Вороненко Ю.В., Москаленко В.Ф. (ред.) Соціальна медицина та організація охорони здоров'я

Подождите немного. Документ загружается.

ВІЛ почав

інтенсивно

розповсюджуватись серед населення Індії та

Китаю - до 2 % дорослого сільського населення Індії

ВІЛ-інфіковано

(1998 рік); 13.6 % вагітних мали

ВІЛ-позитивний

результат обстеження.

В Східній Європі, Латинській Америці та Карибському басейні випадки

інфікування

сконцентровані в маргінальних групах (повії, наркомани тощо).

В Північній Америці ситуація протилежна. У 1997 році в

США

смертність від

СНІДу

була найнижчою за останні 10 років, що пов'язують з

успіхами нових комбінацій

анти-ВІЛ

препаратів. Нова проблема - зростання

кількості людей, що живуть з ВІЛ. Накопичення цих контингентів підвищує

вимоги до

їх

медичного обслуговування.

На 1999 рік ситуація в Європі стабілізувалась. Починаючи з 1992-

1995 років інтенсивність ураження населення Центральної та Західної Європи

(Франція, Італія, Іспанія, Нідерланди, Німеччина тощо) почала падати, темп

приросту нових випадків знизився в більшості країн (за винятком Польщі,

Румунії, України).

Захворюваність на

СНІД

знижується в усіх країнах Західної Європи

(1997

рік - у Франції на 43 %, Іспанії - на 27 %, Великобританії - на 22 %,

Португалії - на 2 % тощо). Зниження захворюваності та смертності в цьому

регіоні пов'язане, в першу чергу, з високою ефективністю антиретровірусної

терапії, яку стали впроваджувати в 1996 році. Але в 2000 році є дані про те,

що ці успіхи тимчасові.

В Центральній та Східній Європі захворюваність залишається відносно

низькою, за винятком Румунії, де на теперішній час вона висока за рахунок

дітей, народжених на початку 90-х років та інфікованих в нозокоміальних

вогнищах і під час переливання інфікованої крові.

Не дивлячись на стрімкий розвиток епідемії в деяких країнах, колишніх

республіках СРСР, захворюваність на СНІД тут є низькою (за виключенням

України - з 1994 р. по 1997 р. кількість хворих зросла в 10 разів). В

1998-

1999 р. число випадків ВІЛ-інфекції в країнах колишнього Радянського Союзу

збільшилося удвічі.

Різний рівень зараження населення залежить від шляху передачі вірусу.

Сьогодні вважають, що ВІЛ розповсюджується:

• через статеві стосунки - гетеросексуально, гомосексуально, бісек-

суально;

• через кров - при гемотрансфузіях, використанні препаратів

із

зараженої

крові,

інфікованого

медичного обладнання (голки, шприци, катетери, бори та

ін.). Ще з кінця 80-х років ВООЗ рекомендувала взагалі заборонити пряме

переливання цільної крові;

• вертикально - антенатально через плаценту,

інтранатально

- при

народженні дитини, при вигодовуванні ураженим ВІЛ материнським молоком;

• при трансплантації - серця, легень, нирок, печінки, кісткового мозку,

рогівки очей

тощо.

218

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Розповсюдження ВІЛ серед донорів крові в Європі. Систематичний скринінг

донорської крові на антитіла було започатковано в Європейських країнах

після впровадження тестування. В 1997 році 44 країни Європейського регіону

ВООЗ представили його дані. Розповсюдженість ВІЛ серед донорів в цілому

по регіону становить 4,1 на 100 тис. обстежень і коливається від 0 в 13 країнах

(наприклад, Бєларусь, Греція, Словакія) до 53 на 100 тис. в Україні.

Інтенсивність усіх шляхів значно різниться, можливе максимальне ура-

ження, майже 100 %, при переливанні донорської крові. В Україні переважає

другий шлях (табл. 12).

Як свідчать дані 1988-1994 років в Україні переважна кількість хворих

(52,6 %) була інфікована

кров'яним

шляхом, 30,3 % - статевим. Третє місце

займають діти, інфіковані від матерів (5,3 %).

Таблиця 12

Розподіл хворих на

СНІД

в Україні за ймовірним шляхом

інфікування

(відповідно до версії Європейського центру моніторингу за

ВІЛ/СНІД)

у 1988-1996 роках

Контингенти

Гомо- та бісексуали

Ін'єкційні наркомани

Комбінація перших двох категорій

Хворі на гемофілію чи особи з пору-

енням згортання крові

Реципієнти крові чи її компонентів

Гетеросексуали

Діти, інфіковані від матері

Особи, інфіковані під час медичних

маніпуляцій

Інші

Разом

1988-1994

роки

—

1995

рік

—

1996

рік

106

—

зо

—

147

Разом

абс.

120

—

228

5,7

52,6

0,4

—

1,3

30,3

5,3

1,3

зд

100

У Бєларусі та Росії початком епідемії ВІЛ вважають 1996 р. і, вірогідно,

зріст захворюваності на СНІД очікується в найближчий час.

За оцінками експертів ВООЗ у всіх регіонах має місце неповна реєстрація

випадків

СНІДу,

пов'язана з:

• недостатньою діагностикою, нерозпізнаванням клінічних проявів;

• необізнаністю лікарів;

• дефектами обліку даних.

У Європі реєструють кожний 4-й випадок, у

США

- кожний 3-й, а в

Африці реєструється тільки

10-12

% випадків СНІДу.

Взагалі в світі поширена практика реєстрації тільки випадків СНІДу,

ВІЛ-інфікованих

разом з хворими реєструють головним чином у країнах

колишнього

СРСР.

219

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Для встановлення діагнозу

СНІДу

за міжнародними підходами необхідне

проведення тестування крові хворого.

За рекомендаціями ВООЗ тестування базується на принципах: добровіль-

ності, доступності, анонімності та безкоштовності.

Тестування розподіляють на первинне (методом

імуноферментного

ана-

лізу), скринінгове та остаточне (методом імуноблотингу). Для його проведення

у країні повинна

існувати

розвинена

інфраструктура

закладів охорони здоров'я

з сучасними діагностичними лабораторіями, фахівцями-імунологами, підготов-

леним середнім медичним персоналом. Для країн, що не відповідають цим

вимогам, розроблені тимчасові описи клінічних ознак, за якими можна орієн-

товно встановити діагноз СНІДу.

В Україні розгорнута мережа діагностичних лабораторій (близько 200),

виробництво сучасних тест-систем, підготовлені фахівці, тому тестування

проводиться у 2 етапи.

Результати обстеження свідчать про великі масштаби тестування - тільки

за рік (1996) ним охоплено майже 6 % населення України. За його результатами

рівень

інфікованості

є максимальним у дітей, народжених від

ВІЛ-інфікованих

матерів, і у осіб, які мали статеві стосунки з

ВІЛ-інфікованими

та наркоманами.

Дані тестування підтверджують висновок:

СНІД

- це соціально детерміно-

вана хвороба, що демонструється розбіжностями в рівні ураження різних

соціальних верств населення, окремих віково-статевих, професійних, різних

за місцем

проживання

груп населення.

З 1995 року аналіз епідситуації Українським Центром профілактики та

боротьби зі СНІДом базується на даних чотирьох статистичних форм -

квартальної

("СНІД-1"),

річної

("СНІД-2")

та двох щомісячних. Дві перші

належать до державної статистичної звітності, затверджені Міністерством

статистики України в жовтні 1995 р. (Наказ № 257 от 10.10.95) і стосуються

диспансерного обліку осіб з

ВІЛ/СНІДом.

Дві останні були розроблені Націо-

нальним Комітетом боротьби

із

захворюванням на СНІД при Президентові

України в січні 1996 року (№ 55/05 от 30.01.96) та введені в дію як "тимчасові

схеми оперативної

інформації".

Таблиця ІЗ

Показники, що характеризують розповсюдження

ВІЛ/СНІДу

в Україні

Показник

Захворюваність

Розповсю-

дженість

Інфікованість

Смертність

від

ВІЛ/СНІДу

Розрахунок

Абсолютна кількість офіційно зареєстрованих нових випадків

ВІЛ/СНІДу за рік (середньорічна кількість населення на

100

тис.)

Абсолютна кількість осіб, що є на диспансерному обліку з діагнозом

ВІЛ/СНІД

на кінець звітного року (чисельність населення на кінець

звітного року на

100

тис.)

Абсолютна кількість осіб з позитивним результатом лабораторних

тестів (число обстежених осіб певної категорії на 100 тис.) (%)

Абсолютна кількість офіційно зареєстрованих випадків смерті від

СНІДу за звітний рік (середньорічна чисельність населення на 100 тис.)

220

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

На підставі офіційних документів обчислюють показники, що характери-

зують процес ураження населення (табл.

13):

захворюваність,

розповсюдже-

ність,

інфікованість,

смертність від

СНІДу.

Основні

соціально-медичні

особливості розповсюдження СНІДу в

Україні

Перші випадки ВІЛ-інфекції (6 громадян України) зареєстровані в 1987 році,

але початок епідемії пов'язують з 1995 роком, коли

інфекція

вийшла з вузького

кола уражених і почала розповсюджуватись, миттєво охопивши тисячі людей.

За даними Українського центру профілактики та боротьби зі СНІДом, у

1995-1998 роках розповсюдженість ВІЛ-інфекції зросла з 2,89 до 45,34 (на

100 тис. населення). За 1999 р. в Україні зареєстровано 5827 випадків ВІЛ-

інфекції. Діагностовано 549 (9,4 %)

ВІЛ-інфікованих

дитей. За цей час

зареєстровано 587 випадків захворювання на

СНІД,

із них - 16 дітей. Проте

зниження кількості зареєстрованих ВІЛ-інфікованих у 1999 році порівняно з

1998 роком на 2748 випадків не свідчить про покращання епідемічної ситуації,

а є результатом зміни стратегії в проведенні обстеження населення на ВІЛ.

Введений Закон України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого

імунодефіциту

(СНІД) та соціальний захист населення", принцип добровільності,

передбачений законом, привів до зниження обсягу обстежень осіб з груп

ризику, зокрема наркоманів - у 1,5 раза (питома вага

їх

серед усіх ВІЛ-

інфікованих досягає 75-80 %). Водночас продовжується збільшення кількості

осіб, що захворіли на СНІД, та зростання кількості ВІЛ-інфікованих дітей.

ВІЛ-інфіковані

виявляються в усіх областях України (мал. 12). У

1999 р. найбільша

їх

кількість серед громадян України зареєстрована в

25-

20-

15-

10-

/•

25,8

20,9

—

^"^

Донецька область Дніпропетровська Одеська область

область

Мал. 12. Захворюваність на ВІЛ-

інфекцію

в деяких областях України на 100 тис.

населення (1999 р.).

221

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Дніпропетровській - показник

25,76

на 100 тис. населення, Донецькій - 20,9

на 100 тис. населення, Одеській - 29,6 на 100 тис. населення областях при

середньому показнику по країні - 9,12 на 100 тис. населення. В Київській,

Одеській та Миколаївській областях кількість ВІЛ-інфікованих донорів у З

рази вища, ніж по Україні.

Більш високі рівні захворюваності в цих областях демонструють соціальну

детермінованість

СНІДу.

Стрімкий спад у традиційних галузях промисловості

викликав особливо високий рівень безробіття (досить часто кілька членів

сім'ї водночас не мають роботи) та створив середовище, де внаслідок ін'єкційного

вживання наркотиків, алкоголізму, міграції робочої сили (часом дуже довготри-

валої та широкої), швидкими темпами відбувалося розповсюдження інфекції.

Змінилась також інфікованість різних контингентів населення: до 1995 року

максимальні показники реєструвалися серед працівників секс-бізнесу, після

1995 року - серед

ін'єкційних

наркоманів.

Якщо на початку епідемії переважав гетеросексуальний шлях передачі ВІЛ

(до 1992 року більшість випадків припадало на іноземців), то з 1992 року

інфекція реєструвалась переважно в громадян України. Перша, повільна, хвиля

була пов'язана з особами, які мали багато статевих партнерів, друга хвиля,

яка розпочалася в 1995 році, - з розповсюдженням

ВІЛ-інфекції

в середовищі

ін'єкційних наркоманів. Про це свідчать результати обстеження офіційно заре-

єстрованих ВІЛ-інфікованих донорів крові - серед них в 1987-1994 роках не

було наркоманів, а починаючи з 1995 року

їх

вже було зареєстровано від

45,7 % до 66,4 % (Дніпропетровська, Миколаївська, Львівська області, м. Київ,

Севастополь).

Таким чином, провідною групою ризику в Україні є наркомани. Основними

шляхами передачі - парентеральний кров'яний шлях, від 70 до 100 % уражень

трапляються через використання шприців, забруднених ВІЛ. Середній вік

інфікованих - 20-39 років. Постійне виявлення підлітків 13-16 років свідчить

про тенденцію "омолодження" СНІДу.

Прогноз і збитки від розповсюдження

ВІЛ/

СНІДу в світі та в Україні

За оцінками експертів ВООЗ проблема СНІДу не може бути вирішена в

найближчі десятиліття. Темпи розповсюдження різняться за регіонами. В

світі захворюваність і смертність підвищуються.

В XXI столітті співвідношення жінок і чоловіків, уражених вірусом,

прогнозується як 1:1, хоча на початку пандемії воно становило 1:10.

Найбільший демографічний вплив

ВІЛ/СНІДу

очікується в центрально-

африканських країнах з огляду на суттєві зміни в структурі та чисельності

населення, які порівнюють з впливом довготривалих війн.

В Україні, на найближчі 10 років, прогнозується подальший розвиток

варіантів епідемії залежно від комплексу факторів.

Перший варіант. За основу бралися припущення, що епідемія ВІЛ в

Україні розвиватиметься за моделлю, подібною до західноєвропейської -

222

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

інфекція розповсюджуватиметься головним чином серед ін'єкційних наркоманів

з менш значним поширенням серед решти гетеросексуального населення.

Найвищі показники становитимуть приблизно 1,0-2,9 %.

Другий варіант. Допускає стрімке поширення ВІЛ, особливо серед гетеро-

сексуального населення, що більше відповідає моделі Південно-східної Азії та

Бразилії. Остання, з швидким поширенням хворих серед

ін'єкційних

наркоманів

і помірним серед широких верств населення, нагадує Україну. У наступні

десять років передбачається рівень

інфікування

населення, більший від 2,9 %.

Вважають, що вплив епідемії на демографічну ситуацію, очевидно, буде

меншим від того, що спостерігається в центральноафриканських країнах. І

хоч епідемія значно впливатиме на захворюваність, смертність, зростання

вимог до системи охорони здоров'я і ресурсів, рівень її в найближчі 10 років,

очевидно, не викличе значних змін чисельності населення.

Розповсюдження

ВІЛ/СНІДу

призводить до

великих

медичних, соціально-

економічних, демографічних наслідків.

Соціально-економічні наслідки дуже значні, особливо за умови вибухового

розвитку пандемії. Цей "вибірковий удар" по молоді та особах середнього віку,

які формують соціальну, економічну та політичну еліту суспільства, призведе

до тяжких наслідків в економіці, руйнування багатьох соціальних інститутів.

Можлива й політична дестабілізація в світі. Численні наслідки смертності від

СНІДу

являють собою загрозу національному розвитку багатьох регіонів, якими

б показниками не вимірювати

їх

(зростанням дитячої смертності, числа сиріт,

розпаду сімей, економічними втратами для бізнесу, навантаженням на системи

охорони здоров'я тощо).

Різко збільшаться прямі витрати на охорону здоров'я, бо орієнтовно один

хворий на СНІД потребує для лікування та забезпечення до кінця життя 100 тис.

доларів на рік, а соціальні витрати, утримання сім'ї тощо, досягають 1 трл.

доларів. До 2000 року витрати

США

на СНІД перевершили всі витрати на

обидві

світові

війни.

Найбільш постраждає Африка, де сьогодні вплив СНІДу руйнівний. Інші

країни, з національним прибутком, меншим 100 доларів на людину, очевидно,

не зможуть забезпечити ліжками та ліками всіх

ВІЛ-інфікованих.

Глобальна

загроза, збитки та прогноз розвитку хвороби давно викликають тривогу міжна-

родного співтовариства.

В 1987 році ВООЗ прийняла Глобальну програму боротьби зі СНІДом,

яка стала координаційною базою та прикладом для розробки національних

стратегій профілактики СНІДу і боротьби з ним у всіх країнах світу.

Національна політика було зорієнтована на три основні завдання глобаль-

ної стратегії ВООЗ:

• запобігання зараженню ВІЛ;

• зменшення впливу

інфекції

ВІЛ на окремих людей та суспільство;

• координацію дій усіх країн, суспільних і громадських організацій у

боротьбі зі СНІДом;

223

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

На міжнародному рівні з 1994 року ООН утворила окрему спеціальну |

міжнародну

інституцію

- об'єднану програму з ВІЛ/СНІДу ООН

(ІЖАГО5).

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) зазначає, що синдром і

набутого імунодефіциту

(СНІД)

викликав появу не однієї, а трьох пов'язаних

з нею епідемій глобального масштабу:

• епідемії ВІЛ-інфекції і епідемії власне

СНІДу;

• епідемії соціальних, культурних, економічних і політичних дій та відгуків,

пов'язаних з двома першими;

• третьої епідемії - гострої реакції населення на СНІД і ВІЛ. Страх і

відсутність інформації призводять до тяжких наслідків на особистому, сімей-

ному та соціальному рівнях. Люди,

інфіковані

ВІЛ, часто позбавляються під-

тримки та допомоги сім'ї, суспільства саме тоді, коли її найбільше потребують.

Страх перед інфекцією призвів до остракізму відносно до хворих зі СНІДом і

дискримінації носіїв ВІЛ при влаштуванні на роботу, забезпеченні житлом,

отриманні освіти.

Проте

ізоляція

вірусоносіїв не може бути виправданою з точки зору

охорони здоров'я суспільства і буде загрожувати освітнім та

іншим

закладам,

що мають на меті попередження передачі ВІЛ. Крім того, дискримінаційні

заходи створюють додаткові проблеми та викликають непотрібні страждання

людей. Тому неприпустимість дискримінації носіїв ВІЛ має важливе значення

для попередження СНІДу і боротьби з ним. Неможливість відвернути подібну

дискримінацію може поставити під загрозу охорону здоров'я.

За рекомендаціями ВООЗ статус особи щодо ВІЛ-інфекції може бути

встановлений тільки

шляхом

медичного обстеження. Воно повинно базуватися

на попередній свідомій згоді людини та проведенні консультування і дотримання

конфіденційності; обов'язкове тестування виправдане і повинно проводитись

тільки донорам крові, тканин і

іншим.

Основні положення щодо ВІЛ/СНІДу

викладені в міжнародних документах.

На відміну від більшості хвороб СНІД уражає головним чином молодих

людей, як найбільш активних в соціальній, економічній та політичній діяльності.

Будь-яка епідемія, загрожуючи

їх

чисельності, обов'язково підриває соціальну,

економічну та демографічну стабільність популяції.

Політичні наслідки захворювання ще повністю не оцінені.

Юридичні та правові засади боротьби зі СНІДом в Україні, питання взаємо-

відносин суспільства та уражених, основні права уражених СНІДом відображені

в багатьох документах, основними з яких є:

1. Закон України "Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний

захист населення" (1991).

2. Про внесення змін до закону України "Про запобігання захворюванню

на СНІД та соціальний захист населення" (1998 рік).

3. Постанова президії Верховної Ради України "Про підвищення розміру

державної допомоги дітям,

інфікованим

ВІЛ або хворим на СНІД" (1998 рік).

4. "Про донорство крові та її компонентів" (1998).

224

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

5. Наказ МОЗ "Про затвердження переліку медичних і фармацевтичних

установ і організацій

їх

підрозділів, працівники яких за визначеними посадами

підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок

інфікування вірусом імунодефіциту

людини".

Основним документом, що визначає порядок правового регулювання питань,

пов'язаних з поширенням ВІЛ-інфекції в Україні є Закон України

"Про

запобі-

гання захворюванню на СНІД та соціальний захист

населення"

(1991 р.).

Згідно із законом, інфіковані ВІЛ мають право на поважне та гуманне

ставлення суспільства, збереження в таємниці відомостей про стан здоров'я,

професійну діяльність за обраним фахом, безкоштовне забезпечення ліками

та безкоштовний проїзд до місця лікування, користування ізольованою кімна-

тою для проживання. Дітям віком до 16 років - носіям ВІЛ або хворим на

СНІД - призначається щомісячна державна допомога.

Соціальний захист медичних працівників передбачає

їх

обов'язкове

державне страхування на випадок інфікування, пільги при ураженні ВІЛ,

виконання адміністрацією медичних закладів обов'язків щодо забезпечення

персоналу необхідними засобами захисту.

Основні питання запобігання та захисту населення від ВІЛ/СНІДу

при виконанні закону України "Про запобігання захворюванню на СНІД та

соціальний захист населення" викладені в Постанові КМУ № 2026 від 18 груд-

ня 1998 року і передбачають:

• Правила медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції, обліку

інфікованих і хворих та медичного нагляду за ними.

• Порядок компенсації

ВІЛ-інфікованим

чи хворим на СНІД за використан-

ня

їх

крові та

інших

біологічних матеріалів для наукових досліджень.

• Перелік і нормативи застосування засобів індивідуального захисту

працівників закладів охорони здоров'я, що проводять діагностичні дослідження

на

ВІЛ-інфекцію,

надають медичну допомогу ВІЛ-інфікованим і хворим на

СНІД, а також контактують з кров'ю та іншими біологічними матеріалами від

ВІЛ-інфікованих

осіб.

• Порядок акредитації спеціальних лабораторій діагностики

СНІДу.

Ця постанова також зобов'язує іноземних громадян і осіб без громадянства,

які прибувають в Україну на термін понад 3 місяці, на момент одержання

в'їзної візи мати документ про відсутність у них ВІЛ-інфекції, згідно з міжнарод-

ними договорами України. Зазначений документ повинен бути складений за

формою, встановленою державою постійного проживання відповідної особи.

Термін його дії - один місяць від часу видачі до в'їзду. В разі подовження

часу перебування в Україні іноземний громадянин або особа без громадянства

проходить відповідне обстеження.

Основним документом, що регламентує права та обов'язки громадян Украї-

ни є "Правила медичного огляду з метою

виявлення

ВІЛ-інфекції, обліку

ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД та медичного нагляду за ними".

225

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Медичний огляд проводиться з метою:

• виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ);

• здійснення епідеміологічного контролю;

• надання консультації, медичної та психосоціальної допомоги

ВІЛ-інфіко-

ваним.

Медичний огляд громадян України, іноземців і осіб без громадянства, які

перебувають на території України чи яким надано статус біженців, проводиться

безкоштовно і може бути анонімним.

Анонімний огляд проводять в кабінетах довіри чи за направленням медич-

ного працівника, до якого звернулася зацікавлена особа.

Медичний працівник зобов'язаний:

• проконсультувати особу щодо процедури обстеження, ймовірних результа-

тів, шляхів розповсюдження

ВІЛ-інфекції

та засобів

індивідуальної

профілактики;

• інформувати обстеженого про результати огляду в порядку, встановле-

ному МОЗ;

• при наявності ВІЛ-інфекції надати інфікованій особі психологічну під-

тримку, роз'яснивши її права і обов'язки, ознайомивши з заходами

індивідуаль-

ної профілактики для безпеки оточення, можливостями медичного та соціаль-

ного нагляду;

• попередити про кримінальну відповідальність за свідому загрозу

зараження

інших

осіб;

• не розголошувати інформацію про

ВІЛ-інфікованість

особи чи захворю-

вання на

СНІД.

ВІЛ-інфікована

особа зобов'язана письмово засвідчити факт проінформова-

ності, після чого її направляють до лікувально-профілактичного закладу для

диспансерного нагляду та надання медичної допомоги. Медичний огляд перед-

бачає взяття крові чи інших біологічних рідин для проведення спеціальної

лабораторної діагностики.

Вісімнадцятилітнім і особам, визнаним згідно із законом недієздатними,

медичний огляд може проводитися на прохання чи за згодою

їх

законних

представників, з правом присутності

їх

під час огляду.

"Порядок

оформлення

та зберігання відповідної медичної документації встановлює МОЗ. Особи, які

пройшли медичний огляд, мають право на отримання довідки про його

результати. Порядок її видачі та зразок затверджує МОЗ.

Обов'язковому лабораторному обстеженню на наявність ВІЛ-інфекції

підлягає кров (її компоненти), отримана від донорів.

Реєстрація

ВІЛ-інфікованих

і хворих на СНІД здійснюється лікувально-

профілактичними закладами після проведення медичного огляду, встановлення

діагнозу та стадії розвитку ВІЛ.

Облік ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД громадян України,

іноземців

осіб без громадянства, що постійно проживають чи на законних підставах

тимчасово перебувають на території України, ведеться обласними (міськими)

226

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

санітарно-епідеміологічними станціями та обласними (міськими) центрами

профілактики

СНІДу

за визначенням МОЗ.

Медичний огляд вагітних на наявність антитіл до вірусу за

їх

згодою

проводиться при взятті

їх

на облік або перед пологами. При відсутності таких

даних чи народженні дитини від

інфікованої

жінки, обов'язковому дослідженню

на антитіла підлягає кров з пуповини. В подальшому обстеження дитини

протягом 18 місяців, що проводиться з інтервалом у

три

місяці

від

дня

народження і виявлення антитіл, є підставою для встановлення діагнозу

ВІЛ-

інфекції. В разі зникнення антитіл протягом цього періоду дитину обстежують

додатково через 3 місяці після отримання негативного результату. Відсутність

антитіл дозволяє вважати дитину неінфікованою.

Регламентований також порядок медичного огляду на ВІЛ-інфекцію осіб,

які перебувають у місцях попереднього ув'язнення та виправно-трудових

установах

МВС.

Відповідно до міжнародних норм затверджений "Порядок компенсації

ВІЛ-

інфікованим або хворим на СНІД за використання

їх

крові та інших біологічних

матеріалів для наукових досліджень". В документі передбачено:

• взяття крові та інших біологічних матеріалів (кісткового мозку, спинно-

мозкової рідини, сперми, біоптатів) у ВІЛ-інфікованих або хворих на СНІД

для наукових досліджень проводиться за

їх

згодою чи бажанням - безкоштовно

або за плату;

• компенсація

ВІЛ-інфікованим

або хворим на СНІД за кров та

інші

біологічні матеріали здійснюють науково-дослідницькі установи та заклади.

Для запобігання професійному зараженню затверджено "Перелік і

нормативи застосування засобів індивідуального захисту працівників закладів

охорони здоров'я, які проводять діагностичні дослідження на ВІЛ-інфекцію,

надають медичну допомогу ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД, а також

контактують з кров'ю та

іншими

біологічними матеріалами від ВІЛ-інфікованих

осіб". Документ передбачає, що медичний персонал закладів охорони здоров'я,

причетний до діагностичних досліджень та надання медичної допомоги

інфі-

кованим і хворим чи контактує з

їх

кров'ю та іншими біологічними матеріалами,

повинен бути забезпечений засобами

індивідуального

захисту за профілем

роботи.

Для підвищення якості тестування на підставі Законів України "Про запобі-

гання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення", "Про забезпечен-

ня санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", "Про метрологію

та метрологічну діяльність" затверджено єдині вимоги до спеціальних лабора-

торій діагностики, викладені в постанові "Порядок акредитації лабораторій

діагностики СНІДу".

Виконання другого завдання Глобальної стратегії ВООЗ пов'язане з орга-

нізацією адекватної медичної допомоги хворим на СНІД і ВІЛ-інфікованим

залежно від розвитку національної системи охорони здоров'я.

227

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23