Юрій М.Ф. Основи політології
Подождите немного. Документ загружается.
271
Лекція 19. Міжнародна політика
міжнародної політики недостатньо розроблене в науковій літературі,
і, як правило, поняття “міжнародні відносини”, “міжнародна пол
ітика” і “зовнішня політика” вживаються в одному контексті.
Міжнародні відносини як сукупність інтеграційних зв’язків між
державами, міждержавними організаціями, партіями, приватними
особами різних держав є те середовище, де реалізуються принципи
зовнішньої і міжнародної політики. Відомий французький соціолог
Р. Арон прибічник тієї точки зору, що міжнародні відносини харак
теризуються відсутністю консенсусу між їх учасниками, тому що
міжнародні відносини – це “передгромадянський” або “природний”
стан, коли наяву “плюралізм суверенітетів”, і кожен учасник міжна
родних відносин будує свою поведінку відповідно до непередбачу
ваної поведінки інших учасників.
Однак життєві реалії такі, що сьогодні уже не можна не помічати
об’єктивної тенденції розширення учасників міжнародних відносин.
Опираючись на цю тенденцію, відомий американський дослідник
Д.Розенау вважає, що посилення взаємозалежності народів і
суспільств призвело до того, що головною діючою особою міжнарод
них відносин стає вже не держава, а конкретні особистості й індиві
ди. Цей перехід цікавий, але його все ж не можна вважати таким, що
вичерпує сутність міжнародних відносин.
Міжнародні відносини сьогодні характеризуються в першу чергу
своїм перехідним становищем, коли тенденція становлення нової
співдружності стала помітніше розвиватися, включаючи в себе одночас
но процеси як розширення співробітництва на основі врахування взаєм
них інтересів, так і вдосконалення засобів насильства, які то врівноважу
ють, то пересилюють одне одного в залежності від збігу або незбігу інте
ресів і процесів суперництва й навіть протиборства різних держав.
Відзначені тенденції розвиваються в певній міжнародній системі,
й інструментом їх реалізації є як міжнародна, так і зовнішня політика.
Зовнішня політика як діяльність однієї держави за межами своїх націо
нальних кордонів навряд чи сьогодні може бути зведена до взаємодії
тільки державно оформлених суб’єктів, вона дедалі більше стає міжна
родною. До основ міжнародної політики можна віднести суспільні
відносини не тільки між індивідами або державами, а й будьякий вид
діяльності або взаємодії з реалізації групових або державних інтересів.
Прикладом такої дієвої міжнародної політики є європейське співробіт
ництво, яке об’єднало свої сили у стосунках із зовнішнім світом для ви
рішення першочергових завдань щодо захисту своїх екологічних і пол
ітичних інтересів і системи моральних цінностей.
Тісне співробітництво з проблем європейської безпеки сприяє
розвитку ідентичності Європи в сфері зовнішньої політики. Сторо
272
М.Ф. Юрій. Основи політології
ни координують свої позиції з політичних і економічних аспектів
безпеки. В сукупності ці країни займають третє місце в світі за чи
сельністю населення (після Індії і Китаю), друге – за розмірами ва
лового національного доходу і перше – за об’ємом зовнішньої торгівлі
та допомоги країнам, що розвиваються.
Безперечно, міжнародна політика європейських країн і євро
пейське співробітництво – важливий фактор цього регіону, а, відпо
відно, і стабільності світу. І хоча в міжнародній політиці європейсь
кого співробітництва багато проблем і всередині нього йдуть проце
си удосконалення та зміцнення провідних інститутів співтовариства,
сам факт існування таких інтеграційних зв’язків впливає на внутрі
шню і зовнішню політику будьякої держави, що бере участь у цьому
співробітництві.
Тепер необхідно визначитись з проблемою взаємодії політики
внутрішньої і зовнішньої. Деякі автори взаємозв’язок внутрішньої і
зовнішньої політики розглядають як основне питання теорії міжна
родних відносин. Справді, проблема взаємозв’язку внутрішньої і зов
нішньої політики – проблема давня. Ще в першій половині ХХ ст.
один з відомих істориків Леопольд фон Ранке був прибічником виз
начального впливу зовнішньої політики на політику внутрішню і на
внутрішній лад держави. Але ще раніше, наприкінці ХІХ століття,
австрійський соціолог Л.Гумплович стверджував, що внутрішній роз
виток держави і її історії повністю визначається розвитком зовнішніх
сил і відіграє стосовно них службову роль. Ці погляди знаходять про
довження в геополітичних концепціях, автори яких вважають, що
міжнародні відношення носять конфліктний характер. Війна, на їх
думку, є результат нерівномірного розподілення родючості ґрунтів,
розселення народів та інших умов розташування держав, які сприя
ють забезпеченню провідної ролі тих чи інших з них у світовій пол
ітиці. Звідси випливає необхідність війн і силової політики. Це по
служило обґрунтуванням розгляду міжнародної політики з позиції
сили або ототожнення її з боротьбою за допомогою сили й боротьби
за силу. “Міжнародна політика, як і будьяка інша, — підкреслює
відомий американський соціолог Г.Моргентау, — є боротьба за силу.
Які б не були абсолютні завдання міжнародної політики, сила завж
ди є безпосередньою метою”.
1
Поскільки політика є нерозривна
єдність двох її сторін – внутрішньої і зовнішньої, а перша є боротьба
за силу, то природно, що друга теж повинна мати силовий характер,
виступати як “діяльність”, націлена на здобуття силових можливос
тей і реалізацію їх на міжнародній арені.
2
_______________
1
Введение в социологию международных отношений. — М., 1995. — С.21.
2
Мурадян А.А. Самая благородная наука. Об основных понятиях международно
политической теории. — М., 1996. — С.37.
273
Лекція 19. Міжнародна політика
Другий підхід в аналізі взаємодії внутрішньої і зовнішньої по
літики, в основі якого лежить концепція взаємозалежності, базуєть
ся на рівноправності внутрішньосуспільних і міжнародних відносин.
Слід визнати, що зовнішні фактори справляють зростаючий
вплив на внутрішньосуспільні відносини будьякої країни. Це по
в’язано з загостренням екологічних і сировинних проблем, з пору
шенням соціальної рівноваги в різних регіонах світу, із збільшенням
відповідальності світового співробітництва за важке становище слаб
корозвинутих країн і окремих регіонів світу. Американський вчений
П. Гуревич розробив чотири типи факторів, що впливають на внут
рішньосуспільні відносини. Це: військова інтервенція, втручання,
міжнародна економіка й міжнародна система держав. Дана типоло
гія не охоплює, звичайно, всіх сторін зовнішнього впливу на внутрі
шньосуспільні відносини, але значущість такого впливу сьогодні на
яву. В певній конкретноісторичній ситуації внутрішня політика
може набувати великої ваги й впливати на політику зовнішню.
Питання про те, що є первинним і найбільш суттєвим у взаємоз
в’язку міжнародних відносин з внутрішньосуспільними має діалек
тичний і конкретноісторичний характер. У той же час різно
манітність міжнародного життя вимагає виявлення загальних прин
ципів для розуміння міжнародних реалій. Дж.Розенау не випадково
пише, що головна проблема у вивченні міжнародних відносин – це
не недостатність емпіричного матеріалу, а відсутність теорії. Сучас
ний етап розвитку взаємозалежного світу виставляє великі вимоги
до розуміння політичного процесу, міжнародної політики, головних
тенденцій їх розвитку.
2. Основні тенденції в розвитку міжнародних
відносин і міжнародної політики
Ще наприкінці ХІХ ст. у межах “силової концепції” Л. Гумпло
вич зробив спробу сформулювати систему “силових” законів. Голов
ний закон міжнародного життя, вважав він, це постійна боротьба між
сусідніми державами за прикордонні лінії. “Другорядні” або підпо
рядковані закони витікають з першого. Будьяка держава повинна
намагатися збільшити свою могутність, звідси випливає “вторинний”
закон – кожна держава стає на перешкоді розвитку могутності сусі
да, турбується про збереження політичної рівноваги й усіма силами
протидіє таким порушенням цієї рівноваги. Другий “вторинний”
закон “полягає у прагненні кожної держави в напрямку найкращих
здобутків і найменшого опору”, тобто “кожна держава тягнеться до
моря, як засобу здобуття морської могутності та всього з цим пов’я
274
М.Ф. Юрій. Основи політології
заного”. Третій закон полягає в тому, що внутрішня політика повинна
бути підкорена цілям нарощування “військової сили” розвитку “ви
робничих сил країни, які б забезпечували можливість воєнних вит
рат”
1
.
Якщо перенестись у кінець ХХ ст., то однозначно погодитись з
такою системою законів не можна. Разом з тим, слід визнати, що біпо
лярний світ живився цими законами, а метафізична дихотомічність,
боротьба “абсолютного зла” з “абсолютним добром” складали ос
нову міжнародної політики. Сьогодні біполярний світ розпався. По
літична геометрія світу ускладнюється, і є всі підстави говорити про
формування багатополярного світового товариства. Це підтверд
жується формуванням центрів економічної і політичної активності в
Західній Європі, Японії і Китаї, а завдяки втягненню в орбіту розви
нутих капіталістичних країн світу будуть формуватися і нові його цен
три. Багатополярність підтверджується й цілісністю “третього світу”,
незважаючи на суперечності і диференціацію, він залишається
відносно самостійною діючою особою на сцені світової політики.
Розпад біполярності посилив інтерес до силових законів, до гео
політичних трактувань світових реалій. Але зупинитись на такій тен
денції в розвитку міжнародної політики сьогодні означає не бачити
всієї повноти розвитку нових реалій. Ще в античні часи за майже
повної відсутності теорії міжнародних відносин виникає ідея про за
гальнолюдський рід, ідея загальнолюдської спільноти. Такі пропо
зиції ми зустрічаємо в роздумах Сократа про громадянина світу, їх
ми знаходимо також у різних християнських уявленнях про єдність
людства. Всі ці підходи стали передумовами теорій взаємозалежності
або теорій транснаціоналізму, в яких враховуються сучасні тенденції
в розвитку міжнародних відносин.
Транснаціональний підхід у першу чергу визначається багатоас
пектною характеристикою регулювання миру, коли взаємодія дер
жав розглядається лише як частина міжнародної діяльності. В сучас
не регулювання миру об’єктивно втягнуті міжнародні інститути,
міжнародне право, групи інтересів, міжпартійні інтернаціоналісти,
спорт, церква та інші суб’єкти та організації.
Сьогодні ми чітко бачимо, що відбувається перехід від конфрон
тації рівноваги, заснованої на воєннополітичному паритеті двох си
стем, до нового світового порядку. Разом з тим, нові механізми, які б
забезпечували стабільність світового порядку, ще тільки починають
формуватися. В цих умовах не можна не помічати тенденцій до зрос
таня “егоїзму” та “індивідуалізму” окремих держав і національних
_______________
1
Мурадян А.А. Самая благородная наука. Об основных понятиях международной
политической теории. — М., 1996. — С.101.
275
Лекція 19. Міжнародна політика
спільнот у постійно змінюваному світі. В той же час зростає взаємо
дія всіх учасників міжнародних відносин, розвиваються інтеграційні
процеси. Сьогодні вже можна говорити про зменшення в перспек
тиві ролі держави як головного суб’єкта економічних і політичних
зв’язків на світовій арені. Нині вперше формуються передумови для
зниження непроникності національнодержавних кордонів. Все це
сприяє тенденції демократизації міжнародних відносин і міжнарод
ної політики. Другий бік зростаючої взаємозалежності країн і народів
характеризується виникненням спільних інтересів, які створюють
основу для зближення держав. Розвиток на базі інтернаціоналізації
інтеграційних процесів веде до створення нових типів взаємовідно
син держав у рамках інтеграційних союзів.
З тенденцією демократизації міжнародних відносин і міжнарод
ної політики нерозривно пов’язана тенденція їх гуманізації, пробле
ма забезпечення загального миру. І мета, і засоби в гуманістичній
боротьбі за мир тісно переплетені. Головне в стратегії міжнародної
політики – це звільнення людської свідомості від упередженості, сте
реотипів, пов’язаних з образом ворога. Міжнародна політика посту
пово повинна ставати гуманістичною стратегією в об’єднанні людей
незалежно від їх національної, державної або соціальнокласової
приналежності. В цьому її мета й призначення. Вічні гуманістичні
цінності не застаріли. Людське щастя неможливо побудувати шля
хом насильства, а добро насаджувати силою. Звідси, найосновніше
завдання міжнародної політики – створити систему міжнародної
безпеки, яка базувалась би на довір’ї та мирі, а не на насильстві, стра
хові, підозрілості й ненависті. І тут очікується велика робота з пере
будови механізму міжнародної політики, заснованого на підтримці
воєннополітичного балансу, рівноваги сил і воєнностратегічного
паритету між державами.
Друге завдання – це забезпечення безпеки й захищеності люди
ни. Необхідно, щоб принципи й норми міжнародного права стали
діяльними орієнтирами кожного суб’єкта міжнародних відносин,
хоча сам зміст цих норм і потребує удосконалення. Сьогодні потрібна
більш завершена форма організації міжнародних відносин, яка б
ефективніше сприяла вирішенню міждержавних конфліктів, могла
б попереджувати їх виникнення. І.Кант писав, що завданням людсь
кого роду є досягнення ним “всезагального правового громадянсь
кого суспільства”
1
. Мова йде про світове співробітництво держав,
засноване на максимальній свободі його членів. Свобода, згідно з
Кантом, можлива тільки у співвідношенні з законом. Жити в мирі
можна, якщо кожна держава зможе “відмовитись, подібно до окре
_______________
1
Кант И.М.,1966.Т.16.С.1215.
276
М.Ф. Юрій. Основи політології
мих людей, від своєї дикої свободи, пристосуватися до публічних при
мусових законів і утворити таким шляхом державу народів…, яка
зрештою охопить усі народи землі”
1
, перетворившись у всесвітню фе
дерацію.
Перші кроки у формуванні такого світового громадянського
співтовариства уже робляться. Розроблена договірна правова осно
ва. Розвивається народна дипломатія. Діє система переговорів про
скорочення ядерного озброєння. Розроблена кодифікація норматив
них актів про права людини. Нові тенденції в розвитку міжнародних
відносин визначають і нові підходи в міжнародній політиці. Ми не
заперечуємо згубності політики держави, яка нехтує військовою си
лою та рівновагою сил. І чи взагалі зможе існувати така держава? Ці
дилеми безпеки існують з часу Фукідіда до сьогоднішнього дня. Але
сучасний взаємозалежний світ доповнює ці проблеми новими реал
іями. В світовій політиці міняються не тільки діючі особи, але і їх зав
дання. Нині національна політика безпеки спрямована в більшості
випадків на забезпечення економічного потенціалу, політичної ста
більності, а не просто на фізичне виживання в існуючих національ
них кордонах. Як вважає американський дослідник Дж.С.Най, у світі,
що змінюєт ься, сильними є елементи наступності, завдяки яким ува
га до традиційних воєнних засобів і стратегії балансу сил залишаєть
ся необхідною умовою успішної політики. Але в сучасному світі існу
ють також і нові елементи, які сприяють перерозподілу сили, що кон
центрується перш за все в руках великих держав.
У багатьох сферах приватні суб’єкти й невеликі держави володі
ють більшими можливостями, ніж раніше. Дж.С.Най виділяє чоти
ри тенденції, що визначають успішність нової стратегії, яка вже не
може залежати тільки від сили й забезпечується тільки силою. Перша
– це зміни в технології зв’язку й транспорту, які зробили революцій
ний ефект. Здешевлення засобів транспорту та комунікації зробили
революцію на світових ринках і прискорили розвиток транснаціо
нальних корпорацій. Крім того, світова торгівля виросла швидше,
ніж світове виробництво. Швидка експансія європейської валюти та
ринку єврооблігацій підірвала здатність національних властей конт
ролювати свої ринки капіталу. Все це призвело до того, що трансна
ціональні суб’єкти не тільки виступають у ролі зовнішніх обмежу
вачів при здійсненні національних інтересів, але й можуть впливати
на те, яким чином ці інтереси визначаються. Друга – це процес мо
дернізації, урбанізації, розвитку комунікації в країнах, що розвива
ються, які перерозподіляють владу від урядів до приватних суб’єктів.
Третя тенденція – перерозподілення влади на світовому рівні – пред
_______________
1
Там же. — Т.6. — С.275.
277
Лекція 19. Міжнародна політика
ставлена швидше слабкими державами, ніж приватними суб’єкта
ми, вважає Дж.С.Най. Четверта тенденція полягає в скороченні мож
ливостей великих держав контролювати стан навколишнього сере
довища, незважаючи на наявність великих ресурсів. Для розв’язан
ня зростаючих проблем довкілля потрібні колективні дії і
співробітництво держав. Це стосується економічних змін, епідемій,
незаконної торгівлі наркотиками, тероризму. Як і економічна взає
мозалежність, ці проблеми транснаціональні, оскільки включають у
себе внутрішньо і зовнішньополітичні компоненти.
Зрозуміло, що відсутність того, хто загрожує, не означає відсут
ності нових загроз. У сучасному світі стає недостатнім традиційний
підхід до силових потенціалів держав. Доказ сили сьогодні дедалі
більше проявляється в зміні поведінки на світовій арені як цілих дер
жав, так і приватних суб’єктів, що впливають на їхню політику. Роль
приватних суб’єктів збільшується як на транснаціональному, так і на
внутрішньому рівні. Підвищення впливу ролі приватних осіб на
транснаціональному рівні й посилення взаємозалежності держав і
народів призвели до виникнення поліархії, при якій національні дер
жави, субнаціональні групи й транснаціональні специфічні інтереси
та співдружності будуть змагатися в забезпеченні собі підтримки й
лояльності з боку окремих осіб. Конфлікти ж повинні вирішуватись
у першу чергу на основі домовленості та шляхом переговорів.
3. Поняття національного інтересу. Національні
інтереси України
Контекст змінних силових співвідношень має свою стержневу
основу , якою виступає поняття “національний інтерес” або, як уже
відзначалось, у сучасній світовій політиці в більшості випадків
найбільш гострим є не питання про фізичне виживання, а питання
про співучасть і взаємодію. Сучасний світ багатий новими елемента
ми, які сприяють перерозподілу могутності, що концентрувалася ра
ніше в руках великих військових держав. Ці нові елементи в перероз
поділенні влади (наприклад, приватні транснаціональні суб’єкти) ве
дуть до ускладнення національних інтересів, більше того,
транснаціональні інвестиції створюють нові інтереси, в зв’язку з чим
суперництво в міжнародній політиці ускладнюється. Транснаціо
нальні суб’єкти можуть виступати не тільки в ролі обмежувачів при
здійсненні національних інтересів, але й впливати на те, яким чином
такі інтереси визначаються в політиці держав.
Який же зміст поняття “національний інтерес” як найбільш за#
гального фундаментального поняття міжнародної політики? В най
278
М.Ф. Юрій. Основи політології
ширшому плані інтереси включають велике коло інтелектуальних,
історичних, моральних цінностей. Без врахування культурноісто
ричних традицій і національних цінностей розуміння міжнародної
політики буде неповне. Г. Моргентау справедливо вважає національ
ну ідентичність невід’ємним елементом національного інтересу. В на
уковій літературі суспільний інтерес подається як усвідомлення по
треби суб’єкта або соціальної спільноти, що випливає з умов їх існу
вання та діяльності. В той же час інтерес – це відношення потреб до
умов їх реалізації. Відповідно, національний інтерес є усвідомлення
та відображення в діяльності його лідерів корінних потреб держави.
Головне завдання зовнішньої політики будьякої держави – це
забезпечення її внутрішнього розвитку. Сила держави й сьогодні є важ
ливим засобом забезпечення національних інтересів і досягнення зов
нішньополітичних цілей. Але, реалізуючи свої власні інтереси, держави
обов’язково втягуються в моральні конфлікти, оскільки здійснення
інтересів і цілей засобами сили постійно входить у суперечність з пев
ними моральними нормами, з універсальними ідеалами.
Застосування сили в міжнародній політиці, в суперництві дер
жав на міжнародній арені сьогодні є небезпечним. Це загрожує зни
щенням людства. Тому вихід слід шукати не тільки в розумному
співвідношенні силових і балансуючих інтересів, а й у моральності
політики. Ми не будемо вступати в дискусію, чи існують універсальні
моральні закони, чи повинна їх дотримуватися держава тощо. Про
блема тут ширша, тому що є різниця між мораллю індивіда й морал
лю держави. Німецький історик ХІХ ст. Генріх фон Трейчке писав,
що про державу не можна судити на основі тих норм, які стосуються
індивідів, про неї треба судити відповідно до тих принципів, які виз
начені її власною природою і її кінцевими цілями.
Держава у поглядах класичних мислителів (Платон, Арістотель,
Спіноза, Гегель) сама є проявом моральної ідеї. Кожна держава як
конкретна історична індивідуальність керується у своїй поведінці
власними особливими етичними принципами; вона не підкоряєть
ся безпосередньо ніяким зовнішнім відносно неї моральним прин
ципам і не наслідує сліпо ніякі абстрактні міркування про людські
права в реалізації свого державного інтересу, особливо в галузі міжна
родних відносин. В силу такого трактування держави цими філосо
фами не визнавався конфлікт між політикою, з одного боку, і морал
лю й справедливістю — з іншого. Гегель взагалі вважав абсурдним
саме припущення, що політика може бути в конфлікті з правами та
обов’язками. Як сумістити альтруїзм і егоїзм у міжнародній політиці?
Що цінніше: етика переконання чи етика відповідальності? В діяль
ності політика або приватного суб’єкта міжнародної політики завж
279
Лекція 19. Міжнародна політика
ди присутнє бажання брати до уваги інтереси інших держав або інших
суб’єктів міжнародної політики. І тут має брати верх етика відпові
дальності. Для держави, вважав Т. Рузвельт, аморально бачити лише
свої власні інтереси, але нерозумно, в той же час, сподіватись, що
турбота лише про власні інтереси є єдиним збуджуючим мотивом
поведінки будьякої іншої держави.
У принципі ми погоджуємось з веберовською постановкою пи
тання про те, що етика переконання і етика відповідальності – не
суть абсолютні протилежності, що вони взаємодоповнювані та по
в’язані з концепцією інтересу.
Міжнародна політика повинна базуватись на двох принципах:
захищаючи й сприяючи реалізації власних інтересів, будьякий
суб’єкт міжнародних відносин повинен з повагою ставитись і до інте
ресів інших держав. Це означає, що розум держави, виражений в його
національному інтересі, полягає в усвідомленні як власної сутності
й природи, так і природи оточення. Цю аксіому й намагається усві
домити сьогодні Україна, розробляючи концепцію зовнішньої по
літики та національної безпеки.
Національна безпека — державна політика, скерована на створення
внутрішніх і міжнародних умов, сприятливих для збереження чи зміцнен#
ня життєво важливих національних цінностей; це стан, що забезпечує
захищеність інтересів народу й держави, суспільства та кожного його
громадянина.
Саме тому політика держави покликана відвести загрози правам
і свободам людини, базовим інтересам і цінностям суверенної націо
нальної держави в навколишньому світі.
Концептуальну основу національної стратегії у питаннях безпе
ки було закладено ще 1990 р. у Декларації про державний суверенітет
України, окремі розділи якої присвячено зовнішній і внутрішній без
пеці, а також міжнародним відносинам. У схваленій на початку 1997
р. Верховною Радою України Концепції національної безпеки Ук
раїни вперше визначено напрямки розгляду проблеми національної
безпеки, загрози та заходи з відведення цих загроз. У сконцентрова
ному вигляді представлено офіційні погляди та ідеї щодо національ
ної безпеки та оборони України. У створенні Концепції брали участь
політики, які представляють усі гілки влади та політичні партії. Прак
тично це означає, що згаданий документ фіксує консенсус політич
них сил у найважливішій сфері суспільного та державного життя.
Надзвичайну роль для гарантування національної безпеки краї
ни та її інтеграції до міжнародної системи безпеки відіграло прий
няття Конституції України. В ній багато уваги приділяється націо
нальній безпеці та її складникам — безпеці державній, зокрема еко
280
М.Ф. Юрій. Основи політології
номічній, інформаційній, екологічній. Згідно з Конституцією Украї
ни, засновано новий державний орган — Раду національної безпеки
та оборони України, попередником якої була створена ще 1992 р. Рада
національної безпеки при Президентові України. За роки існування
ця Рада чимало зробила для розвитку та уточнення концепції націо
нальної безпеки України, нагромадила досвід у координації діяль
ності всіх силових структур, співпраці з Міністерством закордонних
справ у формуванні зовнішньої політики. Важливим напрямком ді
яльності Ради стали моніторинг внутрішніх загроз національній без
пеці та розв’язання відповідних проблем внутрішньої політики, зок
рема на основі взаємодії з Верховною Радою.
За умов зростаючої взаємозалежності світу в ракетноядерну епо
ху попереднє одномірне розуміння безпеки як виключно військово
стратегічної проблеми стає надбанням минулого. Зокрема, після
ядерної аварії на Чорнобильській АЕС для неупереджених політиків
і дослідників стала очевидною неподільність безпеки, яка повинна
базуватися на взаємовигідній основі, з урахуванням не лише військо
вих, а й політичних, економічних, екологічних, технологічних, гу
манітарних та інших чинників. Національна безпека має тепер бага
токомпонентний характер, у якому суто військові чи навіть зовніш
ньополітичні її аспекти вже не є домінуючими для держави чи нації,
яка існує в системі складних взаємовідносин глобального й регіо
нального рівнів. Мінімізація загроз передбачає існування й фун
кціонування військовополітичних, економічних, екологічних, со
ціокультурних та інших механізмів, що становлять систему націо
нальної безпеки та забезпечують захист населення як від небажаних
зовнішніх і внутрішніх впливів, так і від протизаконних, антигуман
них дій державних, урядових чи партійних структур.
Такий підхід істотно розширює традиційне тлумачення поняття
«національна безпека» не лише за рахунок введення додаткових
вимірів в економічній, екологічній, національнокультурній та інших
сферах буття, а й за рахунок визначення безумовного примату прав і
свобод людини над правами держави.
Подальша однозначна опора як промислово розвинутих країн,
так і країн, що розвиваються, на військову силу не лише не підви
щує, а й істотно знижує рівень, межу їхньої національної безпеки.
Подібний підхід підриває економічну могутність, конкурентоспро
можність усього господарства держави, а також науку й культуру. І
що особливо небезпечно, подібна одномірність підриває, власне,
життєздатність людини, суспільства й планети в цілому.
Проблеми національної безпеки України багатоаспектні за своєю
природою. Вони відображають особливості й специфічні риси, що