Якубенко Б.Є., Григора І.М. Польовий практикум з ботаніки

Подождите немного. Документ загружается.

лінійні з трубчастою довгою піхвою, що обгортає стебло, і язичком. Язичок

плівчастий. Квітка двостатева, складається із двох квіткових лусок -

верхньої і нижньої. Нижня квіткова луска близько 15 мм завдовжки з

остюком 2-5 см завдовжки. Біля зав'язі розміщуються дві квіткові плівки

(лодикули), зав'язь верхня. Тичинок - три. Суцвіття - складний колос.

Колоски прості, двоквіткові, з двома колосковими лусками, коротшими за

квіткові луски, лінійно-шилоподібні, без остюка. Плід - зернівка.

Після морфологічного опису рослини почніть її визначення (за планом,

наведеним у темі).

Хід визначення родини: 1, 9-, 15, 16, 17-, 42-, 47-, 48-, 49, 50-, 51-, 52-

54, 55-, 57.

Тонконогові - Роасеае (злакові - Gramineae), с. 55.

Хід визначення роду: 1-, 2-, 3-, 42-, 43-, 85-, 86-, 87-, 91-, 92-, 93, 94-,

95, 96-, 97. Жито - Secale.

Хід визначення виду: 1- Жито посівне - Secale cereale L.

Висновок. Визначення злаків відбувається здебільшого на основі

морфології суцвіття, колоска і квітки. Необхідно звернути увагу на тип

суцвіття, розміщення колосків у суцвітті, кількість і будову колоскових

лусочок, кількість квіток у колоску, форму нижньої квіткової луски,

наявність або відсутність кіля на них.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ВИДІВ

РОДИНИ ОСОКОВИХ - CYPERACEAE

Загальні зауваження. Родина осокові - багаторічні (рідше однорічні)

трав'янисті рослини, з довгими або короткими кореневищами. Стебло

тригранне, рідше циліндричне, всередині заповнене паренхімною тканиною,

без потовщених вузлів. Листки найчастіше розміщені трирядно, лінійні, з

замкнутими піхвами і без язичка. Квітки одно- або двостатеві, часом рослини

дводомні. Кожна квітка розміщена в пазусі приквіткової луски. Оцвітина має

вигляд щетинок чи лусочок, або ж її зовсім немає. Тичинок зазвичай три,

рідше дві, маточка складається із 2-3 плодолистків, зав'язь верхня, з одним

оберненим насіннєвим зачатком, з одним стовпчиком і 2-3 ниткоподібними

приймочками. Маточкова квітка, окрім приквіткової луски, захищена

мішечком, утвореним унаслідок зростання двох приквіткових лусочок

Форма і розміри мішечка різноманітні. Суцвіття осок колосоподібне,

волотеподібне або головчасте, складені з одноквіткових колосків у пазухах:

листкоподібних або шкірястих приквітків. Плід - горішок, тригранний або

двовипуклий. Практичне значення родини незначне. Сіно осокових бідне на

білки і жорстке (багате на кремнезем), потовщені кореневища деяких видів

(чуфа) багаті на крохмаль і олію, тому їх можна використовувати в їжу. V

стародавні часи важливу роль відіграв папірус (Cyperus papyrus), з якого

виготовляли папір. У деяких місцевостях їх використовують для закріплення

пісків. Деякі мають значну роль у процесах торфоутворення.

Осокові, як і злакові, поширені на всій земній кулі. За зовнішніми

ознаками вони нагадують злаки, але при ретельнішому розгляді можна

виявити суттєві відмінності, Так, стебло злаків - соломина, з розвинутими

вузлами і міжвузлями, у більшості всередині порожнисте. Піхви відкриті,

між піхвою і листковою пластинкою є язичок. Суцвіття й квітки двостатеві,

плід - зернівка. В осокових, відповідно, стебло тригранне, виповнене, без

вузлів. Піхви листків замкнуті, язичок відсутній. Суцвіття і квітки

одностатеві, плід - горішок.

Об'єкти:

1. Осока струнка - Carex acuta L.

2. Пухівка піхвова - ЕгуорИогит vaginatum L.

3. Комиш лісовий - Scirpus sylvaticus L.

Завдання:

1. Зробіть морфологічний аналіз указаних рослин, виявіть

найхарактерніші ознаки, вивчіть характеристику родини.

2. На прикладі осоки стрункої зробіть морфологічний аналіз і

визначення.

3. Порівняйте ознаки морфологічної будови вегетативних і

генеративних органів осокових та злакових.

Макроскопічні дослідження. Макроскопічні дослідження проведемо

на прикладі живого або гербарного матеріалу осоки стрункої. Осока струнка

- це багаторічна трав'яниста рослина, зелена, з довгим підземним

кореневищем, іноді утворює невеликі дернини і купинки. Завдяки

кореневищу рослина розмножується переважно вегетативно. Стебло

гостротригранне, оточене коричневими або бурими листоносними піхвами.

Листки лінійні, із паралельним жилкуванням, довгі, завширшки 5-8 мм.

Листкорозміщення трибічне. Суцвіття китицеподібне. Колосків 5-10

(одностатевих). Маточкові циліндричні, рідкуваті, завдовжки 3-10 см, нижчі

на ніжках, часто довгих, пониклі. Нижній приквітковий листок перевищує

суцвіття або дорівнює йому. Маточкові колоски нижні, тичинкові - верхні.

Покривні луски гострі, чорно-бурі, з білою серединою. Маточкові квітки

мають оберненояйцеподібні, двовипуклі, іржаво-бурі мішечки, 3 мм

завдовжки. Приймочок дві. Плід - горішок. Росте на болотистих луках,

болотах, по берегах річок і озер.

Визначення рослини почніть з визначення родини, запишіть хід

визначення у зошиті.

Хід визначення родини: 1, 9-, 15, 16-, 42-, 47-, 48-, 49, 50-, 51-, 52-, 54,

55-, 57-. Осокові

(Сурегасеае),

стор. 111.

Хід визначення роду: 1, Осока - Сагех,

Хід визначення виду: 1-, 6-, 26-, 27, 32, 33,34-, 38,39-, 40-,41.

Осока струнка — Сагех acuta L.

Висновок. Визначення осок, особливо спочатку, надзвичайно складне.

Потрібно старанно розглянути квітки, суцвіття, особливості будови

вегетативних органів, їх форми та розміщення, добре знати типи плодів.

МЕТОДИ ФЛОРИСТИЧНОГО І ГЕОБОТАНІЧНОГО

ДОСЛІДЖЕННЯ РОСЛИННОСТІ УКРАЇНИ

Друга невід'ємна частина навчальної практики - це ознайомлення

студентів з ценотичними різноманіттям України і набуття (опанування!

практичних навиків проведення польових геоботанічних досліджень

природної й польової рослинності.

Кожен студент у фупі з 2-4 осіб проводить геоботанічні описи

лісового лучного, болотного, польового, степового, псамофітного,

прибережно-водного та ін. тинів фітоценозу за заздалегідь вивченим

бланком опису відповідного типу рослинності. Опис ведуть за кожним

пунктом, заносячи в кожну графу необхідні облікові дані.

У польових умовах група студентів (2-4 особи) роблять один спільним

геоботанічний опис, але при здачі заліку з практики кожний виконавець

представляє власний геоботанічний опис того чи іншого типу рослинності.

Один із описів студенти виконують разом із викладачем, а всі наступні:

- самостійно. .

Нижче наводимо методичні поради до збору рослин для гербарію,

проведення геоботанічного опису певного типу рослинності, а також

тлумачення його виконання за кожним пунктом програми і наступного

опрацювання.

мають багато маточок на випуклому квітколожі, а є й такі, що мають лише

олш маточку. За характером будови зав'язі вони включають види з

верхньою, напівнижньою та нижньою зав'яззю. Отже, за переліченими

ознаками розові займають проміжне положення між примітивно

побудованими і високоорганізованими.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ВИДІВ РОДИНИ

ГУБОЦВІТИХ - LABIATAE, або ГЛУХОКРОПИВНИХ - LAMAIACEAE

ТА РАННИКОВИХ - SCOPHULARIACEAE

Загальні зауваження. Родина губоцвіті налічує близько 200 родів і

3500 видів. Сюди належать трав'янисті рослини, напівкущі та кущі.

Поширені по всіх континентах, але найбільше видове різноманіття припадає

на посушливі райони Середземномор'я.

Стебло чотиригранне. Листки прості, без прилистків. Листкорозміщення

супротивне. На стеблі і листках знаходяться залозисті волоски, або залозисті

лусочки, які виділяють ефірні олії. Квітки зигоморфні, часто двогубі, іноді

майже актиноморфні (наприклад, у видів роду Mentha). Чашечка

зрослопелюсткова, дзвоникоподібна, трубчаста або двогуба, зазвичаи

п'ятичленна. Віночок завжди п'ятичленний. Нижня його частина утворює

грубку, а верхня - відгин. У типових випадках відгин двогубий. Верхня губа

складається з двох пелюсток, а нижня - з трьох. Зрідка^ віночок

чотиричленний або одногубий, наприклад, у видів родів самосил (Теисriит),

горлянка (Ajuga). Усередині трубка гола, гладенька або трохи, нижче місця

прикріплення тичинок, має кільце волосків, які зменшують доступ комах до

нектару. Наявність або відсутність цього пристосування є важливою

систематичною ознакою. Андроцей складається із чотирьох тичинок,

прикріплених до трубочки віночка. Тичинки, прикріплені ближче до нижньої

губи віночка, називають передніми або боковими, дальші - задніми або

середніми. Однак види роду шавлія (Salvia) та деяких інших мають тільки

дві тичинки. Гінецей завжди складається із двох зрослих плодолистків.

Зав'язь чотирилопатева, стовпчик виходить з її середини. Квітки зібрані у

пазушні дихазії, що утворюють несправжні кільця. Кільця часто зібрані у

складні, китицеподібні або волотисті суцвіття. Плід - чотиригорішковий.

Ранникові охоплюють до 200 родів і близько 3000 видів, поширених у

теплих і помірних областях обох півкуль, з них у флорі України - близько

160. Більшість видів - це трави, рідше кущі або дерева (у тропіках). Листки

чергові, супротивні або кільчасті, без прилистків. Квітки двостатеві,

зигоморфні, рідше майже актиноморфні. Віночок 4 5-лопатевий, двогубий,

колесоподібний або лійчастий, тичинок здебільшого 4, рідше 2 або 5;

маточка складається з двох плодолистків, із верхньою двогніздою зав'яззю і

з багатьма насіннєвими зачатками. Плід - коробочка, рідко ягода.

У деяких родів (шолудивник, перестріч, очанка, кравник та ін.)

спостерігається перехід від автотрофного живлення до напівпаразитарного

Пропозиції

Призупинити сільськогосподарське освоєння.

Провести посадки і підсів рослин в існуючі фітоценози.

Заборонити випас худоби.

Недоцільність використання техніки.

Провести закріплення схилів.

Впорядкувати меліоративну мережу.

3.8, ПОЛЬОВА РОСЛИННІСТЬ

Нині польова рослинність займає все більшу площу і повсюдне

поширення на Земній кулі. Сформувалась вона в процесі розвитку культури

землеробства і є витвором самої людини. Людина своєю кропіткою працею

створювала не тільки нові види і сорти, але й нову специфічну польову

рослинність. Її генезис і розвиток відбувався одночасно з розвитком

цивілізації, а найбільшого вдосконалення досягла в сучасний період.

Польову рослинність розглядаємо як специфічний тип рослинності, що

розвивається в умовах культури землеробства на оброблюваних або

покинутих землях, в умовах систематичного або періодичного застосування

технологічних заходів догляду в процесі впровадження технології

вирощування культури. Польова рослинність та її агрофітоценози можуть

розвиватися тільки в умовах господарської діяльності, оскільки в

протилежному випадку вона зазнає ренатуралізації і трансформації в

природні угруповання, схожі з материнськими, завдяки генетичної здатності

рослинності до самовідтворення.

Відомо, що в будь-якому регіоні чи місцевості покинуті орні землі через

перелоги різної тривалості та стадій і фаз сукцесійних флористичних,

ценотичних змін відтворюються в колишні материнські угруповання,

Важливим моментом і передумовою цьому є те, що польова рослинність, з

одного боку, утворена майже виключно однорічниками і дворічниками,

рідше багаторічниками (травами 3-5-тирічного користування), а з другого

боку, вони є надзвичайно вразливими шкідниками, збудниками хвороб і як

наслідок є мало стійкими і конкурентоздатними в екстремальних умовах

антропогенної порушеності та катаклізм абіотичного походження.

Тому з часом покинуті низькопродуктивні агрофітоценози зазнають

істотних сукцесійних змін і поступово стабілізуються за умови формування

природних фітоценозів генетично схожих з материнськими, з яких вони

трансформувались людиною в культурні агрофітоценози. Отже, польова

рослинність, якщо вона не культивується людиною і не підтримується в якості

агрофітоценозів, а буде формуватись шляхом автогенезу під виливом дії

природних чинників, то вона зазнає кардинальних змін: замість культури, яка

в ценотичному плані є слабким едифікатором, у фітоценозах у процесі

30 і

сукцесійних змін виокремлюються дикорослі види, які адаптованіші до нових

умов біотопу та відзначаються зростаючою ценотичною мірою впливу і

зрештою становляться домінантами ренатуралізованих відновних фітоценозів.

В Україні польова рослинність надзвичайно поширена особливо в

Лісостеповій і Степовій зонах, де створились оптимальні умови для її

розвитку* Тому ступінь окультуреності земельного фонду тут досягає 50-

70%, а місцями понад 80%. Цим самим зумовлюється екологічна криза, що

межує з екологічною катастрофою широкомасштабного виявлення. Наслід-

ком "цьому є високий ступінь дисбалансу між природними й культурними

екосистемами. У результаті природна рослинність виявляється зазвичай

фрагментованою з незадовільною грунтозахищеністю, недостатньою

водорегулюючою, санітарно-гігієнічною та екологічною ситуацією, що

істотно позначається на функціонуванні природних ландшафтів та їхніх

екосистем, а значить і всього біорізноманіття.

У структурі польової рослинності значні площі в усіх регіонах займають

зернові, зернобобові та круп'яні агрофітоценози. Другу позицію посідають

агрофітоценози технічних культур насамперед, цукрових буряків і

соняшника. Меншу участь у структурі посівних площ займають просапні

овочеві культури, а також плодово-ягідні та горіхоплідні насадження тощо.

Натомість площа природної рослинності постійно скорочувалась. Окрім

того, внаслідок широкомасштабної гідромеліорації і зрошення, непомірного

пасовищного навантаження, інтенсифікації техногенезу, прокладання шляхів

нафто- й газопроводів, ліній електропередач, транспортних шляхів тощо, ще

більше змінювалась природна рослинність і скорочувалась її площа.

Таким чином у країні зростала площа польової рослинності, а природна

постійно скорочувалась і досягла такого стану, коли її участь не перевищує

місцями 20-30% і лише в Карпатах, Криму і на Поліссі вона становить 40

60%.

Подібну ситуацію співвідношення культурної і природної рослинності

можна спостерігати скрізь. Тому немає проблем із їх близьким знайомством

у будь-якій зоні чи регіоні. Пропонується детальніше познайомитись з

типовим для певної місцевості флористичним складом, а також

агрофітоценозами, що якнайповніше репрезентують польову рослинність.

Головніші культурні рослини. Серед них за значимістю виділяємо,

насамперед, продовольчі культури, які вирощуються на великих площах.

Вони мають винятково важливе значення для суспільства, а, оскільки

народонаселення на Землі зростає разом з ним збільшується значимість

культурних рослин як джерела рослинницької їжі. Людина створила цю

культуру вже десятки століть тому, а нині навчилась створювати

високопродуктивні агрофітоценози і виробляти необхідну кількість

продукції потрібної людству.

У майбутньому прогнозується подальше зростання обсягів виробництва

продовольства шляхом використання сучасних наукових досягнень селекції

222

та генетики, напрацювань генної інженерії і новітніх технологій

вирощування культур.

Культурна рослинність за віком молода, хоч витоки її виникнення

датуються більш як двотисячолітньою давністю. З того часу вона значно

поширилась на всіх континентах і просунулась високо в гори. Причиною

цьому була титанічна праця людини, її збір і відбір у природи крупинок

окультурення рослин, створення нових видів, сортів і гібридів, широка

адаптивна здатність рослин до трансформації, акліматизації тощо.

У результаті довготривалої селекційної свідомої та несвідомої роботи

з'явились якісно нові рослини, які вирізняються від своїх родичів як за

своєю природою, так і за технологією вирощування, що робить їх

нежиттєздатними в дикій природі. Вони нормально розвиваються лише

завдяки господарської участі людини. Вони дійсно, стали дітьми людини.

У структурі агрофітоценозів України важливе місце займають посіви

однієї з найважливіших продовольчих культур - пшениці м'якої (Triticum

aestivum) представленої чисельними озимими і яровими остистими та

безостими сортами, які знаходять оптимальні умови для свого розвитку на

чорноземних ґрунтах Степової та Лісостепової зон, інших регіонах.

Не важко виявити, що, в оптимально доглянутих посівах рослини мають

потужну мичкувату кореневу систему, міцне округле стебло з дворядним

облисненням лінійними листками, густим циліндричним виповненим

колосом, у кожному колоску якого розвиваються по 2-3 зернівки. Посіви

вирівняні одноярусні монодомінантні і за оптимальної щільності (густоті)

стеблостояння (350-450 особин на 1 м

) мають незначну забур'яненість.

Навпаки у розріджених посівах з широкими міжряддями (або внаслідок

випадання пшениці) виникають екологічні ніші, які заповнюються бур'янами.

За несприятливих умов (вимокання, вимерзання, засолення) замість

відмерлих рослин в агрофітоценозах посилюється забур'янення, насамперед,

за рахунок зростання участі осоту польового (Csrsium arvense), о. городнього

(Sonchus oleraceus) , будяка акантоподібного {Carduus acanthoses),

виникають осотово-пшеничні та будяково-пшеничні угруповання.

Другою важливою продовольчою і фуражною культурою є кукурудза

(Zea mays), яка культивується в усіх регіонах країни. На багатих чорноземних

грунтах утворює не тільки потужну мичкувату кореневу систему, у якої з

верхніх 2-3 вузлів виникають повітряні опорні додаткові корені, що

підтримують 2-3 метрове стебло з дворядним розміщенням широколшшних

листків,' у пазухах яких розвиваються 2-3 (4) початки з чисельними

звисаючими довгими нитками приймочок маточки.

У поліських і північно-степових районах та передгір'ях Карпат у

структурі посівних площ належне місце займають агрофітоценози жита

посівного Seeale cereale. Тут зосереджені найбільші площі, оскільки для його

розвитку склались оптимальні умови родючості та кислотності грунту в

поєднанні з тепловим і водним режимом. Росте жито як пухкокушова

30 і

культура з не вирівняними вегетативними пагонами та генеративними

органами. Стебло міцне облиснене сидячими лінійними листками з

відкритими піхвами, сизуватим відтінком, завершується складним 4-граним

циліндричним колосом, у кожному колоску якого розвиваються по дві

зернівки, що виглядають з триквіткових колосків, з яких лише дві виповнені.

Рослини відзначаються ксероморфністю анатомічної будови.

За останні десятиріччя в структурі польової рослинності помітно зростає

посівна площа тритикале, яке відзначається кращою продуктивністю та

якістю зерна порівняно з житом, що є суттєвим і на товарному ринку зерна.

Тритикале поступово буде просуватись у лісостепові райони і займатиме

більші посівні площі.

Важливою продовольчою культурою є також ячмінь звичайний

(Hordeum vulgare) і я. дворядний, які, завдяки ксероморфності будови

вегетативних та генеративних органів (склерофікації тканин, опушеності,

просоченості силіцієм, посухостійкості), широко культивуються в південних

районах Лісостепової і Степової зон.

У Криму на поливних землях вирощується рис посівний (Oryza sativa)

як цінна круп'яна культура, в Карпатах на богарі - овес посівний {Avena

sativa) як круп'яна, фуражна і технічна культура, а на Півдні країни - Cipro

поникле (Sorghum cernuum), зрідка культивується як харчова культура,

частіше як кормова.

Є багато й інших культур, які вирощують як продовольчі зернові, але

вони менше поширені і не займають помітної питомої ваги в балансі

харчових продуктів.

Технічні культури. Із технічних культур в Україні значного поширення

традиційно набули цукрові буряки, які вирощуються в Лісостеповій зоні на

мільйонах гектарів родючих чорноземів. Не випадково цю зону називають

зоною бурякосіяння. Тут сформувались оптимальні грунтово-кліматичні

умови для їхнього вирощування. Завдяки цьому тут одержують сталі врожаї

по 30-50 т/га коренеплодів.

Цукрові буряки {Beta vulgaris) - дворічна культура, яка в перший рік

утворює коренеплід зі значним запасом цукрів (до 17-25%) і бруньками

відновлення, з яких наступного року виростають генеративні органи.

Коренеплід має третинну анатомічну будову, в якій налічується стільки

додаткових камбіальних кілець, скільки в гичці пар справжніх листків.

Листки прості довгочерешкові з видовженою широкоовальною листковою

пластинкою. Звертає на себе увагу проста вільна чашечкоподібна зелена

п'ятичленна оцвітина, а також плоди у вигляді клубочків. За їхнього

проростання виникає кілька ростків, які треба було проривати. Зусиллями

науковців Інституту цукрових буряків НААН України вдалося вивести

одноросткові, що мало важливе значення у вирощуванні та догляді за ними.

Другою цінною технічною культурою в Україні, є соняшник однорічний

(Helianthus annuus), поширений переважно, в Степовій і Лісостеповій зонах,

30 і

хоча практично вирощується в усіх регіонах країни. Соняшник є цінною

олійною культурою. Рослина має не лише оптимально розвинуту кореневу

систему, але й міцне шорстке стебло з почергово розміщеними

довгочерешковими листками з широкоовальною листковою пластинкою.

Суцвіття - кошик з двома типами квіток: крайовими безплідними

язичковими, а точніше несправжньоязичковими і серединними трубчастими

актиноморфними. Квітки з редукованою оцвітиною: є тільки віночок,

чашечка реду кована, замість неї розвиваються чисельні волоски. Тичинок 5.

зрослих пиляками в трубочку, скрізь яку виглядає двороздільна приймочка

маточки. Зав'язь нижня, складається з двох плодолистків. Плід - сім'янка з

шкірястим оплоднем, що не зростається з насіниною.

Ще однією важливого культурою є льон-довгунець. Ця культура має

багато сортів, які виведені від материнських рослин різного походження;

індійсько-сомалійського, єгипетського І середземноморського осередків.

Вона була відома за 5-7 тис. років до н.е. в Ассирії, Палестині та Вавилоні.

Це однорічна рослина, яка досягає висоти до 100-120 см з довжиною

технічного волокна до 70 см. Коренева система стрижнева оптимально

розвинута, стебло округле облиснене почергово розміщеними простими

сидячими листками з вузьколанцетною пластинкою. Квітки поодинокі або в

малоквіткових китицях, оцвітина подвійна п'ятичленна, тичинок 5, маточка

одна, утворена п'ятьма плодолистиками, зав'язь верхня. Плід коробочка з

чисельними насінинами. В анатомічній будові виділяють первинні луб'яні

волокна, вміст яких складає 25-28% у кращих сортів, а в насінині вміст олії

35-39%. За цими показниками льон довгунець до нині високо ціниться та

широко вирощується в поліських і північних лісостепових районах України

й на Прикарпатті.

Овочеві культури. Це трав'янисті рослини, які вирощують з метою

одержання соковитої частини плодів чи вегетативних органів - овочі.

Овочеві культури займають значне місце в структурі посівних площ та

відіграють істотну роль у виробництві продуктів харчування. Вони є

необхідним компонентом щоденного споживання людиною у свіжому або

консервованому вигляді. Багато з них є джерелом вітамінів, антибіотиків,

цукрів, жирів, фізіологічно акшвних речовин, солей, необхідних для

нормального функціонування організму людини. Тому овочеві культури

широко вирощуються людиною як для власного споживання, так і

промислової переробки та реалізації.

За умов проведення навчальної практики за даною темою не виникає

проблем з ознайомленням та вивченням агроекологічних і ботанічних,

властивостей цієї групи рослин. Багато овочевих культур є вихідцями з

тропіків, субтропіків і цілком закономірно, що вони потребують у достатній

кількості тепла, вологи та родючості грунту. От чому більшість із

вирощуваних овочевих культур є вимогливими до перерахованих факторів і

в наших умовах потребують ретельного догляду в процесі вирощування

30 і

Нині в Україні районовано понад 300 сортів овочевих культур, що дає

можливість їхнього повсюдного вирощування.

Овочеві культури належать до 10 основних родин. Найпоширеніші види

з родини капустяних: сюди належать різні форми капусти, бруква, ріпа,

редиска, редька, хрін, крес-салат. Особливого поширення набула капуста

городня, яка репрезентована чисельними сортами, різновидностями і

формами. В Україні та багатьох країнах, широко вирощують капусту

городню білоголову або червоноголову. Капуста городня - дворічна

рослина, яка у першій рік має низьке голе округле стебло з укороченими

чисельними міжвузлями і почергово розміщеними широкими сизуватими

листками щільно упакованими у тверду голівку, маса якої коливається від

0,5 до 20 кг. На другий рік розвивається високе квітуче стебло. Суцвіття

китиця з чисельними актиноморфними квітками з подвійною

чотиричленною оцвітиною, 6 тичинками, розміщеними у два круги (4+2),

маточкою з верхньою зав'яззю, утвореною двома плодолистиками. Плід -

стручок з чисельними насінинами.

Надзвичайно часто культивуються в Європі та інших країнах капусту

савойську, капусту брюссельську, цвітну капусту, броколі та інші, які

широко вживаються як харчові або кормові із-за вмісту значної кількості

поживних речовин: води - 90%, білків - 1,8, жирів - 0,2, вуглеводів - 5,4,

цукрів - 2, клітковини - 1,6, золи - і,2 вітамінів В

, РР, С (300 мг в 1 кг

продукту), та ін.

Із родини селерових - пастернак, кріп, фенхель, коріандр та інші менш

поширені. Зазвичай поширена у нас морква посівна - дворічна

перехреснозапильна рослина. У перший рік утворює коренеплід з розеткою

листків; накопичуються поживні речовини з високим умістом цукрів - 5—8%,

сирого протеїну - 1,5-2,2, пектинових речовин -0,3-0,8, клітковини - 0,7-

2,0, бета-каротину - 24 мг, нікотинову кислоту - 0,55-1,47 мг %, макро- і

мікроелементи тощо, що робить їх надзвичайно вживаними. У зв'язку з цим

використовуються коренеплоди як харчовий продукт і як корм. На другий

рік коренеплоди утворюють розетку листків та високе облиснене стебло, яке

несе складні зонтики, в основі яких розвивається обгортка, а у променів

другого порядку - обгорточка. Квітки з п'ятичленною подвійною оцвітиною,

маточок 1, утворена двома зрослими плодолистками, зав'язь нижня. Плід -

двосім'янка.

У структурі посівних площ овочевих культур значне місце посідають

агрофітоценози представників родини гарбузових: гарбузів, кабачків, огірків,

патисонів, дині, кавунів. У Степовій і Лісостеповій зонах значні площі

займають кавуни, які тут знаходять оптимальні умови для свого розвитку,

насамперед родючості грунту та тепла.

Кавун звичайний (Сitrиlus sativus) - однорічна, однодомна,

комахозапильна трав'яниста рослина. Стебло волохатошорстке, лазяче за

допомогою вусиків, зазвичай розгалужене, довжиною до 3-5 м, облиснене.

30 і