Якубенко Б.Є., Григора І.М. Польовий практикум з ботаніки

Подождите немного. Документ загружается.

Листки почергові прості завдовшки до 20 см, глибоко на 3-5 роздільні

частки, які в свою чергу надрізані на округлі частки. Квітки однодомні,

п'ятичленні з подвійною оцвітиною. Зав'язь з 3-5 плодолистків, нижня. Плід

- не справжня ягода, яку часто називають гарбузиною.

Важливе значення має також культура огірків посівних. Це однорічні

однодомні, комахозапильні рослини з лежачими повзучими розгалуженими

пагонами, до 2-3 м завдовжки. Стебла облислені почерговими черешковими

листками з цілісною листковою пластинкою. Квітки поодинокі: оцвітина

зрослолисткова п'ятичленна в чоловічих квітках п'ять тичинок, у жіночих -

одна маточка з нижньою зав'яззю, утвореною трьома плодолистиками. Плід

- гарбузина.

Зазвичай поширеними культурними рослинами репрезентована родина

пасльонових: до неї належать помідори, перець стручковий, баклажани,

фізаліс. Найбільшого поширення мають агрофітоценози помідорів і перцю,

які широко культивуються для промислової переробки та індивідуального

споживання місцевим населенням.

Помідори їстівні (Fagopyrum esculentum) - однорічна рослина зі

змішаною кореневою системою, міцними чисельними додатковими

коренями. Стебло прямостояче або сланке розгалужене, висотою до 1-2 м,

облиснене простими з двічі-тричі перисторозсіченими листками. Суцвіття

китицевидне або зонтикоподібнокитицевидне з чисельними квітками

п'ятірного типу будови: оцвітина подвійна пелюстки і чашолистки вільні,

тичинок п'ять, маточок 1, зав'язь верхня, утворена двома-трьома

плодолистиками. Плід - ягода з чисельними насінинами.

Серед овочевих культур помітне місце займають представники родини

бобових: боби, квасоля, горох. В Україні широко вирощуються останні дв

культури, менше - перша.

Квасоля звичайна (Phaseolus vulgaris) - однорічна рослина

репрезентована виткими і невиткими харчовими та декоративними формами.

Коренева система слабко розвинута, корені містять бульбочки з

бульбочковими симбіотичними бактеріями, які збагачують ґрунт на азот і є

оптимальними попередниками інших культур. У витких форм стебло

ліаноподібне облиснене, листки прості з прилистками. Суцвіття

китицеподібне, квітки зигоморфні двостатеві, оцвітина подвійна і

складається зі зрослої п'ятилистої чашечки, п'ятипелюсткового віночка -

прапорця, двох веселець і двох пелюсток, що утворюють човник, тичинок -

10, маточок - 1, зав'язь верхня, плід - біб. Характерною особливістю є вміст

білків, що підвищує харчові та кормові властивості.

Значного поширення в Україні набули також агрофітоценози гороху

посівного (Pisum sativum), який впрошується як овочева і кормова культура.

Відмінністю його від квасолі є: прямостояче або сланке стебло, і

пірчастоскладні листки, великі листкові прилистки, видозмінений листочок у

вусик, за допомогою якого горох чіпляється за інші рослини, боби менших

розмірів з чисельними насінинами, які є основним об'єктом вирощування

гороху як овочевої харчової культури багатої на білки та інші поживні

речовини.

Із лілійних найпоширенішими є цибуля ріпчаста - Allium сера і часник -

A. sativum, які широко культивуються в усіх країнах світу. В Україні вони

займають значні площі. їхньою особливістю є цибулина - видозмінений

пагін, з якого на другий рік виростає стебло у вигляді стрілки; на її верхівці

формується суцвіття - простий зонтик. Ці рослини не лише багаті на

вітаміни і поживні речовини, але й на вміст антибіотиків, які так необхідні

для нормального функціонування організму людини. Із інших

представницьких родин овочевих культур згадаємо: айстрові, представлені

такими видами як салат, цикорій, артишок, естрагон; лободові - цукровими

та столовими буряками, шпинатом; гречкові - щавелем, ревенем;

тонкогонові - кукурудзою, цукровою тростиною тощо.

Основні напрямки та сучасні методи дослідження

польової рослинності України

Дослідження польової рослинності має свою специфіку, яка знаходить

відображення в застосуванні різноманітних методів та методик дослідження.

Дослідження, проводять за трьома основними напрямами: маршрутним,

напівстаціонарним і стаціонарним методами. У геоботаніці особливого

значення набувають експериментальні дослідження.

В агрофітоценології маршрутний метод часто використовується для

загального ознайомлення зі станом розвитку агрофітоценозів та визначення

шляхів і методів наступного поглибленого їхнього дослідження.

Нанівстаціонарний напрямок дослідження передбачає триваліше і

поглибленіше вивчення агрофітоценозів, їхнього генезису, структури,

динаміки, формування структури врожаю, строків і норм внесення добрив,

соціально-економічної значимості тощо.

Стаціонарний напрям дослідження має на меті доетальне і всебічне

вивчення питань екології, флористики, насіннєвої продуктивності,

взаємовідношень польових культур і бур'янів, взаємозв'язків аборигенної та

адвентивної флори, збалансованість співвідношень культурних і природних

угідь, в агроландшафтах ренатуралізації низькопродуктивних земель,

ефективність застосування агротехнічних заходів у сучасних технологіях

вирощування сільськогосподарських культур, ефективність дії засобів

захисту рослин від хвороб і шкідників тих чи інших культур тощо.

30 і

Описовий метод дослідження агрофітоценозів

Будь-який з названих напрямів польових геоботанічних досліджені»

базується на первинних геоботанічних описах агрофітоценозів, який подаємо

за даними Г.О.Часовенної (1975) з деякими змінами та доповненнями.

Бланк опису агрофітоценозу

1. Прізвище, ім'я та по батькові студента

курсу факультету

2. Номер і дата опису

3. Назва агрофітоценозу. Назва агрофітоценозу може включати або тільки

культурні рослини, або культурні рослини й бур'яни, які індукують умови

місцезростання. За флористичною класифікацією назва агрофітоценозу

подається за вірними видами бур'янів.

4. Розміри дослідної ділянки та агрофітоценозу: розміри агрофітоценоз)'

зазвичай складають 100 м

, а дослідні або облікові ділянки - 1,0, 0,5 або 0,25

або їхнє поєднання, залежно від культури та мети дослідження.

5. Географічне положення: область, район, село, господарство, урочище.

6. Місцезростання: а) положення в умовах рельєфу; б) ступінь зволоження,

РГВ; в) чистота полів; г) оточення тощо.

7. Експозиція і крутизна схилу або глибина знижень.

8. Мікрорельєф: наявність купин та інших мікропідвищень, кротовин.

9. Ґрунти: характеристика грунту наводиться за ґрунтовим розрізом. З цією

метою викопують ґрунтову яму завглибшки завглибшки 1,5-2,5 м і роблять

опис горизонтів, з кожного з яких вирізають моноліти для детальнішого

камерального та агрохімічного аналізу. Нерідко обмежуються прикопками,

коли мають детальніші ґрунтові дані, а виникає потреба виявити контур

ґрунтової відміни. На ґрунтовому розрізі проводять одночасно зарисовку

розподілу кореневих систем культури і супровідних видів.

10. Умови зволоження: за даними ґрунтового розрізу можна потрібно

визначити рівень ґрунтових вод, ступінь зволоження агрофітоценозу та поля,

характер зволоження, його режим тощо.

11. Загальне проективне покриття травостою: визначається для всього

агрофітоценозу, обумовленого покриттям культури і бур'янів.

12. Проективне покриття культурними рослинами: це покриття проекції

надземних частин на поверхню ґрунту створене тільки культурними

рослинами, визначається в процентах. Для культур другої величини воно

визначається просто, а для рослин першої величини, які досягають 2 і більше

метрів визначити його важко, у зв'язку з чим використовують інші методи

участі виду за ступенем складення травостою, за кількістю фітомаси і

пагонів, щільністю стеблостояння на одиницю площі тощо.

30 і

13. Проективне покриття бур'янами: це покриття, яке створюють проекції

надземних частин бур'янів на поверхню ґрунту. Зазвичай важливо мати

подібні дані по окремих фазах розвитку культури.

14. Істинне проективне покриття культурними рослинами і бур'янами. Як і

загальне проективне, істинне покриття важко визначити для культур першої

величини і тоді вдаються до інших методів додаткового зарисовування на

плані шляхом створення на поверхні грунту квадратної сітки з вічками 5*5

см. Це покриття по стерні, відчужених надземних частинах рослин.

Визначається в процентах від загальної площі агрофітоценозу.

15. Загальна характеристика травостою: включає відомості про характер

розміщення культурних рослин і бур'янів, їхнє співвідношення, загальний

облік рослин, стан, аспектність, складення, висота тощо.

16. Яруси та синузії: ярусний розподіл рослин на час опису характеризують

вегетативні органи або генеративні з незавершеним розвитком, тому такі

яруси будуть визначатись морфологічними ознаками. В агрофітоценології

важливо проводити оцінку ярусності за біологічними ознаками, тобто за

можливостями рослин досягати своєї природної висоти. Внаслідок

невідповідності фітоценотичного середовища генетичній природі основних

культур або супровідних видів бур'янів, частина з них пригнічуються і не

досягають своєї природної висоти. Співставлення агрофітоценозів за цими

показниками дає можливість визначити фітоценотичний оптимум рослин,

що має важливе господарська практичне і теоретичне значення. Ярусність

фіксують за спеціальною рамою, почленованою на вічка і переносом на

міліметрівку. Горизонтально виявлені синузії можуть створювати бур'яни і

окремі біогрупи або окремі види.

17. У посівах ярусність рідко має чітку виявленість, особливо за рясного

зростання якого-небудь одного або кількох видів бур'янів. За таких умов

ярусність визначається за співвідношенням висоти бур'янів до культурної

рослини і за цією ознакою можна визначити такі яруси агрофітоценозу: І.

Бур'ян вищий від культурної рослини; II. Бур'ян має однакову висоту з

культурною рослиною або нижчий за неї, але не нижчий за половину висоти

культурної рослини; III. Бур'ян нижчий, ніж половина висоти культурної

рослини; IV. Бур'ян стелиться по землі або має прямостоячі стебла, але

нижчий, ніж чверть висоти культурної рослини.

18. Флористичний склад агрофітоценозу на дослідній ділянці подають за

такою схемою:

Назва

рослин

та їх

груп

Ярус

Висота,

см

Фено-

фаза

Рясність

по

Друде

Покриття,

Життєвість в

балах

Розміщення Назва

рослин

та їх

груп

Ярус

Висота,

см

Фено-

фаза

Рясність

по

Друде

Покриття,

Життєвість в

балах

в рядках

у між-

рядді

19. Щільність агрофітоценозу. Щільність травостою визначається за

допомогою підрахунку числа пагонів культурних рослин і бур'янів на площі

30 і

1/4 м

(50*50 см) у п'ятиразовій повторності (4 квадрати по кутках дослідної

ділянки і один посередині). Записуються так:

Назва

рослин та

їх груп

Кількість пагонів на облікових ділянках,шт

Середня

кількість

пагонів

Назва

рослин та

їх груп

1 | 2 | 3

4 | 5

1 м

| На

га

із числа бур'янів нерідко враховують тільки найпоширеніші, решта

видів можуть бути об'єднані в окремі групи. Ці дані чітко відображають

дифузність поширення рослин і можуть бути використані для оцінки

константності видів.

20. Облік надземної фітомаси. Цей облік проводять на тих самих облікових

ділянках, що й облік чисельності пагонів рослин. З цією метою на кожній

обліковій діляночці на рівні поверхні вирізають весь травостій і розбирають

його по видах І фракціях, а потім зважують у сирому та повітряно-сухому

Назва

рослин

та їх

груп

Суха вага фітомаси на облікових ділянках, г

Середня вага сухої

фіто маси, г

Назва

рослин

та їх

груп

1 2

4 5

1 м

| На 1 га

Виділені облікові ділянки можуть бути також використані з іншою ме-

тою, наприклад, для вертикального розподілу фітомаси по біогеогоризонтах, у

зв'язку з чим травостій зрізають пошарово через кожні 20 см, або весь

зрізаний у основи пагонів розділяють і розрізають одночасно на ці ж самі

шари. Ці дані виражають на графіку, на якому по вертикалі наносять висоту

рослин через кожні 20 см, а по горизонталі - масу в грамах за датами обліку.

За даними цих параметрів, можна визначити й ступінь засміченості

агрофітоценозів та ступінь використання бур'янами площі живлення, а

також матеріально-енергетичні ресурси екотопу та едафотопу. Частку

засміченості визначають відношенням бур'янів до загальної ваги рослин на

дослідній обліковій ділянці.

21. Ступінь забур'янення агрофітоценозу. Ступінь забур'янення

визначається ваговим методом. Взяті в полі зразки на дослідних облікових

діляночках висушуються до повітряно-сухого стану, а потім зважуються

окремо бур'яни і культурні рослини. Відношення ваги бур'янів до ваги

зразка в цілому і є показником забур'янення посіву. Зразки необхідно брати з

порівнюваних між собою посівів під час однієї фази росту і розвитку,

наприклад, у період квітування культурної рослини. Забур'янення посівів

будь-якої злакової культури в період цвітіння буває близьке до середньої

арифметичної, вирахуваної для зразків у різні фази росту і розвитку посіву.

Ступінь забур'янення посівів визначають за 5 бальною оцінкою. 1 бая

забур'янення озимих культур вважається такий, за якого вага бур'янів менше

30 і

На кожній діляночці фіксується кількість екземплярів кожного виду. За

кількістю видів, зареєстрованих на облікових ділянках, визначають відсоток

трапляння виду, а за відношенням кількості особин однієї облікової

діляночки до всіх ділянок - його рясність. Знаючи рясність виду всіх

ділянок, не важко вирахувати й середню рясність виду для дослідної ділянки

і агрофітоценозу в цілому сумарною кількістю особин.

24. Історія поля. Тут записуються відомості про вік поля, попередники

агрофітоценозу, способах обробітку поля, видах і нормах добрив, дані за

доглядом культури, підживлення, зрошення, прополка, їхня кількість,

строки, заходи боротьби з бур'янами.

25. Оточення агрофітоценозу: відзначаються сусідні типи угідь.

26. Особливі зауваження: вплив шкідників, кліматичних та погодних

чинників тощо.

27. Додаток: відзначають кількість взятих зразків, в;:ди обліку, їхня

кількість, журнали обліку різних видів досліджень тощо. Ці дані потрібно

було б доповнити ще й такими даними:

28. Взяття зразків ґрунту на виявленість насіннєвої засміченості

агрофітоценозу.

29. Виявлення підземної ярусності рослин: її можна вивчати хоча б на

розрізах ґрунтових ям з одночасним їх описом.

30. Позаярусна рослинність: ліани, виткі рослини.

30 і

1,5% до загальної маси озимої культури, а забур'янення ярих культур не

перевищує 6%; 2 бач забур'янення в озимих посівах становить 1,5-5,0 %, а у

ярих - 6-15%; 3 бал забур'янення в озимих посівах дорівнює 6-14%, а в ярих

- 16-28%; 4 бал забур'янення в посівах озимих культур становить 15-26% , а

в ярих - 29-45%; 5 бал забур'янення в озимих посівах визначається ступенем

забур'янення ярих культур - понад 45%.

22. Життєвість виду рослин: для її визначення відбирають по 25-100

особин кожного виду рослин у культур через 2-3 м, у бур'янів через 2-3 см

біля облікової рослини. У досліджуваних рослин визначають висоту

вегетативних і генеративних органів, ступінь розвитку суцвіття та квіток,

здатність до насіннєвої репродуктивності, вагу всієї рослини, вагу насіння

тощо. Всі ці дані узагальнюються й аналізуються наскільки вони повно

відображають стан і розвиток певної фази і стадії в онтогенезі рослин.

23. Трапляння виду. З цією метою застосовують метод Раункієра, за яким

на дослідній ділянці закладають 25 облікових площинок розміром 1/4 м

кожна. Розміщуються ці діляночки по діагоналі або в розкид через певну

кількість кроків. Дані обліку подаються за формою:

Назва рослин

Оцінка рясності на облікових

площинках (шт.), № площинки

Трапляння, %

Назва рослин

Трапляння, %

31. Положення в екологічному ряду: графічне зображення.

32. Картування бур'янової рослинності.

33. Зведений список видів рослин бур'янової рослинності.

34. Господарська оцінка і висновки.

35. Пропозиції щодо вдосконалення технології вирощування культури в

умовах зональної належності.

36. Прогноз змін і трансформація агрофітоценозу в інші види угідь.

37. Підпис автора опису.

Під час вивчення агрофітоценозів окрім уже зазначених додатково

застосовують й такі методи польових геоботанічних досліджень, як метод

екологічних рядів, трансект, картування та інші залежно від мети та умов

дослідження.

Ці методи дозволяють детальніше характеризувати агрофітоценози за

їхнім відношенням до умов рельєфу місцевості, зволоження, ступеня міне-

рального й азотного живлення, виявлення місцерозташування в структурі

посівних площ, тобто дають можливість виявити закономірності взаємо-

зв'язків між агрофітоценозами і оточуючим середовищем, зміни флорис-

тичного складу, ценотичні особливості у аспекті впливу екологічних умов.

Метод визначення насіннєвої продуктивності

Цей метод застосовують під час дослідження зернових культур. З

метою визначення насіннєвої продуктивності на пшеничному чи житньому

полях відбирають не менше 50-ти повністю розвинених рослин. Рослини

відбирають у період повної або воскової стиглості. Відбір проводять на

полях по діагоналі через 9-10 кроків. Рослини підкопують збирають у

снопики й аналізують у лабораторних умовах.

У відібраних рослин аналізують і узагальнюють такі показники:

характер розвитку кореневої системи, ступінь кущіння, наявність і кількість

продуктивних пагонів у кущі і кількість пагонів підгону (вегетативних або

неплідних), їхню висоту, облисненість, фітомасу, визначають довжин}'

репродуктивних пагонів, колоса, кількість колосків у колосі, квіток у

колоску, з них здідних, кількість насінин у колосі, їхню виповненість,

абсолютну масу 1000 насінин, середню вагу триразової повторності,

урожайність тощо. Якість врожаю визначають за хімічним аналізом.

Метод дослідження засміченості ґрунту агрофітоценозів

Для цього використовують метод відбору та наступної промивки

фунтових зразків. Для відбору зразків використовують спеціальні бури з

циліндром висотою 10 см та діаметром 7-8 см. Зразки ґрунту відбирають на

30 і

глибині 0-10 см, наступний - 11-20 см, 21-30 см і т.д. до потрібної глибини.

Зразки землі впаковують у мішечки, в які вміщують етикетки із зазначенням

дати відбору, типу агрофітоценозу, глибини взяття зразка, географічного

пункту, автора. У лабораторних умовах зразки промивають водою на ситах з

діаметром вічок 0,25 мм. На таких ґрунтових ситах затримуються насіння

разом з ґрунтовим сміттям, їх просушують на фільтрувальному папері, а

потім кожний зразок, користуючись бінокулярною лупою або

стереоскопічним мікроскопом, визначають видовий склад насіння, його

запаси на одиницю площі та рівень насіннєвої засміченості ґрунту.

Метод дослідження кореневих систем за допомогою монолітів

Цей метод може бути двох категорій: метод якісної морфологічної і

метод кількісної оцінки кореневих систем. Перший метод частіше

застосовується для вивчення кореневих систем деревних і чагарникових

рослин, які краще зберігаються в силу їхнього здерев'яніння та кращого

виявлення структурних ознак. Для відбору кореневих систем чи насиченості

фунту коренями користуються методом відбору моноліту. З цією метою

використовують шаблони, наприклад, розміром 10*10 чи 10x20 см і т.д.

Такий шаблон завглибшки до 40 см або більших розмірів вбивають у фунт,

а потім відкопують з одного боку, оскільки з фьох сторін він має свої стінки.

У шаблоні вирізають моноліти по горизонтах коренєнасичення: 0-5, 6-10,

11-20, 21-30, 31-40 см і т.д. Кожний з них можна упаковувати окремо, а

потім у лабораторних умовах промивати на фунтових ситах, частіше з

діамефом вічок 0,25 мм. Великі фракції відбирають, а дрібні, наприклад,

поглинаючі корінці відбирають за допомогою лупи чи мікроскопа, групуючи

за фракціями до 1 мм, 1-2 мм, до 0,5 см, 0,6-1,0 см, 2-А см і т.д. За високої

кваліфікації не важко визначити й видовий склад рослин тощо.

Кількісний метод оцінки кореневих систем здійснюють за допомогою

відбору монолітів, спеціальної сітки та певного об'єму. У фунті вирізають

моноліт об'ємом завширшки 35 х 10 см і заввишки 40 см. Його заключають у

спеціально заготовлену сітку із затяжками та боковими прокладками. Моно-

літ промивають водою з лійки і в міру зменшення фунту сітку поступово

опресовують. Вимиті кореневі системи просушують на фільтрувальному

папері або газетах, гербаризують, а в лабораторних умовах аналізують. Цей

метод придатніший для вивчення кореневих систем польових культур,

оскільки вони слабкіші. Водночас визначають кількісні властивості

кореневих систем: горизонтального розподілу, насиченості тощо.

Крім зазначених методів дослідження афофітоценозів використовують й

інші методи польового геоботанічного вивчення культурних рослин і бур'янів

та їх взаємовідношень, зокрема метод діляночкового вивчення фітоценозів,

метод вирощування рослин у спеціальних ящиках і судинах тощо.

30 і

Детальні стаціонарні та напівстаціонарні дослідження в багатьох

випадках проводяться в лабораторних умовах. Камеральні дослідження

передбачають застосування найрізноманітніших методів.

Біометричний метод дозволяє в лабораторних умовах проводити

дослідження, які обмежені або ж неможливі у польових умовах, насамперед

це вивчення генеративних органів, провести тонкі детальні виміри, виявити

кількісні ознаки тощо.

Анатомічний метод дослідження дозволяє вивчати внутрішню будову

вегетативних і генеративних органів рослин, їхніх тканин, клітин тощо.

Карпологічний метод забезпечує мікроскопічне вивчення плодів і

насіння, їхніх особливостей будови, видового складу і т.д.

Ваговий метод дає можливість визначити з точністю не тільки загальну

фітомасу, фітомасу окремих видів рослин, фракцій, але й окремих біогруп,

популяцій, фітогоризонтів, часток рослин тошо.

Комп'ютерний метод забезпечує проведення як найповнішого

порівняльного аналізу різних фітоценозів, різних параметрів відмінностей

рослинницької сировини та багато інших особливостей розвитку агрофі-

тоценозів з високою достовірністю аналітичних і параметричних даних.

Флористичний метод, використовує інші засоби та методи

дослідження, що забезпечує проведення дослідження агрофітоценозу на

видовому, популяційному та іншому рівнях.

У перспективі будуть використані й інші польові і камеральні методи

та напрями наукових геоботанічних досліджень, які дадуть можливість

достовірніше якомога повніше вивчити глибинні ознаки співжиття різню;

компонентів і самого агрофітоценозу, що забезпечить можливість

цілеспрямовано впливати на процеси продуктивності та якості продукції.

3.9. СИНАНТРОПНА РОСЛИННІСТЬ

Рослинність, яка сформувалась під впливом цілеспрямованої або

несвідомої господарської діяльності людини у процесі створенюі

агрофітоценозів на оброблюваних землях або виникла на покинутих

низькопродуктивних землях чи техногенно порушених територіях,

називається синантропною. Людина виявилась могутнім чинником, здатним

не лише змінювати природу рослин, але й рослинних угруповань і

рослинності. Вторгнення людини в природні закономірності та її цілісність

призвело до виникнення нового типу рослинності - синантропної зі своїми

ценотичними та структурними особливостями.

У далекому минулому, в доагрикультурний період, коли людина лише

використовувала плоди природної первісної рослинності, вона мало зазнавала

синантропізацїї. На перших порах скоріше це була ресурсна та рекреаційна

синантропізація, пов'язана переважно із заготівлею плодів і насіння рослин,

30 і

збором лікарських та інших корисних рослин, витоптуванням рослинності за

масового або систематичного відвідування постійних місць: рибної ловлі,

ритуальних місцезнаходжень, поселень, стійбищ тощо,

В період розвитку землеробства, що супроводжувався створенням

нових агрофітоценозів, тиск антропогенного фактора на природні та

створювані комплекси зростав: людина розчищала території від природної

рослинності, головним чином лісової, палила зарості кущів, степи,

освоювала нові землі, випасала стада худоби тощо. У зв'язку з цим масштаби

антропогенезу зростали, а разом з тим і рівень синантропізації територій та

природної рослинності.

Нового етапу синантропізації зазнала природна рослинність із

застосуванням засобів техногенного впливу, коли на полях з'явилась

оброблювальна техніка, підприємства переробної і промислової галузі, коли

вироблювана продукція транспортувалась на значні відстані. У цей період

змінилась не лише приррдна рослинність, але й найголовніше створювалась

нова синантропна рослинність, площі якої постійно зростали разом зі

зростанням народонаселення Землі і необхідністю забезпечення його

продуктами харчування, а також унаслідок розширення комунікацій,

розселення людства, зростання виробництва тощо.

У сучасний період рівень синантропізації рослинності досяг апогею:

природна рослинність значно скоротилась, зазнала критичного рівня

фрагментації, істотної повсюдної зміни, глобальної порушеності екологічної

рівноваги в біосфері. На Україні нині практично немає природної

рослинності, котра б прямо або опосередковано не зазнала синантропізації, а

особливо антропогенно порушені території - покинуті землі, еродовані

площі, примагістральні смуги, відвали гірських порід, звалища будівельних

відходів, радіоактивно забруднені і засолені землі.

Отже, синантропна рослинність вирізняється від природної рядом

ознак: синантропна рослинність є витвором самої людини; її розвиток і

становлення змінювались разом з розвитком суспільства; синантропна

рослинність порівняно молода веде свій лік з часу окультурення рослин і

створення агрофітоценозів; сучасний рівень синантропізації досяг

критичного порогу доцільності і вступає в протиріччя з екологічною

рівновагою в біосфері; синантропна рослинність у процесі сукцесійних змін

не досягає рівня юіімаксної стадії, оскільки в такому випадку вона досягла б

статусу відновної природної рослинності; фітоценози, внаслідок

антропогенного тиску не є ценотично стійкими і конкурентоздатними,

порівняно з природними; за зняття чинника антропогенезу синантропна

рослинність ренатуралізується в материнські природні комплекси, тобто

вона розвивається і надалі розвиватиметься поки людина буде втручатись у

природну рослинність та її екосистеми.

У структурі синантропної рослинності виділяються дві фракції, а

точніше два підтипи рослинності: сегетальна та рудеральна.

30 і