причин материнської смерт-

ності.

Більш ніж у 95 % випадків ця помилкова імпланта-

ція відбувається в матковій трубі (трубна вагітність).

Більшість випадків трубної вагітності (75–80 %) відбу-

ваються в ампулярному відділі труби, 10–15 % — в

істмічному, 5 % — між торочками (у фімбріальному