Вороненко Ю.В., Москаленко В.Ф. (ред.) Соціальна медицина та організація охорони здоров'я

Подождите немного. Документ загружается.

Алкоголізм призводить до значних збитків. Схематично збитки від алкого-

лізму поділяють на 3 групи:

• безпосередньо окремої особи

•

сім'ї

• суспільства.

Вплив алкоголізації на суспільство приводить до значних втрат:

Медико-біологічних:

• підвищення захворюваності населення, захворюваності з тимчасовою

втратою працездатності, травматизму;

• підвищення рівня загальної смертності, смертності немовлят і материнсь-

кої смертності;

• скорочення середньої очікуваної тривалості життя на 10-20 років;

• загальне погіршення генетичного потенціалу країни (народження "дітей

п'яної суботи" з фатальним алкогольним комплексом плоду).

II. Соціальних:

• підвищення рівня правопорушень;

• зростання злочинності, вбивств, пограбувань, крадіжок;

• загальне зниження моральності в суспільстві;

• зниження інтелектуального рівня та духовності;

• розпад сімей, сирітство тощо.

Соціальні наслідки алкоголізму на міжнародному рівні вимірюють такими

показниками:

• рівень госпіталізації хворих на алкоголізм;

• смертність від алкоголізму;

• абсолютна та відносна кількість осіб, яких затримують у нетверезому стані;

• нещасні випадки від алкоголізму.

III. Економічних:

• зниження продуктивності праці на виробництві;

• зниження якості продукції;

• підвищення травматизму;

• зменшення кількості працездатного населення.

Результати

соціологічних

досліджень свідчать, що показники вживання

алкогольних напоїв в Україні зростають. За оцінками експертів вживання

алкоголю має негативну тенденцію: в 1992 році - 10,6 л абсолютного алкоголю,

в 1997 р. — 13,0 абсолютного алкоголю.

Така ситуація вкрай несприятливо позначилася на стані здоров'я населення

та призвела до збільшення рівня смертності та захворюваності на алкоголізм

населення України. З 1992 по 1997 рік смертність на 100 тис. населення

зросла від алкогольних отруєнь з 15,6 до

17,9,

смертність від хронічного алко-

голізму з 1,8 до 2,5, від алкогольного цирозу печінки з 0,7 до 2,3. В 1999 р.

смертність внаслідок отруєння алкоголем становила

17,2

на 100 тис. населення.

198

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Особливо тривожним є омолодження алкоголізму. За даними МОЗ України

захворюваність на хронічний алкоголізм підлітків 15-17 років стрімко поширю-

ється (0,4-0,5 на 100 тис. населення).

Зростає питома вага жінок у структурі смертності внаслідок алкогольних

отруєнь, що співпадає з світовими тенденціями "фемінізації" алкоголізму.

На офіційному обліку в закладах охорони здоров'я України на початок

1998 року перебувало 715,8 тис. (14,13 на 100 тис. населення) хворих на

алкоголізм. За останні п'ять років щорічно береться на облік 50-55 тис. нових

хворих на хронічний алкоголізм. Особливо несприятлива ситуація серед жінок.

Найбільша кількість хворих на алкоголізм в Україні належить до вікової

групи 40-49 років.

Поширеність алкоголізму має регіональні особливості, які зумовлені віково-

статевою структурою населення та дією інших чинників.

Найбільші рівні захворюваності на алкогольні психози та хронічний алко-

голізм реєстрували у великих промислових центрах.

Організація медичної допомоги хворим на алкоголізм у різних країнах

світу має різні принципи - від анонімного добровільного до повністю примусо-

вого. Історичний розвиток показав, що примусовим шляхом повне виліковування

майже неможливе. В США, Франції, Польщі, Чехословаччині, СРСР та інших

країнах у різні історичні періоди застосувалось примусове лікування в стаціона-

рах, у спеціальних закладах (ЛТП) відкритого та закритого типу. Вартість

сучасного лікування (медикаментозного, стаціонарного) невпинно зростає,

становлячи десятки тисяч доларів, але ефективність його недостатня, бо при

лікуванні від 6 місяців до 2 років рецидиви хвороби настають у переважної

кількості пацієнтів протягом першого року.

В деяких країнах лікування є цілком приватним, хоча державна система

більш ефективно впроваджує принцип наступництва: після стаціонарного ліку-

вання хворі одержують підтримуючу терапію в умовах наркологічних кабінетів.

Лікування

хворих на алкоголізм в Україні може проводитися в усіх

медичних закладах, а також у мережі наркологічних закладів:

• медичні витверезники - надають невідкладну допомогу сп'янілим;

• наркологічні кабінети психоневрологічних диспансерів, поліклінік нада-

ють амбулаторне лікування хворим на алкоголізм;

• спеціалізовані наркологічні лікарні та відділення психіатричних лікарень

для стаціонарного лікування хворих - здійснюють висококваліфіковану стаціо-

нарну допомогу.

Останнім часом значно розширюється мережа закладів, що проводять

лікування хворих на алкоголізм: це і об'єднання "Соціотерапія" та кабінети

анонімної допомоги на госпрозрахунковій основі, центри позбавлення алкоголь-

ної залежності, діяльність анонімних груп підтримки тощо.

Розглядаючи основні напрямки профілактики алкоголізму треба зазначити,

що

історичний

досвід свідчить про недієвість заборонних заходів (США,

199

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

СРСР, Фінляндія тощо). Сучасними напрямками профілактики алкоголізму

ВООЗ вважає: зниження потреби у використанні алкогольних напоїв і зниження

дози вживання. Шляхи досягнення цієї мети можуть бути різними, в залежності

від особливостей менталітету в кожній країні, але тільки комплексний підхід до

проблеми державних органів влади, закладів охорони здоров'я, виховання та

освіти і т.і. є ефективним.

Особливо ефективним у світі визнано більш як 60-річну діяльність органі-

зації "анонімних алкоголіків" (АА), яка через програму

"12-кроків"

формує

нове сприйняття світу та змінює особистість людини, що хворіє на алкоголізм.

У 1995 році в Сан-Дієго (США) конгрес АА зібрав більше 100 тисяч делегатів

із

усіх країн світу, що колись були алкоголіками, а тепер вилікувались і готові

допомагати лікуванню кожного алкоголіка, що приєднується до груп АА, які

є і в Україні. Сьогодні в світі є близько 2 млн. хворих на алкоголізм, що об'єд-

налися в групи взаємодопомоги для лікування. Програма АА гарантує одужання

всім, хто її виконує.

Найбільш ефективними в профілактиці алкоголізму визнані тривалі за-

гальнодержавні та громадські заходи пропаганди здорового способу життя та

сучасні психотерапевтичні методи впливу на особистість.

Сьогодні ці заходи повинні бути спрямовані в першу чергу на підлітків і

сім'ю. Комплексні заходи по викоріненню пияцтва та алкоголізму повинні

сформувати негативну установку до вживання алкогольних напоїв у підростаю-

чого покоління, що є первинною профілактикою алкоголізму. Вторинна про-

філактика алкоголізму передбачає раннє виявлення пристрасті до алкоголізму

та застосування методів корекції поведінки осіб з "груп ризику". Третинна

профілактика алкоголізму передбачає попередження переходу алкоголізму

в більш тяжку стадію, попередження

інвалідизації

хворих і передчасної смерті.

Тільки за умов співпраці державних структур, закладів охорони здоров'я,

впровадження програм формування здорового способу життя населення, підви-

щення духовності суспільства можливо ефективне зниження розповсюдження

алкоголізму.

Нікотиноманія.

Особливо поширеним видом наркоманій в Україні є куріння

тютюну — тютюнопаління чи нікотиноманія. З історії розвитку цієї наркоманії

відомо, що найбільше поширення вона набула в XX столітті. Сьогодні тютюн

є фактором ризику більш ніж 25 хвороб, що є причинами смертності населення,

в тому числі хвороб системи кровообігу та злоякісних новоутворень. У США

з цією причиною пов'язують до 30 % смертей.

Втрати населення України внаслідок тютюнопаління - майже 120 тисяч

осіб щорічно. За даними Українського науково-дослідного інституту кардіології

серед працездатного населення 41,4% чоловіків палять тютюн, а жінок - 25,7%.

Тютюнопаління призводить до значних збитків.

Ці

збитки в Україні обумов-

лені зниженням працездатності, втратою робочої сили через смертність, зни-

женням продуктивності праці внаслідок частої відсутності на робочому місці

200

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

курців, збільшенням витрат на медичну допомогу при захворюваннях, пов'язаних

з тютюнопалінням тощо.

Тютюнопаління поширене серед усіх соціальних, статевих і професійних

груп населення України. В останні роки тенденціями поширеності є "фемініза-

ція" та "омолодження" тютюнопаління, що характерно для всіх регіонів України.

Розповсюдження тютюнопаління серед підлітків за даними дослідження

26 країн протягом 1993-1997 рр. має великі розбіжності. В Північній Європі

дівчата палять більше, ніж хлопці. Протилежна ситуація в східноєвропейських

країнах. У країнах, де більшість учнів палить регулярно, майже всі вони

почали палити в ранньому віці (11-13 років). Більшість курців у віці 13 років

та молодших, що палять щоденно, - це хлопці. Незважаючи на розбіжності

між країнами тенденція "омолодження" прогресує. Україна не є винятком.

Матеріали Українського

НДІ

кардіології свідчать, що почали палити до

років 24,5 % чоловіків і 8,2 % жінок, від 15 до 24 років відповідно 67,0 %

і 60,4 %. Тобто, більша частка осіб, що палять, почали палити в молодому віці.

Поширеність паління серед підлітків становить майже 40 %, що свідчить про

недоліки формування здорового способу

життя.

Особливо негативним є те, що серед жінок у дітородному віці (20-39 років)

палить 25-30 %, хоча відомо, що з тютюнополінням пов'язані такі патологічні

стани як токсикоз вагітності, патологічний перебіг пологів, передчасні пологи,

синдром гіпоксії та недоношеності плоду тощо. Все це може привести

до

погіршення здоров'я прийдешніх

поколінь.

Як свідчать результати дослідження НДІ кардіології, переважна частка

тих, хто палить (більше 90 % чоловіків та жінок) знають, що це шкідлива

звичка, але 70 % вже не можуть самостійно кинути палити.

Незважаючи на прийняття в 1996 р. в Україні "Закону про рекламу", а

також постанови Уряду щодо боротьби з контрабандою тютюнових виробів,

у цілому законодавча база в країні потребує вдосконалення, не може забезпе-

чити всеохоплюючі механізми контролю над тютюном, передбачені розроб-

леним ВООЗ "Третім Планом дій за Європу без тютюну".

В Україні в 1997 році максимальний вміст смоли в сигаретах встановлений

на рівні 15 мг, більший, ніж у багатьох країнах). Наближення до світових

стандартів у боротьбі з нікотиноманією йде повільно.

Головним у подоланні тютюнопаління є створення відповідної законодавчої

бази, розробка нових лікувальних засобів, профілактичні освітні програми,

які повинні запроваджуватись з дитячого віку.

ВООЗ підкреслює, що в країнах, де ведеться послідовна боротьба з тютюно-

палінням і досягнуто суттєвого прогресу, цьому сприяли відповідні законодавчі

акти та пропаганда здорового способу життя.

Координація спільних дій міжнародних організацій, національних держав-

них органів влади, міністерств і відомств, громадських структур, кожної сім'ї

та окремої особи дають надію в наближенні майбутнього вільного від наркотиків.

201

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Контрольні питання

1. Світові тенденції поширення

наркоманій,

становище в Україні.

2. Основні наслідки наркоманій у суспільстві.

3. Основні чинники, що сприяють виникненню наркоманії.

4. Регіональні особливості розповсюдження наркоманій в Україні.

5. Соціально-гігієнічна характеристика розповсюдження наркоманій та токсикоманій

в Україні.

6. Організація лікувально-профілактичної допомоги при наркологічних захворю-

ваннях в Україні.

7. Перспективи розвитку медичної допомоги наркохворим в Україні.

8. Профілактика наркоманій у суспільстві.

9. Національна програма профілактики наркоманії та захворювання на

СНІД

на

1998-2000 роки (Україна).

10. Алкоголізація в світі та в Україні, прогноз.

11.

Провідні причини в структурі смертності осіб, що хворі на алкоголізм.

12. Основні групи чинників, що впливають на ризик розвитку алкоголізму.

13. Збитки від алкоголізму.

14. Основні заходи боротьби з алкоголізмом.

15. Об'єкти протиалкогольної пропаганди в системі суспільної охорони здоров'я.

16. Первинна, вторинна та третинна профілактика алкоголізму.

17.

Тютюнопаління. Становище в світі та Україні.

18.

Основні підходи до профілактики та викорінення тютюнопаління.

5.6. Інфекційні та паразитарні хвороби

Інфекційні та паразитарні хвороби - основна загроза людству протягом

віків - у першій половині XX ст. відступили на другий план, поступившись

першим місцем у смертності населення розвинутих країн хронічним неепідеміч-

ним хворобам. Завдяки успіхам мікробіології, вірусології,

імунології,

епідеміо-

логії були ліквідовані та локалізовані спалахи особливо небезпечних з них -

віспи, чуми, холери. Значно зменшилась розповсюдженість дитячих інфекцій,

керованих засобами імунопрофілактики. Розвиток санітарії та гігієни призвів

до переривання основного механізму передачі кишкових інфекцій. Завдяки

успіхам медицини в лікуванні новими високоефективними антибіотиками,

сульфаніламідами тощо, в більшості розвинутих країн світу вони вже не

відносяться до 10 перших причин смерті населення.

Але цілий ряд

інфекцій,

переважно вірусної етіології (грип, вірусні гепа-

тити, СНІД) мають тенденцію до зростання.

При скороченні темпів розповсюдження більшості відомих

інфекційних

захворювань в другій половині XX ст. зареєстровані хвороби, що пов'язані з

трансформацією відомих збудників, має місце хронізація процесів, формування

латентних, безсимптомних, атипових форм інфекційних уражень.

У країнах, що розвиваються, високий рівень інфекційної захворюваності

постійно підтримується, головним чином, за рахунок хвороб з фекально-

оральним механізмом розповсюдження, паразитарних і ендемічних.

202

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Все це свідчить про важливе медико-соціальне значення інфекційних

захворювань у минулому, і в сьогоденні, а також в XXI столітті.

Інфекційні хвороби - одна з головних причин економічних збитків у

багатьох країнах світу, пов'язаних з лікуванням та реабілітацією, тимчасовою

втратою працездатності хворих. Значні кошти витрачаються на здійснення

програм первинної (імунізація, протиепідемічні, санітарно-гігієнічні, санітарно-

технічні заходи тощо), вторинної та третинної профілактики.

Проблема актуальна й для нашої держави. Смертність населення України

в 1997 році внаслідок інфекційних і паразитарних хвороб майже не змінилась

і становила 21,89 на 100 тис. (табл. 7 та 8). Максимальні рівні смертності

зареєстровані в Донецькій, Закарпатській та Херсонській областях, а міні-

мальний в Черкаській області. Чоловіки помирають від них в 5-6 разів частіше,

ніж жінки. Вони відносяться до п'яти провідних причин смерті

дитячого

населення.

Таблиця 7

Смертність населення України від інфекційних і паразитарних хвороб

у 1990-1997 рр. (на 100 тис. населення)

Населення

Все населення

Населення працездатного віку

Рік

1990

11,5

11,7

1996

20,6

26,5

1997

21,9

27,7

Таблиця

Смертність чоловічого та жіночого населення України від інфекційних і

паразитарних хвороб у 1997 році (на 100 тис. населення)

Стать

Обидві статі

Чоловіки

Жінки

Місто + село

21,0

40,0

6,7

Місто

21,0

40,2

6,9

Село

21,0

39,5

7,0

Захворюваність на інфекційні та паразитарні хвороби є суттєвою загрозою

для здоров'я. Щорічно від них страждає майже чверть населення України.

Вони - одна з 10 головних причин загальної захворюваності за даними

1999 року. Частота зареєстрованих випадків у 1999 р. становила 2998,1 на

100 тис. населення. У жінок інфекційні хвороби реєструють частіше, ніж у

чоловіків. Є й регіональні відмінності, пов'язані з рівнем урбанізації та промис-

лового розвитку (первинна захворюваність вища в Донецькій та Дніпропетровсь-

кій областях). Захворюваність, як і смертність, вища у сільських мешканців.

Серед населення працездатного віку в 1997 році було зареєстровано

3318,7 випадків на 100 тис. жінок і 1994,8 - чоловіків. Населення старшого

працездатного віку має значно нижчі показники захворюваності (в 1,5-3,8 раза

для жінок і чоловіків відповідно). Найбільшу загрозу інфекційні та паразитарні

хвороби становлять для дітей, у яких рівень поширеності в

1999

році становив

7207,3 на 100 тис. відповідного населення.

203

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Грип і гострі інфекції верхніх дихальних шляхів є першою причиною

звертань за медичною допомогою як серед всього населення, так і серед осіб

працездатного віку. Зростання захворюваності на грип пов'язане з високими

темпами урбанізації. Його розповсюдження стимулюють також інтенсивність

міграції, розвиток транспортних сполучень імунного статусу населення.

Серед всіх інфекційних хвороб, що реєструються в Україні (за

МКХ-10),

найбільший

вплив на стан здоров'я мають вірусні гепатити, гострі кишкові

та

інфекції,

керовані засобами специфічної профілактики, певні вірусні та

паразитарні хвороби.

Захворюваність на деякі з них представлена на малюнку

11.

132,1

122,5

1. Вірусний гепатит А.

2. Епідемічний паротит.

3. Краснуха.

4. Кишкові інфекції.

5. Вірусний гепатит В.

Кір.

7. Кашлюк.

8. Менінгококова інфекція.

9. Дифтерія.

10. Лептоспіроз.

43,3

3456789 10

Мал.

11.

Рівні захворюваності на деякі

інфекції

в Україні в 1997 році

(на 100 тисяч населення).

Протягом 1997 року було зареєстровано майже 68 тисяч випадків (132,1 на

100 тис.) захворювань на

-вірусний

гепатит А (мал.

11).

Хоча порівняно з

1996 роком захворюваність знизилась на 47,5 %, епідемічна ситуація в Україні

продовжує залишатися складною. Особливо високі показники зареєстровані

в Автономній Республіці Крим, Запорізькій, Луганській, Херсонській областях

і в м. Севастополі. При загальному зниженні в 1997 році захворюваності на

16,0 %, її рівень у деяких областях зростає (Полтавська, Чернігівська). В

204

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Донецькій, Миколаївській, Полтавській, Херсонській областях і м. Києві

захворюваність значно перевищувала середній державний і коливались від 28,0

до 65,2 на 100 тис.

Протягом останніх років, в Україні не реєстрували висипного тифу. У

1996 році було зареєстровано лише 5 випадків хвороби Брилля у Волинській,

Дніпропетровській, Одеській і Черкаській областях. Наявність таких хворих,

з висипним тифом, в анамнезі при значній поширеності ураження населення

педикульозом і недостатнім обсягом лабораторних досліджень через брак

діагностичних препаратів, створюють реальну загрозу виникнення в Україні

епідемії.

Протягом 1994-1996 років захворюваність на кишкові інфекції була в межах

66,6-112,6

на 100 тис. населення. Серед дітей до 2-х років вона вища, майже

в 15 разів, що свідчить про актуальність проблеми саме для цього віку.

В 1997 році зареєстровано близько 1360 випадків дифтерії (2,66 на

100 тис. населення). Епідемічна ситуація продовжує залишатись несприятли-

вою, оскільки це контрольована

інфекція,

а вакцинація охоплює недостатній

прошарок населення. Регіонами з найбільш високим її розповсюдженням в

1997 році були: Автономна Республіка Крим, Кіровоградська, Одеська, Сумська

області, м. Київ і м. Севастополь.

В 1997 році в Україні на 86 % збільшилась захворюваність на кашлюк

(4,41 на

100

тис. населення) порівняно з 1996-м. Підвищення було зареєстровано

практично в усіх

регіонах.

Захворюваність на менінгококову

інфекцію,

знизившись за цей період на

15 %, все ж залишається на відносно високому рівні. Особливу занепокоєність

викликає підвищення її генералізованих форм.

В 1997 році зареєстровано 42 випадки правця,

(0,11

на 100 тис. населення).

Застосування в Україні з початку 80-х років специфічної імунопрофілак-

тики епідемічного паротиту призвело до відчутного зниження захворюва-

ності. Однак різке зменшення з 1994 року обсягів щеплень сприяло погіршенню

епідемічної ситуації. Так, у 1997 році показник захворюваності зріс порівняно

з 1996 (більше ніж в 1,2 раза).

В 1997 році знизилась на 19 % захворюваність на кір (13,64 на 100 тис.

населення). Однак в частині областей (Волинській, Житомирській, Івано-

Франківській, Львівській, Тернопільській, Чернігівській) показники значно

перевищують середньодержавний рівень. Слід звернути увагу на одну з епіде-

міологічних особливостей сучасного кору. Серед хворих переважають особи

у віці понад 14 років (більше 60 %), що свідчить про недоліки у вакцинації, а

також можливі зміни імунного статусу населення.

Незважаючи на зниження в 1997 році захворюваності на краснуху на

17,2 % (43,26 на 100 тис. населення), епідемічна ситуація продовжує залиша-

тись нестабільною в зв'язку з тим, що в Україні не здійснюються передбачені

205

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

календарем щеплення. Реєстрація вродженої краснухи пов'язана з відсутністю

лабораторної діагностики.

В 1997 році не реєстрували захворювання на поліомієліт. Відповідно до

стратегії ВООЗ щодо його ліквідації в світі до 2000 року особливе значення

для України в сучасних умовах має проблема епідеміологічного нагляду за

гострими в'ялими паралічами.

Було зареєстровано 153 випадки малярії (0,30 на 100

тис.

населення) -

вона завезена з-за кордону. Слід зазначити, що в державі, починаючи з

1991

року визначилась тенденція до зростання захворюваності, значною мірою

пов'язана з складною ситуацією в світі і може ускладнитися появою нових

випадків в певних місцях при нестачі протималярійних препаратів тощо.

Періодично в Україні реєструють випадки холери. В 1997 році захворювань

не було, незважаючи на складну ситуацію в світі. Однак, у зв'язку з наявністю

невирішених проблем щодо якісного водопосточання і каналізації населених

пунктів медична служба повинна бути насторожі.

Продовжують існувати природні осередки деяких інфекційних хвороб з

тяжким перебігом. Так, у 1997 році було зареєстровано 34 випадки кліщового

весняно-літнього енцефаліту,

— геморагічної лихоманки, 1 - сказу. Особли-

вої уваги потребує підвищення захворюваності на лептоспіроз. У 1997 році

було зареєстровано 1389 випадків (2,71 на 100 тис. населення) проти 994-х

(1,94 на 100 тис. населення в 1996 році). При цьому в Закарпатській, Кірово-

градській, Миколаївській та Тернопільській областях показники перевищували

середньодержавний у 3-5 разів і коливалися в межах

6,0-12,0

на 100 тис.

При інтенсивних зв'язках з країнами Азії, Африки, Південної Америки, де

існують природні осередки чуми, жовтої та геморагічних гарячок Лассо, Ебола,

Марбург, малярії тощо, залишається реальною загроза

їх

завезення в нашу

країну. Тому в сучасних умовах вимагає особливої уваги санітарна охорона

кордонів від завезення та поширення карантинних, особливо небезпечних

інфекцій.

Формування нового типу патології населення - неепідемічного, пов'язане

насамперед

із

змінами в структурі смертності. При загальному її зниженні

помітно зменшилась частка померлих від

інфекційних

хвороб. Але не слід

недооцінювати загрозу інфекцій, в зв'язку з появою нових захворювань -

зокрема

СНІДу.

Отже і в XXI столітті інфекційні хвороби будуть залишатися

проблемою для людства.

Туберкульоз

Ще 100 років тому це захворювання пов'язували з соціальними чинниками -

умовами життя людей, його вважали "сестрою бідності", "пролетарською хво-

робою". З середини XX ст. почалося стрімке зниження захворюваності та

смертності на туберкульоз, пов'язане з появою ефективних протитуберкульоз-

них ліків, розробкою та впровадженням протитуберкульозної вакцинації

(БЦЖ). Але успіх виявився тимчасовим.

206

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

На початку 90-х років стався переломний момент у епідеміологічній ситуації

замість щорічного зниження захворюваності розпочалося її зростання. Нині

туберкульоз є найпоширенішою в світі інфекційною хворобою, яка посідає

перше місце за смертністю людей від

інфекційної

патології.

Прогнозується щорічне зростання захворюваності з 143,0 в 1990 до

163,0 в 2000 році на 100 тисяч населення. Протягом наступного десятиріччя

в світі передбачається 90 млн. нових випадків туберкульозу. Погіршення

епідемічної ситуації в світі свідчить про новий етап розвитку епідемії. Напри-

кінці 90-х років у світі не менше 10 млн. людей щорічно хворіли на туберкульоз,

а 3 млн. помирало від нього. Така ситуація визначена Всесвітньою організацією

охорони здоров'я як епідемічна. За прогнозами в найближчі 10 років кількість

померлих досягне 30

млн.

Частота вперше виявлених випадків туберкульозу в світі за останні роки

складала 100 на 100 тис. населення (1990-1995 роки), прогнозується подальше

погіршання ситуації в зв'язку з втратою контролю за цією хворобою.

В різних регіонах ситуація

із

захворюваністю та смертністю має суттєві

розбіжності (табл. 9).

Таблиця 9

Смертність і первинна захворюваність на туберкульоз

у різних регіонах світу (на 100 тис. населення)

Регіон світу

Південно-Західна Азія

Південно-Східна

Азія

Східна Європа

Європа

Америка

США

Тихоокеанське

узбережжя

Африканський регіон

У світі

Смертність

(роки)

1990

63,0

3,9

—

44,0

0,5

1,4

—

45,0

1992

84.0

—

7,0

—

26,0

0,5

2,0

—

49,0

Первинна захворюваність

(роки)

1990

237,0

120,0

—

31,6

33.0

—

23,0

80,0

143,0

1992

240,0

160,0

47,0

31,8

33,0

—

32,0

80,0

146,0

1993

—

98,0

—

32,0

30,0

9,8

46,0

70,0

—

1994

—

98,0

—

33,9

33,0

9,4

45,0

96,8

60,1

1995

2600

1600

—

34,0

^зз,о

8,7

48,2

83,2

59,3

Високі рівні захворюваності реєструються в Південно-Західній Азії та

Африці, зростання відбувається також в країнах

інших

регіонів.

Ця тенденція притаманна і для країн СНД. Так, в Росії захворюваність на

туберкульоз зросла з 34,2 в 1990 році до 75,0 на 100 тис. населення в 1996,

в Бєларусі з 29,8 до 54,1.

В Європі найбільша захворюваність була в Румунії (64,0 на 100 тис.

населення в 1990 році та 100,0 - в 1994 році). Дещо менші показники в

Болгарії та Угорщині. Рівень смертності в Польщі, Німеччині, Франції, Італії,

Швеції не змінився. Зростання його зареєстровано в Болгарії, Угорщині, Руму-

нії. Таким чином, підвищення захворюваності та смертності від туберкульозу

має місце не тільки в Східній, а й у Західній Європі та Росії.

207

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23