Захаров Є.Ю. Яворський В.М. Права людини в Україні

Подождите немного. Документ загружается.

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

моніторингу неможливо. Таким чином, автоматично всі клієнти кампаній, що погодилися

на встановлення обладнання, стають об’єктами постійного моніторингу з боку СБУ.

в о

ним провайдерам важче

суп

приводу,

виз

від 24 жовтня 1995 року, Директиви 97/66 Європейського Парламенту і Ради щодо

передачі персональних даних та захисту приватності в сфері телекомунікацій від

Зміна влади в Україні в цьому питанні змін не принесла. Незважаючи на обіцянки

скасувати Наказ №122, він і надалі лишається чинним. СБУ вже в 2005 році розсилає

листи до державних установ

з вимогами підключатися до "правильних" провайдерів:

1. СП "Інфоком"

2. ТОВ "Глобал Юкрейн"

3. ТОВ "Елвісті"

4. ТОВ "УкрСат"

5. ТОВ "Лакінет"

6. ТОВ "Сітінет"

7. ТОВ "Макет"

За даними експерті , СБУ незаконно вже перехоплює повід млення та здійснює

постійне стеження за близько 50 % українського трафіку. При цьому рівень стеження

зростає на регіональному рівні до 90%, оскільки регіональ

еречити СБУ.

Міністерство

юстиції України у відповідь на звернення Інтернет Асоціації України з

приводу законності видання Держкомзв’язку Наказу 122 визнало його законність, а

пізніше, 23 листопада 2005 року, у відповідь на звернення УГСПЛ з того самого

нало його незаконним

„Одночасно стосовно питання скасування наказу Державного комітету зв'язку від

17.07.2002 р. № 122 зазначаємо, що Мін' ст листом від 13.10.2005 року № 37229-24

запропонував Міністерству транспорту і зв'язку у 5-денний термін визнати таким,

що втратив чинність, наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України

від 17.06.2002 року № 122.”

У разі неприведення вказаного

Наказу у відповідність до чинного законодавства,

Мін'юст обіцяв розпочати процедуру скасування рішення про державну реєстрацію

зазначеного нормативно-правового акту згідно з Порядком скасування рішення про

державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру,

який затверджений наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2000 року № 32/5.

Проте, Наказ № 122 не втратив чинності і

продовжує діяти станом на квітень 2006

року.

Захист персональних даних

Україна не приєдналася до Конвенції Ради Європи № 108 „“Про захист прав осіб у

зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних”. Проте, у 2005 році почала

свою діяльність відповідна робоча група Міністерства юстиції України, у якій беруть

участь недержавні організації, що працюють у сфері захисту права на приватність.

План заходів щодо виконання Плану

дій Україна–ЄС на 2005 рік передбачав

ратифікацію Конвенції № 108 і Додаткового протоколу до неї з одночасним внесенням

необхідних змін до національного законодавства. Реалізація цих намірів перенесена на

2006 рік. Протягом 2005 року цією робочою групою був розроблений проект Закону

України „Про захист персональних даних”, що враховує положення згаданої Конвенції

Ради Європи, Директиви

95/46/ЄС Європейського Парламенту і Ради „Про захист

фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних”

Інтернет видання “Майдан” http://maidan.org.ua/static/news/1113766876.html.

Повний текст відповіді доступний на сайті УГСПЛ http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1132741095.

IV. ПРАВО НА ПРИВАТНІСТЬ

15 грудня 1997 року, а також Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи у сфері

захисту персональних даних. Проект закону ще не внесений до парламенту.

рювалися пропозиції створення Єдиного державного

реє р ів, що містять персональні дані,

зокр м а України відхилила

зако о

е раніше, незважаючи на відсутність законних підстав, Президент України своїм

Ука 4 року № 500 “Про створення Єдиного державного реєстру

фізи н

державної автоматизованої

пас р

иконання робіт зі створення Єдиної Державної автоматизованої паспортної

сис м

ація “ЄДАПС”. Таким чином, персональні дані, які громадяни України передавали

дер

власника

пас

Секретарю Ради Національної Безпеки й

оборони України Анатолію Кінаху підготувати засідання РНБОУ з питань удосконалення

роботи, пов’язаної з виготовле ею паспортних документів та

приведення їх до міжнародних ації фізичних

осіб. 23 лютого

2006 відповідну оч

над

У 2004 році активно обгово

ст у фізичних осіб, а також інших державних реєстр

е а, реєстру виборців. 16 листопада 2004 року Верховна Рад

н проект про реєстрацію фізичних осіб в Україні.

Прот

зом від 30 квітня 200

ч их осіб” санкціонував створення та ведення Єдиного реєстру. Указом такі функції

покладені на Міністерство внутрішніх справ на основі Єдиної

по тної системи (далі

– ЄДАПС).

Для в

те и Міністерство внутрішніх справ України визначило приватну компанію

„Корпор

жавному органу, потім передавалися приватній структурі.

Президент України Віктор Ющенко своїм Указом від 10 березня 2005 року. за № 457

анулював попередні рішення Президента Леоніда

Кучми щодо створення «Єдиного

державного реєстру фізичних осіб» (Указ Президента від 30 квітня 2004 року), а відтак –

наміри запровадження паспорта нового зразка у вигляді пластикової картки.

Відповідно до скасованого Указу Президента Кучми, паспорт громадянина України

між обкладинкою і першою сторінкою мав містити сторінку машинозчитуваних даних

(сторінка даних). На ній планувалося розмістити цифрове зображення

порту, дані про тип паспорту, код держави, номер паспорту, ім’я, прізвище,

громадянство, дату народження, персональний номер, стать, місце ародження, дату

видачі

й орган, що видав паспорт, строк дії документу й підпис власника.

Президент України Віктор Ющенко доручив

нням, оформленням і видач

стандартів системи реєстр

року за розпорядженням Секретаря РНБОУ було утворено роб у групу.

Такий розвиток подій свідчить про те, що питання паспортної системи та реєстрації осіб

віднесено до категорії таких, що впливають на національну безпеку.

Проте, незважаючи на відсутність законодавчого регулювання та скасування

відповідних указів Президента, МВС і надалі продовжує створювати

ЄДАПС, на це

виділяються кошти в державному бюджеті та надалі видаються закордонні паспорти

раніше встановленого зразку.

У жовтні МВС подало до Кабінету Міністрів України пакет документів з метою

„зробити картку громадянина України у вигляді пластикової картки зі вшитим

електронним чіпом, який буде серйозно захищено, і чіп матиме номер картки, який

буде

єдиним для використання як у Податковій службі, так і в Пенсійному фонді. Чіп

міститиме всю необхідну інформацію про людину, і, крім того, у цей чіп можна буде

внести інформацію про наявність водійського посвідчення.”

У 2005 році ця ініціатива ще не почала реалізовуватися, хоча на практиці МВС уже

давно її реалізує без жодних законних підстав.

У відповідь на таку ініціативу УГСПЛ іслала звернення до Прем’єр-міністра України

та розпочала збір підписів громадян під відкритим листом до влади. Було зібрано понад 100

ДЗГ МВС України в Інтернеті: http://mvsinfo.gov.ua/official/2005/03/031805_1.html

http://5tv.com.ua/newsline/179/0/12980/

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

підписів.

Правозахисники вимагали простих, на перший погляд, речей, котрі ніяк не може

зрозуміти влада:

1) Щодо пластикової картки:

 прийняти Закон про захист персональних даних;

 виробництвом має опікуватися лише ДЕРЖАВНА структура;

лей, для яких вони були

ство

ідкриття

бан р д

 особа має мати можливість знати, які дані містить код картки та мати можливість їх

змінити.

2) Щодо коду особи:

 різні коди повинні використовуватися окремо, не допускається створення

ЄДИНОГО коду для накопичення всієї інформації про особу;

 коди повинні використовуватися ЛИШЕ для тих ці

рені;

 їх використання повинне бути обумовлене в Законі про захист персональних

даних.

На цей час основним електронним класифікатором, на основі якого

відбувається

збір та обробка персональних даних громадян України, є ідентифікаційний код, що

надається Державною податковою адміністрацією. Сфера його використання постійно

розширюється і виходить далеко за межі тієї мети, з якою він був запроваджений –

податковий облік. За відсутності ідентифікаційного коду неможливими є легальне

працевлаштування, доступ до пенсійного забезпечення, реалізація права на освіту

отримання стипендій та допомоги з безробіття, оформлення субсидій, в

ківських рахунків, реєст ація суб’єктом підприємницької іяльності тощо.

Тому, фактично, на практиці склалася адміністративна практика органів

державної влади свідомого порушення Закону України про єдиний реєстр

фізичних осіб – платників податків і використання податкового номеру для

інших цілей, не передбачених цим Законом.

Інші аспекти приватності

При здійсненні усиновлення українське законодавство не враховує інтересів

усиновленої дитини. Таємниця усиновлення гарантується можливістю усиновителям

дитини записати себе її батьками (стаття 229 Сімейного кодексу), змінити вказівку про

місце її народження в рамках 6 місяців і дату народження (стаття 230 Сімейного

кодексу), а розкриття таємниці усиновлення тягне за собою кримінальну відповідальність

(стаття 168 Кримінального кодексу

України). Проте право дитини знати своїх біологічних

батьків (стаття 7 Конвенції ООН про права дитини) та право на збереження своєї

індивідуальності (стаття 8 Конвенції ООН про права дитини) цілком забуті. Навіть

більше, закон містить положення про збереження таємниці усиновлення для самої

дитини (частина 2 статті 226 Сімейного кодексу).

Причому у 2005 році за даними Державної судової адміністрації за статтею 168 ККУ

було засуджено 3 осіб за розголошення таємниці усиновлення (удочеріння), з них одна

особа була працівником медичного закладу чи службовою особою, і такі дії спричинили

тяжкі наслідки. При цьому поняття тяжкого наслідку в даній редакції Кримінального

кодексу важко зрозуміти.

Проблемою залишається питання

примусового медичного обстеження, а також

втручання правоохоронних органів у сімейне життя осіб, що мають нетрадиційну

Докладніше дивіться в Інтернеті на сайті УГСПЛ: http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1130842348,

http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1128526519.

Право на повагу до особистого та сімейного життя: цивільно-правові аспекти в законодавстві і судовій

практиці України. Н.Петрова. Європейська Конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування,

український контекст / За ред. О.Л.Жуковської. – К.:ЗАТ „ВІПОЛ”, 2004.- стор. 403.

IV. ПРАВО НА ПРИВАТНІСТЬ

секс .

о, що протягом 2005 року виявлено

131

едичного діагнозу ВІЛ-інфікованих осіб. ВІЛ-інфіковані особи втрачають

мож

я кореспонденцій, що

нап

у був виданий наказ №13 Державного

деп

онання

покарань та слідчих ізоляторах”, відповідно до пункту 1.7 якого на конверті вихідної

кореспонденції проставляється шта ресою виправної колонії. На нашу

думку, це непропорційне обмеження засуджених та членів їх сімей.

Наприклад

ни постановив рішення, яким

виз конвенції людини

о сі ).

уальну орієнтацію Наприклад, до цього часу правоохоронні органи подають до

Держкомстату відомості про виявлених гомосексуалістів, ведуть їхній облік, як групу

ризику захворювання на СНІД

. У відповідь на інформаційний запит Вінницької

правозахисної групи МВС України офіційно повідомил

гомосексуаліста в Україні (!).

Всеукраїнська мережа людей, що живуть із ВІЛ, повідомляє про численні факти

розголошення м

ливість працевлаштування, доступу до соціальних послуг. У Сімферополі особа, якій

помилково був поставлений і розголошений діагноз ВІЛ-інфекція, звернулася із позовом

до суду.

У багатьох регіо ах особам, які хворі на СНІД, видаються спеціальні

посвідчення, що зводить нанівець таємницю такого діагнозу.

Європейська конвенція з прав людини вимагає не перешкоджати ніяким чином

зверненню будь-якої особи в державі до Європейського суду з прав людини. Проте

чинне законодавство України не передбачає конфіденційності дл

равляються

з місць позбавлення волі до Європейського суду в Страсбурзі. На

сьогодні не переглядаються адміністративними органами установ виконання покарань

лише листи, заяви, пропозиції та скарги, адресовані Уповноваженому Верховної Ради з

прав людини та прокуророві. Розроблений Мін’юстом законопроект пропонує зміни до

Кримінально-виконавчого кодексу та Закону України „Про попереднє ув’язнення”, які

мають закріпити на законодавчому рівні заборону перегляду кореспонденції, що

направляється з місць позбавлення волі до Європейського суду з прав людини.

Незважаючи на це, проект закону України „Про внесення змін до деяких

законодавчих актів України (щодо забезпечення права засуджених на листування з

Європейським судом з прав людини)” № 6038 від 12 серпня 2004 року

був відхилений

парламентом 11 січня 2005 року й спрямований на повторне перше читання. І лише в

грудні 2005 року даний закон був прийнятий в цілому і набув чинності.

Зауважимо, що 11 березня 2006 рок

артаменту України з питань виконання покарань ”Про затвердження інструкції з

організації перегляду кореспонденції осіб, які тримаються в

установах вик

мп з повною ад

права на приватність

, батько вже не буде писати з установи Департаменту листи синові, який

проходить строкову службу

в армії.

У лютому 2005 року Європейський суд з прав люди

нав порушення Україною Статті 8 Європейської з прав та

зобов’язав сплатити 8 тис. євро громадянинові України Ромуальду Новоселецькому,

який проживає в Уссурійську (Росія). Гроші повинні бути виплачені за відшкодування

збитків, завданих унаслідок пропажі речей з квартири Новоселецького

в той час, як там з

незаконного дозволу державної установи жила інша людина, та за відшкодування

нематеріальних збитків, заподіяних унаслідок неможливості позивача і його родини

протягом тривалого часу жити у своїй квартирі. Європейський суд з прав людини визнав,

що внаслідок незаконного рішення Новоселецький змушений був жити з чужою родиною,

чим

було порушено його прав на особисте та мейне життя (право на приватність

Протягом 2005 року за даними Державної судової адміністрації до кримінальної

відповідальності за статтею 162 Кримінального кодексу України „Порушення

недоторканності житла” було притягнуто до відповідальності:

Звіт про результати роботи органів внутрішніх справ в боротьбі з проституцією, по виявленню груп ризику та

результати їх обстеження на СНІД, затверджене Наказом Державного комітету статистики України від 10 грудня

2002 року № 436.

Бюлетень “Наша жизнь”, №1(5) 2004, C.27 www.network.org.ua

Сторінка УГСПЛ в Інтернеті: http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1109179619.

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

– 326 осіб за порушення частини першої цієї статті, що встановлює

відповідальність за „незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи,

нез

4 особи за частиною другої цієї статті, що встановлює відповідальність за

„ті

самі

дових

ріш гом 2006 року має запровадити поетапно

інформаційну систему, яка зробіть доступними через мережу Інтернет рішення

українських судів. Раніше доступ до судових рішень

мали лише особи, що були

сторонами в конкретній справі. Один з основних аргументів противників відкритого доступу

до судових рішень – це захист права на приватність учасників судового процесу. Тому

Закон передбачає можливість знеособлення персональних даних.

У справах про застосування статті 8 Конвенції щодо України слід окремо відзначити

порушення права на власне ім'я

, що є частиною права на приватність. Ці питання були

розглянуті судом у справі „Булгаков проти України", яку 22 березня 2005 року

Європейським судом було визнано прийнятною для подальшого розгляду. У згаданій

справі заявник, росіянин за походженням, скаржився на те, що записавши його ім'я в

паспорті громадянина України як Дмитро, а не

як Дмітрій, а по батькові Володимирович

замість Владіміровіч, українські державні органи порушили його право на власне ім'я. На

його думку, вимога „записувати його ім'я українською мовою", передбачена чинним

законодавством, означає лише можливість його транслітерації буквами українського

алфавіту, так як жодна норма не вимагає від національних органів замінювати ім'я

або

по батькові російського походження українськими еквівалентами. Заявник вважав, що

таке втручання є незаконним навіть з позиції національного права („Bulgakov проти

України", ухвала від 22 березня 2005 року).

Верховна Рада України 6 вересня ухвалила в першому читанні Проект закону

України „Про зміну імені фізичної особи” (проект № 7356 від 13 квітня 2005 року).

Рекомендації

1. Прийняти Закон України “Про захист персональних даних”, який має відповідати

сучасним європейським стандартам захисту приватності;

2. Ратифікувати Конвенцію Ради Європи №108.

3. Прийняти Закон України “Про перехоплення телекомунікацій”, який має

передбачати незалежний контроль за діяльністю СБУ щодо зняття інформації з каналів

зв’язку, оприлюднення щорічного звіту із знеособленими даними відносно зняття

інформації з каналів зв’язку в порядку оперативно-розшукової діяльності.

4. Єдина державна автоматизована паспортна система має запроваджуватися

лише на законних підставах, із урахуванням положень Конвенції Ради Європи №108.

Виробництвом документів, що підтверджують громадянство України, має опікуватися

лише державна структура;

 Припинити практику протиправного використання ідентифікаційного коду

платника податків для інших

цілей, не передбачених законом. Особа повинна мати

можливість знати, які дані містить код картки, та мати можливість їх змінити. Різні коди

(класифікатори баз персональних даних) повинні використовуватися окремо, виключно

аконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші

дії, що порушують недоторканність житла громадян”;

– 4

дії, вчинені службовою особою або із застосуванням насильства чи з погрозою його

застосування”.

Парламент 22 грудня 2005 року прийняв Закон України “Про доступ до су

ень”. Державна судова адміністрація протя

Право особи на власне ім'я в сенсі статті 8 Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Ірена

Коваль. Доступно на сайті Міністерства юстиції України у розділі „Коментарі фахівців”: www.minjust.gov.ua.

IV. ПРАВО НА ПРИВАТНІСТЬ

для тих цілей, для яких вони були створені; їх використання повинне бути обумовлене

Законом про захист персональних даних.

5. МВС має припинити немотивований збір вразливих персональних даних про

особу (інформація про політичні переконання, релігійні погляди, сексуальну орієнтацію,

тощо).

6. Скасувати Наказ Держкомзв’язку №122 від 17 червня 2002 року та припинити

втручання органів

т-послуг шляхом

примушування до нікацій.

7. Скасувати ліцензування IP-телефонії.

державної

влади у діяльність учасників ринку Інтерне

встановлення обладнання для перехоплення телекому

V. Свобода релігій та віросповідання

1. Загальний огляд

Станом на 1 листопада 2005 року в Україні діяли понад 30 тис. релігійних

організацій, у тому числі 29731 релігійна громада 55 віросповідних напрямків, 67 центрів

та 227 управлінь, 378 монастирів, 298 місій, 75 братств, 173 духовні навчальні заклади,

12039 недільних шкіл. Справами Церкви в Україні опікуються 27902 священнослужителі.

Для богослужінь релігійні організації використовують 20607 культових та пристосованих

під молитовні споруд.

Ці дані не враховують кількісні показники щодо незареєстрованих

релігійних громад.

У 2005 році ситуація в сфері свободи релігій та віросповідання принципово не

змінилася: законодавче регулювання та адміністр тивна практично

зал

а практика

ишилися такими ж. Тому фактично уся доповідь правозахисних організацій за 2004

рік,

включно із висновками, описаними проблемами та рекомендаціями залишається

актуальною й зараз.

Станом на кінець 2005 року, за словами заступника голови Державного

департаменту в справах релігій М. Новиченка, у судах розглядалося близько 400 справ,

які стосуються свободи совісті.

иУ 2005 році залишилися без змін найбільш контроверсійні норм закону України „Про

свободу совісті та релігійні

організації”, що викликали і викликають численні нарікання, а

також часто є причиною багатьох конфліктів, наприклад: нав’язування релігійним групам

єдиної структури, примусове почергове використання культових приміщень двома чи

більше релігійними організаціями, обмеження прав іноземців, дозвільний характер

проведення релігійних зборів тощо.

Окрім більш детально згаданих нижче проблем свободи релігій та віросповідання,

істотні

порушення прав осіб зафіксовані в конфліктах, пов’язаних із майном релігійних

організацій, особливо щодо повернення раніше конфіскованого майна, переході

релігійної громади до іншої Церкви разом із належним їй майном. Також істотними

залишаються проблеми обмеження свободи релігійних зібрань, необґрунтовані

обмеження прав іноземців.

Верховний Суд України скасував рішення Херсонського обласного апеляційного суду

про передачу віруючим УПЦ КП Свято-Михайлівського храму в селі Калінінське

Великоолександрівського району Херсонської області. Конфлікт у селі розпочався ще

влітку 2003 року, коли православна громада селища Калінінське вирішила перейти з

УПЦ (МП) до УПЦ КП. Після цього відбулися масові акції протесту священиків та

Підготовлено Володимиром Яворським, УГСПЛ. У розділі використано результати Моніторингу релігійної

свободи, здійсненої Тарасом Антошевським, Лесею Коваленко, Релігійно-інформаційна служба України (РІСУ), а

також інформацію

своб

УГСПЛ, якщо інше прямо не зазначено в розділі. Повний текст дослідження „Моніторинг релігійної

: www.helsinki.org.ua.

оди в Україні: особливий огляд майнових питань” доступний в Інтернеті на сторінці РІСУ: www.risu.org.ua.

“Ліквідація Держкомрелігій і створення на його базі Держдепрелігій є наочним свідченням тієї уваги, яку

керівництво країни приділяє питанням подальшої гармонізації державно-конфесійних відносин”. Інтерв’ю з

директором Державного департаменту у справах релігій Ігорем Бондарчуком від 18 листопада 2005 року. Доступно

на сайті РІСУ: www.risu.org.ua.

„Права людини в Україні – 2004. Доповідь правозахисних організацій”. Харків: Фоліо, 2005, стор. 102-121.

Доступно в Інтернеті на сайті УГСПЛ

V. СВОБОДА РЕЛІГІЙ ТА ВІРОСПОВІДАННЯ

прихильників УПЦ (МП), відлучення від Церкви кількох офіційних осіб (архієпископ

Херсонський Іонафан кинув анафему на тодішнього голову ОДА), побиття керівників

„бунтівної громади”, походи із чудодійними іконами, публікації в пресі, зустрічі з

керівництвом обласної державної адміністрації та кілька судових засідань. 11 лютого 2004

року завершилося засідання Херсонського обласного апеляційного суду, який визнав

претензії

єпархії Московського Патріар ату на право володіння храмо у селищі

Калінінському безпідставними. До рішення Верховного Суду храм перебував у власності

громади УПЦ КП. Після останнього рішення громада УПЦ (МП) неналежно займалася

оформленням всіх необхідних документів на право власності на храм у Калінінському, а

вину за зволіка

х м

ння архієпископ Іонафан перекинув на нового голову

ОДА. Під час

різд

віросповідання для

іноз

х релігій у

Тер

. л

СБУ в Києві. Вони вимагали скасувати заборону на в’їзд в Україну

япо

Терасава й українські послідовники ордену Ніппондзан

Мех о н

і під час узгодження питання про проведення ходи до Великодня

громадою

євангельських християн. Відвертим порушенням права на свободу

віросповідання та мирних релігійних зібрань є видання Донецьким міськвиконкомом

вяного богослужіння в присутності численних віруючих, у т.ч. представників влади,

він, як зазначають місцеві ЗМІ, сказав, що голову облдержадміністрації «біс попутав». Це

викликало непорозуміння представників інших конфесій та коментар самого голови ОДА.

У Херсонському єпархіальному управлінні УПЦ (МП) пояснили, що це перекручення

журналіста, а вже незабаром

голова ОДА був представлений владикою Іонафаном до

високої нагороди УПЦ (МП).

Українське законодавство й надалі значно обмежує свободу

емців та осіб без громадянства. Це проявляється в неможливості засновувати такі

організації, вести проповідницьку чи іншу релігійну діяльність. При цьому такі обмеження

стосуються навіть осіб, котрі постійно проживають в Україні. Обмеження

яскраво

проявляються на наступних прикладах.

У 2005 році з формальних причин за поданням Управління в справа

нопільській області було відмовлено в праві продовження душпастирської місії в

Україні громадянину Польщі, пароху костелу св. Станіслава в Чорткові (Тернопільська

обл.) о. Володимиру Совінському. Дійсною причиною, на думку римо-католицької

громади, припинення місії

о Володимира, ймовірно, є поновлення к опотань щодо

повернення приміщень чоловічого монастиря Домініканського ордену в Чорткові.

У травні 2005 року в Україну на кордоні не впустили буддійського ченця,

громадянина Японії, Дзюнсея Терасаву. Як повідомила прес-секретар СБУ України

Марина Остапенко, Україна до буддійського провідника претензій не має, а Дзюнсей

Терасава є в списку

осіб, яким заборонено в'їжджати в Росію й СНД з липня 2002 року.

За її словам , Україна виконує домовленості в рамках СНД. Така заборона виникла після

депортації його з Росії за проведення пішої ходи миру через Чечню. Це був не перший

візит відомого буддійського монаха-миротворця в Україну – він був тут

під час

Помаранчевої революції, яку активно підтримав. Буддійський лідер звернувся до

Президента України з листом, у якому висловив здивування, що його вважають загрозою

для національної безпеки України. 20 травня група буддійських активістів проводила

пікетування будинку

нського буддійського ченця. Пізніше прес

-служба буддійського ордену Ніппондзан

Меходзі, провідником якого є Терасава, повідомила, що, за інформацією від полковника

СБУ Володимира Ануфрієнка, Україна прийняла рішення скасувати заборону на в'їзд

для японського гостя. Дзюнсей

одзі в Україні думають, щ на це вплинули їх і відкриті листи до Президента Віктора

Ющенка і Голови СБУ Олександра Турчинова.

Протягом 2005 року місцеві органи влади всупереч статті 39 Конституції України

продовжували незаконно обмежувати право релігійних зібрань, вимагаючи дозвіл для їх

проведення.

За повідомленням Інституту релігійної свободи такі факти були зафіксовані в м. Біла

Церква Київської област

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

ріш

д р е

ття» м. Донецька мали великі труднощі в проведенні

збо

ої чи державної власності.

Мер м. Дубровиця Рівненської області Микола Стовпа відмовив благочинному УПЦ

(МП) о. Федору Деркачу в общинам взяти участь в

офіційних ліття

мі

ення про затвердження Порядку проведення громадських заходів, яким обмежується

можливість громадян Донецька проводити захо и релігійного ха актеру в ц нтральних

частинах міста та закріплена необхідність при цьому щоразу отримувати погодження на

проведення зборів, походів тощо. Протягом осені 2005 року віруючі громади

Християнської церкви «Слово жи

рів на

центральній площі міста та навіть отримали рішення Донецького

міськвиконкому й офіційний лист заступника міського голови про заборону проведення

мирних зборів. Незважаючи на протест прокуратури, Донецький міськвиконком не

скасував свій акт, яким було затверджено Порядок проведення громадських заходів у

місті Донецьку.

У Дніпропетровську і Донецьку були зафіксовані намагання з боку окремих

посадових осіб місцевої влади перешкодити проведенню постійних богослужінь

релігійними організаціями. Це виявлялось у вимогах до релігійних громад щоразу

отримувати погодження на проведення щотижневих богослужінь та під час укладання

договорів оренди приміщень. Зокрема, без такого погодження органів місцевого

самоврядування релігійні громади не могли укласти договір оренди приміщення чи

будівлі, що належать до

комунальн

проханні дозволити православним

святкуваннях 1000- міста. Свою відмову він аргументував тим, що голова

Рівненської ОДА Василь Червоній „хотів би бачити на урочистостях лише адептів УПЦ

КП

”, до якої належить сам губернатор, – повідомила прес-служба УПЦ (МП).

Проблеми залишаються з реалізацією права на альтернативну службу через

релігійні та інші переконання. Міністерство праці та соціальної політики видало Наказ від

9 серпня 2005 р. № 250 „Про затвердження форми звітності № 1-АС "Звіт про

проходження громадянами альтернативної (невійськової) служби та звільнення

громадян

від призову на військові збори за релігійними переконаннями” та інструкції

щодо заповнення цієї форми. Установлення чіткої форми віту сприятиме моніторингу

практичної реалізації конституційного права на заміну військового обов‘язку. Незмінним у

2005 році, на жаль, залишився вдвічі більший термін проходження альтернативної

служби, а також відсутність можливості заміни військового обов‘язку на

підставі власних

моральних чи політичних переконань особи. Проблемою та певним абсурдом

залишається й необхідність подання довідки про релігійні переконання, можливості

перевірки релігійних переконань, а також те, що це право фактично можна отримати,

коли громадянин є віруючим зареєстрованої релігійної організації, хоча така реєстрація

для релігійних груп не є обов’язковою. Проблемою

також є й вибір сця проходження

альтернативної служби, що є надто вузьким, з огляду на позитивну подібну практику

європейських країн.

Ці проблеми яскраво відображаються у відповіді на інформаційний запит Комісії в

справах альтернативної (невійськової) служби Міністерства праці та соціальної політики

України, яка у своєму листі № 54/021/150-06 від 30 березня 2006 за підписом заступника

Міністра В.Тьоткіна, зазначає:

„Протягом 2005 року до регіональних комісій у справах альтернативної

(невійськової) служби громадянами було подано 602 заяви про направлення їх на

альт ернативну службу. За результатами розгляду поданих заяв було направлено на

альтернативну (невійськову) службу 535 громадян, відмовлено – 67 громадянам, у

тому числі з причин: несвоєчасного подання заяви – 31 юнаку, відсутності

підтвердження істинності релігійних переконань – 11, неявки без

поважних причин на

засідання комісії – 25.”

Дивіться в Інтернеті на сайті „Майдан”: http://www.maidan.org.ua/static/news/1144246508.html.

100

V. СВОБОДА РЕЛІГІЙ ТА ВІРОСПОВІДАННЯ

Залишається лише гадати про причини відмови в реалізації права, а також про те,

що розуміється під виразом „відсутність підтвердження істинності релігійних

переконань”. Також видно, що значній кількості людей відмовляють у реалізації цього

права за формальними причинами, наприклад, пропуску строку подачі такої заяви, що

явно є надто жорстким підходом.

Проблемни залишається регулювання

розміру ор ндної плати котру сплачують

релігійні організації за користування державним майном. Постановою Кабінету Міністрів

України від 29 жовтня 2005 року №1033 було внесено зміни до додатку 2 Методики

розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, відповідно до

яких орендна ставка для релігійних організацій

е ,

була встановлена в розмірі 3 % від

вар

200

осо

дер

у червні 2005 р.

Пре

о власні

державної політики в сфері міжнаціональних

2005 року та Указ № 1647 „Про першочергові заходи щодо збагачення та розвитку

культури і духовності українського суспільства” від 24 листопада 2005 р.

тості нерухомого майна,

визначеної експертним шляхом (на площах, які не

використовуються для провадження комерційної діяльності та розмір яких не перевищує

кв. метрів). Дане питання було опрацьовано неналежним чином, і тому рішення,

прийняте Кабінетом Міністрів України, не враховує специфіку діяльності релігійних

організацій і є неадекватним по відношенню до пропозицій релігійних організацій з

означеного питання,

викладених у зверненні Всеукраїнської Ради Церков і релігійних

організацій від 13 квітня 2005 року.

2. Загальна державна політика

Процес позбавлення від тоталітарної спадщини в Україні відбувається повільно й

багато в чому непослідовно. Органи державної влади продовжують шукати релігійно-

моральної легітимації своїх дій та продовжують сповідувати ідеологію патерналізму, що

проявляється в збереженні державної політики щодо майже кожного аспекту життя

би, у тому числі релігійного.

У 2005 році були спроби кардинально змінити

принципи стосунків у сфері свободи

віросповідання. Так, у травні було затверджено лан заходів щодо виконання в 2005

році Програми Кабінету Міністрів України «Назустріч людям», де в І розділі,

затитулованому «Віра», серед пріоритетів уряду декларувалося, зокрема:

«налагодження конструктивного співробітництва держави і релігійних організацій,

неухильне дотримання принципу відокремлення держави від церкви; створенн

жавою

рівних умов для діяльності релігійних організацій, недопущення чинення на

них тиску. Заохочення участі релігійних організацій у виконанні властивих їм соціальних

функцій». Потрібно, щоправда, зауважити, що на підтримку таких декларацій від уряду

до кінця року практично не було вжито жодних заходів, принаймні не було внесено

жодного законопроекту.

Президент України зайняв активну

позицію гаранта права на релігійну свободу,

неодноразово підкреслюючи, що це один з пріоритетів його політики: „Кожен зможе

молитися у своєму храмі. Усім буде гарантовано право на власну думку”. На зустрічі зі

членами Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій

зидент України озвучив ряд неврегульованих питань у релігійній сфері, зокрема

землекористування, оподаткування, тарифи оплати за газ і водопостачання, спрощення

реєстрації та отримання гуманітарних вантажів, та зазначив, що доручає уряду їх

вирішення. При цьому Президент неодноразов публічно демонстрував релігійні

переконання та брав участь у релігійних церемоніях.

Протягом року Президент зробив ряд заяв щодо релігійної ситуації та релігійних

прав, зустрічався з

керівниками релігійних організацій в Україні й закордоном, а також

видав декілька документів. Зокрема, Розпорядження „Про заходи щодо реалізації

відносин, релігій і Церкви” від 23 вересня

101

Захаров Є.Ю. Яворський В.М. Права людини в Україні - 2005

Подождите немного. Документ загружается.