Юлдашев О.Х. Міжнародне приватне право: Теоретичні та прикладні аспекти

Подождите немного. Документ загружается.

учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визна

чених чинним законодавством. З метою координації діяльності дер

жавних органів з питань функціонування ринку цінних паперів ство

рюється Координаційна рада, до складу якої входять керівники дер

жавних органів, які у межах своєї компетенції здійснюють контроль

або інші функції управління щодо фондового ринку та інвестиційної

діяльності в Україні. Очолює Координаційну раду голова Державної

комісії з цінних паперів та фондового ринку. Склад та положення

про Координаційну раду затверджує Президент України за подан

ням голови Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку

(ст. 5 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних па

перів в Україні”).

Основними формами державного регулювання ринку цінних па

перів, згідно зі ст. 3 цього закону, є:

• прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників

ринку цінних паперів;

• регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов’язків

учасників ринку цінних паперів;

• надання спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення про

фесійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення

контролю такої діяльності;

• заборона та припинення на певний термін (до одного року) про

фесійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності

спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність та притягнення

до відповідальності за здійснення її згідно з чинним законодав

ством;

• реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про це;

• контроль дотримання емітентами порядку реєстрації випуску

цінних паперів та інформації про їх випуск, умови продажу (роз

міщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;

• створення системи захисту прав інвесторів і контролю дотриман

ня цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійсню

ють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

• контроль достовірності інформації, що надається емітентами та

особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних

паперів, контролюючим органам;

• встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку

цінних паперів та контролю їх дотримання;

241

• контроль дотримання антимонопольного законодавства на ринку

цінних паперів;

• контроль систем ціноутворення на ринку цінних паперів;

• контроль діяльності осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних

паперів;

• застосування інших заходів щодо державного регулювання і

контролю випуску та обігу цінних паперів.

Діяльність з випуску та обігу цінних паперів як виключна діяль

ність допускається на підставі дозволу, що видається Державною

комісією з цінних паперів та фондового ринку. Вона визначає пе

релік документів, необхідних для одержання дозволу на здійснення

діяльності з випуску та обігу цінних паперів, а також відомостей, які

торговець цінними паперами повинен подавати протягом терміну дії

цього дозволу. Дозвіл на здійснення усіх або окремих (крім комі

сійної) видів діяльності може бути виданий торговцям цінними па

перами, які мають внесений статутний фонд у розмірі не менше 1000

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на здійснення

комісійної діяльності щодо цінних паперів — не менше 200 неоподат

ковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 27 Закону України “Про

цінні папери і фондову біржу”

Регулювання ринку цінних паперів має свою специфіку. У

міжнародній практиці існують дві основні моделі організації ринку

цінних паперів. Одна передбачає панування на ньому комерційних

банків (Німеччина, Японія, Франція), інша є змішаною, тобто допус

кає активну роль як банківських, так і небанківських фінансово

кредитних інститутів (США, Великобританія). У тих країнах, де на

ринку цінних паперів панує обмежена кількість комерційних

банків, діяльність яких підконтрольна центральному національ

ному банку та іншим урядовим агенціям, державне регулювання є

значним.

Регулювання ринку цінних паперів на національному рівні (дер

жавне регулювання) здійснюється у вигляді прямого втручання у йо

го функціонування, а також непрямого впливу на цей ринок.

Засоби прямого втручання. До них належить весь комплекс зако

нотворчої діяльності представницьких органів з проблем ринку

242

___________

ВВР України. — 1991. — № 38. — Ст. 508. Введений в дію Постановою Верховної

Ради №1202ХІІ від 18 червня 1991 р. (ВВР України. — 1991. — № 38. — Ст. 509).

цінних паперів, а також заходи, що вживаються різними державними

органами для введення нових та зміни старих положень і норм сто

совно діяльності цього ринку. Здебільшого це ліцензування учас

ників ринку цінних паперів, обмеження та заборони на впроваджен

ня та обіг певних видів цінних паперів, укладання деяких угод,

реєстрація цінних паперів тощо.

В Україні ліцензійні умови здійснення професійної діяльності

на ринку цінних паперів затверджені Державним комітетом Ук

раїни з питань регуляторної політики та підприємництва (Наказ №

49 від 14 березня 2001 р. “Про затвердження ліцензійних умов про

вадження професійної діяльності на ринку цінних паперів”). Регла

ментовано види професійної діяльності, які можуть здійснюватися

на ринку цінних паперів. До них, зокрема, законодавством віднесено:

1) торгівлю цінними паперами — здійснення цивільноправових

угод з цінними паперами, які передбачають їх оплату проти постав

ки їх новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за

рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність) або від свого імені та

за власний рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська

діяльність);

2) депозитарну діяльність — з надання послуг щодо зберігання

цінних паперів та/або обліку прав власності на цінні папери, а також

обслуговування угод з цінними паперами;

3) розрахунковоклірингову діяльність — з визначення взаємних

зобов’язань щодо угод з цінними паперами та розрахунків за ними;

4) діяльність з управління цінними паперами — здійснюється

від свого імені за винагороду протягом певного терміну на підставі

відповідного договору щодо управління переданими у володіння

цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, в

інтересах цієї особи або визначених цією особою третіх осіб;

5) діяльність з управління активами — здійснюється за винагоро

ду компанією з управління активами на підставі відповідного договору

про управління активами, які належать інвесторам на праві власності;

6) діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних па

перів — збирання, фіксація, оброблення, зберігання та надання даних,

що становлять систему реєстру власників іменних цінних паперів,

щодо цих паперів, їх емітентів та власників;

7) діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів — на

дання послуг, що безпосередньо сприяють укладанню цивільнопра

243

вових угод щодо цінних паперів на біржовому та організаційно

оформленому позабіржовому ринку цінних паперів.

Регламентовано також умови здійснення професійної діяль

ності на ринку цінних паперів. Ця діяльність, у тому числі посе

редницька з випуску та обігу цінних паперів, здійснюється юри

дичними і фізичними особами виключно на підставі спеціальних

дозволів (ліцензій), що видаються в порядку, встановленому чин

ним законодавством, та за умови вступу до щонайменше однієї са

морегульованої організації. Крім того, зазначено, що у процесі

здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів особи,

які її виконують, зобов’язані дотримуватися встановлених від

повідно до цього закону та інших актів законодавства України

обов’язкових нормативів достатності власних коштів та інших

показників і вимог, які обмежують ризики щодо операцій з цінними

паперами (ст. 4 “Про державне регулювання ринку цінних паперів в

Україні”).

Система важелів непрямого впливу. До неї належать:

• контроль за грошовою масою, що перебуває в обігу, та обсягом

кредитів за допомогою державного впливу на ставки позичкового

відсотка;

• податкова політика держави;

• гарантії уряду щодо депозитів, кредитів, позика приватного сек

тору;

• вихід держави на ринки позикових капіталів (випуск казначейсь

ких векселів, середньострокових та довгострокових облігацій,

емісія зобов’язань державних установ та ін.), що створює пряму

конкуренцію у боротьбі за кредити між державою та корпо

раціями;

• зовнішньоекономічна політика держави (регулювання операцій з

іноземною валютою, золотом, заходи для стимулюванню експор

ту тощо).

Інституційне забезпечення ринків цінних паперів покладається, як

правило, на Державну комісію з цінних паперів відповідної країни,

Міністерство фінансів або на державні (центральні) банки та інші

державні органи. Наприклад, у США, розробленням та перевіркою

виконання відповідних законів займається Комісія з цінних паперів

та бірж. Регулюючі органи виконують переважно три функції, спря

мовані на захист інвесторів від фінансових втрат:

244

1) реєстрація всіх учасників ринку цінних паперів. Усі кандида

ти повинні задовольняти певним вимогам фінансового стану, тобто

володіти необхідним (мінімальним) власним капіталом;

2) забезпечення всіх суб’єктів економіки достовірною інфор

мацією. Це досягається передусім публікаціями проспектів емісії, що

містять повну і правдиву інформацію про випуск цінних паперів та

емітента. Винятком є приватне розміщення цінних паперів серед об

меженого та заздалегідь відомого кола осіб. Крім того, емітенти зо

бов’язані періодично публікувати фінансову звітність, відомості про

зміни в складі керівних осіб фірми;

3) контроль та підтримання правопорядку на ринку цінних па

перів. Уповноважені на це органи можуть розслідувати будьякі по

рушення закону, застосовувати адміністративні заходи щодо винних

осіб, передавати справи до суду.

Крім наведених заходів державного регулювання важливе

значення для нормального функціонування ринку має внутрішнє

його самоврядування. Важлива роль у цьому належить саморегу

льованим організаціями, якими переважно виступають фондові

біржі як найрозвинутіші форми організації контролю та регулю

вання постійно діючого ринку цінних паперів. На цьому ринку ак

тивно діють й інші організації, що також створюють правила по

ведінки на ньому та забезпечують належний контроль їх дотри

мання. Це професійні асоціації учасників інвестиційного бізнесу.

Вони виникають в міру ускладнення ринку цінних паперів, коли

дії держави з регулювання ринку з певних причин є недостатніми.

Такі асоціації виявляють нечесну поведінку окремих осіб, яка зав

дає шкоди не тільки членам цих асоціацій, а й ширшому колу учас

ників біржової торгівлі, оскільки зниження громадської довіри до

фахівців підриває основи їх бізнесу, призводить до втрати прибут

ку. Інтереси професійних асоціацій у нормальному функціону

ванні ринку цінних паперів багато в чому збігаються з інтересами

держави.

На міжнародному, або наднаціональному, рівні регулювання

ринку цінних паперів здійснюється спеціалізованими інститутами,

до участі в яких залучаються регулятори таких ринків різних країн

світу з метою об’єднання зусиль комісій із цінних паперів щодо регу

лювання міжнародного руху капіталів та створення сприятливого

клімату для ефективного перерозподілу коштів, а також обміну

245

досвідом та уніфікації методів виявлення та запобігання шахрайству

в цьому секторі. До таких інститутів регулювання ринків цінних па

перів належать універсальні (OECD) та спеціалізовані (IOSCO)

міжнародні організації, регіональні утворення (ЄС) та договірні

двосторонні та багатосторонні альянси, які охоплюють більшість

країн сучасного цивілізованого світу.

МІЖНАРОДНА ОРГАНІЗАЦІЯ

КОМІСІЙ З ЦІННИХ ПАПЕРІВ

ТА ОРГАНІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО

СПІВРОБІТНИЦТВА

Міжнародна організація комісій з цінних паперів (International

Organisation of Securities Commissions — IOSCO). Це міжнародна

спеціалізована організація, що об’єднує більше 170 членів з понад 80

країн світу. Вона є провідним наднаціональним органом регулюван

ня міжнародного ринку цінних паперів.

Мета її створення:

• об’єднання державних органів країн світу для забезпечення кращого

регулювання ринків цінних паперів;

• обмін досвідом у відповідних галузях економіки для сприяння роз

витку внутрішніх ринків;

• об’єднання зусиль, спрямованих на визначення стандартів щодо

ефективності здійснення міжнародних операцій з цінними папе

рами;

• взаємодопомога у забезпеченні інтеграції ринків цінних паперів;

• введення стандартів з ефективного правозастосування проти

зловживань на фондовому ринку.

IOSCO складається з постійних комітетів (Президентський, Ви

конавчий, Технічний, Комітет нових ринків та Консультативний);

чотирьох регіональних комітетів та тимчасових робочих груп, які

створюються в межах кожного з комітетів для розв’язання конкрет

них проблем та завдань і вироблення рекомендацій у вузьких напря

мах сфер діяльності організації.

Президентський комітет, який збирається один раз на рік на

щорічну конференцію, складається з керівників усіх країн — членів

246

IOSCO і має всі необхідні повноваження для досягнення цілей ор

ганізації.

Виконавчий Комітет складається з 12 осіб — представників від

кожного з регіональних комітетів, а також голів Комітету нових

ринків і Технічного комітету. Члени Виконавчого комітету збира

ються двічі на рік для обговорення поточних проблем організації.

Регіональні комітети працюють на постійній основі; головною

метою їх є розв’язання конкретних проблем, які виникають на ринку

цінних паперів даного регіону.

Технічний комітет складається з 16 агентств, які регулюють

найрозвинутіші та найбільші ринки цінних паперів світу. Метою

цього комітету є перевірка основних регулятивних підходів щодо

здійснення міжнародних операцій з цінними паперами та коорди

нація практичних аспектів у цій галузі. Роботу Технічного комітету

можна умовно поділити на п’ять функціональних напрямів, за кож

ним з яких працює відповідна робоча група:

• розкриття інформації та бухгалтерський облік на міжнаціональ

ному рівні;

• регулювання вторинних ринків;

• регулювання діяльності ринкових посередників;

• правозастосування та обмін інформацією;

• інвестиційний менеджмент.

Комітет нових ринків сприяє розвитку та вдосконаленню ринків

цінних паперів країн, що розвиваються, шляхом визначення прин

ципів та мінімальних стандартів функціонування ринків, реалізації

навчальних програм для персоналу, а також обміну інформацією

стосовно тенденцій розвитку фондового ринку.

Консультаційний комітет є поєднувальною ланкою між IOSCO,

саморегульованими організаціями та іншими міжнародними ор

ганізаціями, які працюють у сфері фондового ринку.

З моменту свого створення Міжнародна організація комісій з

цінних паперів значно розширилася й стала домінуючим міжнарод

ним форумом з організації та регулювання ринків цінних паперів і

ф’ючерсів. Членами IOSCO можуть бути комісії з цінних паперів або

інші органи виконавчої влади, на які покладено функції регулюван

ня ринку цінних паперів у відповідній країні. Членство в IOSCO мо

же бути постійним, асоційованим або афілійованим. Кожен з

постійних членів організації має один голос при голосуванні, може

247

входити до відповідних комітетів та до Президентського комітету.

Асоційовані члени IOSCO не мають права голосу та не можуть вхо

дити до складу Виконавчого комітету, але належать до Президент

ського комітету. Афілійовані члени IOSCO не мають права голосу,

не можуть бути членами як Виконавчого, так і Президентського

комітетів. При цьому афілійовані члени, якими виступають саморе

гульовані організації, входять до складу Консультативного комітету.

Під час роботи XXI щорічної конференції IOSCO в Монреалі на

засіданні Президентського комітету у вересні 1996 р. Державну

комісію з цінних паперів та фондового ринку України було прийнято

до IOSCO на засадах постійного членства. Комісія України входить

до складу Комітету нових ринків і працює в Європейському

регіональному комітеті.

Рішення IOSCO оформляються у вигляді резолюцій, які мають

рекомендаційний характер для постійних членів організації щодо

приєднання до них. Резолюції визначають світові стандарти, які

прийняті у практиці роботи на фондовому ринку багатьма країнами

світу. Вони подають у чіткій, стислій формі схеми ефективної ор

ганізації фондового ринку і міжнародні принципи співпраці на рин

ку цінних паперів. Приєднання членів організації до певної резо

люції означає прийняття відповідною країною правових норм та

принципів, викладених у резолюції, та їхню інкорпорацію у відпо

відне внутрішньодержавне законодавство.

Міжнародною організацією комісій з цінних паперів розроблено

до 40 резолюцій, які визначають основні напрями спільних зусиль

світової співдружності у регулюванні ринку цінних паперів.

Найважливішими з них, до яких приєдналася й Україна, є:

• Резолюція IOSCO про нагляд за фінансовими конгломератами

1992 р.;

• Резолюція IOSCO стосовно врегулювання міжнародних угод з

цінними паперами та їхніми похідними, які здійснюються з пору

шеннями 1993 р.;

• Резолюція про співробітництво у сфері регулювання ринку

цінних паперів 1995 р.;

• Резолюція IOSCO про правозастосування на ринку цінних па

перів 1997 р.

Іншим важливим базовим документом організації є міжнародні

стандарти та принципи регулювання ринку цінних паперів, які були

248

прийняті на щорічних зборах IOSCO у 1998 р., зі змінами та допов

неннями від 2001 р. Міжнародні стандарти та принципи регулюван

ня ринків цінних паперів є основоположним документом організації,

який розкриває весь спектр основних вимог до регулювання ринку

цінних паперів, викладених у 30 принципах.

Ці принципи регулювання фондового ринку рекомендовані для

всіх членів організації та повинні бути практично запроваджені у

відповідній законодавчій структурі таким чином, щоб відповідати

трьом основним завданням регулювання ринку цінних паперів:

• захист інвесторів;

• забезпечення функціонування справедливого, ефективного та

прозорого ринку;

• зниження ризику.

Принципи об’єднані у вісім категорій:

1) стосовно установ, що регулюють ринок цінних паперів (регу

ляторів);

2) саморегулювання;

3) правозастосування на ринку цінних паперів;

4) співробітництво у регулюванні;

5) діяльність емітентів;

6) стосовно схем колективного інвестування;

7) діяльність ринкових посередників;

8) щодо вторинного ринку.

Використовуючи запропоновану IOSCO систему оцінки, кожний

з членів організації на регулярній основі (не рідше одного разу на

три роки) повинен здійснювати власну оцінку відповідності міжна

родним принципам регулювання ринку цінних паперів, результати

якої є загальнодоступними, зокрема розміщуються на зовнішньому

сайті IOSCO.

Державна комісія із цінних паперів та фондового ринку України

приєдналася до всіх основних резолюцій IOSCO, які регламенту

ють міжнародно прийняті принципи регулювання ринків цінних па

перів країн — членів цієї організації. Крім того, відповідно до ре

зультатів програми оцінки фінансового сектору України, яка

здійснювалася спільно Світовим банком та Міжнародним валют

ним фондом в Україні у 2002 р. з метою визначення ступеня розви

неності ринку та його відповідності стандартам міжнародноправо

вого регулювання у певній сфері, міжнародні фахівці визнали, що

249

система регулювання ринку цінних паперів України повністю

відповідає 19 стандартам та частково — дев’яти із 30 стандартів ре

гулювання ринку цінних паперів, затверджених IOSCO у 1998 р. з

поправками від 2000 р.

Державна комісія із цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР)

бере активну участь у діяльності робочих груп, які створюються в

межах комітетів IOSCO з метою об’єднання зусиль у виробленні

кращої практики регулювання певної сфери діяльності ринку цінних

паперів на підставі передового досвіду членів IOSCO.

Така активна позиція ДКЦПФР у роботі організації дає мож

ливість брати безпосередню участь у виробленні міжнародних норм

регулювання діяльності на ринку цінних паперів і забезпечує доступ

до найостанніших напрацювань у сфері регламентування фондового

ринку. Вона заохочує до активізації співпраці між регуляторами з ме

тою обміну інформацією щодо протистояння правопорушенням на

ринку цінних паперів, особливо міжнаціонального характеру, та

зближення стандартів регулювання професійної діяльності на фон

дових ринках різних країн для полегшення та оптимізації роботи їх

учасників та сприяння виходу на зарубіжні ринки.

Організація міжнародного співробітництва та розвитку (Organi

zation for Economic Cooperation and Development — OECP/OECD). Це

міжнародна організація, яка об’єднує 30 країнчленів. Основна мета

її — координація та об’єднання зусиль для обговорення, розроблен

ня і посилення економічної та соціальної політики. Члени OECP

шляхом порівняння свого досвіду знаходять спільні рішення щодо

загальних проблем, координуючи таким чином національні та

міжнародні стратегії економічної політики для досягнення послідов

ної та цілісної практики на глобальному рівні. Ця співпраця

втілюється в запровадженні рекомендацій та директив щодо кращої

практики або в розробленні спільних кодексів, скажімо, стосовно

вільного обігу капіталу та послуг, чи домовленості щодо боротьби із

шахрайством у міжнародному бізнесі.

Організація представлена групою індустріальних країн із розви

нутою ринковою економікою, демократією та визнанням прав люди

ни. Країнам — членам ОЕСР належать дві третини світового вироб

ництва товарів та послуг, вони є джерелом понад 80 % обсягу прямих

іноземних інвестицій світу. Спершу до складу організації входили

лише країни Північної Америки та ЄС, згодом до них приєдналися

250